Загальна характеристика фінансового стану підприємства. 2

ЗМІСТ 

Вступ.....................................................................................................................3

1.Теоретична частина............................................................................................5

2.Аналітична частина...........................................................................................18

   2.1 Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства. Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства.............................................................................18

   2.2 Загальна  оцінка динаміки і структури  статей бухгалтерського балансу.......................................................................................................................24

   2.3 Загальна  характеристика фінансового стану  підприємства.....................27

   2.4 Структура  джерел фінансових ресурсів підприємства.............................29

   2.5 Аналіз  ліквідності балансу..........................................................................31

   2.6 Аналіз  зворотності обігових коштів  підприємства...................................35

   2.7 Аналіз  ефективності використання майна підприємства.........................38

3.Висновки та пропозиції щодо поліпшення фінансового стану підприємства………………………………………………………………...……...40

Використана література...................................................................................42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП 

   В останні роки. в Україні продовжував зростати фінансовий результат діяльності підприємств. Так, коли в 2000 р. фінансовий результат суб'єктів господарювання від звичайної діяльності до оподаткування (крім малих і сільськогосподарських підприємств) становив понад 11,5 млрд гри, то у 2002 р. цей показник становив вже понад 14,5 млрд грн, тобто на 3,0 млрд грн або на 26% більше ніж у 2000 р.

   Але, незважаючи на позитивний розвиток економіки , багато підприємств в Україні працювало збитково.

 Наслідком наявності значної суми дебіторської та кредиторської заборгованості та її прострочених розмірів є неплатоспроможність  значної кількості суб'єктів господарювання, а це свідчить про те, що такі підприємства знаходяться в глибокій фінансовій кризі

   У системі заходів для виходу підприємств з економічної кризи застосовується так звана санація.

   Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

   Головною  метою санації є мобілізація  фінансових ресурсів для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

   Фінансова санація — покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

   Фінансова підтримка державою підприємств  може здійснюватися шляхом централізованої  санації у вигляді прямого  бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

     Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 

   Сьогодні, коли економіка України переходить на ринкові методи функціонування, кожне підприємство саме відповідає за себе. Знов створені і вже діючі  підприємства самі вирішують яку продукцію випускати та за якими цінами її реалізувати. Але не зважаючи на це, багато підприємств є збитковими, що призводить до застосування такого методу оздоровлення економічної стабільності підприємства – як санація. 

     Фінансова санація підприємства, її економічний  зміст та порядок проведення. 

   В останні роки економіка України розвивається досить-таки динамічно. Так, коли у 2000 р. порівняно з 1999 р. реальний внутрішній продукт збільшився на 6%, то у 2001 р. - на 9%. У 2002 р. обсяг виробництва валового внутрішнього продукту становив понад 220 млрд. гри. Найбільший внесок у це зростання зробили такі галузі  економіки, як переробна, харчова, легка промисловість і машинобудування.

   Але, незважаючи на позитивні зрушення в  економіці в останні роки, практично 30% підприємств в Україні працювало збитково.

    Збиткова робота підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком же незадовільного фінансового стану підприємств є збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Так, коли дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання (крім малих підприємств і бюджетних установ) на 1 грудня 2000 р. становила, відповідно 197,2 і 270,0 млрд. грн., що перевищило їх розмір у порівнянні з початком 2000 р. відповідно на 15,8% і 17,8%. Станом же на 1 листопада 2001 р. дебіторська та кредиторська заборгованість по зазначених суб'єктах господарювання становила відповідно 215,8 млрд. грн. і 278,0 млрд. грн., тобто зросла порівняно з початком року відповідно на 16,5% і 7,6%. На перше грудня 2003 року дебіторська заборгованість становила 273,1 млрд. грн., а кредиторська — 340,9 млрд. грн., що відповідно на 26,5% і на 22,6% більше ніж на 1 листопада 2001 р.

   Протягом останніх років значною залишалась питома вага простроченої заборгованості її частка у загальній сумі дебіторської заборгованості (станом на 1 грудня 2003 р.) становить більше 30%, а кредиторської — понад 32%.

   Як  наслідок наявності значної суми дебіторської та кредиторської заборгованості та її прострочених розмірів є неплатоспроможність  значної кількості суб'єктів господарювання, а це свідчить про те, що такі підприємства знаходяться в глибокій фінансовій кризі

   Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у господарюючих суб'єктів для здійснення своєчасних платежів до бюджету, цільових фондів, розрахунків із постачальниками та підрядникам, робітниками та інше внаслідок зниження результатів їх господарсько-фінансової діяльності з різних причин. Або фінансова криза — це неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності.

     У системі заходів для виходу з економічної кризи застосовується так звана санація. під якою розуміють систему економіко-організаційшіх заходів, спрямованих на підвищення прибутковості й ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово «санація» походить від латинського «sanare», що в перекладі означає оздоровлення чи одужання.

Санація може здійснюватись у таких випадках:

   1) необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства;

   2) переорієнтації підприємницької діяльності;

   3) здійснення антимонопольних заходів;

   4) за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;

   5) за рішенням господарського суду; -

   6) за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій капітал;

   7) коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випадках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;

   8) коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимога кредиторів до боржника;

   9) за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним;

   10) за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу та ін.

   Головною  метою санації є мобілізація  фінансових ресурсів для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

   Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банкрутства підприємств.

   Для визначення рівня фінансово-господарської  діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться санаційний аудит.

   Аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.

   Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною рисою є  те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

   Головною  метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення  фінансової спроможності її подолання  на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

   Проведення  санаційного аудиту обумовлюється  необхідністю наявності об'єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося в фінансовій кризі.

 Санаційний  аудит підприємства, що перебуває  у фінансовій кризі, можуть замовляти:

   1) саме підприємство — у випадках, якщо воно виходить з пропозицією про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство;

   2) потенційний санатор — у випадках, якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством;

   3) державні органи — у випадках, якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки;

   4) позикодавець — у випадках, якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;

   5) існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства — у випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду тощо.

   На  вимогу замовників санаційний аудит  проводиться зовнішніми, не залежними  як від підприємства, аудит якого  проводиться, так і від замовника  аудиту, аудиторами.

   Аудитор на основі результатів перевірки  фінансово-господарської діяльності підприємства, яке знаходиться у  фінансовій кризі, мусить дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто  про спроможність до виживання.

   Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію.

   Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в процесі санаційного аудиту вирішуються такі питання:

   1) визначені причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;

   2) здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві санаційної концепції та оцінки ризиків, пов'язаних з її реалізацією.

   У процесі санаційного аудиту необхідно  дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності та платоспроможності. З правового боку, санаційно спроможним підприємство буде в тому випадку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися з заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство.

   Порядок проведення санації державних підприємств  викладений у «Положенні про порядок  проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

   У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство за участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.

   План  досудової санації має містити:

1. реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
2. відомості про фінансово-господарський стан;
3. заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду. Відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
4. визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження оновлених засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
5. умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності па майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
6. очікувані наслідки виконання плану досудової санації. Уповноважені»! орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

   Рішення про відхилення плану досудової  санації приймається уповноваженим  органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

   Термін  проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В  окремих випадках уповноважений  орган може продовжити термін, але  не більше ніж на б місяців.

   Контроль  за виконанням плану досудової санації  здійснює уповноважений орган.

   Право вибору умов проведення санації залишається  за боржником у випадку, коли він  сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою управляти державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

   Якщо  в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

   Якщо  ж порушено справу про банкрутство  державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

   Проведення  санації передбачає подачу громадянами  та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду із зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення, вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

   За  п'ятнадцять днів до закінчення санації  керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

1. про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення платоспроможності боржника;
2. про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
3. про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

   4) про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

   5) про укладання мирової угоди.

   Якщо  збори кредиторів не прийняли жодного  з цих рішень або в установлені  строки не проведені розрахунки з  кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

   За  наявності згоди кредиторів на перехід  боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, сенаторами і боржниками умови санації юридичної особи — боржника з зазначенням термінів її проведення.

   Процедура досягнення домовленості між боржником  та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.

   Рішення про укладення мирової угоди  від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого — голова комітету кредиторів.

   У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості: бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

   Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів  із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують  фінансово-майновий стан, і заявою про  порушення справи про банкрутство  боржник подає до господарського суду.

   Поданні до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.

   Затверджена господарським судом мирова угода  є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.

   З дня затвердження судом мирової  угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

   Під час дії мирової угоди, господарський  керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

   У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволенні частині відновлюються  в повному обсязі.

   Контроль  за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення  про проведення санації.

   Проведення  санації передбачає здійснення системи  організаційних і фінансових заходів.

   Організаційні заходи передбачають:

1. злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
2. перетворення підприємства в інше за формою власності;
3. закриття нерентабельних виробництв;
4. введення зовнішнього управління майном;
5. продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
6. орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
7. перегляд і створення системи контролю затрат;
8. зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі підрозділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
9. перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
10. перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
11. створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.

   Фінансові заходи включають:

1. погашення боргів підприємства;
2. реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
3. випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін. Особливе місце в процесі санації посідають заходи фінансово-економічиого характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

   Мета  фінансової санації — покриття поточних збитків і ліквідація причини  їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності  підприємства, скорочення всіх видів  заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

   Фінансова підтримка державою підприємств  може здійснюватися шляхом централізованої  санації у вигляді прямого  бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

   Пряме бюджетне фінансування санації підприємств  може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

   Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна  підтримка у формі повного  або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися, насамперед, народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробітгя. Головна мета державних інвестицій — це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

   Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

   Одним із напрямів державної фінансової допомога підприємствам є санаційна підтримка  у формі списання або реструктуризації податкового кредиту, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації тощо.

   Здійснення  санації передбачає наявність відповідних  джерел її фінансування.

   Основними джерелами фінансування санації  можуть бути:

   1) власні кошти підприємств (самофінансування);

   2) кошти власників;

3)кошти кредиторів; 

4)державні кошти.

   Крім  того, в окремих випадках держава  може здійснювати непрямі методи сприяння санації господарюючих  суб'єктів у вигляді надання  податкових пільг, створення особливих  умов діяльності підприємствам.