Влияния смысложизнанных ориентаций на выбор стратегии поведения в конфликте

                                                          Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення смисложиттєвих орієнтацій як вектору поведінки людини у психології

1.1. Проблема сенсу життя  в психології…………………………................6

1.2. Смислова сфера особистості  як чинник регуляції її поведінки……..11

1.3. Конфлікти як сфера  прояву смисложиттєвих орієнтацій  людини…..20

Висновки з розділу 1………………………………………………………...30

Розділ 2. Емпіричне дослідження впливу смисложиттєвих орієнтацій особистості на вибір стратегії поведінки у конфлікті

2.1. Шляхи вивчення впливу  смисложиттєвих орієнтацій особитості  на суб’єктивні причини вибору  поведінки у конфлікті…………………………..31

2.2. Організація та процедура  емпіричного дослідження……………..35

2.3. Аналіз результатів  емпіричного дослідження впливу  смисложиттєвих орієнтацій особистості  на вибір стратегії поведінки  у конфлікті……………45

Висновки з розділу 2……………………………………………………….55

Висновки……………………………………………………………………56

Література…………………………………………………………………58

Додатки…………………………………………………………………......61

Вступ

Актуальність дослідження. Проблематика  конфліктних ситуацій завжди була важливою прикладною сферою в соціальній психології. Найактивніше конфлікт вивчався і вивчається в трудовій психології. Конфлікт невід’ємна сторона спілкування. Часто він виникає між цілими соціальними групами, а не тільки в діадах. Встановлено, що всупереч стереотипам конфлікт не завжди носить деструктивний характер, він скоріше оновлює і заставляє розвиватись  всю систему взаємовідносин між двома або більше людьми.

Звісно, конструктивний чи деструктивний буде характер конфлікту залежить від особистісного вкладу його учасників. Вибір поведінки в конфліктній ситуації визначається не лише об’єктивними, але й суб’єктивними чинниками також. Структура особистості є тим чинником, що впливає на суб’єктивне ставлення людини до конфлікту. Ми розглядаємо одну зі складових найвищого акмеологічного щабелю цієї структури - смисложиттєві орієнтації, як фактору впливу на вибір поведінки в конфлікті. Під смисложиттєвими орієнтаціями людини ми розуміємо суб’єктивне відчуття емоційної та змістової наповненості власного життя.

Увага вітчизняної психології до явищ ціннісно-смислової сфери особистості була звернена у 70-ті роки ХХ століття у зв’язку з розробкою на базі діяльнісного підходу концепції особистості, у якій інструментом аналізу була категорія “особистісного смислу” (О. М.Леонтьєв), історично пов’язана з уявленнями Л.С.Виготського про “динамічні смислові системи”. Школою О.М.Леонтьєва були введені до актуального словнику психології терміни: “смислоутворювальний мотив” (О.М.Леонтьєв); “смислове утворення” (Є.В.Субботський); “смислова цінність”, “смислова сфера особистості” (Б.С.Братусь); “смислове поле” (Г.В.Біренбаум, Б.В.Зейгарник); “особистісно-смисловий аспект мотивації” (О.Є. Насиновська); “смислове настановлення” (О.Г.Асмолов); “конфліктний смисл” і “смисловий конструкт” (В.В.Столін); Ідея внутрішньої детермінації психіки людини, вперше запропонована С.Л.Рубінштейном, була застосована до ціннісних явищ К.О.Абульхановою-Славською,І.П.Манохою,В.А.Роменцем,О.Б.Старовойтенко, В.О.Татенком.

До питань емпіричного вимірювання та психодіагностики  феноменів ціннісно-смислової сфери особистості  зверталися О.Г.Асмолов, Б.С.Братусь, Л.Ф.Бурлачук, В.Ю.Дмитрієв, Б.І.Додонов, Д.О.Леонтьєв, Дж.Крамбо, Л.Махолік, С.М.Морозов, О.Є.Насиновська, Г.Оллпорт, М.Рокич, В.В.Столін, Є.В.Субботський, Д.Супер, В.Е.Чудновський, В.А.Ядов.

Питанню конфлікту в соціальній психологій також присвячено не мало робіт : як у зарубіжній психології (Р. Дарендорф, Г. Зіммель, Л. Козер, К. Левін, Д. Морено, Т. Парсонс, У. Самнер, А. Смолл, K. Tомас, К. Томпсон, К. Хорні, К. Юнг), так і у вітчизняній психології (К. А. Абульханова-Славська, BC Аліші, О. В. Аллахвердова, А. Я. Анцупов, Н. В. Грішина, А. І. Донцов, С. І. Єріна, М. М. Кашапов, Н. В. Клюєва, Т. І. Марголіна, BC Мерлін, В. М. Мясищев, В. В. Новіков, Л. А. Петровська, Т. А. Полозова , С. Л. Прошанов, А. А. Реан, В. П. Трусов, Б. І. Хасан, В. А. Хащенко, Р. Х. Шакуров, А. І. Шипілов).

 Виходячи з актуальності зазначеної вище проблеми  нами була визначена тема курсової: «Вплив смисложиттєвих орієнтацій особистості на вибір стратегії поведінки у конфлікті».

Об’єкт дослідження: міжособистісні конфлікти.

Предмет дослідження: вплив смисложиттєвих орієнтацій особистості на вибір стратегії поведінки у конфлікті.

Мета: дослідження зв’язку між смисложиттєвими орієнтаціями людини і стратегією її поведінки у конфлікті.

Відповідно до об’єкту, предмету та мети було визначено наступні завдання дослідження:

1. Теоретично вивчити  та проаналізувати історію вивчення  проблеми смисложиттєвих орієнтацій  людини в психології.

2. Визначити можливі варіанти  поведінки особистості у конфліктах  та причини їх вибору людиною.

3. Організувати та провести  емпіричне дослідження з вивчення  впливу смисложиттєвих орієнтацій  людини на вибір нею стратегії поведінки у конфлікті.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, систематизація та узагальнення теоретичного матеріалу; емпіричні: опитування («Тест смисложиттєвих орієнтацій  Д.О. Лєонтьєва»; методика К.Томаса «Діагностика стратегії поведінки в конфлікті».

Теоретичне та практичне значення роботи. Дослідження розширює розуміння особливостей впливу смислової сфери людини, зокрема, її смисложиттєвих орієнтацій, на вибір стратегії поведінки в ситуації конфлікту.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи вивчення смисложиттєвих орієнтацій як вектору поведінки людини у психології

1. Проблема сенсу життя у психології

Сенс є одним з часто вживаних термінів у психології та філософії. У психології він визнається одним з основних елементів психічної діяльності. Але при цьому він залишається поняттям, яке не має точного визначення (за винятком "семантичного сенсу" в лінгвістиці і "особистісного сенсу" в психології) і іноді оголошується аксіоматичним. Розкриття механізму формування сенсу і його функціональної ролі в психічній діяльності, встановлення його взаємозв'язку з іншими психологічними поняттями, його можливостей і обмежень має велике значення для теоретичної психології і прикладних досліджень.

Дослідженню сенсу і особистісного сенсу, визначенню цих понять присвятили свої роботи О.Г. Асмолов, Ф.В. Бассін, Б.С. Братусь, Ф.Е.Василюк, В.К. Вілюнас, П.Я. Гальперін, Б.В. Зейгарник, В.П. Зінченко, Д.О. Леонтьєв, В.В. Столін, О.К. Тихомиров і багато інших вітчизняних психологів.

У вітчизняній психології дослідженню проблеми сенсу надавалося особливе значення. Воно йшло від висловлювання Л.С. Виготського [6], що свідомість має смислову та системну будову. Сучасне розуміння сенсу спирається на визначення, запропоноване учнем і послідовником Л.С. Виготського - О.М. Леонтьєвим [24]. У запропонованій ним структурі свідомості одним з трьох компонентів є особистісний сенс, який визначається як індивідуалізоване і суб'єктивізоване значення, "значення значення", "значення для мене", яке створює упередженість та інтенціональність свідомості. У своїй концепції психологічної будови діяльності О.М. Леонтьєв [24] визначає особистісний сенс як відображення в свідомості мотиву діяльності до мети дії.

В нашій роботі ми вважаємо за потрібне відзначити, що під сенсом життя або смисложиттєвою спрямованістю особистості не розуміється мета або ціль життя. Треба чітко відокремлювати ці поняття. У своїй статті [19]  М.В. Зоткін окреслив  проблему з плутаниною термінів. Проаналізувавши психологічні роботи, що стосуються тематики смислу життя, можна побачити тенденцію прирівнювати сенс життя і ціль життя. Зоткін наголошує, що в такому разі можна прирівняти життя до особливої діяльності, адже ціль це складова  діяльності, чого робити не можна.

Ближчими до істини є роботи, що описують поняття смислу життя в комплексному ключі. Найбільш важливими для дослідження виступають роботи психологів гуманістів та екзистенційно направлені теорії. Розглянемо деякі з них.

В теорії K.Роджерса центральним конструктом виступає «повноцінно функціонуюча людина», що використовує свій досвід для становлення самої себе [38]. Основним механізмом, що дозволяє функціонувати повноцінно є самореалізація особистості. Слід звернути увагу на цей постулат гуманістичної теорії. Він розкриває  одне з головних завдань нашої гіпотези. Самореалізація як частина смисложиттевої орієнтації за Д.О. Леонтьєвим  визначає певні особливості особистості людини,що відображається в його житті та міжособистісних стосунках. «В людини є одна основна тенденція і прагнення - актуалізувати, підтримувати і розширювати діяльність організму» [ 38с. 266].

Людина сприймає навколишню дійсність, крізь призму поля сприйняття, яке і є для індивіда «реальністю». При цьому не важливо, наскільки адекватно людина визначає стимул зовнішнього середовища. Тільки сам індивід може знати, як він визначає свій досвід. Людина здатна відшукати свій особистісний сенс і мету в житті, тому сприйняття людиною дійсності є більш важливим, ніж самі події. У світлі цих положень категорія сенсу набуває виключно індивідуальний (суб'єктивний) характер і вводиться в розряд особистісних характеристик: «Важлива істина щодо внутрішнього світу індивіда полягає в тому, що справжній і повний сенс його може знати лише індивід» [38, с.30 ]. Отже, особистісні смисли за К. Роджерсом є найважливішими елементами феноменального поля, інтегруючими весь життєвий досвід індивіда, включаючи потреби, почуття, реакції, цілі і виражають відповідальне ставлення до себе як до цілісності.

Г. Олпорт не робить різниці між цінністю і особистісним змістом «Цінність, в моєму розумінні - це якийсь особистісний сенс» [33с.133]. Людина усвідомлює цінність щоразу, коли сенс має для неї принципову важливість. Це - «категорія значущості», яка не набувається вправами або підкріпленнями як певні звички і вміння. Особистісні смисли трансформують звички і вміння з зовнішнього пласта особистості в систему «Я». Процес перекладу зовнішніх цінностей у внутрішні, перетворення засобів у мету і формування на їх основі особистісних смислів Г. Олпорт назвав «принципом функціональної автономії». Будучи на початку зовнішніми по відношенню до системи «Я», звички і вміння перетворюються на особистісні смисли і використовують ту основну енергію, якою володіє організм. Функціональна автономія, будучи особистісним феноменом, передбачає існування пропріатичного пласту, в якому і знаходяться особистісні смисли .

Р.Мей стверджував, що смисли завжди діалектично пов’язані з реальністю. Людина повинна проявляти волю та сама створювати свої смисли інакше вона ніколи не зможе пізнати реальність [19]. Це твердження можна порівняти з локусом контролю Д.О.Леонтьєва. Він стверджував,що воля людини проявляється в її твердому рішенні бути господарем власного життя,що є важливим компонентом її смисложиттєвих орієнтаціях.

І. Ялом досліджуючи проблему, зазначає протиріччя, яке намагається вирішити екзистенційна психологія. Людина потребує сенс, без якого вона відчуває значні страждання. При цьому екзистенційна концепція свободи стверджує, що ніяких прямих життєвих орієнтирів життя не існує, за винятком тих, які створює сам індивід. І. Ялом формулює проблему таким чином: «як істота, що потребує сенс, знаходить сенс у всесвіті, що не має сенсу?» [28, с.47]. Земний сенс життя або «секулярний особистий сенс» може не мати під собою космічного фундаменту. Людина може обійтися без відповіді на питання, чому вона живе. Але перед людиною завжди стоїть питання, як і навіщо жити. Узагальнюючи різні дослідження, що стосуються проблеми сенсу життя, І. Ялом виділяє ряд джерел здобуття секулярних особистих смислів, які одночасно виступають як життєві цілі, завдання і стратегії. Це знаходження сенсу в абсурдному світі за допомогою створення свого власного сенсу, який вимагає повної посвяти себе його втіленню. Іншими словами людині необхідно зануритися в потік життя, повністю включиться в саме життя. Альтруїзм - прагнення зробити світ кращим, служити іншим людям, дозволяє перенести людині безліч страждань і знайти сенс. Відданість справі виступає як мотив, як джерело життєвого сенсу піднімає індивіда над самим собою і включає його в співробітництво всередині більш широкого контексту. Творчість є потужною протиотрутою безглуздості. Вона саме є виправданням власного існування, вона ігнорує запитання «навіщо?». Ще одним джерелом здобуття особистого сенсу може виступати рішення, яке полягає у пошуку глибокого сенсу і отримання від цього задоволення. Переконання у тому, що люди повинні прагнути актуалізувати себе, присвятити себе реалізації свого вродженого потенціалу, дозволяє людині відповісти на запитання «для чого ми живемо?» [40]. Таким чином, самоактуалізація, як життєве завдання, дозволяє людині використовувати свій потенціал і знайти сенс. На відміну від двох попередніх джерел (гедонізм і самоактуалізація), що виражають турботу про власне «Я», самотрансценденція, як джерело сенсу, має на увазі спрямованість людини до чогось або комусь зовні або «вище» самого себе. Ця думка перетинається з положенням В. Франкла про те, що мотивуюча людину сила закономірно змінюється в ході індивідуального розвитку: «Фрейдівський принцип задоволення - це провідний мотивуючий початок для маленької дитини, адлерівського принципу влади - для юнака, а воля до сенсу - провідна мотивація зрілого дорослого » [40, с.33].

Франкл розробляв свою логотерапію з метою допомагати людям в кризових ситуаціях, наприклад при втраті когось з близьких, але й в повсякденному житті його теорія може працювати. Сенс життя за його теорією складається з 3 складових: цінностях переживань, цінностях страждань та цінностях відносин.

Знайти сенс через діяльність (цінності переживань) - те, що людина здійснює і дає світові як свої творіння. Життя людини можуть наповнити сенсом найрізноманітніші заняття, якщо до них підійти творчо. Сенс праці полягає в тому, що людина привносить у свою роботу як особистість: «Значення має не те, наскільки великий радіус вашої діяльності, а те, наскільки добре ви наповнюєте її сферу» [цит. 40, с.49].

Через переживання цінностей - те, що людина бере у світу у формі зустрічей і досвіду, витягує зі споглядання краси, істини явищ природи і культури і особливо переживанні любові. Залученість в глибоке переживання створює сенс, а за допомогою духовного акту любові людина знаходить здатність бачити в іншій людині те, що потенційно міститься в ньому і має бути реалізовано.

Через страждання, що складається в позиції людини по відношенню до долі, яку вона не може змінити. Через страждання людина осягає мудрість, яка вище всякого розуму. Сенс страждання полягає в тому, щоб «... вберегти людину від апатії, від духовного задубіння. Поки ми здатні до страждання, ми залишаємося живими духовно. Дійсно, ми мужніємо і ростемо в стражданнях, вони роблять нас багатшими і сильнішими » [40, с.225].

Для нашого дослідження теорія Франкла має особливе значення,  так як вона стала основою для створення Л. Махоліком і Дж.Крамбо методики визначення життєвих цілей. Саме цю методику валідизував на вітчизняній вибірці Д.І. Лєонтьев і назвав її методикою вивчення «Смисложиттєвих орієнтацій людини». В ній знайшли відображення основні постулати Франклової концепції смислу. Задоволеність власним життям визначається за допомогою питань, що орієнтовані на те, як людина реалізує себе та свої можливості[26]. Наскільки саме життя виступає для неї цінністю, незважаючи на всі труднощі та серйозні особистісні трагедії; наскільки людина відчуває в собі сили для зміни тих пунктів, які її не задовольняють,чи вона вірить у фатум.

Для розуміння сутності людини важливий лише специфічний сенс життя конкретної особистості в даний момент. Отже, не всяке ставлення людини до світу висловлює її справжній зміст життєвих орієнтацій. Навколишня дійсність не може розглядатися як просте вираження самості чи засіб досягнення самоактуалізації. У цьому випадку вона знецінюється.

1.2. Смислова сфера особистості  як чинник регуляції її поведінки

Складність і неоднорідність природи особистісних смислів, подвійність джерел їх породження, формування і розвитку, різноплановість виконуваних ними функцій передбачає їх функціонування в якості складної багаторівневої системи.

Будучи компонентами більш складної системи - особистості, вони самі представляють систему, організовану в певній ієрархічній послідовності, яка відображатиме процеси розвитку і функціонування особистості на різних етапах життєдіяльності людини.

Поняття системи як психологічної категорії було закладено ще Л.С.Виготським, який розглядав динамічну смислову систему як єдність афективних та інтелектуальних процесів свідомості [5]. Надалі, O.Г. Асмолов, розвиваючи положення Виготського, використовував поняття динамічної смислової системи для позначення багатовимірної системної організації смислових утворень. Ця система, за Асмоловим, характеризується власною внутрішньою динамікою, обумовленою складними ієрархічними відносинами між її складовими. Будучи похідною від діяльності людини і її позиції, динамічна смислова система висловлює змістовні характеристики особистості як цілого і виступає одиницею її аналізу [4].

Розглядаючи людину, її особу і буття як складні системи, більшість дослідників виходять з загальнонаукового визначення поняття системи як сукупності елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, які утворюють певну цілісність, єдність [18]. В якості основних характеристик системи виділяються: цілісність, структурність, ієрархічність, взаємозумовленість системи і середовища, множинність опису. При цьому психологічні системи характеризуються такими специфічними особливостями як динамічність, самоорганізація і цілеспрямованість [24]. Ці характеристики знайшли своє відображення в таких складно організованих системах як «багатовимірний світ людини» О.М. Леонтьєва, «життєві світи» Ф.Ю. Василюка, «смислова сфера особистості» Б.С. Братуся, «смислова реальність» Д.O. Леонтьєва та ін.

А.Ю. Агафонов, розглядаючи людину як смислову модель світу, визначає людину як перетин «чотирьох смислових сфер (біосфера, когнітивна сфера, соціальна сфера, духовна сфера) у континуумі простору і часу, і об'єднання цих сфер у континуумі їх атрибутів» [3, с.128]. Сама людина, як індивід має тілесність, метою активності якої є виживання. Людина як суб'єкт має свідомість, активність якої полягає в пізнанні. Як особистість, людина володіє соціальністю, метою якої є адаптація. Людині як індивідуальності притаманна духовність, метою якої є творчість. При цьому сам сенс розуміється Агафоновим як унікальний психічний продукт, такий, яким є людське життя, «свідомий досвід кожної людини» [3, с.69].

В основу рівневої організації смислової системи, в якості одного з визначаючих її критеріїв, покладена когнітивна складність взаємин людини і навколишньої дійсності. Саме когнітивні процеси, надбудовуються над афективними, обумовлюють адекватність їх сприйняття, дозволяють осмислено взаємодіяти з нею і характеризують зміст і межі суб'єктивної реальності. Під когнітивною складністю розуміється кількість незалежних різноманітних конструктів на категоріальному мікрорівні, що знаходяться в ієрархічній супідрядності з конструктами більш високого порядку на категоріальному макрорівні. Іншими словами мова йде про диференційованіть індивідуального смислового поля, де смисли, що виражаються в конструктах, знаходяться в узгодженості один з одним. O.Г. Шмельов відзначає, що в цьому випадку «система конструктів знаходить необхідну «зв'язаність» і «стрункість», виявляється досить гнучкою і одночасно досить стійкою» [6, с.84].

Рівень когнітивної складності відображає зміст особистісних конструктів індивіда - смислових систем, які людина створює і, потім взаємодіє за допомогою їх з об'єктивною дійсністю.

Смислова сфера людини виступає важливим чинником регуляції її поведінки. Ексзистенційна наповненість визначає орієнтир особистості, її систему цінностей, переживання, Я-концепцію, що створюються на основі відзеркалення навколишнього світу через призму особистісних смислів.

Метою роботи було дослідити, наскільки високий рівень смисложиттєвих орієнтацій впливає на міжособистісну поведінку людини і що керує людиною, коли ці смисли знаходяться у кризовому стані. Методика не визначає, чи є у людини на даному етапі її існування сенс у житті, але вона може допомогти зорієнтуватися в тому, наскільки людина суб’єктивно відчуває своє життя наповненим, чи вона переживає так званий «екзистенційний вакуум». Екзистенційний вакуум за Франклом - наслідок «занепаду універсальних цінностей» (в результаті якого людина опиняється в ситуації невизначеності, коли «ніякі умовності, традиції і цінності не говорять , що їй потрібно робити». Суб'єктивно екзистенційний вакуум виявляється у формі  нудьги та апатії, коли люди повідомляють про порожнечу і безглуздя життя, і лежить в основі таких феноменів як «невроз вихідного дня» [40]. На думку В. Франкла, екзистенційний вакуум - не прояв, але можлива причина ноогенного неврозу.  
З психологічної точки зору, втрата сенсу проявляється в ряді взаємопов'язаних феноменів :

1.Переживання порожнечі і безглуздя життя, що виявляється в різних ситуаціях. Переважно почуття нудьги, незадоволеності життям, негативний емоційний фон.

2.Утрата переживання суб'єктивної  значущості намірів, цілей та  видів діяльності, які планує  або здійснює індивід. Відсутність  чітких свідомих уявлень про  направлення власного життя, наміри  не переходять в конкретні  цілі; цілі обмежуються короткостроковою  тимчасової перспективою і не утворюють ієрархії.

3.Звуження  широти кола  мотивів, здійснюваних індивідом  у діяльності, а також ступеня їх ієрархізації, що приводить до фрагментації діяльності.

4.Переважання потребнісної  регуляції над ціннісною. Зі змістовної  сторони діяльність зводиться  до задоволення потреб і відповідністю  соціальним нормам.

5.Формування переконань, відображають неможливість сенсу  або його реалізації. Цінності  людина не рефлексує або розглядає як абстрактні, відірвані від життя змісту, нездатні спонукати реальну діяльність.

Людина, якій властиві перераховані ознаки, іншими словами, життєдіяльність якої не орієнтована на смисли і цінності, а цілком зводиться до задоволення потреб, реагування на стимули і відповідністю прийнятим в соціумі нормам поведінки, швидше за все, буде визнана здоровою у відповідності з традиційними критеріями психічного здоров'я, що спираються на статистичні норми і показники адаптації .

З феноменом смисловтрати, описаним В. Франклом, перетинається поняття «метапатологіі», введене А. Маслоу (1999): «…якщо немає цінностей, що керують життям, то можна не бути невротиком, але проте страждати від когнітивних і духовних розладів, оскільки в певній мірі зв'язок з дійсністю спотворений і порушений» [29, с.129]. У список «загальних метапатологіі», виділених А. Маслоу, входять відчуження, аномія, ангедонія, втрата сенсу, втрата смаку до життя, десакралізація життя, бажання смерті, почуття власної непотрібності, відсутність відчуття свободи волі, цинізм, вандалізм, відчуження від інших людей , авторитету, суспільства) [29].

Д.О.Леонтьев виділяв конструкти, які  визначають особливості смислової регуляції кожної людини. Ці конструкти допоможуть зрозуміти механізми впливу смислової сфери особистості на регуляцію її  поведінкових патернів [23].

1.Перший гіпотетичний конструкт, що характеризує індивідуальні відмінності смислових механізмів, відображає найбільш просту смислову орієнтацію - схильність взагалі орієнтуватися на зміст своїх дій, а не на їх причину, ставлячи по відношенню до них питання «для чого» на противагу питання «чому». Цей конструкт ми позначаємо як телеологічна поведінка на противагу каузальній. Телеологічність та каузальність можна, таким чином, розглядати як біполярний конструкт, що задає один з найважливіших вимірів індивідуальних відмінностей в організації смислової сфери та функціонуванні смислових механізмів. Нескладно припустити, що люди з вираженою телеологічною орієнтацією будуть характеризуватися домінуванням смислової регуляції над усіма іншими регуляторними системами, що буде виявлятися більшою незалежністю від ситуації і соціального тиску, силі Его, гарному контролі над потребами та емоціями, вираженій орієнтації на майбутнє і протяжної тимчасової перспективи. У більш каузально орієнтованих людей смислова регуляція буде займати підпорядковане становище, що буде виражатися в їх поле залежності, фіксації на минуле та сьогодення, реактивності. У теоретичному аспекті телеологічність як властивість особистості перегукується з автономією в моделі Е.Десі і Р.Райана.

2. Другим конструктом, істотним для характеристики смисловой сфери особистості, є загальний рівень осмисленості життя. Осмисленість життя можна розглядати як енергетичну характеристику смислової сфери, кількісну міру ступеня і стійкості спрямованості життєдіяльності суб'єкта на якийсь сенс. Дійсно, наповненість життя суб'єкта стійким сенсом феноменологічно проявляється, зокрема, в стенічності, енергії, життєстійкості, а відсутність сенсу виявляється у депресії, легкої схильності до психічних і соматичних захворювань і аддикціям.

       І. Ялом [42], що приводить огляд досліджень за методикою діагностики смисложиттєвих орієнтацій, підсумовує їх узагальнені результати в наступних п'яти пунктах:

1. Відсутність сенсу життя майже лінійно пов'язано з 
психопатологією.

2. Осмисленість життя позитивно пов'язана з глибинними 
релігійними переконаннями.

3. Осмисленість життя пов'язана з трансцендентними цінностями, тобто цінностями, які виходять за межі власного «Я».

4. Осмисленість життя пов'язана з членством в групах, захопленістю якоюсь справою і прийняттям чітких цілей в житті.

5. Сенс життя потрібно розглядати в перспективі розвитку, бо міра свідомості життя змінюється протягом життя [34]

3. Третій конструкт - співвідношення ціннісної та потребнісної регуляції в рамках смислової регуляції або, інакше, співвідношення особистісних цінностей і потреб як джерел смислоутворення.

 Людина з домінуючою ціннісною регуляцією буде більшою мірою підкоряти свою поведінку принципам, «абсолютним», стійким. Позаситуативним орієнтиром для неї буде більш значуща соціальна ідентичність, вона буде більшою мірою схильна розглядати інтереси своєї соціальної групи (груп), до якої (яким) вона належить, як свої кровні інтереси.

 Людина  з домінуючою  потребнісною регуляцією буде в більшій мірі підпорядковувати поведінку своїм миттєвим бажанням, буде мало рахуватися з оточуючими, мало враховувати віддалені наслідки своїх вчинків і рішень. Важливо, однак, при цьому враховувати, що, хоча прогресивна соціалізація, поступове заміщення потреб як смислотворних джерел особистісними цінностями являє собою загальний напрямок розвитку, в конкретних випадках соціалізація може призводити і до помітних спотворень у розвитку, про що у свій час із великою пафосом писав К.Роджерс [37]. Соціалізація, научіння співвідносити свої індивідуальні бажання і цілі з бажаннями і цілями значущих інших і соціальних спільнот є необхідними компонентом розвитку особистості, але коли це співвідношення перетворюється з «службового» соціального навику в самоціль, підпорядковує собі всю логіку поведінки і не залишає місця для автономних дій, воно перетворюється на гальмо для розвитку відношень зі світом і особистості в цілому.

4. Четвертою характеристикою індивідуальних особливостей смисловой регуляції є структурна організація смислових систем. Це не одиничний параметр, який можна однозначно виміряти, а комплексний якісно-кількісний опис структурної організації смислової сфери, що включає в себе цілий ряд параметрів. Перш за все можна назвати три параметри, за якими О.М.Леонтьєв [16]характеризував особистість, що визначалася ієрархією мотивів: широтою зв'язків людини зі світом, ступенем їх ієрархізованості і загальною структурою, структурним профілем особистості. Практично ті ж три параметри застосовні і для структурної характеристики динамічних смислових систем.

 По суті, у регуляції  поведінки усвідомлення виконує функцію механізму зворотного зв'язку. Усвідомлення того, як і з яким ефектом я як суб'єкт керую власною поведінкою, є необхідною (але не достатньою) передумовою успішності цього управління. Іншою передумовою є активність, яку ми розглядаємо як другий базовий вимір життєвої позиції, незалежний від усвідомленості.

 Активність життєвої  позиції характеризує здатність особистості управляти подіями свого життя, активно в них втручатися.

Особистість з пасивною позицією не в змозі впливати на своє власне життя, вона пливе за течією, підкоряючись потоку подій. 
Хоча обидва параметри життєвої позиції в якійсь мірі корелюють, вони все ж досить незалежні один від одного [23]. Їх попарні поєднання дають чотири ідеальних типу життєвої позиції.

Дієва позиція характеризується усвідомленістю та активністю; така людина усвідомлює все протягом свого життя, здатна стати по відношенню до нього в активну позицію і керувати ним.

Імпульсивна позиція характеризується активністю і відсутністю усвідомленості; така людина прагне керувати своїм життям, не будучи в змозі його добре осмислити, управління нею своїм життям приймає характер хаотичних, імпульсивних рішень і змін, що не освячені єдиною логікою і життєвою метою.

Споглядальна позиція характеризується усвідомленістю і відсутністю активності; усвідомлюючи події свого життя як щось окреме від свого «Я»,  однак, не в змозі на них впливати через або переконаності в неможливості це зробити (зовнішній локус контролю), або невротичної невпевненості в собі, своїх силах і можливості.

Страждальна позиція - це відсутність усвідомленості та активності по відношенню до свого життя, повне пасивне підкорення обставинам, прийняття всього, що відбувається, як незмінного і неконтрольованого.

5. П’ятим виміром індивідуальних особливостей смислової регуляції виступає тимчасова локалізація провідних смислових орієнтирів.