Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Вдосконалення технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Братського району Миколаївської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Агрономічний факультет

Кафедра рослинництва

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему: "Вдосконалення технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Братського району Миколаївської області"

Виконав: студент групи А4/3

Ворона П.

Перевірив: доцент

Коваленко О.А.

МИКОЛАЇВ 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Огляд літератури ………………………………………………………...5

1.1 Походження, поширення і народногосподарське значення культури…………………………………………………………………….....5

1.2 Морфо-біологічні особливості культури………………………………6

1.3 Технологія вирощування культури ……………………………………9

2. Природно-економічна характеристика господарства………………...16

2.1 Місце розташування……………………………………………………16

2.2 Ґрунтово-кліматичні умови…………………………………….……...16

2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства……………………………………………………………………21

3. Аналіз рільництва і стану вирощування культури в господарстві.….23

3.1 Стан сівозмін господарства……………………………………….……23

3.2 Структура посівних площ і врожайність сільськогосподарських культур…………………………………………………………………...……..25

4. Проект заходів підвищення врожайності культури…………………..26

4.1 Розрахунок дійсно можливого урожаю……………………………….26

4.2 Місце в сівозміні………………………………………………………..27

4.3 Система удобрення……………………………………………………..27

4.4 Система обробітку грунту……………………………………………..29

4.5 Районовані сорти та їх характеристика……………………………….30

4.6 Підготовка насіння до сівби, сівба……………………………………31

4.7 Догляд за посівами……………………………………………………..33

4.8 Збирання урожаю………………………………………………………36

4.9 Економічна оцінка запроектованих заходів……………………….…37

Висновки і пропозиції………………………………………………………..40

Бібліографічний список ……………………………………………………...41

Додатки………………………………………………………………………..42

ВСТУП

Овес в Україні має давню історію вирощування. Його вирощують головним чином для одержання зерна, з якого виробляють цінний дієтичний продукт харчування - крупу. Вівсяна крупа містить : крохмалю 82 %, білків 10%, жирів 3% , цукрів 0.3%, клітковини - 2%. Вона відзначається дещо нижчою засвоюваністю й поживністю, ніж гречана.

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняка. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67%.

Вівсяна крупа також багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота ( вітамін В9), яка стимулює і регламентує кровотворення і є протианемічним препаратом.

У ліпідному комплексі вівсяної крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів вівса. Лецетин сприяє утриманню холестерину в розчиненому стані й виведенню його з організму, є його антагоністом .

Жири відзначаються високою стійкістю до окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час не втрачаючи якості. Значний вміст і добра засвоюваність важливих поживних речовин, мінеральних сполук, а також органічних кислот та вітамінів зумовлюють високі поживні якості вівсяної крупи.

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою. Овес також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи ( висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин.

Широко використовують для годівлі худоби вівсяну солому, полову, особливо в суміші з побічною продукцією інших культур - соломою багаторічних бобових трав, гороху, гичкою цукрових буряків, а також з кукурудзою в молочно-восковій стиглості, гарбузами.

Метою даного курсового проекту є розробка з урахуванням рекомендацій науково-дослідних установ та передового досвіду виробничників системи пропозицій по вдосконаленню технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Березнігуватського району Миколаївської області.

1. Огляд літератури

1.1 Поширення, поширення і народногосподарське значення культури

Овес належить до найдавніших культур. З давніх часів він зустрічався як засмічувач посівів пшениці і ячменю. В міру просування цих культур на північ і в гори овес, як більш витривалий до холоду витісняв їх і входив у культуру[1].

У Європі овес відомий за 1700 років до нашої ери. В межах СНД перші згадки про його культуру відомі з 7 століття до нашої ери. У світовому землеробстві овес займає за площею посівів сьоме місце ( близько 26 млн. га). Широко він вирощується в Західній Європі, США і Канаді. В межах України його в основному вирощують у Лісостепу і на Поліссі [5].

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняку. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67% [2].

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою. Зерно вівса також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи ( висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин [7].

1.2 Морфо-біологічні особливості культури

Овес ( Avena sativa ) - однорічна рослина родини Злакових.

Коренева система у вівса мичкувата складається з первинних ( 5-8 ) і вторинних коренів. В грунт може проникати на глибину до 1 м. Основна маса коренів залягає на глибині до ЗО см і розвинуті слабо.

Значимість для продуктивності як первинної, так і вторинної кореневої системи приблизно однакова [2].

Стебло у вівса прямостояча соломина з 5-7 міжвузлів висотою від 50 до 120 см, трав'янисте, яке може розгалужуватись кущінням. В загущених посівах стебло практично не гілкується.

Листки сидячі, складаються з листкової пластинки, піхви, язичка . Овес розвиває велику площу листкової поверхні, але нижні листки практично не зберігаються до часу наливу зерна. Багато в чому врожайність вівса визначається листкозабезпеченням .

Суцвіття у вівса волоть, центральна вісь якої складається з вузлів та міжвузлів . У вузлах волоть розгалужується, а її відгалуження першого порядку за сприятливих умов можуть утворювати відгалуження вищих порядків. На кінцях відгалужень волоті сидять колоски.

Квітки у вівса двостатеві складаються з двох квіткових лусочок нижньої (або зовнішньої) вона несе ость і верхньої (або внутрішньої). Між квітковими лусочками розміщується зав'язь з перистим рильцем і три тичинки.

Плід зернівка, вкрита частіше всього не лише насінною оболонкою, а й плодовою і зрослими з нею квітковими лусочками. Ендосперм зернівки являє собою тканину з запасними поживними речовинами. Зовнішній шар ендосперму, який безпосередньо прилягає до оболонки, наповнений алейроновими зернами, багатими азотистими речовинами. Під ним знаходяться клітини, заповнені крохмальними зернами. Зародок знаходиться біля основи зернівки на опуклому боці. Він складається з щитка, який сполучає його з ендоспермом брунечки, вкритої зачатковими листочками первинного стебельця. Зародок становить 1,5-2,5 % маси зернівки [9].

Під час проростання насіння, появи сходів і формування вегетативних органів біологічний мінімум температур має становити 2-3оС, під час формування генеративних органів, плодоутворення та дозрівання - 20-25оС. В усі періоди свого розвитку рослини вівса є холодостійкими. Разом з тим, овес погано переносить і високі температури, особливо під час цвітіння. Так, при підвищенні температури вище 30оС і відносній вологості повітря нижче 24% дуже погіршуються умови для запилення та запліднення, від чого істотно знижується врожайність культури [1].

Овес досить вибаглива до волого забезпечення культура. За вегетацію він споживає води в півтора рази менше, ніж пшениця . На утворення одиниці сухої речовини витрачає води майже стільки як і горох. Транспіраційний коефіцієнт вівса близько 450. На використання вологи рослинами ярого ячменю істотний вплив мають добрива. При внесенні повного мінерального добрива транспіраційний коефіцієнт може знижуватись до 351, фосфорних і калійних - 464, азотних і калійних - 322, азотних і фосфорних - 323, без добрив - 506. Витрати води вівсом на формування врожаю залежать від тривалості вегетаційного періоду. Пізньостиглі форми, які відзначаються високою облистненістю, великими листками і товстими соковитими стеблами витрачають води більше, ніж низькорослі, менш облистнені й скоростиглі форми [9].

Овес - рослина довгого дня. Ріст і розвиток її краще всього відбуваються при 17-19 годинному освітленні впродовж доби. На довгого дні і при пізніх посівах період вегетації її скорочується, але рослини формуються більш низькорослими, особливо у пізньостиглих сортів. Однак до рослин короткого дня належать переважно пізньостиглі сорти, а переважна більшість ранньо- та середньостиглих сортів ярого ячменю щодо відношення до змін тривалості дня є нейтральними. Даними багатьох дослідників переконливо доведено, що найвищі врожаї зерна рослини вівса формують при їх вегетації в умовах змінної хмарності [6].

Овес може рости на різних типах ґрунтів ( підзолистих, опідзолених, чорноземах), але найбільш придатні для неї ґрунти, які швидко прогріваються, добре провітрюються і достатньо забезпечені поживними речовинами та вологою. Малопридатні важкі за механічним складом ґрунти, схильні до ущільнення і запливання.

Коренева система вівса має відносно невелику масу з численними коренями, які характеризуються високою фізіологічною активністю, завдяки чому вона здатна засвоювати з ґрунту важкорозчинні поживні сполуки, недоступні багатьом іншим польовим культурам. Завдяки цій здатності овес може формувати цілком задовільні врожаї навіть на слабо родючих ґрунтах. Тому її часто вважають невибагливою щодо ґрунту культурою. Але практика і результати дослідів переконують в тому, що добрі врожаї можна одержувати лише на родючих або добре підготовлених і удобрених ґрунтах. На засмічених бур'янами з низькою родючістю ґрунтах овес різко знижує врожайність.

Вимоги до забезпечення елементами живлення зумовлені в основному біологічними особливостями. Формування генеративних органів при збільшенні вегетативної маси підвищує потребу в поживних речовинах. їх засвоєння в різні періоди вегетації нерівномірне. Продовж 45 днів після посіву рослини ярого ячменю засвоюють з ґрунту до 61% від загальної кількості азоту, 62 калію і близько 40 % фосфору. Останній вони засвоюють головним чином в період цвітіння та плодоношення [7].

Враховуючи відзначену особливість вівса, для одержання високого врожаю, потрібно забезпечувати її посіви достатнім мінеральним живленням продовж всієї вегетації культури.

1.3. Технологія вирощування культури

Коренева система вівса нормально росте й розвивається лише на чистих від бур'янів і родючих ґрунтах. Після культур, які залишають грунт засміченим овес дуже знижує врожайність, хоч у першій половині свого росту вона здатна дещо пригнічувати бур'яни. В період цвітіння – плодоутворення та побуріння зерна ріст ярого ячменю уповільнюється і майже припиняється, а бур'яни ( особливо лобода біла, плоскуха звичайна, осот жовтий ) інтенсивно ростуть і пригнічують її. Велика засміченість вівса після ячменю пояснюється тим, що такі бур'яни як редька дика, гірчиця польова, лобода біла, жабрій гарний, гречечка витка , ростуть у посівах до їх достигання, осипаються і засмічують грунт. Лущення при цьому не завжди дає добрі результати у зв’язку з низькою вологістю ґрунту в цей період, а також з наявністю періоду спокою в насінні деяких видів бур'янів. Горох добре розвинутою вегетативною масою здатні пригнічувати бур'яни. Після кукурудзи, цукрових буряків і картоплі посіви вівса засмічені в 2-2,5 рази менше, ніж після ячменю і вівса. Передпосівні та міжрядні обробітку впродовж вегетації сприяють очищенню її від бур'янів. Від попередньої культури та її агротехніки залежить чистота посівів вівса, повітряний та водний режим ґрунту, а також вміст і співвідношення в ньому доступних рослинам елементів живлення. Встановлено, що в південному та центральному Степу України овес краще всього в сівозмінах розміщувати після кукурудзи на силос та зерно, зернобобових культур, картоплі, а в роки з достатньою кількістю осінньо-зимових опадів - після цукрових буряків та баштанних. У східному Степу овес краще сіяти після озимих, кукурудзи, зернобобових, цукрових буряків та інших просапних культур. Недоцільно розміщувати його після ярих зернових, суданської трави, соняшника. Якщо в сівозміні овес розміщують на родючих землях, після попередників, під які вносились добрива врожайність її досягається досить висока. Овес вимогливий до попередників, але при високій агротехніці сам може бути добрим попередником для інших культур в сівозміні. Приріст врожаю вівса при внесенні добрив під попередню культуру може досягати 2-3,5 ц/га [4].

Серед культур, які вирощують в зоні помірного клімату, овес відзначається відносною вибагливістю до умов зволоження. Про це свідчить її транспіраційний коефіцієнт, який в середньому становить 400-450.

У зв'язку з ранніми строками сівби система обробітку ґрунту під овес має деякі особливості. Вона залежить від типу ґрунту, попередника, ступеня засміченості поля бур'янами тощо. Всі заходи обробітку повинні спрямовуватись не тільки на накопичення і збереження вологи, а й на максимальне знищення бур'янів ще в системі основного обробітку, оскільки навесні для цього вже часу немає [3].

Основний обробіток гранту після стерньових починають з лущення. Глибина і кількість лущень залежить від забур'яненості поля. При більшому засміченні однорічними бур'янами лущення проводять дисковими або лемішними лущильниками на глибину 6-8 см. Ділянки засмічені осотом та іншими коренепаростковими бур'янами лущать двічі лемішними лущильниками на різну глибину: перший раз наб-7 см, другий - після відростання розеток осоту на 10-12 см. Поля засмічені пирієм, свинориєм лущать у двох напрямках на глибину залягання кореневищ - 10-12 см. Через два тижні після з'явлення масових сходів бур'янів поле орють на зяб . У посушливому Степу особливе значення має нагромадження і збереження вологи в ґрунті, раціональне її використання розчинами для створення максимального врожаю. Тут велику роль відіграє раціональний і своєчасний обробіток ґрунту, особливо лущення. Висока ефективність лущення досягається, коли його проводять слідом за збиранням попередньої культури.

Лущення в Степу у пізні строки неефективне . Поверхня грунту пересихає, внаслідок чого з верхніх шарів втрачається велика кількість вологи. Якщо грунт пересушений, важко проводити оранку і якісно його обробляти. Для вирощування високого врожаю вівса кращі результати дає зяблева оранка у серпні [8].

На чорноземах та інших грунтах з глибоким орним шаром треба орати на глибину 20-22 см. На окультурених , добре удобрених грунтах орний шар доцільно поглиблювати до 25-27 см. Збільшення глибини орного шару сприяє кращому розгалуженню кореневої системи і має вирішальне значення для формування стійкості у рослин до посухи й перезволоження, сприяє підвищенню врожайності зерна на 2 ц/ га [10].

У районах достатнього зволоження і на орних землях високу ефективність має застосування напівпарового основного обробітку грунту, який включає ранню оранку на 20-22 см і наступні поверхневі обробітки при появі сходів бур'янів. Дуже важливо поле під гречку ще в системі основного обробітку вирівнювати. Як правило, це роблять восени після оранки або навесні при настанні фізичної стиглості грунту [8].

Навесні при фізичній стиглості грунт боронують. Практично відразу ж після боронування проводять передпосівну культивацію на глибину загортання насіння ( залежно від умов на 6-8 см) [4].

Порівно тривалий вегетаційний період, цвітіння й достигання, слаборозвинута але активна коренева система вівса свідчать про підвищену вимогливість її до умов живлення. Для нормального росту , розвитку й плодоутворення овес потребує велику кількість поживних речовин. Він з грунту виносить дещо менше їх , ніж яра пшениця.

Овес для формування меншого, ніж яра пшениця , врожаю виносить з грунту майже на 30 % меншу кількість азоту, у 2 рази менше фосфору, в 1,5 рази менше калію і в 5 разів менше кальцію. При розробці системи удобрення грунту необхідно враховувати характер живлення цієї культури. Протягом вегетаційного періоду овес нерівномірно засвоює поживні речовини. В першу половину вегетації він споживає до 60% азоту, 62-калію і 40 фосфору. Останній переважно засвоюється в другій половині вегетації, тобто, в період цвітіння, утворення та наливу зерна.

На чорноземах рекомендується вносити 30-45 кг/га азотних, 60-90 фосфорних і 30 кг/га калійних добрив; на опідзолених грунтах по 45-60 кг фосфорних і калійних під зяблеву оранку і 60 кг азотних навесні; на темно-каштанових - по 45 кг азотних і фосфорних добрив [3]. На зрошуваних землях зазначені норми збільшують на 20-25 %.

У центральних степових районах максимальний приріст врожаю зерна вівса від мінеральних добрив становить 2,2. У Лісостепу фосфорні й калійні добрива підвищують врожайність зерна сої на 1,5-3,6 ц/га [8]. Значно підвищується ефективність мінеральних добрив при зрошенні. В середньому за 7 років урожай вівса на чорноземах при зрошенні від повного добрива N60 Р60 К90 збільшився на 6,3 ц/га.

За даними УНДІЗЗ на темно-каштанових ґрунтах південного Степу приріст врожайності при зрошенні від мінеральних добрив складав 5.3 ц/га [3].

При посіві , крім азоту, фосфору та калію по10 кг/га кращі результати забезпечує застосування при цьому й мікродобрив бору, марганцю, молібдену, цинку . Для рівномірного розподілу мікродобрив рекомендується їх вносити з тальком.

У більшості районів України овес починають сіяти , коли грунт на глибині загортання насіння прогріється і встановиться середньодобова температура 2-3°С. На півдні районовані чутливіші до тепла сорти, тому їх рекомендується сіяти при прогріванні верхнього п'ятисантиметрового шару грунту до 12-14°С. У більшості зон календарні строки сівби припадають на першу декаду квітня. Найпоширенішим у сухому Степу способом сівби є рядковий з міжряддями 15 см [4].

Норму висіву встановлюють з розрахунку заданої густоти сівби, схожості насіння, а також групи стиглості сорту й габітусу рослин. Починати сівбу треба насінням сортів з тривалішим вегетаційним періодом. Для посіву вівса краще застосовувати зернові сівалки СЗ-3.6. Норму висіву встановлюють за допомогою змінних зірочок на валах трансмісії та контрприводу. При суцільному рядковому посіві в більшості зон України кращою нормою висіву насіння вівса є 4,0-4,5 млн. шт./га. При цьому глибина загортання повинна складати 4-7 см в залежності від механічного складу ґрунту та вологості його поверхневих шарів.

Доглядати за посівом вівса починають відразу ж після сівби. Коли насіння потрапляє в пересохлий грунт, то для підтягування до нього вологи з більш глибоких шарів виконують коткування. Під час коткування вирівнюється поверхня грунту, що полегшує подальший догляд за посівом. Якщо після посіву пройдуть зливні дощі, посіви обов'язково необхідно обробити ротаційною мотикою або ж легкими зубовими боронами. Більшість дослідників поділяють думку про те, що після сходове боронування слід проводити у фазу першого справжнього листка [5], [8].

Догляд за посівами вівса передбачає знищення бур'янів, боротьбу з шкідниками та хворобами, а в умовах зрошення, крім того, забезпечення оптимальної вологості ґрунту шляхом поливів.

Сходи вівса рекомендується боронувати середніми боронами за невеликої швидкості руху агрегату ( 4-5 км/год.) у другій половині дня, коли рослини менш ламкі і не пошкоджуються знаряддям [7], [10].

На підвищення продуктивності посівів вівса істотно впливає їх обробка фізіологічно активними речовинами, зокрема розчином натрієвої солі гідрозину малеїнової кислоти у період масового плодоутворення, що сприяє гальмуванню наростання вегетативної маси й переходу значної маси асимілянтів у плоди.

Основним профілактичним заходом захисту рослин вівса є дотримання сівозміни, що призводить до мінімального вмісту в ґрунті збудників хвороб та шкідників на різних стадіях розвитку; глибока оранка і оптимальні строки сівби; виведення стійких до хвороб сортів, видалення з посіву уражених рослин і знищення бур'янів, своєчасне збирання врожаю, доведення його до товарних та посівних кондицій [7].

Овес в умовах посушливого клімату півдня і центральної частини України досить добре реагує на зрошення. Її врожайність на зрошуваних землях УНДІЗЗ досягає 25-30 ц/ га, а без зрошення в 2-3 рази нижча. Потреба рослин вівса у воді в різні фази розвитку не однакова. Споживання нею води в період з'явлення сходів мінімальне, потім воно поступово зростає до бутонізації досягає максимуму ( 40-70 м 3 /га за добу ) в період цвітіння, знижується потреба після наливу зерна [8].

Найефективнішими для одержання високого врожаю вівса є вегетаційні поливи. Вони забезпечують рослини водою весь період їх розвитку, особливо в критичні фази.

Практично 95 % кореневої системи рослин вівса знаходиться в 0.3 м шарі ґрунту, тому для підтримання сприятливої для культури вологості ґрунту цього шару рекомендується проводити 3-4 вегетаційних поливів нормою 300-400 м /га. Перед поливна вологість грунту при зрошенні сої не повинна опускатись нижче 65-70 % НВ [10].

Зважаючи на те, що в межах волоті зерно вівса достигає дуже нерівномірно, строки і способи збирання врожаю цієї культури мають дуже важливе значення. Кращий строк збирання - повна стиглість чи кінець воскової стиглості зерна в більшій частині волоті, починаючи зверху. У цей час при двохфазному збиранні дещо збільшується врожайність завдяки підвищенню маси зерна в нижній частині волоті, яка запізнюється в розвитку і помітно покращуються фізичні показники якості зерна.

На Ерастівській дослідній станції за час перебування скошених рослин вівса в у валках маса зернин з середньої частини волоті збільшилась на 0,4 г, а з верхньої - на 5.6 г, натура зерна при двофазному збиранні становила 403, а при однофазному 373 г. Необхідно відзначити, що для попередження втрат і погіршення якості зерна не варто допускати, щоб скошена рослина мала залишатись у валках понад 6 днів. Правильне застосування двофазного збирання в дослідах забезпечувало підвищення врожаю зерна на 1,4-2,2, а у в ряді господарств Дніпропетровської області - на 1,7-2,0 ц/га.

За несприятливих метеорологічних умов доцільно скорочувати обсяги збирання двохфазним способом і розширювати однофазне, бо після дощу рослинна маса на пні підсихає швидше, ніж у валках.

Для збереження доброї якості зерна вівса велике значення має його своєчасна післязбиральна обробка. Найдоцільніше її проводити одночасно зі збиранням у потоковому режимі у пунктах з зерноочисною та сушильною технікою.

Збирають овес зернозбиральними комбайнами "СК-5", "СК-6" та іншими вітчизняними та зарубіжними марками при висоті зрізу 15-20 см [8].

2. Природно-економічна характеристика господарства

2.1 Місце розташування

Фермерське господарство ФГ «Українець» знаходиться в с. Петропавлівка, що знаходиться в 117 км від обласного центру м. Миколаєва, 20 км, від смт Братське 47 км від найближчої залізничної станції Людмилівка. В районному центрі смт Братське розташовані різні підприємства переробної промисловості.

Господарство має зерновий напрямок спеціалізації виробництва. Тваринництва в господарстві немає У структурі товарної продукції ФГ основними складовими є зерно і насіння соняшника.

Кількість працюючих в господарстві за станом на 01.01.2009 року становить 18 чоловік, всі вони зайняті в рослинництві.

2.2 Грунтово-кліматичні умови

ФГ «Українець» розташоване в першому (північному) агрокліматичному районі Миколаївської області, який характеризується теплим, помірно посушливим кліматом.

В таблиці 2.2.1 наведені дані про середні місячні і річні температури.

Таблиця 2.2.1

Середні місячні і річні температури повітря в градусах по Цельсію

Назва метіостанції

ІІ

ІІІ

ІV

VII

VIII

XII

Середня за рік

м.Миколаїв

обсерваторія

-3,6

-3,0

2,3

9,2

16,3

19,3

22,9

22,0

16,8

10,8

3,8

-1,3

9,7

В таблиці 2.2.2 – дати переходу середньої добової температури повітря через 0˚, +5˚, +10˚, +15˚ С і тривалість періодів /днів/ з температурою вище і нижче вказаних меж.

Таблиця 2.2.2

Дати переходу середньої добової температури повітря через 0˚, +5˚, +10˚, + 15˚ С і тривалість періодів /днів/ з температурою вище і нижче вказаних межах.

Назва метеостанції	Більше ніж				Нижче ніж
Назва метеостанції	0˚	5˚	10˚	15˚	0˚
м. Миколаїв обсерваторія	15.ІІІ	29.III	18.IV	8.V	5.XII
	5.XI	10.XI	19.X	25.IX	5.III
	275	227	184	140	90

В таблиці 2.2.3 – середньомісячна і річна кількість опадів.

Таблиця 2.2.3

Середньомісячна і річна кількість опадів (мм)

Рік	ІV	V	VI	VII	VIII	IX	X	Сума за
Рік	ІV	V	VI	VII	VIII	IX	X	вегетацію	рік
2008	31	47	63	51	45	34	30	301	340
2009	33	46	64	66	56	34	31	330	350
2010	31	46	60	53	50	35	31	306	338

Вдосконалення технології вирощування вівса в ФГ Українець Братського району Миколаївської області 📙 Курсовая → 🆔 46716