Заробітна плата як соціально-економічна категорія ринкової економіки і основна форма доходів найманих працівників. 2

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить 37 сторінок, 4 рисунки, 4 таблиць, 23 джерел, 2 додатки.

Об'єкт дослідження – доходи населення за різними видами діяльності.

Предмет дослідження – рівень доході населення, які задіяні в тій чи іншій діяльності.

Мета дослідження – рівень доходів населення за різними видами діяльності, також детальне вивчення самої сутності заробітної плати та систем оплати праці.

Методи дослідження: порівняльного аналізу, табличний, формальної та діалектичної логіки, якісного аналізу та синтезу.

В курсовій роботі було розкрито сутність та функції заробітної плати, розподіл доходів та оплати праці. Проаналізовано проблеми, які стосуються виплати заробітної плати працездатній частині населення, та пошук перспектив удосконалення державного регулювання доходів та заробітної плати.

.

Заробітна плата, ДОХОДИ, ОПЛАТА ПРАЦІ, ДИНАМІКА, стимулювання

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЯК ОСНОВНОЇ ФОРМИ ДОХОДІВ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

1. Поняття заробітної плати
2. Сутність та функції заробітної плати
3. Розподіл доходів та оплати праці

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДОХОДІВ ТА ОПЛАТА ПРАЦІ В УКРАЇНІ

2.1 Виявлення недоліків  і суперечностей діючої системи  оплати праці працівників.

2.2 Середньомісячна заробітна  плата за видами економічної  діяльності. Динаміка номінальної  і реальної заробітної плати  по Україні.

2.3 Середньомісячна заробітна  плата за видами економічної  діяльності. Динаміка номінальної  і реальної заробітної плати  за регіонами.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ  ПРОБЛЕМ ДОХОДІВ ТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному  продукті багато в чому залежать також  можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового  механізму через формування сукупного  попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої  сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників  ринку праці. Однак аналізу і  оцінці впливу зарплат на ринок праці  й, передусім, на зайнятість в Україні  не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів  і стимулів до праці зубожіння  більшості населення.

Сьогодні українське законодавство  приділяє значну увагу питанням організації  оплати праці. При цьому заробітна  плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому  вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна  плата була, є і ще тривалий час  буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Суспільством на заробітну  плату покладено значні функції  щодо розвитку та вдосконалення робочої  сили людини - відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від  рівня оплати праці, удосконалення  цих відносин, політика грошових доходів  населення повинні ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути  існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

Вирішити деякі із зазначених проблем  можна за допомогою правильної оплати праці, заснованої на пропорційно ефективному  відшкодуванні витрат працівника в процесі трудової діяльності. Вона здобуває особливу значимість на сучасному етапі у зв'язку із змінами умов господарювання, збільшенням обсягу прав і повноважень господарюючих суб'єктів, коли виникає додаткова необхідність розробки та впровадження на кожному підприємстві системи оплати праці, спрямованої на максимальне використання трудового потенціалу працівників, точну і повну оцінку кількості і якості праці.

Основними завданнями курсової роботи є :

• розглянути економічну сутність заробітної плати,її форм, систем;
• вивчити виробничо-економічну діяльність;
• проаналізувати статистичний матеріал;
• дати рекомендації щодо вирішення низки проблем, пов'язаних із заробітною платою.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЯК ОСНОВНОЇ ФОРМИ  ДОХОДІВ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

1. Поняття заробітної плати

Найважливішу частину  доходів працівників найманої праці  становить заробітна плата, яка  є не тільки джерелом забезпечення життєдіяльності людини, але і  виступає потужним інструментом регулювання  економічних інтересів.

В сучасній економічній науці  є два підходи до визначення сутності заробітної плати. Один з них визначає зарплату як ціну робочої сили і  базується на економічної теорії Маркса, інший - як ціну використання праці, в основі якого лежить економічна теорія виробництва Д.Б. Кларка.

Суть теорії Маркса про сутності заробітної плати полягає в тому, що в процесі виробництва відбувається витрачання фізичної і розумової енергії людини, для відновлення якої необхідні матеріальні і духовні блага. Вартість цих благ, які забезпечують життєдіяльність робочого і членів його сім'ї, і становить вартість робочої сили, яка приймає форму заробітної плати. Зарплата, за визначенням Маркса, є перетворена форма вартості й ціни робочої сили. Це перетворення полягає в тому, що на поверхні зарплата виступає як плата за працю, а насправді є ціна робочої сили.

Маркс доводить, що праця  не може виступати в якості об'єкта купівлі - продажу, так як не може бути товаром, що має вартість. Як відомо, вартість будь-якого товару визначається витратами праці на його виробництво. Якщо припустити, що праця є товаром  і має вартість, то виникає питання, чим її висловити. Визначення вартості праці працею - нісенітниця.

Робоча сила є товаром, який володіє вартістю та споживчої  вартістю. Вартість робочої сили визначається фізіологічним і соціальними  факторами, оскільки людина як істота не тільки живе, а й соціальне повинен задовольняти не тільки матеріальні, але й духовні потреби. Так як носієм здібностей до праці є робочий, то для його відтворення необхідно утримувати сім'ю. Тому сукупна вартість робочої сили визначається сукупністю матеріальних і духовних благ, необхідних для відтворення не тільки самого робітника, але і членів його сім'ї. Споживча вартість робочої сили полягає в її здатності створювати для власника засобів виробництва додаткову вартість, яка в процесі реалізації трансформується в прибуток. Заради цього він і купує робочу силу, для чого повинен відшкодовувати робітникові її вартість, що приймає форму заробітної плати.

На другому підході до визначення сутності заробітної плати базується сучасна західна економічна наука. Представники цієї точки зору виходять з того, що багато процеси, які відбуваються сьогодні в економіці, відмінні від тих процесів, які були властиві ранніх стадій розвитку капіталізму. Тому врахувати їх у той час було неможливо. Зокрема, виходячи з теорії. Маркса, потреба в робочій силі визначається витратами капіталу. Іншими словами, якщо поставити питання: «скільки повинно привернути підприємство (фірма) працівників для свого виробництва?», то здавалося б, відповідь проста: «стільки, скільки треба виробництва». Однак в умовах ринкових відносин відповідь буде більш складним. Як відомо, в ринковій економіці кожне підприємство (фірма) функціонує заради отримання максимального прибутку. Тому додаткові робочі найматимуть лише в тому випадку, якщо їхня праця буде відповідати цій умові. Мірою максимального виграшу від найму робочої сили є граничний дохід від продажу продукту, виготовленого з її допомогою.

Для кожного певного періоду  завжди існує максимальний обсяг  випуску продукції, якого можна  досягти при даних витратах факторів виробництва. Цей взаємозв'язок між  випуском продукції і витратами  на її виробництво виступає в якості економічного закону, іменованого в  економічній науці як «функція виробництва», або «виробнича функція». Математично  вона виражається формулою:

                                         П = F(X1;X2;X3),                                            (1.1)

де       П - продукція,

 Х1 - праця,

 Х2 - земля,

 Х3 - капітал.

Ця формула висловлює  кількісну визначеність заміни одного чинника іншим. Різні комбінації цих факторів виробництва дають  різні кількості продукції. Вдала  їх комбінація дозволяє отримувати максимальний обсяг випуску продукції. Додатковий продукт (обсяг виробництва), отриманий в результаті збільшення даного фактору виробництва на одну додаткову одиницю при незмінній величиною інших факторів, називається граничним продуктом того чи іншого чинника виробництва. Він виражається у фізичних одиницях. У бізнесі ж важливий не фізичний обсяг «граничного продукту», а додаткова сума грошей, яку приносять фактори виробництва, тобто дохід від «граничного продукту».

Дохід від «граничного  продукту праці» називають заробітною платою, землі - рентою, капіталу - прибутком, процентом.

Визначення заробітної плати  як доходу від «граничного продукту»  означає оцінку праці працівника при його суспільно необхідних витратах. Однак на виробництво одного і  того ж товару різні працівники витрачають різний робочий час, що залежить від кваліфікації, досвіду, знань, застосовуваних знарядь праці і технологій. Тому при визначенні заробітку кожного працівника повинні бути враховані індивідуальні витрати. Для цього використовуються такі критерії оцінки праці, як кількість і якість праці. Кількість праці - це його тривалість в рамках суспільно нормальної інтенсивності. Якість праці - це сукупність параметрів, що характеризують його складність, тяжкість, шкідливість значимість.

В умовах науково - технічного прогресу, коли безпосередні виробничі  функції людина перекладає на машини, дуже складно об'єктивної мірою застосувати  ці критерії.

У нашій країні основним інструментом диференціації заробітної плати залежно від якості праці  є тарифна система. На етапі розробки тарифних умов встановлюється розмір тарифної ставки 1-го розряду, або вихідного  окладу, визначається число розрядів (посадових категорій), встановлюються між розрядні коефіцієнти, або схеми посадових окладів. Потім передбачається внутрішньогалузева і територіальна диференціації ставок і окладів, конструювання структури, форм і систем зарплати.

Основними формами заробітної плати є погодинна і відрядна. Почасова оплата здійснюється залежно  від фактично відпрацьованого часу. Відрядна - від кількості виготовленої продукції певної якості.

У рамках двох форм зарплати праці використовуються різні системи. Погодинна зарплата існує у вигляді:

- прямої погодинної системи, коли заробіток виплачується в розмірі тарифної ставки за фактично відпрацьований час;

           - почасово - преміальної, коли понад тарифної ставки виплачуються премії за досягнення кількісних і якісних показників.

При відрядній формі зарплати застосовуються такі системи, як:

            - пряма відрядна, при якій оплата проводиться за незмінної вартості за кожну одиницю виробленої продукції;

- відрядно - преміальна, що передбачає виплату премій за ряд показників;

- відрядно - прогресивна, коли за перевиконану норму виробітку використовуються підвищені розцінки;

- акордна система, при якій винагорода виплачується за весь обсяг виконаних робіт.

Слід розрізняти номінальну і реальну зарплату. Номінальна зарплата являє собою суму грошей, одержувану працівником за одиницю часу праці (годину, тиждень, місяць). Реальна зарплата - це кількість товарів і послуг, які можна придбати на отриману суму грошей. На останню значний вплив  робить зростання цін на товари і  послуги. Тому зі зростанням номінальної  зарплати життєвий рівень людей може не тільки рости, але і знижуватися. Це відбувається тоді, коли темпи зростання  цін на товари і послуги випереджають темпи зростання номінальної  зарплати.

Якщо глибше вникнути в  два підходи до визначення сутності заробітної плати, стає очевидним той  факт, що основна різниця між ними в тому, що перший з них бере до уваги характер власності на засоби виробництва як визначальний мотив  розподільних відносин у суспільстві, у той час як 2  - ой підхід начисто ігнорує ці відносини, беручи до уваги лише економічну сторону розподільних відносин.

1.2 Сутність та функції заробітної плати

Заробітна плата як економічна категорія і елемент системи  господарювання належить до числа найскладніших. В ній відображаються відносини  виробництва і розподілу, взаємодія  різних носіїв економічних інтересів, ступінь розвитку продуктивних сил  і зрілості виробничих відносин та багато інших аспектів життя суспільства. У сучасній змішаній економіці, яка  ґрунтується на багатоманітності форм власності й господарювання, послуги  робочої сили є різновидом товару. Тому трактувати сутність заробітної плати слід з урахуванням вартісної  оцінки послуг робочої сили, розглядаючи  її як вихідну в процесі з'ясування природи заробітної плати.

Необхідно також урахувати, що:

1. заробітна плата формується на перетині виробництва та відносин обміну робочої сили;
2. заробітна плата має забезпечувати об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін за виконану роботу;
3. заробітна плата є водночас i макро-, i мікроекономічною категорією;
4. заробітна плата – це важлива складова виробництва, її рівень пов'язаний як з потребами працівника, так i з самим процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва, а їх формування не виходить за межі конкретного підприємства.

Спираючись на ці вихiднi положення, маємо можливість розкрити сутність заробітної плати, яку слід розглядати принаймні з п'яти  позицій. 

По-перше, заробітна плата  – це економічна категорія, що відображає відносини мiж власником підприємства (або його представником) i найманим працівником з приводу розподілу  новоствореної вартості (доходу).

По-друге, заробітна плата  – це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений  ним орган сплачує працівникові за виконану роботу.

По-третє, заробітна плата – це елемент ринку праці, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили.

По-четверте, для найманого  працівника заробітна плата – це його трудовий дохід, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці, i який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

 По-п'яте, для підприємства заробітна плата – це елемент витрат на виробництво, що включаються до собiвартостi продукції, робіт (послуг), i водночас головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. 

Заробітну плату правомірно розглядати і як форму економічної  реалізації права власності на ресурс праці або як форму доходу від  “ людського капіталу ”, носієм якого є найманий працівник. Під людським капіталом в економічній теорії розуміється міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Цей вид капіталу специфічний. Він включає в себе, з одного боку, природжені здатності – фізичну силу, здоров’я, талант, а з другого, - набуті упродовж життя знання, навички, досвід. 

Отримуючи нові знання, досвід, розвиваючи природжені здатності, конкретний індивід збільшує свій людський капітал, підвищує його кількісні і якісні параметри. Як і будь-який інший капітал, цей вид капіталу має приносити  дохід, маса якого залежить від маси і структури капіталу та ефективності його використання. 

Винятково важлива роль заробітної плати у функціонуванні економіки  обумовлена тим, що вона має одночасно  та однаково ефективно виконувати ряд  суспільно значимих функцій. Слово  “ функція ” латинського походження й означає призначення, сферу діяльності, роль. Отже, функція заробітної плати — це її призначення і роль, як складової сфери практичної діяльності щодо узгодження і реалізації інтересів головних суб`єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців.

Першорядне значення серед  основних фундаментальних функцій  заробітної плати займає відтворювальна. Заробітна плата виступає основним джерелом коштів на відтворення робочої  сили, а отже її параметри мають  формуватися виходячи з вартісної  концепції оцінки послуг робочої  сили.  
У заробітній платі як формі доходів найманих працівників закладений значний мотиваційний потенціал. Намагання людини покращити свій добробут, задовольнити різноманітні потреби, спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості робочої сили, повнішої реалізації свого трудового потенціалу, більшої результативності праці. За таких умов заробітна плата має стати основною ланкою мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску. Отже до числа основних функцій заробітної плати слід віднести мотивуючу. 

Як важлива складова ринку  праці заробітна плата має  виконувати і регулюючу функцію. Ця функція полягає у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом  і пропонуванням, на формування персоналу  підприємств, рівень його зайнятості, а також міжсекторіальну диференціацію  заробітної плати. Зазначена функція  займає проміжне положення між відтворювальною  і мотивуючою, виконуючи по відношенню до них інтегруючу роль з метою  досягнення балансу інтересів найманих працівників і роботодавців. 

При визначенні індивідуальної заробітної плати вкрай важливо  реалізувати принцип однакової  винагороди за однакову працю, забезпечити  соціальну справедливість. Вирішення  цих завдань пов`язане з реалізацією  на практиці соціальної функції заробітної плати. В умовах проголошення курсу  на становлення соціально орієнтованої ринкової економіки ця функція набуває  першорядного значення. 

Належне місце серед інших  має зайняти оптимізаційна функція, сутність якої можна висловити слідуючим  чином. Заробітна плата як складова собівартості продукції є чинником мотивації власника до вдосконалення  технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці. Реалізація цієї функції на практиці безпосередньо  пов`язана також з запровадженням прогресивних форм і систем заробітної плати, удосконаленням усіх елементів  оплати праці. 

Кожна зі згаданих функцій  заробітної плати має власних  персоніфікованих носіїв (носія), тобто  суб'єктів (суб'єкта), які найбільш заінтересовані в її реалізації. Так, у реалізації відтворювальної та мотивуючої функцій  найбільше заінтересовані наймані  працівники. До регулюючої функції  найбільш “ схильні ” державні органи, що заінтересовані в повноцінному функціонуванні ринку праці. У реалізації соціальної функції заробітної плати заінтересовані переважно наймані працівники, а також держава як гарант прав і свобод трудящих та соціальної справедливості в суспільстві. У реалізації оптимізаційної функції найбільш заінтересований роботодавець, оскільки саме він повинен отримати певний виробничий результат від використання найманої робочої сили, бо тільки це дає йому змогу мати очікуваний дохід і водночас власний зиск – прибуток. 

Основні функції заробітної плати тісно взаємопов'язані і  лише за їхньої сукупної наявності  досягається ефективна організація  заробітної плати. Протиставлення, а  тим більше гіпертрофія будь-якої з них неминуче призводить до кризових явищ в економіці.

3. Розподіл доходів та оплати праці

Сукупні доходи населення, їхній рівень, структура, засоби одержання і диференціація  є показниками економічного і  соціального добробуту суспільства. Розподіл їх має яскраво виражене соціально-політичне забарвлення, визначаючи майнову і соціальну диференціацію.

Розподіл доходів тісно  пов'язаний з розподілом ресурсів. Через  диференціацію доходів у громадському житті виявляються ті взаємозв'язки, що приховані за розподілом ресурсів. Всі економічні процеси протікають у певному соціальному середовищі, тому розмежування економічної і  соціальної сторін систем суспільної взаємодії умовно й абстрактно. Аналіз розподілу результатів виробництва  у формі розподілу доходів  дозволяє оцінити, чи правильно суспільство  вирішує розподільне питання.

Традиційна суперечка  між прихильниками і супротивниками державного регулювання у сфері  розподілу зводиться до проблеми співвідношення між ефективністю і  рівністю. Постановка проблеми рівності неминуче втягує нас у сферу оцінкових  суджень, що є основою нормативної  макроекономічної теорії. Нормативна економіка ставить за мету описати  ідеальні (з погляду різних світоглядних систем) моделі суспільного устрою. Позитивна економічна теорія вивчає вже існуючі системи відносин. Єдність і розбіжність позитивних і нормативних економічних теорій найбільш яскраво виявляється в  дебатах із приводу співвідношення між рівністю й ефективністю. Прийнято вважати, що, здійснюючи ефективний розподіл обмежених ресурсів, ринок припускає  “помилки” у розподілі доходів. Це аж ніяк не явне твердження, що кочує  сторінками підручників, основане на тому, що економічна ефективність штучно відривається від її соціального утримання.

Державне регулювання  економіки спрямовано на підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення соціальної справедливості і стабільності. Та сфера державного регулювання, яку називають соціальною, повинна задовольняти всі перераховані цілі. Більшість економістів вважають, що нерівномірність у розподілі  доходів або розподіл на багатих  і бідних – явище стійке, що зберігається навіть на фоні значного росту рівня  життя. Теоретично коректно визначити, яку частину суспільного доходу варто перерозподілити на користь найбідніших, неможливо. Як економічний, так і політичний процеси прийняття рішень не гарантують відсутності прорахунків.

Різноманітні напрямки економічної  теорії по-різному пояснюють джерела  доходів, але єдині в тому, що кожний виробничий чинник пов'язаний із певним доходом, що дає можливість інтегрувати  різноманітні уявлення. Трактування  основних проблем теорії доходів  у сучасних умовах значно відрізняється  від уявлень минулого. Ріст національного  добробуту і створення систем соціального регулювання значно згладжують проблеми класового протистояння. Проте аналіз співвідношення долей  праці і капіталу в сукупних доходах  признається загальнозначущим і  широко використовується в сучасному  економічному аналізі.

На базі функціонального  розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і  розміром сукупних доходів. Характерно, що історична тенденція частки праці (у сучасних системах урахування до осіб найманої праці відноситься  дуже широке коло зайнятих, у той  час як у марксистській теорії під долею праці розуміють  зарплату пролетаріату) у марксизмі  оцінюється як така, що знижується, у  той час як опоненти доводять ріст частки праці в сукупних доходах.

   Функціональний розподіл доходів відбиває реальний його розподіл серед громадян в умовах, коли можлива однозначна ідентифікація соціального статусу як особи найманої праці, так і власника майнового капіталу. У сучасних умовах у наявності розмивання соціального статусу, що виражається в тому, що наймані робітники одночасно є власниками капіталу, володіючи різноманітними видами цінних паперів, нерухомістю, організуючи приватний бізнес. Якщо біля 90 % населення враховується національною статистикою як особи найманої праці і водночас частка власників (з урахуванням членів сім'ї) доходить до 50 %, то в наявності диверсифікація соціального статусу, що значно згладжує проблему класового протистояння.

На основі даних про  розподіл доходів усі сім'ї можна  об’єднати у певні доходні  групи. Співставивши частку кожної із груп і сукупного доходу, можна  побудувати графік, що ілюструє диференціацію  доходів.

Якщо доходи розподіляються рівномірно, то кожна група сімей  повинна одержувати доход, що відповідає її питомій вазі, а графік розподілу  доходів буде поданий бісектрисою ОА на рис.1.1. У табл. 1.1 ця ситуація характеризується як абсолютна рівність. Протилежна абсолютній рівності гіпотетична абсолютна нерівність відповідає ситуації, коли 1 % сімей одержує 100 % доходу, а інші не одержують нічого. У цьому випадку графік розподілу доходу поданий кривою, що збігається з осями системи координат із вершиною в точці В.

Рисунок 1.1 – Криві концентрації доходу (Лоренца)

Таблиця 1.1− Показники розподілу доходу

Фактично розподіл доходів  відбивається кривими виду І, ІІ, ІІІ. Чим ближче криві фактичного розподілу до бісектриси ОА, тим більш рівномірний розподіл доходів є в дійсності. Розбіжність видів кривих фактичного розподілу пов'язана з тим, що в них враховуються доходи, І – до відрахування податків, ІІ – після відрахування податків, III – з урахуванням трансфертних платежів. Обернена залежність між відносними розмірами доходу (багатства) і числом їхніх одержувачів, виражена графічно, називається кривою концентрації, або кривої Лоренца. Ступінь нерівності (або ступінь концентрації) математично виражається площею фігури над кривою фактичного розподілу, співвіднесеною з площею трикутника ОАВ, - індекс Джінні. Узагальнення фактичних даних на базі описаної методології використовується для оцінки ступеня нерівності розподілу доходів у різні періоди часу, між різними країнами або групами населення.