Вплив глобалізації на циклічність економічного розвитку

        Міністерство освіти і науки,молоді  та спорту України.

            Тернопільський Національний Економічний Університет

                                                                Факультет Фінансів

 

                                                                                                                        Кафедра економічної теорії

 

 

                                     Міждисциплінарна Курсова Робота

                                              З “Економічної теорії”

                                                                   На тему:

                 “Вплив глобалізації на циклічність економічного розвитку”

 

 

 

 

                                                                                                                   

 

                                                                                                                                Виконала:

                                                                                                                   студентка групи ФМО-21

                                                                                                                   Роксолана

                                                                                                                                 Керівник:

                                                                                                                   Білик о.М

 

 

 

 

                                                     Тернопіль 2012 р

                 

                  Зміст

Вступ                                                                                            1

1.Теоретичні засади циклічності розвитку ринкової економіки.    3

2.Значення глобалізацій для циклічності економічного розвитку в Україні.                                                                                                 18

3.Аналіз впливу глобалізацій на циклічність економічного розвитку.                                                                                               22                              

4.Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення.29

Висновки                                                                                               39

Список використаних джерел                                                          41

 

                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    ВСТУП

Як відомо, сучасне суспільство  прагне до постійного поліпшення рівня  й умов життя, які може забезпечити  тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть  один за одним прийнято називати діловим  чи економічним циклом. Термін "цикл" вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

          Напередодні кризи глобальна економіка продемонструвала рекордно високі темпи економічного зростання яку випадку розвинутих країн, так і у випадку решти світу. Спостерігалось суттєве зниження інфляції в країнах, що розвиваються, тим самим підсилюючи тенденцію поширення зони цінової стабільності з розвинутих країн на світ у цілому. Але необхідно зважити на те, що вже на рівні найбільш загальних макроекономічних показників глобальної економіки почало простежуватись чимало суперечливих моментів: стабілізація низьких рівнів інфляції споживчих цін супроводжувалась різким зростанням інфляції у секторі первинних ресурсів (спостерігався певний каскадоподібний тип зростання їх вартості). Відносно тривалим було підтримання рекордно низьких довгострокових процентних ставок. З одного боку, це заохочувало економічне зростання, покращуючи можливості у сфері споживання та інвестицій. З іншого – спостерігався феномен розкручування спіралі глобальних фінансових дисбалансів.

           Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу глобалізації взагалі й міжнародних фінансових відносин зокрема підтверджуються нерівномірним розвитком окремих сегментів світового фінансового ринку, з одного боку, і далеко не однаковим впливом міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн – з іншого. Саме тому актуальності набуває вивчення питання впливу глобалізації на циклічність економічного розвитку.

Метою нашого дослідження є вивчення впливу глобалізації на циклічність економічного розвитку.

У відповідності з метою роботи перед нами стоять такі завдання:

1. Дослідити теоретичні  засади циклічності розвитку  ринкової економіки.

2. Вивчити вплив глобалізації  на економічний розвиток.

3. Визначити глобальні  проблеми: причини виникнення та  шляхи вирішення.

Об’єктом нашого дослідження є процеси глобалізації.

Предметом – циклічність економічного розвитку.

При написанні роботи використовувалися  дані: праці вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі міграції робочої сили, законодавчі документи, статистичні дані, матеріали періодичних видань, Інтернет-ресурси.

Методична база дослідження. Історико-логічний та системний підходи під час вивчення економічної природи глобалізації. Дослідження проведено з використанням методів: статистичного якісно-кількісного порівняння; структурного та факторного аналізів.

 

 

 

 

 

 

І. Теоретичні засади циклічності розвитку ринкової економіки.

Макроекономічна рівновага – явище нестабільне. Її порушення пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки, неповною зайнятістю й інфляцією [2].

Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. Її характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників) [6].

Періоди підвищення економічної  активності супроводжуються в основному  екстенсивним розвитком, а періоди  пониження – початком переважно  інтенсивного розвитку. Внаслідок цього  цикл є постійною динамічною характеристикою  ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку.

Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу. Враховуючи основний елемент економічного циклу – економічні кризи, можна дати й іншу назву економічному циклу – рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншої [9].

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об’єктивні і суб’єктивні  причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

Серед зовнішніх причин можна виділити :

• війни, революції та інші політичні потрясіння;
• відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;
• освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;
• потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. [1]

Серед внутрішніх причин виділяють:

• особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;
• інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;
• економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

Розрізняють класичний  і сучасний економічні цикли.

1. Класичний економічний  цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення,  піднесення (зростання).

2. Економічна криза  – це різке погіршення економічного  стану країни, що виявляється  в значному спаді виробництва,  порушенні усталених виробничих  зв’язків, банкрутстві підприємств,  зростанні безробіття і, внаслідок  цього, – зниженні життєвого  рівня, добробуту населення.

3. Криза (спад) є основною  фазою економічного циклу, вона  є його ключовою характеристикою.  Нею завершується попередній  періодичний цикл і починається  новий, наступний. Без кризи  не було б циклу; її періодичне  повторення надає ринковій економіці  характеру циклічності.

Спад в економіці  починається з труднощів у  збуті виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва і  зайнятості та попиту на інвестиції. Ціни різко знижуються, але зростає  попит на ліквідність (готівку), тому до максимально збільшується ставка позичкового відсотку. Курс акцій і інших цінних паперів на фондових біржах швидко падає; тимчасово закриваються або навіть банкрутують багато фірм, передусім дрібних (у випадку глибокої і тривалої кризи). Ринкова кон’юнктура стає вкрай несприятливою.

Внаслідок дії кризи  поступово ліквідуються порушення  макроекономічної стабільності і рівноваги  між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інвестиціями і заощадженнями, виробництвом і споживанням, тобто  знову забезпечується певна пропорційність економічного розвитку, але за низького рівня сукупного попиту, неповної зайнятості виробничих ресурсів, високого безробіття.

Депресія (від лат. depressio – придушення) – застій в економіці, який характеризується відсутністю підйому виробництва і ділової активності, низьким попитом на товари і послуги, значним безробіттям. Депресія означає, що економічна криза перейшла у завершальну фазу. Національний продукт вже не зменшується, але й ще не зростає. На низькому рівні стабілізуються ціни; безробіття дуже високе, але більше не зростає; відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Товарні запаси (нереалізована продукція) поступово зникають, зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробництва, ділової активності.

Пожвавлення – фаза економічного циклу, яка характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. В цей період, хоча і незначно, зростають рівень виробництва і платоспроможний попит людей, помітно скорочується рівень безробіття. Поступово підвищуються ціни і позичкові відсотки. На ринку економічних ресурсів зростає попит на нове промислове обладнання, нові капітали втягуються в господарський оборот. В кінці фази пожвавлення закінчується період інтенсивного розвитку. В наступній фазі циклу – піднесенні – знову починається екстенсивний розвиток. [7]

Піднесення – стан економіки країни, який характеризується зростанням виробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага, збільшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду. Економіка підходить до наступного витка, до нового економічного циклу.

Описана картина змін в  економіці на різних етапах циклу  носить класичний характер.

Сучасні економічні цикли  суттєво відрізняються від циклів ХІХ і першої половини ХХ століття. Загальні закономірності мають чимраз менше відомих проявів. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфоз, а то й зникають узагалі.

 Більшість сучасних  дослідників виокремлюють в економічному  циклі лише дві фази: висхідну і спадну .

 

Мал. 1 Економічний цикл

Змінюються також і  форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в:

- синхронізації циклічного  руху в різних країнах, що  обмежує

можливості пом’якшення  кризових процесів за рахунок розширення

експорту;

- прискоренні циклічних  криз (вони стали виникати частіше)  і

скороченні тривалості циклу;

- відносному зменшенні  глибини криз;

- нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення.

          Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення – на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Інфляція – знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги. Інфляція виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, коли в обігу знаходиться надлишок грошей (готівкових і безготівкових). Зовні інфляція проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх її формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту (нестачі товарів), падіння валютного курсу, різке зростання попиту на споживчі товари і послуги тощо. Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін [4].

Індекс цін – коефіцієнт, що показує у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період. Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчислюється за такою формулою:

                                    (1)

 

де P_п – індекс цін базового періоду (з яким ведеться порівняння);

Р_о – індекс цін поточного (звітного) періоду (який порівнюється).

За рівнем інфляції розрізняють “повзучу” (до 10% на рік), “галопуючу” (понад 10% на рік) і “гіперінфляцію” (понад 2000% на рік, або 50% на місяць, чи 1% на день).

Помірна інфляція (до 10% на рік) у західній економічній літературі не розглядається як соціальне зло. Навпаки, вважається, що вона певною мірою “підхльостує” економіку, надає їй необхідного динамізму.

Дійсно, при зростанні  цін населення більше купує , адже передбачає, що у майбутньому купівлі обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників збільшити пропозицію товарів і послуг і ринок швидше насичується. Варто враховувати, що при інфляції ціни зростають різними темпами у різних галузях. Стан різновигідності виробництва зберігається, що дозволяє вирівнювати економічні диспропорції і оздоровити ринкове господарство.

Однак, ситуація змінюється при перевищенні 10%-го рівня інфляції. Особливо агресивно інфляція руйнує економіку, коли досягається рівень гіперінфляції. У цьому випадку гроші різко знецінюються, водночас, знецінюються кредити, капітальні вкладення, доходи і заощадження. Саме тому зникає стимул виробляти і вкладати капітал у виробництво, застосовувати інші виробничі ресурси, які швидко втрачають свою вартість. У такі періоди зростає лише спекулятивний бізнес, пов’язаний не з виробництвом, а з перепродажем продукту за спекулятивними цінами, що стрімко піднімаються угору. Якщо виробництво не зростатиме тривалий час, економіка зіштовхується із загрозою стагнації (застою чи спаду). Стагнація, що супроводжується інфляцією, швидко руйнує економіку і не створює механізмів виходу на шлях ефективного зростання, адже пропозиція товарів не зростає.

У крайніх випадках гіперінфляції  гроші втрачають здатність загального купівельного засобу. Економічні суб’єкти переходять на бартерні угоди. Купівельним  засобом стає певний товар (горілка, бензин, харчові продукти тощо). Відбувається перехід від грошової до натуральної заробітної плати (ковбасою, зошитами, спиртним тощо), можлива поява продовольчих карток і купонів. Відмова від грошей як засобу обміну і платежу утруднює економічний розвиток, обмежується коло господарських зв’язків. Адже не завжди у виробників є саме той товар, який потрібен партнеру по угоді, тому остання може й не відбутись. Господарські зв’язки змінюються, що викликає спад виробництва, зменшується пропозиція, а отже, підхльостується інфляція.

Інфляція – величезна небезпека для економічного розвитку (у силу її агресивності), що пов’язана з її самовідтворенням. Інфляція сама себе підтримує, інфляційна хвиля наростає. Це викликається багатьма чинниками, серед яких головними є такі:

• адаптивні інфляційні очікування населення;
• перенесення зрослих витрат виробництва на ціну реалізованого товару.

Населення очікує, що ціни зростатимуть і надалі, а тому люди збільшують свої закупівлі, не роблячи грошових заощаджень. Це призводить до зростання сукупного попиту на товари і послуги, а зростання попиту, відповідно, – до зростання цін. Інфляція наростає, що посилює й інфляційні очікування.

          Інфляція, виникнувши, швидко розповсюджується по усіх галузях і сферах економіки. Вона вважається небезпечною хворобою ринкової економіки тому, що швидко поширюється і її нелегко зупинити. Адаптивні інфляційні очікування породжують інфляційну психологію, що гальмує вихід країни з інфляційних лещат, адже вона викликає ажіотажний попит, який швидко піднімає ціни по інфляційній спіралі.

Отже, помірна інфляція (до 10% на рік) має і позитивні аспекти (ціни зростають швидше, ніж заробітна плата, що зміцнює стимули підприємницької діяльності), надмірна інфляція (понад 10% на рік) може перетворитись у страшне соціальне зло.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак, навіть після того, як грошова емісія була взята під строгий державний контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що у інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати  у таких формах:

• інфляція попиту,
• інфляція пропозиції, або витрат;
• структурна інфляція.

Інфляція попиту виникає  внаслідок надмірного зростання  грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання, на цій основі, сукупного попиту.

Зростання сукупних грошових доходів призводить до перевищення  попиту над пропозицією товарів, що неминуче зумовлює наростання рівня цін. Інфляція попиту, як правило, виникає за повної зайнятості і повного використання виробничих можливостей. У цьому випадку зростання попиту на будь-який товар викликає похідний попит на ресурси і наступне зростання цін на них. Якби частина ресурсів до цього була б не задіяна, ціни на них могли б не зростати.

Держава, яка збільшує свої витрати при повній зайнятості ресурсів, фірми, що піднімають попит на інвестиційні ресурси у тій же ситуації, профспілки, які при цьому вимагають зростання заробітної плати найманих працівників, штовхають економіку у пастку інфляції попиту.

Не менш небезпечна інфляція пропозиції або витрат.

Інфляція витрат викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь-якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва  переносяться на ціну продукції, яка  оплачується споживачем. Якщо й для  нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростають  і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по-друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто, йдеться насамперед про змінні витрати виробництва.

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

Поряд із формами, необхідно  виділити і типи інфляції.

 Розрізняють два типи інфляції:

1) інфляція відкрита;

2) інфляція затамована.

Відкрита інфляція розгортається  на ринках, де відбувається вільне ціноутворення.

Саме відкрита інфляція здійснюється у формах інфляції попиту та інфляції витрат. Вона, хоча і деформує ринок нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення.

Затамована інфляція розгортається по-іншому, вона виникає завдяки державному регулюванню рівня цін шляхом їх блокування (“замороження”). Затамована інфляція зумовлюється неправильними діями державних органів, які борються не з деформацією ринку, а з його наслідками –зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамованою.

Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін – основний важіль дії ринкового механізму). “Заморожені” ціни роблять невигідним прикладання капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати виробництва. Із таких галузей відбувається “втеча” капіталів, що породжує дефіцит певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит (нестача товарів) швидко ліквідовується більш високими цінами, а потім і розширенням виробництва. Тут же дефіцит стає хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит – ознака затамованої інфляції, її неминучим супутником стає “чорний” (нелегальний) ринок. Виробництво не працює, або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава.

Перевага відкритої інфляції у порівнянні із затамованою полягає  у тому, що у першому випадку  додатковий дохід від зростання  цін одержує виробник, а у другому – кримінальні структури, що “розквітають” на “чорному” ринку.

Отже, винуватцем інфляції, у будь-якому випадку, є держава, невмілі і неправильні дії  якої зумовлюють існування надлишку грошей в обігу і загальне зростання цін. Особливо це стосується емісійної інфляції.

Емісійна інфляція виникає  внаслідок необґрунтованого випуску  державою в обіг додаткових готівкових чи безготівкових грошей, які не підкріплені додатковим випуском товарної маси.

Безробіття – одне із найболючіших, найнеприємніших і найнебезпечніших соціально-економічних явищ. Для конкретного працівника безробіття означає відсутність або втрату роботи, основного, а можливо і єдиного джерела матеріального забезпечення власного життя, а для сімейних людей – і життя їх родини – дружини, дітей, батьків [10].

Для суспільства безробіття – це втрачені можливості виробництва певного обсягу товарів і послуг. Воно виступає причиною зниження купівельної спроможності населення, а отже і сукупного попиту. Падають обсяги сукупних заощаджень, “міліють” джерела капіталу і інвестицій. Зростають витрати коштів на допомогу по безробіттю, утримання малозабезпечених сімей.

Безробіття у широких  масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, озлоблення, зневіру, відчай людей. З цього приводу виникає соціальна нестабільність у суспільстві. Усі ці та інші обставини визначають існування нагальної необхідності з’ясування суті, причин виникнення та шляхи і методи подолання безробіття, забезпечення повної зайнятості працівників.

Розрізняють повну зайнятість та неповну зайнятість. Відповідно, безробіття розмежовується на природне та надлишкове. Повна зайнятість визначається такою ситуацією на ринку праці, коли кількість безробітних не перевищує кількості вільних робочих місць. За повної зайнятості безробіття існує, але воно є природним. До природного відносять такі форми безробіття, як фрикційне і структурне. Фрикційне, або добровільне, безробіття пов’язане із добровільною зміною місця роботи за тим же фахом і з тією ж кваліфікацією. [13]

Структурне безробіття подібне до фрикційного з тією різницею, що для нового місця роботи потрібно здобути новий фах або підвищити свою кваліфікацію. Ця форма пов’язана із зміною структури попиту і пропозиції на ринку праці – відпадає потреба в одних спеціальностях і виникає в інших, що є наслідком зміни структури економіки.

Фрикційне безробіття (добровільне) і структурне безробіття – неминучі форми для будь-якої системи (а  фрикційне – навіть бажане), тому таке безробіття й називають природним (неминучим).

Неповна зайнятість – це такий стан ринку праці, коли існує надлишкове безробіття. За неповної зайнятості частина ресурсів виявляється незайнятою, що за масштабами перевищує природне безробіття.

Надлишкове безробіття існує тоді, коли кількість безробітних перевищує число вільних робочих місць, тобто навіть за їх повного заповнення в економіці залишиться певна кількість безробітних. Надлишкове безробіття представлено такими формами, як циклічне, технологічне, сезонне безробіття.