Вплив засобів масової інформації на процес соціалізації молоді

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ

1.1. Визначення та сутність  процесу соціалізації……………………………..6

1.2. Молодь як особлива  соціально-демографічна група……………….….12

1.3. Роль засобів масової  інформації у процесі соціального  формування особистості………………………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ  МАСОВОЇ                    ІНФОРМАЦІЇ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ  МОЛОДІ 

2.1. Соціально-педагогічні  аспекти впливу засобів масової  інформації  на молодь…………………………………………………………………………..25

2.2.Інтернет-залежність як  фактор ризику процесу соціалізації  молоді…..34

2.3. Шляхи профілактики негативного впливу засобів масової інформації  на молоде покоління………………………………………………………………38

ВИСНОВКИ.…………………………………………………………………..46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..49

ВСТУП

Актуальність теми.  Процес соціалізації – найважливіше, багатоаспектне явище в житті людства, в ході якого відбувається формування майбутнього покоління. Відомо, що на становлення особистості та її життєву позицію впливають багато соціалізуючих чинників, у тому числі і засоби масової інформації. До них відносять друк, пресу, телебачення, кінематограф, радіо, звукозапис, мережу Інтернет, без яких сучасний світ неможливо уявити. Тому особливо важливо контролювати виховання, розвиток молоді та її взаємодію з різного роду інформаційними потоками, одержуваними через засоби масової інформації.

Розглядаючи засоби масової інформації як особливий чинник впливу на формування способу життя молоді, треба зазначити, що безпосереднім об'єктом дії інформаційних повідомлень є як окремий індивід, так і велика група людей, що становить аудиторію для того чи іншого конкретного засобу масової комунікації. У сучасному світі засоби масової інформації є одним із основних соціальних інститутів, що тією чи іншою мірою виконує певний вплив на населення в цілому, в тому числі й на окремі вікові та соціальні категорії. Можна зазначити два аспекти такого впливу. По-перше, ЗМІ істотно сприяють засвоєнню людьми різного віку широкого спектру соціальних норм та формуванню у них ціннісних орієнтацій у сфері моралі, культури, політики, економіки, здоров'я, права тощо. По-друге, ЗМІ фактично є своєрідною системою неформальної освіти та просвіти різних категорій населення. При цьому користувачі ЗМІ набувають досить різнобічних, суперечливих, несистематизованих знань, відомостей з різних питань суспільного та політичного життя. Особливо це стосується молодих людей, вплив засобів масової інформації на яких дуже значний.

Крім позитивного, засоби масової інформації мають і негативний вплив. Зокрема, це показ по телебаченню сцен насильства, вбивств, різноманітних збочень. За допомогою засобів масової інформації розповсюджується реклама алкоголю і цигарок.

Засоби масової інформації  лише поширюють інформацію  в незалежності від вектора її спрямованості, тобто немає різниці – позитивна вона чи негативна. 

Вплив ЗМІ на молодь суперечливий, тому  завданням соціальної роботи є надання йому позитивної спрямованості – від цього залежить майбутнє нашого суспільства. Саме цей факт вплинув на вибір теми курсової роботи і підштовхнув до більш поглибленого вивчення даної проблеми.

В останній чверті XX століття лідери світової науки такі як: В.Добреньков, В.Шаповалов, І.Савченко, Ф.Кадарія, Ю.Волков визначили проблему соціалізації, як одну з глобальних проблем, вирішення якої обумовлює кількісні та якісні характеристики майбутнього розвитку людства. Проблемами вивчення особливостей молоді, як соціально-демографічної групи займалися такі вчені, як А.Дмитрієв, Б.Ананьєв, В.Бодалєв, В.Гура,  В.Лісовский, І.Кон, К.Поліванова, Л.Обухова. У соціальній роботі проблемами впливу засобів масової інформації на соціалізацію молоді займалися: А. Тащенко, В.Курило, С.Савченко та ін.

Об'єктом курсової роботи є процес соціалізації молоді.

Предметом дослідження є вплив засобів масової інформації на процес соціалізації молоді.

Метою нашого дослідження є теоретичний аналіз ролі і місця засобів масової інформації у процесі соціалізації сучасної молоді.

До основних задач можна віднести:

1. Дослідити види, фактори, та механізми процесу соціалізації особистості;
2. Визначити роль засобів масової інформації у процесі соціалізації молоді;
3. Дослідити причини, симптоми та особливості Інтернет-залежності у молодому віці;
4. Визначити шляхи профілактики негативного впливу засобів масової інформації на процес соціалізації молодої людини.

Основним методом дослідження є аналіз наукової психолого-педагогічної літератури і періодичних видань з вивчення даної проблеми в сучасному суспільстві.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ

1.1 Визначення  та сутність процесу соціалізації

У гуманітарні науки термін «соціалізація» прийшов з політекономії, де його первинним значенням було «усуспільнення» землі, засобів виробництва. Автором терміну «соціалізація» стосовно людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Гідінгсон , який у 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» вжив його у значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя» [20, c. 131].

До середини XX ст. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну галузь досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального научіння. Представники школи символічного інтеракціоналізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як результат соціальної взаємодії людей, а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймають соціалізацію як процес рольового тренування[6].

Особливістю цих теорій є те, що соціалізація в них розглядається, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих позицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяльності. Зокрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціалізацію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись до соціальної системи, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, у результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю [6].

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — процес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу дорослих та дітей. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в зміні їх зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує базові ціннісні орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використовуваним ролям. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки[21].

П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів до об'єктивного світу суспільства чи до окремої його частини. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить у дитинстві і стає членом суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається до нових частин суспільства»[4].

Перші наукові дослідження щодо соціалізації з'явилися у радянський період в кінці 60-х років. Слід відзначити, що майже до 60-х рр. XX ст., говорячи про соціалізацію, переважно всі учені мали на увазі розвиток людини у період дитинства, отроцтва і юноста. У визначенні поняття «соціалізація» акцентувалася увага перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес входження у середовище. Так, скажімо, Б. Паригін тлумачить соціалізацію як «входження у соціальне середовище, пристосування до нього, засвоєння певних ролей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку» [6,c. 134].

Лише у останні десятиліття дитинство перестало бути єдиним фокусом інтересу дослідників соціалізації, а вивчення цього процесу розповсюдилося на період дорослості і навіть старості.

Це вплинуло не нове визначення соціалізації, яке підкреслює, ще це двосторонній процес, який включає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження у соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення у соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створювати щось нове, удосконалювати і перетворювати себе і світ. Тому, у ході вивчення соціалізації молодого покоління варто враховувати обидва аспекти цього процесу.

Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається до системи суспільних відносин шляхом оволодіння необхідними соціально-типовими, соціально-значущими якостями, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація — це ще й процес індивідуалізації особистості.

Таким чином, можна сказати, що соціалізація — це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає, як її  включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість[27, c. 44-46].

Соціалізація проходить під впливом величезної кількості різноманітних умов, які так чи інакше відбиваються на розвитку людей. Ці умови прийнято називати факторами. Більш або менш вивчені умови, чи фактори, соціалізації можна об'єднати в чотири групи.

Перша — мегафактори (мега — дуже великий, всесвітній) — космос, планета, всесвіт, які тією чи іншою мірою через інші групи факторів справляють вплив на соціалізацію всіх мешканців Землі.

Друга — макрофактори (макро — великий) — країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію мешканців у певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів).

Третя — мезофактори (мезо — середній, проміжний) — умови соціалізації великих груп людей, вирізнюваних за місцевістю і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, місто, селище); за належністю до аудиторії тих або інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.) і за належністю до тих або інших субкультур.

 Мезофактори впливають  на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу — мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей, котрі з ними взаємодіють: сім'я і домівка, сусідство, групи ровесників і співробітників, різні громадські, державні, релігійні і приватні організації, мікросоціум.

Суспільство здійснює вплив на особистість через інституції соціалізації, тобто конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв’язків (сім’я, школа, неформальні організації, ЗМІ тощо).

Процес соціалізації здійснюється за допомогою соціальних механізмів. Можна вирізнити декілька універсальних механізмів соціалізації.

Перша група — психологічний і соціально-психологічний механізми соціалізації.

Імпрінтинг (закарбовування у пам'яті) — фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, що впливають на неї. Імпрінтинг відбувається переважно в дитячому віці. Проте й на наступних вікових етапах можливе закарбовування у пам'яті якихось образів, відчуттів і т. ін.

Наслідування — дотримування якогось прикладу, взірця. В даному випадку

— один із шляхів довільного і, найчастіше, мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.

Екзистенціальний натиск — опановування мови і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значущими особами.

Ідентифікація (ототожнення) — процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, взірцем.

Рефлексія — внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, товариству ровесників, значущим особам і т. ін.

Друга група — механізми соціалізації, які соціально формують.

Традиційний механізм соціалізації (стихійної) становить собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для її сім'ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння відбувається здебільшого на неусвідомленому рівні за допомогою зафіксовування, некритичного сприйняття панівних стереотипів.

Інституціональний механізм соціалізації, як випливає вже з самої назви, функціонує у процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для його соціалізації, так і такими, що реалізують функції соціалізації , паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні й інші структури, а також засоби масової комунікації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами і організаціями відбувається нагромадження знань і досвіду соціально схвалюваної відповідної їм поведінки поведінки, які відповідають їм, а також досвіду імітації соціально схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного ігнорування дотримання соціальних норм.

Треба мати на увазі, що засоби масової комунікації, як соціальний інститут (преса, радіо, кіно, телебачення), впливають на соціалізацію людини не лише за допомогою трансляції певної інформації, але й через подання певних взірців поведінки героїв книжок, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко зауважив ще у XVIII ст. реформатор західноєвропейського балету французький хореограф Жан Жорж Новер, «оскільки пристрасті, які переживають герої, позначені більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше й наслідувати». Люди відповідно до вікових та індивідуальних особливостей схильні ідентифікувати себе з тими або іншими героями, переймаючи водночас властиві їм взірці поведінки, стиль життя і т. ін.

Стилізований механізм соціалізації діє у рамках певної субкультури. Під субкультурою загалом розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку, певної професійної або культурної верстви, яка в цілому створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини остільки і тією мірою, оскільки і якою мірою групи людей, що є її носіями (ровесники, колеги та ін.), референтні (значущі) для неї.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує у процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для неї особами. В його основі лежить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії, ідентифікації і т. ін. Значущі особи можуть бути членами тих або інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури. Але часто бувають випадки, коли спілкування із значущими особами в групах і організаціях може здійснити на людину вплив, не ідентичний тому, який робить на неї сама група або організація. Тому доречно вирізняти міжособистісний механізм соціалізації як специфічний.

Ті або інші механізми відіграють різну роль у тих або інших аспектах соціалізації. Так, якщо мова йде про сферу дозвілля, про наслідування моди,

то провідним часто є стилізований механізм, а стиль життя нерідко формується за допомогою традиційного механізму. [20, c. 11-23]

Таким чином, процес соціалізації — це складний багатогранний процес спрямований на  засвоєння iндивiдом соціального досвіду, цінностей, норм, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить і активне їх відтворення в процесі життєдіяльності. Неабияку роль у цьому процесі відіграють засоби масової інформації, які виступають не тільки джерелом отримання інформації, а  й надають взірці для наслідування молоді.

1.2. Молодь як  особлива соціально-демографічна  група

Молодь володіє цілою низкою своєрідних, властивих тільки цьому віку якостей, які впливають на процес її соціалізації.

Психофізіологічні особливості юнацької групи пов'язані з процесом інтенсивного становлення особистості. Збагачуючись життєвим досвідом, розвиваючи самостійність, юнаки та дівчата усвідомлюють реальне різноманіття зв'язків з оточуючим світом. Розширюється коло пізнавальних інтересів і одночасно виникає прагнення систематизувати всі знання про світ з точки зору свого «Я».

У сучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним є визначення «молоді» ,як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій притаманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.

Одне з перших визначень поняття «молодь» дано в 1968 р. соціологом В. Лісовським: «Молодь — покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в певному віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні і інші соціальні функції. Залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 35 років»[18.с.41].       Пізніше більш повне визначення було дане І. Коном: «Молодь — соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим і іншими соціально-психологічними властивостями. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури і властивих даному суспільству закономірностей соціалізації»[16,с. 15].

Отже, молодь — це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості та адаптації до світу дорослих. У цей період людина переживає важливий етап сімейної і позасімейної соціалізації, процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразків поведінки, прийнятих у даному суспільстві [7,с.157]. Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» молодь — громадяни України віком від 14 до 35 років [13].

Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові й соціальні характеристики.  Другорядні пов'язані з основними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо[9, с.102].

На цьому етапі продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість.

До фізичних особливостей молоді відносять завершення процесів біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі. На завершення етапу молодості у молодої людини уже сформовані загальні властивості особистості (характер, здібності), індивідуальність, інтелект. 

У період молодості відбувається суттєва перебудова особистості, ці зміни можуть бути пов'язані зі вступом до вищого навчального закладу, початком трудової діяльності тощо. В цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самостверджуватись у професійній діяльності.

Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості. Якщо головним для неї є суспільний престиж, визнання, то професію вона обирає, орієнтуючись на існуючу в суспільстві моду щодо професій. При виборі професії зважають і на соціальні, матеріальні вигоди (соціальний статус, заробітну плату, пільги та ін.). Нерідко професійний вибір є результатом пасивної згоди з бажанням батьків або романтичного, некритичного інтересу до певної професії. Цілком імовірно, що такий вибір може спричинити у майбутньому глибокі розчарування, спонукати людину до запізнілих пошуків себе у професії, стримувати її соціальний та особистісний розвиток. З огляду на це важливо, щоб професійне самовизначення відбувалося свідомо, на основі всебічного врахування уподобань, здібностей, можливостей особистості, відповідності їх вимогам спеціальності, що обирається.

Зрілий юнацький вік пов'язаний з обов'язковою участю людини в суспільному житті, усвідомленням особистої громадянської відповідальності за те, якою є і має бути її держава. Цю можливість і водночас громадянську відповідальність вона реалізовує своєю участю у виборах. У цей період людина вперше стає об'єктом психологічного тиску різноманітних політичних технологій, що нерідко сковує, а то й паралізує її раціональний особистісний вибір. Вистояти проти цих тисків допоможуть об'єктивний, безпристрасний аналіз різноманітної, в тому числі протилежної за змістом, інформації, намагання розпізнати справжніх і оманливих друзів, осмислена світоглядна і громадянська позиція.

        Розв'язування  життєвих завдань передбачає  прогнозування, орієнтацію на майбутнє  й усвідомлення, наскільки є можливим  втілення конкретних планів. Для  цього людині потрібно мати  уявлення про діяльність, з якою  вона збирається мати справу, осмислити і вибудувати проект  свого майбутнього(саме тоді вона  звертається до засобів масової  інформації).

Суттєвою особливістю молоді є становлення її самосвідомості. Пов'язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і з появою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає. Рівень домагань стабілізується, самооцінка стає незалежною від зовнішніх оцінок.

Становлення ідентичності тісно пов'язане з рефлексією, зміною соціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогою відбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечностями між уявленнями про себе, що існували в дитинстві, прагненнями самоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.

Розвиток рефлексії та самосвідомості у період зрілої юності активізують такі фактори:

• новий соціальний статус особистості (відносна самостійність, суспільні престиж і значущість майбутньої професійної діяльності);
• зміна виду діяльності (нею стає спеціальна навчальна і практично-професійна діяльність);
• нові форми діяльності, що передбачають більшу самостійність, свободу вибору;
• розширення соціального оточення, сфери контактів, а відповідно, і кола значущих інших;
• досягнення віку юридичної та громадянської зрілості, що передбачає відповідальність за свої вчинки перед суспільством.

На цьому етапі завершується перехід від дитинства до дорослості. Молода людина стає суб'єктом свого життя (обирає професію, вступає до навчального закладу, починає трудову діяльність, бере участь у суспільному житті, приймає рішення про кар'єру, реалізує конкретні життєві плани). У цьому віці завершується біологічне дозрівання, встановлюється емоційна стабільність, важливою потребою стає інтелектуальний розвиток, стабілізується рівень домагань і самооцінка, становлення ідентичності, що пов'язане з особистісною рефлексією. Юнацька дружба набуває нової якості. Юнаки і дівчата усвідомлюють цінність кохання, що сприяє їхньому особистісному зростанню.

Юнаки і дівчата досягають значного рівня соціального розвитку, про що свідчить їхня активна участь у різних сферах суспільного життя [25].

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії «статусного мораторію», характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів [8,с.127-128].

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

• період пошуку — коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і сфери професійної діяльності;
• період інтеграції у суспільство — пов'язаний із першими роками професійної діяльності;
• період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення й індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого — усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

• рівень освіти та матеріальний стан молоді;
• потяг до знань і необхідність працювати;
• прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;
• професійний статус і потреби сучасного ринку праці;
• бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічні функції молоді в суспільстві:

• функція відтворення — полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;
• трансляційна — це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;
• інноваційна — полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями [32,с.67-69].