Живлення рослин і застосування добрив

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загального землеробства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Агрохімія

за темою:_______________________________________________________

Виконав: студент _________курсу________групи

П.І.Б.__________________________

Перевірив: __________________________________________

Мелітополь, 20__р.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Живлення рослин і застосування добрив

1.1. Надходження поживних речовин в рослини і їх винос з врожаєм сільськогосподарських культур

1.2. Фізіологічні основи визначення потреби сільськогосподарських культур в добривах

1.3. Склад грунту і застосування добрив

1.4. Вплив різних факторів зовнішнього середовища на ефективність органічних і мінеральних добрив

1.5. Агротехнічні заходи і раціональне використання добрив

Розділ 2. Складання системи добрив під культури в сівозміні

2.1. Складання плану використання добрив

2.1.1. Кліматичні і грунтові умови

2.1.2. Характеристика культур  сівозміни в зв’язку з мінеральним живленням

2.1.3. План використання добрив

2.2. Розрахунок балансу поживних речовин в грунті

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку сільського господарства завдання хімізації як фактора його інтенсифікації значно розширились: це використання вапна, гіпсу та інших засобів для меліорації кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування пестицидів для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

При широких масштабах застосування в сільському господарстві мінеральних і органічних добрив виникає необхідність комплексного вивчення їх впливу не лише на родючість ґрунтів, урожай і якість продукції, а й на природне середовище. Постає завдання розробити екологічно допустимі дози внесення добрив і пестицидів у сівозміні, визначити основні напрямки скорочення їх втрат на шляху від заводу до поля, застосувати природоохоронні технології внесення.

Агрохімічні властивості сучасних ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість із них характеризується зниженим вмістом гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Без вирішення цих проблем неможливо вирощувати стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур. Важливим при цьому є врахування конкретних ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей сільськогосподарських культур. Крім того, застосування добрив запобігає виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та покращує показники родючості. З цим, зокрема, і пов'язане створення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства для окремих регіонів, господарств, розробка відповідних технологій, виведення нових сортів сільськогосподарських культур тощо.

Одним із основних народногосподарських завдань залишається збільшення виробництва біологічно цінної сільськогосподарської продукції, яка змогла б забезпечити людину харчовим раціоном, органічними сполуками, мінеральними солями тощо у відповідності з її фізіологічними нормами організму.

Розділ 1. Живлення рослин і застосування добрив

Для отримання високих  урожаїв належної якості необхідно  забезпечувати рослини всіма  факторами життя в оптимальній  кількості, щоб найповніше задовольнити їх потреби протягом усього періоду  вегетації. До факторів життя рослин належать світло, тепло, повітря, вода і поживні речовини. Нестача будь- якого з цих факторів зумовлює зниження врожаю, а повне виключення хоча б одного з них – загибель рослин. Найбільше піддається регулюванню людиною забезпечення рослин водою і поживними речовиами.

Щоб забезпечити оптимальне живлення рослин, треба знати, які  речовини і хімічні елементи та в  якій кількості входять до складу тих чи інших рослин. У різних рослин і окремих органах вміст  їх неоднаковий і залежить від  біологічних властивостей, віку та умов вирощування. Отже, потрібно знати  хімічний склад рослин.

Знання хімічного складу рослин надзвичайно важливе, оскільки дає змогу визначити потребу в поживних речовинах, об’єктивно оцінити рівень забезпеченості ними сільськогосподарських культур на певному грунті і при необхідності змінити його в бажаному напрямі за допомогою добрив чи інших агрозаходів.

1. Надходження поживних речовин в рослини і їх винос з врожаєм сільськогосподарських культур.

Отримання високих врожаїв  неможливе без застосування добрив. Поживні речовини, потрібні для росту  і розвитку рослин, засвоюються з  різних середовищ. Кисень, вуглець, водень рослини поглинають з повітря  і води. Азот, магній, фосфор, цинк, кальцій  і інші – з грунтового  розчину. Поглинають рослини поживні речовини через кореневі волоски. Значну роль вуглекислого газу вони засвоюють через листки і в менших кількостях через стебла і корені.

Елементи живлення нагромаджуються  в рослинах у різних кількостях. У зв’язку з цим їх поділяють  на макро- та мікроелементи. До макроелементів належать елементи, що входять до складу рослин у відносно великій кількості – від сотих часток відсотка до кількох відсотків маси сухої речовини (N, P, K, Ca, K, Mg, S). До мікроелементів належать елементи, щовходять до складу рослин у значно меншій кількості – не більше тисячної частки відсотка(B, Mn, Cu, Zn, Mb, Fe, Co). Розглянемо найголовніші елементи живлення детальніше.

Азот бере участь у всіх життєвих процесах. Якщо його в грунті не вистачає, рослини погано розвиваються, врожайність знижується. При значній нестачі азоту вся рослина стає золотисто- жовтою і згодом буріє. Виключна роль належить азотним добривам, оскільки понад 95% сполук азоту в грунті перебувають в органічній формі і, отже,безпосередньо недоступні рослинам.

Фосфор входить до складу білків. Достатня кількість фосфору сприяє кращому засвоюванню F, K, Mg. При нестачі фосфору в грунті спостерігається відставання в рості й розвитку, появі пурпурового, багряного, голубуватого, тьмяного та фіолетового відтінків у забарвленні нижніх листків, їх скручуванні та передчасному засиханні, затримці достигання, зниження врожаю і погіршення його якості. У зернових злаків дефіцит фосфору зменшує кущення і утворення плодоносних стебел. Голодування проявляється в початковий період розвитку рослин, коли вони мають слаборозвинену кореневу систему.

Калій відіграє важливу при синтезі вуглеводів, підвищує стійкість рослин проти хвороб, посилює холодостійкість, впливає на смакові якості продукції. Особливо багато калію виносять з грунту коренеплоди. При його нестачі спостерігається побуріння країв листків та поява на них некротичних плям іржавого кольору, листки жовтіють і відмирають, в першу чергу старі, “Крайовий некроз” листя, тобто омертвіння тканин по краях, затримується розвиток та достигання рослин.

Магній бере участь у процесах фотосинтезу, відіграє важливу роль в активізації ферментів, які забезпечують надходження до рослин фосфору. Нестача в грунті магнію гальмує нагромадження в ньому сахарози, в рослинах затримується цвітіння, у листках руйнується хлорофіл і вони швидко відмирають. Нормальні умови магнієвого живлення створюються при систематичному застосуванні органічних добрив та магнієвих і вапнякових матеріалів.

Бор приймає участь в поділі клітин та її рості забезпечуючи синтез гормону ауксину та фенолів. Він регулює транспорт оксиду вуглецю, забезпечуючи синтез та структурну цілісність клітинної стінки та мембран включень. За нестачі бору страждають молоді органи, проходить відмирання точок росту. Рослина набуває потворної форми. Цвітіння не відбувається або ж квітки опадають, плоди не зав’язуються, спостерігається пустозерність. У цукрового, кормового і столового буряку – виникає ураження гниллю сердечка та з’являється дуплистість коренеплодів. Льон пошкоджується бактеріозом. Відмирання верхньої точки росту, що призводить до утворення бокових пагонів, різко знижується вихід і якість волокна. У соняшнику повне відмирання точки росту, при пізній появі нестачі бору спостерігається ненормальний розвиток квітки, пустоцвіт і зниження урожаю насіння. У бобових рослин сповільнюється ріст і формування репродуктивних органів. Картопля уражується паршею. У плодових дерев з’являється суховерхість, розвивається поверхнева плямистість і пробкування тканини плодів.

Вміст різних елементів у  рослинах залежить від біологічних  і сортових особливостей культури, грунтово- кліматичних умов, системи удобрення та інших факторів і тому не є сталою величиною. Різні органи рослин також характеризуються неоднаковим вмістом елементів. Так, вміст азоту і фосфору вищий в основній продукції врожаю – зерні, бульбах, коренеплодах, ніж у побічній – соломі, гичці тощо. Калію навпаки, більше в нетоварній частині врожаю, ніж у товарній.

Потребу рослин в елементах  живлення визначають за допомогою хімічного  аналізу. Вміст цих елементів  у біомасі рослин, тобто в надземних  органах і кореневій системі, називають біологічним виносом. Кількість елементів живлення, що знаходяться в основній і побічній продукції врожаю – це господарський винос.

Потребу с/г культур в  елементах живлення, як правило, визначають за показниками господарського виносу.

Винос елементів живлення рослинами з одиниці площі  збільшується з підвищенням їх урожайності. Однак при вищій врожайності  витрати поживних речовин на формування одиниці врожаю зменшується. Різні  культури виносять неоднакову кількість  азоту, фосфору та калію,це ми бачимо з Таблиці 2.

Встановлено, що за сприятливих грунтово- кліматичних умов при високому рівні технології вирощування досягається більш економне споживання рослинами елементів живлення на одиницю врожаю.

Мікроелементи виносяться з  урожаєм с/г культур у менших кількостях – десятки або сотні  грамів з 1 га. Тому потреба в мікроелементах часто компенсується за рахунок  наявності їх у грунті, органічних добривах та запасах у насінні. Внесення мікроелементів з добривами сприяє підвищенню врожайності і поліпшенню якості с/г продукції.

Під час живлення с/г культури найчастіше і найбільше відчувають нестачу в забезпеченості азотом, фосфором та калієм. Тому ці елементи належать до основних елементів живлення і їх насамперед вносять в грунт з добривами. Однак для збалансованого живлення рослин слід вносити й інші макро- і мікроелементи.

2. Фізіологічні основи визначення потреби сільськогосподарських культур в добрива.

З метою керування процесом живлення культур у практиці агрохімічного  обслуговування сільського господарства широко застосовуються різні методи діагностики забезпеченості рослин елементами живлення.

Рослинна діагностика – це методи визначення потреби с/г культур у поживних елементах за станом самих рослин (зовнішній вигляд, темпи росту і розвитку,вміст в органах рослин поживних речовин тощо). Цей вид діагностики, як агрохімічний метод контролю за мінеральним живленням рослин, є одним з найперспективніших, оскільки визначається та кількість поживних речовин, яку рослини уже засвоїли. Цим методом можна успішно контролювати умови живлення рослин протягом вегетації, особливо у відповідальні для створення врожаю фази розвитку. Рослинна діагностика може широко застосовуватися при визначенні хімічного складу рослинної продукції.

На практиці застосовують кілька видів рослинної діагностики: візуальна, біометрична, хімічна.

Візуальна діагностика  – це якісний метод попереднього діагнозу рослин. Базується на порушенні процесів обміну в зв’язку з нестачею чи надлишком елементів живлення в рослинах, що проявляється в зміні забарвлення листків і стебел,їх форм та появі на них відмерлих тканин. Дефіцит чи надлишок елементів живлення викликає характерні для кожного елементу симптоми фізіологічного розладу, за якими можна визначити причину сповільненого росту рослин.

Для виявлення появи у  рослин ознак голодування  в конкретних умовах необхідно мати чітку уяву про фізіологічну роль окремих поживних елементів,потребу рослин в них, наявність в листі і їх формах, особливості перетворення їх в грунті та інших умовах зовнішнього середовища.

Нестача азоту. Для кожної культури існують свої характерні ознаки нестачі азоту:

• Злаки – суцвіття укорочені із за раннього відмирання меристеми;колоски і початки укорочені зверху, а мітелки – знизу;недостатня озерненість колоса і виповненість зерна; листки вузькі; стебла знизу мають пурпуровий відтінок.
• Картопля – затримка росту, нижні листки світло – зелені а потім жовтіють, краї листків закручуються в середину, бульби дрібнішають.
• Капуста білоголова і цвітна – повільний ріст рослин з рожево- жовтими нижніми листками.
• Цибуля – відзначається повільний ріст, листки дрібні світло – зелені, а часом бурувато – сірі.

Надлишок азоту: проявляється на нижніх листках, які стають буро- зелені, «обпалені» краї пластинок загинаються до нижнього боку листка.

Нестача фосфору. Найбільш чітко нестача фосфору проявляється на таких культурах:

• Зернові – листя зморшкувате, стебла вилягають, листя зближені через призупинення росту міжвузлів;
• Бобові – нестача проявляється в «карликовості» рослин;
• Картопля – погіршується якість бульб, утворюються бурі плями, які при варінні тверднуть;
• Капуста – затримується ріст, повздовж жилок старих листків знизу виникає пурпурове забарвлення.

Нестача калію. На окремих культурах нестача калію проявляється наступним чином:

• Зернові – закручені, зморшкуваті листки, сповільнений розвиток квіток дозрівання зерна;
• Бобові – «краєвий опік» на нижніх листках;
• Кукурудза – рослини жовтіють з країв, потім буріють і відмирають. Початки дрібні, щуплі, погано озернені, з загостреною верхівкою;
• Капуста – спочатку краї листків набувають бронзового забарвлення, а потім бурого.

Нестача марганцю. Зустрічається на грунтах з нейтральною і лужною реакцією. Більше вона проявляється на торф’яниках і карбонатних грунтах. Надлишок заліза посилює марганцеве голодування.

Для запобігання голодування  рослин, виявлення надмірного нагромадження  в них окремих елементів живлення найбільш об’єктивною є хімічна діагностика, яка передбачає проведення аналізу відібраних зразків рослин в агрохімічній лабораторії на вміст у них органічних сполук, азоту і зольних елементів. Вважається, що концентрація елементів у тканинах рослин пропорційна їх доступності і є показником родючості грунту. Вона широко застосовується для коригування доз азоту при підживленні культур у різні фази їх розвитку.

Для одержання запланованого  врожаю зернових культур високої  якості необхідно, щоб у відібраних зразках містилася відповідна кількість основних елементів живлення.

3. Склад грунту і застосування добрив.

Грунт – самостійне природно – історичне органо – мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних і антропогенних чинників, має специфічні генетико – морфологічні ознаки і властивості, головною з яких є родючість.

До складу грунту входять газоподібна (грунтове повітря), тверда, рідка (грунтовий розчин) і жива фази, що постійно взаємодіють між собою.

Властивості грунтів характеризуються вмістом елементів живлення в них. Розрізняють валові запаси поживних речовин та вміст їх у доступних для рослин формах. Валові запаси – це загальний вміст азоту, фосфору, калію чи будь-якого елемента живлення в грунті. Ці запаси значно перевищують винос поживних речовин з урожаєм культури. Але основна маса поживних речовин міститься в грунті у вигляді сполук, недоступних для безпосереднього живлення рослин. Чим більші валові запаси поживних речовин, тим вища потенційна родючість грунту. Валові запаси поживних речовин у грунтах дуже різні. Їх показують у відсотках до маси грунту або в т/га.

Валовий вміст  поживних речовин в орному шарі різних грунтів

У грунті поживні речовини перебувають, як правило, в недоступних для рослин сполуках. Більшість азоту входить до складу органічних речовин грунту, переважна кількість фосфору знаходиться у важкорозчинних мінеральних сполуках і значна частина – у формі органічних сполук, основна кількість калію входе до складу нерозчинних алюмосилікатних мінералів. Тому для оцінки ефективної родючості грунту користуються даними про вміст у ньому доступних для рослин поживних речовин.

Вміст рухомих форм поживних речовин у грунті кожного поля сівозміни зазначають в агрохімічних картограмах, що розробляються обласними проектно- технологічними центрами охорони родючості грунтів і якості продукції і передаються кожному господарству. З вмістом рухомих поживних речовин грунти поділяють на шість класів: дуже низький, низький, середній, підвищений, високий, дуже високий.

Детальне агрохімічне  обстеження грунтів при складанні картограм дає змогу позначити на ній навіть окремі ділянки поля, що різняться між собою вмістом поживних речовин. Дані про вміст доступних форм азоту, фосфору, калію дають можливість диференційовано й ефективно застосовувати добрива на певному полі.

4. Вплив різних факторів зовнішнього середовища на ефективність органічних і мінеральних добрив.

Особливості застосування органічних і мінеральних добрив сильно залежать від культури, під яку їх вносять, від грунту і від інших факторів. Проте є загальні особливості для конкретних видів добрив, які потрібно обов'язково враховувати - інакше можна взагалі не отримати бажаного ефекту. 
             Фосфорні добрива потрібно вносити під глибоку перекопування, восени. Справа в тому, що фосфор не проходить углиб грунту з дощами, тому його потрібно перемішати з 20-25 сантиметровим шаром грунту, де розташовується основна маса коренів. 
             Азотні добрива, навпаки, намагаються вносити навесні, перед посівом і в підживлення. Азот легко переміщується з водою в грунті, і якщо внести його восени, то він може вимитися з талими водами. 
             Калійні добрива, також як і фосфорні, зазвичай вносять восени. Найпоширеніше калійне добриво - хлористий калій - містить хлор, шкідливий у великих кількостях для багатьох рослин. Якщо внести це добриво восени, то до весни хлору в грунті практично не залишиться. 
            Для мінеральних і органічних добрив, при їх внесенні необхідна негайна закладення в грунт (перекопування, мотиками або граблями). Навіть короткочасне (2-3 години) перебування під сонцем на відкритому повітрі може призвести до великої втрати поживних елементів добрив. 
             Гній не можна вносити свіжим - у ньому міститься багато насіння бур'янів, які не перетравлюються в шлунку у тварин. Якщо є підозри, що привезений гній свіжий, то його потрібно залишити на 2-3 місяці великий компактної купою, вкривши зверху шматком поліетилену або травою. При цьому гній самозігрівається до 60-70 ° С, що сміттєві насіння не можуть перенести. Вносити гній потрібно також під перекопування. 
            Кислотність грунту сильно впливає на ефективність добрив. Краще, коли реакція грунтового середовища нейтральна (рН = 6 .. 7). При підвищенні кислотності або лужності грунту певні елементи харчування стають мало доступними, при цьому ефективність добрив різко знижується. Тому на кислих грунтах проводять вапнування, на лужних - гіпсування. 

5. Агротехнічні заходи і раціональне використання добрив.

Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. 

Вихідними даними для плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни в наступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярих культур; на наступний — для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами (сад, луки, пасовища).

При складанні річного плану внесення добрив необхідно враховувати: запланований урожай; ресурси мінеральних добрив та їх асортимент, що планується закупити для господарства на наступний рік; можливості нагромадження місцевих добрив; особливості кожного поля; попередник і його удобрення; досягнення науки і передового досвіду на рік складання плану.

На основі розробленої системи удобрення визначають поле, в якому буде проводитися під урожай майбутнього року вапнування або гіпсування ґрунту. За кислотністю і вмістом поглинутого натрію в ґрунті цього поля визначають норму вапна та гіпсу і відповідного матеріалу. 

Вибір добрив, строків внесення і способів їх загортання необхідно проводити з урахуванням типу і різновидності ґрунту, його гранулометричного й хімічного складу, ступеня окультуреності, реакції ґрунтового розчину та вмісту в ньому засвоєних поживних речовин. Так на чорноземах в більшою мірою використовуються фосфорні добрива. Залежно від типу і різновидності ґрунту мінеральні добрива застосовують у різних співвідношеннях. На світло-сірих і сірих лісових ґрунтах мінеральні добрива доцільно вносити у співвідношенні (N, Р2О5, К2О) 1,2-1,3:1:1,2-1,3; на темно-сірих лісових ґрунтах, опідзолених і вилугуваних чорноземах — 1:1:1. Залежно від біологічних особливостей культур ці співвідношення можуть змінюватися.

Гранулометричний склад ґрунту має істотне значення для переміщення добрив, поглинання і закріплення їх ґрунтом, а це впливає на характер засвоєння рослинами поживних речовин. На ґрунтах з важким гранулометричним складом добрива поглинаються і закріплюються сильніше, отже рухаються з водою повільніше. Крім цього, від гранулометричного складу ґрунту залежить інтенсивність мінералізації органічної речовини його та органічних добрив, вміст поживних речовин, особливо калію, а також норма хімічних меліорантів. На ефективність добрив великий вплив має ступінь окультурення ґрунту. Істотною ознакою є його структурність. Ступінь окультурення ґрунту впливає на мікробіологічну діяльність, водний і повітряний режими, вміст легкозасвоюваних форм поживних речовин, що необхідно враховувати при використанні добрив.

Окремі властивості ґрунту змінюються повільно (гранулометричний склад), а інші (вміст поживних речовин, реакція ґрунтового розчину, глибина орного шару тощо) в результаті діяльності людини змінюються швидше, тому вони повинні визначатися періодично.

На ефективність добрив істотно впливають кліматичні умови, водний режим, який, у свою чергу, залежить від фізичних властивостей ґрунту. При нестачі вологи ефективність добрив знижується. У районах недостатнього зволоження важливо передбачити глибину загортання добрив і не завжди доцільно проводити підживлення сільськогосподарських рослин. В умовах достатнього зволоження або при зрошенні добрива необхідно вносити в підвищених нормах, вибирати відповідні форми їх, щоб запобігти вимиванню поживних речовин у нижні шари ґрунту.

Розділ 2. Складання системи добрив під культури в сівозміні

Висока ефективність добрив забезпечується лише при застосуванні їх у певній науково обґрунтованій системі з урахуванням конкретних грунтових і кліматичних умов, особливостей живлення окремих культур сівозміни, агротехніки, властивостей добрив та інших факторів.

Система застосування добрив – це комплекс агрономічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання добрив з метою підвищення родючості грунтів, продуктивності с/г культур і ефективності виробництва в господарстві. Вона включає в себе систему удобрення в господарстві, систему удобрення в сівозміні та систему удобрення окремих культур сівозміни, що передбачає визначення оптимальних норм, форм, строків і способів внесення добрив.

2.1. Складання плану використання добрив.

2.1.1 Кліматичні  і грунтові умови.

Клімат Центрального степу  України помірно-континентальний,теплий, недостатньо зволожений. По середнім багаторічним даним сума опадів за вегетаційний період складає 450-500 мм. При  цьому основна їх кількість, близько 60%, випадає в теплий період року (квітень – жовтень). Крім того, спостерігається  нерівномірність їх випадання в  різні роки та періоди року. Влітку (червень – липень) нерідко опади  носять ливневий характер. Значна кількість їх при цьому стікає в балки й не може бути повністю використана рослинами, все це призводить до нерівномірного зволоження грунтів, що негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур.

 Зима малосніжна. Нестійкий  сніговий покрив. Товщина снігового  покриву складає 5-10 см (січень  – лютий). Впродовж зими часто  бувають відлиги, які обумовлюються  утворенням льодової кірки, розтавання  снігу, що в свою чергу призводить  до вимокання озимих культур,  а при наступному роковому  похолоданні – до їх вимерзання.

Середньо місячна температура  повітря найхолоднішого місяця –  січня складає -5...-7^оС, абсолютний мінімум – мінус 25^оС, самого теплого місяця – липня - +21,4^оС, абсолютний максимум температури +42^оС. Безморозний період триває в середньому 165 днів, може коливатися в межах 160-180 днів. Початок перших осінніх заморозків – в середньому в другій половині жовтня, весняні заморозки – до третьої декади квітня. Середня тривалість вегетаційного періоду (квітень – листопад) всього – 210 днів. Середня сума температур за вегетаційний період 3000-3080^оС.

     Середні багаторічні показники по метеостанції.

Грунт – чорнозем звичайний, легкоглинистий, вміст гумусу – 3.1%, азоту – 84мг/кг, фосфору – 109мг/кг, калію – 155мг/кг, рН=6,9.

Чорнозем – грунт що утворюється в умовах помірно-континентального і континентального вогкого або посушливого клімату під степовою рослинністю на багатій та вапно породі –лесі. Бактерії грунту, розкладаючи органічні рештки степових рослин, утворюють нові органічні колоїдальні сполуки, що являють собою так званий гумус грунту. Для чорноземів характерна наявність досить потужного до 20-30 темносірого горизонту з міцно-зернисто-грудковою структурою і високим вмістом перегною – 4-14%.