Вплив батьків на дитину

ВСТУП

Сьогодні, коли поступово навчально-дисциплінарна  модель освіти все ж таки поступається своїми позиціями моделі особистісної орієнтованості, учні починають набувати, звичайно, у відповідності зі своїми віковими особливостями, статусу більш-менш повноцінного суб'єкта освітнього процесу.  У цих умовах система відносин "учень-учні" стає особливо значущою, ахарактер міжособистісної взаємодії в її рамках нерідко виявляється вирішальним фактором, що впливає на протікання процесу особистісного розвитку, формуєвання людини, на його подальшу професіоналізацію і в цілому на весь життєвий шлях, тому тема "вплив сім’ї на міжособистісні стосунки учнівських груп", є актуальною на даний час, і займає одне з основних мість в шкільній психологій, так, як відношення в сім’ї беспосередньо впливають на формування психології та відношення до життя у дитини, а разом з тим, і його відношення в колективі.

Колектив - стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей зі специфічними органами управління, об'єднаних цілями спільної суспільно-корисної діяльності і складною динамікою формальних (ділових) і неформальних взаємин між членами групи.  Навчальний колектив має подвійну структуру: по-перше, він є об'єктом і результатом свідомих і цілеспрямованих впливів педагогів, кураторів, які визначають багато його особливостей (вид,характер діяльності,число членів, організаційну структуру і т.д.), по-друге, навчальний колектив - це відносно самостійна явище, що розвивається, яке підпорядковується особливим соціально-психологічним закономірностям. Навчальний колектив, образно кажучи, соціально-психологічний організм, що вимагає індивідуального підходу. Те, що "спрацьовує" по відношенню до однієї навчальної групи, виявляється абсолютно неприйнятним до іншої. Досвідчені педагоги добре знають це "таємниче явище": дві або декілька паралельних навчальних груп поступово як би індивідуалізуються, набувають своє обличчя, у результаті з'являється досить різка відмінність між ними. В якості причини цих відмінностей педагоги вказують, що "погоду" в навчальній групі роблять певні учні, які навряд чи є офіційними керівниками навчального самоврядування.

Дуже важливо керівнику, педагогу, куратору ясно бачити структуру міжособистісних взаємин у колективі, щоб уміти знайти індивідуальний підхід до членів колективу і впливати на формування та розвиток згуртованого колективу. Також дуже важливим є зрозуміти причини поведінки тих чи інших учнів, які найчастіше закладаються у домашньому вихованні.

Цей згуртований колектив не виникає  відразу, а формується поступово, проходячи  ряд етапів.

        Завданням  даної курсової роботи є дослідити  питання впливу сім’ї на стосунки в учнівських групах та розглянути підходи для вирішення та погашення конфліктів у таких групах або пов’язаних з ними ситуаціях.

Об'єктом дослідження є навчальна  група дітей середнього підліткового віку.

Предмет дослідження - міжособистісні відносини в структурі соціально-психологічного клімату навчальної групи, та вплив на них сім’ї.

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ПИТАННЯ  ТА ЙОГО АКТУАЛЬНІСТЬ

Людина може входити в групу, цінності якої він визнає, підтримує  і вважає найкращими. Тоді він відстоює, захищає ці норми. Іноді людина, будучи членом однієї групи, вважає ідеалом цінності, погляди іншої групи.

Кожен з нас належить до декількох  груп, але своєю групою, яка становить  для нас найбільшу цінність, ми вважаємо далеко не всі. Саме в референтній групі ми черпаємо норми, цінності та установки своєї поведінки.

Кожна соціальна спільність має свою історію: зароджується, проходить певні етапи розвитку, досягає вищого рівня і іноді припиняє існування. Це відноситься і до формальних груп, і до неформальних [1, c. 75-77].

Початок формування групи - асоціація - об'єднання людей на основі тимчасового  і просторового ознак. Це, наприклад, 1-й клас, тут ще немає загальної мети, не налагоджені контакти ділові та особисті. Але ці контакти поступово встановлюються. І тоді асоціація переростає в якісно іншу і більш складну групу - групу-кооперацію (корпорація) - замкнутий у самому собі об'єднання людей. Тут вже є єдність мети і єдність діяльності по її досягненню. Але ця мета і діяльність відокремлені, нерідко протиставляються цілям інших спільнот, груп, суспільства в цілому. Немає в такій групі і високого рівня психологічної комунікативності.

Вищою формою розвитку соціальної спільності людей є колектив.  Слідом за А. С. Макаренко, який підкреслював, що колективом може бути визнана лише група, об'єднана діяльністю, явно корисною для суспільства, у визначенні колективу завжди підкреслюється "винесення" цілей за рамки цієї групи. У колективі люди: а) об'єднані спільними цілями спільної діяльності, б) ці цілі обумовлені суспільно-корисними мотивами, в) люди об'єднані на завданнях діяльності, явно корисною для суспільства, г) взаємовідносини людей стійкі, носять характер взаємодопомоги, д) міжособистісні відносини опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності [13, c. 60-63].

У соціальній психології існують різні  підходи до класифікації груп, будучи в тій чи іншій мірі умовними, всі вони намагаються представити  види груп як результат їхнього внутрішнього розвитку, намітити ступені формування групи-колективу.

Кожен колектив представляє собою  малу групу, але не всяка група  може бути визнана колективом. Щоб стати колективом, групі треба пройти непростий шлях розвитку від "групи-асоціації" (або "дифузної групи") до групи-колективу, а виховання колективу представляє собою управління цим процесом.

Група, колектив займають существеннейшее місце в процесі розвитку особистості.Людина стає особистістю в суспільстві інших людей, він не може жити без суспільства собі подібних. Особистістю, як ми знаємо, людина не народжується, а стає, і стає саме завдяки спілкуванню з іншими людьми. Не випадково Л.М. Толстой писав, що "людина немислимий поза суспільством" [2, c. 40-43].

Ми постійно знаходимося серед  людей; дуже близьких, рідних - удома, в  колі друзів добре знайомих чи мало знайомих - на роботі, навчанні, в гостях, у різного роду клубах, гуртках  і секціях; зовсім незнайомих - на вулиці, в автобусі і трамваї, театрі і кіно, в музеї і магазині, в їдальні і ресторані, в лікарні, будинку відпочинку, в ательє і в хімчистці, на ковзанці і на пляжі, в поїзді і літаку - скрізь і завжди. Ще Марк Аврелій говорив: "Якщо б ти хотів цього, ти не можеш відокремити твоє життя від людства. Ти живеш у ньому, ним і для нього. Ми всі створені для взаємодії, як ноги, руки, очі." Позбавлення можливості спілкуватися з іншими людьми - одиночне ув'язнення - у всіх країнах вважається самим суворим (після смертної кари)покаранням [10, c. 63-65].

         Дитячий колектив, за твердженням А. Макаренка, у своєму розвитку долає декілька стадій.

          На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Важливо у цей період сформувати ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Таку стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

          На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Починається вона створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму розглядають як свідому протидію і вживають певних заходів впливу.

         Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може сформуватися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві знаходити порозуміння з нею.

         На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у спільній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

         На четвертій стадії кожен учень сприймає загальноприйняті у колективі вимоги як вимоги до себе. Формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

       На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням Важливою у цій роботі є система послідовних цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення результатами роботи до глибокого почуття обов'язку.

       Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій. Особливо важливі так звані щоденні традиції - дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, "у нашому класі не запізнюються", "у нашому класі допомагають один одному" та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

       Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

         Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

        Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу.

        Продумана організація дозвілля учнів - колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах - допомагає об'єднати їх у повноцінний колектив.

        На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

        Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, почуття гумору, вміння вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення; відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

          У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між такими учнями немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, такі учні намагаються виправдатися, щоб сховати свою провину.

     Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному учневі стати на шлях порушень шкільного режиму, як із почуття солідарності подібно вчинить уся група.

     Однією з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп є комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Новачок, який прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

      Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іноді він користується, відсутність контролю за його діяльністю породжують непорозуміння, незадоволення діями активу, об'єднання педагогічно занедбаних підлітків задля протистояння йому.

       Досвідчені педагоги роз'єднують негативно спрямовану групу, створюючи групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи, що зведе його вплив на групу до мінімуму. Учнів, які належать до негативно спрямованої групи, включають у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах вони матимуть більше можливостей стати кращими. Важливо, щоб цілі вихованця узгоджувалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме її традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструментальні ансамблі тощо).

       Педагогічно занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, інші довго намагаються підтримувати контакти з попередньою групою, треті конфліктують у новому колективі. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у таких дітей з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійному впливу групи, що може призвести до негативних наслідків.

       У негативній мікрогрупі багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з ним. Можна змінити становище лідера мікро-групи в колективі класу, залучивши його до корисної для колективу діяльності. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього - і на всю групу. Якщо такий лідер глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі здійснюють відповідну виховну роботу. До негативної групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічно занедбаними дітьми.

        Ефективним методом виховної роботи з групами негативного спрямування є розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в групі. Для розкладу такої групи необхідно переконати дітей в аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади. У результаті в багатьох із них може з'явитися бажання порвати з цією групою.

        На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у формуванні, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.

       Сім'я - це перший стійкий колектив у житті маленької людини. У процесі формування особистості родина відіграє чільну роль. Саме в сім'ї, ще до школи, формуються основні риси характеру дитини, його звички. Саме сім'я є найпотужнішим чинником формування особистості дитини. І яким буде дитина, благополучнною чи ні , залежить від того , які відносини в сім'ї між її членами. Життя і наука довели, що всі біди у дітей, а потім і у дорослих пояснюються помилками сімейного виховання, головна з яких - відсутність нормальної любові і невміння хвалити і підтримувати своїх дітей.

       Створити згуртований дружний колектив в сучасній школі - завдання складне. Занадто велика різниця між дітьми з соціального і матеріального становища батьків. З приходом дитини до школи ця різниця стає більш помітною, і педагогам доводиться будувати відносини з учнями таким чином, щоб ця грань ставала менш помітною. У педагогічній практиці часто доводиться стикатися з тим, що батьки, віддавши дитину до школи, вважають його досить самостійним і дорослим. Надають дітям повну свободу, тим більш , що більшість батьків проводять на роботі дуже багато часу, а зустрічаються і такі, кому взагалі немає діла, як і з ким проводить час їх дитина.

        Щоб допомогти батькам стати для учнів помічником і другом, наставником у формуванні дружного дитячого колективу, у своїй роботі потрібно ставити такі цілі:

• виховання у дітей миролюбства, поняття і розуміння інших людей, вміння позитивно з ними взаємодіяти ;
• виховання у хлопців вміння жити в колективі і рахуватися з громадською думкою, взаємодіяти при вирішенні проблем у колективі;
• виховання вміння терпимо ставиться до особливостей поведінки людей, прагнути надавати допомогу і бути готовим її приймати ;
• формування традицій класного колективу .

     У вирішенні цих завдань величезну роль грає батьківський комітет класу. Від того, наскільки злагоджено і відповідально підходить до своєї діяльності батьківський комітет, залежить атмосфера у класному колективі, взаємини батьків один з одним, спілкування дорослих і дітей. Чітка і добре налагоджена робота батьківського комітету приносить свої плоди. Школярі завжди раді тому, що їхні батьки приходять на уроки та позакласні заходи, беруть участь у спільних святах і походах, пишаються участю батьків у житті класу.      

Чим активніше співробітництво  дітей та батьків у навчальній та позакласній діяльності, тим менше проблем у роботі з сім'ями. До нетрадиційних форм роботи з батьками можна віднести: батьківські читання, батьківські вечори, батьківські тренінги, презентації сімейного досвіду, сімейні свята .       

Батьківські читання - дуже своєрідна форма роботи з батьками, яка дає їм можливість не тільки слухати лекції педагогів, а й самим вивчати літературу з проблеми. У процесі можна визначити питання педагогіки і психології, які хвилюють батьків. Батьки читають книги і через певний проміжок часу беруть участь у батьківських читаннях по книгах, які прочитали. Батьківські читання - це прекрасна можливість знайомства батьків із цікавою дитячою літературою, новими іменами, які на слуху у дітей, але невідомі їх батькам .         

Батьківські вечори - цікава і досить нова форма роботи з батьками. Їх доречно проводити, коли класний керівник тільки почав формувати батьківський колектив класу, коли діти тільки-тільки переступили поріг школи. Батьківські вечори - це свято спілкування з батьками друзів твоєї дитини, це свято спогадів власного дитинства і дитинства своєї дитини, це пошук відповідей на питання, які перед батьками ставить життя.         

Презентація сімейного досвіду - це передача позитивного сімейного  досвіду виховання дітей за допомогою  розповіді батьків про свої прийоми, методи і форми виховання, традиціях, сімейних святах, про організацію спільного дозвілля.

     Традиційне свято «День сім'ї» - це підготовлений щорічний концерт з конкурсами для дітей і всіх членів їх сімей. Це свято учні чекають з нетерпінням, бо тільки тут вони можуть побачити і зрозуміти, що клас - це велика дружна сім'я.         

Результативність даної роботи проявляється в різних аспектах:

• в поліпшенні відносин з дитиною , у взаєморозумінні ;
• в тому , яке місце займає дитина в житті батьків , чи відчуває він себе в ній захищеним і чи перебуває в безпеці ;
• в усвідомленні батьком значущості своєї ролі мами чи тата, а потім своєї діяльності, батьківської відповідальності, що поширюється не тільки на свою дитину, але і на інших дітей ;
• в оптимістичному погляді батьків на рішення сімейних проблем і формуванні педагогічної рефлексії батьків;
• в прояві батьківської солідарності, згуртованості, активності в навчально - виховному процесі .

      Типи сімейних взаємин

          У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена нею система виховання. Тут мається на увазі і розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в сім'ї і відповідають їм 4 типи сімейних взаємин, що є і передумовою і результатом їх виникнення: диктат, опіка, " невтручання " і співробітництво .

         Диктат у родині виявляється в систематичному стримуванні одними членами сім'ї (здебільшого дорослими ) ініціативи та почуття власної гідності інших його членів .

       Батьки, зрозуміло, можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози своїми діями: лицемірством, обманом, спалахами грубості, а іноді відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зламаними і багато цінних якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і в свої можливості. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення його права голосу при вирішенні питань - усе це гарантія серйозних невдач формування його особистості .

         Опіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. У центрі виховних впливів виявляється інша проблема - задоволення потреб дитини та огорожа його то труднощів. Батьки, по суті , блокують процес серйозної підготовки їх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідної хати. Саме ці діти виявляються більш непристосованими до життя в колективі. За даними психологічних спостережень саме ця категорія підлітків дає найбільше число зривів у перехідному віці. Якраз ці діти, яким здавалося б нема на що скаржитися, починають повставати проти надмірної батьківської опіки. Якщо диктат припускає насильство, наказ, жорсткий авторитаризм, то опіка - турботу, огорожу від труднощів . Однак результат багато в чому збігається: у дітей відсутня самостійність, ініціатива, вони так чи інакше відсторонені від рішення питань, які особисто їх стосуються, а тим більш загальних проблем сім'ї .

       Система міжособистісних відносин у родині, яка будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

        Співпраця як тип взаємин у сім'ї передбачає опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом .

        Велике значення в становленні самооцінки має стиль сімейного виховання, прийняті в сім'ї цінності.

3 стилі сімейного виховання:

- демократичний

- авторитарний

- стиль попусків

       При демократичному стилі перш за все враховуються інтереси дитини. Стиль "згоди".

       При авторитарному стилі батьками нав'язується своя думка дитині. Стиль " придушення ".

        При стилі попусків дитина надається сам собі .

        Дошкільник бачить себе очима близьких дорослих, які його виховують. Якщо оцінки та очікування в сім'ї не відповідають віковим та індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе здаються спотвореними.

         М.І. Лісіна простежила розвиток самосвідомості дошкільників залежно від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в сім'ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні та розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, ніж у більшості однолітків; прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто заохочують, але не подарунками; карають, в основному, відмовою від спілкування. Діти із заниженим уявленням про себе ростуть у сім'ях, в яких з ними не займаються, але вимагають послуху; низько оцінюють, часто дорікають, карають , іноді - при сторонніх; не очікують від них успіхів у школі і значних досягнень у подальшому житті.

          Від умов виховання в сім'ї залежить адекватна і неадекватна поведінка дитини.

         Діти, у  яких занижена самооцінка, незадоволені собою . Це відбувається в сім'ї, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед ним завищені завдання. Дитина відчуває, що він не відповідає вимогам батьків.