Вплив вчителя молодших класів на психологічний клімат класу

Міністерство освіти і  науки України

Київський університет ім. Бориса Грінченка

Інститут психології та соціальної педагогіки

Курсова робота на тему:

Вплив вчителя молодших класів на психологічний клімат класу.

Виконала: Качуровська Вікторія

Студентка ІІ курсу

Групи Спб1-10-4.0 д

м. Київ

2011

План.

Вступ

І. Теоретична частина

1. Поняття та сутність  «Психологічного клімату».

2.  Мікро-  та макросередовище.

3. Початкові класи.

4. Вчитель – не тільки навчає, а і виховує!

5. Вплив вчителя на психологічний клімат класу.

ІІ. Практична  частина.

1. Вивчення психологічного клімату класу у молодших школярів.

         1.1. Методи дослідження психологічного клімату в шкільному колективі початкових класів.

2. Формування сприятливого психологічного клімату класу.

3. Вказівки вчителю, для формування позитивного психологічного  клімату.  

        3.1. Поліпшення психологічного клімату за Робертом Марзано.

         3.2. Сучасні вимоги до створення  позитивного клімату в класі.

         3.3. Цікаві вимоги для створення  позитивного клімату в класі.

Висновок.

Використані джерела.

Додатки.

Вступ.

     Особлива роль у житті кожної людини належить шкільним рокам, класу, емоційно-психологічному клімату класу. Вчителям добре відомо, що є класи, куди йдеш з відчуттям радості, робота в них викликає приплив енергії, надихає на пошук нових методичних рішень. Але є й такі учнівські групи, контакти з якими хотілося б скоротити до мінімуму або зовсім уникнути.  
     Майже в кожній школі зустрічаються класи, куди вчителі відправляються вести урок або позакласний захід, долаючи себе. У запущених випадках справа може закінчитися масовою відмовою вчителів вести заняття в конкретному класі. Причому учні в ньому можуть бути «сильними», інтелектуально розвиненими. Виникає питання: якщо справа не в успішності, то в чому? В учительській можна почути: «в цьому класі жахливий клімат», «жахлива атмосфера», «агресивна аура» і т.п.  
     Як стверджують фахівці, і свідчить практика, емоційне благополуччя у класі - одне з найважливіших умов розвитку особистості школяра. На мій погляд, тема дослідження психологічного клімату в дитячому колективі дуже актуальна.

     Мета моєї роботи полягає у розкритті змісту теми «Вплив вчителя молодших класів на психологічний клімат класу», визначити основні принципи впливу вчителя на клас, обґрунтувати поняття «Психологічний клімат», «початкові класи».

     Завдання: Визначити методи впливу, виокремити певні поради для вчителів молодших класів.

     Об’єкт: Вчитель, та його вплив на психологічний клімат класу.

     Предмет: Взаємозв’язок вчителя молодших класів з класом, формування психологічного клімату.  

    Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.  

     Один  із перших дослідників колективного  виховання Й.А. Аркін запевняв, що можна добре знати риси  кожної дитини, але не бути  здатним намалювати картину колективного  життя, колективної творчості,  його працездатність.

     Що  ж необхідно врахувати, щоб  прогнозувати зміну поведінки  окремої особистості, коли вона  взаємодіє з іншими? Що впливає  на формування психологічного  клімату колективу? 
     Звертаючись до проблеми психологічного клімату колективу, одним із найважніших є вивчення факторів, які впливають на клімат.

Оптимальне управління психологічним кліматом в будь-якому (в тому числі шкільному) колективі вимагає спеціальних знань і умінь від педагогічного складу. В якості спеціальних заходів застосовуються: науково обґрунтований підбір, навчання та періодична атестація викладацького складу; комплектування первинних колективів з урахуванням фактора психологічної сумісності; застосування соціально-психологічних методів, сприяючих виробленню у членів колективу навичок ефективного взаєморозуміння і взаємодії.

І. Теоретична частина.

1. Поняття та сутність  «Психологічного  клімату».

«Психологічний  клімат» характеризується специфічною  для спільної діяльності людей атмосферою психічного та емоційного стану кожного  працівника й залежить від загального стану оточуючих його людей. Атмосфера (духовна) — це специфічний психічний  стан групи людей, що проявляється в  спілкуванні та стилі спільної діяльності. Це нестійка, динамічна сторона колективної  свідомості. Атмосфера групи виявляється  через характер психічного настрою, який може бути діяльним, споглядальнім, життєрадісним, песимістичним, цілеспрямованим, анархічним і т. д.

На відміну від  атмосфери, «психологічний клімат»  характеризує не ситуативні зміни в  переважаючому настрої людей, а  лише його стійкі риси. Отже, «психологічний клімат» — це переважаюча й  відносно стійка духовна атмосфера, або психічний настрій колективу, що проявляється у ставленні учнів (колег) як один до одного, так і до спільної справи.

Роль психологічного клімату в життєдіяльності учнівського  класу визначається тим, що:

• він є найбільш суттєвим елементом у загальній системі організації спільної діяльності учнів, оскільки зумовлює її безпосередні умови, характеризує внутрішні психологічні аспекти мікросередовища й оцінку результатів праці;
• забезпечує механізм зворотного зв'язку особистості із соціальним середовищем і сприяє її розвитку.

     Специфіка «психологічного клімату» полягає в тому, що він є інтегральним утворенням, яке виникає в результаті акумулювання різноманітних характеристик групового стану, а отже, він має подвійну природу. З одного боку, «психологічний клімат» є певним суб'єктивним відображенням у груповій свідомості всієї сукупності елементів виробничої й соціальної обстановки. З іншого боку, «психологічний клімат» набуває відносної самостійності, стає об'єктивною характеристикою класу (колективу) й справляє зворотний вплив на групову діяльність та окрему особистість. Вплив «психологічного клімату»  на творчу активність та ініціативу учнів може бути як стимулюючим, так і пригнічуючим. У зв'язку з цим розрізняють «сприятливий» і «несприятливий» психологічний клімат.

     У загальних рисах можна сказати, що «сприятливий» психологічний клімат характеризується ціннісно-орієнтаційною єдністю та згуртованістю;  об’єднуючими міжособистісними стосунками та задоволеністю ними членів групи (учнів класу); наявністю умов для самореалізації й самоутвердження особистості; задоволенням професійною діяльністю; відсутністю негативних лідерів і негативних психологічних груп; переважанням почуття симпатії-притягання між учнями: взаємною відповідальністю й вимогливістю. «Несприятливий психологічний клімат» проявляється в «роз’єднуючих»  стосунках, у напружених взаєминах між членами групи (учнями класу), конфліктних ситуаціях і конфліктах, зниженні мотивації до праці, зменшенні продуктивності, погіршенні трудової дисципліни, Усе це позначається на результатах діяльності.

     Отже, «психологічний клімат» можна розглядати як один з важливих факторів і резервів підвищення ефективності праці . [1, c. 66-67].

     «Психологічні резерви» в умовах сприятливого «психологічного клімату» виникають на всіх рівнях структурної організації колективу. На індивідуальному рівні вони зумовлюються особистісними психічними властивостями учня , які реалізуються для задоволення потреби в самоутвердженні, самореалізації.

     В моїй курсовій роботі йдеться саме про психологічний клімат молодшого шкільного віку.

2 . Мікро-  та макро-  середовище. 

        Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища (Л.М.Карамушка, В.В.Бойко, А.Г.Ковальов, В.Н.Панферов). 
      Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів та інше. 
        До факторів мікросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує дитячий колектив, його особливості розвитку. 
          До факторів макросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує колектив, в тому числі й дитячий. Під макросередовищем розуміємо великий соціальний простір, оточення, у межах якого знаходиться та здійснює свою життєдіяльність певний колектив. Що сюди входить? Перш за все, соціально-економічний розвиток країни, специфіка конкретного етапу розвитку, ступінь демократизації суспільства та інші фактори макросередовища, які впливають на всі сторони життєдіяльності колективу в сучасних умовах. Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів. 
         Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів та управлінців. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

2.1. Фактори впливу на формування психологічного клімату 
 в освітніх закладах (за Л.М. Карамушкою)

Фактори макросередовища 
Особливості розвитку суспільства в конкретний історичний період; 
Статус середньої освіти в суспільстві; 
Особливості діяльності та стилю керівництва керівних органів управління (обласних, міських, районних, управлінь (відділів освіти); 
Соціально-психологічні особливості територіального району, в якому функціонує освітня організація; 
Характер впливу вторинних колективів закладів середньої освіти на первинні колективи.

Фактори мікросередовища 
Особливості матеріально-економічних, технологічних, санітарно-гігієнічних та організаційно-управлінських умов праці в освітньому колективі; 
Особливості формальної структури у колективі та її співвідношення з неформальною структурою; 
Стиль керівництва керівника освітньої організації; 
Психологічна сумісність членів освітнього колективу; 
Психологічна культура керівників та працівників освітньої організації.

      Під мікросередовищем розуміють “поле” повсякденної діяльності людей, ті конкретні матеріальні й духовні умови, в яких вони працюють. 

      Це й особливості організації навчальної діяльності, санітарно-гігієнічні, матеріально-економічні, технічні умови, стиль спілкування з учнями, психологічна сумісність членів дитячого колективу, психологічна культура педагогів тощо.

2.2. Емоційний стан  вчителя та всього класу.

     Крім того, факторами впливу на клімат дитячого колективу є емоційний стан учнів та настрій учителя. Про необхідність і можливість свідомо управляти емоційним життям дитячого колективу знаходимо і у педагогічній спадщині А.С.Макаренка, С.Т.Шацького, В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін. Проте в сучасних підручниках педагогіки, багатьох методичних рекомендаціях для вчителів про роботу з колективом недостатньо знаходимо порад щодо управління емоційними станами дитячого колективу. 
       Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов. 
     У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище як удома, так і в закладі освіти. 
      Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили. 
       Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності. 
      Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки. 
       Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.  
          Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі. 
         Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків. 
           В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей. 
           Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи. 
           Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу. Емоційне життя колективу реалізується в емоційних станах, з яких і складається психологічний клімат та психологічна атмосфера діяльності групи. 
        Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо. 
          Соціальні психологи розглядають психологічний клімат як емоційний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються взаємини, що склалися в колективі, характер співпраці, ставлення до навколишнього життя.  
       Так, психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.

2.3. Гуманізація  взаємин. 

       “Глибоко людяні, гуманні стосунки між педагогом та дітьми – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини” [41]. 
       Питання гуманного ставлення до дитини було й залишається предметом наукових досліджень філософів, психологів, педагогів. Останнім часом у стосунках вихователів, вчителів дедалі частіше виявляються певні демократичні, гуманістичні тенденції. У Державній національній програмі “Освіта – Україна XXI століття” серед принципів модернізації освіти в Україні одним із найважливіших визначений принцип гуманізації й утвердження людини як найвищої соціальної цінності, гармонія стосунків людини і навколишнього середовища , суспільства і природи. 
        Відомий психолог-гуманіст Карл Роджерс наголошував, що “метою освіти має бути виховання особистості, відкритої до змін. Тільки такі люди зможуть знайти конструктивні відповіді на складні проблеми світу, на які часом не так легко знайти відповідь. У світі майбутнього набагато важливіше навчитися правильно розуміти нове, ніж знати і повторювати старе”. 
      Аналіз сучасної навчально-виховної практики свідчить про наявність протиріч: між завданнями, які постали перед навчальним закладом, орієнтованими на найповніше розкриття творчих сил учня, і старими формами та методами їх вирішення; між необхідністю втілення гуманістичних ідеалів в освітньо-виховну систему, які в центр уваги ставлять цілісну особистість, і фактами шкільного життя, де вчитель – провідна діюча особа, а учень, як правило, – виконавець волі вчителя. Отже, від стилю взаємодії педагога з учнями залежить емоційний фон на уроці, мікроклімат у дитячому колективі (див. додаток  табл.1).

     Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу. 
         Коли вчитель звертається до дитини на ім'я, цим він підкреслює повагу до особистості, що притаманне демократичному, гуманістичному стилю. 

3. Початкові класи.

     Початкові класи (6-10) - це саме молодший шкільний вік, який характеризується опануванням нового виду діяльності – навчання. Молодші школярі ще багато часу та енергії віддають грі. У цих видах діяльності саме і розгортаються їх стосунки з ровесниками, дорослими.

     В шестирічному віці дитину чекає перша велика зміна в житті. Перехід у шкільний вік пов’язаний з рішучими змінами в його діяльності, спілкуванні, відносинах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, появляються нові обов’язки, новими стають і відносини дитини з оточуючими.

     Увага молодших школярів недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Тому весь процес навчання та виховання дитини початкової школи підкоряється вихованню культури уваги. Шкільне життя вимагає від дитини постійних вправ у довільній увазі, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з іншими функціями, насамперед з мотивацією навчання, почуттям відповідальності за успіх навчальної діяльності.

     Пам’ять у молодшому шкільному віці має переважно наглядно-образний характер. Безпомилково запам’ятовується матеріал цікавий, конкретний, яскравий. Однак учні початкової школи не вміють розпоряджатися своєю пам’яттю та підкорити її задачам навчання. Немалих зусиль обходиться вчителям вироблення вмінь самоконтролю при заучуванні, навиків самоперевірки, знань раціональної організації навчального труда.

     Стосунки між дітьми в класі формуються за допомогою вчителя, який завжди вказує на деяких учнів як на взірець, водночас звертає увагу й на хиби в поведінці інших. Більшість дітей відтворює у своєму ставленні до однокласників ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні. 
     Починає формуватися громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і є дисциплінованими, з’являються спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають об’єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об’єднує їх учасників та знаходити способи для коригування їх діяльності.

     Вплив вчителя на учня молодшого віку містить головну роль в опануванні навчального матеріалу та адаптації дитини у класі. Для кожної дитини, яка вперше прийшла у школу вчитель – авторитет. І саме від нього залежить подальший «шкільний» розвиток дитини.

4. Вчитель – не тільки навчає, а і виховує!

     Бути справжнім педагогом дано не кожному — лише люди з великим серцем і відкритою душею обирають цей фах і на все життя закохуються в нього. Втім, у школі і вчителі, й учні,  їхні батьки стикаються з безліччю спірних моментів. Так, каменем спотикання може стати не лише зухвала поведінка школяра, а й стіна нерозуміння від педагога, неправильна оцінка знань учнів  тощо.

     Вчитель  не лише навчає, але й скеровує, підказує, виховує, прищеплює, шукає… Таке вже покликання тих, хто став на цю стежину, бо з дітьми інакше не можна. Тут мало бути лише знавцем свого предмету, тут потрібні ще й неабиякі знання в інших сферах, та й взагалі бути сильною і небайдужою особистістю. Адже кожна дитина - це маленький всесвіт, і, дібравши ключик до цього всесвіту, виховаєш справжню людину.

      Дуже важко нині пояснити дітям, що таке добре, а що таке погано. Раніше з цим було легше, адже діти ще не мали вільного доступу до Інтернету, мобільного зв'язку, не було такого засилля негативу на екрані. Нині ж світ нестабільний, постійні матеріальні проблеми, а дитині майже щодня нав'язують якусь сторонню думку, на зразок "Насилля - це нормально", "Аморальність - це модно", "Погані звички - це шлях до чудового життя". Інколи буває досить складно пояснити дитині, де межа між дозволеним і недозволеним, між хорошим та поганим, між тим, що принесе користь, а що виявиться зайвим. Але ж доводиться - саме тому вчитель змушений постійно шукати відповідь та пояснення.

     Фундамент майбутньої особистості закладають батьки та вчителі ще з дитинства, відтак не можна спасувати. Саме тому недобросовісні, байдужі, лихі чи корисливі надовго коло дітей не затримуються - максимум зможуть пропрацювати кілька років, далі просто змінять професію чи місце роботи.

     Валентина Кравець розказує, що спочатку професія вчителя здавалась їй не престижною, чужою, та й взагалі нудною. Та по закінченню школи, батьки поставили її перед вибором - або педагогічний університет (там працювала тітка, котра могла влаштувати дівчину), або місцевий колгосп, куди приймали на роботу без будь-якої освіти. Довелося вчитися на педагога. Мама постійно заспокоювала - головне аби вища освіта була, а за нинішніх умов можна влаштуватися будь-куди. В крайньому випадку, можна й другу вищу згодом отримати.

     Педагогічні науки Валентині давалися вкрай важко - про кар'єру вчителя якось не мріялось, та за п'ять років дівчина вже мала на руках диплом, в якому було зазначено "Вчитель англійської мови". Спеціальність була обрана не даремно, адже Валентина мріяла згодом податися до столиці, влаштуватися в престижну фірму перекладачем, чи навіть за кордон гайнути (а там і до вдалого заміжжя рукою подати).

     Та відразу втілити свої плани в реальність не вдалося, натомість Валентині запропонували роботу вчителя в сільській школі. "Ну попрацюю рік - тоді подумалось - а там буде видно…"

     З першого дня роботи молодій вчительці довірили клас, тож коли прийшла на роботу, на неї довірливо дивилися шістнадцять пар маленьких оченят - її власний 5-А клас. Спочатку було важко, але дітлахи не тільки вчилися у Валентини, але й самі багато чому навчали її. Навчали дружити й любити, товаришувати й бути уважною, змушували багато чого дізнаватися та ніколи не сидіти на місці. Адже щодня молода вчителька, котра була взірцем, мусила відповідати на безліч питань - починаючи тим "Як сплять їжаки?" і закінчуючи доволі риторичними "Чому в світі так багато зла?".

     Коли захворіла мама і Валентина взяла на тиждень відпустку, то, приїхавши до рідного села, вже за тиждень відчула, як скучає за СВОЇМИ дітьми. Бо хіба діти можуть бути чужими? - мучилася запитанням.

     Якогось разу, пригадує Валентина, йшла біля школи, коли помітила, як її школярики стоять біля кіоску з солодощами і вибирають жуйки.

- Діти, навіщо вам ті жуйки? - по-материнському  звернулася. - Краще апельсин купити - корисніше буде.

Рудий продавець поцікавився:

- Це що - Ваші, що так вболіваєте?

- Мої, - усміхнулась молода жінка. 

- І скільки є їх у Вас? Багатодітна  мама - чи що?

- Багатодітна, - погодилась Валентина. - Бо маю аж 16 таких.

В рудого продавця аж очі від здивування зробились круглими - та хіба ж він  зрозуміє, що значить бути вчителем?

     Сьогодні ЇЇ діти вже в 11 класі. А Валентині Степанівні доводиться не тільки викладати англійську мову, але й багато в чому допомагати своїм дітям, наставляти на правильний шлях, радити, дискутувати, пояснювати. З того всього клопоту, як розповідає молода вчителька, немає, є лише радість:

     - Ніколи б не подумала, що бути вчителем - так цікаво. Адже фактично проживаєш не тільки своє життя, але й життя своїх вихованців. А найбільшою нагородою кожному вчителеві є здобутки його учнів - яка ж то радість, коли виховав гарну, добру, чуйну людину: майбутнього вчителя, лікаря, музиканта, сім'янина, члена суспільства. Значить, життя не пройшло даремно. Так воно мусить продовжуватись - ти передаси частинку свого таланту та вміння наступному поколінню, наступне покоління - наступному, і так - до безкінечності. Напевне, в цьому і є сенс життя…

     Нещодавно Валентину запросили знайомі поїхати за кордон, та вона відмовилась. Каже, що знайшла себе в повній мірі і реалізувала. І дарма, що вона лише сільська вчителька, дарма, що не престижно живе, бо маленька сільська хатинка з клаптиком городу не йде в порівняння з асфальтованою бруківкою, де хвацько вицокують підборами ошатно вбрані леді, як колись мріялось. Валентинина мрія збулась, тільки вона спочатку змінилась…[ 3 ]

     Професія вчителя одна з найшанованіших, найпочесніших та найвідповідальніших  професій. Можна сказати, що вчитель  створює майбутнє країни, тому  що від його праці багато  в чому залежить різнобічність  розвитку знань молодого покоління,  його переконання, світогляд,  моральні якості. Педагогічна діяльність  вимагає особливого покликання. Вихованням і навчанням можуть  займатися люди зі схильністю  і любов'ю до цієї справи. Учитель  повинен любити і передавати  свої знання іншим, захоплюватися  самим процесом навчання і  виховання людини. Успіх педагогічної  діяльності багато в чому залежить  від комунікативних здібностей  вчителя, від його уміння налагодити  правильні взаємини з дітьми. Робота вчителя пред'являє великі вимоги до його уваги.

5. Вплив вчителя на психологічний клімат класу.

     Активний розвиток особистості, формування базисних якостей відбувається в шкільні роки, і багато в чому залежить від тієї соціальної атмосфери, членом якої є дитина. Особливе значення в цьому сенсі (становлення особистості) представляє молодший шкільний вік, що зумовлює актуальність розробки проблеми формування психологічного клімату в початкових класах.  
     Психологічний клімат є невід'ємною характеристикою дитячого колективу і може визначатися як феномен, що представляє собою динамічне поле відносин, в якому розвивається групова діяльність і яке визначає самопочуття особистості, міру прояву особистісного "Я".  
     Стійкий психологічний клімат складається з більш дрібних складових - психологічних атмосфер або тимчасових емоційних станів класу, викликаних проведенням або підготовкою конкретних справ.  
Переважаючими емоціями, випробовуються дитиною при сприятливому психологічному кліматі, є: доброзичливість, захищеність, мобільність, креативність, оптимізм, ініціативність, працездатність, свобода "я". При несприятливому - незахищеність, лінощі, агресивність, песимізм, скутість, пасивність.  
     Сприятливий психологічний клімат сприяє і кращому засвоєнню навчального матеріалу молодшим школярем і повноцінному розвитку її особистості, отже, створення сприятливого психологічного клімату в класі є важливим компонентом педагогічної роботи, оскільки психологічно здорові, творчі, впевнені у своїх силах люди становлять особливу цінність для сучасного суспільства.  
     Нездоровий психологічний клімат гальмує розвиток дитячого колективу і особистості в ньому, так як пов'язаний з переважанням негативних емоцій.  
     Способи формування та підтримки психологічного клімату аналогічні способам формування та управління дитячим колективом і навпаки. Будь-який колектив представляє собою спільність людей, що відрізняється наявністю суспільно корисних цілей, спільної діяльності, особистих і групових інтересів, свідомої і стійкою організацією свого життя, а психологічний клімат, з одного боку, відображає, а з іншого, обумовлює характер взаємодій між членами колективу.  
Знання про способи формування психологічного клімату та управління колективом є необхідним для вчителя початкових класів. Саме йому в силу вікових особливостей дітей і специфіки педагогічної роботи (велика кількість часу педагог проводить з класом в системі "педагог-клас", висока авторитетність педагога для дітей, діти сенситивних до зовнішніх впливів) найбільш підвладні механізми управління даними явищам, а, отже, саме на нього лягає весь тягар відповідальності за якість психологічного клімату.  
     До умов, що визначає ефективність впливу вчителя початкових класів на психологічний клімат у дитячому колективі, належать такі:  
· Особистісні якості педагога (відкритість, прихильність до дітей, почуття гумору, ініціативність, комунікабельність, креативність)  
· Професійні якості педагога (теоретична і методична озброєність).  
· Орієнтація педагога на емоційний комфорт школярів, що є наслідком особистісної та професійної підготовленості педагога до дій, що формує сприятливий психологічний клімат.  
     Найбільш ефективними способами формування вчителем психологічного клімату в класах початкової школи є наступні:  
· Включення у життєдіяльність класу різних видів мистецтва.  
· Використання гри.  
· Формування спільних традицій.  
· Створення ситуацій колективного співпереживання значущих подій,     Прагнення до емоційного включенню його в життя класу кожної дитини. Наявність активної - позиції педагога стосовно класному колективу.  
· Привнесення загальнолюдських цінностей в життя класного колективу.  
     Важливість психологічного клімату для розвитку особистості дитини, говорить про необхідність спеціальної професійної підготовки вчителя, з метою орієнтації його на створення та управління психологічним кліматом в класі дітей і постачання усіма необхідними для цього знаннями. [4].