Загальна характеристика угорського народного танцю

Міністерство культури України

Харківська державна академія культури

 

Факультет хореографічного мистецтва

 

 

 

 

 

Курсова робота з предмету: “Народно-сценічний танець та методика його викладання”

на тему:

 

 

Загальна характеристика угорського народного танцю

 

 

 

 

Виконав:

студент 2 курсу

ФХМ групи 5-Н

Сапего Ярослава.

Перевірила:

викладач кафедри н/х

Розіна О.Ф.

 

 

 

 

 

 

Харків 2012

Зміст:

 

Вступ-----------------------------------------------------------------------3-5

 

Роздiл I: Культура Угорщини:

1.1 Загальна характеристика історії розвитку країни --------6-7

1.2 Традиції та побут угорського народу-------------------------8-11

1.3 Угорський народний костюм---------------------------------12-14

 

Роздiл II: Хореографічне мистецтво Угорщини

2.1 Характеристика основних форм угорського народного      танцю-------------------------------------------------------------15-23

2.2 Основні ходи, рухи та положення рук в угорському народному танці-----------------------------------------------24-38

Висновок------------------------------------------------------------------39

Список літератури-----------------------------------------------------------40

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогодні вивчення хореографічного мистецтва народів світу є актуальною темою для багатьох дослідників. Адже у сучасній світовій культурі проходить багато інтеграційних процесів, які певним чином впливають і на хореографічне мистецтво. Більшість з таких процесів спрямована на стирання кордонів між спорідненими культурами та на їх синтез. За цих обставин балетмейстерам слід приділяти більше уваги пошуку національних особливостей, що зберігаються у фольклорних формах хореографічного мистецтва. Тому необхідно постійно поглиблювати свої знання з історії культури, вивчати шляхи формування традицій угорського етносу, систематизувати та оновлювати теоретичні та практичні здобутки угорського народного танцю.

Угорське хореографічне мистецтво, як частина світової хореографічної спадщини займає, значне місце в світовій культурі. Народна фантазія створила цікаві хореогрфічні твори, в яких відображається вся історія народу Угорщини.

Під час постановки будь-якого хореографічного номера важливо знати не тільки основні танцювальні рухи певної національності, але й основні форми народної хореографії, принципи композиційної побудови, тематику та традиційні хореографічні образи. Крім того, щоб зрозуміти і відобразити манеру виконання необхідно враховувати особливості історичного розвитку, процес становлення танцювального мистецтва певної країни, а також володіти знаннями в етнічній галузі.

 Саме тому об’єктом дослідження в даній курсовій роботі є угорська народна хореографія.

Предмет дослідження – основні ходи та рухи, характерні для угорського танцю, а також найвідоміші угорські народні танці.

 Ціль даної роботи – простежити історію розвитку угорської народної хореографії, виявити вплив історичних, суспільно-політичних факторів та фольклору на розвиток і становлення угорського танцю, а також дати чітку характеристику основних рухів, характерних для сценічного угорського танцю.

Основними задачами роботи є - вивчення основних закономірностей розвитку угорської хореографії, за допомогою вивчення основних  положень рук, корпуса, голови, ходів та рухів, а також вивчення можливостей їх сценічної обробки і використання в народно-сценічній хореографії.

В першому розділі своєї курсової роботи  я розглянув (от третього лица) історію розвитку Угорщини як самостійної держави, еволюцію її хореографічного мистецтва, традиції та побут угорського народу. Також був розглянутий  угорський народний костюм, який є невід’ємною складовою частиною культури Угорщини .

В другому розділі моєї роботи розглянуті найпоширеніші народні танці Угорщини, до яких належать плавні хороводи, яскраві, темпераментні чардаші, чіткі «вербункоші», безліч танців с різними реквізитами – пляшками, свічками і т.д. Також в роботі описано основні положення рук, корпусу та голови, основні ходи та рухи, характерні для угорського танцю, а також основні рухи угорського народного Чардашу. Крім того я звернув увагу на  музичний матеріал, який пройшов складний шлях свого розвитку і який бажано використовувати всім, хто намагається перенести угорський фольклор на сцену.

Для написання даної курсової роботи було використано наступні методи наукового дослідження:

-аналіз літератури за темою;

- синтез при формуванні висновків;

- системний аналіз;

-метод історичного аналізу.

Для того, щоб дати характеристику угорському народному танцю, простежити шляхи його розвитку від виникнення до потрапляння його на сцену, а також щоб дати характеристику основним ходам, рухам та танцювальним елементам, характерним для угорського танцю, необхідно проаналізувати праці з методики викладання народно-сценічного танцю. У цьому сенсі можна відмітити працю Олега Голдріча «Хореографія. Основи хореографічного мистецтва», де надано чітку характеристику основним формам угорського народного танцю, історії його виникнення, методиці виконання основних його елементів. В книзі Ткаченко «Народный танец» описується угорський народний костюм, та його  вплив на появу тих чи інших рухів в угорському танці. Слід також згадати працю Богаткової Л.М. «Танцы разных народов», де показано особливості угорської народної хореографії у зрівнянні з іншими народностями, приділяється багато уваги появі та розвитку угорського фольклора, а також його впливу на розвиток угорського сценічного танцю.

Що стосується розробленості конкретної теми моєї курсової роботи, то слід відмітити, що ця тема цікавила багатьох. Серед тих, хто вивчав угорський танець і шлях його розвитку від фольклорного мистецтва до окремої самостійної частини народно-сценічного танцю слід відмітити праці Лопухова А., Ширяева А., Бочарова А, Зайцева Є.,  Колісниченко Ю. та багатьох інших. Також мені допомагали праці Прохорова А.М., Бромлей Ю.В., які не так докладно, але теж торкалися моєї теми. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Культура Угорщини

 1.1 Загальна характеристика історії розвитку країни

Історично, сучасна територія Угорщини в середині століття знаходилась під владою королів Сицилійської династії, з 1687 р. стала частиною володінь Габсбургів. Мадяри грали в австрійській державі роль шляхти, дрібнопомісного військового дворянства. В 1848—1849 рр. в Угорщині спалахнула національна революція під приводом Лайоша Кошута, яка була подавлена тільки за допомогою російського експедиційного корпусу під командуванням гр. Паскевича-Зриванского.

 Проте, в 1867 р. імператор Австрії Франц - Иосиф був змушений піти на компроміс з угорською елітою, у результаті якого Австрійська імперія була перетворена у двоєдину державу — Австро - Угорщину. У цей же час Будапешт починає розвиватися як друге місто імперії. Це не могло не вплинути на розвиток культури Угорщини. Цей вплив можна простежити і в пісенному, і в музичному, і в танцювальному мистецтві. Усі ці галузі увібрали в себе велику кількість елементів, характерних австрійському фольклору.

Після Першої світової війни в результаті демократичних (комуністичних, націоналістичних) повстань Австрійська монархія перестала існувати, і на її території утворилися окремі держави Австрія, Угорщина, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців,Словаччина.

 Але така масштабна і страшна  подія, як світова війна залишила  тяжкий відбиток на усіх сферах життя кожного з цих народів. Мистецтво не стало винятком. Та все ж відокремлення певних територій і утворення нових держав призвели також до певних культурних змін: кожна з цих держав прагнула індивідуальності, кожна з них створювала неповторні, характерні лише для них зразки культурної спадщини. (приклади зразків в мистецтві)

На хвилі історичного реванишизму в 1938 р. Угорщині вдалося на підставі Вепських арбітражів відторгнути від Румунії Трансільванію. А в 1940 році Угорщина вступила в союз із гітлерівською Німеччиною, за що одержала частини Чехословаччини й Закарпаття (на території якого нею була окупована Карпатська Україна). Після перемоги СРСР над гітлерівськими військами був установлений прокоммуністичний режим (Угорська Народна Республіка.).

У 1989 р. відбулася мирна зміна влади, у результаті чого влада комуністичної партії була замінена парламентським ладом.

Висновок????

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Традиції та побут угорського  народу

Традиції і звичаї країни найкраще характеризує менталітет її мешканців. У них знаходять своє відображення і релігійні вірування, і морально-етичні ідеали, і історичні події. У традиції закладено те, що визначає самосвідомість народу, вона з'єднує минуле і сьогодення, вона - поза часом.

Дбайливе ставлення до традицій в усі часи було притаманне угорцям. Звичайно, сучасність диктує свої правила: деякі зі старих обрядів відходять у минуле, деякі "підлаштовуються" під реалії нового світу. Однак народна культура і в наши дні є важливою складовою частиною життя Угорщини. Крім того, тут і сьогодні існують відчутні відмінності між регіонами країни в плані національних костюмів і звичаїв, пов'язаних з тим чи іншим святом.

Звичай святкувати закінчення зими і прихід весни з'явився в угорців в епоху Середньовіччя. Свято родом з Німеччини, про що свідчить уже сама його назва - фаршанг. У Росії йому відповідає Масляна. Фаршанг святкувався як представниками королівського двору, так і городянами й селянством. Особливо пишні святкування проходили при дворі короля Матяша, маски для них привозилися з Італії. Саме з тих часів маскарадні бали набули великої популярності в Угорщині.

Поступово маскаради почали влаштовувати дворяни і буржуа, а пізніше вони набули поширення серед представників різних професій. Така диференціація була дуже зручна, адже набагато приємніше веселитися в колі людей, близьких тобі за інтересами. У 90-ті роки XX століття відновилася традиція влаштовувати бали для юристів, лікарів, дворянських сімей і т. д. Найелегантніший і престижний з балів фаршанга проводиться в будапештському оперному театрі. Серед його почесних гостей – провідні політичні діячі та знаменитості. Дуже любили фаршанг і в народному середовищі, оскільки це свято завжди надавало можливість веселитися. Були поширені різного роду вистави – як лялькові, так і драматичні. Останні зазвичай символізували похорон зими. Існувало безліч звичаїв, пов'язаних із заклинанням природи. Приміром, під час народних гулянь потрібно було стрибати вище – вважалося, що тоді коноплі в цьому році зростуть високими. З цією ж метою під час фаршанга варили довгу локшину. [7] в лапках цитати

Звичайно ж усі ці дійства не могли існувати без хореографії. Танцювати під час маскараду могли усі присутні, причому танці знаті різко відрізнялися від танців народу. Але усі вони переслідували одну і ту ж саму мету: вони виражали емоційний стан людей, давали можливість радіти життю, поширювали їхній світогляд.

Найцікавіше святкування фаршанга традиційно проходило у Шаркезі. Згідно з місцевими переказами, мешканці цього регіону є нащадками тих угорців, які в IX столітті прийшли на землю своєї теперішньої Батьківщини. У цьому краї фаршанг починається 6 січня, на Водохреща, і триває аж до Великого посту. У вівторок перед Великим постом молодь в страхітливих масках ходила по селу, співаючи жартівливі пісні і примушуючи брати участь у своїх витівках тих, хто в цей день сердився. Старовинні обряди обмивання і вигнання злих духів, що здійснюються у страсну п'ятницю, до наших днів не збереглися. Наприклад, один з них полягав у тому, що хтось із членів сім'ї повинен був принести води з Дунаю, в якій усі купалися. У деяких селищах вважалося, що таке обмивання сприяє красі і позбавленню від ластовиння.

Однак, найбільш колоритно і незвично святкують фаршанг в містечку Мохач. Тиждень гулянь, пов'язаних з проводами зими, традиційно завершує карнавал Бушояраш. Чоловіки, які беруть участь у ньому, вдягаються у страшні костюми, - овечі шкури, вивернуті хутром догори, і страшні диявольські маски. Жахливі чудовиська припливають на човні з острова, розташованого посеред Дунаю, б'ють в калатала і взагалі всіляко намагаються налякати чесний люд. Щоб зрозуміти зміст цього дійства, треба звернутися до багатої подіями історії Угорщини. У XVI столітті на територію країни вторглися турецькі війська. Один за одним захопили вони майже всі великі міста, і все ж таки в той період Угорщина ще не потрапила під окупацію. 29 серпня 1526 відбулася знаменита битва при Мохачі, що стала переломною подією, після якої турки змогли майже безперешкодно захопити частину країни, що залишилася.

 У цій битві угорці зазнали  поразки, втративши більшу частину  війська. Король Лайош II втік з поля битви і потонув у річці. Легенда свідчить, що після того, як турки захопили владу в країні, Мохачський острів став притулком для найвідчайдушніших. Навіть вдень не наважувалися проникнути турки в болотисті, околиці острова. Якось увечері з'явився на острові старець, який сказав тим, хто сидів біля вогню: «Не впадайте у відчай! Виріжте собі з дерева диявольські маски, зробіть палиці і готуйтеся до бою! Як тільки настане час, я дам вам знак! ». Через певний час на острові вночі розігралася страшна буря. Невідомо звідки з'явився дивний вершник, закликаючи всіх слідувати за ним. Турки в Мохачі поховалися від негоди в будинку, як раптом на вулицях міста піднялися страшний стукіт, скрегіт і гуркіт. Коли турки вибігли на вулицю і побачили страшних чудовиськ в масках, то одразу почали тікати. З тих пір вони більш ніколи не з'являлися в Мохачі. Як бачимо, відбулося змішання народної традиції, пов'язаної зі зміною пір року, та історичної легенди. І сьогодні, згідно з легендою, вдягнуті в костюми (їх називають «Бушо») припливають в Мохач з острова на човні і після гарматного пострілу починають свій урочистий хід вулицями міста, які переповнені туристами і місцевими жителями.

Однією з розваг глядачів дійства є доторкнутися до шкури Бушо. Раз у раз відчиняються двері будинків і господарі запрошують ряджених до себе в будинок, щоб випити по чарці угорської фруктової горілки. Час від часу Бушо дозволяють собі трохи побешкетувати і навмання б'ють неуважних туристів.

На возі, запряженому кіньми, везуть труну «Бушо». Вона називається Поклада і символізує «померлу» зиму. Труну спалюють на вогнищі разом із солом'яною лялькою на головній площі міста. [7] цитаты надо брать в кавычки

Великдень – друге після Різдва головне католицьке свято. У той самий час його обряди безпосередньо пов'язані з відродженням сил природи після зими. В європейських країнах Великдень завжди відзначають із великим розмахом, і Угорщина не є винятком. До тепер тут збереглися звичаї, що беруть свій початок з глибокої давнини. Найвідоміші з них - пасхальне обливання дівчат водою і розфарбовування яєць. Дотримуються їх як у селі, так і в місті люди всіх вікових категорій і соціальнихстатусів.

Що стосується обливання водою, то цей звичай зазнав деяких змін. Сучасні жінки вже не одягають святкові сукні на Великдень, а відро з водою замінили обприскуванням одеколоном. Обливання завжди було однією з улюблених народних забав, особливо серед молоді. У цей день у селах панувала весела метушня: хлопці тягнули дівчат до криниць і обливали їх відром води. Іноді великодні обливання проходили в струмках і річках. Звичайно ж, цей веселий звичай виконував не лише розважальну функцію - в давнину люди вірили, що вода має цілющі властивості і сприяє жіночій плодючості.

Обов’язковою частиною цього свята були хороводи і пляски навколо криниць. Молодь влаштовувала цілі змагання у спритності та майстерності під час танцю. Це певним чином нагадує українські танці та російські перепляси, метою яких було похизуватися перед глядачами своєю майстерністю.[10] цитаты надо брать в кавычки

Отже традиції угорського народу в усі часи були нерозривно пов’язані з танцем. До тепер зберіглося небагато з тих народних гулянь, які були поширені раніше. Але угорці пильно дбають про своє минуле. Чимало танців, які були поширені під час різноманітних свят та обрядів існують і сьогодні. Більшість з цих зразків була перенесена на сцену і зазнала певних змін. Але усі вони є невід’ємною частиною життя угорців, їхніх традицій та побуту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Угорський народний костюм

Чоловічий костюм

Чоловіки носили сорочки білого кольору, тунікоподібного крою, з дуже широкими довгими або середньої довжини рукавами, на манжеті або без. На півночі та заході країни носили короткі сорочки, які могли заправляти, а на півдні та сході - довгі, які носили навипуск. Спереду сорочки був розріз та невеликий відкладний комірець. Сорочки прикрашали вишивкою з квітковим орнаментом, в якій було багато червоного та синього кольорів, а також мереживом.

На заході носили довгі вузькі штани частіше чорного кольору та білого. По бокових швах та задній частині штани прикрашались яскравою тасьмою білого, червоного або чорного кольору. Передня верхня частина прикрашалась орнаментальним малюнком, аплікацією з тасьми та блискітками. На сході носили дуже широкі штани частіше білого кольору. Низ прикрашали бахромою, вишивкою, аплікацією із тасьми. Такі штани давали змогу робити більш широкі рухи, що відобразилося на танцювальному фольклорі цього регіону.

На талії чоловіки зав'язували широкий вовняний пояс довжиною в 2,5 метри червоного, коричневого, жовтого та чорного кольорів. Зустрічалися широкі шкіряні пояси з металевими прикрасами і тисненням – черес. Також носили вовняні безрукавки прямого крою, довжиною трохи вище талії, з невеликим шалеподібним комірцем. Прикрашали їх тасьмою, аплікацією з тканини, блискітками. Могли одягати короткі куртки чорного кольору з довгими рукавами, яка застібалась спереду. Це сприяло виникненню певних позицій рук під час танцю (одна рука може знаходитися на поясі або тримати на безрукавці).

Чоловіки взували чорні чоботи із звичайної шкіри або лаковані, прикрашені зверху голінища шнуром білого та червоного кольорів, а з боків - китицями із тканини або шкіри. Також носили шкіряне взуття схоже на постали, котре одягали на онучі і кріпили мотузками.

На голові чоловіки носили чорні фетрові капелюхи з невеликими полями, прикрашені стрічкою та пером. Свинопаси носили капелюхи циліндричної форми із загнутими вгору полями. Чабани носили круглі капелюхи з широкими полями.

 

Жіночій костюм

Жінки носили тунікоподібну білу сорочку довжиною до коліна або коротше. Горловина кругла, зібрана на вузьку обшивку. Міг бути невеликий комірець-стійка, або оборка. Розріз горловини спереду або ззаду сорочки. Рукава широкі, буфовані довжиною до кисті, 3/4 або до ліктя. Спереду рукава прикрашались вишивкою квіткового орнаменту синього та червоного кольорів.

Жінки одягали пишну нижню спідницю білого кольору з широкою оборкою по подолу. Верхня спідниця була у формі колокола із вовняної або шовкової тканини. Вона могла бути однотонною або з набивним малюнком білого, синього, блакитного, зеленого, вишневого кольорів. Знизу прикрашалась оборкою із мережива на декілька сантиметрів вище від краю.

Саме ця спідниця повинна крутитися під час кругових рухів стегнами, які так поширені в угорському жіночому танці.

Зверху спідниці одягали фартух білого або чорного кольорів по краю прикрашений мереживною рюшею. Зверху фартух зібраний на широкий пояс. Краї поясу довгі, овальної форми, прикрашені мереживом, рюшем. На полотні фартуха вишивка квіткового орнаменту.

Також носили безрукавки „пруслики" темних кольорів із вовняної або бархатної тканини, які щільно прилягали до фігури. Вони прикрашались вишивкою, тасьмою, металевими петлями.

Жінки взували туфлі шкіряні або із бархатної тканини червоного, чорного, жовтого кольорів з „язичком" на підйомі, з вузьким носком та підбором в 4 сантиметри. Також носили чоботи на підборах чорного або червоного кольорів із звичайної або лакованої шкіри. Жіночі чоботи прикрашались так само , як і чоловічі.

На голові дівчата і жінки носили різної форми чіпців та хустки, прикрашені мереживом. Частіше за все зустрічався чіпець трикутної форми, прикрашений спереду вишивкою та мереживом. Зверху на чіпець кріпили за один край хустинку. Дівчата могли заплітати на потилиці 2 коси. [5]

 

Таким чином можна впевнено говорити про взаємозв’язок костюму і рухів угорського танцю. Звичайно ж, сценічна обробка костюму зробила його легшим, простішим, більш практичним. Але не можна забувати про вплив костюму на виникнення тих чи інших рухів і положень рук в угорському танці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Хореографічне мистецтво Угорщини

2.1. Характеристика основних форм угорського народного танцю

Угорські танці поділяються на чоловічі, жіночі та змішані, тобто парні та парно-масові. Пластика чоловічого та жіночого танцю відрізняються. Чоловічі танці технічно більш складні, в них багато складних синкопованих рухів, швидких, віртуозних плескачів, стрибків. Не дивлячись на темпераментність ритмів, швидкість темпів, угорці виконують свої танці зібрано, підтягнуто. Постанові корпусу і всьому обліку притаманна гордівливість, і тільки ноги, як влучно кажуть в народі, „ходять веретеном".[3]

Жіночі танці більш спокійні, стримані, і темперамент в них внутрішній. Жіночім танцям притаманні повороти корпусу то правим, то лівим стегном вперед. Цьому рухові додають своєрідний характер  численні спідниці, характерні для костюму угорських жінок.

Гарний і складний за композиційною побудовою малюнків парно-масовий угорський танець. В ньому переважають рухи з обертаннями. Обертаються в парах, обертаються дівчата, тримаючись за руку хлопця, піднесену вгору. В парному танці є елементи підтримки: хлопці піднімають дівчат і переносять із сторони в сторону.

Узагальнено-художнє і разом з цим чітке уявлення про основні риси угорської народної хореографії дає парний танець „чардаш". В літературі ця назва вперше зустрічається в 1840 році. Правлячі кола усіляко намагались витіснити з нього народні риси. Змінювали природну красу цього танцю різні салонні, театрально-естрадні аранжування. І тільки в народі танці, які отримали назву „чардаш", зберегли природні фарби, справжність рухів.

Найбільш характерні риси вподобаних у всьому світі мелодій „чардашу" взяті від дуже популярних в ХІХст., танців „вербункош", мелодії яких відрізнялися чіткістю танцювальних ритмів, ясністю і завершеністю побудов. Ритм і мелодії „чардашу" отримали відтворення в оперних, балетних та опереткових партитурах.

Угорський народ знає багато „ чардашів". В кожній області країни є свій „чардаш", який має місцеву назву, специфічні відтінки, манеру виконання. Але, не дивлячись на величезну, насправді незчисленну кількість місцевих варіантів цього танцю, можна встановити його спільні риси, характерні для всіх варіантів. Танець „чардаш" не має канонізованих форм чітко встановленого композиційного малюнку. Звичайно він виконується парою або кількома парами, але може виконуватися й одним танцівником. У масовому „чардаші" кожна пара може виконувати фігури за власним вибором і бажанням. „Чардаш" веде чоловік. Він обирає фігури, спрямовує рухи своєї партнерки. В середині танцю чоловіки та жінки можуть одночасно виконувати різні рухи. Наприклад: чоловіки - плескачі, жінки - оберти. Наприкінці танцю виконуються парні оберти, чоловіки піднімають дівчат і переносять з однієї сторони в другу.

Сценічна форма „чардашу" поділяється на дві частини. Перша частина - широка, повільна, друга - швидка, темпераментна. Першій частині притаманні стриманість, співучість, ліричність, другій - життєрадісність, завзяття, домінування віртуозної техніки, особливо у чоловіків. Існують „чардаші", в котрих повільну частину виконують жінки, швидку частину виконують чоловіки, і закінчується танець парними рухами, в котрих багато парних і жіночих обертів.

Ось перелік деяких рухів, характерних для народного чардашу:

Вправа 1: Хід у парі

Вихідне положення – шоста позиція ніг; виконавці стоять поруч, обличчям одне до одного; юнак руками притримує дівчину за талію, дівчина кладе руки йому на плечі. Музичний розмір – 2/4.

На «раз» - юнак робить крок правою ногою вперед, подаючи праве плече  вперед за рухом ноги; одночасно дівчина робить крок лівою ногою назад, подаючи ліве плече назад за рухом; корпус прямий, підтягнутий; погляди спрямовані одне на одного.

На «і» - юнак робить крок лівою ногою вперед, подаючи ліве плече вперед за рухом ноги; одночасно дівчина робить крок правою ногою назад, подаючи праве плече назад за рухом ноги.

На «два» - повторюють рухи, що виконувалися на «раз».

На «і» - залишаючи праве плече спрямованим вперед, юнак притупує лівою ногою за шостою позицією; одночасно, залишаючи ліве плече спрямованим назад, дівчина правою ногою притупує за шостою позицією. Обоє акцентують притуп кидком підборіддя вгору. Плечі виконавці повертають одночасно і чітко.

Далі вправу виконують з іншої ноги. Цей хід робиться по прямій, по діагоналі, по колу, на місці навколо себе, а також можна комбінувати з іншими вправами. Наприклад, з бігом у повороті та зупинкою на echappe (вправа 2).

Вправа 2 : Біг у повороті із зупинкою на echappe .

Вихідне положення – шоста позиція ніг; виконавці стоять поруч, обличчям одне до одного; юнак руками підтримує дівчину за талю, дівчина кладе йому руки на плечі. Музичний розмір – 2/4.

Виконується на чотири такти музичного супроводу.

1-й такт. На «раз-і-два» - юнак, починаючи  з правої ноги і відкидаючи  ліву ногу назад, а дівчина, починаючи з лівої ноги і відкидаючи праву ногу назад, роблять потрійний біг, обертаючись на 1800 праворуч.

На «і» - зіскочити в другу позицію на обидві ноги у demi plie (echappe); коліна розвести в сторони.

2-й такт. Повторити рухи, що виконувалися в 1-му такті, але починаючи з інших ніг, в інший бік, із поверненням на свої попередні місця.

3-й і 4-й такти. Обертаючись на 3600 праворуч, виконавці повторюють біг на місці (сім разів підряд), закінчуючи його зіскоком на обидві ноги в другу позицію, у demi plie (echappe); коліна розвести в сторони.

Вправа 3. Бельче(Колиска).

Вихідне положення – шоста позиція ніг. Руки на талії або схрещені на грудях. Рух виконують вперед і назад. Музичний розмір 2/4.

На «раз» - зробити крок правою ногою вперед і перенести на неї вагу корпуса.

На «і» - ковзаючи носком лівої ноги по підлозі, підтягнути його до носка правої ноги і, відокремивши п’ятку лівої ноги від підлоги та прогнувши корпус назад, присісти на обох ногах у demi plie, повертаючи коліна вперед.

На «два» - зробити крок лівою ногою назад і перенести на неї вагу корпуса.

На «і» - ковзаючи носком правої ноги по підлозі, підтягнути його до носка лівої ноги і, відокремивши п’ятку правої ноги від підлоги та нахиливши корпус уперед, присісти на обох ногах у demi plie, спрямовуючи коліна вперед.

Рух бельче повторити декілька разів підряд і виконати у профіль або обличчям до глядача, а також у парі (тоді кроки спрямовують одне до одного або одне від одного трохи навхрест).

Руки розкрити в сторони – партнери тримаються за руки.

Вправа 4: Голубець (крок з приставкою) на місці або у повороті.

Вихідне положення – шоста позиція ніг. Руки на талії. Музичний розмір – 2/4.

На «раз» - крок правою ногою праворуч на всю ступню; коліна витягнуті.

На «два» - приставити ліву ногу до правої, вдаряючи п’яткою лівої ноги по п’ятці правої та пружно згинаючи коліна.