Заробітна плата як стимул трудової діяльності

Зміст:

 

1. Теоретичні основи державного регулювання оплати праці й соціального захисту
1. Заробітна плата як стимул трудової діяльності
2. Механізм державного регулювання оплати праці
3. Соціальний захист населення
2. Оцінка стану державного регулювання оплати праці й соціального захисту
1. Аналіз стану регулювання оплати праці
2. Оцінка системи соціального захисту
3. Дослідження залежності між рівнем середньої заробітної плати у регіонах України та фінансовими ресурсами місцевих бюджетів
3. Основні напрями вдосконалення державного регулювання й соціального захисту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи державного  регулювання оплати праці й  соціального захисту

1.1 Заробітна плата як  стимул трудової діяльності

 

Заробітна плата як елемент  ринку праці є ціною робочої  сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт та послуг на окремому підприємстві. [Кельдер]

У відповідності зі статтею 1 ЗУ "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода,  обчислена,  як  правило,  у грошовому виразі,   яку   за   трудовим  договором  власник  або уповноважений ним орган  виплачує  працівникові  за  виконану  ним роботу. [ЗУ «Про оплату праці»].

Як  соціально-економічна категорія заробітна  плата служить основним засобом  задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток суспільного виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, засобом перерозподілу кадрів по галузях народного господарства. [Бойчик]

Заробітна плата працівника, незалежно від виду підприємства, залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і кінцевих результатів господарської діяльності підприємства, регулюється податками і максимальним розміром не обмежується. Розміри, порядок нарахування і виплати заробітної плати регулюється чинним законодавством України відповідними указами і постановами, галузевими інструкціями. Слід також враховувати розміри мінімальної заробітної плати, яка встановлена в законодавстві. 

Стаття 3 ЗУ «Про оплату праці» дає визначення мінімальної  заробітної  плати як - законодавчо  встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану  працю,  нижче якого  не може провадитися оплата за виконану працівником місячну,  а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До  мінімальної  заробітної  плати  не  включаються  доплати, надбавки,  заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна  заробітна плата є державною  соціальною гарантією, обов'язковою  на  всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. [ЗУ «Про оплату праці»].

Статтею 3 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» передбачено встановлення наступних цін на мінімальну заробітну плату: з 1 листопада 2009 року - 744 гривні, з 1 січня 2010 року - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.

Оплата праці кожного  працівника регулюється податками, але максимальними розмірами не обмежується.

Як свідчить зарубіжний досвід, кардинальні зрушення у технічному оснащенні виробництва, структурі  праці та функціях працівників, упровадження нових форм організації праці привели до того, що головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній і фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, удосконалення складу робочої сили, підвищення якості продукції та ефективності виробництва.

Основними видами заробітної плати є номінальна і реальна  заробітна плата. Перша з них  означає суму грошей, яку отримують  працівники за свою працю. Друга —  засвідчує кількість товарів  і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей. Оплата праці складається з: основної заробітної плати і додаткової оплати праці, які знаходяться, приблизно, у співвідношенні: 70% — основна заробітна плата, 30% — додаткова. Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. її розмір залежить від результатів роботи самого працівника. Величина додаткової заробітної плати визначається кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагород, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством. [Бойчик].

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати,  які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені  зазначеними актами норми. [ЗУ ПОП]

Існує три моделі оплати:

ринкова — на основі договору між організацією і найманим працівником;

колективна — на основі договору між адміністрацією і профспілкою;

державна - на основі визначення Урядом мінімального рівня та інших параметрів заробітної праці. [Крушеницька]

Законодавство про оплату  праці  ґрунтується  на  Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України,  цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди",  Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України. [ЗУ ПОП].

Основні функції заробітної плати:

Стимулююча функція оплати праці визначається провідною роллю  заробітної плати у формуванні вартості створеного продукту і стимулюванні високоефективної виробничо-розбудовчої діяльності всіх категорій виробників. Виконання вимог даної функції сприяє постійному зростанню кваліфікації та професійної майстерності кожного учасника виробництва, встановленню залежності рівня заробітної плати від кількості, якості та результатів праці.

Соціальна функція оплати праці полягає в тому, що регулюванням динаміки та диференціацією заробітної плати досягається реальне зростання життєвого рівня трудящих, а також формується соціальна структура суспільства на основі забезпечення соціальної справедливості. Вірне відображення вимог цієї функції в організації заробітної плати дає змогу розвиватися відтворювальній функції, тобто сприяти розширенню відтворення робочої сили і забезпечувати соціальну вдоволеність населення існуючими умовами життя.

Відтворювальна функція  оплати праці полягає у створенні  умов для відтворення робочої сили і виступає як джерело залучення людей до праці. З опануванням нових методів господарювання сталість розвитку суспільства все менш залежатиме від вищих державних структур і все більше зумовлюватиме виробничу активність і економічну грамотність товаровиробників. У тому разі, коли у виробничих колективах через механізм стимулювання і оплати праці всюди будуть реалізовані вимоги вказаних функцій, на макроекономічному рівні формуватимуться позитивні інтегральні підсумки економічного і соціально-політичного розвитку.

Регулююча функція оплати праці полягає в тому, що через  механізм формування заробітної плати  здійснюється реалізація основних напрямків внутрішньої політики, досягаються необхідна спільність мети і завдань процесу історичного розвитку держави, громадянська згуртованість населення і політична стабільність в суспільстві. [Калина с165]

При розробці політики в області  заробітної плати і її організації на підприємстві необхідно враховувати наступні принципи при оплаті праці:

1) справедливість, тобто рівна  оплата за рівну працю;

2) урахування складності  виконуваної роботи і рівень  кваліфікації праці;

3) урахування шкідливих  умов праці і важкої фізичної праці;

4) стимулювання за якість  праці і сумлінне відношення  до праці;

5) матеріальне покарання  за допущений брак і безвідповідальне  відношення до своїх обов'язків, що призвели до яких-небудь негативних наслідків;

6) випередження темпів  росту продуктивності праці у порівнянні з темпами росту середньої заробітної плати;

7) індексація заробітної  плати відповідно до рівня  інфляції;

8) застосування прогресивних  форм і систем оплати праці,  що найбільшою мірою відповідають  потребам підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

2. Механізм державного регулювання оплати праці

 

Система регулювання заробітної плати в Україні складається  з чотирьох підсистем: державного регулювання; договірного регулювання; ринкового  регулювання; регулювання зарплат  на підприємствах, установах і організаціях. Таке відокремлення цих підсистем мотивується тим, що вони є відносно самостійними.

Державне регулювання  оплати праці є системою визначення правил, процедур, нормативів, норм і  гарантій в оплаті праці на основі ухвалення певних законодавчих і  нормативних актів та контролю за їх дотриманням органами влади. Головною метою державного регулювання оплати праці є створення необхідних умов для забезпечення виконання заробітною платою усіх притаманних їй основних функцій (відтворювальної, мотивуючої, стимулюючої, регулюючої та соціальної), а також стримування необґрунтованого зростання заробітної плати, не пов'язаного з обсягами виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг).[Крушельницька]

Держава здійснює регулювання  оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом  встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників:

- підприємств-монополістів – постанова (від 26 червня 2007 р. N 865) «Про затвердження Порядку визначення сум, що вносяться до державного бюджету підприємствами-монополістами у 2007 році та I кварталі 2008 р. у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці»

- установ та організацій, що фінансуються з бюджету Постанова (від 19 травня 1999 р. N 859) «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» [ЗУ ПОП]

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

-загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Установлюючи мінімальну заробітну плату, країни з розвинутою ринковою економікою орієнтуються на відповідні конвенції Міжнародної організації праці. Як свідчить практика цих країн, визначення мінімуму заробітної плати на загальнонаціональному рівні є хоча і важливим, проте додатковим, а не основним інструментом регулювання оплати, оскільки пріоритет зберігається за колективними переговорами. Державне регулювання оплати праці має за мету визначити найменший рівень заробітної плати, “стартові” позиції учасників колективних переговорів, нижче рівня яких угоди неможливі. [кельдер]

 

 

Світова практика виробила принаймні три  варіанти соціального механізму  мінімальної зарплати. Перший — мінімальна заробітна плата виконує роль інструмента макроекономічної політики регулювання загальної заробітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших категорій працівників. Другий — концепція базового рівня, коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загальною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою — Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.). Третій — так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпечення громадян.

У сучасних умовах в Україні метою встановлення мінімальної заробітної плати є фіксування нижньої межі розмірів оплати праці. Отже, мінімум заробітної плати розглядається як інструмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівникам на умовах найму на підприємствах усіх форм господарювання гарантованого захисту від невиправдано низьких ставок заробітної плати. [кельдер]

Держава визначає норми і гарантії в оплаті праці працівників, молодших 18 років за скороченої тривалості їх щоденної роботи тощо; гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; під час виробничого навчання різних форм, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів тощо. Гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Ці норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями. [Завіновська].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Соціальний захист населення

Соціальний захист –  це державна підтримка верств населення, які здатні відчувати негативний вплив відповідного рівня життя, тобто заходи, які включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізації життєвим чинникам (інфляції, спаду виробництва, економічним кризам, безробіттю та ін.).

Законом України встановлені:

• соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;
• нормативи витрат (фінансування) – показники поточних капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів. [ГРЭ ч2]

Стаття 28 Закону України «Про оплату праці» гласить, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про банкрутство"

Основні елементи системи соціального захисту

• встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);
• захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;
• вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;
• пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);
• утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;
• соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);
• соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);
• надання необхідної медичної допомоги;
• соціальне страхування тощо. [Дідківська §11.5]

У будь-якому суспільстві соціальний захист виконує дві головні функції:

1. Зменшує негативні наслідки  бідності шляхом надання короткотермінової  допомоги малозабезпеченим верствам населення.

2. Запобігає бідності шляхом  створення умов для участі  громадян у соціальному страхуванні  в працездатний період.

Ці функції перебувають  у певній суперечності, тому перевага надається тій чи іншій з них залежно від економічної ситуації в країні. У кризові періоди пріоритет належить першій функції, яка є характерною для сучасного стану економіки і соціального захисту в Україні. Аналіз базових положень міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази з цих питань дає можливість виділити найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві:

Соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до кожної особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоров'я та життя, компенсацію втрати працездатності;

Соціальна справедливість у галузі трудових відносин – рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров'я, працездатності громадян, на соціальну допомогу в разі захворювань, на високий рівень компенсації загубленої працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих на виробництві;

Всебічний та обов'язковий характер захисту працівників від соціальних і професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як головного орієнтиру соціально-економічного розвитку суспільства; - мінімальний рівень соціальних і професійних ризиків, наявність відповідної інформації;

Багато суб'єктність соціального захисту, суб'єктами якого повинні бути держава, роботодавці, професійні асоціації та об'єднання, регіональні органи управління;

Економічна та соціальна свобода працівників у галузі праці – вибір професії з мінімальним рівнем професійних та соціальних ризиків, можливість [АПЕ №3, 2006г, с 154-157]

Правовою основою соціального  захисту є положення чинного  законодавства, що регулюють систему  засобів соціального захисту: гарантії норми, зобов’язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального  захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так:

 

Система соціального захисту  виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;
• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період. [Калина 247]

Створення ефективної системи  соціального захисту на підприємствах  є невід'ємною умовою розвитку всякого суспільства, особливо в умовах ринку, виступає необхідною платою суспільства та бізнесу за соціальний мир, стабільність соціальної системи та можливість нормальної господарської діяльності. В умовах сучасного виробництва окремі приватні заходи щодо поліпшення умов праці, для попередження травматизму є неефективними. Тому здійснення їх повинно проходити комплексно, створюючи в загальній системі управління виробництвом підсистему керування безпекою праці, спрямованої на збереження здоров'я та працездатності людини. Розвиток цивілізованої держави може здійснюватись тільки разом з дією соціального захисту населення. [АПЕ №3, 2006г,  с 154-157].

 

2. Оцінка стану державного регулювання оплати праці й соціального захисту
1. Аналіз стану регулювання оплати праці

 

 

 

 На  сьогоднішній день економіка України  знаходиться в критичному становищі, яке було викликане економічною  кризою, що охопила майже всі країни світу. Наслідками цієї кризи стали: зростання інфляції, масове скорочення людей на підприємствах (Рівень безробіття (за методологією МОП) в середньому за 9 місяців 2008р. складав 6,5% економічно активного населення працездатного віку), зросла заборгованість за виплатами заробітної плати (Сума невиплаченої заробітної плати на 1 лютого 2009р. становила 1525,1 млн. грн.), реальна заробітна плата найманих працівників у січні 2009р. порівняно з груднем 2008р. зменшилася на 19,4%, Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 березня 2009р. становив 3,2%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У січні–вересні 2010р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) становив 2176 грн. і порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшився на 19,5%.

До видів  економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися  авіаційний транспорт, фінансова діяльність, добування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу, продуктів нафто перероблення, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,6–3,0 рази.

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у рибальстві та рибництві, на підприємствах із виробництва  текстилю, одягу, хутра та виробів  із хутра, шкіри та виробів зі шкіри, у сільському господарстві, мисливстві та пов’язаних з ними послугах і не перевищував 64,1% від середнього по економіці.

Середній розмір оплати праці у січні–вересні 2010р.  в усіх регіонах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи, разом із тим лише у 5 з них заробітна плата перевищила середню по країні: у м.Києві – 3322 грн., Донецькій – 2469 грн., Дніпропетровській – 2313 грн., Київській – 2217 грн. та Луганській – 2198 грн. областях. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській та Херсонській областях і не перевищував 78% від середнього по економіці.

Індекс реальної заробітної плати у січні–вересні 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. становив 109,8%.

Упродовж січня–вересня 2010р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати зменшилася на 9,0%, або на 133,0 млн.грн., і на 1 жовтня становила 1340,3 млн.грн., що дорівнює 5,2% фонду оплати праці, нарахованого за вересень 2010р.

Зменшення загальної  суми заборгованості відбулося головним чином завдяки погашенню боргів працівникам економічно активних підприємств. Упродовж січня–вересня 2010р. заборгованість перед працівниками цієї категорії підприємств зменшилася на 20,3% (на 194,4 млн.грн.) і на 1 жовтня становила 761,6 млн.грн.

Серед видів економічної діяльності найвагоміше зменшення суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (на 101,2 млн.грн.), здебільшого за рахунок підприємств із виробництва електричного, електронного та оптичного устатковання (на 19,2 млн.грн.), гумових та пластмасових виробів (на 15,4 млн.грн.), неметалевої мінеральної продукції (на 15,4 млн.грн.), із добування паливно-енергетичних корисних копалин (на 13,7 млн.грн.), а також будівництва (на 57,1 млн.грн.), транспорту та зв’язку (на 19,9 млн.грн.).

Зменшення суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося у 23 регіонах, при цьому найвагоміше  – у Дніпропетровській (на 40,0 млн.грн.), Донецькій (на 22,7 млн.грн.), Львівській  (на 20,4 млн.грн.), Сумській (на 18,2 млн.грн.), Запорізькій (на 17,6 млн.грн.) областях і м. Києві (на 26,1 млн.грн.).

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, упродовж січня–вересня 2010р. зменшилася на 24,8% і на 1 жовтня становила 244,5 тис. осіб, або 2,3% від загальної кількості штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 3115 грн., що на третину більше від середнього розміру заробітної плати за вересень 2010р.

У січні–вересні 2010р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 487,2 тис. сімей, що становило 58,7% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 392,5 тис., у сільській місцевості - 94,7 тис. сімей.

Загальна сума призначених  субсидій у січні–вересні 2010р. становила 40,6 млн.грн., з неї у міських  поселеннях – 37,5 млн.грн., у сільській  місцевості - 3,1 млн.грн.

Середній розмір призначеної  субсидії на одну сім’ю у вересні 2010р. становив 48,5 грн.

Крім того, 139,0 тис. сімей (51,7% із числа тих, які звернулися) було призначено субсидії готівкою на відшкодування  витрат для придбання скрапленого  газу, твердого та рідкого пічного  побутового палива, з них у міських  поселеннях - 36,7 тис. сімей, у сільській місцевості - 102,3 тис. сімей.

Середній розмір призначеної  у вересні 2010р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 465,7 грн. [http://www.ukrstat.gov.ua/]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Оцінка системи соціального захисту

 

Соціальний захист є  однією з основних задач держави  і, в першу чергу, – найбільш уразливих  верств суспільства: людей похилого віку, дітей,  інвалідів та ін.

Соціальний захист –  це державна підтримка верств населення, які здатні відчувати негативний вплив відповідного рівня життя, тобто заходи, які включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізації життєвим чинникам (інфляції, спаду виробництва, економічним кризам, безробіттю та ін.).

 

Таблиця

Державні витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення населення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності. [37040]

Законом забезпечені рівні умови  надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім’ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу. [37040]