Верстка віршованих видань ( верстка віршів та збірок поезії )

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет  “Львівська політехніка”

    Кафедра ІТВС

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

З дисципліни:

 

“Додрукарське опрацювання інформації”

 

 

На тему :

 

“ Верстка віршованих видань ( верстка віршів та збірок поезії )”

 

 

 

 

 

 

Виконав :                            студент  групи  ВП-31                          Павляк А. П.                          Прийняв :                          Лотошинська Н. Д.                           Оцінка :                           Дата :

 

 

Львів-2012

Кафедра  ” Інформаційних технологій видавничої справи ”

Дисципліна : Додрукарське опрацювання інформації

Спеціальність : Видавничо-поліграфічна справа

Курс       3        Група        ВП-31          Семестр      6       

 

Завдання

на курсову роботу студента

Павляк Андрій Петрович

/прізвище, ім’я, по - батькові/

1. Тема курсової роботи :  Верстка віршованих видань ( верстка віршів та

збірок поезії ).

2. Термін здачі студентом курсової роботи

3. Зміст переліку питань, які підлягають розробці в даній курсовій роботі

Анотація

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна частина

1.1. Загальні поняття верстки

1.2. Набір віршованих текстів

1.3. Набір драматичних творів

Розділ 2. Спеціальна частина

2.1. Програмне забезпечення

2.2. Практичне завдання (верстка збірки віршів)

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

 

 

Студент		Павляк Андрій Петрович
	( підпис )	( прізвище, ім’я, по-батькові )
Керівник		Лотошинська Наталя Дмитрівна
	( підпис )	( прізвище, ім’я, по-батькові )

АНОТАЦІЯ

 

Назва моєї курсової  роботи полягає у  «Верстці віршованих видань(верстка віршів та збірок поезії)», отже основним завданням є добре ознайомитись з  видом мого індивідуального завдання, особливостями верстки даного виду продукції та способами подання цієї продукції читачеві. Також з програмним забезпеченням, за допомогою якого можна зробити верстку даного видання, а саме збірки віршів. Так, для верстки я буду використовувати програму верстки Adobe InDesign 5.5.

Верстка входить в число основних етапів поліграфічного виробництва та передбачає застосування шрифтів певних гарнітур і кеглів, а також дотримання заздалегідь встановлених величин інтерліньяжу, відступів і відбивки у всьому виданні. Саме по завершенню процесу верстки, та чи інша поліграфічна продукція набуває свій закінчений вигляд.

При верстці свого виду поліграфічної продукції мені потрібно дотримуватись основної мети віршованих видань, а саме те що, створюються вони для духовної насолоди читача, для задоволення потреби саме художнім словом поезії. Тому, оформлення віршованого видання має бути універсальним, адже воно призначене для людей різних вікових категорій: старших і молодших.

Отже основним моїм завданням у цій курсовій роботі є ознайомитись з усіма можливостями верстки віршованих видань та способами їх верстки, програмним забезпеченням для верстки цих видань, а також досконало ознайомитись з стильовим оформленням даного виду поліграфічної продукції та правильного подання його читачеві.

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Анотація……………………………………………………………………3

Вступ……………………………………………………………………….5

Розділ 1. Загальна частина………………………………………………..6-30.

1. Загальні поняття верстки……………………………………...6-9
2. Набір віршованих текстів……………………………………...9-22
3. Набір драматичних творів…….……………………………….22-30

Розділ 2. Спеціальна частина……………………………………………..31-

      2.1.  Програмне  забезпечення………………………………………....31-34

      2.2.  Практичне завдання (верстка збірки віршів)……………………34-.

Висновок………………………………………………..………………….

Використана література………………..………………….............………

Додатки……………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасна видавничо-поліграфічна продукція розвивається у відповідності з цільовим та читацьким призначенням книги, особливостями її змісту. Аналізуючи збірку поезій(віршів) як поліграфічне видання потрібно враховувати усі деталі для її створення. Інформація закладена в тій чи іншій збірці, її читацьке призначення є основними факторами, що впливають на зовнішній вигляд і внутрішнє оформлення книги. Адже вигляд видання справляє на читача певне враження. З першого погляду книга може привернути до себе увагу або навпаки зовсім не зацікавити читача. Тому необхідно враховувати призначення збірки поезій(віршів), проаналізувавши вплив цього виду поліграфічної продукції на читача та домогтися якомога кращих результатів для подання її читачеві, дотримуючись усіх поліграфічних вимог та особливостей оформлення.

Отже, збірка поезій – це однотомне (рідше кількатомне) видання художніх творів – поезій (віршів) одного автора. При верстці даного виду поліграфічної продукції мені потрібно дотримуватись основної мети віршованих видань, а саме те що, створюються вони для духовної насолоди читача, для задоволення потреби саме художнім словом поезії.

Віршовані видання належить до художньої літератури, вони можуть бути насиченими будь-якими складовими книги, якими саме - залежить від  автора чи замовника. Без майстерного  художнього оформлення раніше, а тим паче зараз, в умовах високих техніко-графічних можливостей, не можна уявити собі гарне видання. Саме художнє оформлення – ось, що спочатку привертає увагу споживача. Тому, оформлення віршованого видання має бути універсальним, адже воно призначене для людей різних вікових категорій: старших і молодших.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Загальна частина

1. Загальні поняття верстки :

В даному пункті я розгляну загальні поняття верстки поліграфічної  продукції.  А саме, що таке верстка та основні правила і особливості верстки, що допоможуть мені при верстці мого виду поліграфічної продукції.

 

Що  називають версткою? 

Версткою називають виробничий процес складання (монтажу) книжкових, журнальних і газетних полос заданого формату з підготовленого набору всіх видів і ілюстрацій.  
 Верстка - один з основних процесів поліграфічного виробництва, в ході якого друкований вирід  набуває остаточного вигляду. Від якості її видання прямо залежить якість готової книги, журналу або газети. Це також один з найбільш складних процесів, що забезпечує при дотриманні обов'язкових технічних правил стильове і технічне єдність оформлення й художню цілісність видання, відповідно кожної смуги, кожного розвороту як їх змістом, так і загальному принципу оформлення видання.

 

Приводний верстки та його досягненя :  
 Приводний верстки називають повний збіг загальних розмірів парних і непарних смуг, а також точне суміщення рядків основного тексту на цих смугах між собою (на просвіт). Досягається приводний верстки шляхом приведення всіх частин тексту, набраного шрифтом кегля, відмінного від основного, а також формул, таблиць та ілюстрацій до цілого числа рядків основного кегля за допомогою відбиттів зверху і знизу.

 

Однаковість верстки :   
 Однаковість верстки - це однаковий характер верстки всіх смуг видання, що мають однакові елементи, зокрема: рівність всіх спусків на початкових смугах, приблизну рівність відбиттів всіх заголівків і підзаголовків різних рангів, приміток в тексті, виносок, підписів під малюнками , однаковий спосіб заверсткі однотипних ілюстрацій (врозріз або в оборку), однакова відбиття колонтитулів і колонцифр, сигнатур і норм.

 

"Висячі  рядки" :  
 "Висячими рядками" в типографської практиці називають початкові абзацні рядки, розташовані в кінці смуги, а також кінцеві рядки, розташовані на початку смуги. Технічні правила верстки категорично забороняють наявність таких рядків у зверстаним, бо вони погіршують легкість для читання тексту, а також спотворюють зовнішній вигляд смуги набору, позбавляючи її традиційної прямокутної форми. Сучасні правила лише допускають закінчувати смугу, починати смугу абзацний рядком, а також розміщують в кінці або початку смуги абзац з одного рядка (наприклад, в прямій мові, коли рядок є одночасно і кінцевий, і абзацний) . Крім того, допускаєся починати смугу короткими рядками в математичних міркуваннях (наприклад, між формулами часто зустрічаються рядки типу "і", "або", "тут" і т. п.).  "Висячі рядки" в процесі верстки зобов'язано знищують, викори-стовуючи прийоми вгонка і вигонки рядків.

 

Вгонка  і вигонка рядків :  
 Вгонка рядки називають зменшення числа набраних рядків за рахунок зменшення міжсловних прогалин у наступних рядках. 

Вигонка рядки називають збільшення числа набраних рядків за рахунок збільшення міжсловних прогалин у наступних рядках, в процесі якого за рахунок частини тексту довгою кінцевий рядки утворюють нову кінцеву рядок.

Вгонку або вигонку рядків використовують у випадках, коли  необхідно ліквідувати "висячий рядок" або знищити перенесення з непарної смуги на парну. Наприклад, якщо необхідно знищити "висячий рядок" в кінці смуги (абзацний), завжди доцільно вигнати одну з рядків усередині смуги, тоді абзацний перейде в початок наступної смуги; якщо необхідно ліквідувати "висячий рядок" в початку смуги (кінцеву), доцільно увігнати рядок в одному з абзаців попередньої смуги, на яку і перейде кінцевая рядок; для ліквідації перенесення з непарної полоси на парну слід перевірити поруч стоять - якщо попередній рядок не має переносу ( і не є абзацний), то виганяють рядок у попередніх абзацах, якщо ж такий рядок не має переноса (і також не є абзацний), то краще вигнати рядок у попередніх абзацах.  
 У випадках, коли на потрібній смузі увігнати або вигнати рядок не можна, слід "повернутися назад" і зробити відповідну операцію на одній з наступних смуг з переверстку на однин-два рядки вже зроблених смуг.

Щоб ліквідувати зайві  рядки, верстальник повинен переверстати одну-дві попередні смуги. При вгонці і вигонці рядків не допускаються порушення основних правил вимкнення рядків тексту - міжсловні прогалини завжди повинні бути в допустимих  межах (при вигонці рядка ближче до верхньої, а при вгонці - до нижньої межі).

 

Перенесення слова зі смуги на смугу :

Правила  не  обмежують  переноси слів з парної  смуги  на непарну, тобто перенесення на одному розвороті (зрозуміло, правила  переносів слів повинні відповідати граматичним і технічним вимогам). Але неприпустимо переносити слова з непарної смуги на парну, це погіршує читабельність видання, так як читач повинен перегорнути сторінку для читання закінчення слова.  
 Правда, в даний час дозволяється у вигляді виключати залишати такі переноси у випадках, коли ліквідація їх наприкінці непарної смуги може порушити інші правила верстки. І все ж слід рекомендувати уникати таких переносів, так як майже завжди можна їх ліквідувати без порушення інших правил вгонка або вигонки рядки в одного-двох попередніх смугах.

 

 

 

Спуск і основні технічні правила верстки  спускових смуг :

Спуском в типографської практиці називають відступ у верхній  частині початкових смуг - смуг, початківців  розділи, частини або глави видання. Самі початкові смуги в цьому випадку часто називають спусковими смугами. 
Розміри спусків у виданні визначаються видавництвом. Звичайний розмір спуску - біля 1 / 4 висоти смуги, рахуючи від її верху до першого рядка тексту, причому всі заголовки, шапки і заставки включають в розмір спуску. 
 З технічних правил верстки розмір спусків по всьому виданню повинен бути строго однаковим, однак допускається зменшення або збільшення спуску на один-два рядки основного кегля у зв'язку з тим, що на спускових смугах тексту менше, ніж на звичайних і відсутні  попередні смуги , в яких можна було б увігнати або вигнати рядка для правильного закінчення смуги (без "висячого рядка" і без перенесення на парну смугу).

 

2. Набір віршованих текстів : 

Слово «вірш» — походить від латинського слова versus, що означає рядок, а також віршем називають цілий поетичний рядок. Вірші відрізняються від прози поділом мови на повторювані ритмічні відрізки, які впливають на їх графічну форму. До віршованих творів відносять: пісні, байки, поеми, балади, думи тощо.

Віршований текст складається з окремих рядків, які будуються на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Залежно від кількості ритмічних одиниць (стоп) рядки бувають різної довжини. Віршем називають також окремий рядок вірша.

Стопою називають повторювальну групу складів і рядків, до якої входить один наголошений склад і один або два ненаголошених. З певної кількості рядків, що римуються в різних поєднаннях, утворюється найбільша ритмічна одиниця — строфа. Строфою називають групу віршованих рядків, що мають логічну закінчену думку і певний рядок римування. Строфи можуть мати від двох і більше рядків. У піснях строфи називають куплетами.

Формат набору віршів залежить від формату видання, варіанта його оформлення і довжини віршованих рядків.

Довжина рядків віршів, як правило, завжди менша від формату видання, тому віршовані тексти розміщують посередині формату полоси книги, колонки, газети, журналу. Оскільки вірші мають рядки різної довжини, їх потрібно розмістити так, щоб текст графічно знаходився посередині полоси з вирівнюванням по лівому краю.

Якщо встановити формат набору вірша за найдовшим рядком, виключивши його посередині формату  полоси, то всі рядки помістяться без переносів, але текст вірша практично буде зміщений вліво від центральної осі. При цьому лівий край полоси буде перевантажений текстом, а правий — буде мати велике поле. Тому формат набору доцільно визначати за рядком середньої довжини. Для цього перед початком набору потрібно визначити відступ від лівого краю полоси до початку рядків вірша. Довжина відступу залежить від розміру вірша.

Залежно від ритмічності віршів і варіантів їх побудови розрізняють два типи віршів: класичні і вільні. Класичні вірші характерні тим, що в них кожен римований рядок поміщається в одному друкарському рядку, а римовані рядки вільного вірша розбиваються на кілька друкарських рядків. У класичних віршах застосовують три основні варіанти побудови, тобто розміщення рядків, які можна поділити на одномірні, двомірні і багатомірні.

До одномірних відносяться  вірші написані одним розміром в яких усі рядки мають однакову кількість стоп і починаються від однієї вертикальної межі:

                     Вишиваночку візьму,

                     Швидко одягнуся.

                     Підійду і обніму Я

                     свою матусю

                                  (В. Крищенко)

 

В одномірних віршах відступ  визначають таким чином: спочатку переглядають весь вірш, знаходять середній рядок  з групи характерних рядків для  даного твору, потім набирають рядок  і виключають його посередині формату. Визначають початковий відступ і тоді задають відступ з лівого краю для всього вірша. Початковий відступ задають цілим числом.

До двомірних відносять  вірші, написані двома розмірами. В  них ритмічно чергуються рядки з  різною, але повторюваною, кількістю стоп, і які починаються від двох вертикальних ліній:

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж, бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає  легенька,

Мрії твої ще у сні.

(Л. Українка)

Усі непарні рядки (довгі) рівняють по лівому краю, а всі парні (короткі) з додатковим відступом. Перший відступ визначають на основі середнього рядка з групи довгих, а другий відступ на основі середнього рядка з групи коротких.

До багатомірних відносять вірші, написані без дотримання суворого чергування розмірності рядків. У них бувають рядки з різною кількістю стоп, і які можуть починатися від трьох і більше вертикальних ліній :

Гриз кістку сірий вовк та нею  й подавився:

• Ой лишенько!.. Ой пропаду!.. —

              На сю біду

Летів від конопель

Носатий журавель Та біля вовка

зупинився.

                                        (Я. Жарко)

Такий варіант побудови віршів характерний для байок. У  багато - мірних віршах можуть бути різні відступи залежно від кількості різних за довжиною рядків.

У багатомірних віршах для  кожного розміру рядків повинен бути свій відступ, який визначається по групах рядків різної довжини. Кожен наступний відступ не повинен відрізнятися від попереднього більше, ніж на одну кегельну. У таких випадках визначають початковий відступ для найдовших і найкоротших рядків, а потім через одну — дві кегельних встановлюють проміжні відступи. При наборі вірша для всіх рядків з однаковою кількістю стоп роблять однакові відступи.

До вільних (або акцентованих,) віршів, які відрізняються від  традиційно побудованих класичних, відносять поезії В. Маяковського, П. Тичини та інших поетів, які ввели в графіку віршованих творів прийоми різних виділень, серед яких графічне акцентування (наголошення) рядків. У вільних віршах найпоширеніші три варіанти, кожен з яких розрахований на різну тривалість пауз між частинами рядків. Це східчасті, прапорні і змішані вірші.

До східчастих відносять  вірші, в яких кожен віршовий рядок  поділяється на декілька частин (тактів). Частини віршового рядка розміщують «східцями» в декількох рядках, залежно від акценту, який надає автор.

При такому варіанті побудови всі віршові рядки починаються  від однієї вертикалі, а кожна  частина (такт) — з нового рядка  і вирівнюється за кінцем попереднього.

О, панно Інно,

          панно Інно!

Я—сам.

     Вікно.

         Сніги...

Сестру

   я Вашу

       так  любив -

                       Дитинно,

                                         злотоцінно.

                                                          (П. Тичина)

Для східчастих віршів початковий відступ визначають по довжині середнього рядка, хоч він і розташований у декількох рядках. Для цього усі відрізки набирають в один рядок без пробілів між ними, виключають у лівий край і величину пробілу, що залишився в рядку вірша, ділять пополам. Початковий відступ задають цілим числом. Наприклад, після набраного тексту в рядку залишилось 43 мм пробілу, то 20 мм задаємо перед текстом вірша, а 23 мм — після.

Розмітку східчастих віршів не роблять, а на першій спусковій сторінці оригіналу вказують, що їх слід набирати вирівнюючи по кінцю попереднього рядка.

У змішаних віршах початковий відступ визначають аналогічно зі східчастими.

До прапорних відносять вірші, аналогічні східчастим, в яких усі рядки і частини (такт) незалежно від довжини починаються від однієї вертикалі:

                       Разом із веснами духом воскреснемо,

А як воскреснем духом, братове,

То заживемо, то не помремо  —

Буде і жито, буде і  слово.

Шлях торуємо не злом,

А добром і ласкою —

Озовися ж, горличко,

Прилітай же, ластівко!

(Вільям Лігостов)

Такий варіант побудови вірша називається прапорним (контури  строфи нагадують форму прапора). Для прапорних віршів початковий відступ визначають так само, як і для звичайних одномірних віршів. При розмітці віршованих текстів в оригіналі вказують формат набору, розмір відступу від лівого краю полоси (для одномірних віршів), розмір першого і другого відступів (для двомірних) і розмір кожного відступу (для багатомірних).

По одній вертикалі виключають також текст білих віршів, що мають різну довжину рядків, які не римуються та не поділяються на строфи. їх часто застосовують у віршованих драматичних творах.

                    Все ж, ця осінь моя,

                    Хоч холодна і мокра,

                    Хоч зриває листочки,

                    Із пожовклих дерев.

                    Все ж, ця осінь моя,

                    Бо чия ж може бути?

                     Осінь зраджених снів й хризантем.

                                                (Р. Сіромський)

У змішаних віршах зустрічаються  і прапорний, і східчастий варіанти побудови:

Літери подібні до зерняток,

                                 Дошка — мов чорнозем за селом,

А сіяч В маленький, смаглюватий  —

Завтрашній поет

                            чи агроном.

              (Е. Огнецвет)

Вірші можна набирати різними гарнітурами шрифту і  різними кеглями (відповідно до розмітки оригіналу), як правило прямим накресленням. Якщо вірш вміщено посеред прозового  тексту, то його набирають на кегль (2 п.) менше від основного тексту. Якщо текст набраний кеглем 11 п., то віршований уривок набирають кеглем 9 п. У цьому випадку вірш відбивають приблизно на кегль основного шрифту видання.

Відділення строф. Вірші, розбиті на строфи, мають різні варіанти розділення строф між собою. Інколи набирають кожну строфу з абзацного відступу (1 чи 1,5 кегельних), але не менше і кегельної.

Записано це на папері,

Печать потвердила той  зміст,

Що син Жидецького Валерій —

Потомственний поліграфіст...

А як на ноги вже зіп’явся І зліз із материних рук,

Опанувати зразу взявся Високий і глибокий друк.

Найчастіше строфи розділяють між собою «білими» рядками, тобто  пробілами на кегль шрифту (Enter), яким набирають вірш :

                 А у дитячому садочку

           Він до друкарства так прилип —

                                            Тихенько сяде у

                                              куточку І конструює

                                             лінотип.

 

У компактних виданнях строфи не відбивають одну від одної, а набирають з втяжкою через строфу. Розмір втяжки має перевищувати абзацний відступ (якщо він є) не менше чим на кегельну і не може бути менше однієї кегельної. Наведено приклад набору з втяжкою других строф на 2 кегельні.

У келіях Ставропігії Пройшов

Валерій перший гарт, Здобув

ази поліграфії І до УПІ  взяв

добрий старт.

           О дні студенства незабутні!

           По них і досі в серці щем.

           Не прикривавсь Він в інституті

                     Відомим батьківським плечем.

                     У навчанні не знав утоми,

До знань дорогу торував,

Тому відразу по дипломі

Викладачем Валерій  став.

Коли вірші набирають  у дві колонки, всі правила  розташування віршів посередині формату  залишаються незмінними, але розрахунок ведуть на ширину одної колонки. Тільки при непарному числі строф останню розташовують по центру обох колонок.

 

У деяких випадках між  строфами ставлять зірочки (одна, дві  чи три в ряд) чи цифри (римські, арабські) — які виключені точно посередині формату і відбиті від рядків тексту. Цифрами виділяють строфи, якщо вони є закінченим мініатюрним твором, наприклад, чотири вірші—рубаї, що набирають з однієї строфи і не мають заголовків.

У поемах поділяють на розділи вірш цифрами (римськими  або арабськими). Коротенькі народні пісні різного змісту, наприклад, частівки, куплети (строфи) і коломийки, переважно відокремлюють зірочками (рідше кружечками або цифрами).

Переноси у віршах допускаються тільки цілими словами  з утворенням нових рядків, причому перенесені слова виключають двояко: з вирівнюванням по правому краю з відповідним відступом справа, що дорівнює початковому відступу, наприклад:

                                 Люлю, люлю, дитиночко

                        в новій колисочці,

                 Спи щаслива, не докучай

                        своїй матіночці.

Або з вирівнюванням  перенесених слів по вибраній лівій  осі, напр.:

                 Ой спи, дитя без повиття, я тебе

                              колишу,

                 А як заснеш, дитиночко, трошки тебе

                               лишу.

При перенесенні слів завжди треба робити смислову розбивку (як це зроблено у першому прикладі) і не допускати переносів слів після прийменників і сполучників. Із двох наведених прикладів перенесення слів кращим слід признати перший, так як набір має акуратніший вигляд, вирівняний і зліва і справа.

У східчастих віршах, щоб  уникнути переносів, можна зменшити відступ зліва для окремих  частин віршового рядка.

В компактних виданнях допускаються в окремих випадках так звані  підрядкові («підвальчики») і надрядкові («горища») переноси. Слова чи частини слів, які не вміщаються у формат, можуть бути перенесені у вільне місце нижнього чи верхнього рядка з квадратною дужкою напочатку, наприклад:

                              І от же: не в чесних вояцьких боях,

                              Де крові без міри лилося [ руках,

Не в лядських лукавих  зрадливих Не в

 герцях з татарами  в чистих Йому умирать 

довелося. [ степах ,

При цьому між основним текстом і перенесеним словом повинна бути відстань не менше кегельної. Квадратна дужка відбивається від перенесеної частини слова на 2 п. Якщо вірш має дуже довгі рядки, які не вміщаються у заданий формат, їх інколи поділяють на два рядки. При цьому другий рядок починається з малої букви. Цей поділ не є акцентованим, а формальним переносом, наприклад:

                   На горі Яворині сплять сини

                   України, їх приспали гранати

                   в сорокових роках.

У віршованих творах заголовки набирають переважно великими буквами «свого» шрифту чи на кегль більше. Рідше заголовки набирають напівжирним рядковим чи прописним шрифтом. Короткі заголовки можна набирати у розрядку від 2 п. до півкегельної залежно від довжини рядка і формату вірша.

У деяких невеликих віршах (часто в сонетах) замість заголовка, ставлять три зірочки. Зірочки можуть мати такі комбінації: V; Л; ***• їх відбивають одну від одної на півкегельну і виключають посередині формату видання (рідше від лівої осі) і розміщують ближче до вірша, до якого вони відносяться.

У збірниках та журналах прізвища авторів зазвичай вміщують над заголовком вірша. Набирають світлим врозрядку чи курсивом (рядковим чи прописним) переважно кеглем основного шрифту, рідше в лівий, чи від лівої осі на рівні заголовка залежно від технічного оформлення видання. Від заголовка прізвище автора відбивають пробілом найчастіше на кегль шрифту, яким набирають вірш. Якщо прізвище автора вміщено під віршем, його виключають у правий край і найчастіше виділяють курсивом, рідше напівжирним чи розрядкою.