Вплив засобів масової інформації на соціалізацію дитини

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Факультет психології

Кафедра «Соціальна робота»

Курсова робота

на тему:

«Вплив засобів масової інформації

на соціалізацію дитини»

Виконала:

студентка І-го курсу

Бєглова Тетяна Сергіївна

Науковий керівник:

Чуйко Олена Василівна,

кандидат психологічних наук, доцент

Київ, 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Масова комунікація як особливий вид соціального спілкування.

1.1.Засоби масової інформації: поняття, риси

1.2.Функції масової інформації.

1.3. Роль ЗМІ у становленні особистості.

Розділ ІІ. Соціалізація особистості як процес, що постійно

супроводжує її життєдіяльність

2.1. Сутність поняття «соціалізації особистості», її етапи і

фактори.

2.2. Соціальне середовище та соціальні чинники

як необхідна умова соціалізації особистості.

Розділ ІІІ. Аналіз негативного впливу ЗМІ на соціалізацію дитини.

3.1 Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

3.2. Вплив телебачення на формування особистості дитини

3.3. Зарубіжний досвід громадського контролю над ЗМІ

Загальні висновки:

Список літератури:

Вступ

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних задач усе більше залежить від дії такого суб'єктивного фактора як соціальна активність особистості. Про зростаючу роль друкованих видань, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їхнього функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію.

Актуальність теми: в умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової інформації все активніше впливають на формування визначених соціальних орієнтирів й одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей молодої несформованої особистості. Водночас, неконтрольований вплив ЗМІ на психіку дитини призводить до зниження морально-етичного рівня особистості, провокує соціальну дезадаптацію, призводить до втрати духовної (психічної) рівноваги у підлітка та стимулює девіантну поведінку.

Об’єкт дослідження: вплив засобів масової інформації на психіку людини.

Предмет дослідження: особливості впливу  засобів масової інформації на особистість дитини.

Мета дослідження: визначити роль і значення масової комунікації в суспільстві на сучасному етапі його існування та проаналізувати її вплив на становлення особистості.

Завдання дослідження:

1. Виявити функції засобів масової комунікації в суспільстві.

2. Визначити соціально-педагогічні функції управління ЗМІ.

3. Визначити негативні аспекти впливу засобів масової інформації на соціалізацію особистості.

Розділ І. Масова комунікація як особливий вид соціального спілкування.

1.1.Засоби масової інформації: поняття, риси

У системі демократичного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу роль. Засоби масової інформації – це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агенства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМІ с установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

Характерні риси засобів масової інформації:

• публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

• наявність спеціальних технічних засобів;

• непостійний характер аудиторії;

• переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Найбільш масовий і сильний вплив на суспільство мають аудіовізуальні засоби масової інформації, насамперед телебачення. Думку про першість телебачення за ступенем охоплення населення України підтверджують результати опитування "Української маркетингової групи". [4]

1.2.Функції масової інформації.

Серед найважливіших функцій ЗМІ виділимо такі:

      інформаційна функція – отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян події. На основі отриманої інформації формується громадська думка;

      освітня функція – донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних джерел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації;

      функція соціалізації – засвоєння людиною політичних норм, цінностей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності;

      функція критики і контролю. Критика ЗМІ характеризується необмеженістю свого об'єкта. Їх контрольна функція засновується на авторитеті громадської думки. ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до правопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМІ опираються як на громадську думку, так і на закон;

      мобілізаційна функція проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності;

      оперативна функція – обслуговування ЗМІ політики певних об'єднань громадян.

ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх.

1.3. Роль ЗМІ у становленні особистості.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування визначених соціальних орієнтирів й одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей особистості.

Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз багато говориться про те, що в молодіжному середовищі все більшою значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль грають такі культурні форми, які традиційно вважаються "дозвільними", "розважальними". Це кіно, естрада, телебачення, відео.

У сучасному світі книга поступово звільняє місце кіно і телебаченню. Таке явище певною мірою пояснюється рівнем технічного розвитку суспільства. Звичайно, відмова сучасної молоді від книги на користь телебаченню свідчить про суттєві зміни в культурно-ціннісних орієнтаціях сучасної людини. Але переважно кіно та відео заміняють читання в тих соціально-культурних прошарках населення, які і раніше читали небагато. Однак варто зазначити, що в деяких випадках телебачення стимулює появу і розвиток інтересу до читання. Екранізація класичних і сучасних творів посилює бажання краще зрозуміти побачене, прочитати твір в оригіналі.

Засоби масової комунікації, якими користується підростаюча людина, створюють для неї специфічний інформаційний світ. Використання різних інформаційних джерел формує різні інформативні сфери розуміння світу, визначає ціннісні орієнтації молодої людини, стиль її життя. [10]

У зв'язку з цим необхідно підкреслити особливе значення відео. Розповсюдження відео- і телепродукції створює нову ситуацію у формуванні потреб молодих людей. Раніше цей процес залежав від реальних умов життя, і тому потреби ненабагато перевищували можливості їх реалізації. Стандарти життя, що пропагуються в сучасних відеозалах досить ідеалізовані або не відповідають можливостям сім'ї. Дитина, на жаль, не здатна реально усвідомити це протиріччя.

Важливого значення для дітей та підлітків набуває комунікативна функція техносфери. Більша частина молоді використовує телебачення, прослуховування музичних творів, як своєрідну компенсацію дефіциту міжособових контактів. Таке спілкування стає одним із засобів вирішення проблем, що виникають у спілкуванні з однолітками. Нерідко дитина (або підліток) включає магнітофон тільки для того, щоб позбавитись своєї незахищеності, самотності, зняти стрес, що виникає від складних життєвих ситуацій. Спеціалісти соціальної педагогіки мають звернути увагу на гой факт, що звернення до системи масової комунікації для багатьох сучасних дітей стає засобом відмежування від батьків, коли сімейна ситуація стає несприятливою для їх особистості (сімейні конфлікт, втрата емоційною контакту, побутові непорозуміння тощо). [12]

Розвиток техносфери породжує нові компоненти індустрії дозвілля. сприяє створенню умов для розвитку дітей, збагачення їх словникового запасу, оволодіння широким колом інформації. В той же час техносфера формує свою аудиторію глядача, слухача пасивного споживача.

Чи стане дитина як споживач продукції масової комунікації активним споживачем культури та її цінностей — залежить від багатьох умов, і в першу чергу — від особистого життєвого, соціально-культурного досвіду, якості інформації тощо.

Висновки до розділу І. Засоби масової інформації забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси.

Спілкування молоді з телебаченням – найбільш суспільно значуща форма дії засобів масової інформації та комунікації. Це спілкування має багатогранний характер і відрізняється переплетенням мотивів, потреб і засобів їх задоволення.

Розділ ІІ. Соціалізація особистості як процес, що постійно

супроводжує її життєдіяльність

2.1. Сутність поняття «соціалізації особистості», її етапи і

фактори.

Автором терміну «соціалізація» стосовно людини є американський соціолог Ф. Р. Гіддінгс , який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому до сучасного, – «розвиток соціальної природи або характеру, вдача індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя». [4]

Перші наукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років. Варто відзначити, що майже до 60-х рр. XX в більшість учених, які вивчали особливості соціалізації,  мали на увазі розвиток людини в дитинстві, отроцтві, і юності. З'явились різні підходи до цієї проблеми. У визначенні поняття «соціалізація» акцен­тувалася увага перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес входження в середовище. З таким визначенням можна в принципі погодитися, хоча не мож­на не звернути увагу, що в ньому яскраво простежується лише один аспект соціалізації – адаптація особистості в соціальному середо­вищі, і не звертається увага на зворотній вплив, тобто вплив особи­стості на оточення, активне відтворення нею суспільних відносин. Лише у останні десятиліття дитинство перестало бути єдиним фокусом інтересу дослідників, а вивчення соціалізації розповсюдилося на дорослість і навіть старість. [1]

Це вплинуло не нове визначення соціалізації, яке підкреслює, ще цей двосторонній процес, який включає, з одного боку, засво­єння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого боку, процес ак­тивного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за раху­нок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище.

Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння не­обхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація – це ще й процес індивідуалізації особистості. Індивідуалізація є невід'ємною частиною соціа­лізації, оскільки, по-перше, не існує однакових процесів соціаліза­ції, індивідуальний досвід кожною особистості є унікальним і непо­вторним. По-друге, у формуванні індивідуальності саме й полягає зміст соціалізації.

Отже, соціалізація особистості – це процес становлення особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосунки з іншими людьми на основі розуміння їх самоцінності і власної цінності, відповідальності перед собою й іншими, прагнення до набуття сенсу життя як радості творення і самотворення.

Таким чином, можна сказати, що соціалізація – це двосто­ронній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійно­го відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість. [1]

У будь-якому суспільстві соціалізація людини має особливості на різних етапах. У найзагальнішому вигляді етапи соціалізації можна співвіднести з віковою періодизацією життю людини. Існують різні періодизації, і тієї, що приводиться нижче не є загальновизнаною. Вона вельми умовна, але достатньо зручна з соціально-педагогічної точки зору.

Отже, людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 року), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).

Певна річ, що уявлення про найважливіші проблеми індивідів на різних ві­кових стадіях дасть змогу конкретніше й цілеспрямованіше проводити з ними соціальну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у розв'язанні цих про­блем. Спинимося докладніше на стадіях, що безпосередньо стосується нашої теми.

Стадія IV - молодший шкільний вік. Основна проблема - старанність або недбайливість. На цій стадії відбувається навчання індивідуальностей колективної навчальної роботи, формуються відносини зі вчителями та іншими до­рослими, відбувається перша "примірка" дорослих ролей. На цьому тлі голо­вним завданням є надбання впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цього завдання вияв­ляється в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.

Стадія V - підлітково-юнацький вік. Основна проблема - становлення ін­дивідуальності (ідентифікація) або рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Відомо, що це час появи активного статевого потягу, а отже, і пошуку партнера в інтимній сфері. Водночас - це час пошуку свого місця в житті, ви­бір подальшого шляху (навчання, робота тощо). У цей період небезпечні як невдачі в одній зі сфер, так і переоцінювання значущості якоїсь з них. Перша невдача може негативно вплинути на вибір роботи, друзів, супутника життя. Негативний результат може призвести до стресу.[1]

2.2. Соціальне середовище та соціальні чинники

як необхідна умова соціалізації особистості.

Соціалізація протікає у взаємодії дітей, підлітків, юнацтва з величезною кількістю різноманітних умові, таких, що більш менш активно впливають на їх розвиток. Ці умови, що діють на людину, прийнято називати чинниками. Фактично не всі вони навіть виявлені, а з відомих далеко не всі вивчено. Більш менш вивчені умови або чинники соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи.

Мегафактори - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи чинників впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.

Макрочинники - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію тих, що всіх живуть в певних країнах (це вплив опосередкований двома іншими групами чинників).

Мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть; по приналежності до аудиторії тих або інших мереж масової комунікації; по приналежності до тієї або іншої субкультури. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередкований через  мікрочинники. До них відносяться чинники, що безпосередньо впливають на конкретних людей, які з ними взаємодіють, - сім'я і домівка, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум. [1]

Середовище - це сукупність умов існування людини та суспільства. У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості. Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.

      У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім’я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання).

            Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери - політична, соціальна, духовна - формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

Висновки до розділу ІІ.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Отже, соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Розділ ІІІ. Аналіз негативного впливу ЗМІ на соціалізацію дитини.

3.1 Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь.

Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування підростаючого покоління. Адепти нової соціологічної теорії “інформативного суспільства” відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв’язку з прогресуючою “технологією життя”, початком “комп’ютерного віку” у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, а також у сферах дозвілля дітей та молоді. [2]

Вік комп’ютера, незважаючи на ряд переваг, що він надає, породжує урбаністичне дитинство, негативно впливає на психологічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора веде за собою погіршення стану здоров’я, зниження інтересу до читання, спорту, до активних форм використання вільного часу, що призводить до формування пасивності, байдужості тощо.

У вік електронних засобів масової інформації втратили відмінність періоди дитинства і дорослого життя. Поява телевізора перетворила, як стверджується, культуру в “емоційне споживання” кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди.

Підраховано, що за перші п'ятнадцять років підліток проводить біля телевізора 16 годин за тиждень, причому в кожній програмі він бачить як мінімум три сцени насильства. За свідченням нейропсихологів, це справляє надмірний вплив на праву півкулю, пов’язану з однобічним візуальним сприйманням зовнішнього світу, куди і переміщується активність дитини. В той же час виключається ліва півкуля, де розміщені центри мислення і мови.

Дослідження, проведені у ряді країн з метою вивчення ступеня “споживання” дітьми телепередач, показали, що перші контакти з телебаченням діти мають уже у віці двох років. У віковій групі трирічних вже 60 відсотків дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як свідчать вчені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці. [12]

Як відмічають спеціалісти-медики, відверто непристойні відеофільми, фільми жаху тощо небезпечні для дітей з високою збудливістю. Пристрасть до таких відеофільмів провокує асоціальну поведінку, агресивність, жорстокість, вандалізм, злочинність. Це призводить до серйозних патологічних наслідків.

Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної адаптації, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації.

Прогресивні сили світу, в тому числі й педагогічна громадкість, не можуть не думати про психологічні та моральні втрати та наслідки, особливо для дітей та молоді, сьогоднішньої практики “культурного імперіалізму” з його пропагандою масової культури, культури насильства, вседозволеності, низьких інстинктів людини, звичаїв злочинного світу. Використання культури як джерела наживи, як каналу, через який формується перекручене уявлення про світ, про життя негативно відбивається на духовному розвиткові молоді.

Німецький письменник Бертольд Брехт підкреслював, що при використанні творів культури для маніпулювання людською свідомістю відбувається процес, який він назвав “переплавкою духовних цінностей у товар”.

Серйозно турбує і те, що сучасна молодь більше уваги приділяє “агресивним формам культури”, які розповсюджуються зі швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації. А книга як джерело духовного розвитку відступає на другий план. [13]

Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п’яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література займає лише 4,5 відсотка.

Відчудження молоді від книги – це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Дідро, “коли люди перестають читати, вони перестають міркувати”. Американські педагоги також стикнулися з таким серйозним фактом, як повна відсутність у дітей інтересу до читання. Причину такого явища вони вважають у тому, що у США довгі роки формувалося покоління, “яке не читає книжок”, а дивиться телевізор. Високорозвинена індустрія розваг надає молоді широкий спектр можливостей щодо проведення дозвілля, тому приділяти серйозну увагу читанню, підкреслюють вони, може лише той, хто з дитинства орієнтований на це. І сьогодні в країні налічується до 70 відсотків осіб, які, одержавши середню освіту, в подальшому майже нічого не читають.

Професор Д. Баске з ФРН говорить про “вторинну неграмотність” як про серйозну соціальну проблему країни. Під цим він розуміє такий стан, коли молоді люди, навчившись читати та писати, читають так мало, що по відношенню до літератури ведуть себе як неграмотні люди, не сприймаючи її.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа за те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. В цьому зв’язку не можна не пригадати слова видатного педагога В. О. Сухомлинського, який писав, що дитині необхідно прививати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стає для неї духовною потребою, то у роки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною. [7, 8]

Проблема “дитина – телевізор” ще не вивчена достатньою мірою. Хоча в цьому напрямку у ряді країн і ведуться серйозні психолого-педагогічні та медичні дослідження, але справжньої науки, пов’язаної із впливом всіх засобів масової інформації на процес соціалізації дітей, духовне, емоційне та моральне формування, ще не створено. У комплексі мір важливе значення має особистісний приклад батьків, їх ставлення до проблеми “споживання” телепередач, посилення виховного впливу сім’ї в цьому плані.

Результатами регулярного переглядання дітьми та підлітками сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ (реально приблизно 1% людей чинить насильство, а на телеекрані 50%), прийняття ролі жертви під час виникнення небезпечних життєвих ситуацій [5]. На сьогоднішній день виявлені умови, за яких екранне насильство підкріплюється та копіюється в реальному житті, а саме: якщо воно у фільмі винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, якщо фільм красиво зроблений, має художню цінність. Певна частка досліджень впливу телебачення на особистість присвячена й деяким іншим аспектам її поведінки. Показано, що для окремих людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі в суспільному житті, прогулянок, занять спортом. [2]

3.2. Вплив телебачення на формування особистості дитини.

Телебачення є одним із засобів масової комунікації. Отже, інформація, яку воно поширює, має бути зрозумілою для якомога більших верств населення. Тому події роз’яснюються, інтерпретуються, за глядача роблять висновки, йому нав’язують порядок денний – про що знати, а про що ні.

Якщо телебачення розраховано на масового глядача, то воно повинно задовольняти якомога більшу кількість його представників. Тому на телебаченні домінують соціальні стереотипи, тобто воно повинно орієнтуватися на його потреби. А потреби бувають різними: земними і високими, матеріальними і духовними. За А. Маслоу структуру потреб людини можна представити у вигляді піраміди: в її основі лежать фізіологічні потреби у їжі, сні тощо, над ними надбудовуються більш високі потреби в безпеці, любові, повазі, а ще над ними – мета потреби у досконалості, красі, правді, самореалізації. Звісно, щоб вижити, людина має передусім задовольнити потреби нижчого рівня, а вже потім – вищого. Перші притаманні всім, другі – багатьом, але не всім. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідно задіяти такі її потреби, які б дали незаперечний ефект, тому телебачення експлуатує насамперед базові потреби людини.