Загальні основи товарного виробництва

            Міністерство освіти,науки,молоді  та спорту України

                              Кафедра менеджменту сфери послуг 
 
 
 
 
 
 

    Курсова робота з навчальної дисципліни

                       «Політична економія»

    Тема: Загальні основи товарного  виробництва 
 
 
 
 
 

                                                      Виконала  
 
 
 
 
 
 

                              Київ 2011

                            ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Натуральне  господарство як попередник товарного  виробництва…………….5

2. Товарне виробництво,його  суть,умови виникнення та види…………………10

3. Товар та  його властивості. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі……...19

Висновки……………………………………………………………………………31

Список використаної літератури………………………………………………….34 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Причини виникнення товарного виробництва слід шукати передусім у кожній із складових  економічних відносин — техніко-економічних і виробничих відносинах (відносинах економічної власності). 
Суспільний поділ праці. Концентрованим виразом розвитку техніко-економічних відносин є суспільний поділ праці. У попередній темі було названо перших три великих поділи праці. 
Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: загальній, частковій та одиничній. Загальна форма — поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди: промисловість, сільське господарство, сфери матеріального і нематеріального виробництва. Часткова форма — розподілення сфер і родів на окремі галузі, види виробництва. Так, у промисловості виділяють важку, легку, харчову та ін. Одинична форма — поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості (токар, слюсар тощо). 
Безпосередньо матеріальною формою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці. 
Суспільний поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення окремих осіб і цілих трудових колективів за певними виробництвами або окремими видами діяльності. А. Сміт називав спеціалізацію "ключем до багатства нації". Така висока оцінка зумовлена процесом створення спеціалізацією важливих передумов для зростання продуктивності праці, зокрема шляхом підвищення ефективності використання одних і тих самих засобів праці при їх постійному використанні, підвищення професійного рівня працівників та нагромадження їх виробничого досвіду, створення умов для впровадження механізації виробничих процесів та ін. 
Іншими формами техніко-економічних відносин є кооперація (зворотна сторона спеціалізації), обмін діяльністю між людьми, концентрація виробництва. 
Економічна відособленість товаровиробників. З'ясуємо роль у виникненні товарного виробництва відносин економічної власності. Якщо згадати, що, з одного боку, товарне виробництво виникає з моменту розпаду первіснообщинного ладу, а з іншого — його поява тісно пов'язана з відносинами власності, то неважко дійти висновку, що причиною його виникнення є існування приватної власності на засоби виробництва. 
Але два великих суспільних поділи праці відбулися за первіснообщинного ладу, а товарного обміну і товарного виробництва там не існувало. Це означає, що одного суспільного поділу праці недостатньо для переходу натурального господарства в товарне. Крім того, приватна власність існує у формі приватної трудової та приватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та ін.). Причиною товарного виробництва з боку відносин власності є за сучасних умов наявність й інших форм власності. Тому для того, щоб не перелічувати при з'ясуванні причин виникнення товарного виробництва усі форми власності, у науковий обіг ввели узагальнююче поняття — "економічна відособленість товаровиробників ". Саме ця умова перетворює будь-який обмін на товарний, а натуральну форму виробництва на товарну. Обмін між різними власниками не може бути нетоварним. 
Товарне виробництво. Якщо підсумувати найважливіші причини виникнення товарного виробництва, то можна дати узагальнююче визначення його сутності. 
Якщо на особисте споживання спрямовувались всі виготовлені продукти, таке виробництво було натуральним. 
Перехід простого товарного виробництва у капіталістичне пов'язаний з перетворенням на товар робочої сили найманих працівників. 
Просте товарне виробництво перетворилося на капіталістичне ще на початку XVI ст., але воно існує і нині. Практика свідчить, що навіть у розвинутих країнах світу частково наявна проста форма товарного виробництва (фермери, які не наймають чужої праці, дрібні виробники у сфері послуг тощо). В країнах Африки і Латинської Америки майже 90% товаровиробників є дрібними. Існує ця форма виробництва і в Україні. 
 

1.Натуральне  господарство як  попередник товарного  виробництва. 

       Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво. Що воно собою являє? Натуральне виробництво - тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми (тобто не стає об'єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника. В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки.

Натуральна  форма виробництва була характерною  та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик  або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів (подимне, подушне, за вікна, містки і т.д.). Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.

       Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:

  а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

  б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей  досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

       Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа. Див. схему 1.

  Схема 1

  Натуральне  виробництво

       Протягом  усієї своєї історії людство  знало дві форми суспільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

       Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.

       Такі  відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.

      У натуральному господарстві економіка  будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Натуральна  форма виробництва має такі основні  риси:

      1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).

      Кожне господарство спирається на власні виробничі  ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

      Якщо  тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

      2.Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального 
господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

       3. Прямі економічні зв'язки між  виробництвом і споживанням.

Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного  продукту за 
такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

       Ця  форма виробництва існує в  умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Товарне  виробництво,його  суть,умови виникнення  та види.

       Товарне виробництво існувало вже 5–7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу на те, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

       Першою  з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється відповідно до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці – виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація – виробництво декількох товарів.

Другою  причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв’язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

       Господарське  відокремлення виробників пов’язано  з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим  і навіть абсолютним, коли товаровиробник – це приватний власник. Меншою мірою  воно досягається, коли якесь майно  дається в оренду – тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне. Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

       Зважаючи  на ступінь розвитку відносин власності  і організаційно-економічні відносини  можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво. Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

       Другим  з’явилося розширене товарне  виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи  економіки, при якій настає кінець пануванню  натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.Впродовж ХVІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т.і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні – як провідні і визначальні – та нетоварні зв’язки.

Характеристика товарного виробництва

       Товарне виробництво – така система організаційно-економічних  відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу  на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство;
• розподіл праці;
• непрямі зв’язки.

       Ці  ознаки визначають відповіді на основні  проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для  цього фактори виробництва і  для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо  докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

       По-перше, товарне виробництво ґрунтується  на суспільному поділі праці, що склався  між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

       Один  з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту  всіх одноосібних власників: «Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…».

       Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий  простір загальному економічному закону поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок  дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

• міжнародний поділ праці (між країнами);
• загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);
• особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);
• одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

       Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий – внутрішню торгівлю.

       По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

       По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

       Отже, розвиток поділу праці, відкритість  і ринковий характер господарських  зв’язків зняли ті перешкоди для  прогресу економіки, на які прирікало  її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного  виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

Причини виникнення товарного виробництва

       Безпосередньою  причиною виникнення товарного виробництва  є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з  розвитком приватної власності  на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

       Економічна  відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

       3 економічною відособленістю товаровиробників  нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерне господарство, вищу – грошове господарство.

       В бартерному будь-який товар можна  безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар – гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній – на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

• суспільний поділ праці;
• економічна відособленість виробників;
• еквівалентність відносин;
• ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;
• визнання суспільного характеру праці через ринок;
• здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;
• виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
• конкуренція.

Серед них також відкритість системи  відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

       Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене).

Просте  товарне виробництво ґрунтується  на особистій праці власників  засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

       Просте  й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.

Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

       Сьогодні  просте товарне виробництво є  характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали – чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин – бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5–6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX-XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові.

Вклинившись до економічної системи, якій не властивий  такий тип виробництва, товарне  виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними  катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

       Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному  виробництві, необхідно враховувати  закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному  виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, – це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. науково-технічного прогресу.