Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................

ОСНОВНА ЧАСТИНА..................................................................................

1. Міжнародний фінансовий ринок: його сутність, склад та функції........

2. Аналіз діяльності міжнародного фінансового ринку.................................

3. Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України...............................................................................................

ВИСНОВКИ........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТПНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................

ВСТУП

За своєю економічною сутністю міжнародний фінансовий ринок являє собою систему певних відносин і своєрідний механізм збору та перерозподілу на конкурентній основі фінансових ресурсів між країнами, регіонами, галузями й інституціональними одиницями.

З функціональної точки зору під міжнародним фінансовим ринком можна розуміти сукупність національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрями, акумуляцію й перерозподіл грошових капіталів між їхніми суб'єктами за допомогою фінансових установ з метою відтворення й досягнення нормального співвідношення між пропозицією та попитом на капітал.

Метою даної курсової роботи є дослідження сучасного стану міжнародного фінансового ринку та вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економіку України.

Завданням є проведення аналізу функціонування міжнародного фінансового ринку.

Об’єктом дослідження виступає міжнародний фінансовий ринок та фінансові організації.

Предметом дослідження є діяльність міжнародного фінансового ринку, його сучасний стан.

У цілому наукова проблематика механізмів фінансового ринку знайшла своє відображення в працях як іноземних, так і вітчизняних учених.

Фундаментальні дослідження фінансових ринків проводили такі видатні зарубіжні вчені, як: В. Андреф, Б. Баді, Б. Балас, Р. Болдуін, С. Гофман, Б. Ейхенгрін, П. Кругман, Дж. Мауер, Ф. Модільяні, А. Пігу, П. Сазерленд, Ф. Хайєк, Дж. Хікс, М. Фрідмен та інші.

Питання ефективності функціонування фінансових ринків та формування стабілізаційних механізмів теоретично осмислені в наукових працях О. Вільямсона, Р. Голдсміта, Дж. Кейнса, Г. Марковіца, Х. Мінскі, Дж. Стігліца, У. Шарпа. Серед сучасних російських дослідників вагомий внесок у розробку окресленої проблематики здійснили А. Анікін, Т. Башкатов, І. Бєляєва, О. Богомолова, Г. Бірман, Я. Міркін, Ю. Осіпов, Б. Пічугіна, Е. Уткіна, Ю. Шишкова та інші.

У вітчизняній науковій літературі проблемам міжнародної економічної інтеграції та глобалізації, розвитку національних і міжнародних фінансових ринків та формуванню стабілізаційних механізмів присвячені роботи В. Андрійчука, В. Базилевича, І. Бураковського, А. Гальчинського, Н. Гражевської, В. Вірченка, В. Гейця, П. Єщенка, О. Єгорова, А. Ігнатюк, А. Кредісова, О. Любкіної, І. Лютого, І. Малого, І. Мазур, В. Міщенка, А. Рогача, А. Чухна, Ю. Уманціва, В. Федосова, В. Шелудько та інших.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Міжнародний фінансовий ринок: його сутність, склад та функції

Міжнародний фінансовий ринок з’явився у 1950-х роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв’язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов’язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції¹.

Міжнародна фінансова інтеграція поступово стирає інституційні бар’єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 – х років такі бар’єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом: по-перше, лібералізації національних фінансових ринків, тобто зниження цін на фінансові продукти (під впливом конкурентної ситуації) шляхом зменшення банківської маржі (різниці між процентними ставками за кредитами і депозитами). Одночасно спостерігається зростання витрат на оплату праці персоналу та матеріальне забезпечення фінансової індустрії.

Другим шляхом стало дерегулювання фінансових ринків – це процес запровадження реформи та законодавчих актів, які спрямовані на пом’якшення чи повне скасування обмежень у валютно-фінансовій сфері з метою залучення іноземного капіталу. Дерегулювання дало можливість власникам фінансових активів мобільно перекидати їх з однієї країни в іншу в пошуках вищих прибутків і меншого ризику. Висока мобільність капіталу призвела до посилення взаємозалежності національних економік, а тому послабила автономію національних ринків і сприяла створенню глобального фінансового ринку.

Третій шлях – це технічні вдосконалення у сфері електронного зв’язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів. Електронні платежі витіснили чеки, як головний засіб платежу та прискорили вцілому систему міжнародних розрахунків.

Фінансовий ринок, як економічна категорія, виражає економічні відносини між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції з приводу реалізації фінансових активів. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою економіки у фінансових ресурсах. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх економічних суб’єктів відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових активів,забезпечується еквівалентність обміну специфічного товару-гроші. Головна відмінність фінансового ринку від інших полягає у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Проте кожна країна для забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку не завжди може розраховувати виключно на власні ресурси. В сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки виникає об’єктивна необхідність та реальна можливість залучення іноземного капіталу в економіку будь-якої країни через міжнародні фінансові ринки.
Міжнародний фінансовий ринок – це глобальна система мобілізації вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фінансових ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним фактором розвитку світового господарства. Процес залучення фінансових ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі, як накопичення капіталу, так і взяття його в борг(позика), у найм(селенг)².

Головне призначення міжнародного фінансового ринку – забезпечення доступу до фінансових ресурсів і міжнародних проектів. Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) фінансових ресурсів, необхідних для розвитку економіки і виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позиції забезпечення високого рівня дохідності капіталу. Виконуючи функцію спрямування коштів від кредиторів до позичальників, фінансові ринки сприяють вищій продуктивності та ефективності світової економіки.

Наступною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості окремих країн мобільно залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах. Таке залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного їх розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.
Третя функція міжнародного фінансового ринку, що витікає із змісту попередніх, це імітація високоліквідних фінансових інструментів, які можуть бути використані, як засіб міжнародних платежів, продані чи обміняні на інші фінансові інструменти.

Зміст четвертої функції міжнародного фінансового ринку зводиться до формування ринкових цін на окремі види фінансових активів, враховуючи кон’єктуру ринку.

Механізм функціонування міжнародного фінансового ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залучені капіталу із зовнішніх джерел.

Міжнародний фінансовий ринок виробив механізм страхування цінового (валютного) ризику і відповідно систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій.

З інституційної точки зору міжнародний фінансовий ринок – це сукупність кредитно – фінансових інститутів, через які відбувається рух капіталів(фінансових потоків) у сфері міжнародних економічних відносин. До таких інститутів належать:

- Центробанки окремих країн;

- Комерційні банки, насамперед ТНК;

- ТНБ;

- Фондові (валютні) біржі та інші фінансові інститути включаючи страхові компанії та брокерські фірми. Сюди можна віднести ринки зосереджені переважно у розвинутих фінансових центрах, які мобілізуються та перерозподіляють значні обсяги фінансових ресурсів у планетарному вимірі. Отож, міжнародні фінансові центри – це адміністративне місце зосередження банків і пара банків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фінансових операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними паперами, валютою та золотом. Основні фінансові центри історично склалися в: Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. В Європі міжнародними фінансовими центрами виступають також Брюссель, Франкфурт – на Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фінансові центри створювалися, як правило в економічно розвинутих країнах. Для цього необхідно було мати розвинуту фінансову інфраструктуру та стабільну національну валюту. Нині для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські острови та інші, що пов’язано перш за все з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшорних зонах ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валютного контролю.

У міжнародній фінансовій практиці єдиного методу структуризації фінансового ринку не існує. Проте, у більшості розвинених країн оптимальна структура національних фінансових ринків визначається за такими ознаками:

- за терміном реалізації майнових прав (боргових зобов’язань).

- за групою фінансових активів (видом фінансових інструментів).
За першою ознакою розрізняють два основних сегменти міжнародного фінансового ринку: ринок грошей і ринок капіталів.
Якщо уявити, що фінансовий ринок представляє собою форму круга, то один сегмент цього круга охоплює ринок грошей, а другий -ринок капіталів (рис. 1. 1.).

Рис 1.1. Сегменти фінансового ринку.

Джерело: Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торгово.-екон. ун-т, 2000.

Слід відмітити, що такий традиційний поділ міжнародних фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носить дещо абстрактний характер. Ця абстрактність визначається тим, що сучасні фінансові (банківські) технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно доступний спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові і навпаки.

Ринок грошей – сегмент фінансового ринку, на якому торгують тільки короткостроковими борговими інструментами, термін погашення яких менший ніж один рік³.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій.

До основних інструментів ринку грошей відносяться: міжбанківські вклади та депозити, депозитні сертифікати, банківські акцепти, векселі, євродолари та інші. Фінансові інструменти, якими торгують на ринку грошей, є надійними та високоліквідними, оскільки зазнають незначного коливання цін. Ризик непогашення боргу також мінімальний, оскільки переважна більшість інструментів ринку грошей – це короткострокові боргові зобов’язання першокласних позичальників (уряду, центробанку, комерційних банків, фірм та корпорацій) з високим рейтингом кредитоспроможності.
На ринку грошей продаються короткострокові фінансові інструменти (ресурси) за цінами, які залежать від джерела надходження коштів і кредитоспроможності позичальника. Процентна ставка за інструментами грошового ринку важлива за таких обставин:

а) вона показує рівень доходу, на який погоджуються кредитори;

б) коливання процентної ставки може вплинути на приплив коштів у ліквідні активи;

в) вона визначає вартість (ціну) кредиту для позичальника.
Для позичальників ринок грошей забезпечує доступ до короткострокових кредитів, одночасно забезпечуючи ліквідність для кредиторів.
У свою чергу, структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових кредитів.

При цьому, валютний ринок охоплює операції купівлі-продажу (обміну) іноземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів і забезпечення валютної ліквідності тощо.

Ринок капіталів – сегмент фінансового ринку, на якому купують і продають довгострокові боргові і майнові інструменти, терміни реалізації яких понад один рік. На ринку капіталів обертаються акції та облігації корпорацій, заставні, цінні папери урядових установ та інші. На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна перепродати за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позичкового процента. Ринки полегшують продаж фінансових інструментів для мобілізації коштів, забезпечуючи ліквідність фінансових активів⁴.

Функціонування ринку капіталу дозволяє фірмам вирішувати проблеми як формування фінансових ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових капітальних вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.

З іншого боку, всі операції, що відбуваються на фінансовому ринку, умовно можна поділити на дві великі групи – кредитні та інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, у яких відбуваються процеси кредитування та інвестування.
Основним критерієм такого поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів (активів). Якщо ж неможлива їх вільна купівля/продаж (боргові зобов’язання за кредитами), то ми маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов’язання або фінансові інструменти вільно продаються і купуються, то відповідно – з учасниками ринку цінних паперів (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Структура фінансових ринків.

Джерело: Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2004.

У свою чергу, кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розділити ще на окремі сектори (мікросегменти), в основу яких покладено конкретний вид фінансового інструмента (акція, облігація, вексель) або фінансової послуги (фінансові фючерси, валютні опціони тощо). Кожен із вказаних сегментів фінансового ринку слід розглядати як самостійну ланку, для якої характерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання фінансових угод тощо. Разом з тим, характеризуючи окремі сегменти (сектори) фінансових ринків необхідно відзначити, що всі вони тісно взаємопов’язані між собою і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі сектори ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів) є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів. Наприклад, один і той самий фінансовий актив може виступати товаром (послугою) декількох структурних ринків. Процес переливу фінансових ресурсів із одного сегмента (сектора) фінансового ринку в інші відбувається шляхом сек’юритизації. Зараз процес сек’юритизації на міжнародному фінансовому ринку характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (зокрема на ринок єврооблігацій) і забезпечує зниження витрат (ризиків) у залученні кредитів.

Ринок позичкових капіталів (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об’єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів – охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються стандартними документами (цінними паперами). На цьому ринку здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит і пропозиція.

Отже, міжнародний фінансовий ринок із притаманною йому системою фінансово - кредитних інститутів та відповідною для них інфраструктурою - це те середовище, в якому концентруються і розподіляються фінансові ресурси між окремими країнами. У світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним інструментом управління міжнародними фінансовими потоками.

2. Аналіз діяльності міжнародного фінансового ринку.

На фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних суб'єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов'язаннями.

На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і непряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами. Якщо ж виходити з цієї точки зору, то структуру фінансового ринку можна зобразити наступним чином. Основними суб'єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку - фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Характерною ознакою міжнародного фінансового ринку є те, що операції на ньому, як правило, не підпадають під регулювання будь-якої однієї країни.

Учасниками міжнародного фінансового ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, фізичні особи окремих держав, а також міжнародні організації, міжнародні фінансові інститути, наднаціональні корпорації.

Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи, державні фінансові установи. Всі вони при цьому переслідують різні цілі і мають різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків. Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу. Фінансовіпосередники вкладають кошти на міжнародному ринку для підтримання ліквідності, страхування від валютного та процентного ризиків, а також з метою отримання спекулятивного прибутку. Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, - центральні й комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша частина всіх кредитне-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти промислове розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн „третього світу", які станов значну частину позичальників на міжнародному ринку в 80-х роках.

Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної торгівлі, фінансування окремих держав. Діяльність міжнародних банків в іноземних державах досить різнобічна і значною мірою залежить від банківського та валютного регулювання конкретної країни. Банківські установи міжнародних банків переважно здійснюють свою діяльність як оптові банки. Обсяг операцій в іноземних валютах міжнародних банків постійно збільшується, в тому числі й обсяг операцій, що проводяться банками на ринку спот та ринку свопів. Останнім часом набір операцій таких банків розширився за рахунок роздрібних операцій та діяльності, характерної для інвестиційних банків.

На міжнародному ринку банки залучають кошти переважно на короткий термін і під процентні ставки, розраховані на основі відповідних процентних ставок на національних ринках так, щоб інвестиції на міжнародному ринку були привабливими для інвесторів. Крім вкладів банки залучають на ринку кошти, емітуючи комерційні цінні папери, депозитні сертифікати, векселі тощо.

Джордж Сорос відзначав, що в світі «...виникла гігантська система циркуляції, що перекачує капітал на фінансові ринки і інститути в центрі, потім переносить його на периферію – або безпосередньо у формі кредитів і інвестиційних портфелів, або побічно – через багатонаціональні корпорації...»⁵.

Основну роль у цьому процесі відіграла зміна світової валютної системи (криза Бреттон-Вудської валютної системи та введення стандарту СДР), зняття бар'єрів по прямих і портфельних міжнародних інвестиціях, розвиток зв'язку і комп'ютерних технологій, поява нових похідних фінансових інструментів, зниження інвестиційних ризиків унаслідок підвищення відкритості конкретних компаній і загальної державної фінансової системи в країнах-одержувачах капіталу.

Особливу увагу глобалізаційним процесам та їх впливу на тенденції розвитку світового фінансового простору приділяли західні вчені, а саме С. Гофман, М. Обстфельд, Г, Марковіц, Ф. Мартін, Е. Роуз, А. Тейлор, Д. Тобін, М. Філстейн, Ч. Харіок, У. Шарп та інші, які детально дослідили динаміку розвитку глобалізаційних процесів та їх взаємозв’язок із розвитком різних сегментів світової економіки⁶.

В українській та російській економічній літературі проблемам міжнародної економічної інтеграції та шляхам розвитку національних та світових фінансових ринків присвячено роботи В. Гейця, Я. Міркіна, Б. Рубцова Ю. Макогона, Ю. Пахомова, В. Степаненка, Б. Карпінського, О. Герасименка⁷.

У зв’язку з тим, що світова економічна система постійно змінюється та з’являються нові чинники глобалізації, що впливають на СФР, дослідження національних фінансових ринків країн, що розвиваються та їх інтеграціїу всесвітню фінансову систему є дуже актуальним. У зв’язку з цим, метою статті є дослідження основних етапів та чинників глобалізації СФР та особливостей впливу глобалізаційних процесів на фінансові ринки країн, що розвиваються, у тому числі і на Україну.

Сучасна наукова думка щодо інтенсифікації глобалізаційних процесів у фінансовій сфері дещо неоднозначна.

З одного боку, інтеграція ринків визначається кореляцією цін на фінансові активи, яка може формуватися через «канали» інтеграції. Оцінка кореляції між найбільшими міжнародними облігаційними ринками вказує на те, що 60-80-х рр. зв'язки між ринками безперервно зростали. Зіншого, за розрахунками експертів ОЕСР Г. Крістіансона и К. Піготта. з 1980-х рр. кореляція припинила своє зростання. І результати досліджень, присвячених проблемам глобальної фінансової системи, дозволяють сумніватися в тому, що глобалізація бізнесу і розширення потоків капіталу дійсно мають місце. Такий висновок можна зробити на основі трьох цікавих особливостей розвитку глобального ринку: феномен «домашнього зсуву», «парадоксу Фільштейна-Хоріока» і спостережень, що характеризують рівень міжнародних нетто-потоків капіталу⁸.

Суть феномену «домашнього зсуву» полягає в тому, що якщо ґрунтуватися на ідеї, що диверсифікований фінансовий портфель веде до великих очікуваних доходів при тому ж рівні ризику в порівнянні з недиверсифікованим, то міжнародний фінансовий портфель має ставати все більш диверсифікованим. Згідно з останніми дослідженнями, проведеними в 90-х рр., міжнародні інвестори продовжують втрачати широкі можливості фінансової диверсифікації. За станом на 1998 р. британські інвестори в іноземних акціях тримають 23% своїх коштів, німецькі - 18%. канадські - 12%, американські - 10% і японські - 5%. Як показує динаміка міжнародної диверсифікації, тенденція до збільшення частки вкладень в іноземні активи залишається слабкою.

Також не можна не враховувати той факт, що існують бар'єри на шляху міжнародних інвестицій, які продовжують стримувати глобалізацію СФР. Перш за все, до них слід віднести незнання іноземних продуктів, компаній, методів ведення бізнесу, стандартів обліку і звітності, політичних переваг, державного регулювання.

Іншим феноменом є «парадокс Фільштейна-Харіока». Американські дослідники М. Фільштейн і Ч. Харіок звернули увагу на той факт, що безперешкодне функціонування міжнародного ринку капіталів дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятися від норми заощаджень. Дослідники виявили високу кореляцію між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями, що спростовує твердження про фінансову інтеграцію ринків. Іншими словами, вони дійшли висновку, що ринки прагнуть не до експорту надмірного капіталу, а до споживання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Наступним аргументом проти міжнародної фінансової глобалізації є результати дослідження міжнародних потоків капіталу.

У системі національних рахунків, рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними збереженням та інвестиціями. Дефіцит рахунку поточних операцій свідчить про брак внутрішніх ресурсів, який фінансується припливом чистих налходжень з-за кордону. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглядати динаміку сальда рахунку поточних операцій як міжнародну мобільність капіталу.

Відповідно до досліджень М. Обстфельда та А. Тейлора⁹ (табл.1), середній розмір чистих міжнародних потоків капіталу розвинутих країн, у період 1870-1996 рр. у середньому становив 2,6 %. Причому, якщо до Першої світової війни, абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу до ВВП зростала, то з 1919 р. вони знижувалась, незначний підйом спостерігався лише у 1974 р.

Таблиця 2.1

Абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу країн світу до ВВП, %

Період	Абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу до ВВП, %
1870-1889	3,7
1890-1913	3,3
1914-1918	5,1
1919-1926	3,1
1927-1931	2,1
1932-1939	1,2
1940-1946	3,2
1947-1959	1,9
1960-1973	1,3
1974-1989	2,2
1990-1996	2,3

Та все ж, більшість науковців дотримується точки зору, що глобалізація фінансових ринків залишається в силі.

Кінець ХХ ст. відзначився зростанням інтеграції фінансових ринків розвинених країн і залученням в цей процес країн, що розвиваються. У 2000 р. економісти Банку Англії досліджували зв'язки між ринками державних облігацій Німеччини, США і Великобританії. Аналіз показав, що криві прибутковості кожного з ринків схильні до впливу міжнародних подій, що свідчить про глобалізацію фінансових ринків.

Дослідження виявили, що фінансова взаємозалежність національних економік розвивалася поступово на тлі поглиблення розподілу праці, прискорення НТП. Спочатку, у 1960 р., були глобалізовані сировинні ресурси, а потім валюти, похідні інструменти, цінні папери й індекси.

Аналіз наукової та практичної літератури з питань інтеграції та глобалізації дозволив виділити чотири основні етапи розвитку СФР, початок та закінчення кожного з яких характеризується значною подією в світовій економіці (рис.2.1).

Рис. 2.1 Етапи розвитку світового фінансового ринку

Так, початком першого етапу було введення спочатку золото-валютного стандарту, а потім резервної валюти СДР, початок другого етапу охарактеризувався значним розвитком комп’ютерних та інформаційних технологій, третього етапу – розколом Радянського Союзу та початком роздержавлення власності в пострадянських країнах, четвертого – об’єднанням європейських країн у Європейський Союз та введенням єдиної грошової одиниці – ЄВРО.

Рис. 2.2 Тенденції глобалізації Світового фінансового ринку

Джерело: Глобализация и мировые рынки товаров, услуг и капиталов: Сб. науч. ст. // Под ред. Б.М. Смитиенко. В.К. Поспелова. - М.: ФА, 2001.

Проходження кожного етапу розвитку СФР супроводжувалося появою характерних для цього етапу тенденцій та чинників. Серед найважливіших тенденцій найбільш впливовими є: конкуренція, інтеграція, конвертація, концентрація, інформатизація.

Інтеграція міжнародних ринків капіталу (І етап) стала можливою у зв'язку з ліквідацією багатьох бар'єрів для входження на національні ринки капіталу іноземних кредиторів і позичальників, скороченням транзакційних витрат.

Конвертація фінансових ринків відбувається в результаті (ІІ етап):

послаблення законодавчого розмежування інвестиційного і банківського секторів фінансового ринку;
створення фінансових холдингів.

Концентрація (ІІ етап) міжнародного фінансового ринку характеризується об'єднанням функцій кредиторів і позичальників в ролі глобальних учасників фінансового ринку.

Інформатизація міжнародного фінансового ринку (ІІ етап) полягає в широкому використанні новітніх інформаційних систем управління операціями. Цей чинник має першочергове значення для поглиблення і подальшого розвитку таких напрямів як конвертація, концентрація і інтеграція.

Зростання конкуренції на міжнародних фінансових ринках обумовлене (ІІІ етап):

появою нових напрямів вкладення капіталу (постсоціалістичні країни);
зростанням конкуренції в країнах і регіонах, що забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем прибутковості і ступенем ризику.

Важливими чинниками розвитку світового фінансового ринку є: обсяги операцій на ньому, наявність тих чи інших фінансових інститутів та певних фінансових інструментів. У зв’язку з цим, іншим напрямком дослідження особливостей розвитку СФР є виявлення чинників, притаманних кожному з етапів його розвитку.

Високий рівень розвитку і роль фінансового капіталу в глобалізації світової економіки підтверджуються випереджаючим зростанням потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ) (табл. 2.1) в порівнянні зі світовим товарним експортом. З 1982 р. по 2000 р. світовий експорт товарів і послуг збільшився в 3,3 раза, тоді як річний вивіз ПІІ - в 30 разів. До середини 90-х рр. на кожен долар, витрачений на покупку іноземних товарів, припадало 7-8 дол. міжнародних трансфертів, не пов'язаних з продажем товарів.

Таблиця 2.1

Обсяги операцій на Світовому фінансовому ринку

Обсяг операцій	І етап	ІІ етап	ІІІ етап	ІV етап
ПІІ	13 млрд. дол.	450 млрд. дол.	1,3 трлн. дол.	2,7 трлн. дол.
Валютні операції	---	250 млрд. дол.	1 трлн. дол.	30 трлн. дол.

Джерело: Осавлюк С. Л. Прогнозування нестабільності фінансових ринків в умовах глобалізації. - К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2002.

Досвід розвинених країн показує, що використання зарубіжного капіталу у формі ПІІ дозволяє підвищити ефективність розвитку економіки. Іноземний капітал зробив значний внесок в промисловий розвиток США, у Франції 30 % промислової продукції випускалося підприємствами, які належали повністю або контролюються іноземними інвесторами, в Італії на частку таких підприємств припадало до 25%, у Великобританії - від 15 до 18%.

На кожному етапі фінансової глобалізації відбувалася активізація старих чи поява нових фінансових інструментів. Проаналізувавши динаміку функціонування прямих і портфельних інвестицій, можна зробити наступні висновки:

на початок 1980-х рр. як прямі, так і портфельні інвестиції розвивалися приблизно однаковими темпами, а з 1982 р. темпи зростання обсягів портфельних інвестицій значно підвищилися;
у структурі ПІІ на початок 1970-х рр. переважали вхідні фінансові потоки, а з 1972 р. почалося зростання потоків, що витікають, така тенденція зберігається і досьогодні;
у структурі портфельних інвестицій перевага надається борговим цінним паперам.

Переважаючий розвиток в умовах глобалізації портфельних інвестицій, пов'язано з модернізацією інституційної структури і зниженням транзакційних витрат під впливом зростаючої конкуренції і вимог операторів ринку.

Таблиця 2.2

Динаміка світового ринку цінних паперів

Показник	2010	2012
Об'єм світового ринку цінних паперів, млрд. дол.	8035	6879
Сукупна капіталізація акцій/світовий ВВП, %	99	94
Ліквідність ринку акцій , %	145	113
Сукупна капіталізація ринків боргових цінних паперів/світовий ВВП, %	164	143
Світовий обсяг торгів похідними фінансовими інструментами, трлн. дол.	7,1	3,5

Збільшення динаміки світового ринку цінних паперів сприяло взаємозалежності національних фондових ринків, що виявилося в синхронному підвищенні або падінні курсів цінних паперів на національних ринках. Пожвавлення міжнародних фінансових операцій з цінними паперами останніми роками пояснюється швидким збільшенням частки операцій по страхуванню ризиків, до яких належать, насамперед, операції з похідними фінансовими інструментами. Останній етап розвитку СФР було відмічено різким зростанням операцій з похідними фінансовими інструментами.

Що стосується фінансових інститутів, то першими найбільш активними учасниками СФР були банківські установи, на ІІ етапі почали з’являтися небанківські фінансові установи, ІІІ етап було відмічено конвергенцією банківського та небанківського секторів економіки, на базі яких на IV етапі глобалізації сформувалися транснаціональні компанії, транснаціональні банки, глобальні пайові та інвестиційні фонди.

Характерною рисою сучасних міжнародних економічних відносин є інтенсивний розвиток процесу залучення національних економік країн, що розвиваються, у світогосподарські зв'язки. Фінансові ринки таикх країн стають привабливішими для інвесторів, у зв'язку з високим рівнем прибутковості операцій на них. Але, водночас, мають місце значні негативні риси, зокрема високий рівень контролю з боку держави, низька капіталізація, обмежена кількість компаній з котируваними акціями, нерозвиненість кредитно-фінансової інфраструктури і фінансово-економічна нестабільність держави.

Приплив іноземних інвестицій на фінансові ринки карїн, що розвиваються, часто пояснюють дією двох груп чинників. Один підхід пов'язує інвестиції з розвинених країн з позитивними результатами економічних реформ в економіках, що розвиваються. Другий підхід основною причиною експорту капіталу в країни, що розвиваються, називає зайву грошову масу в розвинених країнах, що прагне знайти більш прибуткові сфери вкладень за кордоном.

Специфіка інтеграції в СФР країн, що розвиваються обумовлена тим, що рівень розвитку їх національної фінансової системи поступається розвинутим країнам світу. Тому процес глобалізації для цих країн пов'язаний не тільки з позитивними моментами, але і з ризиками. Це стосується і України.

А. Косе¹⁰ вважає, що інтегруватися в світову фінансову спільноту можливо тим країнам, які:

а) знаходяться в групі середнього доходу на душу населення;

б) мають достатній ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки.

Країни, що не досягли цих показників при зміні світової фінансової кон'юнктури можуть бути схильні до системних криз.

У зв’язку з цим, основною складовою частиною інтеграції України у СФР повинен стати перш за все розвиток національного фінансового ринку, а також створення механізмів захисту внутрішньої економіки від можливих потрясінь на СФР. Важливою складовою частиною при цьому є створення інституційних умов у формі норм цивільного і господарського законодавства, які забезпечать захист прав інвесторів і доступ до адекватної фінансової інформації.

Проведений аналіз наукової літератури з питань розвитку СФР показав, що більшість вчених дотримується точки зору, що рівень глобалізації фінансових ринків с кожним роком зростає. Натомість окремі вчені висловлюють сумніви щодо інтенсифікації фінансових потоків між країнами. Про це свідчать феномен «домашнього зсуву», парадокс «Фільштейна-Харіока», та аналіз нетто-потоків капіталу.

За результатами аналізу було виділено чотири основні етапи формування СФР, кожному з яких притаманні специфічні риси та чинники. Перший етап пов’язано з введенням резервної валюти СДР, другий - значним розвитком комп’ютерних та інформаційних технологій, третій – розколом Радянського Союзу, четвертий – введенням ЄВРО, залучення національних економік країн, що розвиваються, у світогосподарські зв'язки.

Дослідження свідчить, що не зважаючи на можливі глобалізаційні загрози, в довгостроковій перспективі важливим напрямом соціально-економічної політики держав, що розвиваються, є інтеграція в СФР.

3. Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України

Найбільшими міжнародними фінансовими організаціями, що проводять свою діяльність в Україні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Здійснюючи підтримку національної валюти і платіжного балансу країни-позичальника, МВФ сприяє економічній стабільності й потенційному розвиткові. Специфіка функціонування Фонду не дозволяє йому вкладати інвестиції в будь-яку країну. Політика МВФ може лише впливати на рішення іноземних інвесторів, для яких проведення програм цього фінансового інституту у тій чи тій державі визначає можливість інвестування.

Співпраця України з групою Світового банку розпочалася 1992 році, коли на офіційній церемонії у Державному департаменті США українська сторона підписала статут Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), який є основною структурною ланкою всесвітньої фінансової організації. Інші складові - Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій та Міжнародний центр розв'язання спірних питань у сфері інвестицій¹¹.

Світовий банк в особі МБРР і Міжнародної асоціації розвитку є не звичайним банком, а спеціалізованою фінансовою агенцією, яка надає низькопроцентні довгострокові кредити і гранти країнам, що є їхніми засновниками, тобто власниками акцій. Україні належить 10908 акцій на суму 1315,9 млн. дол. США.

За 11 років співпраці Світовий банк надав Україні 24 позики та 4 гранти Глобального екологічного фонду на загальну суму близько 3,4 млрд. дол. США та одну гарантійну операцію сумою 100 млн. дол. США. Цей проект - „Морський старт" - спрямований на покриття політичних ризиків, пов'язаних з інвестиціями в російські та українські підприємства, залучені до виробництва й запуску комерційних супутників з рухомої морської платформи.

Співпраця України з МФК розпочалася 1995 р., коли за її участі було створено Український фонд. Загальні інвестиції в нього станов 18 млн. дол. США, з яких 1,5 млн. дол. США вклала корпорація, а решту - такі фінансові інститути, як ЄБРР, Банк Бостона та ін. Фонд інвестує в українські малі приватні компанії. За цей час він вклав 5,3 млн. дол. США у 18 компаній по всій Україні.

БАГІ надала гарантію в розмірі 19 млн. дол. США австрійському Райффайзенбанку для покриття його двадцятимільйонної інвестиції у "Райффайзенбанк Україна". Банк застрахував себе від ризиків неможливості конвертації та переказу грошей і конфіскації власності на 7 років. У 1994 р. Консультаційна служба щодо іноземних інвестицій провела діагностику інвестиційного клімату в Україні, а 1998 р. після дослідження інвестиційного законодавства дала свої рекомендації щодо проекту закону, який сприяв би залученню іноземних інвесторів.

Вплив діяльності міжнародних фінансових інститутів на економічний розвиток України 📙 Курсовая → 🆔 57490