Загальна характеристика фінансово – господарської діяльності підприємства ПАТ «Пиво – безалкогольний комбінат «Радомишль»

 

                                                  Вступ

 

Процес ринкової трансформації  започаткований в Україні зі здобуттям  незалежності, зумовив появу різних форм власності та суб’єктів господарювання. Незважаючи на суттєві труднощі та перешкоди поступово впроваджуються такі ринкові механізми як конкуренція, вільне підприємництво, ринкове ціноутворення.

Це в свою чергу, змушує суб’єктів  господарювання здійснювати свою діяльність максимально ефективно. Сучасне  підприємство не може дозволити собі нераціонально використовувати власні та залучені ресурси.

В складних умовах жорсткої конкуренції  економічний аналіз, дає можливість правильної, точної та оперативної  оцінки реального стану підприємства та орієнтують на прийняття оптимальних  і ефективних рішень у сфері операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

На сьогоднішній день розроблено та відпрацьовано достатньо  методів проведення економічного аналізу  стану підприємства. Цей розвиток проходив в основному в країнах  з розвинутою ринковою економікою.  

Водночас, вітчизняна наука  вносить свій вклад в дану область, пристосовуючи інструменти фінансового  аналізу до вітчизняних умов, що характеризуються досить високими темпами  інфляції, нестабільністю податкового  законодавства та інше.

Підприємство, в умовах ринкової економіки, діє на засадах комерційного розрахунку, один з принципів якого є самофінансування. Достатність забезпеченості підприємства власними та залученими фінансовими ресурсами зумовлюють його здатність здійснювати ефективну господарську діяльність та розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Зовнішнім проявом фінансового стійкості є ліквідність та платоспроможність. Неефективна діяльність підприємства, насамперед збиткова діяльність, призводить до зниження ліквідності та платоспроможності. З іншого боку, низька ліквідність та платоспроможність не дають можливості забезпечити безперебійне постачання ресурсів, що тягне за собою простої виробництва з усіма негативними наслідками. Крім того низька ліквідність та платоспроможність підривають довіру до підприємства з боку банків, потенційних покупців та інших контрагентів, що значно знижує можливості залучення додаткових ресурсів та виходу з кризи. Тобто, низька ліквідність та платоспроможність, на фоні збиткової діяльності та недостатньої фінансової стійкості, становлять реальну загрозу існуванню підприємства. З цієї точки зору є зрозумілим актуальність та важливість теми.

Метою даної курсової роботи є розробка пропозицій для удосконалення платоспроможності підприємства.

Об’єкт дослідження – процес управління платоспроможністю підприємства.

Предмет дослідження  – сукупність методів і прийомів управління платоспроможністю підприємства.

Методи дослідження  – методи логічного узагальнення, аналізу, синтезу використано для дослідження теоретичних основ оцінки аналізу платоспроможності та ліквідності підприємства. Методи фінансового аналізу, зокрема, коефіцієнтний, групування даних використано при дослідженні фінансового стану об’єкта дослідження. Факторний аналіз використовується для виявлення основних факторів, що впливають на ліквідність і платоспроможність підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО –  МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1.  Економічна сутність та значення показників платоспроможності на підприємстві.

 

В системі економічних  категорій, що характеризують фінансовий стан підприємства, особливе місце  належить платоспроможності підприємства.

У спеціальній літературі існує значна кількість підходів щодо тлумачення сутності поняття „платоспроможність”[1].

Платоспроможність – це наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для своєчасного погашення своїх короткострокових боргових зобов’язань. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

- наявність у достатньому  обсязі коштів на розрахунковому  рахунку;

- відсутність простроченої кредиторської  заборгованості.

Аналіз платоспроможності  здійснюється шляхом зіставлення наявності  і надходження коштів з платежами  першої необхідності (податки, розрахунки з органами соціального страхування, пенсійного фонду та інші нарахування, погашення позик, сплата комунальних послуг і послуг сторонніх організацій, оплата праці) [4, с.96].

Показники статичної  платоспроможності:

• коефіцієнт загального покриття (потенційної платоспроможності) –

показник, що характеризує рівень покриття активами підприємством своїх зобов'язань. Коефіцієнт покриття визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань за формулою

                                                                                                            (1.1)

де ПА — поточні  активи, грн;

ПЗ — поточні зобов'язання, грн.

Нормативне значення коефіцієнта К > 1. Якщо значення К  відповідає нормативному, підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання, а якщо К < 1, підприємство має неліквідний баланс.

 

• коефіцієнт проміжної ліквідності (розрахункової платоспроможності);

 

        _(1.2)

  

Показник, який обчислюють відношенням грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до поточних пасивів.

Характеризує спроможність підприємства в установлені терміни розрахуватися  за свої короткотермінові боргові зобов'язання.

Теоретичне значення К.п.л. становить 0,7-0,8.

• коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової платоспроможності); Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань за формулою

                                                                                                                (1.3)

Значення коефіцієнта  абсолютної ліквідності К > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось  за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта  відображає зовнішню причину неплатоспроможності  підприємства.

Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності К<0,2, а коефіцієнта покриття К<0,5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна [5]. .

• коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості (розраховується відношенням дебіторської заборгованості до кредиторської);

Показує ступінь покриття кредиторської заборгованості вимогами на користь підприємства.

Позитивним є стабільність показника, що свідчить про дотримання певної політики кредитування покупців та залучення товарних кредитів [8]. Доцільно вивчити структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за строками погашення, а також порівняти даний показник з середньогалузевим рівнем. Рекомендоване значення 1.

• коефіцієнт забезпеченості поточних пасивів власними коштами –

показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних  активів, тобто показує, скільки  власних джерел формування оборотних  активів підприємства припадає на одиницю  цих активів. Розраховується цей  коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів. Розрахунок виконується за формулою.

                                                                                                (1.4)

де К — коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

П1— сума підсумку за першим розділом пасиву балансу, грн;

А1, А2— сума підсумків  відповідно за першим та другим розділами  активу балансу, грн.

Нормальним вважається К > 0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є  надлишкові джерела формування оборотних  активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Динамічна платоспроможність  – наявність платоспроможності  протягом усього періоду, що досліджується.

Показники динамічної платоспроможності [4]:

• коефіцієнт відновлювання (втрати) платоспроможності –

                                                                          _(1.5)

де  - коефіцієнти поточної ліквідності відповідно на кінець і початок періоду;

6 (3) – періоди відновлення (втрати) платоспроможності, міс.;

Т – тривалість звітного періоду, міс.;

 - нормативний коефіцієнт поточної ліквідності.

Якщо коефіцієнт К_в.в > 1, то протягом 3 (6) місяців підприємство зможе відновити свою платоспроможність, якщо К_в.в <  1 – неможливість підприємства найближчим часом виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

• коефіцієнт достатності формування грошових активів (коефіцієнт виконання бюджету готівки) – характеризує ступінь покриття платіжних потреб підприємства за рахунок грошових коштів, що знаходяться і в його розпорядженні.

де ЗГК – залишки  грошових коштів на початок періоду;

ГН – грошові надходження  за період;

ВГ_Ф – фактичне витрачання грошей за період;

ВГ_відкл – відкладення витрачання грошових коштів;

Сприятливою ситуацією є утримання  цього показника на рівні 1,2, що є  ознакою відсутності дефіциту грошових коштів та наявність їх мінімального залишку на рахунках [5];

• синхронність надходження та витрат грошових коштів –

де, N₁ – надходження грошей;

V₁ – витрати грошей.

Показує відповідність  у часі та за обсягами вхідних та вихідних грошових потоків. Оптимальною  є ситуація, коли значення показника  дорівнює або максимально наближається до 0, що свідчить про збалансованість грошових потоків підприємства.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність  підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у  бюджет, позабюджетні фонди тощо у  зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення  незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура  балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Аналізуючи стан платоспроможності  підприємства, необхідно розглянути причини фінансових труднощів, частоту їх виникнення, тривалість прострочених боргів. Причинами незадовільної платоспроможності можуть бути невиконання плану виробництва і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку, в результаті чого має місце нестача власних джерел самофінансування підприємства, високий процент оподаткування [10].

Погіршення платоспроможності  може також бути викликане неефективним використанням оборотних коштів, подовженням терміну погашення  дебіторської заборгованості, вкладенням коштів у надпланові запаси та інші цілі, котрі тимчасово не мають джерел фінансування [8].

Результатами аналізу  платоспроможності підприємства користується не лише керівництво підприємства, а і зовнішні споживачі інформації (партнери, інвестори, банки, державні установи тощо). Їх цікавить не так поточна платоспроможність, як перспективна [10].

Поточна платоспроможність характеризує поточний стан рахунків на підприємстві і оцінюється шляхом порівняння наявних платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями.

Довгострокова платоспроможність передбачає здатність підприємства платити за своїми довгостроковими зобов’язаннями.

Поточна платоспроможність  оцінюється за даними бухгалтерської звітності. Для посилення оперативності  проведення аналізу платоспроможності складають платіжні календарі, що дозволяє проводити аналіз за день, тиждень, декаду, 2 тижні, місяць. Частота проведення аналізу залежить від стану платоспроможності і тенденції її зміни: якщо підприємство має сталу платоспроможність, платіжні календарі складаються рідше, і навпаки, якщо платоспроможність підприємства нестійка, то оцінка здійснюється частіше [].

Сальдо платіжних засобів  і термінових зобов’язань дає  можливість в оперативному режимі оцінити  платоспроможність підприємства.

Водночас відсутність грошових коштів на розрахунковому рахунку для погашення термінових зобов’язань не завжди є підставою вважати підприємство неплатоспроможним.

Підприємство, яке успішно  функціонує, використовує вільні грошові  кошти на придбання ліцензій, патентів, надання позики, купівлю цінних паперів тощо.

За нагальної необхідності підприємство зможе погасити термінові  платежі шляхом перетворення частини  активів (ліквідних активів) в готівку  і тим самим розрахуватись  за свої боргові зобов’язання.

 

1.2. Методи і механізми управління платоспроможністю підприємства.

 

Важливість для підприємства підтримувати платоспроможний стан у будь-який момент часу для задоволення  вимог кредиторів, інвесторів, державних  контролюючих установ вимагає обґрунтування  концептуальних засад забезпечення платоспроможності (рисунок 1.1), що передбачає вирішення таких основних питань:

- визначення змісту та об'єкта  забезпечення платоспроможності  підприємства;

- формування мети й основних завдань управління платоспроможністю;

- обґрунтування функціональної сутності управління платоспроможністю;

- визначення вимог до здійснення  управління платоспроможністю промисловим підприємством [3].

Управління платоспроможністю  полягає в аналізі та управлінні рухом грошових потоків, передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, тобто їхнє витрачання та перерозподіл. Для ефективного управління платоспроможністю необхідно визначити, які види діяльності і елементи активів чи пасивів сприяли зростанню чи зменшенню грошових коштів, і якою мірою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 – Концептуальні засади забезпечення платоспроможності

 

Управління платоспроможністю  підприємства є важливою ланкою управлінської  діяльності, яка забезпечує основну  мету функціонування суб’єкта господарювання – отримання максимального прибутку й рентабельності активів, забезпечення стабільного стійкого фінансового стану підприємства та знаходження рішення щодо його покращення. Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомого системи методів (рисунок 1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.2 – Методи управління платоспроможністю підприємства

 

У практичній діяльності застосовують такі стратегії управління платоспроможністю як стратегія запозичення і стратегія збалансованого управління.

Стратегія запозичення полягає в запозиченні грошових коштів у кількості, достатній для повного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють лише після виникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. Якщо попит підвищується, то банк запозичує кошти за вищою ставкою, доки повністю не задовольнить потребу в ліквідних засобах. За такого підходу до управління ліквідність характеризується як потік, а не як запас.

 Необхідною умовою  застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступінь розвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-яких кількостях позичати ліквідні кошти.

 Основними джерелами  запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. На вибір джерела впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження.

 Великі міжнародні  банки найчастіше використовують розглядувану стратегію у процесі управління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних засобах саме таким способом.

 Управління ліквідністю  через управління пасивами оцінюється  як найбільш ризикова стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок та ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримки ліквідності таким способом може бути як нижчою, ніж у разі застосування інших методів, так і значно вищою. Часто банки змушені робити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість позики відчутно зростає.

Стратегія збалансованого управління. Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

З метою зниження ризиковості  банки часто укладають попередні  угоди про відкриття кредитних  ліній з ймовірними кредиторами, що допомагає вчасно забезпечити  непередбачені потреби в грошових коштах. Через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризиковість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю — стратегії збалансованого (одночасного) управління і активами, і пасивами.

Перевагою даної стратегії  є гнучкість, яка дозволяє менеджменту  вибирати найбільш вигідне поєднання  різних джерел поповнення ліквідних  коштів в залежності від економічних  умов та змін в ринкових цінах.

Також у процесі фінансового  аналізу вивчається статична і динамічна платоспроможність.

При дослідженні статичної  платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями [7].

До платіжних засобів  відносять: грошові кошти, короткострокові  цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані і перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.

До строкових зобов'язань доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги бюджету.

Перспективна платоспроможність  забезпечується погодженістю зобов'язань  і платіжних засобів протягом прогнозного періоду, що, у свою чергу, залежить від складу, обсягів і  ступеня ліквідності поточних активів, а також від обсягів, складу і швидкості дозрівання поточних зобов'язань до погашення. При внутрішньому аналізі платоспроможність прогнозується на підставі вивчення грошових потоків. Зовнішній аналіз платоспроможності здійснюється, як правило, на основі вивчення показників ліквідності [7].

 В економічній літературі  прийнято розрізняти ліквідність  активів, ліквідність балансу  і ліквідність підприємства [8].

 Під ліквідністю  активу розуміється здатність  його до трансформації у грошові  засоби, а ступінь ліквідності  активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність. При цьому варто розрізняти поняття ліквідності сукупних активів як можливість їхньої швидкої реалізації при банкрутстві й самоліквідації підприємства і поняття ліквідності оборотних активів, що забезпечує його поточну платоспроможність. Тут мається на увазі, що кожен вид оборотних активів має пройти відповідні стадії операційного циклу, перш ніж трансформуватися в готівку: так, наприклад, грошові засоби (ГЗ ), вкладені у виробничі запаси (ВЗ), повинні послідовно пройти стадії незавершеного виробництва (НВ), готової продукції (ГП), дебіторської заборгованості (ДЗ), і тільки після цього вони прийдуть до своєї вихідної форми (у наведеному прикладі через 100 днів).

 Ліквідність балансу  — можливість суб'єкта господарювання  перетворити активи в готівку  і погасити свої платіжні зобов’язання, а точніше — це ступінь покриття  боргових зобов'язань підприємства  його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань. Якісна відмінність цього поняття від ліквідності активів у тому, що ліквідність балансу відбиває міру погодженості обсягів і ліквідності активів з розмірами і термінами погашення зобов'язань, тоді як ліквідність активів визначається безвідносно до пасиву балансу.

Аналіз ліквідності  балансу полягає в порівнянні коштів за активом, згрупованих за ступенем спадної ліквідності, з короткостроковими зобов'язаннями за пасивом, що групуються за ступенем терміновості їхнього погашення.

 Ліквідність підприємства  — більш загальне поняття,  ніж ліквідність балансу. Ліквідність  балансу передбачає вишукування  платіжних засобів тільки за  рахунок внутрішніх джерел (реалізації  активів). Але підприємство може залучити позикові засоби зі сторони, якщо в нього є відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості. Тому, оцінюючи ліквідність підприємства, треба враховувати його фінансову гнучкість, тобто здатність позичати кошти з різних джерел, збільшувати акціонерний капітал, продавати активи, швидко реагувати на кон'юнктуру ринку і т. ін.

Методом аналізу грошових потоків є аналіз поєднання та узагальнення основ аналізу ефективності грошових потоків на основі коефіцієнтного аналізу, а також аналізу джерел утворення і напрямів витрачання грошових коштів [10].

Здійснення фінансово-господарської діяльності пов’язане з надходженням і вибуттям грошових коштів та їх еквівалентів, які характеризують грошові потоки підприємства [7].

Грошовий потік як результативний показник є одним  з найважливіших показників ефективності діяльності підприємства. У зв’язку  з цим дослідження різного  роду факторів, що мають на нього  вплив, набуває виключної актуальності.

Для як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу платоспроможності необхідно знати, яким чином і з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які основні напрямки їх витрат. Метою аналізу грошових потоків підприємства є прискорення руху грошових коштів і підвищення на цій основі оборотності активів і капіталу, а також забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства [10].

Аналіз джерел утворення  грошових коштів здійснюється на основі балансу підприємства, динаміка статей якого інтерпретується як формування джерел або як витрата коштів. Зменшення активів та зростання власного та позичкового капіталу призводять до формування джерел коштів. Використання коштів оцінюється його наслідками – збільшенням активів та зменшенням заборгованості підприємства.

Дослідження структури джерел утворення та напрямів витрачання коштів дозволяє визначити статті балансу підприємства, що увібрали в себе основну суму витрачених коштів та статті за якими ці кошти було утворено.

У першому розділі  розглянуто теоретико-методологічні основи управління ліквідністю і платоспроможністю підприємства. Отже, однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність і платоспроможність. По-перше, фінансовий стан підприємства є найважливішою економічною характеристикою будь-якого виробництва, на якій будуються рішення керівництва підприємства та його кредиторів. В ринкових умовах стійкий фінансовий стан є необхідною умовою діяльності для підприємства, оскільки від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань з оплати праці робітників, розрахунків з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів тощо. По-друге, фінансовий стан з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в найбільш загальному вигляді характеризують, чи може воно своєчасно і в повному обсязі провести розрахунки по короткострокових зобов’язаннях перед контрагентами. В ході аналізу вивчається платоспроможність підприємства, основними ознаками якої є наявність в достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку та відсутність простроченої заборгованості.