Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Вплив транспорту на навколишнє середовище

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПРИКЛАДНОЇ ЕКОЛОГІЇ

Забруднення атмосфери. Знищення озонового шару

Зав. кафедри Курсова робота з дисципліни

прикладної екології «Загальна екологія»

проф. виконана студентом гр. ЕКз – 01с

Рудік Оленою Миколаївною

Оцінка:_______________ Науковий керівник

Перевірив:____________ асистент каф. прикладної екології

Суми 2013

Зміст

Вступ 3

Основна частина 4

1.Атмосфера як елемент глобальної екосистеми 5
Забруднення атмосфери та заходи щодо запобігання її забруднення 8
Руйнування озонового шару 16

Хімізм утворення озону в атмосфері 16
Озонова «діра» 19
Наслідки від руйнування озонового шару 24

Шляхи захисту щодо знищення озонового шару 27

4.1Міжнародні угоди у сфері захисту озонового шару 27

4.2 Захист озонового шару на локальному рівні 28

Висновки 32

Список літератури 36

Вступ

У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порівняно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потенціал – дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко самоочищувалася й самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами,досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому. Проте свого ставлення до природи не змінила, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій. [1]

На катастрофічні наслідки «перемог» людини над природою вказує забруднення навколишнього середовища, що є однією з головних причин глобальної екологічної кризи. На жаль, забруднення стало звичним, часто вживаним словом в нашому житті. Оскільки стурбованість у зв’язку із забрудненням екосистеми Землі проявилася лише недавно, наукові дослідження ще не дали відповіді на багато проблем. Проте відомо, що вже вивчені види забруднення зростають експоненціально. Багато забруднювачів мають глобальне розповсюдження, і її шкідливий вплив проявляється на великих відстанях від місця викиду в довкілля. Негативний вплив багатьох з них на природні екосистеми після викиду проявляється з тривалим запізненням,що є ще більшою небезпекою внаслідок максимальної можливості поглинання забруднювачів біосферою Землі. [1,2]

Екологічна криза торкнулася вже й навколоземних просторів біосфери. Одним із вражаючим наслідком антропогенного забруднення є атмосферне забруднення.

Під впливом атмосферних опадів, циркуляції атмосфери, взаємодії з гідросферою й літосферою та діяльності організмів атмосферне повітря позбавляється сторонніх домішок. Цей процес називають самоочищення. Проте в результаті антропогенної діяльності утворюється така велика кількість забруднень, що атмосфера вже не здатна самоочищатися і відбувається значне накопичення забруднюючих речовин. [2]

Об’єктом дослідження є озоновий шар в атмосфері.

Предметом вивчення постають процеси, що призводять до порушення озонового шару.

Відповідно до мети роботи поставлено завдання дослідити та встановити проблему, яка виникла під час існування організму, завчасно прогнозувати небезпечні метеорологічні явища та запропонувати екологічні заходи щодо вирішення даної проблеми.

1 Атмосфера як елемент глобальної екосистеми

Атмосфера – це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери – одна з найголовніших умов життя на планеті. [11] Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:

Захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань (функція розсіювання ) та ударів метеоритів, тому що згорають у середніх шарах атмосфери (захисна функція);
Регулює сезонні й добові коливання температури ( якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягли б ±200° С );
Є носієм тепла й вологи ( функція волого- та терморегулювання);
Є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;
Зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Через атмосферу не проникає згубне для всього живого ультракоротке випромінювання завдяки озоновому екрану. [4]

Нинішня киснево-азотна атмосфера – результат життєдіяльності живих організмів. За своїми властивостями неоднорідна як по вертикалі, так і по горизонталі. Значна неоднорідність властивостей атмосфери виявляється у вертикальному напрямі (хімічний склад повітря). Внаслідок цього при поділі атмосфери на шари, класифікують за певними ознаки:

1) за характером розподілу температури повітря з висотою;

2) за складом атмосферного повітря;

3) за характером фізико-хімічних процесів

4) за взаємодією атмосфери з підстильною поверхнею;

5) за впливом атмосфери на летальні апарати.

За цією ознакою атмосферу поділяють на шари або сфери:

Тропосфера (до висоти 18 км);
Стратосфера до висоти 50 км);
Мезосфера (до висоти 80 км);
Термосфера ( до висоти 1000 км);
Екзосфера ( до висоти 1900 км);
Геокорона ( умовно до 20 тис. км).
Далі атмосфера поступово переходить у міжпланетний космічний вакуум. [7]

Основна маса повітря ( 90 % ) зосереджена в нижньому шарі – тропосфері. Тут же відбуваються найінтенсивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу, від поверхні океанів і суходолу. Як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках, а також і в часі відбуваються зміни метеорологічних величин, утворюються різні види хмар, формуються метеорологічні явища, оптичні та акустичні явища. Зміни суттєво впливають на життєдіяльність людини й усієї природи.

Над тропосферою розташовується стратосфера – шар атмосфери, в якому характер зміни температури повітря з висотою суттєво відмінний: він ізотермічний та інверсійний. Збільшення температури пояснюється поглинанням ультрафіолетової частини сонячної радіації озоном. Повітря більш розріджене, але містить до 20 % усієї повітряної маси. Характерна наявність максимальної концентрації озону на висоті 22-25 км, тобто озонового екрану.

У мезосфері спостерігається падіння температури при збільшенні висоти. Немає кисню й озону, на перше місце виходять «легкі» гази: гелій, водень,азот.

У термосфері температура зростає з висотою, оскільки гази містяться у вигляді іонів та вільних електронів (частинки атмосферних газів рухаються з дуже великими швидкостями через дуже малу щільність повітря).

В екзосфері на всіх висотах більш постійні значення температури. Мізерна щільність повітря та досить висока температура за певних фізичних особливостей атомів газів сприяє їхньому витоку ( втраті) за межі атмосфери у відкритий космос. [7]

2 Забруднення атмосфери та заходи щодо запобігання її забруднення

Забруднення атмосфери – надходження в атмосферу різних за походженням і хімічним складом забруднювачів у кількостях і концентрації, що змінюють склад і властивості значних об’ємів повітряних мас і шкідливо впливають на організми. Забруднення атмосфери може бути локальним і глобальним, природнім (надходження космічного пилу, який утворюється під час згорання метеоритів, наслідок вулканічної діяльності ( гази – фумароли, попіл, пил), лісових пожеж, пилових і піщаних бурь,), антропогенним ( роботою промислових підприємств, особливо металургійних, хім-, авто-, авіатранспорту, космічних апаратів, господарсько - побутової діяльності людей тощо). [11]

Завдяки циркуляції атмосфери (всі види переміщень повітря над земною поверхнею, загальний колообіг повітря) забруднення повітря поширюється в усі куточки Землі – транскордонне забруднення. [7]

Штучне забруднення ( антропогенне) пов’язане із викидами різних забруднюючих речовин (полютантів) у процесі діяльності людини. За агрегатним складом викиди шкідливих речовин в атмосферу поділяються на газоподібні, які становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу( діоксид сульфуру, діоксид карбону, оксид нітрогену, сполуки хлору, фтору ), рідкі ( кислоти, луги, розчини солей ), тверді ( канцерогенні речовини, свинець, ртуть, смолясті речовини тощо) Небезпечним є шумове забруднення. У глобальному масштабі шкідливим для атмосфери стає забруднення радіоактивне. [2]

На сьогодні основними забруднювачами атмосферного повітря є різні галузі промисловості:

Теплоенергетика
Підприємства металургійного комплексу
Нафтовидобувна промисловість
Нафтохімічна промисловість
Автотранспорт
Виробництво будівельних матеріалів. [2]

Теплоенергетика включає теплові й атомні електростанції. На частку теплових електростанцій припадає 46% забруднення повітря. У процесі спалювання вугілля, нафти, природного газу, торфу в атмосферу виділяється дим, що містить продукти повного (діоксид карбону і пари води ) і неповного ( оксиди карбону, сульфуру,нітрогену, вуглеводні ) згорання. Поки що основним способом отримання енергії залишається спалювання викопного палива, то з кожним роком зростає споживання кисню, а на його місце надходять вуглекислий газ, оксиди нітрогену, чадний газ тощо, а також велика кількість сажі, пилу, шкідливих аерозолів.при спалюванні палива людство вивільняє в рік 34× кКал тепла, яке розсіюється в навколишньому просторі, змінюючи температурний режим середовища і динаміку процесів, які в ньому відбуваються. Атомні електростанції є джерелом забруднення повітря радіоактивним йодом, радіоактивними інертними газами та аерозолями. [2]

Металургійні підприємства характеризуються великою кількістю відходів. Серед них пил, оксид вуглецю, сірчистий ангідрид, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні ( зокрема, бензпірен ).Забруднюючі речовини підприємств металургійного комплексу ( оксид карбону, твердих речовин) розносяться на відстань до 60 км від джерела забруднення.

Викиди нафтовидобувної і нафтохімічної промисловості характеризуються високою токсичністю, значною різноманітністю і сконцентрованістю. Повітря забруднюється сполуками фтору, аміаком, хлористими сполуками, сірководнем, неорганічним пилом.

Автомобільний транспорт дає 70-90% забруднень у містах. Його викиди містять близько 20 канцерогенних речовин та більше ніж 120 токсичних сполук. У викидних газах наявні: бензпірен, альдегіди, оксиди нітрогену (які беруть участь у створенні фотохімічного смогу), карбону,вуглеводні (толуол, ксилол,бензол), сполуки свинцю тощо. Взаємодія вуглеводнів та оксиду нітрогену при високій температурі приводить до утворення озону. Якщо в шарі атмосфери в цілому ( особливо на висоті 20-30 км ) досить високий вміст озону вкрай необхідний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випромінювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів і ураження легенів. За добу в середньому один авто викидає до 4 кг вуглекислого газу. При спалюванні 1 кг етильованого бензину в атмосферу викидається 1 гр свинцю (він був виявлений навіть в материковій кризі Гренландії), а вміст сполук свинцю в біомасі рослин вздовж транспортних магістралей іноді в 300 разів перевищує допустимі норми. Також авто споживає велику кількість кисню. За рік авто спалює понад 1 млн. тон кисню, якого б вистачило для дихання 30 млн. чоловік. Нині в світі близько 500 млн. авто. Становище погіршується ще тим, що автомобільні викиди концентруються в приземному шарі повітря – саме в зоні нашого дихання[2]

В проблемі атмосферного забруднення стоїть питання шумового забруднення. Утворені в пружному повітряному середовищі звукові хвилі внаслідок фізичних і фізіологічних перетворень досягають слухового аналізатора,розташованого в корі головного мозку. Тут і відбувається сприйняття звуку і шуму. Шум стимулював різке погіршення умов існування людей. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років ( викликає шумову хворобу ). [2]

Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах України свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн. тонн забруднюючих речовин, в тому числі 4,76 млн. тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн. тонн – з пересувних. За період 1992-1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45%, з пересувних - на 12%. Останні викидають 85%свинцю, 49% вуглецю та 31% вуглеводнів.

З галузей промисловості України найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32%), металургія (27%), вугільна промисловість (23%).

Україна займає восьме місце в світі як емітер С в енергетичній галузі, її частка становить 2,35% загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Найвищий рівень забруднення атмосферного повітря в Україні засвідчено в містах Донецьку, Маріуполі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві, Одесі, Сєверодонецьку та ін. [2]

Виходячи з уявлень про екологію людини, вироблені критерії оцінки дії малих концентрацій атмосферних забруднень на організм:

Допустимою може бути визнана лише така концентрація тієї чи іншої речовини в атмосферному повітрі, яка не чинить на людину прямої чи побічної шкідливої чи неприємної дії, не знижує її працездатність, не впливає на самопочуття і настрій.
Звикання до шкідливих речовин повинно розглядатися як несприятливий фактор
Недопустимі такі концентрації шкідливих речовин, які негативно впливають на рослинність, клімат місцевості, прозорість атмосфери і побутові умови життя населення. [8]

Методи захисту повітряного середовища:

Архітектурно – планувальні заходи пов’язані з правильним розміщенням джерел викидів і житлової забудови з урахуванням напрямку вітру, облаштуванням навколо промислових підприємств зелених зон.

Інженерно – організаційні заходи спрямовані на зниження інтенсивності руху автотранспорту. Будівництво окружних доріг навколо міст і населених пунктів, збільшення висоти димових труб для кращого розсіювання пило газових викидів в атмосферу.

Екологізація виробництва, а саме впровадження безвідходних та маловідходних технологій. Перехід підприємств теплоенергетики з твердого палива на природний газ, використання вторинних енергоресурсів у вигляді гарячої води, гарячих газів.

Техніко – технологічні заходи очистки викидів. Для очистки газів від твердих і рідких часток використовують технології сухої інерційної очистки газів, мокрої очистки газів, фільтрації, електростатичного осадження.

Сухі пиловловлювачі ( осаджувальні камери ) призначені для грубого механічного очищення викидів від великих і важких часток пилу.

Мокрі пиловловлювачі (порожнисті газопромивачі) потребують подання води і працюють за принципом осадження частинок пилу на поверхні крапель під дією сил інерції та броунівського руху.

Фільтри (пористе середовище) здатні затримувати тонкодисперсні частинки пилу до 0,05 мкм.

Для очистки газів від токсичних газо – і пароподібних компонентів використовують методи абсорбції, адсорбції, термічні і каталітичні.

Абсорбційний метод побудований на поглинанні речовин із суміші газів рідинами з утворенням розчинів. Адсорбційний метод дає змогу поглинати газоподібні домішки активними поверхнями твердих речовин. Каталітичний метод полягає в нейтралізації шкідливих речовин, які містяться у виробничих газах, у результаті їхньої взаємодії з компонентами цього ж газу або спеціальними добавками під впливом каталізатора.

Організація санітарно – захисних зон. Санітарно – захисна смуга – це смуга, яка відділяє джерело промислового забруднення від житлових або громадських будівель для захисту населення від впливу шкідливих чинників виробництва ( викиди пилу або інші види забруднення ). Ширина санітарно – захисних зон встановлюють залежно від класу виробництва, ступеня шкідливості й кількості виділення в атмосферу речовин і приймають від 50 до 1000 м. [8]

До основних пріоритетів охорони довкілля України належать:

-гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

-стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

-формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, транспорті;

-збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа. [2]

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

-зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

-захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

-збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

-підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

-знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових відходів;

-завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

-створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

-створення системи екологічної освіти, виховання та інформування. [2,8]

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забруднення навколишнього середовища й впливу на рослинні й тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів або районів в усьому світі користуються такими поняттями, як "гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), "гранично допустимі викиди, "гранично допустимі екологічні навантаження, максимально допустимий рівень, тимчасово погоджені викиди і орієнтовно безпечні рівні впливу забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК установлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, отриманих під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи). Поки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їхній вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан навколишнього середовища й ухвалювати відповідні санкції й розв'язку щодо порушників законів про охорону природи. За основу визначення ГДК ухвалюють найбільш низький рівень забруднення, яке ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто відрізняються, хоча й незначно. Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не тільки на здоров'я людини, але й на тварин, рослин, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Для всіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, обчислюють і внормовують гранично допустимі викиди, тобто кількість шкідливих речовин, яка не має бути перевищеною під час викидів у повітря за одиницю часу, аби концентрація забруднювачів повітря навколо об’єкта ( на межі санітарної зони ) не перевершувала встановленої ГДК. Для того, щоб за законом про охорону довкілля, контролювати якість димогазових викидів різних підприємств і об’єктів здійснюються обов’язкова інвентаризація всіх джерел забруднення атмосфери, їх екологічна паспортизація й періодична екологічна експертиза. Перевіряється відповідність затвердженим екологічним стандартам розмірів санітарно – захисних зон, їхнього стану, стану очисних установок, ефективності їхньої роботи тощо.

Останні дослідження свідчать, що нижніх безпечних границь впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози є шкідливими. При наявності в повітрі або воді декількох забруднювачів односпрямованого дії повинна виконуватися така умова:
З1 / ГДК1 + З2 / ГДК2 + ... + З / ГДК = 1,
де З1, З2, ..., З - фактичні концентрації ( мг/м3); ГДК1, ГДК2, ..., ГДК забруднювачів (мг/м3).
Дуже шкідливої є сумарна дія таких речовин як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана () кислота.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини в разі короткочасних контактів ( реакції ока і т. д. ). [13,2]

3 Руйнування озонового шару

3.1 Хімізм утворення озону в атмосфері

Екологічна криза торкнулася вже й навколоземних просторів біосфери. Одним із вражаючих наслідків антропогенного забруднення атмосфери стало зменшення загального вмісту озону в атмосфері, перш за все в стратосфері, де зосереджена основна його кількість. Озоновому екрану, який формувався мільярди років і завдяки якому організмами заповнився весь земний простір, загрожує небезпека, створюється загроза існуванню життя.

Життя на Землі залежить від енергії Сонця. Надходить ця енергія на Землю у вигляді світла видимого випромінювання, а також інфрачервоного, й ультрафіолетового випромінювань. Ультрафіолетове випромінювання (УФ) несе найбільшу енергію і є фізіологічно активним, тобто інтенсивно діє на живу речовину. Весь потік ультрафіолетового випромінювання Сонця, що доходить до земної атмосфери, умовно поділяють на три діапазони: УФ(А) (довжина хвилі 400-315 нм), УФ(В) (315-280 нм) і УФ(С) (280-100 нм).УФ(В)-і УФ(С)- випромінювання, так званий «жорсткий ультрафіолет», надзвичайно шкідливі для всього живого: вони призводять до порушення структури білків та нуклеїнових кислот і врешті-решт до загибелі клітини. [16]

Озоновий шар – це повітряний шар у верхніх шарах атмосфери ( стратосфері), що складається з особливої форми кисню – озону. Озоновий шар починається на висоті близько 8 км над полюсами ( чи 17 км над екватором ) і сягає приблизно 50 км. Однак щільність озону дуже низька, і якщо стиснути його до щільності, яку має поверхня землі, то товщина озонового шару не перевищить 3,5 мм. Озон добре поглинає ультрафіолетову радіацію. При цьому коефіцієнти поглинання озону в ультрафіолетовій ділянці спектра настільки значні, що енергія сонячних променів цього діапазону довжин хвиль повністю поглинається вже у найвищій частині шару озону ( на висоті приблизно 45-50 км ), завдяки чому повітря сильно розігрівається, досягаючи на вказаних висотах 0° С. Відомо також, що ультрафіолетові промені володіють високою біологічною активністю – вбивають бактерії багатьох видів, викликають засмагу та навіть опіки людського тіла, сприяють утворенню в організмі людини вітаміну D і т. д. Але корисні лише невеликі дози ультрафіолетової радіації. [9]

Однак загальна кількість озону у вертикальному стовпі повітря незначна. Якщо його привести до нормального тиску ( 1013,2 гПа)при температурі 0° С, то шар озону на земній поверхні коливався б від 1 до 6 мм ( це так звана приведена товща шару озону ). Дослідження показують, що приведена товща шару озону має значні коливання як у просторі, так і в часі. Так, у високих широтах північної півкулі, особливо в межах від 70 - 75° північної широти товща цього шару значна, а в зоні від 35° північної широти до 35°південної широти приведена товща шару озону порівняно менша. На південь від цієї зони товща шару озону знову зростає, досягаючи максимуму в поясі від 50° до 60° південної широти. Що стосується зміни приведеної товщі шару озону на протязі року, то коливання її розміру найбільше виявляються у високих широтах земної кулі, а в середніх та низьких широтах річна амплітуда коливань незначна. [1]

Озоновий шар в атмосфері Землі з’явився на світанку її геологічної історії, коли в повітря став надходити кисень, що вироблявся в процесі фотосинтезу мікроскопічними морськими водоростями. За розрахунками вчених, коли вміст кисню в атмосфері досяг приблизно 10 % сучасного, сформувався озоновий шар, і життя змогло вийти з моря на суходіл ( до цього поверхня суші була випалена, стерилізована ультрафіолетом). [8]

Озон був відкритий в 1839 році за час спостережень за електричними розрядами К.Ф. Шонбейном. Після 1850 року було встановлено, що озон є однією з природних складових атмосфери. Спостереження були розпочаті в 20-ті роки минулого століття.

Перші кількісні виміри повного вмісту озону проведені оксфордським ученим Г. Добсоном в 1920 році. Він удосконалив свій прилад - спектрофотометр -- він став головним приладом для вимірювань повного вмісту озону в глобальній системі спостережень майже в 100 обсерваторіях світу протягом 50 років. Спектрофотометр Г. Добсона під номером 031 був встановлений на українській антарктичній станції “ Академік Вернадський”. За допомогою цього приладу українські вчені проваджують спостереження озону в Антарктиці розпочаті британськими вченими на станції “Фарадей” ще в 1957 році.

Вплив транспорту на навколишнє середовище 📙 Курсовая → 🆔 57555