Вексель як форма боргового зобов'язання

РОЗДІЛ 1

 ВЕКСЕЛЬ  ЯК ФОРМА БОРГОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

 

1. Сутність та значення операцій з векселями

Жоден з інструментів фінансового  ринку, крім самих грошей у всіх численних  проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися за своїм історичним минулим та значенням з векселем. Саме розвиток вексельного обігу призвело до безготівковості всіх грошових розрахунків: витисненню із грошового обігу металів - золота й срібла, заміні еквівалентів мінового обороту паперовими символами.

Безумовність векселя як боргового  зобов'язання, строгість і швидкість стягнення по ньому послужили основою створення інших видів платежів і розрахунків - банкнот, чеків, акредитивів. Чинність векселя завжди підтримувалася вексельним правом і забезпечувалася державою. 

Згідно  Положення "Про операції банків з векселями", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 25 травня 1999 року, комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції.

  Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними - врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними - переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках  до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних - продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються  взяттям банком на себе зобов’язань  платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках за допомогою документарного акредитиву).

Розрахункові операції поділяються  на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку;  видача банком переказних векселів на боржника банку;  видача банку простих векселів боржником банку) та операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Виконання комісійних та довірчих операцій пов’язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

Кредитні й комісійні операції банків з векселями є значним джерелом їхнього прибутку Аналогічні операції можуть здійснювати страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові структури. Немає обмежень і для придбання векселів іншими юридичними особами.

Зокрема, значні нагромадження векселів зосереджуються в процесі виробничо- збутової діяльності тих підприємств, які широко використовують продаж своєї продукції в кредит. Отримавши за їх поставку векселі, вони в свою чергу можуть вільно й необмежено розраховуватися ними зі своїми постачальниками, а ті - зі своїми і т.д.

До настання терміну платежу постачальник товарів під векселі за необхідності може уступити своє право отримання платежу іншій юридичній особі шляхом обміну векселів на грошові кошти або на інші товари чи послуги. Тобто позабанківські операції з векселями здатні набувати найрізноманітнішого характеру.

Одночасно з банківськими й позабанківськими структурами нині розширюють свої операції з векселями професійні торговці цінними паперами. Брокерські контори роблять це з метою прибуткового розміщення капіталу.

Формуючи значні пакети векселів, вони ведуть їх належну класифікацію, здійснюють управління пакетами векселів своїх клієнтів, надають послуги клірингу, консалтингу тощо. Таке розмаїття вексельних операцій підтверджує високу ліквідність векселів.

1.2.Види  векселів та їх економічна  характеристика

Вексель представляє собою складене за встановленою формою письмове боргове зобов’язання, яке дає його власнику беззаперечне право вимагати оплати вказаної у векселі суми особою, яка видала вексель в певний термін і у визначеному місці.

Для ефективного використання векселя  в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії  цінних паперів, які є предметом  діяльності учасників цивільних  правовідносин.

Поняття цінних паперів розкривається  внаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обігу юридичні документи. Останні являють собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обігу різні функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення відповідних правовідносин.

Рівною мірою матеріально-правові  функції належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їх пред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

При аналізі поняття "цінний папір" важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного  папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів. У зв'язку з цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.

Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову  біржу" (ст. 3) встановлено вичерпний  перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два  види векселів:

1. переказний (тратта);
2. простий.

Переказний вексель являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ або пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до іншої особи (платника), сплатити відповідну суму певній особі або за його наказом у встановлений термін або на вимогу.

На відміну від переказного  векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку однієї особи (векселедавця) сплатити визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником  може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

• комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;
• фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов’язання.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства.

Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються  фінансовими траттами, за допомогою  яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяють  векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання  товарного або, переважно, грошового  кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться  дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу).

Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане  незаконним, але якщо вексель тим  часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться  векселі, що не мають в основі своєї  видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем.

1.3. Організація  роботи з векселями в комерційному  банку

Відповідно до п.1 глави 3 розділу 2 положення НБУ "Про операції банків з векселями" банк самостійно приймає рішення про організаційне забезпечення проведення операцій з векселями [97, c.96].

У Положенні  та в низці інших нормативних  документів НБУ офіційно закріплено також можливість філій банків здійснювати  операції з векселями за умови  отримання від головного банку – юридичної особи повноважень на здійснення всіх або окремих операцій у порядку, встановленому законодавством.  Проведення філіями банків операцій з векселями передбачає не тільки підписання договорів їх керівниками, а й, в основному, учинення певних написів на самих векселях (зокрема, при авалюванні векселів, акцепті тратт тощо).

З метою  усунення персональної вексельної відповідальності керівника або головного бухгалтера філії банку, що підписав вексель  без особливих повноважень, у  Положенні передбачено необхідність вказівки на те, що вексель має бути підписаний саме на підставі довіреності (з обов’язковим зазначенням дати складання та її номера) [37, c.167].

Переважна більшість банків (66%) [71, c.43] не має у своїй структурі спеціалізованого відділу по роботі з векселями.

Діяльність  усіх опитаних банків у сфері операцій з векселями визначається в основному  вимогами клієнтів. Розробляють вексельні  схеми та програми для клієнтів і  активно просувають вексельні послуги  на ринок 63% банків.

Надають філіям право здійснювати операції з векселями 53% банків, які мають філійну мережу, 47% – проводять вексельні операції через головні контори.

Понад 1000 вексельних операцій протягом року здійснюють 13% банків; від 100 до 1000 операцій – 29%; до 100 операцій – 58%.

Найбільшою  перешкодою на шляху розвитку вексельною обігу 63% банків вважають недосконалість законодавства, 58% – діючу систему оподаткування, 29% – брак досвіду з проведення вексельних операцій.

77% банків  оцінюють професійний рівень  власних спеціалістів у сфері вексельного обігу як хороший, 23% – як задовільний.

Потребу у додатковому навчанні і тестуванні відчувають 70% опитаних установ, 75% учасників  моніторингу вважають доцільним  певний курс навчання і тестування для клієнтів.

Знання працівників судів у сфері вексельного обігу, на думку представників 88% банків, є задовільними, на думку 12% – незадовільними. У 20% опитаних банківських установ вважають професійну підготовку працівників податкових служб незадовільною, у 80% – задовільною [57, c.9].

42% банків – з’ясовували вексельні суперечки в суді. Конфліктні ситуації з працівниками Державної податкової адміністрації щодо відображення та оподаткування вексельних операцій виникали у 12.5% банків.

Як правило, вексельна робота в  комерційному банку сконцентрована в одному підрозділі. Йдеться не тільки про суто банківські операції (врахування векселів, видачу кредитів під заставу векселів, інкасування тощо), а й про торгівлю векселями [36, c.519].

Слід звернути увагу, що торгівля цінними  паперами згідно зі статтею 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 є одним з видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, здійснення якої потребує спеціального дозволу Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Торгівля векселями тут не є  виключенням. Тому у випадку, коли сума операцій з торгівлі векселями перевищує 500 тис. грн. на квартал, банк повинен організувати діяльність вже у складі спеціалізованих організаційно відокремлених внутрішніх підрозділів.

З метою ефективного проведення вексельних операцій банк розробляє  та затверджує організаційну структуру  підрозділів та функціональну взаємодію  між ними.

Ця структура доповнюється розробкою  положень, інструкцій, типових документів, технологічних карт тощо.

Кожен співробітник має бути обізнаний  зі своїми функціональними обов’язками  та межами повноважень.

Як правило, прийняття рішень за активними операціями банку здійснюється колегіальним кредитним комітетом [11].

Цей орган також приймає усі рішення з питань оформлення кредиторської заборгованості векселями позичальника тощо.

Як приклад наведемо функціональні  обов’язки щодо роботи з векселями структурних підрозділів комерційного банку.

Відділ боргових зобов’язань відповідає:

1) за загальну координацію операцій банку з векселями;

2) оформлення первинних документів  щодо операцій з векселями; 

3) ведення єдиної бази даних  з операцій банку з векселями; 

4) ведення карток за довірчими  операціями з векселями; 

5) підготовку звітності за операціями банку з векселями до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України і Національного банку України;

6) ведення управлінського обліку операцій з векселями.

Функціями операційно-касового відділу  є:

1) зберігання бланків векселів  та оформлених векселів у сховищі банку;

2) видача векселів працівникам  відділу боргових зобов’язань; 

3) продаж вексельних бланків  клієнтам банку; 

4) видача вексельних бланків. 

Управління бухгалтерського обліку та звітності (стосовно бухгалтерського  обліку операцій з векселями):

1) здійснення за розпорядженням  працівників відділу боргових  зобов’язань бухгалтерських проводок  за операціями з векселями; 

2) ведення податкового обліку  операцій банку з векселями; 

3) складання та надання внутрішнім та зовнішнім користувачам бухгалтерських звітів, форм, іншої документації щодо операцій банку з векселями.

Управління активно-пасивних операцій (стосовно кредитних операцій з векселями) відповідає:

1) за прийняття заявок клієнтів (Додатки П – С) на проведення кредитних операцій, в яких передбачається використання векселів (надання та одержання кредитів під заставу векселів, інші кредитні операції, що входять до безпосередньої компетенції управління активно-пасивних операцій);

2) підготовку та оформлення первинних  документів за кредитними операціями з векселями;

3) підготовку звітності для Національного  банку України щодо кредитних  операцій з векселями. 

Функціями казначейства стосовно оперативного планування операцій з векселями  в банку, є:

1) підготовка висновків щодо  відповідності операцій з векселями нормативам діяльності банку;

2) підготовка звітів та іншої  документації щодо виконання  банком нормативів діяльності  з урахуванням операцій з векселями. 

Планово-економічне управління (стосовно стратегічного планування операцій з векселями) відповідає:

1) за розробку та контроль  впровадження цільових програм  розвитку банку щодо операцій  з векселями; 

2) за координацію роботи підрозділів  банку при проведенні вексельних  операцій з метою досягнення  запланованих економічних показників діяльності;

3) за пошук перспективних ринків  для проведення операцій з  векселями за регіонами, галузями, підприємствами.

Функціями юридичного управління щодо претензійної роботи з векселями  є:

1) розгляд та затвердження договорів  щодо операцій з векселями;

2) подання нотаріусам векселів  для здійснення нотаріальних  дій; 

3) підготовка юридичної документації  з претензійно-позовної роботи, пов’язаної  з векселями; 

4) представництво інтересів банку  в цивільному та господарському  суді при розгляданні спорів, що виникли при проведенні операцій з векселями.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ  ОПЕРАЦІЙ ІЗ ВЕКСЕЛЯМИ

 

           2.1.Економічна характеристика банківської системи України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

 Характеризуючи банківську  систему України, почнемо з  того, що вона є дворівневою.  Перший рівень - Національний банк  України (здійснює функції управління), другий – комерційні банки (є об’єктом регулюючого впливу).

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів  у межах затвердженого кошторису, а також за рахунок Державного бюджету. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. НБУ посідає провідне місце на фондовому ринку, здійснюючи нагляд за діяльністю учасників ринку.

Сучасна банківська система  України склалася в результаті політичних та соціально-економічних перетворень, запровадження товарно-грошових відносин у багатоукладній економіці, подолання монополії держави та створення законодавчих можливостей існування банків різних форм власності.

Банківська система України є внутрішньо організованою, взаємопов’язаною сукупністю банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України.

Банківська система  України протягом 2005—2010 рр. зазнала  значних змін, що виражались у пришвидшеному зростанні активів, капіталу, кредитів і депозитів в до кризовий період, а також їх суттєвому спаді під час порушення фінансової стійкості.

 

 

Станом на 01.04.2011 року в Україні  було зареєстровано 196 банків (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Динаміка кількості банківських  установ в Україні у 2007-2011 рр. [6]

№  з/п	Показники	Дата
		01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	2011
						01.01	01.04
1.	Кількість зареєстрованих банків	193	198	198	197	194	196
2.	Виключено з Державного реєстру банків	6	1	7	6	6	0
3.	Кількість банків, що знаходиться  у стадії ліквідації	19	19	13	14	18	18
4.	Кількість банків, що мають  ліцензію НБУ на здійснення банківських  операцій	170	175	184	182	176	176
4.1	з них: з іноземним  капіталом	35	47	53	51	55	54
4.1.1	у т.ч. зі 100% іноземним  капіталом	13	17	17	18	20	20
5.	Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %	27,6	35,0	36,7	35,8	40,6	41,46

 

Разом з тим, якщо оцінити кількість  банків та їх філій у регіональному  розрізі, то можна сказати, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.

По суті, така велика кількість  банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

На рис. 2.1. унаочнено розподіл активів банківської системи за групами банків, відповідно до класифікації НБУ, станом на початок 2010 і на початок 2011 р.

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Розподіл активів банківської системи України за групами банків [27]

Як бачимо, розподіл активів по групах зазнав незначних змін, зокрема на 2,7% скоротилась частка активів банків, які належать до 1 групи і на 2,3% зросла частка активів банків, які належать до 2 групи. Так, на початку 2011 р. на групу 1 (найбільші банки) припадає близько 67% сукупного обсягу активів банків, при тому, що до цієї групи включено лише 17 банків із 175, що мають ліцензію НБУ. На другу групу (22 банки) припадає більш ніж 18 % сукупних активів, на третю (21 банк) – близько 6%, на четверту – майже 9% сукупних активів банківської системи України.

Розглянемо структуру доходів  та витрат банків у 2010 році (рис. 2.2, рис. 2.3).

Рис. 2.2. Структура доходів банків станом на 01.01.2011, у % [29]

Рис. 2.3. Структура витрат банків станом на 01.01.2011, у % [29]

Доходи зростали дещо нижчими темпами, ніж витрати, що зумовило погіршення співвідношення витрат і доходів, яке  на 01.01.2010 р. становило 81%, на 01.01.2011 – 91% [6].

Протягом 2010 року доходи та витрати банків зменшились порівняно з відповідним періодом минулого року, зокрема за рахунок скорочення кількості банків, що мають ліцензії на здійснення банківських операцій, філійної мережі банків, а також у зв’язку із загальною тенденцією до зниження вартості кредитів та депозитів (що забезпечувало переважну частку доходів та витрат банків).

Витрати банків продовжували перевищувати доходи.

За 2010 рік, як і в попередньому році, було зафіксовано від’ємний  фінансовий результат діяльності банківського сектору – 13,0 млрд. грн. за станом на 01.01.2011 р., що суттєво менше, ніж за станом на 01.01.2010 р. ( - 38,4 млрд. грн.) [1].

Розглянемо структуру капіталу банків України на початок 2011 року (рис. 2.4)

 Рис. 2.4. Структура капіталу банків України на 01.01.2011 р. [27]

Як бачимо, статутний капітал  і надалі перевищує сукупний розмір власного капіталу, що обумовлено накопиченим  збитком минулих років у розмірі 20, 8% від власного капіталу.

Активи банківської системи  за 2010 рік зросли на 7,8% і досягли  рівня 942 млрд. грн., що на 7,9% більше, ніж на початок року, та на 2,7% більше, ніж на кінець 3 кварталу. Деталізацію окремих показників наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Структура активів банківської  системи України у 2010 р., % [27]

Показники	В цілому по системі
	01.01.2010	01.04.2010	01.07.2010	01.10.2010	01.01.2011
Грошові кошти та їх еквіваленти	102 692	105 614	120 310	121 536	131 666
Торгові цінні папери	2 792	4 462	4 565	6 451	7 624
Кошти в інших банках	34 733	32 195	30 360	30 476	36 423
Кредити та заборгованість клієнтів	619 109	605 721	593 702	606 003	610 910
Цінні папери в портфелі банків на продаж	25 956	30 998	38 932	51 285	60 160
Основні засоби та нематеріальні  активи	37 445	36 995	37 103	37 654	39 554
Інші фінансові активи	26 985	29 952	24 831	26 146	20 317
Інші активи	23 738	29 029	35 452	37 947	35 431
Усього активів	873 965	874 965	885 256	917 497	942 084

Як бачимо, протягом 2010 р. активи банків зростали в середньому на 17,2 млрд. грн. або на 2% в квартал. В цілому, за підсумками 2010 р., балансова вартість кредитного портфелю скоротилася на 8,2 млрд. грн. або на 1,3%, що говорить про те, що банки ще не розпочали активно здійснювати кредитні операції. В четвертому кварталі продовжилось зростання обсягів інвестицій банків у цінні папери. Найбільшого приросту набула вартість цінних паперів (+135,7%) та грошових коштів (+28,2%). Частка кредитів у сукупних активах знижувалась протягом всього аналізованого періоду і на кінець 2010 р. становила 64,8, в той час, як на початок року – 70,9 %. На початку 2011 року банківська система України характеризувалася надліквідністю, що пояснюється низькими темпами збільшення розмірів кредитного портфелю та значними темпами зростання грошових коштів.