Закономірності розвитку пізнавальних процесів дітей з вадами слуху у дошкільному віці

Зміст

ВСТУП...................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. ДІЛЬНІСТЬ  ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ВИД АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ…………………………………………………………………………

1. Поняття і структура людської діяльності………………………
2. Взаємозв'язок пізнавальної діяльності та розвитку мовлення глухих………………………………………………………………
3. Активізація пізнавальної діяльності глухих дошкільників…

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ……………………………………………………………………..

2.1 Відчуття………………………………………………………………

2.2. Мислення…………………………………………………………….

2.3. Пам'ять…………………………………………………………………

2.4. Уява…………………………………………………………………….

2.5. Увага…………………………………………………………………..

2.6.Сприймання…………………………………………………………..

РОЗДІЛ 3. Закономірності розвитку пізнавальних процесів дітей з вадами слуху у дошкільному віці……………………………............................

3.1. Механізми розвитку словесно-логічної пам'яті глухих дошкільників…………………………………………………………………..

3.2. Розвиток уяви  глухих дошкільників…………………………

3.3. Особливості сприйняття і уваги........................................................

3.4. Особливості  інтелектуальних операцій і мислення…………….

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….

РОЗДІЛ 1. ДІЛЬНІСТЬ  ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ВИД АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ

1. Поняття і структура людської діяльності

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. [14]

 Діяльність – це активне ставлення до навколишньої дійсності, що виражається у впливі на неї. [4]

У діяльності людина створює  предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б уприроді. Творчий характер людської діяльності проявляється в тому,що завдяки їй він виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої ж гіпотетично обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, з їхньою допомогою сптворила нові продукти споживання, матеріальну і духовну культуру, і в кінцевому рахунку перетворила саму себе. Історичнийпрогрес, що мав місце за останні кілька десятків тисяч років, зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не вдосконаленню біологічної природи людей. [14]

Головні відмінності діяльності людини від активності тварин зводяться  донаступного:

• діяльність людини носить продуктивний, творчий характер;
• діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, які використовуються нею в якості предметів задоволення потреб, або як засоби власного розвитку;
• діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя;
• людська діяльність у її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції;
• предметна діяльність людей з народження їм не властива. Вона закладена в культурному призначення і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати у навчанні та вихованні.

Діяльність відрізнятись не тільки від активності, але й від поведінки:

• Поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, носить, найчастіше, пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення певного продукту.
• Поведінка – спонтанна, діяльність – організована;
• Поведінка – хаотична, діяльність – систематична.

Діяльність людини має  наступні основні характеристики: мотив,мета, предмет, структуру і засоби.

Мотиви людської діяльності можуть бути різними: органічними, функціональними, соціальними, духовними.

В якості мети діяльності виступає її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створений людиною, певні знання, уміння, навички, що здобуваються в ході діяльності, творчий результат. Мета діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і ціль діяльності можуть збігатися один з одним.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності – знання, уміння і навички, предметом трудової діяльності – створення матеріального продукту.

Будь-яка діяльність має  певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії та операції як основні складові діяльності. Дією також називають частину діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Наприклад, дією, включеною в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати отримання книги, прочитання її.

Операцією іменують спосіб здійснення дії. Характер операції залежить від умов виконання дії, від наявних у людини умінь і навичок, від готівкових інструментів і засобів здійснення дії.

Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими віна користується, виконуючи ті чи інші дії та операції.

 Так навчальна діяльність  включає в себе різноманітні  дії: запис лекцій, читання книг, вирішення задач і т.д. У дії теж можна угледіти мету, засіб, результат.

  Діяльність  нерозривно пов'язана з свідомістю і волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних та вольових процесів.

Отже, діяльність це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється свідомою метою.

Діяльність людини дуже різноманітна, ми будемо розглядати діяльність як пізнання.

Як же людина пізнає навколишній світ? Для цього необхідна, перш за все, нормальна робота органів чуття, завдяки яким людина отримує інформацію про навколишній світ, а також про стан власного організму.

П'ять основних почуттів: смак, дотик, зір, слух і нюх – були описані ще давньогрецьким філософом Аристотелем більше двох тисяч років тому. Але і сьогодні триває їх вивчення, аналіз механізмів дії. Вихідним елементом чуттєвого досвіду є відчуття, що виникли в результаті безпосереднього впливу реальності на органи чуттів. [14]

2. Взаємозв'язок пізнавальної діяльності та розвитку мовлення глухих

Під час дослідження розвитку мовлення глухих дітей з’ясувалося, що їхня активна пізнавальна  діяльність та інтерес обумовлюють розвиток ініціативного спілкування, виникнення запитань пізнавального характеру.

В загальній теорії дослідження  взаємозалежності спілкування та пізнавальної діяльності дитини займає вагоме місце (Б. Ломов, А. Брушлинський, Л. Радзіховський). Однак щодо їх пріоритетності в забезпеченні повноцінного психічного життя дитини однозначного підходу немає.

А. Брушлинський переконує, що саме спілкування підпорядковується  пізнанню і служить його меті, а  не навпаки. Водночас у науці побутує  інша думка: комунікативні ситуації стимулюють формування пізнавальних структур. Такі ситуації передбачають широкий спектр спільної практичної, побутової  діяльності, ігрових взаємодій, розповідей тощо. М. Лісіна  відзначає вплив спілкування на пізнавальну діяльність дітей молодшого та середнього дошкільного віку. На її думку, позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до навколишнього світу, збільшує різноманітність прийомів його обстеження і стимулює активність.

Пізнавальні процеси успішно  розвиваються при спілкування в  середовищі чуючих дітей. На ранніх етапах розвитку, спілкування глухих дошкільників здебільшого поза мовленнєве, в кращому  випадку – з парціальним використанням  мовлення. Тому у вихованні глухих дітей дошкільного віку надаємо  перевагу пізнанню як умові інтелектуального розвитку, змістовного спілкування, стимулу породження запитань і, зрештою, формування мовлення, комунікативної діяльності.

Особливості опанування мовлення дітьми цієї категорії, що виявляються  в уповільненому засвоєнні словника, граматичних конструкцій, потребують визначення психолого-педагогічних шляхів, які забезпечили б активний, відносно автономний розвиток пізнавальних процесів, використовуючи повноцінну сенсорну базу дитини та можливості ураженого слуху.

У процесі змістовної спільної предметно-практичної діяльності дорослого  та малюка є всі умови для формування пізнавальних структур та її складових. Це зокрема: розвиток відчуття, сприймання, уваги (в тому числі вибіркової), пам’яті, уяви, наочно-образного та наочно-дійового мислення, інтересу до предмета і процесу діяльності, пізнавальної активності.

Динаміка розвитку пізнавальної діяльності дитини при затримках  мовленнєвої корекції у такому випадку  випереджає її мовлення, виконуючи  водночас важливу компенсаторно-корекційну функцію.

Надаючи пріоритетності пізнавальній діяльності глухої дитини за відсутності  мовлення або обмеженого користування ним, зазначимо, що і комунікативна, і пізнавальна діяльність може мати свої переваги в онтогенезі, залежно  від етапу та особливостей розвитку.

У ранньому віці глуха дитина (як і чуюча) активно використовує органи чуття: зір, слух, тактильні відчуття. Кожний чуючий малюк, засвоюючи інформацію надає перевагу одному з органів  чуття (зору, слуху, тактильному сприйманню). Встановити, якому саме, можна, орієнтуючись на спосіб знайомства дитини з навколишнім світом, іграшки, якими вона грається ще в ранньому віці. Л. Бредвей встановлено, що спосіб пізнання (із домінуючою роллю зору, слуху, тактильних відчуттів) є вродженим.

Вивчення дітей раннього та дошкільного віку дало змогу з’ясувати, що в них, як і в чуючих, домінують  ті чи інші органи чуття у пізнанні навколишнього середовища, світосприйманні. Встановлено також, що спосіб пізнання, який превалює в дитини і ранньому віці (інколи не досить чітко), впливає  на її навчальну діяльність у початкових класах школи-інтернату. Залежно від  способу пізнання серед глухих дітей  К. Луцько виділяє чотири групи.

Перша група – діти, в яких домінує зорове сприймання. Ці діти люблять розглядати предмети, іграшки, навколишнє середовище. Вони виявляють інтерес до малюнків, книжок, люблять їх розглядати; уважно дивляться в обличчя дорослого під час розмови. Такі діти успішніше опановують уміння та навички зорового сприймання і розпізнавання артикуляційних рухів («читання у уст»). Вони, як правило, швидше засвоюють літери, навчаються читати, зосереджують увагу на наочних посібниках, у тому числі і схематичного спрямування.

Друга група – діти, які активно використовують і зоровий спосіб пізнання, і тактильні відчуття. Вони розглядають предмети, іграшки, перекладають їх із руки в руку, погладжують, водять пальчиком по предмету. Однак ці дії хаотичні, непослідовні. Діти цієї групи активно і часто прагнуть схопити предмет чи іграшку навіть тоді, коли вони далекі від них.

У цих малюків успішніше  формуються аналітичні здібності, оскільки зорове сприймання вони підкріплюють тактильними відчуттями, збагачуючи сприймання образу, глибше проникаючи в сутність предмета. Вини люблять  спокійні ігри, із задоволенням ліплять, споруджують щось у піску, проривають канавки, тощо.

Третя група – діти, які багато рухаються, перебувають у постійній діяльності. Їм важко зосередитись на чомусь надовго. Їхній інтерес до предметів, іграшок виявляється динамічно, активно і часто змінюється. Малюки хапають предмети, іграшки, швидко крутять їх у руках, кидають. Дітей цієї групи досить важко дисциплінувати і вчити.

Четверта група – діти, у яких зорове, тактильне сприймання та рухова активність не є домінуючими. Складається враження, що вони пасивні, не мають інтересу до навчання. Малюків цієї групи важко навчити читати з обличчя. Діти цієї категорії не прагнуть виражати себе в рухливих іграх, не люблять рухатись, байдужі до малюнків, не виявляють інтересу до книжок, читання. Складається враження, що вони ліниві, не хочуть працювати, виконувати прохання дорослого. У цих дітей зорове і тактильне сприймання не домінують, вони не прагнуть виявити себе в руховій активності; можна припустити, що це саме група дітей, у яких генетично закладений слуховий спосіб пізнання. Підтвердження цього – вроджене відчуття ритму.

Безпосередньо порушення  слуху не дає змоги глухим дітям  з генетично закладеною схильністю до пізнання навколишнього світу  за допомогою слуху використати  свої вроджені нахили.

Діти, які належать до четвертої  групи, потребують інтенсивних занять з розвитку слухового сприймання як основного джерела активізації  пізнавальної діяльності. Розвиток зорового сприймання мовлення проходить у  них успішніше в поєднанні  зі слуховим.

З огляду на специфіку розвитку дітей певної групи (залежно від  способу пізнання), враховуючи вплив  слухового сприймання на функціонування повноцінних органів чуття, в  основі колекційного впливу вже з  раннього віку лежить реалізація принципу домінантності органу чи органів чуття. Розвиток пізнавальної активності глухої дитини забезпечується на сам перед опорою на домінуючий орган чуття, а відтак на провідний спосіб пізнання. Водночас важливо розвивати й інші органи чуття.

Розвиваючи домінуючий у  пізнанні орган чуття, а відповідно і спосіб пізнання, потрібно пам’ятати  і про розвиток слухового сприймання, яке, залежно від порушення слуху, може займати пріоритетне місце  в ряді «слухо-зоро-вібраційне сприймання». Належна увага має приділятися  й розвитку інших повноцінних  органів чуття. Із вступом дитини до школи чуттєве сприймання стає надійним підґрунтям навчальної діяльності. Розуміння педагогами і батьками того, що особливості способу пізнання обумовлені генетично допомагає  не лише використовувати відповідні корекційні вправи, а й розробляти нові види взаємодії з дітьми у  процесі їх навчальної діяльності, побутової, професійної діяльності.

3. Активізація пізнавальної діяльності глухих дошкільників

Дошкільний вік є тим  періодом, в якому розвиваються здібності, формуються деякі вихідні моральні якості особистості, складаються деякі  риси характеру, від яких багато в  чому залежить подальше життя людини: її навчання в школі, успіхи в різних областях діяльності в зрілому віці і особливості взаємовідносин з оточуючими людьми.

Саме в цьому віці інтенсивно розвивається сприймання, пам'ять, мислення, творча уява. Поступово дитина вчиться діяти у відповідності із свідомо поставленою метою. Велике значення для розвитку пізнавальної діяльності дитини дошкільного віку має розширення безпосереднього сприймання оточуючого світу, оскільки всіляке пізнання починається  безпосередньо із чуттєвого пізнання.

Розвиток пізнавальної діяльності дитини – не тільки у збільшенні об’єму знань про оточуючі його предмети, але і в тому, щоб поглибити, розширити ці знання.

Вирішальним фактором розвитку і активізації пізнавальної діяльності дитини є мовленнєве спілкування  її з дорослими. Мова по мірі засвоєння  її дитиною стає способом оволодіння суспільним досвідом, результатами пізнавальної діяльності людей, засобом виникнення і розвитку мисленнєвих дій.

Оволодіння нечуючою дитиною  вмінням говорити приводить до справжнього  розумового перевороту в її житті. З'являються  питання «чому?», «як?». В результаті цієї мисленнєвої активності збагачується пізнання дитиною оточуючого світу.

Дорослі, що оточують дитину створюють умови, які необхідні  для її життєдіяльності, передають  їй свій життєвий досвід. Без засвоєння  суспільного досвіду психічний  розвиток дитини буде взагалі неможливим. Дитина в процесі засвоєння не залишається бездіяльним пасивним об'єктом, на який направлений вплив  дорослих – вихователів і батьків.

Як відомо, пізнавальна  активність – це діяльність, що направлена на досягнення певної визначеної пізнавальної мети і підпорядкована визначеним мотивам. В міру того як дитина розвивається, вона набуває все більш організованого характеру. В процесі активного  засвоєння  суспільного досвіду  у дитини формуються розумові дії. Проведені  в цьому напрямку психологічні досліди  розвитку чуючих дошкільників виявили, що на початку ці дії складаються як зовнішні, матеріальні, а потім, скорочуючись і узагальнюючись за допомогою слова, переходять у внутрішні процеси, що проводяться мисленнєво, в ідеальному плані (П. Я. Гальперін, А. В. Запорожець).

Розвиток глухої дитини ще більше, ніж у чуючої, залежить від  умов навчання і виховання.  Доцільна організація педагогічного процесу – один із найбільш важливих факторів, що впливають на розвиток пізнавальної діяльності глухих дітей.

Глуха дитина не в змозі  самостійно оволодівати мовою, тому ціле направлений педагогічний вплив  необхідний для формування, для успішного  розвитку мислення, втілення колекційного впливу на розвиток особистості дитини. Оволодіння мовою сприяє розширенню кругозору, розвитку здібностей і накопиченню  знань про оточуючий світ, що в  свою чергу, впливає на розвиток пізнавальної активності дитини. Воно відбувається на основі активізації функції збережених аналізаторів, їх компенсаторній діяльності, що виникає лише під впливом навчання і виховання.

Як показав И. М. Соловйов, об’єктивно одне і теж середовище по-різному впливає на нормальну  і аномальну дитину. Перш за все  це залежить від кількості і якості інформації, що надходить. У глухої дитини зв’язки з оточенням обмежені і контакт з нею відбувається головним чином за допомогою дорослих. Із-за втрати слуху вона отримує  збіднену інформацію. З першого року життя у глухої дитини затримується формування мови, гальмується розвиток пізнавальної діяльності. Відсутність  корекційної роботи з глухою дитиною  в цей період затримує її розвиток.

Однак порушення розвитку через відсутність слуху не лишає  дитину можливості розвиватись. Ще не навчаючись словесної мови, вона уже  відчуває її вплив. Її життя протікає в середовищі чуючи, які безпосередньо  або опосередковано впливають на неї, керують її поведінкою. Ще задовго  до того як глухі діти оволодіють мовою, в них розвивається наочно-дійове і образне мислення.

Спираючись на наявні психологічні і педагогічні дослідження адаптації  глухого до оточуючої середи, А. М. Чефранова намагалася дослідити  питання активізації пізнавальної діяльності глухого дошкільника. Корекція дефектів розвитку пізнавальних процесів базувалася на ігровій, образотворчій  та побутовій діяльності.

Дослідження проводили в  дошкільних закладах в сім’ях глухих дітей в містах Києві, Львові, Полтаві, Ужгороді, Чернівцях, Смілі, Лебедині. Ним було захвачено 140 дошкільників. Обстежено було ще 146 дітей з вадами слуху.

Спостереження за діяльністю глухих дошкільників відбувалось в  процесі занять, ігор і самообслуговування. Проведенні спостереження показали, що одне із суттєвих упущень в роботі дошкільних закладів для глухих –  це недостатнє врахування вікових особливостей вихованців: заняття з дошкільниками  проходять в формі характерної  для шкільного навчання формі  роботи.

Дані експериментального дослідження показують, що у глухих дітей дошкільного віку за певних умов проявляється пізнавальна активність. Це знаходило відображення в позитивному  емоційному відношенні дітей до навчання, в тому, що вони виявили цікавість  до процесу навчання і активно  включилися в нього, а також застосовували, в окремих випадках переносили засвоєні раніше знання в нові умови. Це являється  доказом того, що при сучасній корекційній  роботі, яка направлена на подолання  недоліків психічного розвитку дитини, відбувається позитивний вплив на характер його пізнавальної діяльності, на процес виховання пізнавальної активності. Особливе значення при цьому мали доступність в роботі і єдність  зусиль сім’ї і педагога у всебічному розвитку дитини.

Як відомо, інтелектуальний  досвід дитини збагачується в процесі  різноманітної діяльності: під час  спеціальних занять, ігор, побутової  діяльності. Дитина оволодіває поняттям часу, пізнає різноманітні особливості  предметів, їх взаємозв’язку. Педагог  повинен поглиблювати і систематизувати  пізнавальний досвід дітей.

При цьому слід враховувати, що рівень розвитку пізнавальної діяльності глухих дошкільників залежить переважно  від таких умов:

1. ефективність проведеної з дитиною спеціально організованої роботи з формування словесної мови, а саме збагачення досвіду мовної регуляції пізнавальної діяльності:
2. цілеспрямована робота по вихованню у дитини цікавості до пізнання;
3. планомірність роботи з озброєння дитини елементарними способами накопичення знань і прийомами розумової діяльності.

Під впливом ціленаправленого навчання глуха дитина, як і чуюча, вчиться спостерігати, виділяти і  запам’ятовувати суттєве. При відповідних  умовах вона вчиться порівнювати  і групувати однорідні предмети, міркувати, робити висновки з того, за чим спостерігає, а це сприяє загальному розумовому розвитку і формуванню пізнавальної активності.

В пізнавальній діяльності дітей прийнято виділяти такі тісно  пов’язані між собою компоненти: 1) оволодіння знаннями; 2) оволодіння прийомами (способами) навчання, що включають  прийоми розумової діяльності; 3) оволодіння навичками.

Ефективний корекційний  вплив на розвиток розумових здібностей глухих дошкільників, активізація пізнавальної діяльності можуть успішно втілюватись  лише при умові ціленаправленої  роботи.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1 Відчуття

Відчуття - це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи.

Еволюційно відчуття виникли на базі подразнень, які властиві живій матерії, яка вибірково реагує зміною свого внутрішнього стану на біологічно значущі впливи середовища. Елементарна відповідь на подразнення виявляється у найпростіших, одноклітинних живих організмів, які на вплив середовища реагують рухом. Подразнення, або збудливість органів почуттів, є найважливішою передумовою відображення організмом об'єктивних властивостей навколишнього середовища, що і складає суттєвість процесів чуттєвості. Згідно гіпотезі О. М. Леонть'єва, чуттєвість «є генетично не що інше, як подразнення по відношенню до такого роду впливу середовища, що співвідносять організм до інших впливів, тобто орієнтують організм в середовищі, виконуючи сигнальну функцію». Завдяки чуттєвості ознаки предметів (запахи, форма, колір), самі по собі байдужі (в тому сенсі, що ними не можна задовольнити органічні потреби), набувають сигнального значення. Чим більш розвинуті органи почуттів, тим більше можливостей відображати вплив зовнішнього середовища. Слід розрізняти подразники, адекватні для даного органу почуттів і не адекватні для нього. Спеціалізація органів відчуттів до відображення того або іншого вигляду енергії, певних властивостей предметів або явищ дійсності - продукт тривалої еволюції, а самі органи почуттів - продукт пристосування до впливів зовнішнього середовища. Адекватне відображення реальності на сенсорно-перцептивному рівні необхідно з еволюційно-історичної точки зору, бо є передумовою виживання.

Фізіологічною основою відчуття є  нервовий процес, що виникає при  дії подразника на відповідний аналізатор. Говорячи про аналізатори, слід мати на увазі дві обставини. По-перше, ця назва не цілком точна, бо аналізатор забезпечує не тільки аналіз, але й  синтез подразників у відчуття й  образи. По-друге, аналіз і синтез можуть відбуватися поза свідомим контролем  цих процесів з боку людини. Більшість  подразників вона відчуває, переробляє, але не усвідомлює.

Відчуття носить рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор - нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і  синтезу подразників, котрі прийшли  з зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Поняття аналізатору  ввів І. П. Павлов. Аналізатор складається  з трьох частин:

1) периферійний відділ - рецептор, що перетворює певний вид енергії в нервовий процес;

2) аферентні (доцентрові) шляхи, що передають збудження, яке виникло в рецепторі у розташованих вище центрах нервової системи, і еферентні (відцентрові), по яким імпульси з розташованих вище центрів передаються до нижчих рівнів;

3) підкоркові і коркові проективні зони, де відбувається переробка нервових імпульсів з периферійних відділів.

Історично так склалося, що ті аналізаторні системи, рецепторна частина яких (представлена з точки зору анатомічної) існує  у вигляді окремих зовнішніх  органів (ніс, вухо, тощо), називають  органами чуття. Зір, слух, нюх, дотик  і смак виділені ще Арістотелем. В  дійсності різновидів відчуттів  значно більше. Значна частина фізичних впливів набуває прямого життєвого  значення для живих істот, або  просто ними не сприймається

Для виникнення відчуття недостатньо, щоб організм піддавався відповідному впливу матеріального подразника, ще необхідна деяка робота самого організму. Оптимізація процесу відчуття здійснюється за рахунок перцептивного регулювання. Органи відчуттів тісно пов'язані  з органами руху, що виконують не тільки пристосувальні, виконавчі функції, але і безпосередньо беруть участь в процесах одержання інформації.

2.2. Мислення

Мислення – пізнавальний психічний процес узагальненого  і опосередкованого віддзеркалення зв'язків і стосунків між предметами об'єктивної дійсності. Мислення – процес пов'язаний з обробкою інформації, або отриманої через відчуття, або збереженої в пам'яті в результаті особистого досвіду, з тим, щоб бути в змозі реагувати в новій ситуації.

«У здорового глузду прекрасний нюх, але зате у старості тупі зуби» - так охарактеризував значення мислення один з його найбільш цікавих дослідників К. Дункер, очевидним чином протиставляючи його здоровому глузду. З цим важко не погодитися, маючи на увазі, що мислення в його вищих творчих людських формах не зводиться ні до інтуїції, ні до життєвого досвіду, що становлять основу так званого «здорового глузду».