Вплив тривожності підлітків на їхню успішність
Житомирський державний педагогічний інститут
Кафедра психології
Вплив тривожності підлітків
на їхню успішність
Житомир 2012
Вступ …………………………………………………………………..
Розділ I. Теоретичний аналіз проблеми вікових особливостей тривожності у період ранньої юності
1.1 Проблема тривожності особистості у наукових джерелах......................
1.2 Аналіз дослідження психологічних причин тривожності в ранній юності у психолого-педагогічній літературі…….
Розділ II. Методичні засади курсового дослідження психологічних причин тривожності у старшокласників..……………………...
Розділ III. Аналіз результатів емпіричного дослідження детермінант тривожності у старшому шкільному віці………….
Загальні підсумки…………………………………………………….
Список використаної літератури…………………………………..
Актуальність дослідження. На сьогодні проблема психологічних детермінантів тривожності у період ранньої юності є досить актуальною, адже в нашому оточенні, на превеликий жаль, все більше і більше спостерігаються випадки психологічної тривожності серед дітей. Це пов’язано з різкими змінами в суспільстві, з проблемами в сім ї, з проблемами в особистому житті, відсутності належного спілкування з батьками та друзями, у подальшому з вибором професії. Трапляється, що з невідомих на це причин, дитина просто замикається в собі і живе в своєму світі, все інше для неї не існує. Та з іншого боку, в наш час, для досягнення чогось у житті, треба пережити багато тривог та пройти чимало випробувань, які приготувала нам доля. І без сторонньої допомоги це тяжко зробити, і не кожному під силу.
Більшість вітчизняних та зарубіжних психологів уважно слідкують за формуванням та розвитком гармонійної, соціально активної особистості. Вони виявили багато причин тривожності, які в першу чергу залежать від психіки дитини і які необхідно терміново долати, адже вони руйнують подальше щасливе, безтурботне життя дітей.
Проблема тривожності особистості завжди посідала важливе місце у педагогічній та віковій психології й на сьогодні є достатньо розробленою. Разом із тим, багатоаспектність наукового дослідження тривожності дослідили Г. Айзенк, Ю. Антонян, В. Астапов, Г.Берулава, Л. Божович, Г. Габдрєєва, Ж. Глозман, Е. Ейдеміллер, К. Еріксон, А. Захаров, В. Козаков, М. Корольчук, Б. Кочубей,Н. Махонін,О. Мірошниченко, У. Морган, Ю. Пахамов, Н.Пікуль, А. Прихожан, Е. Соколов, Ч. Спілбергер, Т. Титаренко, Ю. Ханін та інші.
Наукове вивчення цієї проблеми допоможе нам, насамперед, розробити практичні рекомендації, розв’язати завдання та проблеми, пов’язані з детермінантами тривожності.
Таким чином, можна дійти висновку, що число тривожних дітей досить велике. Вони відрізняються між собою різним ступенем переживань, невпевненістю в собі, емоційною нестійкістю, страхами тощо. Тому проблема вивчення
психологічних детермінантів тривожності є дуже важливою і актуальною. І нам як майбутнім педагогам необхідно знати та вміти відшукати шляхи їх подолання, тому що лише вчасно надана допомога зможе перешкодити розвитку у таких дітей невротичних станів і неврозів.
Об’єктом дослідження є тривожність особистості.
Предметом дослідження є психологічні детермінанти тривожності у період ранньої юності.
Мета дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні психологічних причин тривожності в ранній юності, визначенні їх особливостей та шляхів їх подолання.
Відповідно до об’єкта, предмета і мети була сформульована основна гіпотеза дослідження: виникнення тривожності у період ранньої юності зумовлюється як індивідуально – особистісними особливостями дітей, специфікою загальної психосоціальної ситуації розвитку дитини в сім ї, в школі, так і впливом значущих дорослих, і має розглядатися в контексті взаємодетермінації психічного і соціального.
Завдання дослідження:
1) Здійснити теоретичний аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми;
2) Виявити психологічні детермінанти тривожності у період ранньої юності;
3) Визначити шляхи попередження та подолання психологічних причин тривожності у період старшого шкільного віку;
Експериментальна база курсового дослідження:
Ми проводимо дослідження з 7-ма учнями 8-А класу Житомирського міського колегіуму – середній загальноосвітній заклад освіти філологічного та культурно-естетичного профілів для обдарованих та здібних дітей.
Методи дослідження:
1) метод тестування;
2) метод спостереження;
3) метод експерименту;
4) метод бесіди.
В курсовому дослідженні ми використовували такі методики курсового дослідження:
1. Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора.
2. Методика дослідження тривожності Ч. Д. Спілберга та Ю. Л. Ханіна.
3. Методика оцінювання рівня тривожності нервово-психічної стійкості індивіда
( за В. А. Бодальовим).
4. Методика вивчення стресостійкості. (Зелінська Т. М., Михайлова І. В.)
5. Методика діагностики самооцінки психічних станів ( по Г. Айзенку).
Наукова новизна дослідження полягає у глибшому дослідженні детермінант тривожності у період ранньої юності.
Надійність і вірогідність дослідження. Надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки, застосуванням методів адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу, використанням методів математичної статистики.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні наукових знань про психологічні детермінанти тривожності в ранній юності, а також у визначенні шляхів їх подолання та подальшого розвитку.
Практичне значення дослідження полягає в експериментальному дослідженні проблеми, в розв’язанні проблем та завдань, а також в розробленні психолого-педагогічних рекомендацій для кожного з досліджуваних учнів.
Апробація результатів. Результати роботи були представлені на звітній студентській науковій конференції у Житомирському державному університеті імені Івана Франка.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних підсумків та списку використаної літератури.
Теоретичний аналіз проблеми вікових особливостей тривожності
1.1 Проблема тривожності особистості у наукових джерелах
Кожна особистість в нашому суспільстві, на основі власного досвіду та спостережень за людьми, які живуть поруч розуміє, що тривожність особистості в середині двадцятого століття є всепроникаючим та глибоким явищем.
Тривога – це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об’єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність – це схильність людини до переживання, стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов’язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі.
Тривога і тривожність тісно пов’язані зі стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу (1).
Як і стрес в цілому, стан тривоги не може бути названо однозначно поганим або хорошим.
Іноді тривога є природною, адекватною, корисною.
Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, коли особистість виступає перед аудиторією з промовою або здає іспит. Людина може відчувати хвилювання, йдучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і
навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібно виходити на вулицю вночі в певній самотності.
У інших випадках тривога особистості є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з’являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності 9 4;
Тривожність особистості в наукових джерелах розглядається з різних позицій, численними науковими течіями, вченими. З одного, як вказували Р. Мей і інші – це «центральна проблема сучасної цивілізації», як найважливіша характеристика нашого часу: «XX століття – століття тривоги».
Їй надається значення основного «життєвого почуття сучасності». З іншого (З. Фрейд) – психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації і т.п. Наприклад різні змагання, або екзаменаційна тривожність.
Недивно тому, що цій проблемі присвячена велика кількість досліджень, причому не тільки в психології, але і в літературі, соціології, фізіології, філософії(3).
Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста. Страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривога – це стан неприємного передчуття без видимої причини.
Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об’єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози (по Фрейду об’єктивна тривога), тобто те, що інші автори визначають як страх. Крім того З. Фрейд використовує термін «боязнь». За визначенням Е. Зетцеля, страх – це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої
небезпеки. Тривога – це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначима.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невід’ємні – вони тісно пов’язані одна з одною. Він визначає тривогу, як страх перед невід’ємним.
Таким чином, можна зробити висновок, що тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх – це вираз тієї ж самої якості, але в об’єктивній формі (на певний об’єкт). Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв’язку із страхом.
Необхідно відзначити, що більшість публікацій відносяться до зарубіжної науки. У вітчизняній літературі досліджень щодо проблем тривожності досить мало, і вони носять достатньо фрагментарний характер. Я думаю, що це обумовлено не тільки відомими соціальними причинами, але і тим впливом, який надали на розвиток західної суспільної і наукової думки такі напрями, як психоаналіз, філософія, психологія і психіатрія.
Основну значимість тривожності і страху розглядали, старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя. Відомий вислів арабського філософа XI ст.. – Алла ібн Хазма з Кордови, наводить в своїй книзі Ч. Спілбергер: «Я знаходжу важливою тільки цю мету – уникнути тривоги… Я відкрив не тільки те, що все людство розглядає цю мету як хорошу і бажану, але також і те, що жодна людина нічого не зробить і не скаже єдиного слова, не сподіваючись за допомогою цієї дії або слова звільнити свій дух від тривоги». До числа філософів, які, на загальну думку, найбільшою мірою зробили вплив на сучасні уявлення про тривожність і страх, відноситься, перш за все, Б. Спіноза. Відомий його вислів: «Немає страху без надії, немає надії без страху». Страх для Спінози – істотний стан душі, який проявляється в очікуванні болю і неприємностей, які можуть відбутися в найближчому майбутньому. Як важливу суб’єктивну умову виникнення страху Спіноза виділяв наявність почуття невпевненості і невизначеності. Спіноза, відповідно до характерної для мислителів XYIIстоліття віри в розум людини, вважав, що переживання тривоги і
страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю свого розуму(4).
Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати шлях. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності(5).
А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка, що тривога – це »хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, пов’язаність з стражданням, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла(6).
Таким чином, філософське вивчення проблеми тривоги зробило великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.
Науково-психологічне дослідження тривожності особистості як вказує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди про страх ґрунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварини, відіграє значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь удосконалювали цей адаптивний механізм, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності – від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху – від виразу обличчя і міміки. До таких реакцій як посилене серцебиття. Збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій
тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції – сигнальну і оборонну, про зміни, які викликаються страхом.
В теорії Джемса – Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядається У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес. Який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху». Судячи з опису, тривога особистості розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові… такі жахи малюються нам у вигляді картинки, яка б могла прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ»(7).
Згідно поглядів класиків теорії навчання і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх – це дуже близькі явища. Це емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу.
Вплив тривожності на діяльність, як ситуативної, так і стійкої, широко вивчався в іншому напрямі школи навчання. Представленому відомими іменами – К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н. Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його направлений, загально активуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності». Дж. Тейлор розробив Manifest Anxiety Scale, що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах, у том у числі і в нашій країні.
Особливо значущою ця методика виявилася для практичної психології – як дорослої, так і дитячої. Широко відома в нашій країні під назвами «Шкала
відкритої тривожності» або «Шкала проявів тривожності», вона була першою методикою. В якій діагностувалися індивідуальні відмінності в схильності до переживання тривожності.
Більшість дослідників тривожності погоджуються в тому, що проблема тривожності – і в науковому, і клінічному плані – була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. Перш за все, необхідно відзначити, що погляди Фрейда відносно тривожності і страху близькі до філософської традиції, яка бере свій початок від З. Кєркегора. Значення, яке З. Фрейд надавав тривожності, можливо, найбільш яскраво відображено в його лекції 1917р. : «без сумніву, що проблема страху – вузловий пункт, в якому сходяться самі різні і найважливіші питання, таємниця, рішення якої повинно пролити яскраве світло на все наше душевне життя».
Питання, які піднімав З.Фрейд, і в даний час багато в чому залишаються актуальними. Вони, як вже неодноразово наголошувалося, мали величезний вплив на подальше вивчення тривожності, що далеко виходить за межі психоаналізу, неопсихоаналізу.
Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності особистості рівні. Проте в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв’язку із страхом, оскільки страх є об’єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.
Отже, роблячи висновок, можна охарактеризувати тривогу таким чином: тривога – це неадекватна реакція на ситуацію зовнішньої загрози; тривога – це реакція аналогічного страху, але за відсутності ситуації зовнішніх небезпек; - тривога виявляється як стан безпорадності перед лицем загрози.
1.2 Аналіз дослідження психологічних причин тривожності в ранній юності у психолого-педагогічній літературі
Рання юність – це новий віковий період(15 -18 років). Це третій світ, що існує між дитинством і дорослістю. В цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя, дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає сенс свого життя. В цей час підростаюча особистість поступово досягає такого ступеня фізичної, психічної і соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо й самостійно їх виконувати, стати повноправним громадянином сучасного суспільства. Істотно змінюється становище учнів цього віку в сім’ї, школі й суспільстві, зазнає змін і ставлення їх до себе самих. Сама назва «старшокласники» говорить про те, що основним видом діяльності в ранній юності продовжує залишатися їх учіння. Більшість юнаків і дівчат навчається в загальноосвітніх середніх школах, здобуваючи в них закінчену загальну й політехнічну освіту, у професійно-технічних училищах, поєднуючи в них набуття середньої освіти з оволодінням обраною професією. Величезне значення в розвитку молоді має її включення у виробничу працю на фабриках, заводах, підприємствах, у різних організаціях тощо. Виробнича діяльність стає для юнаків і дівчат сферою, в яких здійснюються їхні прагнення до справжньої праці, до творчості,оволодіння певною спеціальністю. Входження у виробничий колектив дорослих сприяє формуванню в них трудової дисциплінованості, організованості, відповідальності, свідомого й сумлінного ставлення до трудових обов’язків.
Одним з важливих факторів розвитку особистості в ранній юності є правильні з погляду норм і правил суспільного співжиття взаємостосунки молоді з старшими, передусім з батьками,тому проблема батьків і дітей досить часто обговорюється в психологічній і педагогічній літературі.
Період ранньої юності характеризується виникненням двобічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загальним явищем. Його називають іноді
утворенням «пар», перших побачень, перших почуттєвих контактів і відповідного зближення.
Основним шляхом гарантування характеру на цьому етапі онтогенезу особистості – є формування правильної поведінки, цілеспрямованими вимогами колективу до особистості й вимогами кожної особистості до самої себе, створення умов для здійснення такої поведінки.
Таким чином, знання особливостей особистості в ранній юності потрібне для постійного вдосконалення методів педагогічного керування цим процесом, формування у нашої молоді людини високої ідейної цілеспрямованості. «Ніщо так не підносить особу, як активна життєва позиція, свідоме ставлення до громадського обов’язку, коли єдність слова і діла стає повсякденною нормою поведінки. Виробити таку позицію завдання морального виховання», - сказав Л. І. Брежнєв. (8).
Тривожність в ранній юності має яскраво виражену специфіку, яка проявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації і захисту.
Кожному вікового періоду притаманні різні детермінанти тривожності і в психолого-педагогічній літературі існують різні думки щодо їх появи.
Наталія Пікуль зазначає, що дуже часто у людини, а тим паче у дитини, виникають різні реакції на певні ситуації, зокрема переживання або тривожність. Серед причин, що викликають тривожність, на першому місці – неправильне виховання з дитинства і несприятливі стосунки з батьками, особливо з матір’ю. Відторгнення, неприйняття матір’ю викликає тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, ніжності та захисті, адже кожна особистість буде дитиною доти, доки живі її батьки. В такому випадку виникає страх в будь-якому віці.
Тривожність може бути наслідком і симбіотичних стосунків з матір’ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Навіть у старшому віці «прив’язує» її до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. Унаслідок цього дитина
хвилюється, коли залишається без матері, легко губиться й боїться. Замість активності й самостійності розвиваються пасивність і залежність.
Н. Пікуль стверджує, що тривожність може бути викликана страхом не впоратися із завданням, зробити не так як потрібно і т.д.
Отже, вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому зростає підліток, характер стосунків із батьками, соціальна ситуація її розвитку.
Тривожність можуть викликати і жорстокі рамки, що встановлюються авторитарним педагогом. Тому, вихователю, вчителю дуже важливо знати ситуації, які можуть викликати тривожність і старатися їх уникати.
Наступна ситуація – суперництво, конкуренція. Особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких відбувається в умовах гіперсоціалізації. У цьому випадку діти, потрапляючи в атмосферу суперництва, намагатимуться стати першим, за будь яку ціну досягти найвищих результатів.
Ще одна ситуація – підвищена відповідальність. Тривога може бути зумовлена страхом не виправдати сподівань, очікувань дорослого, бути відторгнутою ним. Було досліджено, що у дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір’ю. У віці 6-7 років головну роль відіграє адаптація до школи, у молодшому підлітковому – спілкування з дорослими (батьками та вчителями).
Щодо ранньої юності, Наталія Пікуль вважає, що головними причинами виникнення тривожності є ставлення до майбутнього і проблем, пов’язані зі стосунками з хлопцями чи дівчатами. Адже в цьому віці діти стають на стежинку дорослого життя, обирають спеціальність, безпосередньо оволодіють нею, виконують відповідальні соціальні функції. Виникає проблема любові, яка збільшує число тривожних дітей. Перше кохання, розчарування на особистість впливають як позитивно, так і негативно.
Точка зору Отто Ранка про тривогу випливає з його уявлень про те, що головною проблемою людського розвитку є індивідуалізація. Ранк зазначає, що тривожність – це небезпека, яка виникає тоді, «когда перестаёт существовать ситуация относительно единства личности со средой и зависимость от неё, это
тревога перед лицом потребности индивида жить автономно. Но тривога также возникает, если индивид отказываеться отделить себя от позиции, которая даёт непосредственное чувство безопасности : человек тривожиться, что потерял свою автономію». Також він говорить, що тривожність в дитини з’являється з моменту її народження : «Индивид входит в мир со страхом, и этот страх существует не зависимо от внешних угроз». Протягом життя, тривожність має дві форми - а саме страх життя і страх смерті. Страх життя – «это тревога по поводу любой новой возможности автономной активности», а страх смерті, по Ранку, протилежний описаному страху життя.
Альфред Адлер вважає, що основною причиною тривожності є «почуття неповноцінності». Адже кожна людина починає своє життя в стані біологічної неповноцінності і відсутності небезпеки. І суспільство колись було неповноцінним, тому що існував принцип око за око, зуб за зуб. Також Адлер зазначає, що тривожність можна подолати в тому випадку, коли будуть використані зв’язки, які «соединяют индивида с человечеством». Лише той індивід зможе прожити своє життя без тривоги, який розуміє, що належить до «братству всех людей».
Дослідженням тривожності та її причин займався Карл Юнг, який визначав причини тривожності,як «страх перед господствующими признаками колективного бессознательного».
К. Хорні основною причиною тривожності вважає міжособистісні стосунки. Він зазначає, що в кожної людини присутня нормальна тривожність, це тривожність до загрози смерті, зіткнення з різними силами природи, тощо. Невротична тривожність виникає при внутрішньому конфлікті між заздрістю та ворожістю. Для позначення тривожності Хорні використовує термін «базова тривога», яка формує невротичний захист і має два сенси:
- Вплив туризму на розвиток цивільної авіації: історичні аспекти, сучасні реалії та перспективи
- Вплив умов зберігання чаю
- Впливу соціально-психологічних методів управління на ефективну діяльність організації
- Вплив успішності навчання на самооцінку молодшого школяра
- Вплив факторів зовнішнього середовища на організацію
- Вплив фізіології на становлення психології, як науки. За роботами Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера, В. Вундта
- Вплив фінансів на суспільне виробництво
- Вплив темпераменту на прояв творчих здібностей
- Вплив темпераменту на розвиток спілкування дошкільників
- Вплив темпераменту на розвиток спілкування дошкільників
- Вплив технологічних новацій на стратегію підприємства
- Вплив типу темпераменту на розвиток інтернет залежності
- Вплив транспорту на навколишнє середовище
- Вплив тривожності підлітка на статусне положення в групі
