Зміст

Вступ

1.1 Феномен впевненості  як детермінанта  діяльності

      Протягом 1991-2005рр. в Україні склалася якісно нова соціокультурна ситуація, тому ті традиційні цінності, які ми шанували, на які ми орієнтувалися ще 20 років тому, та з яких ми брали впевненість в житті, значною мірою втратили своє значення. Для ефективної адаптації в сучасному суспільстві людина має бути впевненою у собі, власних можливостях та здібностях, адекватно оцінювати себе, бути активною та комунікабельною.

      Поруч із впевненістю в собі науковці використовують такі концепти як самовідношення й  самооцінка (У. Джемс, С. Куперсмит, М. Розенберг, Дж. Марвелл, Р.Уайли, С.Пантилєєв, С.Максименко), образ-Я (Л.Бороздіна, М. Борищевський, І.Бех, І.Кон, Є.Соколова), Я-концепція (В.Столін, Р.Бернс, Е.Еріксон), саморегуляція (С.Рубінштейн, Д.Леонтьєв, Б.Братусь, В.Клочко,  В.Петровський), а також більш життєві – загальне благополуччя, задоволеність життям та ін.

      Вивчення  проблеми впевненості людини в собі набуває в останні десятиліття  особливої актуальності. Це обумовлюється  багатьма обставинами. Зокрема, зростає  увага до „людського фактора”, властивостей і станів особистості в різних видах діяльності; істотно підвищується рівень загальної тривожності і напруженості у багатьох категорій людей.

      Аналіз  стану вивчення проблеми впевненості  в психології свідчить, що в її розумінні  існують певні теоретичні розбіжності. Це пояснюється, в першу чергу, складністю і багатогранністю самого феномена, а також розкриттям і проявами його через інші поняття, такі, наприклад, як сміливість, рішучість, сором’язливість, самооцінка, воля [3]. Звідси й довільне використання різними авторами поняття „впевненість”. Воно трактується і як впевненість як міра поведінки, і як можлива характеристика, пов’язана з оцінною діяльністю людини, і як стан, що тим чи іншим чином виражає риси характеру людини, а також як стан, що виникає при оцінці результативності своїх дій і формуванні самооцінки стосовно власних можливостей [2; 5; 6].

      Мета  дослідження: здійснити теоретичний та експериментальний аналіз сучасного стану проблеми вивчення впевненості та невпевненості в собі.

      Для досягнення зазначеної мети в роботі необхідно було вирішити наступні завдання:

• проаналізувати значення феномену впевненості та невпевненості у психологічній літературі;
• виявити рекомендації щодо подолання невпевненості;
• дослідити вплив рівня впевненості на розвиток креативності особистості.

      Теоретичні  методи наукового  пошуку: аналіз та узагальнення матеріалів з філософської, психолого-педагогічної і науково-методичної літератури, що стосуються зазначеної проблеми, а також проведення експериментального дослідження.

Розділ 1. Впевненість та невпевненість як детермінанти розвитку особистості

1.1 Феномен впевненості  як детермінанта  діяльності

      Поняття «впевненість у собі» поки що нове у вітчизняній та світовій психології. Труднощі з визначенням впевненості  виникли з кількох причин. По-перше, феномен «впевненість», ймовірно містить у собі безліч ознак, які самі однозначно не визначені  і виявляються, як більшість думок й почуттів людини, лише опосередковано – через комплекс зовнішніх поведінкових ознак. По-друге, саме теоретичне розуміння концепту «впевненість» розуміється під впливом повсякденного його розуміння - як певного стилю поведінки, що виявляється у цілком конкретних ознаках.

      Першим, хто серйозно зайнявся цією проблемою  був Андре Сальтер. У роботі «Умовно-рефлекторна терапія», він припустив, що впевненість – це перевага процесів збудження над процесами гальмування. Дж. Вольпе пояснював невпевненість впливом соціальних страхів, А. Лазарус бачив причини невпевненості у «дефіциті поведінки», слабкому оволодінні необхідними навичками поведінки. У рамках гештальттеорії головною характеристикою впевненої людини виступає зрілість – прийняття людиною відповідальності за саму себе (Ф. Перлз).  К.Роджерс розуміє впевненість у собі як довіру своєму життєвому досвіду. Він виділяє впевненість як важливу умову конструктивної самоактуалізиуючої поведінки людини. Таким чином, якщо у світовій психологічній науці в межах психотерапевтичних та психокорекційних практик був виявлений феномен ²впевненість у собі² та здійснювалися спроби його теоретичного обґрунтування.  У  той же час у пострадянській  науці єдиним хто зробив спробу його концептуалізувати та операціоналізувати шляхом теоретичного й емпіричного осмислення був В.Ромек. На його думку, змінними та ситуаційно залежними є прояви впевненості-невпевненості. Проте, існує досить стійка характеристика як “впевненість у собі², яка може бути виявлена як загальне позитивне когнітивно-емоційне ставлення до власних навичок. Когнітивний компонент впевненості, на думку В.Ромека, є близьким за змістом до концепту “віри у ефективність² (А.Бандура); емоційний компонент може бути визначений як сором¢язливість та ініціативність у соціальних контактах.

      Розглядаючи проблему впевненості, можна відзначити, що нині до розуміння такого поняття, як впевненість, існують різні підходи. Так, одні дослідники [1; 5] розглядають упевненість як почуття. Відтак увага акцентується на переживаннях, відчуваннях і усвідомленнях особистістю своїх можливостей у майбутніх діях. Інші вважають впевненість вольовою якістю, що поєднує і зцементовує рішучість, сміливість, ініціативність та наполегливість. Впевненість у своїх діях і можливостях має бути постійним компонентом волі людини, без неї діяльність не буде ефективною [2].

      Деякі автори стверджують, що є вольові  якості як приватні (ситуаційні) характеристики вольової поведінки і вольові якості як постійні (інваріантні) характеристики цієї поведінки, тобто як особистісні властивості. Отже, якщо в людини формується стійке (нехай навіть помилкове) уявлення про свою правоту у всіх справах і судженнях, про свою здатність оволодіти будь-якою ситуацією і впоратися з будь-якою справою (тобто спостерігається стійка висока самооцінка своїх можливостей і високий рівень домагань), то така людина, незалежно від реального володіння ситуацією, часто виявлятиме в поведінці наполегливість та інші вольові якості. Якщо ж ці стійкі утворення підкріплені реальними можливостями людини, тоді можна говорити про вольові якості не просто як про приватні характеристики поведінки, а як про її інваріанти, тобто особистісні властивості [2].

      Існує концепція, згідно з якою особистість  може виявити сміливість на рівні  психічних станів, ще не володіючи  якістю сміливості, і що сміливість, як і інші вольові якості (рішучість, упевненість, наполегливість), стає властивістю особистості, коли вона не зв’язана з тією чи іншою конкретною ситуацією і стає генералізованим способом поведінки особистості у всіх ситуаціях, де потрібен виправданий ризик задля досягнення успіху [1].

      Висловлюється подібна думка й щодо впевненості як якості особистості. У цьому випадку увага акцентується на самооцінці особистістю своєї підготовленості. Самооцінка можливостей є відносно постійним елементом структури особистості, оскільки вона базується на її якостях і властивостях, які у певний віковий період мають відносно стійкий характер. Особистість переживає свої вольові якості. Як стан рішучості характеризує рішучість, так і переживання впевненості в повторюваних умовах утворює таку особистісну якість, як упевненість. Але властивості і якості функціонують за допомогою психічних станів. А вони за своєю природою рухливі, залежать від життєвих обставин і можуть мати відносно стійке вираження. Отже, між психічним станом особистості і вольовою якістю існує прямий логічний зв’язок, і впевненість розглядають як активний вольовий стан, що часто є однією з характерних рис людей із сильною волею.

      Багато  ж авторів вважають, що вольовий стан не тотожний волі та вольовим якостям, оскільки він може переживатися і  безвольною людиною. Вольовий стан виражається у вольовій активності і пасивності, у рішучості і нерішучості, у впевненості і невпевненості, у „боротьбі мотивів” як складному і типовому вольовому стані і навіть у каятті [7].

      Один  з підходів у вивченні впевненості  – через психічні стани: стан упевненості пов’язаний з інформаційною стороною психічної активності людини, з її інтелектуальною діяльністю. Невпевненість – це сумнів; упевненість – це коли немає сумнівів у необхідності здійснення будь-якої діяльності або в тому, відбудеться чи ні якась подія. Це можлива характеристика, пов’язана з оцінною діяльністю людини, що може, при значимості бажаного результату діяльності, викликати в людини певні стани (тривоги, рішучості/нерішучості, радісного передчуття тощо), але сама станом не є [3]. Отже, впевненість/ невпевненість є лише причинами, що викликають якийсь стан.

      Упевненість може бути компонентом психічного стану, тривалість якого коливається в  значних межах (від секунд до багатьох днів). У стані психічної готовності визначається не просто впевненість, а твереза впевненість у своїх силах. Психічний стан мобілізаційної готовності характеризується як досить стійка впевненість, що спрямовує свідомість людини на досягнення високого результату і готовність боротися з будь-якими труднощами під час майбутньої діяльності [2]. При цьому психологічно мобілізаційний стан характеризується перенесенням інформації з довгострокової пам’яті в оперативну, необхідну для ефективної діяльності, активізацією розумових процесів (прискоренням оперативного мислення), створенням у себе впевненості в успіху.

      Осмислення  поняття „впевненості” дозволяє узагальнити погляди психологів у таких категоріях (таблиця 1.1).

      Подальший аналіз літератури показав, що в тому чи іншому вигляді проблему впевненості  в собі, довіри до себе і до своїх  здібностей можна знайти в багатьох психологічних теоріях, що так чи інакше стосуються психології особистості [7]. Однак „впевненість у собі” як психологічне поняття з’явилося в науковій літературі порівняно недавно, у зв’язку з завданнями психологічної корекції діяльності.

      Впевненість у собі характеризується відкритістю  в міжособистісних відносинах. Впевнене вираження своїх почуттів і думок  у конкретній соціальній ситуації може сприяти подоланню страху, що, один раз виникнувши, міцно асоціюється  з певними соціальними ситуаціями і потім підкріплює само себе, і соціальний страх стає домінуючим почуттям, яке блокує активність людини. Подоланню страху сприяє оптимальний рівень раціонального мислення, що дає шанси діяти з впевненістю в собі.  

Таблиця 1.1

Категоризація поняття впевненості в розумінні  
вітчизняних і зарубіжних психологів

      Отже, впевненість розглядають як комплексну характеристику, яка включає в  себе емоційні (страх і тривожність), поведінкові (дефіцит навичок соціальної поведінки) і когнітивні компоненти. Одним з визначень впевненості вважається здатність індивіда висувати вимоги і запити у взаємодії із соціальним оточенням і домагатися їх здійснення. Впевненість у собі розглядається також як властивість особистості, ядром якого є позитивна оцінка індивідом власних навичок і здібностей як достатніх для досягнення значимих для нього цілей і задоволення його потреб [3].

      В сучасній психології найбільш детально досліджена „поведінкова” основа впевненості в собі. Вивчаючи причини невпевненості в собі, можна припустити, що її причиною може бути брак способів поведінки, які мають забезпечувати повноцінне оволодіння соціальною реальністю, ригідністю і неадаптивністю невеликої кількості поведінкових альтернатив. Брак навичок визначається як дефіцит поведінки. Виокремлюються чотири групи навичок, достатніх для повноцінної життєдіяльності, а отже і для впевненості в собі: здатність сказати „ні”, здатність відкрито говорити про свої бажання і вимоги; здатність відкрито говорити про свої позитивні і негативні почуття; здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати розмову [7]. Така позиція багатьох авторів дозволяє структурувати поняття впевненості (рис. 1.1).

      Рис. 1.1. Структура впевненості за аналізом літературних джерел

      Деякі автори відзначають, що саме впевнена поведінка виражається в умінні будувати відносини в бажаному напрямі, наприклад, у спілкуванні зі значимими іншими і сторонніми, в умінні звернутися до них. Крім того, впевненість у собі обумовлює зростання самоповаги, а невпевнена у собі людина стримує почуття внаслідок тривоги, відчуття провини і недостатніх соціальних умінь [4].

      Аналіз  літератури показав, що основні права  людини підтримують впевненість  у собі. Це, наприклад: право бути одному; право бути незалежним; право  на успіх; право бути вислуханим і  прийнятим всерйоз; право одержувати те, за що платиш; право мати права, наприклад, діяти в манері упевненої в собі людини; право відмовляти на прохання, не почуваючи себе винним і егоїстом; право просити того, що хочеш; право робити помилки і відповідати за них; право не бути напористим [6; 7].

      Іншим підходом до опису впевненої поведінки є навички спеціальної поведінки, що виражають впевненість у собі. Базовим твердженням є просте вираження почуттів, думок і прав. Наприклад: „Я хотів би зараз піти”, чи: „Ви мені дуже подобаєтесь”. Емпатичне твердження вказує на усвідомлення почуттів і позиції іншої людини. Зростаюча впевненість у собі розвивається поступово – від мінімально упевнених висловлювань, що не потребують відносно значних зусиль, до більш категоричних тверджень, коли мінімальна відповідь неефективна [1; 7].

      Виходячи  з проведеного нами теоретичного аналізу, можна зробити висновки, що впевненість у собі є властивістю  особистості, ядром якої виступає позитивна  оцінка індивідом власних навичок  та здібностей як достатніх для досягнення значущих для нього цілей та задоволення його потреб. Важливим при формуванні впевненості у собі є не стільки об'єктивний життєвий успіх, статус тощо, скільки суб'єктивна позитивна оцінка результатів власних дій та оцінки, що надходять з боку значущих людей. Позитивні оцінки наявності, «якості» й ефективності власних навичок та здібностей визначають соціальну сміливість у постановці нових цілей та визначенні завдань, а також ініціативу, з якою людина береться за їхнє виконання. Важлива наявність позитивного образу ²Я², що включає прийняття себе, адекватну самооцінку, прийняття відповідальності за власні рішення та життя в цілому, турботу про своє ²Я² як духовне, так і фізичне, задоволеність собою та життям, доброзичливість, спокій та самодостатність. Тому дуже важливо формувати позитивний образ ²Я² у дитини  із раннього дитинства. Не тільки батьки, але і кожний значущий для дитини дорослий, має поважати її прагнення до самоствердження, допомагати їй утримувати свою поведінку у певних межах й уникати такого з нею поводження, яке може викликати в неї сумніви у власних силах й своїй значимості та підірвати, ще не стійке, відчуття впевненості в собі.

      Впевненість у собі є необхідною умовою існування  особистості як суб'єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей. Самоорганізація особистості на суб'єктивному рівні неможлива без відчуття впевненості у собі, як повноцінного оволодіння собою, своєю сутністю, як здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них, зберігаючи адекватну критичну позицію стосовно самого себе, здатності передбачати результати дій до їх виконання, самостійно будувати стратегію досягнення цілей відповідно до внутрішніх особистісних змістів. Це означає вміння співвідносити потреби, що виникають, з власними можливостями та з прийнятними для даної людини способами реалізації, що відповідає соціокультурним орієнтирам даного суспільства в кожній конкретній ситуації.

      Людина  постійно змінюється, змінює її кожна  дія. Саморозвиток полягає в постійному «виході людини за межі себе», межі свого досвіду, а кожний такий «вихід»  призводить до зміни самого досвіду, тобто себе самої, і це продовжується нескінченно. «Вихід людини за межі себе» пов'язаний з певним рівнем впевненості людини у собі в тій чи іншій сфері її життєдіяльності. Таким чином, у різних сферах життєдіяльності людині властивий різний ступінь, чи рівень впевненості у собі в залежності від того, наскільки вона здається авторитетною та успішною сама собі в різних сферах життя у своєму минулому досвіді, а також в залежності від того, наскільки для неї значуща сама по собі та чи інша сфера життя. Таким чином, результат будь-якої не передбачуваної активності заздалегідь невідомий, і людині необхідна певна міра впевненості у собі, щоб бути здатною на вчинок, чи, іншими словами, необхідна віра у власні можливості, саме вона робить реальної постановку цілей.

      Повноцінний розвиток людини як особистості та суб'єкта діяльності неможливий без  спілкування. Теоретичний розгляд  формування Я-концепції, позитивного  самовідношення, первинності довіри світу свідчить про те, що впевненість у собі формується та виявляється саме в спілкуванні. У процесі спілкування формується інтегральна оцінка себе, своєї цінності в даній реферативній групі, свого соціально-комунікативного рангу, який певною мірою визначає самооцінку та рівень домагань.  

      Таким чином, «впевненість у собі» є  досить багатогранним та складним феноменом, який складається з великої кількості  компонентів. З кожним днем він набуває  все більшого значення, тому потребує подальшого вивчення. За мету можна  поставити виділення деяких типів впевнених у собі людей на основі, наприклад, професійної діяльності.

1.2 Вплив невпевненості  в собі на розвиток  особистості

      У нашому суспільстві проблема невпевненості  в собі стає глобальною. Дивно, що це відбувається саме зараз, коли якість життя людей покращується з кожним днем. А може, вся справа саме в цьому: в колишні часи людина не мала розумної побутової техніки та інших можливостей - навіть поїздки на порівняно невеликі відстані були проблемою, але люди це долали, і ставали впевненіше. Звичайно, завжди були люди із заниженою самооцінкою, але сьогодні, коли вони просто губляться у величезних просторах мегаполісів, це відчувається все сильніше.

      Статистика  психологічних досліджень показує, що саме проблема невпевненості змушує людей найчастіше звертатися до фахівців: таким людям важко спілкуватися з оточуючими. Вони ніяк не приймають рішення і мучаться від того, що не можуть реалізувати свої бажання і потреби.

      Настрій у таких людей майже завжди пригнічений, вони починають заздрити іншим - тим, хто впевнений у собі і спокійний, і ще глибше провалюються в болото відчаю.

      Невпевненість в собі, проблема древня, як людська  цивілізація, привернула увагу медиків  і психологів порівняно недавно  – в середині XX століття. Саме тоді стало зрозуміле: прогресуюча невпевненість в собі може спричинити масу неприємностей – аж до психосоматичних захворювань, таких як астма, головний біль і гастрит.

      Одні  пояснюють невпевненість в собі тим, що в корі головного мозку  невпевненої в собі людини процеси  гальмування переважають над процесами збудження.

      Невпевненість в собі дає початок підлітковому цинізму, із-за неї виникають шлюбні союзи пузатих сорокалітніх чоловіків  з юними вісімнадцятирічними  дівами і так далі Але головне  – вона як би блокує людину, заважає йому самовиражатися і навіть дає можливість проявити себе в негативному ключі.

      Ось всього лише декілька прикладів. Те, як невпевненість в собі може послужити  причиною сильної залежності від  чужої думки, пояснювати не треба. Хіба що сказати про те, як незручно відчуває себе залежний: чужі інтереси і оцінки видаються йому набагато значимішими, ніж власні; кожен свій вчинок і навіть задум він оцінює перш за все очима тих, що оточують, а головне – йому хочеться схвалення від всіх: починаючи з близьких і закінчуючи пасажирами в трамваї.

      Або візьмемо ревнивців: людина, що з'їдається ревнощами фактично «пережовує»  один-єдиний страх, – що він виявиться  гіршим за суперника, якому нададуть перевагу.

      Не  факт, що невпевнена в собі людина має  неодмінно бути тихонею. Наприклад, агресивна поведінка по відношенню до свідомо слабкішого – теж прояв невпевненості в собі (а заразом і бажання її компенсувати).

      Невпевненість в собі може виявлятися на різних стадіях  поведінки. Наприклад, якщо думка про  те, чи не попросити на вечірці подругу представити вас тому красеневі, змінилася побоюванням, що навряд чи він сприйме серйозно так жахливо одягнену дівчину – це невпевненість в собі на стадії постановки мети. Коли хтось готується вступати до престижного ВУЗУ, але раптово вирішує, що це дуже круто для людини без зв'язків, і у результаті подає документи в позаштатний інститут – це невпевненість в собі при плануванні дій. А ось коли наш хтось вже написав вступний твір  в позаштатний інститут і рве на собі волосся, бо він жахливий, хоча ще кілька годин тому видавався цілком пристойним – це невпевненість в собі при оцінці результатів своїх дій.

      Звідки  взагалі береться невпевненість  в собі? Як і багато інших напастей, вона часто формується в дитинстві, коли знання про світ і про себе здебільше складаються з чужих  оцінок, а не з реальних фактів. «Щось  у вас загальмоване дитя», – говорить вихователька дитячого саду мамі. Мама дивиться на мрійливого сина і запитує: «Що ж ти у мене насправді такий?» І ось зерно посіяне.

      Але це ще півбіди. Для того, щоб невпевненість  в собі пустила коріння, треба  потерпіти яку-небудь невдачу. Яка  буде бурхливо сприйнята або вами, або що оточують.

      Проте і це не вистачає. Кожному з нас  доводилося переживати невдачі або  чути невисокі оцінки власних здібностей? Чому ж одних не позбавляють сил  сплески невпевненості в собі, а інших вони просто паралізують?

      Теорій  із цього приводу досить – як чисто фізіологічних, так і психологічних. Одні пояснюють невпевненість в собі тим, що в корі головного мозку невпевненої в собі людини процеси гальмування переважають над процесами збудження. Інші зводять справу до уміння адаптуватися до життя і взаємодіяти: якщо людина не здатна правильно ставити цілі, співвідносити їх із зовнішніми обставинами і позитивно оцінювати свої результати – то це і є невпевненість в собі.

      1.3. Рекомендації щодо  подолання невпевненості  та розвитку впевненості  в собі

      Перш  за все, перестаньте згадувати минулі невдачі, і звинувачувати батьків  і вчителів у тому, що вони виховали вас невпевненим і сором'язливим. Минулого не повернути і не виправити, зате даний повністю в наших силах, і потрібно використовувати всі  можливості, щоб жити повноцінним і щасливим життям.

      Наступне, що варто усвідомити: ваша свобода  і життєрадісність набагато важливіше  того, що про вас думають і говорять інші люди: сусіди, колеги по роботі, знайомі  та родичі. Якщо ваші рішення і вчинки не приносять шкоди оточуючим, то ви можете вести себе так, як хочеться саме вам, а не комусь іншому.

      Для того, щоб вважати себе гідною людиною, необов'язково чекати похвали від  оточуючих - знайдіть привід похвалити  себе самі. Спробуйте скласти список того, що у вас добре виходить: своїх умінь і талантів, включаючи навіть ті, які здаються вам негідними уваги - наприклад, у вас виходять дуже смачні пироги. Навіть якщо для того, щоб фіксувати свої плюси і досягнення, вам доведеться завести щоденник - зробіть це.

      Перестаньте порівнювати себе з іншими людьми, і переживати через те, що вони досягли  більшого, ніж ви. У успішних людей  треба вчитися, і перш за все тому, що завжди треба йти до своєї мети, а не намагатися виправдовувати очікування оточуючих. Порівнюйте свої сьогоднішні досягнення з вчорашніми, і все буде відмінно - зрозуміло, якщо ви будете весь час йти вперед.

      Спробуйте змінити свою реакцію на невдачі  і неприємності: навчіться радіти їм, як новим можливостям, або хоча б поставтеся до них нейтрально. Це звучить незвично, і може здатися дурним, та й навколишні можуть не зрозуміти - але результат вартий того. З часом ви почнете помічати, що неприємності кудись поділися, а всі справи, за які ви беретеся, у вас непогано виходять.

      Упевнені  в собі люди впевнені не тому, що у них в житті все гладко, а тому, що вони вперто йдуть до своїх цілей, не зациклюючись на неприємності і невдачі.

      Психологи пропонують багато різних вправ і  тренінгів для розвитку впевненості. Відвідувати курси та тренінги може не кожен, хоча це потрібно робити обов'язково. Заплануйте собі таке навчання, а до тих пір спробуйте зайнятися  своєю поведінкою самі.

      Є ряд простих ситуацій, що допомагають виробити впевненість, але ці ситуації треба створити самому - а невпевнені люди якраз таких ситуацій намагаються уникати.

      Ми  наведемо кілька прикладів: можна вибрати  щось для себе, але краще виконати все, що пропонується нижче.

      Почніть з магазинів - наприклад, з магазину дорогої побутової техніки чи меблів. Увійдіть, виберіть товари, які  вам подобаються, не звертаючи уваги  на ціну, і попросіть продавців  показати їх вам - з детальною консультацією. Потім чемно подякуйте і вирушайте у своїх справах, нічого не купивши.

      Наступний раз зайдіть в інший магазин - бутік з дорогим одягом, і  уважно розглядайте ті моделі, які  вам подобаються. Потім починайте  приміряти - стільки, скільки хочете. Якщо послуги продавця вам не потрібні - ввічливо відмовтеся від них, пояснивши, що ви просто хочете приміряти одяг - це ваше право. Далі зробите, як і в першому випадку, не думаючи про те, що ви можете викликати негативну реакцію продавців.

      Таких ситуацій можна змоделювати багато:

      ·  Зайдіть в будь-який магазин і попросіть касира розміняти вам гроші, не виправдовуючись і не даючи розлогих пояснень.