Заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Сутність і роль витрат бюджету в господарській національній

системі………………………………………………………………………..........5

1.1.Економічний зміст витрат бюджету………………………………......5

1.2. Класифікація витрат бюджету, їхній склад і структура…………...10

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз витрат бюджетів України…………………………………14

2.1. Особливості механізму бюджетного фінансування і кредитування……………………………………………………………………..14

2.2. Прогноз зведеного бюджету України за основними видами доходів і видатків на 2010-2012 роки…………………………………………………....28

РОЗДІЛ ІІІ.Заходи щодо удосконалення системи бюджетного

фінансування витрат……………………………………………………………..33

3.1. Основні напрямки бюджетного реформування в Україні…………33

3.2. Політика держави і завдання в сфері бюджетів України………….38

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….52

Список використаних джерел…………………………………………………..54

ВСТУП

Бюджетна система є  провідною ланкою державних фінансів. Держава

використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи являється  дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які  складаютьсяпід час формування і  реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб’єктом дослідження і  аналізу є проведення бюджетної  політики держави,а об’єктом відносини  при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Під час дослідження даної  теми ми ставили завдання:

• визначити суть, значення державного бюджету України;
• здійснити огляд макроекономічних  показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;
• запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

1) визначити суть, значення державного  бюджету України;

2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3) запропонувати заходи, які можуть  підвищити ефективність видаткової  частини державного бюджету і  бюджетної системи України в  цілому.

Перший розділ даної курсової роботи розкриває сутність і роль бюджету в господарській національній системі.

У другому розділі здійснюється аналіз  витрат бюджетів України.

Третій розділ вивчає основні заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України,наукові книги.

РОЗДІЛ І. Сутність і роль витрат бюджету

1. Економічний зміст витрат бюджету

Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають  у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і  його використанням на здійснення програм  та заходів, передбачених бюджетом.

Стадії формування і  розподілу видатків

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання  бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні  як Міністерства фінансів України, так  і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою  очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається  до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця  року дають змогу визначити очікуване  виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки  яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє  міністерствам і відомствам форми  та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання  для складання балансу бюджету  за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з  необхідними розрахунками подається  Кабінетові Міністрів України, а  після розгляду й уточнень Кабінетом  Міністрів виноситься на розгляд  спочатку постійних комісій, а потім  і Верховної Ради. Розгляд, уточнення  та внесення змін до проекту бюджету  депутатами, постійними комісіями і  наступний розгляд проекту бюджету  Верховної Ради (а місцевих бюджетів – відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи   чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по

складанню і регулюванню бюджетних  видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями  держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності  окремі галузі і підприємства по виробництву  товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію  та оновлення. Тому видатки її бюджету  направляються не тільки на утримання  соціально-культурної сфери, органів  державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного  господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить  своє конкретне вираження в цільовому  направленні бюджетних коштів. Найважливішим  принципом планування бюджетних  видатків є додержання пропозицій розподілу  коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного  року планувалися із врахуванням  результатів виконання бюджету  за минулий рік або період із визначенням  коефіцієнта зростання. Це дає змогу  обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє,це загальна практика.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих  норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються  на основі загального принципу розподілу  бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення  соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх  економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала  та чи інша область, місто, район від  аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетним  процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.[3].

Хоча в умовах ринкової економіки  всі бюджети самостійні — від  державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок  бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні  бюджети. Це здійснюється за рахунок  встановлення регулюючих джерел державних  доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань  від загальнодержавних доходів.

Заслуговує на увагу і думка  науковців про збереження до повного  переходу на ринкову економіку системи  централізації бюджетних коштів, яка існувала досі, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію  на стабілізацію економіки і вихід  із кризи.

Витрати бюджету визначаються у  порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім  на виконання загальнодержавних  програм і на реалізацію закону "Про  пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу  у народному господарстві України", конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне  забезпечення, дотації по окремих  видах послуг, які надаються населенню  за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає проблема, яка  вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну  Республіку Крим, області і міста  Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території  яких розвинута промисловість, мають  достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище може призвести  до того, що більшість обласних і  районних бюджетів, особливо сільськогосподарських  регіонів, у зв'язку з відсутністю  достатніх дохідних джерел і дотацій  не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ  освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок  відрахувань від загальнодержавних  податків і зборів у місцеві бюджети  в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються і кошти на рахунках спеціальних  фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи та соціального  захисту населення, кошти якого  направляються на реалізацію державної  програми і законів України з  питань соціального захисту учасників  ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави  на фінансування промисловості —  дотацій збитковим підприємствам  і організаціям державної власності. Скорочуються і видатки на утримання  житлово-комунального господарства.

Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських  господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними  принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного  господарства) є:

• безповоротність бюджетних асигнувань;
• цільове спрямування коштів;
• фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів;
• здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на лібералізацію цін  і переході до ринкової економіки,  а також жорстоку фінансову  кризу провадиться переведення  житлового господарства на самостійність  за рахунок приватизації житлового  фонду та збільшення квартирної  плати, а також вартості послуг  у будинках державного житлового  фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ  залишаються і включають:

- капітальні вкладення;

- витрати на капітальний ремонт;

- витрати на поточне утримання  споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок  бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів  благоустрою проводяться за рахунок  бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітарна очистка  вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок  коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з ним у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення  не тільки щодо споруд благоустрою, а  й на будівництво об'єктів промисловості, необхідних державі, житла, об'єктів  соцкультпобуту тощо.[6].

Навіть в умовах економічної  кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону  здоров’я, фізичну культуру і соціальне  забезпечення. Вони, як правило, не мають  власної прибуткової бази і утримуються  за рахунок бюджету по щорічно  складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

1.2.Класифікація  витрат бюджету,їхній склад і стуктура

 Видатки бюджету класифікуються  за:

1) функціями, з виконанням  яких пов’язані видатки (функціональна  класифікація видатків);

2) економічною характеристикою  операцій, при проведенні яких  здійснюються ці видатки (економічна  класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника  бюджетних коштів (відомча класифікація  видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане  необхідністю їх приведення до міжнародних  стандартів статистики державних фінансів з метою міжнародної порівнянності  показників бюджету.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої  статистичним відділом Організації  об’єднаних націй. Класифікація має три рівні: категорії (від 1 до 10), групи та класи.

Функціональна класифікація видатків бюджету

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності  до основних функцій держави.

Згідно до Бюджетної класифікації до даної групи видатків застосовується чотирьохзначний код, а самі видатки  групуються за такими напрямами:

Економічна класифікація видатків бюджету

Особливістю нової бюджетної  класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з  детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна  плата, нарахування, всі види господарської  діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню тощо). Такий  розподіл дозволяє виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з погляду  виконання бюджету.

За даною класифікацією  під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони поділяються на поточні та капітальні (розвитку); відплатні (здійсненими в обмін на товар чи послугу) або невідплатні(односторонніми).[5].

Поточні видатки – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, організацій та установ  на початок бюджетного року, а також  на фінансування заходів із соціального  захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. Код 1000.

До них належать:

1) видатки на товари  та послуги – 1100;

2) виплата процентів (доходу) за  зобов’язаннями – 1200;

3) субсидії й поточні трансферти  – 1300.

Капітальні видатки (видатки розвитку) - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного  господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. Код 2000.

До них належать:

1) придбання основного капіталу  – 2100;

2) створення державних запасів  та резервів – 2200;

3) придбання землі і нематеріальних  активів – 2300;

4) капітальні трансфертів –  2400.

За цією класифікацією виділені ще дві групи видатків: нерозподілені  видатки (3000); кредитування з вирахуванням погашення (4000).

Відомча класифікація видатків бюджету

Відомча класифікація видатків державного бюджету визначається відповідно до «Закону про державний бюджет України» (частина друга статті 22 Бюджетного кодексу України).

За даною класифікацією визначені  головні розпорядники бюджетних  коштів. А саме:

1) Управління справами верховної  Ради України – 11;

2) Державне управління справами  – 30;

3) Господарське управління Секретаріату  Кабміну України - 41;

4) Верховний суд України - 60;

5) Конституційний Суд України  – 80;

6) Генеральна прокуратура України  – 90;

7) Міністерства, Державні комітети, Державна митна служба України,  Державна туристична адміністрація,  НАН України; СБУ, ЦВК України  тощо(тризначні коди);

8) Рада Міністрів АРК.; обласні  державні адміністрації; Київська  та Севастопольська міські державні  адміністрації.

Відомча класифікація видатків місцевого  бюджету визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина  третя статті Бюджетного кодексу  України).

Програмна класифікація видатків бюджету

Програмна класифікація видатків державного бюджету відповідно до вимог частини  третьої статті 38 Бюджетного кодексу  України щорічно визначається у  «Законі про Державний бюджет України».

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз витрат бюджетыв України

2.1.Особливості  механізму бюджетного фінансування і кредитування

Використання грошових коштів бюджетів конкретними розпорядниками передує їх виділення (надання) відповідним юридичним особам. Надання грошових коштів з бюджетів різних рівнів відбувається на умовах безповоротності і безоплатності з метою забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, державного управління, оборони тощо називається бюджетним фінансуванням. Суть бюджетного фінансування полягає у тому, що з його допомогою налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та суб´єктами господарювання усіх форм власності — з іншого, щодо спрямування грошових коштів бюджетів. Своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня наповнюваності грошовими коштами бюджету.[2].

Бюджетне фінансування включає  принципи, форми і методи надання грошових коштів бюджетів відповідним розпорядникам.

Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.

Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бюджету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відповідних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відображаються у фінансових планах і кошторисах суб´єктів господарювання.[1].

Принцип цільового спрямування  коштів означає, що бюджетні видатки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням. Грошові кошти бюджету спрямовуються на фінансування витрат, передбачених у відповідних кошторисах і фінансових планах.

Принцип безповоротності  використання бюджетних коштів означає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.

Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюджетні кошти. Він безпосередньо пов´язаний з принципом ефективності використання коштів, який має на меті досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та одержання максимального результату при використанні визначених бюджетом коштів.

Принцип справедливості і  неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів.

Принцип публічності та прозорості полягає у наданні об´єктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.

Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.

У сучасних умовах господарювання в ряді випадків відбувається поєднання  бюджетного фінансування установ, організацій  з розвитком платних послуг і виконанням робіт за угодами з окремими суб´єктами господарювання на платній основі. При цьому неприпустима проста заміна безплатних послуг платними: необхідне їх раціональне, розумне поєднання.

Одночасно перебудовується  система бюджетного фінансування -здійснюється відмова від фінансування витрат, виходячи із фактичних значень показників, тобто залежно від досягнутого рівня, і перехід на нормативний метод покриття витрат. Особливого значення набувають нормативи, що характеризують вимоги, які висуваються суспільством щодо ефективності використання бюджетних ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання бюджетних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод спроможний більш об´єктивно оцінити потреби бюджетних установ у фінансових ресурсах і створити умови для їх ефективного й економного використання. Саме нормативи мають визначати бажаний рівень споживання суспільних благ. Обсяги бюджетного фінансування ставляться у залежність від результативності роботи відповідних установ і організацій.[20].

Система бюджетного фінансування, значним недоліком якої раніше була відсутність ефективно діючого  механізму стимулювання кращих результатів  роботи установи, організації, їх трудових колективів, збагатилася застосуванням різноманітних систем матеріального стимулювання для встановлення залежності розмірів матеріального стимулювання від кінцевих результатів діяльності трудових колективів, а індивідуального заохочення — від обсягу, якості й ефективності роботи конкретних працівників.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах, як кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, надання дотацій, субвенцій, субсидій.

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві  складові:

-  загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

-  спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Державне фінансування інвестицій — це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності. Таке фінансування здійснюється відповідно до бюджетної класифікації видатків на основні об´єкти економічного і соціального розвитку держави.[10].

Державні дотації — це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субвенція — це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання.[11].

Субсидії – це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов´язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.