ПЛАН

ВСТУП

     Ст. 19 Конституції України  вказує: правопорядок в Україні ґрунтується  на тім, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено  законодавством. Органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи  зобов'язані діяти  тільки на підставі, у границях повноважень і способом, які передбачені Конституцією й законами України.

     Тема  правопорядку та законності мною була обрана не випадково, тому що ці поняття  потребують детального вивчення, та відіграють велику роль у сучасному суспільному житті кожного громадянина України. Для дослідження обраної теми були використані джерела сучасного права.

     Актуальність  обраної теми. Стан правової сфери України доби Незалежності характеризується очевидним відставанням необхідних змін і трансформацій від суспільних потреб і, як наслідок, падінням якості правового життя. Наростання кризових явищ виявляє себе у законодавчому регулюванні суспільних відносин, де визначальною стає тенденція падіння авторитету Закону та зниження ефективності правового регулювання. Нові загрози постають у стрімкому зростанні зловживань правом (найбільш цинічним і небезпечним різновидом якого є рейдерство за участю чиновництва і суддів), яке за певними ознаками набуває стану „епідемії” і стрімко підриває „правове здоров’я” суспільства. Порушення права представниками державної влади, елітою вкрай негативно позначаються на економічних, соціальних, духовних показниках стану суспільства і, як тенденція до зростання, становлять велику загрозу для самих підвалин його існування.

     Отже, актуальність теми мого дослідження визначається необхідністю осягнення комплексу теоретичних питань, які характеризують природу, ґенезу, стан і закономірності становлення та розвитку правового порядку в умовах, в яких розгортається правове буття українського суспільства, з’ясування основних шляхів і напрямків, за якими можуть бути успішно вирішені завдання забезпечення правового порядку у контексті трансформаційних процесів, які переживають нині людство та Україна.

     Стан  правового порядку у суспільстві  є показником цивілізованості соціуму, його здатності організовувати свою життєдіяльність на засадах права, реально втілювати у повсякденну практику принципи свободи, справедливості та рівності. Та обставина, що для України немає іншого вектора розвитку, вимагає мобілізації всіх засобів розбудови й удосконалення такої моделі правового упорядкування, яка наближала б її до цивілізаційних стандартів та забезпечувала народу країни гідні умови буття.

     Мета  й завдання дослідження. Основна мета роботи полягала насамперед у розробці теоретичних основ адміністративно-правового дослідження феномена правопорядку як державно-правового явища, дослідженні з позицій адміністративно-правової науки організаційно-правового механізму й принципів формування функціональних структур, форм і методів його забезпечення для обґрунтування конкретних рекомендацій і пропозицій у цій області.

     Для досягнення зазначених цілей були поставлені завдання, що підлягають рішенню в ході дослідження:

     - провести порівняльний аналіз категорій "правопорядок", "громадський порядок", "суспільна безпека", "національна (державна) безпека", сформулювати специфіку їхнього функціонального змісту, структури й цільового призначення для забезпечення життєдіяльності держави, суспільства, особистості;

     - досліджувати можливості й основні напрямки використання адміністративного права в забезпеченні балансу публічних і приватних інтересів у сфері державного керування, забезпечення правопорядку й законності;

     - досліджувати функціональну структуру системи державно-владних інститутів України з погляду забезпечення ними правопорядку й законності в країні;

     - досліджувати специфіку адміністративно-правових форм і методів забезпечення правопорядку;

     - досліджувати правові й соціальні фактори детермінації ефективної організації системи забезпечення правопорядку;

     Об'єкт  і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правопорядок як системний стан соціального життя, пов'язане із правовою впорядкованістю суспільних відносин, що забезпечує реалізацію прав і законних інтересів особистості, суспільства, держави, а також суспільні відносини, пов'язані з його підтримкою й зміцненням. Предметом дослідження є суб'єкти, інститути й механізми, що використовуються державою в процесі формування й підтримки правопорядку, а також державні концепції, наукові розробки й правова практика в цій області.

     Методологічною  основою дослідження  стали принципи пізнання соціальних і правових явищ (у тому числі ідей, теорій) у їхньому історичному розвитку, взаємозв'язку й взаємозумовленості з погляду теорії й практики, історії й сучасності, співвідношення общецивилизационных і регіональних особливостей. Особливе значення мав системний підхід до досліджуваних об'єктів і реалізація методологічних принципів міждисциплінарного правового дослідження.

     Теоретичною основою дослідження послужили праці вчених, що належать до різних шкіл і напрямків. Автор цієї курсової роботи використовував творчу спадщину відомих полицеистов і державознавців та й опирався на праці наступніх авторів: О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка, О. Михайленка, Н.В.Панаріной, Решетилової Н.В. 

     Емпіричну базу дослідження склали Конституція  України, чинне законодавство, підзаконні й відомчі нормативно-правові акти, що регламентують різні аспекти забезпечення правопорядку й діяльності правоохоронних органів; зрівняльно-правовий аналіз законодавчих і інших нормативних актів.

     Наукова новизна дослідження полягає в тому, що почата спроба фундаментального теоретичного адміністративно-правового аналізу феномена правопорядку як державно-правового явища, погодженого з перспективами його зміцнення в Україні, забезпеченням балансу публічних і приватних інтересів, надійного захисту прав і законних інтересів особистості від протиправних зазіхань, сваволі й беззаконня. У курсовій роботі використаний підхід до аналізу державно-правовий, соціальних і організаційних детермінант ефективної організації забезпечення правопорядку - з позицій духовного досвіду, культурно-історичних і правових традицій української держави, погоджених із сучасними реаліями становлення й розвитку в Україні інститутів цивільного суспільства, формування передумов правової держави.

     Правопорядок  є важливою, але не єдиною характеристикою  стану громадського життя, від надійності й ефективності забезпечення якого  залежить якість життя суспільства  й конкретної людини. Не менш важливою категорією є поняття "національна (державна) безпека". Діалектичний зв'язок двох розглянутих категорій проявляється, по-перше, у практично співпадаючих предметних сферах і просторово-об'єктових рівнях, по-друге, в участі в їхньому забезпеченні фактично тих самих суб'єктів, по-третє, у неможливості нормального існування соціуму без правопорядку й безпеки. Розходження між цими категоріями складаються, по-перше, у змістовних характеристиках: правопорядок - юридичне оформлення впорядкованості соціального життя, безпека - ступінь і якість її захищеності від реальних і потенційних погроз і негативних впливів зовнішнього середовища, по-друге, у формах і методах забезпечення правопорядку й безпеки, хоча границі між ними часом досить умовні, по-третє, у джерелах виникнення погроз правопорядку й безпеці.

     Механізм  забезпечення правопорядку крім інших  критеріїв повинен відповідати  певним принципам, світоглядним установкам, що дозволяють оцінювати мети, форми  й методи його формування й зміцнення. Серед таких принципів важливе місце належить принципам соціально-моральної оцінки висунутих цілей, принципам правової й моральної оцінки характеру взаємозв'язків між цілями й засобами їхнього досягнення, організаційно-правовим принципам оцінки функціонування органів державної влади й спеціалізованих органів правоохраны.

     Досліджувані  в роботі теоретико-методологічні  проблеми адміністративного права, його предмета й структури, адміністративно-правового  опосередкування публічних і  приватних інтересів у державному керуванні як організаційно-правової форми реалізації виконавчої влади, формування й функціонування системного по своєму змісті механізму забезпечення правопорядку, шляхи й засоби дозволу коллизионных проблем забезпечення правопорядку є фундаментальними в сучасному правознавстві, а їх нове теоретичне осмислення, втілене в авторській концепції міждисциплінарного адміністративно-правового дослідження правопорядку, являють собою новий перспективний науковий напрямок, що виник на стику загальної теорії держави й права, конституційного права, адміністративного права й теории керування в сфері забезпечення правопорядку.

     Практична значимість дослідження полягає в тому, що висновки, що втримуються в ньому, і пропозиції можуть бути використані в науково-дослідній діяльності при аналізі сучасного стану й перспектив розвитку адміністративного права, процесів формування й зміцнення правопорядку, при підготовці лекційних курсів, проведенні семінарських і практичних занять по загальній теорії права й держави, конституційному праву, адміністративному праву, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, основам управління в органах внутрішніх справ, прокурорському нагляду.

     Структура курсової роботи. Курсова робота складається із введення, трьох пунктів, що поєднують у собі підпункти, висновку й списку літератури.  

1. ПОНЯТТЯ ПРАВОПОРЯДКУ

     Наслідком законності є встановлення у суспільному  житті правопорядку. Правопорядок - це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності¹.

     Показником  стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне  їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається  з правомірної поведінки кожного  окремого суб'єкта правовідносин. І  чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

     Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов'язується з визначенням  його мети - створення такого суспільного порядку, суб'єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом реалізації суб'єктивних прав та обов'язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб'єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід'ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права.

     Незважаючи  на те, що категорія «правопорядок» достатньо широко використовується у чинному законодавстві, сучасна  наука ще не відпрацювала її єдиного  поняття. Одні автори визначають правопорядок як різновид суспільного порядку, що утворюється під впливом права, інші характеризують його яку засновану на праві та законності організацію суспільного життя чи як об'єктивно обумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та урегульованістю системи ___________________

     1. Матеріали сайту Інтернет www.franko.lviv.ua/faculty/pravo/atg/rozdil_25.doc

правових  відносин. Найбільш відомий дослідник  проблем правопорядку академік В. Борисов визначає правопорядок як об'єктивно зумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та впорядкованістю системи правових зв'язків. Л. Морозова характеризує цю категорію як засноване на праві упорядкування суспільних відносин, що є результатом здійснення принципів законності та відображається у правомірній поведінці їх учасників. Проф. О. Скакун характеризує законність як стан правової упорядкованості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності.

     Правопорядок - це правовий стан суспільних відносин, що забезпечує їх стабільність, упорядкованість та охорону шляхом фактичної реалізації правових норм і вимог законності.

     Правовий  порядок кожного суспільства  розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

     Основні ознаки правопорядку:

     1) закладається в правових нормах  у процесі правотворчості;

     2) спирається на принцип верховенства  права і панування закону в  галузі правових відносин;

     3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

     4) створює сприятливі умови для  здіснення суб'єктивних прав;

     5) припускає своєчасне і повне  виконання всіма суб'єктами юридичних  обов'язків;

     6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

     7) встановлює сувору громадську  дисципліну;

     8) припускає чітку та ефективну  роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

     9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

     10) забезпечується всіма державними  заходами, аж до примусу.

     Зміст правопорядку - це система  правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

1. ОЗНАКИ, ФУНКЦІЇ, ТА ПРИНЦИПИ ПРАВОПОРЯДКУ

ОЗНАКИ  ПРАВОПОРЯДКУ²

     Природа правопорядку та його сутнісна характеристика пов'язується із визначення основних ознак цієї категорії:

     1) Це результат свідомої, раціональної, вольової діяльності як окремих  соціальних суб'єктів, так і  держави.

     2) Засіб забезпечення і результат  правової самоорганізації суспільства.

     3) Правопорядок підтримується і забезпечується державою.

     4) Він існує у режимі законності.

     5) Підставою правопорядку є правові  норми, вміщені у правові тексти.

     6) Змістом правопорядку є правомірна  поведінка суб'єктів, що використовують  надані права та виконують  покладені обов'язки.

     7) Є результатом реалізації правових  норм.

     8) Забезпечує необхідні умови щодо  здійснення суб'єктами наданих  прав.

     9) Засновується на своєчасному  та усвідомленому виконанні обов'язків.

     10) Пов'язаний з невідворотністю  відповідальності за правопорушення.

     Вказані ознаки характеризують правопорядок як юридичну категорію. Однак він має  і практичне призначення, що визначається у процесі аналізу функцій. 

     ________________

2. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко «Теорія держави і права», Академічний курс, Підручник, Київ, Юрінком Інтер, 2006.;

     ФУНКЦІЇ ПРАВОПОРЯДКУ

     Функції правопорядку - це напрями його впливу на процес формування стабільного упорядкування суспільних відносин правом. У процесі дослідження функцій правопорядку виявляються напрями його взаємодії з оточуючою дійсністю, його місце серед елементів правової системи суспільства, характеризуються внутрішні зв'язки між елементами структури правопорядку.

     У сучасній юридичній науці обґрунтовується  можливість виокремлення трьох основних функцій правопорядку.

     1. Функція взаємодії з оточуючим  середовищем має зовнішній характер  і характеризує взаємодію правопорядку  і соціальної системи, у межах  якої він діє. Змістом цієї  функції є зміцнення, стабілізація  і упорядкування певної соціальної  системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом різноманітних факторів системи і сам активно впливає на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

     2. Функція зміцнення внутрішніх  відносин і зв'язків має внутрішній  характер і забезпечує взаємодію  цілого та його складових частин. Вона надає можливість визначити  рівні упорядкованості, забезпечити  їх дієвість, охарактеризувати підпорядкованість  цих рівнів та визначити можливості їх взаємодії та взаємодоповнення. З одного боку, вона забезпечує якісне функціонування правопорядку як узгодженої структурованої категорії, а з іншого - характеризує правовий стан системи як результат дії правопорядку.

     3. Функція забезпечення вдосконалення правопорядку зумовлюється його функціонуванням у межах соціальної системи, яка схильна до змін та розвитку, а також його динамічним характером, що забезпечує розвиток складаючи правопорядок елементів. Саме ця функція забезпечує збереження самостійності правопорядку та його відновлення у процесі взаємодії із суспільством. Адже результатом такої взаємодії може бути не лише підтримка та вдосконалення правопорядку шляхом створення ефективного законодавства, зміцнення дисципліни та організованості суспільства, а й негативний вплив на правопорядок, що зменшує його потенціал та можливості протистояти свавіллю і беззаконню. Це вимагає зміцнення, відновлення та вдосконалення правопорядку, що і забезпечується аналізованою функцією.

     Функція забезпечення та вдосконалення правопорядку має різноманітні напрями. Основними є управління правопорядком; захист від негативного впливу різноманітних факторів; зміцнення організованості та єдності структурних елементів правопорядку; підтримка його стабільності та стійкості; розвиток автономності як цілісного утворення; зміцнення основ законності, справедливості та демократизму.

     Засобом реалізації всіх зазначених функцій  є елементи правопорядку.

     ПРИНЦИПИ  ПРАВОПОРЯДКУ

     Реальність  правопорядку та його єдність забезпечується системою принципів, які формують правопорядок та є основою його функціонування.

     Принципи правопорядку - вихідні положення та ідеї, що визначають зміст правопорядку та забезпечують розуміння його природи та сутності.

     За  характером та значимістю принципи класифікують на: загальносоціальні, загальноправові та спеціальні.

     Загальносоціальні принципи визначаються закономірностями і тенденціями суспільного розвитку та характеризують правопорядок як суспільну  категорію, що функціонує в суспільстві та забезпечує його системність. Це принципи демократизму, гуманізму, справедливості, верховенства інтересів суспільства, які отримують правове закріплення та виявляються в існуючому правопорядку.

     Загальноправові принципи характеризують всі правові  реалії, забезпечуючи єдність права та відображаючи особливості окремих правових понять. Вони визначають правопорядок як політико-правове явище. Основними серед них є: рівність перед законом; обов'язковість закону для всіх суб'єктів; верховенство Конституції; законність, верховенство прав людини і громадянина; невідворотність відповідальності тощо.

     Спеціальні  принципи характеризують правопорядок як самостійну і якісно відокремлену структуру. Основними серед них  є:

     - визначеність забезпечує закріплення вимог правопорядку та його функціонування на основі формально-визначених правових приписів. Це забезпечує визначеність суспільних відносин, що регулюються правом та сфери дії правопорядку;

     - системність забезпечує наявність системи відносин, що регламентуються правом, формуються і функціонують під впливом єдиних економічних, політичних і соціальних факторів, засновуються на єдиній сутності права та забезпечуються силою єдиної державної влади. Саме ці відносини і складають правопорядок;

     - стійкість правопорядку забезпечується державою шляхом закріплення його положень правовими нормами, створення умов щодо його реалізації, вимог правопорядку та діяльності правоохоронних органів зі стабілізації і охорони правопорядку;

     - єдність правопорядку забезпечується його заснованістю на єдиних політичних і правових принципах, гарантованістю єдиною державною волею і законністю, поширеністю правопорядку на територію всієї держави та взаємодією структурних його елементів;

     - принцип конституційності означає, що правопорядок складають конституційно закріплені положення, реалізація правопорядку забезпечується законодавчо, а порушення його вимог тягне застосування нормативно закріплених засобів відповідальності;

     - принцип законності зумовлює призначення законності як умови виникнення та функціонування правопорядку. Законність є основною юридичною характеристикою правопорядку, що зумовлює всі сторони його функціонування;

     - принцип цілісності та структурності визначає правопорядок як складну динамічну систему, як цілісний та складний механізм, що характеризується цілеспрямованою взаємодією багаточисленних структурних елементів. Цілісність і структурність виступають тими життєво необхідними властивостями правопорядку, що надають можливість звести воєдино існуючі нормативні акти і багаточисельних суб'єктів у одне цілісне утворення - суспільство;

     - принцип субординації визначає чітке підпорядкування та ієрархічну субординацію елементів структури правопорядку, взаємодію учасників за функціями, їх компетенцією, правами та обов'язками. Цей принцип характеризує зв'язки структури правопорядку по вертикалі з врахуванням ієрархічної субординації і по горизонталі як рівноцінні компоненти. Названий принцип забезпечує: субординацію органів держави, посадових осіб та організацій за соціальним призначенням, функціями та місцем у механізмі держави; підпорядкування нормативних актів за юридичною силою; підпорядкування актів реалізації права та їх відповідність нормам закону;

     - принцип гарантованості правопорядку має декілька аспектів. По-перше, це гарантованість прав та інтересів людини, задоволення яких є підставою вступу суб'єктів у взаємодію у сфері права. По-друге, це гарантованість правових приписів, що забезпечується державою та правомірною поведінкою суб'єктів права; по-третє, гарантуються можливості бути учасником правопорядку шляхом використання суб'єктивних прав та добровільного виконання обов'язків. По-четверте, гарантується можливість досягнення правомірними засобами законного результату як основи стабільного правопорядку;

     - принцип підконтрольності забезпечує нормальне функціонування правопорядку. Постійний, загальний та універсальний контроль здійснюється суспільством у процесі реалізації демократичних інститутів, державою - у процесі регулятивного впливу на суспільство та громадянами - у процесі реалізації ними прав з управління суспільством. Контроль правопорядку здійснюється шляхом перевірки якості законів, відповідності підзаконних актів, ефективності правореалізаційної практики; ступеня реалізації прав та свобод людини; добровільністю виконання юридичних обов'язків та ступенем досягнення мети правового регулювання.

     Зазначені принципи поширюються на всі сфери  прояву правопорядку, забезпечуючи його стабільність, якість, повноту, ефективність та єдність структурних елементів.

     Аналіз  правопорядку зумовлює необхідність його визначення як системного утворення, що характеризується наявністю взаємодіючих елементів, які мають своєрідні властивості, співвідносяться між собою на основі статичної та динамічної упорядкованості. Елементи правопорядку характеризуються відносною залежністю, автономністю, підсистемністю. Наявність структури характеризує правопорядок як якісно цілісну категорію, що має зовнішні зв'язки, які забезпечують взаємодію з оточуючим середовищем, та внутрішні зв'язки, що забезпечують взаємодію структурних елементів правопорядку. Їх упорядкованість має юридичні характеристики, засновується на нормативності та притаманна всім елементам правопорядку. 

2. ПРОБЛЕМИ  ПІДВИШЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ В УКРАЇНІ

     Проблемне зміцнення законності й правопорядку зв'язана з дияльнистю суб'єктів цивільного суспільства, усього державного механізму: апарату держави, системи таких державних організацій, як підприємства й установи. У системі державних органів, які становлять апарат держави велика роль в укріплені законності й правопорядку належить правоохоронним органам. Криза в соціально-економічній сфері призвела до криміналізації економіки, владних структур, суспільства в цілому. Кримінальні елементи придбали таку велику силу, що їх прийнято називати "п'ятою владою". Росте кількість зроблених злочинів і пропорційно зменшується число їхнього розкриття.

     Слід  зазначити такі напрямки злочинності:

     а) професіоналізація злочинних дій;

     б) розвиток корупції, рекета, збільшення вбивств;