Вербальна креативність особистості

ВЕРБАЛЬНА КРЕАТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

• ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 36 с., 26 джерел, 2 таблиці, 1 рисунок.

Об’єкт курсової роботи: креативність особистості.

Предмет курсової роботи: вербальна креативність особистості.

Мета курсової роботи: дослідити  вербальну креативність особистості.

Завдання курсової роботи:

1. здійснити аналіз наукової літератури за темою курсової роботи;
2. визначити особливості та індивідуальні аспекти вербальної креативності особистості;
3. дослідити вербальну креативність студентів–психологів.

Методи курсової роботи: аналіз науково–методичної літератури з теми курсової роботи; синтез, узагальнення та структурування теоретичного матеріалу; анкетування, тестування, експеримент, методи математичної статистики.

Актуальність визначеної проблеми полягає у тому, що вивчення креативності пов'язано з великими труднощами, які виникають, головним чином, у зв'язку з її розглядом поза цілісною структурою особистості і поза її життєвими цілями і цінностями. Креативність трактується як особливість інтелекту, як відображення рівня або властивостей мислення; креативність як здатність інтелекту; креативність як потреба особистості в пошуково–перетворювальній діяльності за умови активної взаємодії з середовищем; креативність як властивість цілісної особистості. Сьогодні важливою і актуальною науковою задачею є пошук шляхів дослідження креативності в єдності не тільки когнітивних, операціональних, але й особистісних проявів.

Практична значимість даної  курсової роботи складається в спробі узагальнення існуючого теоретичного матеріалу та дослідженні особливостей вербальної креативності особистості.

КРЕАТИВНІСТЬ, ТВОРЧІСТЬ, НЕВЕРБАЛЬНА КРЕАТИВНІСТЬ, ВЕРБАЛЬНА КРЕАТИВНІСТЬ, ІНТЕЛЕКТ

Актуальність вивчення проблеми обумовлена тим, що соціально–економічна динаміка в суспільстві обумовлює запит на креативну особистість, яка вміє успішно вирішувати виникаючі проблеми і оптимально змінювати свою поведінку.

У феноменології «Homo» креативність є імпліцитно заданою, головною її складовою. Однак вона найменше вивчена, і як не парадоксально це звучить, закономірна. Справа в тому, що принципова спонтанність творчого процесу спочатку робить її невловимою для природно наукових методів, а складність і багатовимірність природи творчості створює труднощі вироблення загальних еталонів і стратегій розвитку для всіх її проявів.

У той же час розвиток активної творчої особистості є однією з найважливіших проблем сучасної психологічної і педагогічної теорії і практики. Це обумовлено тим, що передумови дорослих творчих проявів сходять до років дитинства, коли творчі зусилля ще багато в чому недовільні і життєво необхідні, а основні етапи становлення особистості дитини невіддільні від розвитку її творчих можливостей. З цієї точки зору пріоритетного значення набуває дослідження динаміки становлення та розвитку креативності на ранніх етапах онтогенезу, а також аналіз факторів, що визначають її розвиток.

Виходячи з аналізу  проблеми, творчість ми визначаємо як реальне перетворення предметної дійсності, культури та самого себе, а креативність – як властивість психіки людини, що виражає перетворювальну спрямованість її активності. Звідси, джерелом розвитку креативності виступає перетворення культурно заданих форм дійсності. Вербальна креативність відображає специфіку активізації креативності через опосередкування мови і проявляється як інтеріоризація літературного досвіду в індивідуальну свідомість, де продуктом виступає складений самостійно текст.

Розробці даної проблеми присвятили свої праці багато закордонних та вітчизняних психологів, а саме: Д. Б. Богоявленська [6–8], Л. С. Виготський [10], В. М. Дружинін [13], Е. П. Торранс [26], В. В. Давидов [11–12], В. Т. Кудрявцев [21], В. Н. Козленко [19] тощо, в результаті чого сформувалася певна феноменологічна картина.

Теоретична значущість роботи полягає  в тому, що на основі аналізу наукової літератури ми спробуємо проаналізувати та узагальнити теоретичний матеріал з обраної теми дослідження.

Практична значимість даної курсової роботи складається в спробі узагальнення існуючого теоретичного матеріалу та дослідженні особливостей вербальної креативності особистості.

Об’єкт курсової роботи: креативність особистості.

Предмет курсової роботи: вербальна креативність особистості.

Мета курсової роботи: дослідити  вербальну креативність особистості.

Завдання курсової роботи:

1. здійснити аналіз наукової літератури за темою курсової роботи;
2. визначити особливості та індивідуальні аспекти вербальної креативності особистості;
3. дослідити вербальну креативність студентів–психологів.

Методи курсової роботи:

1. аналіз науково–методичної літератури з теми курсової роботи;
2. синтез, узагальнення та структурування теоретичного матеріалу;
3. анкетування, тестування, експеримент, методи математичної статистики.

Новизна нашого емпіричного  дослідження полягає в тому, що нами був здійснений аналіз і структурування матеріалу відповідно до теми курсової роботи, поетапний виклад матеріалу та на основі надання рекомендацій стосовно використання психодіагностичного інструментарію.

Структура та обсяг роботи зумовлена логікою дослідження  і складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНИ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ ТВОРЧОСТІ

1.1. Особливості формування психологічного концепту «креативність»

Проблема креативності висувається на передній план наукового  дослідження самим процесом оновлення  сучасного суспільства. По–перше, креативність людей є суттєвим резервом людської цивілізації, і її актуалізація може різко підвищити якість будь–яких суспільних реформ. По–друге, творчість, будучи невід'ємною стороною людської духовності і умовою особистої свободи людей, виступає соціальним механізмом, протистоянням регресивним лініях в розвитку суспільства. По–третє, тільки креативність може забезпечити можливість появи нового знання тощо.

Сьогодні помітно зріс інтерес до вивчення самого високоорганізованого виду діяльності – творчого мислення, або креативності. Область креативності складна для дослідження і викликає безліч суперечок, оскільки кількість фактів, що відносяться до данноі проблеми, дуже велике. У сучасній психологічній науці не існує навіть загальноприйнятого визначення творчості. Тим не менше суспільство висуває підвищені вимоги до розвитку творчого мислення і креативності.

У сучасній психології вивчення проблеми креативності присвячені роботи зарубіжних і вітчизняних дослідників [24]: Д. Гілфорда, Є. П. Торренса, С. А. Мідника, Р. Ділтса, К. Роджерса, В. Н. Дружиніна, В. С. Юркевича, А. М. Матюшкіна, Я. А. Пономарьова, А. Н. Леонт’єва, С. Л. Рубінштейна, Д. Б. Богоявленської, Т. А. Баришевоі, Л. С. Виготського, Б. М. Теплова, П. Едварс тощо.

В даний час існує  безліч підходів до визначення креативності як загальної пізнавальної здібності, тому неможливо привести єдине узагальнююче визначення, яке задовольнило б усіх дослідників. Креативність часто розглядають як щось протилежне конформності, буденності, що припускає нестандартні підходи.

На думку Е. Торренса [26], креативність – це загальна здатність, яка базується на констеляції загального інтелекту, особистісних характеристик і здібностей до продуктивного мислення. Креативність проявляється при дефіциті знань, в процесі включення інформації в нові структури і зв'язки, ідентифікації недостатньої інформації, пошуку нових рішень і їх перевірки, повідомлення результатів.

Критерії креативності [2]:

• побіжність – кількість ідей, що виникають в одиницю часу;
• оригінальність – здатність виробляти незвичайні ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;
• гнучкість. Як відзначає Ранко, важливість цього параметра обумовлюється двома обставинами: по–перше, даний параметр дозволяє відрізняти індивідів, які виявляють гнучкість у процесі вирішення проблеми, від тих, хто проявляє ригідність в їх вирішенні, і по–друге, дозволяє відрізняти індивідів, які оригінально вирішують проблеми, від тих, хто демонструє помилкову оригінальність;
• сприйнятливість – чутливість до незвичайних деталей, суперечностей і невизначеності, готовність швидко переключатися з однієї ідеї на іншу;
• метафоричність – готовність працювати в абсолютно незвичайному контексті, схильність до символічного, асоціативного мислення, вміння побачити в простому складне, а в складному – просте;
• задоволеність – підсумок прояву креативності. При негативному результаті втрачається сенс і подальший розвиток почуття.

За Торренсом критерії креативності розподіляються на [18]:

• швидкість – здатність продукувати велику кількість ідей;
• гнучкість – здатність застосовувати різноманітні стратегії при вирішенні проблем;
• оригінальність – здатність продукувати незвичайні, нестандартні ідеї;
• розробленість – здатність детально розробляти виникли ідеї;
• опір замиканню – це здатність не слідувати стереотипам і тривалий час «залишатися відкритим» для різноманітної інформації, що надходить при вирішенні проблем;
• абстрактність назви – це розуміння суті проблеми того, що дійсно істотно. Процес називання відображає здатність до трансформації образної інформації в словесну форму.

Креативність має декілька видів [21]:

• вербальна креативність;
• невербальна креативність;
• образна креативність;
• визначені креативні здібності.

Проблема творчості  полягає в тому, що цей термін використовується у відношенні до самих різних речей. Виділяють художню, наукову, навіть гумористичну творчість. У реальності майже кожен творчий акт об'єднує всі типи творчості. Ми розглядаємо креативність як здатність до творчості, але не як сама творчість. Для того щоб креативність переросла у творчість, вона повинна бути єдиною з високими показниками інтелекту і особистісними якостями, що відображають завзятість у досягненні мети.

Отже, якщо у широкому значенні креативність фактично ототожнюють  з творчістю, то у вузькому її можна  звести до дивергентних здібностей [2]. Відмінною особливістю дивергентного мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, за Дж. Гилфордом) є готовність висувати безліч в рівній мірі правильних ідей щодо одного й того ж об'єкта.

Вивчення креативності пов'язане з великими труднощами, які виникають, головним чином, у зв'язку з її розглядом поза цілісної структури особистості і поза її життєвих цілей і цінностей. В даний час можна виділити декілька підходів до розуміння феноменології креативності.

Більшість авторів схиляються до розуміння креативності як якогось унікального досягнення, здібності, атрибуту людини або деякої спільності людей, які повинні мати певну соціальну цінність. Разом з тим, креативність – це ще й процес створення нових соціально–значимих продуктів. Тоді креативність фіксується в описі процесу створення нового в результаті усвідомлення "прогалин" в особистісному багажі знань, чіткого визначення цих "прогалин", пошуку рішень для їх виконання з їх подальшою перевіркою.

Пошук відповіді на питання про природу, механізми, зміст, структуру креативності ставить проблему в ряд найбільш важливих психологічних проблем.

В ході теоретичного аналізу  наукової літератури ми визначили дві  категорії: творчість і креативність.

Проаналізувавши наукову  літературу, ми прийшли до висновку, що природа творчості різноманітна. Кожен напрямок в психології прагне науково обґрунтувати загадку творчості, з точки зору свого предмету дослідження.

Вивчення креативності як самостійної психологічної характеристики пов'язано з Дж. Гілфордом, його кубообразною факторною моделлю структури інтелекту. Т. В. Галкіна, Л. Г. Алексєєва, О. М. Воронін, Л. І. Шрагіна проводили експериментальні дослідження вербальної (мовленево мисленевої) креативності. Вони підходять до асоціації як до одного з можливих механізмів вербальної креативності. Але, незважаючи на різні дослідження креативності, підхід до неї залишається полі модальним [25].

Таким чином, креативність розглядають як креативний процес, креативний продукт, креативну особистість, креативне середовище (сферу, структуру, соціальний контекст, що формує вимоги до продукту творчості). Включаючись в креативний процес, людина активізується в креативному середовищі, набуваючи рис креативної особистості і потім актуалізуючись в креативному продукті.

2. Проблема креативності у вітчизняній психології

Поняття «креативність» найчастіше пов'язується з поняттям творчість і розглядається як особистісна характеристика.

Виготський Л. С. [10] розглядає особистість як інтегроване утворення. Розвиток особистості відбувається протягом життя людини і одним з найважливіших критеріїв особистості є творчість, оскільки в процесі життя розвивається уява як внутрішній механізм, що забезпечує прояв творчості. Креативність – характеристика особистості, яка свідчить про здатність до творчості. Виготський Л. С. [15] досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здатності до створення нового, все одно, чи буде це створене якою–небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму чи почуття.

Рубінштейн С. Л. [14] розуміє творчість як діяльність «утворюючу щось нове, оригінальне, що притому входить не тільки в історію розвитку самого творця, а й в історію розвитку науки, мистецтва тощо.

Пономарьов Я. А. [9] відзначає, що до повноцінної творчої діяльності здатна лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє їй асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань у тій чи іншій сфері діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також затребувати особистісні якості, без яких неможлива справжня творчість. Пономарьов Я. О., застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей – закон ЕРС (етапи, рівні, ступені): в розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються на структурні рівні її організації і виступають як функціональні ступені вирішення творчих завдань. Системний фактор тут – здатність діяти «в умі», яка визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості – єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) – творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) – його виявлення.

Зі здатністю до творчості, на думку Пономарьова Я. А. [9], поєднані дві особистісні якості – інтенсивність пошукової мотивації і чутливість до «побічних» продуктів діяльності. Тобто суть креативності являє собою інтелектуальну активність і чутливість (сензитивність) до побічних продуктів своєї діяльності.

Петровський В. А. [16] для характеристики механізму творчої активності ввів принцип надситуативної активності. Він постулює здатність суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідної задачі. За допомогою цього суб'єкт долає зовнішні і внутрішні обмеження («бар'єри») діяльності. Таким чином, творча активність розуміється Петровським В. А. як надлишкова у відношенні до стимулу діяльність, яка характеризується самостійністю вибору об'єкта мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу, тобто творчість є не стимулюємою ззовні, а перетворюючої та пошуковою активністю.

Богоявленська Д. Б. [24] також визначає креативність як ситуативну нестимульовану активність, яка виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого фактора творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальну взаємодію інтелектуальних і мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до ситуативно нестимульованої продуктивної діяльності.

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язаний з соціальними умовами її виховання, не має жорсткої психофізіологічної детермінації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними рисами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність і емоційна гнучкість.

РОЗДІЛ 2

ВЕРБАЛЬНА КРЕАТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Соціально–психологічні особливості вербальної креативності особистості

Креативністю називають  творчі здібності, які проявляються в мисленні, почуттях, окремих видах діяльності. Вони характеризують і особистість взагалі, і окремі її сторони, продукти діяльності, процес їх створення [20]. Тут важливо відзначити нетотожність понять творчості та креативності. Творчість завжди первинна й фундаментальна. Головною складовою креативного продукту стає прагматичний елемент – споконвічне розуміння, навіщо потрібно щось створювати, для кого потрібно щось створювати, як потрібно щось створювати і, власне, що саме потрібно створювати [2].

Формування креативної самосвідомості особистості досягається шляхом формування здібностей до рефлексії, ідентифікації і відокремлення, до творчої діяльності.

Так, Дмитрієва Н.В., Шелепанова Н.В. , Валіуліна І.С розкривають взаємозв'язок і взаємозалежність рефлексивних аспектів самосвідомості і креативних проявів особистості, розкрито можливості рефлексивного самосвідомості надавати вплив на креативні прояви особистості. Дослідники виявили позитивну кореляцію між зростанням самосвідомості особистості та підвищенню її креативних здібностей [17]. Рефлексивно–креативні здібності – багаторівневе утворення творчо активної особистості, здатної до продуктивної зміни, що відображає пошуково–перетворювальну сутність, створення якісно нового досвіду. Рефлексивна креативність – це актуалізована самосвідомість, спрямована на реалізацію особистісних здібностей в ході вирішення проблемно–конфліктних ситуацій творчих завдань.

У процесі розвитку креативного  ставлення до себе і світу формується не тільки образ «Я», але й образ світу. Креативний розвиток особистості пов'язаний з формуванням у людини якостей, необхідних для творчого пізнання навколишньої реальності. Такі якості можуть бути сформовані тільки в процесі взаємодії особистості з навколишнім соціумом. У ситуаціях, коли такий контакт спотворюється, особистість потребує підтримки і корекції. Творчі технології сприяють формуванню здорової самооцінки, посилення опори на власні ресурси і опрацювання психологічних труднощів, що заважають адекватному контакту з реальністю.

Теорія творчості Пономарьова Я. А. дозволяє виділити наступні важливі якості, що сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини [9].

Психологічна гнучкість  дозволяє легко взаємодіяти раціональному  і інтуїтивному аспектам психіки  людини, що дає можливість реалізації цілісності психологічного механізму творчості.

Сила творчої мотивації підтримує  завзятість людини з пошуку нового в досить невизначеній, тобто психологічно фруструючій ситуації. Ця мотивація утримує людину від поспішного виходу з творчої ситуації або відходу в зону конкретності, визначеності.

Широта і глибина усвідомлення людиною різноманітних предметних, соціокультурних та інших контекстів дозволяє їй пізнати «побічні» інноваційні продукти свого творчого пошуку.

Креативність – це сукупність тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості. Ознаки креативності, визнані більшістю авторів: наявність інтелектуальної творчої ініціативи, своєрідна відкритість досвіду, чутливість до нового, уміння бачити і ставити проблеми тощо. Дослідники вважають, що вербальна креативність пов'язана з активністю префронтальної кори правої півкулі, яка відповідальна за нашу спроможність до цілісного бачення і до маніпулювання образами [18]. Остання дозволяє нам оцінювати порядок подій, будову предметів, а також комбінувати їх новими способами. Креативність пов'язана і з позитивним афектом. Передбачається, що його причиною є підвищення рівня дофаміну, що підсилює в поясній звивині когнітивну гнучкість і полегшує вибір різних когнітивних позицій. Це дозволяє людині поглянути на ситуацію з різних точок зору [3].

Один з головних чинників вербальної креативності – мотивація. Тому до творчості здатний всякий, хто готовий використовувати ресурси, необхідні для цього.

Едвард Дебоно [4] присвятив чимало робіт питань креативності. Він вважає, що в ході еволюції розвивалася здатність до вичленовуванню передбачуваного і постійного. Досліджуючи оточуючий світ, індивід пов'язує різні елементи, які впливає на нього стимулами. Це дозволяє сформувати образ останнього, навіть якщо в наявності є всього лише один елемент. У більшості областей творчості видатні досягнення належать, як правило, молодим людям, а пік менш значущих припадає на середній вік [11]. Це можна пояснити по–різному: з віком креативність слабшає, з віком змінюється мотивація, молоді люди більш схильні до пошуку віддалених асоціацій.

М. Боден [25] виділив малу і велику креативність. Мала або «особистісна» креативність відноситься до повсякденного життя і до звичайних ситуацій. Велика або «історична» креативність навпаки має справу з досягненнями, які справили великий вплив на культуру і суспільство.

Дж. Гілфорд виділив  шість параметрів вербальної креативності [24]:

1) здатність до виявлення і постановки проблем;

2) здатність до генерування великого числа ідей;

3) гнучкість – здатність до продукування різних ідей;

4) оригінальність – здатність відповідати нестандартно;

5) здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;

6) здатність вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу.

Таким чином, вербальна креативність – це обширна характеристика особистості, яка на даному етапі розвитку психології визначається не тільки здатністю до творчості, але й комплексом інших психічних властивостей особистості: емоційною рухливістю, мотивацією, емпатією, певним інтелектуальним рівнем, комунікативними якостями, певним сприйняттям тощо.

2.2. Особистісні аспекти вербальної креативності

Комплексний погляд набуває все  більшого поширення на креативність: розглядається функціональна структура взаємодіючих когнітивних і особистісних складових творчої особистості, а також взаємозалежності індивіда і його оточення на протязі всього процесу творчої діяльності [5].

Отже, творчий потенціал людини може проявлятися не тільки у предметній сфері, але й у сфері спілкування. Таким чином, в останні десятиліття виділяються інтелектуальний і соціальний різновиди креативності. Розглянувши існуючі дослідження з даної проблеми ми визначаємо соціальну креативність як комплексну якість особистості, яка дозволяє розуміти і аналізувати причини і динаміку різних соціальних ситуацій, а також приймати ефективні, творчі, нестандартні рішення ситуацій міжособистісної взаємодії.

Процес соціальної взаємодії  – це масив зі значно більшою кількістю змінних, що перебувають у складних діалектичних взаєминах один з одним, де кожна змінна знаходиться не в статичному стані, а в динамічному, тобто її значення в кожен момент часу нестабільне, мінливе. Будь–яка соціальна взаємодія креативна, різниця полягає лише в ступені цієї креативності [8].

Але чи можна в такому разі сказати, що в ситуації міжособистісної взаємодії у індивіда можливі 2 способи поведінки: творчий – коли проявляється соціальна креативність, і нетворчий – коли в більшій мірі проявляється соціальний інтелект? На користь такої гіпотези можна навести існуючу думку про первісні функції інтелекту і креативності. Коли інтелект розглядається як адаптація до навколишнього світу, а креативність – як його перетворення. На нашу думку, соціальні різновиди інтелекту і креативності утворюють єдиний чинник, що забезпечує ефективність людини у сфері комунікацій. При цьому інтелект можна розглядати як змістовну, а креативність як процесуальну характеристику міжособистісної взаємодії. Тобто знання людини про самого себе, про інших людей, про способи поведінки в різних ситуаціях (які є проявом соціального інтелекту) гнучко перетворюються адекватно комунікативній ситуації. Але як у випадку взаємозв'язку інтелекту та креативності суб'єкта (теорія інтелектуального порогу), високий соціальний інтелект не обов'язково передбачає високу соціальну креативність [14].

Розкриваючи структуру соціальної (вербальної) креативності, ми виходили, насамперед, з того розуміння творчого потенціалу особистості, яке представлено в рамках гуманістичного підходу.

Соціальна (вербальна) креативність – це явище з двоїстою природою: з одного боку, її можна визначити як засіб творчого перетворення соціального середовища, з іншого – нескінченний процес постійного перетворення, як соціальної ситуації, так і самого суб'єкта соціальної взаємодії. Повертаючись до твердження про те, що вербальна креативність є компонентом більш комплексної психологічної властивості – соціальної креативності, яка актуалізується в міжособистісній взаємодії, ми можемо виділити вербальну креативність в якості когнітивного компонента. У відповідності з цим дивимося інші структурні компоненти соціальної креативності – мотиваційний, комунікативний, емоційний та екзистенціальний [24].

Вербальна креативність припускає вираженість творчого ставлення до життя, прагнення до особистісного росту, самовдосконалення, самоактуалізації. На наш погляд, ця характеристика особистості виражає найбільш загальну мотиваційну складову соціальної креативності, орієнтацію особистості на гармонію і баланс усередині себе, на пошук шляхів і реалізації своїх потенціалів. Головним для соціальної креативності є і чутливість до себе, саморозуміння. Людина в достатній мірі віддає собі звіт у своїх потребах і почуттях, що наближає її до власної сутності. За А. Маслоу [22], тільки особистість, що досягла визначеною мірою такого внутрішнього балансу, володіє потенціалом до продуктивної соціально взаємодії з іншими людьми.