Вплив ЗМІ на формування громадської думки

1.  Засоби масової інформації, як соціальний інститут.

1.1.  Функції засобів масової інформації.

2. . Види засобів масової інформації.

2. Суспільна думка,  як соціальний інститут.

2.1. Соціальна думка  і її інституціоналізація.

2.2. Функції соціальної думки.

2. 3. Формування і вплив на соціальну думку.

3. Маніпулятивні можливості зacoбiв масової комунікації .

3.1. Соціально-психологічний вплив засобів масової інформації.

3.2. Методи впливу на суспільну думку.

3.2. ЗМІ як «четверта  влада"

3.3. Політичне маніпулювання.

4. Методи дослідження впливу засобів

масової інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Актуальність: у сучасному  світі особливу роль відіграє громадська думка, яка формується в тому числі  і представленістю структури  в ЗМІ. Громадська думка стала важливою складовою нашої дійсності. Зростання її впливу на соціальні відносини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Вивчення громадської думки - дуже актуальна проблема так, як громадська думка є своєрідним регулятором тих процесів, які відбуваються в суспільстві.

Громадська думка –  специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення  людей до суспільне значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Постає громадська думка  у двох вимірах:

- як оцінне судження  – йдеться про те, що громадська  думка завжди містить оцінку  громадськістю конкретних проблем,  явищ, процесів суспільного життя,  ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

- як важлива соціальна  інституція суспільства – у  демократичному суспільстві вона  є одним з елементів прийняття  рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами.(1)

У загально вигляді поняття "громадська думка" означає сукупність поглядів індивідів на певне проблему. Громадська думка не ​​є чимось сталим, вона може змінюватися під впливом багатьох факторів. Одним із таких факторів є засоби масової інформації, які іноді називають "четвертою владою" у суспільстві. ЗМІ нерідко зачіпають найболючіші життєві проблеми, звертаючи на них увагу громадськості, формуючі громадську думка та лінію поведінки груп населення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуюче соціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачення з телебачення, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему и самостійно перевірити факти та правдивість інформації, Що надходить по каналах засобів масової інформації . [2].

Об`єкт дослідження: ЗМІ як спосіб впливу на соціальну думку.

Предмет дослідження: Методи впливу ЗМІ на соціальну думку.

Мета дослідження: вивчити і науково обґрунтувати вплив засобів масової інформації на соціальну думку.

Гіпотеза: Для того, щоб вивчити вплив засобів масової інформації на соціальну думку за допомогою методів психологічного дослідження необхідно:

1) Визначити маніпулятивні можливості зacoбiв масової комунікації .

2) Визначити позитивний і негативний  вплив на соціальну думку. 

3) Узагальнити стан даної проблеми  за допомогою психологічного  дослідження. 

Виходячи з мети, об'єкта й гіпотези, можна визначити наступні завдання:

1)Вивчити вплив засобів  масової інформації на соціальну  думку.

2)Визначити позитивні  і негативні моменти вплину  ЗМІ на соціальну думку.

 

Розділ 1.

Засоби масової інформації, як соціальний інститут.

Засоби масової інформації займають особливе місце у системі інститутів громадянського суспільства. Інформуючи про події в світі та в державі, про політичне і громадське життя, вони впливають на формування поглядів людей, громадської думки, яка є важливим інститутом демократичної системи врядування і ознакою функціонуючої “сфери відкритості”. Формування громадської думки - найважливіша функція ЗМІ з погляду громадянського суспільства. Адже для з'ясування того, що думають громадяни, є чимало й інших інститутів. Вибори, для прикладу, з великою мірою достовірності виявляють громадську думку і ставлення окремих суспільних груп до політичних лідерів, партій та їхніх програм. Каналами висловлення громадської думки є також участь у зборах, мітингах, маніфестаціях. Її вивченням займаються спеціалізовані установи, що проводять регулярні соціологічні опитування. А от наскільки громадська думка сформована, різнобічна, відверто висловлена - це значною мірою залежить від якості, відкритості та вільного функціонування засобів масової інформації.

1.1.

Функції ЗМІ різноманітні. У будь-якому сучасному суспільстві вони в тій чи іншій формі виконують ряд загальних політичних функцій.

Інформаційна. Мабуть, найважливішою  з них є інформаційна функція. Суть її в одержанні і поширенні  відомостей про найбільш важливі  для громадян і органів влади події. Інформація, передана мас-медіа, включає не тільки неупереджене, фотографічне висвітлення тих або інших фактів, а й їхнє коментування та оцінку.

Звичайно, далеко не всі  розповсюджувані ЗМІ відомості (наприклад  прогноз погоди, розважальні, спортивні й інші подібні повідомлення) носять політичний характер. До політичної інформації належать ті відомості, які мають суспільну значимість і потребують уваги з боку державних органів або чинять на них вплив.

Просвітництво. Інформаційна діяльність ЗМІ дає людям можливість адекватно судити про політичні події й процеси лише в тому випадку, якщо вона виконує й просвітницьку функцію. Ця функція виявляється в повідомленні громадянам знань, завдяки чому можна адекватно оцінювати й упорядковувати зведення, одержувані зі ЗМІ й інших джерел, правильно орієнтуватися в складному й суперечливому потоці інформації.

Звичайно, ЗМІ не можуть забезпечити систематичне й глибоке  засвоєння політичних знань. Це завдання спеціальних освітніх установ —  шкіл, університетів тощо. І все-таки мас-медіа, супроводжуючи людину протягом усього її життя, в тому числі і після завершення навчання, значною мірою впливають на сприйняття нею політичної і соціальної інформації.

Соціалізація. Освітня  роль ЗМІ тісно пов'язана з  функцією соціалізації, і власне кажучи, переростає в неї. Однак якщо політична освіта передбачає систематичне набуття знань і розширює пізнавальні й оцінювальні можливості особистості, то політична соціалізація передбачає засвоєння людиною політичних норм, цінностей і зразків поведінки. Вона дає особистості можливості адаптуватися до соціальної дійсності.

У демократичному суспільстві  найважливіше політико-соціалізаційне завдання ЗМІ — масово впроваджувати  засновані на повазі закону і прав людини цінностей, навчання громадян мирно розв'язувати конфлікти, не ставлячи під сумнів суспільний консенсус з основоположних питань державного устрою.

Критика і контроль. Критика  ЗМІ відзначається широтою або  навіть необмеженістю свого об'єкта. Так, якщо критика з боку опозиції звичайно концентрується на уряді і партіях, які його підтримують, то об'єктом уваги мас-медіа є і президент, і уряд, і королівські особи, і суд, і різні напрями державної політики, і самі ЗМІ.

Їхня контрольна функція ґрунтується на авторитеті суспільної думки. Хоч ЗМІ, на відміну від державних і господарських органів контролю, не можуть застосовувати адміністративні або економічні санкції до порушників, їхній контроль часто не менш ефективний і навіть, можливо, більш строгий, оскільки вони дають не тільки юридичну, а й моральну оцінку тим чи іншим подіям і особам.

У демократичному суспільстві  ЗМІ в здійсненні контрольної  функції спираються як на суспільну  думку, так і на закон. Вони проводять  власні журналістські розслідування, після публікації результатів яких нерідко створюються спеціальні парламентські комісії, заводяться кримінальні справи або приймаються важливі політичні рішення.

Мобілізаційна. Вона виражається  в спонуканні людей до відповідних  політичних дій (або свідомій бездіяльності), в їхньому залученні в політику. ЗМІ мають великі можливості впливу на розум і почуття людей, на їхній напрям думок, способи і критерії оцінок, стиль і конкретну мотивацію політичного поводження.

Коло політичних функцій  ЗМІ не вичерпується перерахованими. Деякі вчені, підходячи до цього питання з інших позицій, виділяють такі їхні функції, як:

Інноваційна, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом широкої і наполегливої постановки відповідних суспільних проблем і привертання до них уваги влади і громадськості;

Оперативна — обслуговування ЗМІ політики відповідних партій і асоціацій;

формування громадської  думки; артикуляція різних суспільних інтересів, конституювання й інтеграція політичних суб 'єктів. Вони забезпечують представникам різних суспільних груп можливість привселюдно виражати свою думку, знаходити і поєднувати однодумців, згуртовувати їх спільністю цілей і переконань, чітко формулювати і репрезентувати у суспільній думці свої інтереси. (3)

ЗМІ забезпечують представникам  різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх.

1.2.

Види засобів масової  інформації.

Тисячу років тому людина володіла лише чотирма засобами поши-

рення інформації – усною  мовою, музикою, живописом та писемністю, по-

ки у ХV ст. не з’явилася  друкована книга. Це вплинуло на подальший  бур-

хливий розвиток ЗМІ, і сьогодні нагальним питанням для науковців зали-

шається, чи будуть з’являтися нові види ЗМІ в подальшому розвитку людс-

тва. Адже, відповідно до концепції відомого канадського  соціолога та куль-

туролога М. Маклуена [3], ера мас-медіа й електронної інформації радика-

льно змінює як життя  людини, так і її саму. Сучасні  ЗМІ як складова масо-

вої культури скорочують на планеті простір і час, знищують національні ко-

рдони, пов’язуючи в єдину  мережу найвіддаленіші куточки. І процес глоба-

лізації є не єдиним наслідком впливу ЗМІ на українське суспільство.

Існує декілька визначень  поняття “засоби масової інформації”. Так,

за законодавчими актами, засоби масової інформації – це установи, ство-

рені для відкритого, публічного поширення за допомогою спеціального те-

хнічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Ми

будемо розглядати ЗМІ  як комплекс організаційних структур та комуніка-

ційних каналів, які  виробляють та поширюють інформацію, призначену

масовій аудиторії. Відомо, що сам термін “засоби масової інформації” впе-

рше з’явився в офіційних  документах після його внесення до преамбули

статуту ООН з питань освіти, науки та культури у 1946 р.

Історію розвитку ЗМІ  досліджують М. Маклуен [3], Р. Юрєнєв [9],

О. Нечай [6], І. Мащенко [4], Б. Потятиник [8], класифікації мас-медіа на-

дають В. Мосоковцева [5], О. Кузнецова [2] та інші.

Науковцями запропоновано  кілька класифікацій ЗМІ. Найбільш по-

ширеною є традиційна, за якою виокремлюють чотири види самостійних

ЗМІ: друковані, радіо, телебачення, мережні (обо комп’ютерні). За іншою

класифікацією, інформаційний  простір будь-якої держави утворюють  два

типи інформаційних  ресурсів: традиційні; бінарнокодовані. До традицій-

 

них інформаційних ресурсів належать друковані та аудіовізуальні ЗМІ,

книги, фільмограми, оригінали  та копії витворів образотворчих  мистецтв

тощо. Новітніми, або бінарнокодованими, ресурсами вважають такі, якими

оперують за допомогою  засобів обчислювальної техніки  та систем комуні-

кацій, що останнім часом  набувають усе більшого поширення.

Щодо видів ЗМІ, то необхідно зазначити, що друковані  видання за

знаковою природою поділяють  на чотири види: текстові, зображувальні,

картографічні, нотні. До текстових засобів належать такі види видань: лис-

тівки, брошури, книги, газетні, журнальні, календарні видання. До зобра-

жувальних – буклети, проспекти, плакати, слайди тощо.

Більш традиційно друковані  ЗМІ поділяються на газети та журнали.

Газети – це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень  або часті-

ше, матеріали яких мають оперативний характер і повідомляють поточну

інформацію. Журнали –  це періодичні видання, котрі виходять раз на тиж-

день або рідше, їх матеріали здебільшого не мають  оперативного характе-

ру, відзначаються великими розмірами та аналітичним або  художньо-

публіцистичним характером. Розподіл всіх друкованих ЗМІ на газети й

журнали склався історично, протягом століть. Існують такі класифікації

друкованих ЗМІ: 1) за методом відображення дійсності (інформаційні, ін-

формаційно-аналітичні, аналітичні, художньо-публіцистичні); 2) за засно-

вником видання (урядові або  регіонально-урядові, незалежні, партійні та

інших громадських організацій, корпоративні); 3) за метою видання (полі-

тичні, суспільно-політичні, наукові та науково-просвітницькі, розважальні,

спеціальні: жіночі та чоловічі, ділові, галузеві та професійні, етнічні, релі-

гійні, рекламні та такі, що відображають додаткові потреби  чи захоплення

читачів); 4) за віком читачів (дитячі, молодіжні, для зрілого віку, для літніх

людей, сімейні); 5) за територією розповсюдження (транснаціональні,

центральні або всеукраїнські, регіональні, локальні); 6) за періодичністю

виходу (ранкові й вечірні, щоденні, тижневики, щомісячні, видання, що

виходять за спеціальними нагодами) [5]. О.Д. Кузнецова [2] поділяє  друко-

вані видання на масові та соціальні. Масові, у свою чергу, поділяються на

суспільно-політичні, науково-популярні, культурологічні, а соціальні –  на

наукові, фахово-галузеві, соціально-групові.

Для кращого розуміння  сутності та специфіки кожного з  видів ЗМІ

необхідно розглянути історичні  відмінності становлення кожного  з них.

Слово “газета” походить від назви срібної венеціанської  монети карбування

1538 р., саме стільки  коштував інформаційний бюлетень (рукописні листки),

який випускало спеціальне інформаційне бюро. Появу газет пов’язують із

виходом у 1609 р. у Страсбурзі та Вольфенбюттелі перших періодичних  ін-

формаційних видань “Реляціон” та “Авізо”, а також із випуском у 1631 р. в

Парижі щотижневого  видання, яке називалося “La gazette”  й повідомляло

новини Франції та світу. Датою появи журналу називають 5 січня 1665 р.,

коли в Парижі починають  видавати “Журнал учених”. Перші  журнали мали

тільки науковий характер, але поступово їх тематика розширювалася. В

Україні перші журнальні  видання з’явилися у другій половині XVII ст., во-

 

ни були переважно  науковими, а пізніше виникли  й журнали, що містили

літературно-публіцистичні  матеріали. Вважається, що перші три  українсь-

ких журнали – це “Харьковский Демокрит”, “Украинский вестник” та “Ук-

раинский домовод”. Сьогодні газети й журнали користуються меншим по-

питом, ніж електронні мас-медіа, у загальній структурі  дозвілля дітей підлі-

тків читання посідає  в дівчат сьоме місце, а в хлопців  одинадцяте. Це явище

пояснюють тим, що, по-перше, починаючи із середини 1980-х рр. зменши-

лася значущість читання  як головного і найпривабливішого  засобу прове-

дення дозвілля. По-друге, український друкарський ринок  майже не пропо-

нує якісної продукції  для дітей та підлітків.

Наприкінці ХІХ ст. наукою було створено достатньо передумов для

появи кіно. Ще в давні  часи була помічена здатність людського  ока збері-

гати на сітківці слід побаченого зображення та поєднувати в єдиний зоро-

вий ряд зображення, які  швидко змінювалися і створювали при цьому ілю-

зію руху. Це явище дістало назву персистенція (здатність сітківки зберіга-

ти зображення 0,1-0,3 секунди). На початку ХІХ ст. поширеними були

пристрої тауматропи (наприклад, малюнок птаха на одній  стороні аркуша

та клітки на іншій  при швидкому обертанні дає зображення птаха в клітці),

потім винайшли стробоскопи (Плато та Фарадей) та мутоскопи (книжки,

на сторінках яких зображали послідовні стадії руху будь-якої фігури), у

грудні 1839 р. зареєстрований винахід фотографії (Даггер та Ньєпс), у

1876 р. – сконструйований  праксиноскоп (апарат для розглядання малюн-

ків, які рухаються). Таким  чином, розвиток фотографії, оптики, механіки

та хімії призвів  до появи 28 грудня 1895 р. сінематографа  братів Огюста та

Луї Люм’єр. Їх апарати  давали змогу демонструвати 16 кадрів за секунду.

Регулярне виробництво хронікально-документальних фільмів в Україні ро-

зпочалося 1907 р. У 1919-1921 рр. з’явилося 50 агітфільмів, серед яких бу-

ли пропагандистські й науково-популярні стрічки про  передові методи

сільського господарювання, санітарні, просвітницькі та інші фільми. У Ра-

дянському Союзі кіно стало звуковим у 1930 р. [6; 9]. За роки розвитку кі-

но склалася розвинута  система його видів та жанрів. Виділюють  чотири

головних види кіно: документальне, науково-популярне, художній (ігро-

вий) фільм, мультиплікаційне кіно. За жанрами кіно поділяють таким чи-

ном: драма, мелодрама, трагедія, комедія, детективно-пригодницький

фільм, героїко-пригодницький  фільм, науково-пригодницький фільм,

фільм-катастрофа, фільм  жахів, фантастика, епопея, роман, дитяче кіно.

Сьогодні, як і раніше, дітям та підліткам найбільше  подобаються художні

фільми та мультфільми, науково-популярне й документаційне кіно значно

менше привертає їх увагу. Однак художні та мультиплікаційні фільми ви-

конують переважно розважальну  функцію, а науково-популярне й докуме-

нтаційне кіно має  значний освітній потенціал, що не реалізується.

Не меншою популярністю серед населення користується такий  вид

мас-медіа, як радіо. Слово  “радіо” в перекладі з латинської означає “випро-

мінюю проміння”. Загальновідомо, що радіо – це спосіб передачі інформації

на відстань за допомогою  радіохвиль. Радіомовлення – це засіб масової ін-

 

формації, що через радіоканали  передає необмеженій кількості  слухачів мо-

вленнєві, музичні, драматичні та інші передачі з метою інформативно-

емотивного впливу. Передісторією  появи радіо були фундаментальні дослі-

дження М. Фарадея, Дж. Максвела та Г. Герца. Виникнення радіо

пов’язують з іменами  Олександра Попова та Гульєльмо Марконі. Завдяки

тому, що було винайдено  радіо, відбувся технічний прорив у багатьох галу-

зях науки та техніки, пов’язаних з обміном та обробкою інформації. Перша

публічна демонстрація системи “реєстрації грозових розрядів”  О. Попова

відбулася у Санкт-Петербурзі 7 травня 1895 р., а 12 грудня 1901 р.

Г. Марконі вперше почув сигнали з іншого боку Атлантики. Широко засто-

совувати радіо почали після 1920 р. Регулярне мовлення українського радіо

розпочалося 1924 року, і  вперше воно з’явилося у Харкові, потім у Києві,

Дніпропетровську, Одесі  та інших містах. На перших етапах розвитку радіо

його називали газетою  без паперу, тому що не були поширені індивідуальні

приймачі й радіоповідомлення  транслювалися через гучномовці, встановле-

ні на вулицях та площах. Після вдосконалення передавальної  та приймаль-

ної техніки, радіоприймачі з’явилися майже в кожній домівці.

Роль радіомовлення  як засобу масової інформації особлива, адже пе-

редача інформації здійснюється через звуки людського голосу, музики,

шумів, що мають сильний  емоційний вплив на слухачів [5]. Радіо  здійснює

навіювання на людину, тому радіомовлення використовували як засіб ма-

сової агітації, пропаганди, для формування громадської думки, впливу на

свідомість, почуття та вчинки слухачів. Специфікою радіо  є одночасність

та всеохоплюваність, тому що його можна слухати в будь-якому місці, во-

но доступне навіть для  безграмотних і дає можливість людині займатися

одночасно й іншою  діяльністю. Авізуальна за своєю суттю  комунікація

спонукає дітей та підлітків уявляти те, що відбувається, а це сприяє розви-

тку абстрактного мислення. Цей виховний аспект надзвичайно важливий,

адже величезний потік  інформації людина отримує в цьому  віці в процесі

регулярного навчання через  слух.

Радіопередачі поділяють  на декілька груп за тематикою (інформа-

ційні, суспільно-політичні, освітні, релігійні, економічні, спортивні, музи-

чні, літературно-драматичні, рекламні, інформаційно-розважальні), за ау-

диторією, за періодичністю, за методом відображення (мовленнєві, музич-

ні, змішані, ігрові).

Одним з найбільш популярних сьогодні видів ЗМІ, який виступає аб-

солютним лідером у  структурі дозвілля дітей та молоді, є телебачення. Йо-

го виникнення пов’язують із першим проектом телевізійної системи  Адрі-

ано де Пайва (20 лютого 1878 р.). У 1879 р. француз Костянтин Сенлек

опублікував опис апарата, названого ним “електроскоп”. Свій внесок у по-

яву телебачення зробили  винахідники Дж. Перрі, У. Ейртон, М. Леблан та

П. Ніпков. Термін “телебачення”  вперше використав К.Д. Перський на мі-

жнародному конгресі в Парижі у 1900 р. [8]. А 11 травня 1907 р. у  Санкт-

Петербурзі вчений Б.Л. Розинг винайшов спосіб передавати за допомогою

радіоелектронних засобів  на певну відстань не тільки звук, а  й зображення –

 

виникло телебачення, дослівно “бачення на відстані”. Якщо фотографія та

кіно – оптико-хімічні  комунікативні засоби, то, на відміну  від них, радіо та

телебачення – електронні комунікативні засоби. Перші експериментальні

телеприймачі з’явилися  наприкінці 1930-х рр., а поширюватися вони поча-

ли після 1945 р. Майже кожна українська родина сьогодні має вдома теле-

візор. Соціологічні дослідження  доводять, що час перегляду телепрограм

підлітками перевищує  не тільки час спілкування з батьками, але й (якщо

взяти так би мовити середньорічний показник) перебування підлітка у сті-

нах того чи іншого навчального  закладу.

Телебачення класифікують за такими параметрами: 1) за способом

трансляції (ефірне, супутникове, кабельне); 2) за охопленням аудиторії (за-

гальнонаціональне, міждержавне, регіональне, місцеве); 3) за спеціалізаці-

єю програм (загальне та спеціалізоване); 4) за фінансуванням (бюджетне та

таке, що самофінансується); 5) за комунікативною моделлю віщання (мо-

нологічне, діалогічне, інтеракційне) тощо [7, с. 454].

Щоб продемонструвати специфіку видів ЗМІ, хотілося б навести ду-

мку російського письменника  Е. Багірова, згідно з якою радіо  в оператив-

них випусках новин повідомляє про те, що відбувається у світі, ввечері

влада переходить до телебачення  і воно наочно демонструє, як це відбува-

лося, а наступного ранку газети дають детальний аналіз того, чому це ста-

лося [5, с. 17].