Загальні роложення про фізичну особу

1

РОЗПОДІЛ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Вступ  …………………………………………………………..3

Розділ І  Прибуток, як основний показник діяльності                 підприємства

1.1          Прибуток – основне джерело фінансування розвитку підприємства.  …………………………………………….5

1.2          Розподіл прибутку підприємства. ……………………….9

1.3          Огляд використаних джерел.  …………………………...16

Розділ ІІ Розподіл та використання прибутку на Коломийському спеціалізованому агролісгоспі ОП «Івано-Франківськоблагроліс»

2.1 Характеристика Коломийського спеціалізованого агролісгоспу ОП «Івано-Франківськоблагроліс». …………..17

2.2 Аналіз розподілу прибутку на Коломийському спеціалізованому агролісгоспі ОП «Івано-Франківськоблагроліс» . ……………………………………...23

2.3 Шляхи підвищення ефективності використання

прибутку. ………………………………………………………25

Висновки   .................................................................................29

Список використаних джерел ………………………………..31

Додаток  ……………………………………………………….32

                                     Вступ

За умов ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торговельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживачів їхньої  продукції, змушує виробника враховувати інтереси і побажання покупців і виробляти продукцію, яка їм потрібна.

Підприємство, що програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом. Отже, щоб запобігти цьому підприємство мусить постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечувати високу конкурентоспроможність своєї продукції.

Одним із інструментів з’ясування реальної конкурентоспроможності є аналіз фінансового стану підприємства. Закони ринкової економіки потребують відповідного способу мислення і поведінки всіх її учасників. Ринкова економіка приводить у рух  усі ресурси, аби кожна вкладена в підприємство гривня дала найвищий прибуток. Щоб забезпечити це, слід постійно аналізувати фінансовий стан, проводити обґрунтоване наукове дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської і торговельної діяльності кожного підприємства. Також слід відслідковувати виконання плану за прибутком у цілому і в розрізі окремих видів прибутків та збитків , оцінювати рівень рентабельності продукції і підприємства, робити підрахунок резервів зростання прибутку і рентабельності.

Можна зробити висновок, що прибуток є головним показником ефективності діяльності підприємства, оскільки він являється джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Предметом мого дослідження виступає Коломийський спеціалізований агролісгосп  ОП «Івано-Франківськоблагроліс». А також розподіл та використання прибутку на даному підприємстві, проблеми, які виникають у зв’язку з цим та основні шляхи їх подолання.

Метою моєї курсової роботи,  насамперед є висвітлення і пояснення  основних ключових понять, які відіграють головні ролі в розподілі та використанні прибутку. Оскільки розподіл та використання прибутку є не менш важливим ніж його формування, то його поділяють на два принципові напрямки: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи, на соціальну підтримку тощо; 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку. Останній спрямовується на створення резервного  та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Дослідження використання та розподілу прибутку має дуже важливе значення для кожного підприємства, для забезпечення його прибутковості, платоспроможності та рентабельності.

Розділ І. Прибуток, як основний показник діяльності підприємства

1.1 Прибуток – основне джерело фінансування розвитку підприємства

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток – це частина доходу, що залишається на підприємстві після відшкодування всіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншими видами діяльності.

Прибуток є найважливішим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожного суб’єкта господарської діяльності, оскільки саме в прибутку відображаються результати всіх сторін діяльності: виробництво і реалізація, якість і асортимент, ефективність використання виробничих ресурсів і собівартість.

Прибуток характеризує ефективність господарювання підприємства за всіма напрямами його діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, фінансової та інвестиційної. Він становить основу економічного розвитку підприємства, відображає довгострокову мету його діяльності.

Стабільний і стійкий рівень прибутку – це:

      основа удосконалення матеріально-технічної бази підприємства, забезпечення всіх форм інвестування;

      головне джерело зростання ринкової вартості підприємства;

      гарант виконання підприємством своїх зобов’язань;

      індикатор конкурентоспроможності та кредитоспроможності;

Крім цього прибуток є найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюється відрахування від одержаного підприємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольнити не тільки його фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров’я, проведення екологічних заходів тощо.

Таким чином, у збільшенні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

Прибуток класифікують за відповідними ознаками (Див. рис. 1.1)

Рис. 1.1

На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшенню трудового внеску колективу підприємства, а й за рахунок багатьох інших факторів. Саме тому на кожному підприємстві необхідно систематично аналізувати формування, розподіл та використання прибутку. Цей аналіз має надзвичайно важливе значення і для зовнішніх суб’єктів (місцевих бюджетів, фінансових і податкових органів, банків).

Головними завданнями аналізу фінансових результатів  підприємства є:

      систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку;

      виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

      вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

      виявлення резервів збільшення прибутку;

      розроблення заходів для використання виявлених резервів;

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства проводиться за даними звіту ф. №2 «Звіт про фінансові результати», ф.№1 «Баланс підприємства» та даними бухгалтерського обліку.

Згідно  з П(с)БО №3 «Звіт про фінансові результати» розрізняють такі види прибутку:

1.      валовий прибуток – різниця між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізації продукції;

2.      фінансові результати від операційної діяльності  - валовий прибуток плюс інші операційні доходи, мінус адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати;

3.      фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування – фінансові результати від операційної діяльності плюс дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи, інші доходи, мінус фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати;

4.      фінансові результати від звичайної діяльності – фінансові результати від звичайної діяльності мінус податок на прибуток від звичайної діяльності;

5.      чистий прибуток – фінансові результати від звичайної діяльності плюс надзвичайні доходи мінус надзвичайні витрати та податки від надзвичайного прибутку;

Структурно-логічну схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку можна зобразити рисунка (див.рис.1.2)

Рис.1.2

1.2 Розподіл прибутку підприємства

       Розглядаючи прибуток як джерело фінансування зростання підприємства доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розподілу між суб’єктами володіння і розпоряджання, тобто на сфері економічних взаємовідносин між державою й окремими підприємствами щодо їх фінансового результату.

      Через розподіл прибутку реалізується одна з його найваж­ливіших функцій-стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його створення. Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство державне чи приватне, то частину прибутку привласнює держава у вигляді податків, зборів або платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство) привласнює або засновник на правах власності (приватне підприємство, товариство), або ця частина прибутку залишається у розпорядженні підприємства,

     Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два канали для їх вилучення (див. рис. 2.1).

     Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме і нерухоме майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків - рентних платежів.

    Другий канал - перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток.

1

Рис.2.1

     Дещо складнішим є процес розподілу прибутку в товариствах закритого типу та відкритих акціонерних товариствах. У такому випадку е ще одна сторона, що претендує на частину прибутку товариства, - акціонери.

      Межа розподілу прибутку на централізовану і децентра­лізовану частини, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та відокремлених інтересів підприємств, є рухомою. Визначають цю межу соціально-економічні вимоги періоду розвитку національної економіки та потреби держави і регламентує чинне законодавство.

       Останнім часом Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних галузей економіки як загалом, так і між суб’єктами володіння і розпоряджання зокрема. Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого розподілу, бо на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники. Однак пропорції у розподілі прибутку і його використанні навіть за таких умов, на нашу думку, можуть частково відобразити реальний стан використання одного з найважливіших власних ресурсів у промисловості.

      Значимість аналізу, розподілу і використання чистого прибутку зумовлена тим, що від результатів цього розподілу

залежать не лише темпи розвитку підприємства на основі самофінансування, а й забезпечення інтересів власників, задоволення матеріальних та соціальних потреб персоналу (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2

      І етап

     ІІ етап

      Як видно з рис. 2.2 для визначення розміру чистого прибутку підприємства необхідно прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, зменшити на суму виплат неподаткового характеру. Тобто прибуток після сплати податків до бюджету можна зменшити на суму санкцій за рішенням арбітражного суду або на суму повернення основного боргу за раніше отриманими кредитами, сплати процентів за про термінування термінів користування кредитами та ін.

       Решта суми прибутку, що є у розпорядженні підприємства, - це чистий прибуток, який воно і використовує самостійно.

       Наступним етапом аналізу розподілу і використання чистого прибутку підприємства є аналіз формування системи фондів, резервів та спрямування його на інші потреби.

       Визначення напрямків використання чистого прибутку належить до компетенції самого підприємства і його засновників (акціонерів).

      Сучасна господарська практика передбачає наступні напрямки використання чистого прибутку.

      1 .Фонд Інвестування підприємства (фінансування витратна науково-дослідні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції і технологій, модернізацію обладнання, рекон­струкцію і модернізацію діючого виробництва, придбання і створення нематеріальних активів, поповнення обігового капіталу).

      Це один із найвагоміших напрямків використання чистого прибутку, що забезпечує відтворювальні процеси на підприємстві.

      Пропорції розподілу чистого прибутку залежать від конкретних обставин, завдань, які ставить перед собою підприємство.

       2.Фонд фінансування витрат, пов’язаних із соціальними
потребами (витрати на експлуатацію соціально-побутових об’єктів,
що є на балансі підприємства), будівництвом об’єктів невиробничого
призначення, проведенням оздоровчих та інших заходів.

3.Фонд стимулювання персоналу підприємства  (матеріальне
заохочення працівників: виплата одноразових премій за
виконання важливих виробничих завдань, надання одноразових
матеріальних допомог, преміювання за створення, освоєння і
впровадження нової техніки тощо).

Фінансування соціально-культурних потреб і стимулювання персоналу підприємств - є традиційні напрямки використання чистого прибутку підприємствами. До таких витрат, що фінансуються за рахунок прибутку, більшість економістів ставиться позитивно. Однак окремі з них переконані, що часткове задоволення за рахунок фінансового результату соціальних потреб колективу, матеріальне заохочення працівників є витратами без будь-якої користі для суспільства. Тому чистий прибуток, як і скрізь у світі, мусить мати лише два напрямки використання: виплата доходу на вкладений капітал та інвестування розширеного відтворення капіталу.

Навряд чи можна погодитися з такою точкою зору щодо використання чистого прибутку навіть у важких економічних умовах. Не використавши частину фінансового результату на оздоровлення і відпочинок своїх працівників та членів їх сімей, бізнес не матиме належної віддачі від них на основному виробництві. Не стимулюючи матеріально персонал, можна втратити висококваліфікованих працівників - управлінців, раціоналізаторів, а то й ділову репутацію загалі. 

Досвід зарубіжних країн якраз свідчить, що майже «скрізь у світі» приділяють належну увагу саме таким напрямкам використання чистого прибутку.

Мова не йде про забезпечення кожного працівника житлом, значні за розміром поточні премії, оплату витрат на відпочинок тощо, але витрачання прибутків за такими напрямками в розумних межах, у тому числі і на стимулювання персоналу підприємств, у багатьох країнах вважають економічно доцільним і престижним.

Світова практика виробила і успішно застосовує різноманітні форми стимулювання персоналу та управлінських кадрів за рахунок доходів фірм і корпорацій. Так, вищі управлінські кадри в багатьох країнах стимулюють шляхом розподілу акцій (право придбання - опціон) між членами директорату фірми і навіть винагородою за присутність на засіданнях. Персонал фірм заохочують як шляхом «участі в прибутках компанії», так і шляхом використання коштів фонду матеріального заохочення: придбання облігацій або розміщення коштів на поточних рахунках; спрямування коштів у спільні інвестиційні фонди без і з програмами збереження; придбання акцій компанії.

4.Формування резерву для виплати дивідендів (ВАТ). Важливим напрямком використання прибутку є формування резерву на виплату дивідендів. Дивідендна політика товариства - серйозний важіль підвищення ефективності його діяльності.

Матеріальний інтерес засновників (власників) тісно пов’язаний з ідеологією товариства, пошуками оптимальних напрямків діяльності, що стабілізували і збільшували б доходи товариства.

Відомо, що за згодою акціонерів фірми може створюватися резерв стабілізації дивідендів, тобто вилучається частина прибутку, спрямована на виплату дивідендів, якщо вона перевищує середню норму останньої за попередні 2-3 роки. Основним мотивом формування такого резерву е відмова акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Частина прибутку після сплати податків, формування резервного фонду і виплати дивідендів (для акціонерних товариств) перебуває у вигляді нерозподіленого прибутку. У світовій практиці нерозподіленому прибуткові, що залишається в розпорядженні підприємства, приділяють велику увагу, бо його можна використовувати для поповнення капіталу шляхом формування запасного і додаткового капіталу, резерву стабілізації дивідендів. Таке самофінансування е важливим для національного бізнесу і тому, що відповідно до нових національних стандартів обліку і звітності нерозподілений прибуток теж став складовою капіталу підприємства (товариства). До того ж подібне поповнення капіталу не потребує законодавчої регламентації.

5.Фінансовий резерв, що формується у розмірах, рекомен­дованих чинним законодавством.

Одним із джерел самофінансування і погашення витрат, пов’язаних із кон’юнктурними зрушеннями, є фінансовий резерв, у який акціонерні товариства здійснюють відрахування з чистого прибутку. Створений резервний фонд дозволяють приєднувати до акціонерного капіталу. На приєднану суму акціонерам видають безплатні акції за номінальною вартістю. Після приєднання суми резервного фонду до акціонерного капіталу процес нагромадження резерву починається спочатку.

Варто зазначити, що на процес розподілу і використання чистого прибутку підприємств (товариств) до певної міри впливає держава шляхом надання «прихованих субсидій» податкових пільг, а в окремих випадках вона вдається до моральних стимулів. Перш за все, це стосується спрямування прибутку підприємствами на утримання об’єктів соціальної інфраструктури і фінансування благодійних заходів. Так, звільняючи прибуток, витрачений за цими напрямками, від оподаткування, держава ставить собі за мету запобігти

руйнуванню створених підприємствами об’єктів соціальної інфраструктури, а також скоротити видатки з бюджету на утримання об’єктів та інституцій, пов’язаних із соціальним захистом населення, реалізацією науково-освітніх програм, охороною і збереженням культурної спадщини та ін.

1.3 Огляд використаних джерел

  РОЗДІЛ ІІ   Розподіл та використання прибутку на Коломийському спеціалізованому агролісгоспі ОП «Івано-Франківськоблагроліс»

1.1          Характеристика Коломийського спеціалізованого агролісгоспу ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

Характеризуючи Коломийський    спеціалізований   Агролісгосп       (далі    Агролісгосп) слід зазначити, що він створений   обласним    комунальним агролісогосподарським   підприємством "Івано-Франківськоблагроліс"   наказом   від 6 липня  2001   року  №3,  який  є засновником,  відповідно до Законів України «Про підприємства в Україні», "Про підприємства" та інших законодавчих актів і нормативних документів та Статуту ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

Метою   діяльності   підприємства   є   реалізація   державної   політики розвитку лісового господарства і раціонального використання лісових ресурсів, охорона  і  захист лісів переданих  в  постійне  користування  Агролісгоспу,  а також одержання прибутку для задоволення ринкових потреб у його продукції та  послуг  на  основі  ефективного  використання  виробничого  і  фінансового потенціалу.  Агролісгосп     здійснює  всі  види  спеціалізованого  використання
лісових ресурсів. Агролісгосп   також може використовувати закріплені землі для   потреб  культурно-оздоровчих, рекреаційних,  спортивних  і  туристичних цілей. На   власних,   або   орендованих,   потужностях   Агролісгосп     здійснює переробку    заготовленої   та   придбаної   лісопродукції,    реалізує    продукцію суб'єктам господарювання і   населенню.

Агролісгосп також може здійснювати  іншу  діяльність,   незаборонену чинним законодавством України.

              Предметом діяльності Агролісгоспу є:

              - лісовідновлення, посадка лісових культур і сприяння природному відновленню лісу,  вирощування  посадкового матеріалу та заготівля  насіння лісових і декоративних порід.

              - лісорозведення, створення захисних лісових насаджень і полезахисних лісових смуг.

              - лісовирощування, догляд за лісовими  насадженнями,  проведення рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства.

              - охорона   і   захист  лісів   від   самовільних   рубок,   лісових   пожеж, боротьба з шкідниками та хворобами лісу.

              - охорона навколишнього середовища, збереження природо заповідного фонду.

              - спеціальне використання лісових ресурсів, заготівля деревини під час рубок головного користування, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів,   побічні  лісові   користування,  в тому  числі  збір  лісових грибів, дикорослих фруктів і ягід, лісових горіхів, соків та інших продуктів лісу.

- лісозаготівлі. Одержання необробленої деревини, ділової деревини, дров для опалення та хворосту.

- лісопильне і стругальне виробництва, виробництво шпал і пакету, стружки, борошна з деревини, тирси, сушіння деревини,    просочування деревини консервантами чи іншими хімічними речовинами.

- виробництво дерев’яних панелей, лущеного шпону, клейкої фанери, ламінованих і деревостружкових плит, інших панелей і плит.

              - виробництво теслярських та столярних виробів. Виробництво та встановлення дерев'яних виробів, призначених     головним чином для використання у будівництві балок, стропил, ферм для покрівель, вікон, дверей, фасонних  виробів з деревини (плінтусів, багетів),  ґонтів,  паркетних блоків. Виробництво збірних будинків або дерев'яних деталей до них.

- виробництво дерев'яної тари, ящиків, стелажів, піддонів, бочок та інших бондарних виробів, барабанів для кабелів та канатів.

              - виготовлення різних  виробів з деревини:  ручок  і держаків для інструментів, щіток, мітелок,  колодок для   взуття,  форм  для розтягування взуття, плічок для одягу, предметів домашнього вжитку та кухонного посуду, вішалок для пальт та капелюхів, статуеток та декоративних виробів, шкатулок, скриньок, футлярів для зберігання біжутерії, котушок, шпульок для ниток та інших виробів з точеної деревини, сірників.

- виробництво декоративних та плетених виробів з верби, очерету, бамбуку тощо.

- виробництв виробів з корка, соломки та плетениці.

              - оптова  та   роздрібна  торгівля  товарами   власного   виробництва, комерційна (фірмова) та комісійна торгівля.

              - виробництво  будівельних  матеріалів,  виконання  будівельних та ремонтно-будівельних робіт.

- розвиток підсобного сільського господарства, переробка
сільськогосподарської продукції, виробництво товарів широкого    вжитку, розвиток інших підсобних промислів на селі.

              - надання матеріально-технічної допомоги та посередницьких послуг іншим юридичним і фізичним особам, в першу чергу в селі.

              - реалізація нафтопродуктів, будівельних матеріалів,   столярних виробів та інших товароматеріальних цінностей виробничого призначення.

              - надання послуг комунально-побутового характеру.

Агролісгосп є юридичною особою від дня його включення в державний реєстр України і відповідно може     вступати    в    зобов'язання,    орендувати    майно   і землю, відчужувати майном в установленому законом  порядку за   погодженням   із засновником,  користуватися  землями  лісового фонду і лісовими  ресурсами, виступати в судах від свого імені.  Агролісгосп має статус лісокористувача та здійснює його повноваження згідно з Лісовим кодексом України. Відповідно до законодавства України  несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони і раціонального   використання   лісів та інших природних   ресурсів, а також відновлення їх до рівня встановлених нормативів.

Щодо фінансування то Агролісгосп отримує кошти з державного і місцевого бюджетів для фінансування видатків по лісовому господарству. Також може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству і в межах свого майна несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності.

Майно Агролісгоспу становлять основні фонди та оборотні кошти, а також  інші   цінності,  вартість  яких  відображається  в  самостійному  балансі підприємства. Здійснюючи право господарського відання,  Агролісгосп володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд. Вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту Агролісгоспу.

Джерелами формування майна Агролісгоспу є:

-   грошові та матеріальні внески засновника;

-   доходи,  одержані  від реалізації продукції, а також  від  інших  видів господарської діяльності;

- кредити банків та інших кредиторів;

     -              капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

-              безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

             - інші джерела незаборонені законодавчими актами України.

              Агролісгосп має  право здавати чи брати в оренду,  надавати  безоплатно  в тимчасове користування або в позику, передавати відособленим структурним підрозділам належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а   також   відчужувати, обмінювати та списувати основні засоби за погодженням із засновником у відповідності до чинного законодавства.

Керівництво Агролісгоспом здійснюється одноосібно,  керівником, який у межах своїх повноважень самостійно вирішує питання діяльності Агролісгоспу. Працівники апарату Агролісгоспу фінансуються за рахунок  коштів державного і місцевого бюджетів, виділених на ведення лісового господарства, а також інших джерел, передбачених чинним законодавством України.

Щодо фінансово-господарської діяльності, то Агролісгосп здійснює її самостійно з урахуванням кон'юнктури ринку. Тобто всі види спеціального використання лісових ресурсів згідно з лімітами, затвердженими  в установленому порядку Івано-Франківською облдержадміністрацією, реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), визначає напрямки діяльності, а також структуру і обсяги виробництва, в тому числі кооперацію з іншими виробниками і господарськими партнерами. Агролісгосп  реалізує  свою  продукцію за  цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі.

Згідно статуту Агролісгосп  відраховує  в  ОП "Івано-Франківськоблагроліс"  10% чистого прибутку та після сплати інших обов’язкових платежів до бюджету може самостійно розпоряджатися ним.