Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

                                                                    Зміст

Вступ.......................................................................................................................................3

Розділ1.Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ………….…….........5

Розділ2.Система пенсійного забезпечення в Україні.....................................................9

2.1 Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування:      суб’єкти, страховий стаж, пенсійні виплати та соціальні послуги............................................9

2.2  Накопичувальна система пенсійного страхування.…………………………….…..29

Розділ 3. Види пенсійних виплат із коштів Накопичувального фонду.....................33

Висновки...............................................................................................................................38

Список  використаних джерел...........................................................................................40

          Вступ

             Актуальність теми дослідження. Особлива увага в усьому світі приділяється людям які з плином часу заслуговують на опіку та увагу збоку держави, це та  частина суспільства, яка значну частину свого життя приділила державі та суспільству зокрема. Для становлення України як європейської держави слід реформувати пенсійну систему, яка б могла кожному пересічному громадянину нашої держави мати забезпечену старість. Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень. Успішність реформування пенсійної системи залежить від багатьох чинників, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток цієї сфери соціального життя. Тому для вдалого початку процесу реформування необхідно створити певні економічні та соціальні передумови.

            Об’єктом дослідження в цій роботі є загальнодержавне пенсійне забезпечення в Україні.

Предметом дослідження виступають основні види загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а саме реформована солідарна система і накопичувальна частина загальнообов’язкової системи.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення  правових  та  організаційних засад становлення   і   функціонування  пенсійного страхування у всіх його проявах. Завданням дослідження є:

1. дослідити теоретичні основи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
2. зробити аналіз основних видів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
3. визначити правові основи пенсійного забезпечення ;
4. дослідити стан розвитку пенсійної реформи в Україні, перспективи її розвитку.

Питанням загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в трудовому праві,приділено достатньо багато уваги. Їх у своїх наукових працях досліджували Болотіна Н. Б., Лівшиць Р. З., Лазор Л. І., Мацюк А. Р., Прокопенко В. І., Скобєлкін В. М., Трунова Г. А., Трюхан О. А., Хуторян Н. М., Чанишева Г. І.,Ярошенко О. М. та інші.

 Методологічною основою дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, історичний, порівняльно-правовий, структурно функціональний. Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути сутність, форми та зміст пенсійного страхування.

          Розділ 1. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: загальні положення.

Реформування  пенсійної системи на засадах  пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам ст. 46 Конституції України; положенням Концепції соціального забезпечення населення України; Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; Указу Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні».

Указані документи передбачають зміну пенсійної  системи та запровадження пенсійного страхування в Україні.

В Україні  історично склалась однорівнева система пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою [19, 210]. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв’язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої й затяжної соціальної напруженості.

Виходячи  із завдань пенсійної реформи, визначених у «Посланні Президента до Верховної  Ради і Уряду» [15], яке на сьогодні є основоположним документом у роботі Пенсійного фонду, в Україні запроваджується  трирівнева пенсійна системи, до якої входитиме загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і недержавне пенсійне забезпечення. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у свою чергу складається з двох рівнів: реформована солідарна система і накопичувальна частина загальнообов’язкової системи.

Світова практика доводить, що таке поєднання  є оптимальним, оскільки забезпечує соціальні гарантії та фінансову  стабільність пенсійної системи. Адже солідарна й накопичувальна системи  підвладні впливу різних ризиків: перша  вразлива щодо демографічних ризиків  і досить стійка до інфляційних, а  друга — навпаки. Крім того, слід звернути увагу, що реформована солідарна  складова враховуватиме насамперед інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна — стимулюватиме  до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо із середніми та високим доходами.

Успішність  реформування пенсійної системи  залежить від багатьох чинників, які  прямо чи опосередковано впливають  на розвиток цієї сфери соціального  життя. Тому для вдалого початку  процесу реформування необхідно  створити певні економічні та соціальні  передумови, а саме:

• зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;
• розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян україни на іноземних ринках праці;
• погашення заборгованості із заробітної плати, підвищення її розміру й збільшення питомої ваги у валовому внутрішньому продукті;
• розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;
• припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед пенсійним фондом;
• скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборона запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;
• переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям із пенсійного фонду на державний бюджет України, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Отже, система пенсійного забезпечення в  Україні відповідно до Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» складається з трьох рівнів [2, 2].

Перший  рівень — це діюча солідарна система, за рахунок якої виплачуються базові пенсії (фактично йдеться про Пенсійний  фонд, що працює за принципом моментальних виплат). Пенсії будуть виплачуватися  пенсіонерам за рахунок внесків, що сплачуються сьогоднішніми працюючими. Пенсійний фонд здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує  внески на індивідуальних рахунках, а  також призначатиме й буде виплачувати  пенсії. Розмір відрахувань окремого працівника не впливатиме на розмір його майбутньої пенсії. В цьому і полягає  основне протиріччя солідарної системи  — працівники не зацікавлені в  збільшенні та систематичності своїх  внесків до державного Пенсійного фонду.

Другий  рівень — накопичувальна система  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи повинно встановити необхідну залежність розміру майбутньої пенсії від розміру сплачених  за трудовий (страховий) стаж внесків, а отже, стимулювати працівників  і роботодавців легалізувати доходи та сплачувати внески в повному обсязі. Основою такої системи є індивідуальні пенсійні рахунки, на яких протягом трудової діяльності будуть обліковуватися пенсійні внески громадян. Індивідуальний пенсійний рахунок — це щось на зразок банківського рахунка. Особа робить грошові внески на цей спеціальний рахунок протягом трудової діяльності. Далі здійснюється інвестування цих коштів до досягнення особою пенсійного віку. Після досягнення пенсійного віку особа може використовувати заощаджені кошти разом із нарахованими відсотками для підтримки себе у старості. Запровадження цієї системи є дуже важливим для середнього та високооплачуваних працівників.

Система індивідуальних пенсійних рахунків має ряд переваг:

• розмір внесків визначає розмір майбутньої пенсії;
• внески, що робить особа, є її власністю;
• особа контролює суму накопичених грошей;
• у разі значних внесків протягом трудової діяльності розмір пенсії буде більшим, аніж за солідарною системою;
• система індивідуальних пенсійних рахунків сприяє створенню гнучкого ринку праці в країні;
• національна економіка отримає досить значний фонд довгострокових інвестиційних проектів.

Запровадження обов’язкового державного пенсійного страхування вимагає від держави  створення певного механізму, який гарантуватиме захист інтересів  усіх учасників. Передбачається, що управління коштами загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  буде здійснюватися спільно державою та приватним сектором. Для інвестиційних  компаній мають бути розроблені правила, що регламентують їх діяльність, а держава, у свою чергу, гарантує безпеку зберігання коштів шляхом контролю за діяльністю таких приватних компаній.

Третій  рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах  добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних  накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Таким страхуванням можуть займатися недержавні пенсійні фонди, банки, страхові компанії та інші фінансові інститути.

Недержавне  пенсійне забезпечення ґрунтуватиметься на використанні двох типів пенсійного забезпечення:

Професійних пенсійних схем, за якими буде здійснюватися  пенсійне забезпечення тільки тих громадян, що перебувають у трудових відносинах із певним роботодавцем.

Загальних пенсійних схем — пенсійне забезпечення будь-яких категорій громадян.

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення регулюється Законом України  «Про недержавне пенсійне забезпечення»  та відповідними нормативно-правовими  актами з пенсійного забезпечення.

Розвиток  системи недержавних пенсійних  фондів є вигідним як для держави, так і для населення. Зрозуміло, що крім вирішення такого важливого  соціального завдання, як додаткове  недержавне пенсійне забезпечення громадян, недержавні пенсійні фонди також матимуть змогу здійснювати регулярні капіталовкладення в національну економіку.

Створення другого та третього рівнів пенсійної  системи вимагає забезпечення надійного  збереження та захисту пенсійних  активів, а також здійснення ефективного  управління ними.

З цією метою функціонуватимуть банківські установи-зберігачі, в яких будуть зберігатися пенсійні активи як у грошовій формі, так і в цінних паперах. Зазначені банківські установи наділені досить широкими повноваженнями для належного виконання покладених на них обов’язків. Водночас такі установи будуть досить жорстко контролюватися та регулюватися НБУ та створеною у ході пенсійної реформи Державною інспекцією з пенсійного забезпечення.

Банківські  установи-зберігачі забезпечать  фізичне відокремлення пенсійних  активів від засновників недержавних  пенсійних фондів, а також компаній, які будуть здійснювати адміністративне  управління фондами та управління активами.

Перший  та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування.

Другий  та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно  з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов’язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи  пенсійного забезпечення в Україні  та отримання пенсійних виплат установлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися  умови, норми і порядок їх, пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  і недержавного пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У ході пенсійної реформи зменшиться кількість  пільгових пенсій, виникне зацікавленість зайнятого населення у власному матеріальному забезпеченні на старість чи у випадку непрацездатності, з’являться стимули до праці в офіційному, а не в тіньовому секторі економіки: чим більше людей буде зайнято  в легальному секторі, тим вищими будуть пенсійні та інші соціальні виплати.

Кошти з фондів обов’язкового пенсійного страхування, інвестовані у виробництво, сприятимуть його розвиткові. Поступово  виникатимуть нові робочі місця. Працівники сплачуватимуть більше внесків до пенсійних фондів. Завдяки цьому буде надходити достатня кількість коштів на потреби соціальної сфери.

Почнуть зростати надходження до чинної солідарної пенсійної системи. Розмір пенсії стане  адекватним доходам, утраченим унаслідок  виходу на пенсію.

Розділ 2. Система пенсійного забезпечення в Україні.

2.1 Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: суб’єкти, страховий стаж, пенсійні виплати та соціальні послуги

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають [2, 8]:

• громадяни України, які застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей;
• особи, яким до дня набрання чинності вказаним Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених Законом, — члени їхніх сімей.

Особи, які не підлягають загальнообов’язковому  державному пенсійному страхуванню, але  добровільно сплачували страхові внески у визначеному порядку до солідарної системи та/або накопичувальної  системи пенсійного страхування, мають  право на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Іноземці  та особи без громадянства, які  перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання  пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Законодавство визначає суб’єктів солідарної системи. По-перше, це застраховані особи, а в  окремих випадках — члени їхніх  сімей.

Загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню  підлягають:

1) громадяни  України, іноземці та особи  без громадянства, які працюють  на підприємствах, в установах,  організаціях, створених відповідно  до законодавства України, незалежно  від форми власності, виду діяльності  та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

2) члени  колективних та орендних підприємств,  сільськогосподарських кооперативів  та фермерських господарств, у  тому числі тих, які обрали  особливий спосіб оподаткування  (фіксований податок, єдиний податок,  фіксований сільськогосподарський  податок, придбали спеціальний  торговий патент);

3) фізичні  особи — суб’єкти підприємницької  діяльності, у тому числі ті, які  обрали особливий спосіб оподаткування  (фіксований податок, єдиний податок,  фіксований сільськогосподарський  податок, придбали спеціальний  торговий патент), та члени сімей  зазначених фізичних осіб, які  беруть участь у провадженні  ними підприємницької діяльності.

До  членів сімей фізичних осіб — суб’єктів  підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, але разом із ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;

4) особи,  які забезпечують себе роботою  самостійно — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою  діяльністю, пов’язаною з отриманням  доходу безпосередньо від цієї  діяльності;

5) громадяни  України, які працюють у розташованих  за межами України дипломатичних  представництвах, консульських установах  України, філіях, представництвах,  інших відокремлених підрозділах  підприємств та організацій (у  тому числі міжнародних), створених  відповідно до законодавства  України (якщо інше не встановлено  міжнародними договорами, згода  на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни  України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних  представництвах та консульських  установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених  підрозділах іноземних підприємств  та організацій, міжнародних організацій,  розташованих на території України  (якщо інше не встановлено міжнародними  договорами, згода на обов’язковість  яких надана Верховною Радою  України);

7) особи,  обрані на виборні посади до  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, об’єднань  громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату  (винагороду) за роботу на виборній  посаді;

8) особи,  які проходять строкову військову  службу у Збройних Силах України,  Службі безпеки України, інших  утворених відповідно до законів  України військових формуваннях,  а також в органах Міністерства  внутрішніх справ України;

9) працівники  воєнізованих формувань, особи  начальницького і рядового складу  фельд’єгерської служби спеціально  уповноваженого центрального органу  виконавчої влади з питань  зв’язку та інформатизації, гірничорятувальних  частин незалежно від підпорядкування,  а також особовий склад аварійно-рятувальної  служби, створеної відповідно до  законодавства на постійній основі;

10) особи,  які проходять альтернативну  (невійськову) службу;

11) особи,  які отримують щомісячні страхові  виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які отримують виплати у зв’язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12) особи,  які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);

13) особи,  які відповідно до законів  отримують допомогу по догляду  за дитиною до досягнення нею  трирічного віку;

14) один  із непрацюючих працездатних  батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд  за дитиною-інвалідом, а також  непрацюючі працездатні особи,  які здійснюють догляд за інвалідом  І групи або за особою похилого  віку, який за висновком медичного  закладу потребує постійного  стороннього догляду або досяг  80-річного віку, якщо такі непрацюючі  працездатні особи отримують  допомогу або компенсацію відповідно  до законодавства;

15) особи,  які отримують допомогу у зв’язку  з тимчасовою непрацездатністю;

16) безробітні  в період отримання допомоги  у зв’язку з безробіттям.

Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, у тому числі  іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни  України, які постійно проживають або  працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [2; 12].

Зазначені особи можуть брати добровільну  участь у солідарній системі або  в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в  обох системах.

Вони  беруть добровільну участь у системі  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування протягом терміну, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, але не менше одного року.

Зазначені особи подають до територіального  органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним  переліком.

З особою, яка подала заяву про добровільну  участь у системі загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду в термін не пізніше ніж 30 календарних днів із дня отримання заяви укладається  договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування (далі — договір про добровільну  участь) відповідно до типового договору, що затверджується правлінням Пенсійного фонду, який набирає чинності з дня  його підписання.

Територіальний  орган Пенсійного фонду може відмовити  в укладенні договору про добровільну  участь у разі, якщо особа:

• підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню;
• не відповідає іншим вимогам, визначеним Законом;
• подала неповні або недостовірні відомості;
• уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені умови;
• бажає укласти договір на строк менше одного року.

В інших  випадках відмова в укладенні  договору про добровільну участь не допускається.

Другим  суб’єктом є страхувальники [2; 12]:

1) роботодавці:

підприємства, установи й організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно  від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру;