Вдосконалення фінансово-кредитного механізму АПК на прикладі ТОВ А/ф «НАДІЯ»

Зміст

    Вступ                                                                                                                         3                      

1. Теоретичні основи фінансово-кредитного механізму підприємства               5    
2. Стан фінансово-кредитного забезпечення АПК на прикладі: ТОВ А/ф «Надія»                                                                                                            
1. Коротка характеристика ТОВ А/ф  «Надія»                                               19
2. Забезпечення ТОВ А/ф «Надія» власними ресурсами                             23
3. Забезпечення ТОВ А/ф «Надія» кредитними ресурсами                          29
4. Ймовірність банкруcтва ТОВ А/ф «Надія» внаслідок фінансово-кредитної діяльності                                                                                      34
3. Засади вдосконалення фінансово-кредитного механізму на прикладі ТОВ А/ф  «Надія»                                                                                                         39

Висновок                                                                                                               45

Список використаних джерел                                                                             47

Додатки                                                                                                          

Вступ

Діяльність і фінансовий стан підприємства формуються під впливом  різних факторів та умов, до яких в тому числі відносяться забезпеченість власним капіталом, кредитними ресурсами,  рівень забезпеченості основними виробничими  фондами, ефективність їх використання тощо. Фінансова стійкості підприємства в умовах невизначеності залежить від ефективного управління його капіталом.

Основою управління його є  управління формуванням його власних  фінансових ресурсів

 Проблеми фінансово-кредитного  забезпечення розвитку аграрного сектору економіки займають важливе місце у працях провідних українських вчених, серед яких варто виділити наукові праці М. Дем’яненка, П.Саблука, М. Маліка, П. Лайка, І. Лукінова, Ю. Лузана та інших.

 Актуальність цієї теми полягає в тому, що в умовах поглиблення ринкової і структурної перебудови аграрного сектора економіки України особливого значення набуває розвиток фінансово-кредитного механізму, спрямованого на гарантування продовольчої безпеки країни.

 Метою роботи  є  обґрунтування пропозицій щодо  удосконалення напрямів і форм фінансово-кредитного забезпечення діяльності агропромислових підприємств в ринкових умовах та аналіз їх використання в ТОВ АФ «Надія» Голованівського району Кіровоградської області.

Об’єктом дослідження являється ТОВ АФ «Надія», а предметом – фінансово-кредитний механізм даного підприємства та ефективність їх використання.

Значущість фінансово-кредитних  важелів – об'єктивно необхідногоелементусистеми регулювання – визначається, по-перше, вибірковістю їх дії, а, по-друге, можливістю конкретизації дії.

Джерелами робочого матеріалу  є річні звіти 2008-2010 р.р. [додаток А] та інша облікова та технічна документація  ТОВ АФ «Надія».

Теоретичною і методологічною основою дослідження були діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі і нормативні акти, фундаментальні наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених. Використовувалися різні методи та способи економічних досліджень: абстрактно–логічний, монографічний, структурного і системного аналізу та інші.

Розділ 1 

Теоретичні основи вдосконалення  та розвитку фінансово-кредитного      механізму

Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив на соціально-економічний  розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і  сутність функціонування фінансів у  суспільстві.   

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття "фінансовий механізм" найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння суті фінансового механізму. 
        Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямками, що і характеризує фінансову "техніку". З подібного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів. Однак, це цілком точно відображається в понятті "організація фінансів", і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не представляється доцільним. 
           Другій підхід до розгляду поняття "фінансовий механізм" полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу держави на економіку країни. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру [11]. 
         Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття "фінансовий механізм" не наводиться. У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлене явище, шиє всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на економіку і суспільство. В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Дробозіна Л.А., Родіонова В.М.), який складається з елементів та інструментів впливу. А російський економіст Сенчагов В.К., проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

• фінансово-кредитне планування;
• фінансово-кредитні важелі;

- організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи. 
      Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему макроекономічного регулювання і макрофінансової стабілізації в Україні практично неможливо. Вітчизняний вчений Опарін В.М. визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально економічний розвиток суспільства. 
      Українські вчені Федоров В.М., Опарін В.М., Огородник СЯ. вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми (фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання.) а також організаційні структури і важелі впливу Рис. 1.1

Рис. 1.1 фінансово-кредитне забезпечення і фінансово-кредитне регулювання      

    Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку. Так, Льовочкін С.В. пропонує замість терміну "фінансово-кредитний механізм" використовувати "фінансовий механізм", тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система - як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм виливу. Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин. В узагальнюючому вигляді за Льовочкіним С.В. можна навести наступне визначення фінансового механізму - це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Структура фінансового механізму може бути представлена на схемі:

Рис. 1.2    

Загалом серед українських  вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму та його складових. Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечу пальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів і через конкретну форму фінансового забезпечення характеризує активний вплив фінансового забезпечення. Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках:

• за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;  
• за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів [6].

      Фінансове забезпечення та фінансове  регулювання проводиться за допомогою  фінансових інструментів, які в свою чергу мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:  

• елементи первинною впливу - діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

- елементи вторинного впливу-діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії). 
          Дія фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу - характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); на основі селективного підходу - диференційований підхід. З метою здійснення певної фінансової політики переважає селективний підхід. Важелі визначають характер дії фінансових інструментів і коригують цю дію

Кредитування як форма  фінансового забезпечення полягає  у тимчасовому використанні позичених  ресурсів. Якщо самофінансування —  це вихідна форма фінансового  забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується  на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Формою фінансового забезпечення є також  зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державн е фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом є бюджетні асигнування. Слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери діяльності, що потребують державного фінансування. Передусім це ті сфери, що є непривабливими для приватного бізнесу або мають надзвичайну суспільну вагу. Однак за певних умов бюджетні асигнування можуть бути головним джерелом асигнувань в економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливо використати інші форми фінансового забезпечення, насамперед у період фінансової кризи.

Сутність реалізації фінансової політики за допомогою бюджетних  асигнувань полягає у визначенні напрямів, обсягів і форм фінансування окремих суб’єктів, галузей, регіонів. Оптимізація розподілу бюджетних  коштів з позицій забезпечення як вирішення пріоритетних завдань, так  і досягнення збалансованого розвитку економіки та соціальної сфери становить  сутність бюджетної політики держави. Можливості цієї політики визначаються рівнем та обсягами бюджетної централізації  ВВП — чим вони вищі, тим більший  фінансовий потенціал держави. Однак  тут виникає протиріччя між інтересами держави та юридичних і фізичних осіб, адже чим вищий рівень бюджетної  централізації ВВП, тим нижчий рівень самофінансування як провідної і  висхідної форми фінансового  забезпечення.

Реалізація фінансової політики, у якій переважають засади самофінансування, здійснюється насамперед за допомогою податкової політики. В її основі лежить визначення оптимального рівня оподаткування виходячи, з одного боку, з необхідності забезпечення підприємств достатніми для їх діяльності і розвитку коштами, а з іншого — забезпечення держави достатніми доходами. Механізм цієї політики ґрунтується на встановленні певного рівня ставок податків, використання цілеспрямованих пільг для окремих підприємств, галузей, регіонів тощо.

Установлення пріоритетності інтересів підприємств чи держави визначає переважаючу роль інструментів податкової чи бюджетної політики. Адже головне у реалізації того чи іншого завдання — це повне забезпечення його необхідними коштами. Вони можуть бути сформовані самим підприємством за умови поміркованого оподаткування його доходів, або надані з бюджету, коли власних доходів не вистачає унаслідок високого рівня їх вилучення в бюджет.

На перший погляд, для фінансового забезпечення не має значення, за рахунок чого будуть вирішуватися конкретні завдання. Врешті-решт величина доходів, сформованих у суспільстві на основі певного обсягу ВВП, є незмінною, незалежно від того, як вони розподіляються і перерозподіляються. Однак з погляду ефективності фінансової політики самофінансування є значно дійовішою формою, ніж бюджетні асигнування. Підприємство завжди намагається зберегти та ефективно використати власні фінансові ресурси і доходи. Бюджетні ж асигнування як безоплатні ресурси, мають менш ефективний вплив і тому повинні використовуватися для збалансування тих перекосів, які неможливо виправити за допомогою інших форм.

У процесі реалізації фінансової політики держава може впливати на соціально-економічний розвиток через усі три форми фінансового забезпечення. Але можливості такого впливу і механізми його реалізації при використанні кожної з цих форм суттєво різняться. Так, бюджетні асигнування є формою прямого впливу держави, це засіб, що безпосередньо перебуває в її руках. На процеси кредитування держава може впливати досить відчутно, але тільки опосередковано. Самофінансування забезпечує права власника самостійно визначати напрями використання коштів. Однак ступінь самофінансування залежить як від обсягу власних ресурсів суб’єктів господарювання, так і від рівня оподаткування підприємницької діяльності. 
      В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

-   фінансові категорії;

-   фінансові показники;

-   фінансові коефіцієнти.      

В рамках фінансового механізму  застосовувати фінансові категорії  як фінансові індикатори не доцільно тому, що вони відображають наукову  абстракцію, чисто теоретичні поняття, які не можуть застосовуватись як інформаційна база. Узагальнюючи думки вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм – це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є:

• фінансове забезпечення;
• фінансове регулювання;
• система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив [2].

Виходячи із зазначеного, фінансовий механізм має певну загальну модель (рис. 1.3)

Слід зазначити, що серед  українських вчених існує чітка  позиція щодо визначення фінансового  механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму – економічний інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів). З цього приводу необхідно враховувати, що фінансовий механізм має забезпечувати таке поєднання факторів виробництва, його регуляторів, яке реалізує приватновласницькі та суспільні інтереси всіх учасників шляхом еквівалентного розподілу кінцевого продукту.

Розглянемо складові фінансового  механізму підприємства.

Фінансове забезпечення полягає  у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв’язання окремих  завдань фінансової політики господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Рис. 1.3.Загальна модель фінансового механізму

Вона має наступні напрямки свого прояву:

• за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;
• за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів [2].

З другої половини ХХ століття в економічній науці поширюється думка, що держава може впливати на економіку підприємств та країни в цілому передусім за допомогою фінансів, а саме: за допомогою фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться  за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

• первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);
• вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

• загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);
• селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики підприємства перевага надається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються на:

• за напрямом дії – стимули, санкції;
• за видами – норми й нормативи;
• за методологічними засадами – умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

Методологічні засади визначення, класифікації, визнання та оцінки фінансових інструментів на підприємстві встановлені  Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 13 “Фінансові інструменти”.

В сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового  механізму найефективнішими є фінансові  важелі, які приводяться в дію  через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінансовий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне та організаційне забезпечення.

В теорії фінансів система  фінансових індикаторів включає:

• фінансові категорії;
• фінансові показники;
• фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів  не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв’язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва.  
           Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. 
            В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром прибутком 
             Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами [15].

Основою фінансів підприємств  є фінансові ресурси – кошти, що знаходяться в розпорядженні  підприємств і призначені для  виконання ними певних фінансових зобов’язань. До фінансових ресурсів належать грошові фонди підприємства, а також частини грошових коштів, які не входять до складу фодів.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі воробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим доходам і прибуткам. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами. Водночас, підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на ціні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами [7].

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку  у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування.

Фінансові ресурси підприємства використовують для придбання основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витрат на виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату податків, орендної плати, страхових платежів тощо). Зрозуміло, що обсяг виробництва, технічна, трудова, матеріальна забезпеченість підприємства, його соціально-економічний розвиток залежать від величини, складу та структури  фінансових ресурсів підприємства.

Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо.

Досвід розвитку економіки  в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Розділ 2

Стан фінансово-кредитного забезпечення АПК на прикладі: ТОВ А/ф «Надія»

2.1. Коротка характеристика  ТОВ А/ф  «Надія»

Товариство з обмеженою  відповідальністю Агрофірма «Надія»  засноване в 2000 році  на базі СВК  «Надія» і є юридичним правонаступником його земельних та майнових прав та обов’язків. Форма власності –  приватна.

Вид економічної діяльності згідно КВЕД – 01.11 (вирощування зернових та технічних культур). Село Роздол розташоване за 12 км на південь від райцентру і за 10 км від залізничної станції Голованівськ.

ТОВ АФ «Надія» є юридичною  особою з моменту його державної  реєстрації, також підприємство є  комерційною організацією, основною метою діяльності якої є отримання  прибутку. ТОВ має відособлене  майно на правах господарського ведення, самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий і інший рахунки  в банках, фірмовий знак і  печатку  з найменуванням підприємства і  власне майно.

Головною метою діяльності товариства є отримання прибутку шляхом виробництва сільськогосподарської  продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності. Предметом діяльності є сільськогосподарське виробництва та реалізація товарної продукції та сировини.

Клімат в районі розташування досліджуваного підприємства помірно  континентальний. Середньорічні температури: літня + 20,2 ° С,  зимова - 5,4 ° С.  Період з температурою більшою +4°  С становить 170 днів, а середня  річна дорівнює +8° С. кількість  годин сонячного світла на рік  – 1082.

Середньорічна кількість  опадів становить 451 мм, найбільше їх випадає в теплий період року. Кількість днів з грозами на рік – 30. Розподіл опадів за сезонами є несприятливим: навесні у період вегетації рослин опадів мало, максимальна кількість випадає з травня до серпня, але через їх зливовий характер, а також через посилене випаровування (внаслідок стрімкого зростання температури повітря), їх недостатньо для підтримки вологи в грунті.

 Висота снігового покриву  – до 10 см і більше. У зимовий період сніговий покрив через часті відлиги непостійний, потужність його незначна, що загрожує вимерзанням посівів озимих культур.

На території району розташування підприємства переважають північно-західні  вітри, а з впливом південно-східних  у період весняної вегетації виникають  суховії, які приносять значну шкоду.

Відповідно до карти агрогрунтового районування, складеної Українським  науково-дослідним інститутом землекористування, земельні угіддя представлені чорноземами звичайними мало гумусними. За 100-бальною шкалою якості ґрунти  оцінені в 67 балів.

Для господарської діяльності товариство використовує землі, які  належать йому по праву власності (всього 2% від загальної площі сільськогосподарських  угідь), праву користування, в тому числі й за договорами оренди.

Основну частину угідь  займає рілля  (близько 98 %), питома вага якої протягом досліджуваного періоду  практично не змінилась. В структурі  посівних площ за три роки суттєвих змін також не відбулось: зернові  та зернобобові переважають над  технічними культурами, що, власне, відповідає спеціалізації підприємства.

Рис. 2.1 Структура посівних площ ТОВ АФ «Надія»

Обсяг валової і товарної продукції має тенденцію до зростання, що вказує на позитивні зміни в  господарській діяльності підприємства.  Обсяг продукції галузі рослинництва переважає: в структурі товарної продукції найбільше питому вагу мають зернові та зернобобові  культури, дещо менша частка припадає на технічні   (соняшник).  Продукція  тваринництва в середньому за три  роки становила близько 5 % всієї  товарної продукції господарства.