Вдосконалення амортизаційної політики підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………………………………………….…5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1.Механізм відтворення основних фондів…………………………….…...7 1.2.Особливості амортизаційної політики на підприємстві………………..13  1.3.Методи розрахунку амортизації основних фондів……………………...1   РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ВАТ «ПАПІРУС»

2.1. Загальна економічна характеристика підприємства ВАТ «ПАПІРУС»…….

2.2   Аналіз амортизаційної політики …………………………………….……..33

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ ПОЛІПШЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ВАТ «ПАПІРУС»

3.1Вдосконалення амортизаційної політики підприємства………………

3.2 Напрямки поліпшення використання основних фондів підприємства….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....44

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….….46

 

ВСТУП

 

Однією з найважливіших сфер економічних відносин в державі є процес відтворення виробничого апарату. На шляху побудови ринкових відносин у нашій державі, поряд з формуванням ринку капіталу, цілеспрямованого регулювання потребує процес відтворення основних фондів, оскільки вони великою мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково – технічного прогресу, зростання національного доходу і добробуту населення. Усунувшись від прямого втручання в діяльність підприємств, держава зберігає за собою головну регулюючу функцію – встановлення “ правил гри ”, обов’язкових для всіх без винятку учасників ринку.

Невід’ємними складовими державного управління є адміністративні та економічні методи. Однак, якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об’єкт, яким управляють, і є обов’язковими, то другі – впливають на поведінку керованих через їхні інтереси.

Економічні методи реалізуються на основі поєднання прямих та непрямих регуляторів. Їх співвідношення в окремі періоди різні. Перехід від централізованої економіки до економіки ринкового типу передбачає ширше залучення непрямих економічних регуляторів бюджетно – податкової, грошово – кредитної, амортизаційної політики.

Завданням даної курсової є:

- дослідження та визначення найоптимальніших методів амортизації.

- визначення найсуттєвіших проблем управління основними фондами.

В даній курсовій роботі я хочу зупинитися на сутності, видах, методах амортизації основних фондів та проблемах амортизаційної політики в Україні, якій належить ключова роль у регулюванні та управлінні процесом відтворення основних фондів. Амортизаційна політика – це сукупність заходів, що здійснюються державою і спрямовані на забезпечення нормального режиму відтворення основних фондів. Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств у ринковому середовищі є забезпечення принципу сомофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел (амортизації та нерозподіленого прибутку). Серед джерел самофінансування амортизаційні відрахування посідають головне місце тому, що завдяки синхронності між кругооборотом основних фондів і формуванням амортизаційного фонду, меншій їх схильності до кон’юнктурних коливань пов’язаних з результатом господарської діяльності, вони більшою мірою, ніж прибуток, можуть бути фінансовою базою сомостійності підприємств у відтворенні основних фондів.

Крім того, амортизація в певній мірі виконує і стимулюючу функцію, передбачаючи найбільш повне використання основних фондів: чим довший період функціонування обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше буде перенесена вартість основних фондів. Це дозволить зменшити їх недоамортизації внаслідок морального зносу і знизити втрати підприємства, що дуже важливо в умовах ринку.

 Основною метою  даної курсової роботи є розкриття  сутності амортизаційних відрахувань, механізму відрахуваннята амортизаційних  фондів та практичних проблем  управління відтворенням основних фондів на підприємстві.

Проблема, досліджувана в даній роботі, є особливо актуальною для виробничих галузей економіки держави і, насамперед, для тих підприємств, що займаються виробництвом засобів виробництва, високотехнологічного обладнання, підприємств паливно – енергетичного комплексу тощо.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

1.1 Механізм відтворення основних фондів

    

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних засобів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів здійснюють централізовано за формулою (1.1):

                        Нав = (Ф – Л)*100/ Ап                                            (1.1)

 

де Ф – балансова ( первісна чи відновна ) вартість основних фондів;

      Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

      Ап  – амортизаційний період (нормативний  строк функціонування ) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних  середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни  (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

 Оцінка наявності  та руху основних фондів торговельного  підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри – по тужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос

основних фондів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновну-вальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд, придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

       Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів прийма¬лось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'язку з їх спрацюванням.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську  залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив на вартість основних фондів діючого (державне визначеного) механізму її амортизації;

- реальну залишкову  вартість, яка враховує втрату  споживчої вартості основних  фондів в результаті фізичного  та морального зносу.

    Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

    Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

        Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень використання в діяльності торговельного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

  Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) -це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис.1.1).

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджу вальний).

Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.

Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові — аналогічного призначення.

      Розрізняють  фізичне часткове та фізичне  повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості  основних фондів відновлюються  за рахунок ремонту. Повного спрацювання  не можна усунути, воно зумовлює  необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими.  Між окремими видами спрацювання і старіння основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.1.1).

 

 

 

  

  

   

   

 

  

 

 

 

Рисунок 1.1- Види фізичного спрацювання  і техніко-економічного старіння основних засобів та форми  їхнього усунення.

 

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним та частковим.

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:

- просте відтворення, при якому досягається збереження  споживчої вартості основних фондів;

- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча  вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене -шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".

  Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

 Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Побачивши механізм відтворення основних фондів буде важливим розглянути види та норми амортизації.

Відповідно до Закону під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Витрати підприємства поділяються на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання;

- самостійне виготовлення  основних фондів для власних  виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх  видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають розподілу на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування):

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно – обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить проводити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структурному компоненту), а облік балансової вартості груп 2 і 3 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуатацію.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних норм:

група 1 – 5 відсотків;

група 2 – 25 відсотків;

група 3 – 15 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою (1.2):

 

                   Б(а)=Б(а - 1)+П(а - 1) - В(а - 1) - А(а - 1)                        (1.2)

 

де Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а - 1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а - 1) - сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а - 1)-сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його вартості протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

- за основними фондами  групи 1 - до досягнення балансовою  вартістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових витрат підприємства відповідного періоду;

-за основними фондами  групи 2,3 та нематеріальними активами - до досягнення залишкової вартості  нульового значення.

     Торговельне  підприємство може самостійно  прийняти рішення про застосування  прискореної амортизації основних  фондів групи 3, придбаних після набуття чинності Закону за такими нормами:

1-й рік експлуатації  – 15 відсотків;

2-й рік експлуатації  – 30 відсотків;

3-й рік експлуатації  – 20 відсотків;

4-й рік експлуатації  – 15 відсотків;

5-й рік експлуатації  – 10 відсотків;

6-й рік експлуатації – 5 відсотків;

7-й рік експлуатації  – 5 відсотків;

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою (1.3):

                                 Кі=(J (а - 1) – 10 ):100                                      (1.3)

 

де J (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація;

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

У разі коли платник податку застосував коефіцієнт індексації, такий платник податку зобов'язаний визнати капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів), визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів (нематеріальних активів) до такої індексації. Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу звітного року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів (нематеріальних активів) від суми капітального доходу такої групи (нематеріального активу).

Слід зазначити, що підприємства України позбавлені можливості цілеспрямованого впливу на обсяг амортизаційних відрахувань як джерело формування власних фінансових ресурсів.

 

 

1.2 Особливості амортизаційної  політики на  підприємстві

 

 

 

Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Метою управління необоротними активами є визначення форм і методів фінансового управління необоротними активами підприємства в процесі здійснення різних фінансових операцій та оптимального їх розміру. Основними завданнями управління необоротним активами є:

-  визначення  можливих форм оновлення основних  виробничих засобів на простій  та розширеній основі;

-  визначення  потреби в необоротних активах  для збільшення обсягів виробництва;

-забезпечення   ефективного   використання   раніше   сформованих   та   нововведенню   основних   засобів і  нематеріальних активів;

- формування необхідних  фінансових ресурсів для відтворення  необоротних активів та оптимізація  їх структури.

Важливим завданням фінансового менеджменту в процесі управління необоротними активами є своєчасне й ефективне їх оновлення. В умовах ринкової економіки в процесі оновлення операційниx необоротних активів необхідно враховувати негативний вплив на цей процес рівня інфляції. Негативні наслідки мають подвійний характер. По-перше має місце необ'єктивна оцінка основних засобів. По-друге, незначні амортизаційні відрахування слугують причиною збільшення інфляційного прибутку і необгрунтованого зростання податкових платежів.

У господарській практиці відомі два методи протидії негативному впливу інфляції.

Перший метод передбачає періодичну індексацію основних засобів. У цьому разі збільшується вартість основних засобів і амортизаційні відрахування, відсутній інфляційний прибуток.

Другий метод передбачає застосування прискореної амортизації. При цьому скорочується строк експлуатації основних засобів, зменшується вартість основних засобів, які морально застаріли і не виникає необхідності списувати недоамортизовані основні засоби у зв'язку з моральним зносом.

Інтенсивність оновлення операційних необоротних активів залежно від ступеня зносу основних засобів (фізичний та моральний). У процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають свої початкові функціональні ознаки, і їх подальше використання у виробництві стає або технічно неможливим або економічно недоцільним. Відновлення функціональних ознак окремих видів операційниx необоротних активів здійснюється шляхом ремонту. Якщо втрата цих ознак пов'язана із моральним зносом, тоді здійснюється заміна існуючих основних засобів більш сучасними та продуктивнішими.

Інтенсивність оновлення окремих видів операційних необоротних активів залежить від застосовуваної на підприємстві амортизаційної політики.

Слід зазначити, що чинним законодавством обмежена амортизаційна політика підприємства. Так відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2002 р. № 349 з 1 січня 2003 р. скасовано прискорену амортизацію об'єктів групи 3, тобто активної частини основних засобів. Водночас передбачено з 01 січня 2004 р. ввести нові більш високі норми амортизації по групах 1-3 основних засобів.

При цьому підприємству надається право застосовувати нижчі, ніж передбачено законодавством, ставки амортизації об'єктів основних засобів.

У зазначеному Законі передбачене, що у разі проведення щорічної індексації балансової вартості основних засобів капітальний дохід з метою оподаткування не нараховується, а сума такої індексації збільшує балансову вартість об'єкта. Крім того, збільшилася сума витрат на проведення поточного, капітального ремонтів, поліпшення основних засобів, яку можна віднести на валові витрати. З 1 січня 2003 р. на валові витрати можна віднести витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів у межах 10 % сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Витрати, що перевищують 10-відсоткову норму, відносяться на збільшення балансової вартості об'єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп  2, 3, 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об'єктів групи 1 та груп 2,3,4 на початок звітного кварталу.

Обираючи той чи інший метод амортизації основних засобів, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною одержаниx амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції підприємства (враховуючи, що амортизація - частіша собівартості продукції): ринкові ціни на продукцію підприємства можуть не витримати "перегріву"  пов'язаного з застосуванням прискорених методів амортизації.

 

 

1.3 Методи розрахунку амортизації основних фондів

 

 

 

В країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики.

Амортизація – це процес  поступового перенесення  вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Об'єктом  амортизації є вартість основних фондів (крім землі).Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включаються до собівартості продукції, реалізуються під час продажу товарів, а потім накопичується у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.