Вплив агротехнічних та ентомологічних факторів на збереженість коренеплодів моркви

ВСТУП

 

Заготівлю, зберігання і переробку плодоовочевої продукції здійснюють плодоовочеві бази, які постачають її для потреб населення великих міст, на переробні заводи державного підпорядкування та колективної і приватної власності. В багатьох областях вироблена продукція зберігається до моменту її реалізації в свіжому вигляді або до надходження на переробку. Вони створені н базі існуючих сільськогосподарських колективних підприємств, селянських (фермерських) господарств та міжгосподарських переробних організацій спрямовані на максимальне зниження втрат під час транспортування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. Їх матеріально-технічна база постійно вдосконалюється. Зокрема, створено багато нових ліній з переробки продукції рослинництва, які забезпечують її високу якість і конкурентоспроможність. [1]

Морква добре зберігається, і її можна використовувати у  свіжому вигляді протягом року. Її використовують у кулінарії, харчовій промисловості і медицині. За даними наукових досліджень, річна потреба в моркві на душу населення становить 15,5кг. Таке широке використання моркви пояснюється її високими смаковими, харчовими і лікувальними властивостями. Цінність її ще й у тому, що вони містять багато поживних речовин.

Виробництво моркви в  Україні складає приблизно 650 тис. тон в рік. В світі лідером по вирощуванню моркви є Китай більш 8 млн. тон в рік, в Росії 1,6 млн. тон, в США 1,8 млн. тон. В Україні урожайність 14т/га, при біологічній можливості 70т/га. Затрати праці складають 730чел/час на 1га, а на 1т 60,8чел/час. [3]

 

 

 

 

1. Огляд літератури

 

1. Морфологічні ознаки коренеплодів моркви

Морква – дворічна перехреснозапилююча рослина. У  перший рік утворює листову розетку  і запасаючий орган – коренеплід, на другий рік формуються стебла, суцвіття, квітки, плоди і насіння. Маса 1000 насіння 1 – 2г. Схожість зберігається 3 – 4 року.

Забарвлення поверхні коренеплоду. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Форма коренеплоду. Округла, овальна, усічено-конічна, конічна, циліндрова, веретеноподібна.

Розмір коренеплоду. По довжині – короткі (до 10см), середні (11 – 15см), довгі (більше 15см). Діаметр по найбільшій товщині: малий – до 2,5см, середній, – 2,5 – 4,0см, великий, – зверху 4,0см. По масі – дрібні (до 80г), середні (80 – 150г), великі (більше 150г).

Форма головки. Гладка (плоска), слабо увігнута, сильно увігнута, опукла (підведена).

Величина головки. Маленька – менше 2см, середня, – 2 – 3см, велика – більше 3см.

Поверхня коренеплоду. Гладка і горбкувата.

Забарвлення м'якоті (кора, флоеми) коренеплоду. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Забарвлення серцевини. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Розмір серцевини. Дуже маленька і маленька – менше 30% діаметру, велика і дуже велика – понад 50% діаметру.

Форма серцевини. Округла, округло-гранована, гранована, зірчаста.

Коренеплід складається  з: головка, на якій зосереджені точки  росту, бруньки, шийка і кореневого тіла. На головці розташовані бруньки, черешки з листями, або їх залишки після збирання і обрізування гічки. Для їх тривалого зберігання черешки необхідно повністю зрізати. Уразливою частиною є кінчик кореня, який складається з недостатньо сформованих тканин. Він легко в’яне, обламується і стає місцем проникнення інфекції. Тому його також слід обрізати після збирання.

Коренеплоди зверху вкриті перидермою, яка складається з 4-6 шарів клітин у моркви, 8 - 9 шарів у буряку. Тонкі покривні тканини коренеплодів разом з низькою здатністю до утримання води не забезпечують надійного захисту від в’янення. Тканини моркви досить повітропроникні, тому вона швидко в’яне. Всі коренеплоди, особливо морква, втрачають стійкість до хвороб при в’яненні

Коренеплоди моркви мають  товстий шар добре розвиненої деревини й кори, що містять багато поживних речовин, але мало клітковини, чим пояснюється велика травмованість покривних тканин. Під час зберігання міцніть її покривних тканин знижується, що треба враховувати при її подальших перевантаженнях. Здатність утворювати раневу перидерму в моркви виражена лише в зоні головки, але надто слабко. Підмерзлі коренеплоди швидко ослаблюються і стають непридатними для зберігання. Пошкоджені тканини після відтаювання легко втрачають тургор, ослизнюються і в них легко проникають мікроорганізми. Заживання пошкоджень на коренеплодах моркви відбувається при температурі вище 12⁰С та доброму доступі кисню, однак при високому вмісті землі у воросі, який надходить від комбайнів, цей процес неможливий. Травмованість моркви підвищується при висоті падіння понад 40 см.[1]

 

2. Хімічний склад та біологічні особливості коренеплодів моркви

Коренеплоди моркви багаті на цукри ( до 10 %) і каротин. Щороку в  Україні її вирощують на площі  понад 23 тис. га. Моркву споживають у  сирому, вареному і сушеному вигляді, сушать, з неї виготовляють соки, салати, консервують тощо. З неї добувають вітамін А та ефірні масла. Коренеплоди моркви характеризуються найбільшим вістом каротину (провітаміну А). Вміст каротину залежить від забарвлення коренеплодів: у сортів з червоно-оранжевим забарвленням він досягає 168, а з жовтим – 15 мг на1 кг. Коренеплоди моркви містять також вітаміни С, В₁, В₂, В₆, В₁₂, РР, Е, D, Р і К, багато солей кальцію, фосфору, заліза, а також жири та ефірну олію, яка зумовлює їх специфічний запах. [3]

Покривні тканини овочів складаються з клітин та міжклітинників. Через низький вміст білків та колоїдів у коренеплодах моркви мало зв’язної води, яка через клітинну оболонку легко випаровується при низькому тиску водяної пари навколишнього (сухого) повітря. Дрібні плоди, які мають значну поверхню випаровування, завжди швидко в’януть при низькій вологості повітря. Межа в’янення, нижче якої коренеплоди моркви втрачають здатність відновлювати тургор 6 – 7 %. Тому для нормальної життєдіяльності, щоб підтримувати тургор, коренеплоди моркви зберігають в умовах високої відносної вологості повітря або коли вологість дорівнює чи перевищує вміст води в об’єкті, що зберігається.

Під час зберігання відбувається процес дисиміляції – розкладання  запасних речовин та вивільнення  енергії, яка використовується на підтримання  діяльності і продовження онтогенезу.

Інтенсивність дисиміляції  залежить як від зовнішніх факторів (температури і відносної вологості  повітря при зберіганні), так від  самого плоду (умов вирощування, ступеня  стиглості, травмованості, сорту та ін.).

Стан спокою коренеплоді  моркви неглибокий, тому за високої вологості та підвищення температури вони починають проростати. Диференціація бруньок при температурі 0 – 8 ⁰С триває 30 – 70 днів. Режим зберігання моркви такий: наявність темноти, температура + 1⁰С, відносна вологість повітря близько 90 %, вміст вуглекислоти 3 – 5%, а кисню 9 – 10%. Тепло- та волого виділення коренеплодами моркви висока, тому висота насипу і тара також мають бути невеликими. [1]

Цінність моркви полягає  в тому, що вона містить багато цукрів, солей кальцію, заліза, фосфорних сполук, вітаміни В, С, Є та ін., йод. Коренеплоди червоно-оранжевого забарвлення містять багато каротину (до 7 мг на 100г), а в деяких сортах його нагромаджується до 20 – 25, який наближається складом до провітаміну А.

Загальна біологічна особливість коренеплодів моркви – здатність знаходитися при зниженій температурі в стані спокою, але воно неглибоке. При настанні сприятливих умов зростання поновлюється. Отже, стан спокою у них можна характеризувати як вимушене. Проте воно необхідне рослинам для завершення найважливіших процесів розвитку. Якщо осінню ріст коренеплодів при високій температурі носить вегетативний характер, то через певний період зберігання при відновленні зростання утворюються паростки – зачатки майбутніх насінних втеч. Таким чином, біологічна функція стану спокою – диференціація конусів наростання бруньок коренеплодів, підготовка їх до репродуктивного розвитку.

Період, протягом якого  бруньки завершують цю підготовку, визначає тривалість спокою і, отже, лежкість продукції.

Складна залежність спостерігається між ступенем визрівання до моменту прибирання і характером і темпом диференціації бруньрк при зберіганні, а отже, збереженість коренеплодів. Ступінь визрівання моркви можна встановити по відношенню сахароза/моносахароза, тобто співвідношенню простого полімеру і мономерів  цукрів. Якщо це відношення значно вище одиниці, що означає превалювання полімеризованих форм цукрів над простими, то визрівання і збереженність  продукції хороші. Якщо відношення сахароза/моносахароза нижча за одиницю, переважають прості форми цукрів, визрівання недостатнє, а збереженість буде нетривалою.

У дозрілих коренеплодів відмічений також підвищений вміст  сухих речовин і каротину в  порівнянні з що менш визріли. Подібна  закономірність простежується як у різних по лежкість сортів моркви, так і під впливом прийомів агротехніки. Цікаво відзначити, що у міні визрілих коренеплодів швидше завершується процес диференціації бруньок, у них раніше починається витрачання речовин і енергії на ці процеси, швидше втрачається стійкість і втрати при зберіганні виявляються підвищеними.

У коренеплодах морква виділяє  серцевинну (ксилема), грубішу, і кіркову (флоема), яскравіше забарвлену, солодшу і ніжнішу, зони. Між ними розташовується камбіальний шар.

У моркви встановлена, хоч і слабка, здібність до зарубцьовування неглибоких механічних пошкоджень. З анатомічною будовою коренеплодів пов'язане краще зарубцьовування пошкоджень у верхній їх частині стеблового походження – головці, де камбіальна активність більша, ніж на кореневій.

Коренеплоди моркви втрачають  стійкість до хвороб при в’яненні. Тканини, тургор, що втратили, легко вражаються патогенними мікроорганізмами, в першу чергу грибами. Швидше в'яне хвостова частина коренеплодів, саме звідси розвивається поразка.

Запобігти в’яненню коренеплодів – одна з основних технологічних умов їх правильного прибирання і зберігання. Для цього бадилля видаляють до або негайно після тієї, що викопала коренеплодів, вкривають вибрані із землі партії від вітру і сонця, якщо перевезення затримується. Не слід ретельно очищати коренеплоди від дрібних грудочок ґрунту, а тим більше зачищати корінці і допускати значні зрізи покривних тканин. Із-за можливості легкої втрати вологи ніжними коренеплодами моркви кращої технології зберігання для них є захист від випаровування, наприклад, негерметичною упаковкою в поліетиленову плівку, при якій випаровування вологи мінімальне і втрати тургору не відбувається.

Хороша збереженість коренеплодів в умовах відносної  ізоляції обумовлена, принаймні, ще двома  чинниками. По-перше, вона перешкоджає розповсюдженню інфекції від якого-небудь одиничного зараженого коренеплоду на весь штабель, що неминуче у тому випадку, коли вони зберігаються без перешарування. По-друге, в умовах відносної газоізоляції через деякий час коренеплоди опиняються в середовищі з підвищеною концентрацією СО₂ і зниженою О₂, що утворилася в наслідок їх дихання. Інтенсивності дихання і інших процесів життєдіяльності різко зменшується, що також знижує втрати при зберіганні.

Тепло- і вологовиділення коренеплодів високі. Тому їх можна розміщувати на зберігання досить високим шаром 1,5 – 2м. [1]

3. Вплив екологічних та метеорологічних факторів на збереженість коренеплодів моркви.

Раціональне з наукової і господарської точок зору районування  забезпечує найвищу технологічну і економічну ефективність обробітку сільськогосподарських рослин. Воно повинне відповідати біологічним особливостям видів і сортів.

У нашій країні діє  мережа науково-дослідних інститутів і зональних дослідних станцій, які створюють сорти, що відповідають вимогам виробництва, розроблюють технології їх вирощування, займаються первинним розмноженням.

Переміщення сортів в інші зони прийнятно у тому випаду, коли грунтово-кліматичні умови місцевості відповідають їх біологічним особливостям і вимогам. Інакше потенціал їх по врожайності і якості значно знижується.

За будовою покривних  тканин коренеплоди поділяються  на дві групи: з доброю механічно  міцною шкіркою (столові буряки, бруква, турнепс, редька, пастернак) та з ніжними покривними тканинами (морква, петрушка, селера, хрін, ріпа).

Лежкий урожай моркви одержують переважно на чорноземних  оструктурених ґрунтах з нейтральною  реакцією ґрунту.  Намочування насіння  у розчинах цинку, кобальту, молібдену, борної кислоти або хлориду заліза (0,02 – 0,03%й розчин) дає змогу вирощувати рівномірні за розмірами коренеплоди продовольчого чи насінного призначення. Лежку моркву, столові буряки та брукву у Степу вирощують при висіванні їх наприкінці травня чи на початку червня. Найкраща тривалість вегетаційного періоду для моркви 130 днів (при довшому вона проростає під час зберігання, при коротшому – погано дозріває).

Усі коренеплоди, як і  бульби, добре ростуть на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Однак урожай, вирощений на піщаних ґрунтах, нележкий, а на ґрунтах важкого гранулометричного складу виростають плоди з розгалудженями, погано сформованими шкірним поривом, низькою лежкістю. [1]

Вертикальну зональність  слід враховувати при ведені овочівництва і плодівництва в гірських районах  Украйни. Збільшення висоти над рівнем моря в певній мірі подібне над просуванням з півдня на північ. Наприклад знімальна стиглість зерняткових порід затримується на 5 - 8 діб на кожні 100м висоти, це пояснюється тим, що при вирощуванні у високогірних районах в плодах накопичується менше цукрів, більше кислоти і вітаміна С.

У високогірних районах  інший спектральний склад світла, УФ променів більше, а це в свою чергу відбивається на процесі фотосинтезу і формуванні рослини.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Вплив агротехнічних та ентомологічних факторів на збереженість коренеплодів моркви

 

 

Московська зимова А 515. Середньостиглий. Період від повних сходів до технічної стиглості 67 – 98 діб.

Розетка листя полу стояча, висота 56см, діаметр 54см. Кількість  листя 8 - 10. Пластинка листа ромбовидна чи трикутна. Довжина 28см, ширина 25см, довжина черешка 30см, товщина 1,2см. Окраска зелена. Опушення жорстке, густе. Окраска поверхні, м’якуша і серцевини коренеплода оранжева. Форма конічна з тупим кінцем. Довжина 16см, діаметр 5см. Форма серцевини зіркоподібна чи гранчаста. Голівка увігнута, діаметр 2,5см.

Коренеплід повністю розміщується у ґрунті. Маса коренеплоду 99 – 172г. Смакові якості хороші та відмінні.

Товарна урожайність 4,7 – 6,6 кг/м².

Цінність сорту: стійкість  к цветушності, висока лежкість.

Рекомендован для споживання в свіжому вигляді та зимового зберігання. [2] 

   

 

Кораль. Пізньостиглий. Розетка листя від прямостоячій до розкидистої. Лист середній довжини, зелений, світло-зелений, слабо розсічений. Коренеплід конусоподібний, с загостреним кінчиком, середньої довжини, оранжевий, гладкий, головка від випуклої до витягнутої, середнього розміру, плечика округлі, серцевина округла, середнього розміру, оранжева. Коренеплід майже весь розміщений в ґрунті.  М’якуш дуже соковитий, ніжний, щільний. Маса коренеплоду 62 – 107г. Смакові якості добрі. Товарна урожайність коренеплодів 2,5 – 5,1кг/м².

Середньо стійкий  к фомозу, білій гнилі.

Рекомендован для свіжого  споживання, тривалого зберігання і  переробки (соки, консервування, заморожування). [4]

Рогнеда. Середньостиглий. Період від повних сходів до технічної стиглості 105 – 108діб.

Коренеплоди оранжеві, с  гладкою поверхнею і слабо вираженими вічками. М’якуш і серцевина яскраво-оранжеві. Серцевина складає 45 -50% діаметра коренеплоду. Форма коренеплоду майже завжди циліндрична. Коренеплід повністю знаходиться у ґрунті. Маса коренеплоду 89 – 98г. Смакові якості добрі та відмінні. Більш ніж середньо уражується бурою плямистістю, фомозом, чорною, сірою і білою гнилями.

Цінність сорту: універсальне використання, добре зберігається. Рекомендован для механічного догляду та збирання.[2]

Форто. Середньостиглий. Розетка листя від компактної до полу розкидної. Листя середньої довжини. Зелений коренеплід циліндричний, з тупим кінчиком (тип «Нантская»), оранжевий, довжиною 18 – 20см, середньої ширини, з округлими плечиками і рівною головкою, злегка виступає на поверхнею ґрунту. Серцевина середнього розміру, оранжева. Маса коренеплоду 89 – 108г. Смакові якості добрі.

Товарна урожайність 3,1 – 4,5т/га.

Цінність сорту: стабільна урожайність, рівність коренеплодів, добрі смакові якості при збереженні. [4]

 

Олімпус. Пізньостиглий. Розетка листя полу розкидна. Ліст середньо розсічений, зелений. Коренеплід веретеновидний, з тупим чи злегка загостреним кінчиком, довжини, середньої ширини, оранжево-красний, слабко виступає над поверхнею ґрунту, головка коренеплоду випукла, серцевина середнього розміру, оранжева. Маса коренеплоду 74 – 130г. Смакові якості добрі.

Товарна урожайність 2,4 – 5,8т/га. Уражується морковною мухою середньо. Цінність сорту: висока урожайність, виповненість коренеплоду.

Рекомендован для споживання в свіжому вигляді, консервування  та тривалого зберігання. [2]

5. Типи сховищ для зберігання плодово-овочевої продукції та вимоги до них

Моркву зберігають у тарі (контейнерах, ящиках, поліетиленових мішках), насипом, без перешаровування та з перешаровуванням.

При активному вентилюванні моркви питома подача повітря восени становить 60 – 70, а взимку 30 – 40м³/т за годину, відносна вологість 80 – 90%. Засіки для моркви мають розміри 3х6 або 3х12м. Моркву краще зберігати з перешаровуванням. Для зниження випаровування не перешаровану моркву поверх соломи чи рогожі накривають синтетичною плівкою.

При зберіганні моркви у  відкритих поліетиленових мішках використовують плівку завтовшки 100 – 150 мкм. Мішки ставлять на стелажі чи на підлогу. Якщо у сховищі відбувається різкий перепад температури, то утворюється конденсована вогола і по стінках мішка стікає вода, яка збирається на його дні. Щоб уникнути цього, в дні мішка роблять невеликі отвори.

Для перешаровування  моркви використовують торф чи пісок  вологістю 60 – 70%, у сховищі влаштовують  штабелі моркви (ширина внизу 1м, висота 1м, ширина зверху 0,8м, довжина 2 – 3м). На 1т моркви для перешаровування  використовують 0,5м³ охолодженого матеріалу. На дно насипають пісок, потім кладуть шар коренеплодів, знову 2 – 3см піску і т.д. штабелі розміщують довгою стороною перпендикулярно до головного проходу сховища, за 20см від стіни. Між штабелями залишають відстань 0,4 – 0,5м.

При зберіганні моркви без перешаровування висота насипу залежить від способу охолодження продукції. Для підвищення ступеня механізації робіт при закладанні та розвантажуванні моркви використовують ящики місткістю 15 – 20кг або контейнери на 100 – 150 кг.

Перешаровану в ящиках моркву зручно зберігати в траншеях, розміри яких залежить від кліматичних умов. Їх викопують канавокопачами завширшки 60 – 100см та глибиною 70 – 80см (на півдні глибина 35 – 50см, на півночі 100 – 110см). Моркву, затаровану в ящики, ставлять у траншею так, щоб до поверхні землі залишалось 5 – 10см, і закривають шаром землі 20см. Лише при настанні температури 2 – 3⁰С траншеї додатково накривають соломою. Для перешарованої моркви товщина вкриття трохи більша, ніж для не перешарованої. Вкриття має бути рівним, щільним, пологим, щоб не застоювалася вода. Траншеї для закладання продукції готують завчасно. Якщо стіни траншей сухі, їх зволожують. Як правила, траншеї роблять недовгими або з перегородками через кожні 6м. За звичайних умов зберігання при вчасному закладанні на 2 – 3-й день температура може підвищитись до 8 – 10⁰С; якщо надалі вона починає знижуватись, зберігання протікає нормально, а якщо підвищується і далі, то проводять контрольне відкривання траншей.[1]

 

Рис. 1. Поперечний розріз траншеї:

1 – продукція; 2 – шар  ґрунту; 3 – шар соломи;

4 – земляне укриття;  5 – термометр.

Моркву зберігають також  у буртах затарованою в ящики, які вкладають за формою двосхилого бурту 3 – 4 ряди у висоту та 6 рядів  у ширину. При вкладанні нижнього шару ящиків між ними роблять 1 – 3 вентиляційних канали завширшки 20 – 30см, кінці яких виводять за торцеве вкриття, після чого ставлять витяжні труби або снопи (пучки) хмизу чи соломи або роблять поздовжній канал з двох збитих під кутом 90⁰ дошок, який кладуть на бурт. Товщина вкриття залежить від кліматичної зони та місткості бурту чи траншеї: чим більша місткість і південніша зона, тим менша товщина вкриття. [1]

Рис. 2. Бурт у розрізі:

1 – шар землі; 2 –  додатковий шар укриття в нижній  частині;

3 – термометр; 4 – продукція; 5 – шар соломи;

6 – припливна вентиляційна  труба; 7 – водовідвідна канава.

Останнім часом почали застосовувати й інші способи  зберігання, наприклад зберігання митої  моркви у контейнерах у холодильниках, а також зберігання при підтриманні режиму періодичним зрошенням. Моркву, завантажують в засіку заввишки 3м, за допомогою душової установки в перші два тижні 2 – 3 рази на добу зрошують протягом 15хв зверху водою, температура якої 1⁰С, а далі – через 2 – 3 дні, витрачаючи води 0,1 м³/т та підтримуючи в продукції температуру 1⁰С.

Моркву можна зберігати  також у поліетиленових контейнерах  з силі кованими вставками в холодильниках, глинуванням (коренеплоди занурюють  у місткість із сметаноподібною  глиною-бовтанкою, потім їх виймають і складають у ящики і дають обсохнути; утворена шкірка глини на моркві захищає її від випаровування вологи), у торф’яній бовтанці (в дерев’яну опалубку, довжина якої 3 – 5, ширина й висота 1м, насипають рідку масу, приготовлену з верхового торфу, що має велику водоутримувальну здатність, потім кладуть коренеплоди, знову насипають рідку торф’яну масу і т.д.; дерев’яна опалубка розміщена на дренажній решітці з шлаку чи щебеню завтовшки 10 – 15см, тому надлишкова вода зразу видаляється, і через 1 – 2год одержують щільний торф’яний штабель). [1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Практична частина

 

2.1 Підготовка стаціонарних сховищ до прийому нового урожаю

 

Підготовку сховища  до прийому продукції починають  з прибирання складів, камер та прилеглих  до сховищ територій від решток продукції  і сміття. Сухі рештки спалюють, а вологі закопують у ґрунт. Усе обладнання  й інвентар виносять, провітрюють і складають. Контейнерну тару після ремонту залишають на відкритих чи закритих майданчиках, а ящикову – виносять з приміщення і тривалий час сушать на сонці. Особливо це стосується багатооборотної тари, оскільки висока вологість при зберіганні продукції призводить до її гниття.

Сховища після очищення від залишків провітрюють. Особливу увагу звертають на справність вентиляційних  центральних і розподільних трубопроводів. Обладнання, винесене на відкриті майданчики для просушування, обробляють 1%-м розчином формаліну (1ч 40%-го розчину формаліну та 31ч води), накривають брезентом чи товстою плівкою і витримують не менше доби, після чого залишають на сонці. Ворота, люки, вентиляційні труби протягом усього літа залишають відкритими.

Після провітрювання  сховища його ремонтують, не залишаючи  щілин, оскільки в них може накопичуватись продукція, а потім загнивати. Крім того, проводять профілактичні заходи боротьби з гризунами: розкладають  принади, затягують вентиляційні та припливні труби металевою сіткою, очищають металеві частини від іржі та фарбують.

У холодильному цеху ремонтують машини, перевіряють труби, охолоджувальні батареї, вентиляційну систему та інше обладнання. Щілини, які гризуни  можуть використати для нір, забивають битим склом чи замазують цементним розчином.

Потім проводять дезинфекцію  та дератизацію різного типу. Найкраще проводити дезінфекцію за температури 18 – 20⁰С і відносній вологості повітря 95- 97% або відповідно 25⁰С і близько 100%.

Таблиця 1

Заходи по підготовці сховища до прийому нового урожаю в СФГ «Комарова Л.І» Сакського  району АР Крим.

 

Види робіт	Строк проведення	Використовувані засоби, обладнання та матеріали	Види та норми препаратів на одиницю  площі або об’єму (при дезінфекції, дератизації).
Механічна очистка сховищ від решток продукції	За місяць до закладання продукції	Віники, совки, лопати.
Ремонт ящиків та контейнерів		Молоток та гвіздки
Ремонт обладнання та його дезінфекція		Формалін	Обладнання обробляють 1%-м розчином формаліну.
Ремонт сховища		Цемент, фарба, мастерки, кісточки,
Суха дезінфекція	За 2 тижні до закладання продукції	Сіркові шашки масою 100 чи 500г.	Спалювання  сірки 100 – 150г на 1м3. Експозиція 2 доби.
Дезінфекція сортувальних чи інших  машин		Формалін	1%-м розчин формаліну з розрахунку 0,25 – 0,3л на 1м2 поверхні машини.
Обробка використаної тари		Герметичне приміщення, оксидофенолят  натрію (препарат Ф-5)	2-3% розчин оксидофеноляту натрію, норма витрати – 0,3л/м2.
Дератизація		Презил, пшениця для приготування принад, фосфід цинку, зоокумарин	Презил 10л на 100г води, при витраті 0,5л/м2.
Дезінфекція сховища	За тиждень до закладання продукції	Вапно 2кг х 10л води, мідний купорос 100г.	На 80м2 площі потрібно 10л розчину. Експозиція 2 доби.

 

Після дезінфекції, побілки  та дератизації у сховище вносять  прилади (термометри чи психрометри) й  обладнання для обробки продукції. 

Усі роботи з дезінфекції  та дератизації виконують люди, які  пройшли спеціальну підготовку, дотримуються правил техніки безпеки та особистої безпеки – працюють у протигазах та в спецодягу. [1]

 

2.2 Розрахунок необхідної кількості  засіків і тари для розміщення продукції у сховищах

Зберігати плодоовочеву продукцію найкраще у спеціалізованих сховищах (капусто-, коренеплодо- та цебулесховищах), де забезпечено всі умови для підтримання належного режиму. Продукцію у сховищах зберігають у тарі чи насипом.

Висота складання затареної  продукції залежить від типу сховищ: при регулюванні температурного режиму висота складання тари з продукцією може сягати 6м, причому між тарою і стелею має залишатися проміжок 0,5 – 0,6м. Якщо сховище обладнане примусовою вентиляцією, тару з продукцією складають на висоту 2 – 2,5м. Припливно-витяжній вентиляції у сховищі без регулювання температурного режиму висота складання тари становить 1,2 – 1,5м (рекомендовано для різних видів продукції).

У разі зберігання продукції  насипом у буртах, траншеях, сховищах (у засіках чи навалом без засік) висота насипу залежить як від виду, так і від способу регулювання режиму зберігання. Якщо температурно – вологісний режим регулюють за допомогою установок активного вентилювання або холодильних, висота насипу можу становити 5 – 6м, за примусової вентиляції – до 2, природної 1 – 1,2м.

Як правило, в одній камері розміщують один вид продукції приблизно однієї якості, навіть одного сорту, якщо режими зберігання двох сортів між собою різняться.

Продукцію зазвичай розміщують у тарі (дерев’яних ящиках, піддонах різної ємкості, контейнерах тощо). Моркву транспортують, зберігають у великомістких контейнерах. У контейнерах вміщується 300 - 600кг продукції, в ящикових піддонах і напівконтейнерах – 200 – 300кг. Усі ці види тари є багатооборотними, тобто після використання їх можна скласти і зберігати у міжсезоння.

Ящики і лотки використовують для транспортування та зберігання продукції, яка легко травмується, - плоди зерняткових і кісточкових, кавуни, дині. У них продукція  зберігається до реалізації, тоді як великомістка тара використовується переважно до її сортування.

Тару виробляють також  з плівки, сітки, пластмаси, картону  і використовують для транспортування. Крім дерев’яних, випускають контейнери з міцного полістиролу, стійкого проти несприятливих умов та ударів, з поліетилену низького тиску. Ящики роблять з пресованої соломи, коробки – з гофрованого картону. [5]