Влада грошей у романах О. де Бальзака

   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

   КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

   ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО 
 

   Кафедра перекладу 

   КУРСОВА РОБОТА 
 

   з дисципліни: «Зарубіжна Література»

   на  тему:

   « Влада грошей у романах О. де Бальзака »  
 
 
 
 

                                                                 Виконавиця роботи: 
                                                                   студентка 1-го курсу

                                                                 групи ФІЛ-10-01(2)

                                                                 факультету управління

                                                                 Клименко Анастасія Сергіївна 

                                                                Науковий керівник:

                                                                старший викладач кафедри перекладу

                                                                Шульженко Юлія Миколаївна 

   Кременчук 2011

   ЗМІСТ

   Стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………….                                                                 

РОЗДІЛ 1. ФРАНЦУЗЬКИЙ РЕАЛІЗМ ТА НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ ЦІЄЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТЕЧІЇ ……………………………....

1.1 Французький  реалізм та соціально психологічний  роман у французькій літературі  ………………………………………………………………………….

1.2 Оноре де Бальзак –один з найяскравіших представників своєї епохи ……

РОЗДІЛ 2 ПОВІСТЬ  «ГОБСЕК» ТА  ВЛАДА ГРОШЕЙ У ПОВІСТІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА……………………………………………………………………

2.1.Історія створення повісті…………………………………………………….

2.2.Образ лихваря…………………………...........................................................

2.3.Влада грошей  у повісті Оноре де Бальзака…………………………………

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

БІБЛІОГРАФІЯ…………………………………………………………………..

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ФРАНЦУЗЬКИЙ РЕАЛІЗМ  ТА НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ ЦІЄЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТЕЧІЇ

   1.1.Французький реалізм та соціально-психологічний роман у французькій літературі

   Література  XIX століття була тісно пов’язана зі своєю добою. Відгуком  на духовні потреби суспільства стало формування  з середини і протягом третьої третини XIX століття нового великого художнього літературного стилю,який отримав назву «реалізм». Реалізм-це літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

   Письменники-реалісти були переважно представниками середнього класу й писали про великі та маленькі міста, діяльність міністерств, видавництв, бюрократичних установ, подружнє життя, провінційну рутину, тобто про те, що становило  повсякденне існування цієї суспільної групи[1,с.5].

   Французький реалізм XIX століття проходить у своєму розвитку два етапи. Перший етап-становлення та утвердження реалізму як провідного напрямку в літературі (кінець 20-х - 40-і роки) - представлений творчістю Беранже, Меріме, Стендаля, Бальзака. Другий (50-70-і роки) пов'язаний з ім'ям Флобера.

   Розквіт французького реалізму,представлений  творчістю Бальзака,Стендаля ,Меріме,приходить  на 1830 -1840-і роки. Тверезість поглядів на сучасну Францію-характерна особливість  Бальзака,Стендаля і Меріме. Свою головну задачу  великі реалісти бачать в художньому відтворенні дійсності такою,яка вона є,в пізнанні внутрішніх законів цієї дійсності. Бальзак дотримувався принципу об’єктивності  в підході  до зображення дійсності найважливішим принципом реалістичного мистецтва. Але об’єктивне  відображення світу таким,яким він є –в розумінні реалістів першої половини XIX століття –не пасивно дзеркальне відображення цього світу. Ось чому найважливіша з установ для реалістів –возз’єднання життя в формах самого життя[2,с.433].

 Творчі почерки письменників-реалістів XIX століття були досить різними, але творчі принципи зводились до таких загальних положень:

• Пильна увага до проблем сучасності й розкриття їх на повсякденному матеріалі;
• Здатність бачити драматичні конфлікти часу в повсякденному житті людей і висвітлювати їхню соціальну й історичну першопричину;
• Відтворення типових обставин, що формують типові характери різних класових груп;
• Зображення особистості людини відповідно її розвитку, становлення;
• Зображення  натури героя й мотивування його вчинків;
• Увага до деталей як до засобу індивідуалізації та як до засобу типізації характерів персонажів.

 В  період становлення реалізму  пісня поступається першістю соціальному роману. Саме цей жанр в силу своєї специфіки відчиняє письменнику великі можливості для широкого зображення і поглибленого аналізу дійсності [2,c.429].

  XIX століття ще називають “золотою добою” соціально-психологічного роману,адже цей жанр став провідним майже в усіх впливових літературах Європи й Америки. Соціально-психологічний роман-це один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища. Формування його ознак розпочалося у Франції. Цьому сприяла та ситуація,що склалася в культурі цієї країни. Одна з характерних її рис –гостра політизація французького суспільства. Звичайно, французькі письменники  не тільки не відмежовувались від провідних інтелектуальних тенденцій доби, а й свідомо брали на озброєння досягнення вчених і філософів, намагаючись зробити з романів поле соціального та психологічного експерименту.

  Основи соціально-психологічного роману нового типу заклали такі видатні майстри слова, як Стендаль, Бальзак, які, цікавлячись життям різних верств французького суспільства, намагалися художньо осмислити складні закономірності та проблеми суспільного життя, запровадили низку тем, типів і художніх ситуацій, що потім почали мандрувати та повторюватись в інших літературах світу. Одна з них-зіткнення неординарної особистості з законами суспільного життя. І Стендаль, і Бальзак надто добре знали, що порядній людині важко подолати скрутні матеріальні умові існування, що перемагають, як правило, примітивні пристосуванці, а прекрасні обдаровані особистості гинуть під тягарем побутових обставин: браку грошей, хвороб, байдужості самозакоханого оточення. Вони  були свідками того, як молодим людям, талановитим і освіченим, не вистачало сил опиратися спокусам світу. Тому саме кар’єристичне просування нагору безсоромних егоїстів, які легко переступають усі заборони, аби бути переможцями, завжди в центрі уваги Стендаля й Бальзака. І, нарешті, квінтесенцією гіркого досвіду художників слова стає тема « втрачених ілюзій ».В обох письменників людина опиняється перед вибором:або високі моральні якості й бідність, або розлучення з найкращими властивостями душі й успіх та процвітання в суспільстві.

   Проте Стендаль  і Бальзак мають  різні ролі в розвитку соціально –психологічного роману у французькій літературі. Стендаль був переважно психологом. Вивчаючи саме внутрішнє життя  людини,письменник розкриває основні філософські й соціально-політичні суперечності доби. Бальзак перетворив роман на колосальне за розмахом дослідження французького суспільства на «історію звичаїв». Він перший використовує «техніку перехідних персонажів». Бальзак створює в такий спосіб жанр багатомовного роману-епопеї, який став характерним явищем французької літератури 19-20 століття.

  Реалісти  активно використовували ще один  характерний прийом композиції соціально-психологічного роману-докладні й ретельно розроблені описи середовища, в якому відбувається дія і яке сформувало психологію персонажів. Проте вони ще великою мірою залишаються під впливом романтизму, виводячи на сторінках своїх творів героїв,що ними так захоплювались романтики[1,c.11-12].

   Отже, можна зробити висновок, що французький реалізм 19 століття проходить у своєму розвитку два етапи. Перший етап становлення і утвердження реалізму як провідного напрямку в літературі. Другий пов'язаний з ім’ям Флобера. Згодом реалізм спричинив поширення особливого різновиду прози,який літературознавці назвали соціально-психологічною. Велику роль у розвитку соціально психологічного роману відіграли Бальзак і Стендаль. Вони художньо осмислювали і досліджували існування людини в суспільстві. Письменники робили ретельний аналіз їх емоцій, думок, поводження, через уважний розгляд їхньої душі. І Бальзак, і Стендаль цікавились життям різних верств французького суспільства, намагалися художньо осмислити складні закономірності та проблеми суспільного життя, вони запровадили низку тем, типів і художніх ситуацій. В основі соціально-психологічного роману Бальзака і Стендаля було кар’єристичне просування безсоромних егоїстів,які легко переступають усі заборони, аби бути переможцями, в обох письменників людина опиняється перед вибором: або високі моральні якості й бідність, або розлучення з найкращими властивостями душі й успіх та процвітання в суспільстві. Проте Стендаль і Бальзак мають різні ролі в розвитку соціально-психологічного роману, це і є їхніми відмінностями. Стендаль був переважно психологом. Вивчаючи внутрішнє життя людини, письменник розкриває основні філософські й соціально-політичні суперечності доби, а Оноре де Бальзак перетворив роман на колосальне за розмахом дослідження французького суспільства, тобто письменник створює в такий спосіб жанр багатотомного роману-епопеї. Стендаль активно використовує прийом композиції соціально-психологічного роману – докладні та ретельно розроблені описи середовища, в якому відбувається дія і яке сформувало психологію персонажів

   Отже  можна сказати, що французькі письменники не відмежовувались від провідних інтелектуальних тенденцій доби та намагались зробити з романів поле соціального та психологічного експерименту.  

   1.2 Оноре де Бальзак  – один з найяскравіших  представників своєї  епохи

   Оноре Бальзак увійшов до світової літератури як видатний письменник-реаліст. Бальзак  був сином дрібного буржуа,внуком селянина,він не отримав того виховання й тієї освіти, яку дають своїм дітям дворяни[3,c.190].

   Народився Бальзак у місті Турі 20 травня 1799 року. У 7 років Оноре почав навчання у Вандомському училищі. Йому там не дуже подобалось:предмети викладались аби як, а дисципліна була суровою, тоді Бальзак і захопився писанням. Після того як хлопчик захворів батьки забрали його додому.1814 року родина Бальзаків оселяється у Парижі. Оноре продовжував навчання в приватних школах, відвідував лекції у Сорбонні і відбував практику в адвокатській конторі. 1819 року батько Бальзака залишив службу без пенсії, і Оноре, отримавши диплом юриста, змушений був заробляти собі на хліб. Професія адвоката не приваблювала його. Він мріяв про письменницьку діяльність, першою спробою Бальзака була віршована драма  “ Кромвель ”.І жанр і естетика твору не відповідали хистові Бальзаку, незважаючи на безсумнівні докази талановитості автора, твір виявився невдалим[1,c.94].

   Оноре де Бальзак почав писати трохи пізніше за Стендаля. Славі передувала юридична кар’єра та робота журналіста. Бальзак навіть встиг відкрити власну друкарню, яка згодом прогоріла. Він взявся створювати романи заради заробітку. І дуже швидко здивував світ абсолютною зрілістю свого стилю.

   Бальзак любив повторювати: “Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем ”. Ці слова вказують на матеріал, на об’єкт  вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які “секретарськими” назвати не можна. Бальзак, створюючи образи, спирався на те, що бачив у реальному житті , але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало суспільство[3,c.190].

   Бальзак мріяв вигідно оженитися. У 1833р. Бальзак  зустрівся з польською шляхтянкою Евеліною Ганською,листуючись з нею то більш, то менш інтенсивно, їздив у Росію й Україну, щоб ще тісніше зблизитись, зрештою, одружився з нею в останній рік свого життя, але виявилося, що грошей немає ані в неї, ані в нього: останнє, що у нього було, він витратив на розкішний будинок у Парижі, куди, вже ледве пересуваючись, привіз свою немолоду дружину, яка зневажала його за плебейське походження і невміння поводитись. Але не можна сказати, що у письменника в житті не було жінки, яка б розуміла і любила його. У 1822р. він познайомився з мадам де Берні. Вона була настільки старшою за нього, що місцеві кумасі вбачали у Бальзаку залицяльника її дочки. Сором’язливий юнак знайшов у ній водночас і матір і кохану. Саме вона стала прототипом головної героїні роману  “ Лілія долини ”. Роман дуже важливий у творчому розвитку Бальзака. У ньому втілились ті ідеальні моральні та духовні начала, яких він не бачив у навколишньому світі , і водночас той грубий зовнішній світ-клерикальний, буржуазний, дворянський, який здатний занапастити все найкраще у світі. В 1829 році з’явилися  “Шуани”- перший роман, який не був наслідуванням і для написання якого автор вивчав ті місця, де відбувалися події, розмовляв з очевидцями. Б. ніби переродився:натомість жалюгідного наслідувача з’явився автор літературної Франції 19 століття, названої ним “ Людська комедія ”.

   Думка про єдину  систему творів виникла  в Б. у 1833 році, коли він зрозумів, що його прагнення змалювати широку панораму життя Франції призводить до виникнення побічних сюжетних ліній, а через те не може зреалізуватися в одному романі. Так розпочалася “ Людська комедія ”автор групував за такими розділами: 1)сцени звичаїв, куди входили сцени приватного, провінційного, паризького, політичного, військового та сільського життя; 2)філософські етюди; 3)аналітичні етюди.

   Остання частина виявилася найменше розробленою: фізіологічний принцип покладений  у її основу, був непродуктивним для серйозного аналізу суспільства. Філософські етюди дають уявлення –найзагальніше – про ставлення автора до творчості(“Невідомий шедевр ”, 1831), пристрастей і людського розуму(“ Пошуки абсолюту ”, 1834), міркування про соціальний рушій усіх подій(“ Шагренева шкіра ”, 1830-1831).Сцени звичаїв у формах самого життя відтворюють реальну дійсність,розкриваючи її істинну сутність. Через упереджене зображення сучасності критика часто називали Бальзака аморальним письменником[4,c.89].

   Етюди про звичаї – справжня енциклопедія французького суспільства. Тут зосередженні численні спостереження над побутом  і соціальною поведінкою, які складають широку панораму. “Етюди про звичаї ”, як і вся “Людська комедія ” мають власний план:кожний підрозділ відповідає певній фазі розвитку людини. Логіка Бальзака в розташуванні текстів була такою:людський організм у своєму розвитку проходить періоди народження,дитинства,юних років, доби ілюзій та ідеалізму(цей етап символізують “Сцени приватного життя“). Потім настає час зрілих років з їх напруженням пристрастей і вадами та безмежним егоїзмом(“Сцени провінційного життя”, “Сцени паризького життя”,“Сцені військового життя ”). Завершують цикл старість і осмислення прожитого, підсумки, перемога мудрості та моральності(“ Сцени сільського життя ”)[1,c.102].

   Повість “ Гобсек ” входить до складу першого розділу “Людської комедії ”,у якому Бальзак створив галерею найтиповіших образів своїх сучасників різного соціального статусу та різних професій. Гобсек -“ рицар грошей ”, головний герой повісті набуває значення єдиного бога, в якого вірить сучасний світ. Вираз “гроші правлять світом ”яскраво реалізується у повісті.

   Творча  плодотворність та енергія Бальзака заслуговують на повагу: в 1829 році він опублікував п’ять романів, в 1830 році –одинадцять, в 1831-вісім, в 1832-знову одинадцять. І це не говорячи про напружену роботу у кількох газетах та журналах, для яких він писав сотні очертів, сцен та заміток. Оноре де Бальзак закінчив 96 романів із 120 запланованих. Помер Бальзак 18 серпня 1850 року.

   Отже, мистецтво Бальзака, має тісний і безпосередній зв'язок із досягненням природничих та соціальних наук. У творах Бальзака важливу роль відіграють величезні за розміром описи речей, подробиць побуту, деталей, які допомагають розкрити внутрішній світ героїв, також важлива ознака письменницького методу Бальзака - створення типів шляхом об’єднання численних однорідних характерів у одному. Художній світ письменника вирізняє надзвичайно висока енергетика, часто похмура і навіть пекельна.

   Таким чином, Оноре де Бальзак пройшов  перевірку часом і зайняв належне  йому місце серед епохальних явищ в історії розвитку світової літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ 2 ПОВІСТЬ «ГОБСЕК» ТА  ВЛАДА ГРОШЕЙ У ПОВІСТІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА

     2.1. Історія створення повісті

   Повість “ Гобсек ” не відразу знайшла свій остаточний вид та місце в “Людській комедії ”; вона належить к творам, історія створення яких проливає світло на формування титанічного бальзаківського замислу.

   Спочатку(в  квітні 1830 року) вона вийшла під заголовком “Небезпеки безпутності ” в першому томі “Сцен приватного життя ”.Перший розділ цього твору трохи раніше, в лютому 1830 року, був опублікований у вигляді нарису в журналі “Мода ” і називався”Лихвар”1835 року повість увійшла у нове видання “Сцен парижського життя ” та була названа “Татусь Гобсек ”. І нарешті у відомому 1842 році Бальзак включив її в “ Сцени приватного життя ”першого видання “Людської комедії ” під назвою “Гобсек”.

   Спочатку  повість була поділена на розділи: “Лихвар “, “Адвокат ”, та “Смерть чоловіка ”. Ці поділи відповідають основним тематичним епізодам, з яких складається твір; історія лихваря Гобсека, роки навчання та кар’єри  стряпчого Дервіля, любовна драма Анастизі де Ресто, яка в більшості призвела до передчасної смерті свого чоловіка.

   Із  всієї “Людської комедії ” повість “Гобсек” найбільше пов’язана з романом “Батько Горіо”, де на фоні розвитку основних сюжетних ліній знову оживає історія зв’язку Анастазі де Ресто і Максима де Трай, таємну продажу графинею сімейних діамантів та боротьби графа де Рестро за залишки свого капіталу.

   Окрім роману “Батько Горіо”, основні персонажі повісті “Гобсек” зустрічаються у ряді інших творів “Людської комедії ”. Гобсек- в “Цезар Бірото ”, “Чиновниках ” та “Шлюбному контракті ”, Дервіль- в “Полковнику Шабере ”, “Блиск і злидні куртизанок ”та “Таємній справі ”.

   Як  у будь-якому масштабному проекті,складеному з багатьох елементів,в “Людської комедії ” є свої шедеври нудні істоти геніального пера, на яких автор не те щоб відпочивав, а скажімо так,збирався з силами. “Гобсек”- безумовна удача письменника, а центральний образ лихваря, навіки увійшов в історію світової літератури. Саме тому повість “Гобсек” можна розглядати як один із ключів к розумінню своєрідності бальзаківської епопеї у цілому, а “Передмова ” до “Людської комедії ” – як свого роду авторський коментарій до “Гобсека”.

   Вже сама композиція твору насторожує читача на сприйняття описуваних подій як спостереження, уривків з великого епічного полотна, які охоплюють життя сотень людей, з котрими трапилося багато різноманітних історій. Оповідання організовано по принципу  “оповідання в оповіданні ” і ведеться від лиця спостерігача, другорядного учасника подій-стряпчого Дервіля. Фінал повісті-історія кохання Камілли де Гранльє та Ернеста де Ресто- залишається відчиненим, і навіть розповідь Дервіля про Гобсека не мала ні початку, ні кінця: минуле лихваря окутане багатозначним туманом, а про долю його фантастичних  скарбів не говориться ні слова.

   Нічого  дивного, що роман “Блиск і злидні куртизанок ”, в якому Естен ван Гобсек отримала спадок одразу ж після самогубства, роман був закінчений Бальзаком у 1847 році,тобто через дванадцять років після внесення останніх штрихів до повісті “Гобсек”[5,c.37-38].

   Отже, можна зробити висновок, що Оноре де Бальзак витратив багато часу і сил на створення “Людської комедії ”. Повість “Гобсек” увійшла до цієї епопеї та стала безумовною удачею письменника, а центральний образ лихваря,навіки увійшов в історію світової літератури.            

   2.2.Образ  лихваря

   Одна  з найважливіших складових образа старого лихваря-його портрет. Він  складається з цілого ряду характеристик, проте визначальну роль у відтворенні зовнішнього вигляду Гобсека грають найбагатші бальзаківські порівняння. Оповідач найчастіше підкреслює  схожість Гобсека з неяскравими неживими предметами,механізмами, або з хижаками.

   Обличчя Гобсека Дервіль називає “лунным  ликом ”, оскільки його жовтуватий колір нагадував “цвет серебра с которого слезла позолота . Волосся у лихваря було надзвичайно прямим, завжди акуратно зачесане і з сильною сивиною. Риси обличчя,непохитні, безстрашні, здавались отлитыми из бронзы. Очі, маленькі та жовті, немов у хорька, і почти без ресниц, не выносили яркого цвета, ось чому він захищав їх великим козирком пошматованого картуза. Гострий кінчик довгого носу, походил на буравчик, а вуста були тонкі, як у алхіміків та людей похилого віку на картинах Рембрандта. З першої хвилини пробудження і до вечірніх нападів кашлю усі його дії були заплановані, как движение маятника. Це була  людина – автомат, якого заводили кожен день ”.

   Потім Дервіль порівнює поведінку Гобсека з потурбованою мокрицею; згадує, що несамовиті крики його жертв звичайно  змінювала “ мертвая тишина, как в кухне, корда зарежут в ней утку”. Недарма лихвар був наділений дивним прізвищем – Гобсек французькою означає “сухоглот”

   Безпристрасна холодність Гобсека залишає Дервіля  у повному відчаї він уявляється починаючому юристові безстатевою істотою, позбавленою усіх релігійних симпатій і зовсім байдужий до всього на світі.

   “ Он, по обыкновению, сидел в глубоком кресле, неподвижный, как статуя, вперив глаза в выступ камина, словно перечитывал свои учетные квитанции и расиски. Каптящая лампа на зеленой облезлой подставке бросала свет на его лицо, но от этого оно нисколько не оживлялось красками, а казалось еще бледнее ”. Утім, інколи Гобсек посміхався, і тоді  його насмішки нагадували “медного подсвечника ,передвинутого по мраморной доске”. На жовтий старий мармур схожий лисий череп лихваря.

   З образом життя та зовнішнім виглядом лихваря цілком гармоніював оточуючий інтер’єр. “Все в его комнате было потерто и опрятно, начиная от зеленого сукна на письменном столе до коврика перед кроватью, - совсем как в холодной обители старой девы, которая весь день наводит чистоту и натирает мебель воском. Зимою в камине у него чуть тлели головни, прикрытые горкой золы, никогда не разгоралась пламенем…Жизнь его протекала так же бесшумно, как сыплется струйкой песок в старинных часах”. Будинок де мешкав по сусідству з Гобсеком  Дервіль, був похмурий та сирий,усі кімнати, ніби чернечі келії, були однакові за розміром та виходили в напівтемний коридор з маленькими віконцями. Утім, будівля насправді колись була монастирським готелем.

   Ще  одна цікава особливість образа загадкового  лихваря - він зовсім позбав ленний ознак статі і будь – яких людських рис, він ніби існую поміж часом. “Возраст его был загадкой: я никогда не мог понять, состарился ли он до времени или же хорошо сохранился и останется моложавым на веки вечные”. Недивно, що знову потрапивши до кімнати Гобсека після тривалої перерви Дервіль знаходить кімнату такою, яка вона і була: “В его спальне все было по-старому. Ее обстановка, хорошо мне знакома , нисколько не измениласьза шестнадцать лет, -каждая вещь как будто сохранялась под стеклом”.

   Ця  риса Гобсека отримає несподіваний розвиток в різноманітних порівняннях, до яких завжди повертається оповідач, характеризуючи свого героя в різних життєвих ситуаціях. Під час візиту до Максима де Трая, сидячий у кріслі Гобсек був схожий “на статую Вольтера в перистиле Французской комедии, освещенную вечерними огнями”.

   Діаманти  графа де Рестро, які Гобсек отримав за надзвичайно низькою ціною,змушують його на якусь мить скинути маску та виявити  переживання, що вразили присутнього при цій сцені Дервіля: “эта свирепая радость, это злобное торжество дикаря , завладевшего блестящими камешками , ошеломили меня”. Тріумф, хоча і короткочасної, первісної пристрасті важливий для розуміння образа Гобсека, проте частіше всього його порівнюють з більш цивільними і навіть аристократичними постатями. Граф де Рестро, вирішивши навести довідки про дивного лихваря, прийшов до висновку, що він філософ зі школи циників.

   Заради  чого Бальзаку довелося вдатися до таких яскравих зіставлень при  створенні  портрета скромного паризького лихваря, воліючого бути якомога  незамінного в очах оточуючих? По-перше, це дозволяє автору зробити образ більш рельєфнішим, цікавішим, відкрити в ньому такі сторони, які закриті для звичайного опису. Звичайна констатація фактів реальності дозволила б читачу побачити лише брудного старигана не привабливого вигляду, який зайнятий в основному нудними фінансовими операціями, тільки і робить, що працює, та не має ніякого особистого життя.

   Численні порівняння з дипломатами, мислителями та характерними представниками різних епох дозволяють Бальзаку значно розширити масштаби осмислення свого героя, розглянути феномен його особистості на фоні життя епохи реставрації, а в контексті розвитку світової культури та історії.

   Гобсек  розуміється вже не як чітке спостереження, а як авторське узагальнення істотних рис людської натури. Лихварь асоціюється у нашій уяві з тими або іншими рисами людей: лицемірством, скнарістю, рицарською щедрістю та широтою душі, в поєднанні з дитячою наївністю, пристрастю до пізнання. Гобсек –рицар наживи буржуазного століття.

   Багатогранність постаті Гобсека будується не тільки на порівняннях. Минуле лихваря змушує померти від заздрощів  любого шукача пригод; його знання, погляди і зв’язки зі світом, не піддаються обліку – він насправді всюдисущий і всемогутній. Перед нами типовий романтичний герой: він живе в світі абсолютних величин і порівнює себе із богами; він знає все і пізнав все,хоча і нескінченно самотній в оточуючому натовпі, без якого він чудово почувається. Час не власний над ним – тільки пристрасть здатна визначати таку натуру.

   Пристрасть  Гобсека – влада та золото, оскільки це кумири багатьох епох тим більш буржуазної, то романтично змальований лихвар чудово вписується в цілком реалістичну картину людських відносин, створеною Бальзаком. До того ж до того ж від цілого ряду досягнень Гобсека, не відмовився і сам автор; багато гірких істин про навколишній світ, якими лихвар ділиться з Дервілем явно сходять до ідей та афоризмів Бальзака. Таким чином неоднозначний герой виявляється в чомусь близький автору.