Злочини у сфері кредитно - фінансової системи України

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………2

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів у сфері кредитно - фінансової системи України…………………………………………………………………………………3

1.1. Характеристика криміналізації  кредитно-фінансової системи України………9

Розділ 2.  Предмет, об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів у  сфері кредитно фінансової системи……………………………………………………………………12

2.1. Предмет злочинів у  сфері кредитно – фінансової  системи України…………..12

2.2. Об'єктивні ознаки злочинів  у сфері кредитно – фінансової  системи України………………………………………………………………………………....12

2.3. Суб'єктивні ознаки  злочинів у сфері кредитно – фінансової системи України…………………………………………………………………………….…...13

Розділ 3. Протидія злочинам у кредитно-фінансовій системі за карними кодексами європейських країн…………………………………………………………………….26

Висновки………………………………………………………………………………..29

Список використаної літератури………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Об'єднуючи в самостійний  розділ Особливої частини КК (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері  господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким є суспільні відносини, що складаються  з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт  і послуг. Безпосереднім об'єктом  цих злочинів виступають конкретні  суспільні відносини, що складаються  у певній сфері господарської  діяльності. Так, наприклад, безпосереднім  об'єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення порядку зайняття господарською  та банківською діяльністю), є суспільні  відносини у сфері підприємницької  діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюється крім основного  ще і додатковому безпосередньому  об'єкту. Так, наприклад, безпосереднім  об'єктом такого злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життя та здоров'я  споживача.

З об'єктивної сторони більшість  злочинів у сфері господарської  діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне  відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда  тощо).¹ Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від  повернення виручки в іноземній  валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо). Велику частину злочинів у  сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно  вважати закінченими незалежно  від настання наслідків, тобто з  моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в  Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної  лотереї є закінченим з моменту  вчинення хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері  господарської діяльності є злочини  з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони  яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й  настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.

 

 

1. Загальна характеристика злочинів у сфері кредитно - фінансової системи України.

 

Економічна злочинність  останнім часом набуває загрозливих  розмірів. Так, спостерігається загальне зростання кількості тільки зареєстрованих злочинів у сфері економіки. Якщо у 1996 p. їх було виявлено 61048 (тобто близько 10% від загального числа злочинів в Україні, що майже на 40% більше, ніж було зареєстровано у 1992 p.), то у 1998 p. цей показник сягнув до 65322, а  в 1999 p. — 65724 злочинів (Стан злочинності  на Україні за 1999 рік. Штаб МВС України. — 2000 p.).

 

По лінії служби боротьби з економічними злочинами України  виявлено злочинів, вчинених у фінансово-кредитній  сфері: у 1998 p. — 8539, у 1999 p. — 9881 (зростання  на 15,7%), з них у банківській  сфері відповідно: 6312 та 6667 (зростання  на 5,6%). У 1999 p. закінчене розслідування  близько 6,4 тис. злочинів у сфері  банківської діяльності. До кримінальної відповідальності в зазначений період притягувалось близько 1,5 тис. осіб (Дані статистичних зведень про злочини  у сфері економічної діяльності за 1995—1999 pp. — Управління оперативної  інформації МВС України).

 

Щорічне зростання кількості  кредитно-банківських злочинів збільшує розміри заподіяної ними шкоди. Дані за 1997—1999 pp. свідчать, що більш ніж 75% від всіх збитків, заподіяних економічною  злочинністю, припадає тільки на сферу  діяльності комерційних банків. Зокрема, пряма шкода лише від незаконного  одержання та нецільового використання банківських кредитів у країнах  СНД, за висновками експертів, зросла за період 1996—1998 pp. майже в 20 разів[1].

 

Загрозлива ситуація полягає  також в тому, що значну кількість  злочинів у фінансово-кредитній  системі, зокрема банківській сфері, вчинюють організовані злочинні групи  — відповідно 750 (630) злочинів у 1998 р. та 535 (453) у 1999 p., хоча, як бачимо, спостерігається  невеликий спад зареєстрованих злочинів — 28%.

 

Щодо територіальної поширеності, то найбільшу кількість названих злочинів виявлено у: Донецькій 1146 (598) - у 1998 p., 1086 (332) - у 1999 p.; Дніпропетровській 1992 (836) - у 1998 p., 1087 (865) - у 1999 p.; Харківській 1996 (970) - у 1998 p., 815 (790) - у 1999 p.; Луганській обл. 645 (459) - у 1998 р., 776 (519) - у 1999 р.; у м. Києві 632 (581) - у 1998 р., 664 (538) — у 1999 р. (Стан злочинності на Україні за 1999 рік. Штаб МВС України. — 2000 р).

 

Суттєво впливає на стан боротьби зі злочинністю у даній  сфері економіки високий рівень їх латентності. Так, за оцінками деяких спеціалістів, латентність кредитно-банківських  злочинів сягає 70—90%[2]. Щодо характеристики осіб, які вчиняють злочини у цій  сфері, то переважна їх кількість  — це керівники, бухгалтери та інші посадові особи суб'єктів господарювання, а також службовці різних ланок. Близько 40% — жінки; 70% — особи  у віці 30 років та старші; біля 40% — мають вищу освіту, 35% — середню; менше 3% — осіб, які повторно вчинили  злочин[3].

 

Кредитно-банківська сфера  — стратегічний сегмент ринкової економіки, відіграє провідну роль у  здійсненні економічних відносин. Вивчення статистичних даних показує, що злочинність  в названій сфері перетворилась  у масштабне явище саме за роки економічних реформ. Кримінальні  посягання тут відрізняються  різноманітністю, особливою витонченістю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької  діяльності, нових технологій здійснення банківських операцій[4].

 

Застосування злочинцями специфічних, витончених механізмів вчинення кредитно-банківських злочинів зумовлене: активним використанням ними нових  незаконних операцій, технологій, способів злочинного планування, організаційного  вчинення та корупційного прикриття  злочинів, які утворюють складні  схеми їх кримінально-правової кваліфікації; оперативним реагуванням злочинців  на специфіку, кон'юнктуру ринку, технічні новації в ринкових відносинах, використанням  в злочинній діяльності банківських  документів, електронних пристроїв  та носіїв інформації, засобів оргтехніки тощо; різноманітними прийомами і  способами приховання (маскування) злочинів, використанням з цією метою  відповідних легальних організаційно-правових форм та інститутів ринкової економіки (підприємництва, банкрутства, цивільно-правових відносин, технологічного процесу здійснення різних банківських операцій тощо), а також прогалин та протиріч у  законодавстві. Здебільшого зростають  масштаби використання кредитно-банківських  установ для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів  за кордон з їх подальшою легалізацією («відмиванням»), частковим використанням  «відмитих» коштів для подальшого відтворення  злочинної діяльності або в легальному бізнесі. За висновками фахівців, загальний  виток капіталу з країн СНД  складає близько 11—12 млрд. доларів  США щорічно[5].

 

До злочинних посягань у фінансово-кредитній та банківській  системах відносять ще зовсім «молоді», раніше незнайомі вітчизняному законодавцю  суспільне небезпечні діяння, як то: розкрадання коштів з використанням  фіктивних платіжних документів та підроблених банківських гарантій, неповернення із-за кордону коштів у іноземній валюті та нецільове використання кредитів, фінансові махінації з грошима вкладників, легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, отриманих незаконним шляхом, посадові зловживання тощо.

 

Злочинні посягання в  кредитно-банківській сфері за кримінально-правовою ознакою кваліфікують залежно від  обставин за статтями різних глав КК України: 1) Інші злочини проти держави: «Виготовлення  або збут підроблених грошей або  цінних паперів» (ст. 79); «Порушення правил про валютні операції» (ст. 80); «Приховування  валютної виручки» (ст. 801). 2) Злочини  проти державної і колективної  власності: «Розкрадання державного або  колективного майна шляхом шахрайства» (ст. 83); «Розкрадання державного або  колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим  становищем» (ст. 84); «Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах» (ст. 861). 3) Господарські злочини: «Фіктивне підприємництво» (ст. 1484); «Шахрайство з фінансовими  ресурсами» (ст. 1485); «Приховування банкрутства» (ст. 1562); «Фіктивне банкрутство» (ст. 1563). 4) Посадові злочини: «Зловживання владою або посадовим становищем» (ст. 165); «Перевищення влади або посадових  повноважень» (ст. 166); «Халатність» (ст. 167); «Одержання хабара» (ст. 168); «Посередництво в хабарництві» (ст. 169); «Дача хабара» (ст. 170); «Посадовий підлог» (ст. 172). 5) Злочини  проти порядку управління: «Викрадення  або пошкодження документів, штампів, печаток» (ст. 193); «Підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроб­лених документів» (ст. 194); «Порушення роботи автоматизованих систем» (ст. 1981).

 

Залежно від виду банківських  послуг виділяють: злочини, що вчиняються при проведенні розрахункових, кредитних, валютних операцій, операцій з цінними  паперами тощо[6].

 

Особливу роль у функціонуванні кредитно-банківської системи відіграє одна з головних функцій банку  — кредитування суб'єктів господарської  діяльності і громадян. Підвищена  суспільна небезпечність злочинів у сфері даного кредитування визначається, перш за все, тим, що одержані злочинцями кошти в багатьох випадках переказуються  за межі України з метою незаконної конвертації та зберігаються на незаконно  відкритих рахунках. Типовим для  злочинів у сфері банківського кредитування є існування складних за своєю  внутрішньою структурою та кримінально-правовими  ознаками схем злочинної діяльності. Характерним прикладом в цьому  разі виступає поєднання фіктивного підприємництва (ст. 1484 КК) як першого  етапу здійснення загального злочинного наміру, заволодіння кредитними ресурсами банку шляхом розкрадання (статті 83, 84, 861 КК) або шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 1485 КК) як етапу безпосереднього заволодіння кредитними ресурсами, а також фіктивного банкрутства (ст. 1563 КК) як способу приховування (маскування) цього злочину. Кожний етап злочинної діяльності може супроводжуватися вчиненням злочинів, які сприяють досягненню основного злочинного результату (наприклад, передбачених статтями 168—170, 172, 193, 194, 1981 КК) або вчиненням інших злочинів, пов'язаних з протиправною діяльністю посадових осіб (наприклад, передбачених статтями 165—167 КК).

 

В основу класифікації злочинів у кредитно-банківській сфері (на відміну від традиційної кримінально-правової класифікації за видами злочинів) вважаємо за необхідне покласти наступні критерії: 1) вид кредитно-банківської операції (це розмежування сприяє формуванню окремих  напрямів розкриття, розслідування  та профілактики злочинів); 2) організаційно-правова  форма підприємств, що здійснюють кредитно-банківські операції: банки або небанківські кредитно-фінансові установи; 3) характеристику особи злочинця, насамперед, трудові  відносини суб'єкта злочину з  кредитно-банківською установою, на майно якої здійснюється протиправне  посягання: злочини, вчинені безпосередньо  працівником кредитно-банківської  установи (керівником, посадовою особою, технічним працівником тощо); скоєні колишнім працівником цієї установи; вчинені стороннім суб'єктом; скоєні стороннім суб'єктом за зговором з працівником кредитно-банківської  установи (тобто з використанням  змішаних форм прикриття); 4) спосіб підготовки, вчинення та приховування злочинів; 5) ступінь організованості суб'єктів  злочину: скоєння злочину особами-одинаками; вчинення злочинів неорганізованими групами; скоєння злочинів організованими групами. Безперечно, вказаний перелік не є  вичерпним, що підтверджується іншими кримінологічними розробками з цієї проблеми.

 

Для здійснення повнішого  кримінологічного аналізу даного виду злочинів необхідно також звернути увагу на причини і умови вчинення злочинів у названій сфері.

 

Зрозуміло, для злочинів у кредитно-фінансовій та банківській  сфері економічні фактори є визначальними. До них, перш за все, необхідно віднести наявність в Україні значного сектора майже неконтрольованої державою «тіньової економіки», яку  потрібно розглядати як одну з умов скоєння злочинів у цій сфері.

 

Щодо нормативно-правових детермінант, то слід відмітити нестабільність та недосконалість законодавства України (насамперед, банківського, господарського і податкового), лобіювання прийняття законодавчих актів у інтересах окремих осіб, нехтуючи інтересами суспільства.

 

Соціально-психологічні детермінанти також негативно впливають на відносини, що складаються у зазначеній системі. Серед них — корумпованість та непрофесіоналізм частини державних  службовців, у тому числі й працівників  контролюючих органів, правовий нігілізм підприємців, втрата особами, які порушили закон, страху перед покаранням у  розрахунку на те, що воно за скоєне не настане.

 

xt-align:justify">Організаційні умови вчинення злочинів сьогодні різноманітні. Залишається  громіздкою процедура реєстрації підприємств, що є однією з умов порушення порядку  заняття підприємницькою діяльністю.

 

Головним практичним виходом  наведеної вище інформації є запобігання  злочинам у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності.

 

Так, до заходів загальної  профілактики можна віднести: легалізацію  тіньової економіки (проведення «податкової  амністії» з одночасним створенням відповідної правової ситуації, коли особа була б зацікавлена легалізувати свої доходи), стабілізацію бюджетних  відносин; застосування обов'язкової  кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів та чинного  законодавства, що регулюють підприємницьку діяльність в цілому і відносини  у фінансово-кредитній системі, зокрема; стабілізацію чинного законодавства  та його кодифікацію тощо.

 

У спеціальній профілактиці злочинів у сфері кредитно-фінансової та банківської діяльності відповідне місце повинні посідати цільові  операції і перевірки Державної  служби по боротьбі з економічними злочинами, КРУ, Державної податкової адміністрації, зокрема податкової міліції та інших контролюючих органів.

 

Так, за даними штабу МВС  України в ході проведення профілактичних заходів ДСБЕЗ у 1998 p. вдалося запобігти 2869, а в 1999 p. — 2741 економічному злочину (Стан злочинності на Україні за 1999 рік. Штаб МВС України. — 2000 p.).

 

Виходячи із зазначеного  вище, для ефективнішої протидії злочинам у сфері кредитно-фінансової та банківської  діяльності пропонуємо вжити наступних  заходів:

розробити Комплексну програму профілактики та боротьби зі злочинами  у цій сфері, де чітко вирішити питання щодо координації дій  і взаємодії органів державної  влади та управління;

постійно проводити цільові  операції щодо діяльності банків («Банк») та фінансових посередників («Посередник», «Траст», «Фонд»);

підвищувати кваліфікацію та здійснювати перепідготовку працівників, що працюють в установах фінансово-кредитної  системи, та тих, хто здійснює боротьбу зі злочинами у цій сфері;

удосконалити законодавчу  базу, що регулює правовідносини у  фінансово-кредитній, зокрема банківській  системі, а також якомога швидше прийняти Закон України «Про профілактику злочинів та інших правопорушень»;

контролювати процес розподілення та приватизації землі в Україні  з урахуванням кредитно-фінансового  супроводження цієї діяльності.

 

Зрозуміло, проблема злочинності  у фінансово-кредитній системі  має багатоаспектний характер. Автори статті ставили за мету розглянути лише деякі особливості даного виду злочинності, її сучасний стан, тенденції  та визначити окремі напрями протидії цьому негативному явищу за допомогою  державно-правових і суспільних важелів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Характеристика  криміналізації кредитно-фінансової  системи України

 

Кредитно-банківська сфера  — стратегічний сегмент ринкової економіки, відіграє провідну роль у  здійсненні економічних відносин. Вивчення статистичних даних показує, що злочинність  в названій сфері перетворилась  у масштабне явище саме за роки економічних реформ. Кримінальні посягання тут відрізняються різноманітністю, особливою витонченістю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, нових технологій здійснення банківських операцій[4].

 

Застосування злочинцями специфічних, витончених механізмів вчинення кредитно-банківських злочинів зумовлене: активним використанням ними нових  незаконних операцій, технологій, способів злочинного планування, організаційного  вчинення та корупційного прикриття  злочинів, які утворюють складні  схеми їх кримінально-правової кваліфікації; оперативним реагуванням злочинців  на специфіку, кон'юнктуру ринку, технічні новації в ринкових відносинах, використанням  в злочинній діяльності банківських  документів, електронних пристроїв  та носіїв інформації, засобів оргтехніки тощо; різноманітними прийомами і  способами приховання (маскування) злочинів, використанням з цією метою  відповідних легальних організаційно-правових форм та інститутів ринкової економіки (підприємництва, банкрутства, цивільно-правових відносин, технологічного процесу здійснення різних банківських операцій тощо), а також прогалин та протиріч у  законодавстві. Здебільшого зростають  масштаби використання кредитно-банківських  установ для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів  за кордон з їх подальшою легалізацією («відмиванням»), частковим використанням  «відмитих» коштів для подальшого відтворення  злочинної діяльності або в легальному бізнесі. За висновками фахівців, загальний  виток капіталу з країн СНД  складає близько 11—12 млрд. доларів  США щорічно[5].

 

До злочинних посягань у фінансово-кредитній та банківській  системах відносять ще зовсім «молоді», раніше незнайомі вітчизняному законодавцю  суспільне небезпечні діяння, як то: розкрадання коштів з використанням  фіктивних платіжних документів та підроблених банківських гарантій, неповернення із-за кордону коштів у іноземній валюті та нецільове використання кредитів, фінансові махінації з грошима вкладників, легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, отриманих незаконним шляхом, посадові зловживання тощо.

 

Злочинні посягання в  кредитно-банківській сфері за кримінально-правовою ознакою кваліфікують залежно від  обставин за статтями різних глав КК України: 1) Інші злочини проти держави: «Виготовлення  або збут підроблених грошей або  цінних паперів» (ст. 79); «Порушення правил про валютні операції» (ст. 80); «Приховування  валютної виручки» (ст. 801). 2) Злочини  проти державної і колективної  власності: «Розкрадання державного або  колективного майна шляхом шахрайства» (ст. 83); «Розкрадання державного або  колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим  становищем» (ст. 84); «Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах» (ст. 861). 3) Господарські злочини: «Фіктивне підприємництво» (ст. 1484); «Шахрайство з фінансовими  ресурсами» (ст. 1485); «Приховування банкрутства» (ст. 1562); «Фіктивне банкрутство» (ст. 1563). 4) Посадові злочини: «Зловживання владою або посадовим становищем» (ст. 165); «Перевищення влади або посадових  повноважень» (ст. 166); «Халатність» (ст. 167); «Одержання хабара» (ст. 168); «Посередництво в хабарництві» (ст. 169); «Дача хабара» (ст. 170); «Посадовий підлог» (ст. 172). 5) Злочини  проти порядку управління: «Викрадення  або пошкодження документів, штампів, печаток» (ст. 193); «Підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроб­лених документів» (ст. 194); «Порушення роботи автоматизованих систем» (ст. 1981).

 

Залежно від виду банківських  послуг виділяють: злочини, що вчиняються при проведенні розрахункових, кредитних, валютних операцій, операцій з цінними  паперами тощо[6].

 

Особливу роль у функціонуванні кредитно-банківської системи відіграє одна з головних функцій банку  — кредитування суб'єктів господарської  діяльності і громадян. Підвищена  суспільна небезпечність злочинів у сфері даного кредитування визначається, перш за все, тим, що одержані злочинцями кошти в багатьох випадках переказуються за межі України з метою незаконної конвертації та зберігаються на незаконно відкритих рахунках. Типовим для злочинів у сфері банківського кредитування є існування складних за своєю внутрішньою структурою та кримінально-правовими ознаками схем злочинної діяльності. Характерним прикладом в цьому разі виступає поєднання фіктивного підприємництва (ст. 1484 КК) як першого етапу здійснення загального злочинного наміру, заволодіння кредитними ресурсами банку шляхом розкрадання (статті 83, 84, 861 КК) або шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 1485 КК) як етапу безпосереднього заволодіння кредитними ресурсами, а також фіктивного банкрутства (ст. 1563 КК) як способу приховування (маскування) цього злочину. Кожний етап злочинної діяльності може супроводжуватися вчиненням злочинів, які сприяють досягненню основного злочинного результату (наприклад, передбачених статтями 168—170, 172, 193, 194, 1981 КК) або вчиненням інших злочинів, пов'язаних з протиправною діяльністю посадових осіб (наприклад, передбачених статтями 165—167 КК).

 

В основу класифікації злочинів у кредитно-банківській сфері (на відміну від традиційної кримінально-правової класифікації за видами злочинів) вважаємо за необхідне покласти наступні критерії: 1) вид кредитно-банківської операції (це розмежування сприяє формуванню окремих  напрямів розкриття, розслідування  та профілактики злочинів); 2) організаційно-правова  форма підприємств, що здійснюють кредитно-банківські операції: банки або небанківські кредитно-фінансові установи; 3) характеристику особи злочинця, насамперед, трудові  відносини суб'єкта злочину з  кредитно-банківською установою, на майно якої здійснюється протиправне  посягання: злочини, вчинені безпосередньо  працівником кредитно-банківської  установи (керівником, посадовою особою, технічним працівником тощо); скоєні колишнім працівником цієї установи; вчинені стороннім суб'єктом; скоєні стороннім суб'єктом за зговором з працівником кредитно-банківської  установи (тобто з використанням  змішаних форм прикриття); 4) спосіб підготовки, вчинення та приховування злочинів; 5) ступінь організованості суб'єктів  злочину: скоєння злочину особами-одинаками; вчинення злочинів неорганізованими групами; скоєння злочинів організованими групами. Безперечно, вказаний перелік не є  вичерпним, що підтверджується іншими кримінологічними розробками з цієї проблеми.

 

2. Предмет, об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів у сфері кредитно фінансової системи

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в  Україну з метою збуту або  збут підроблених грошей, державних  цінних паперів чи білетів державної  лотереї – злочин, передбачений ст. 199 Особливої частини КК України.

Виготовлення, зберігання, придба6ння, перевезення, пересилання, ввезення в  Україну з метою збуту, а також  збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої  монети, іноземної валюти, державних  цінних паперів чи білетів державної  лотереї – караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі –  караються позбавленням волі на строк  від 5 до 10 років.

Дії, передбачені частинами 1 та 2, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі –  караються позбавленням волі на строк  від 8 до 12 років з конфіскацією майна.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній  – встановлений законом порядок  формування і функціонування  грошової системи України як  частини економічної системи  нашої держави;

- додатковий факультативний  – відносини власності.

Предметом даного злочину  є:

а) національна валюта України  – це грошові знаки України  у вигляді випущених НБУ паперових  грошових знаків (банкнот) та металеві монети, що перебувають в обігу  і є законним платіжним засобом  на території України (на даний час  це банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 грн. і монети номінальною  вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та 1 грн., а також пам’ятні та ювілейні монети різної номінальної вартості);

б) іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої  монети, що перебувають в обігу  і є законним платіжним засобом  на території відповідної іноземної  держави;

в) державні цінні папери – це папери, що випускаються і забезпечуються державою (облігації внутрішніх і  зовнішніх державних позик, казначейські зобов’язання України, облігації місцевих позик, приватизаційні папери і деяких випадках – векселі). Не є предметом  даного злочину недержавні цінні  папери;

г) білети державних лотерей  – це документи, які надають особі, що їх придбала, право на участь у  лотереях, яким законодавством надається  статус державних лотерей, і безоплатне отримання призу (виграшу) у разі визнання даної особи переможцем лотереї. Сюди не відносять лотерейні  білети, які не є білетами державних  лотерей.

Не є предметом даного злочину жетони чи інші замінники  грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах автоматах, метро і т.д.

Об’єктивна сторона даного злочину полягає у:

1) виготовленні. Під виготовленням  розуміють дії, внаслідок яких  створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети  державних лотерей. Способи такого  виготовлення можуть бути різними  (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання і  т.д.) і значенні для кваліфікації  діяння за ст. 199 значення не  мають. Результатом виготовлення  є створення вказаних предметів,  які мають настільки значну  зовнішню схожість зі справжніми, що це дає можливість збути  їх іншим особам. Виготовленням  вважається як повна імітація  відповідних предметів, так і  істотна фальсифікація тим чи  іншим способом відповідних справжніх  предметів (переробка), яка робить  можливим досягнення мети їх  збуту і, на думку винного,  у звичайних умовах ускладнює  або зовсім виключає виявлення  підробки;

2) зберіганні. Під зберіганням  слід розуміти знаходження цих  паперів безпосередньо у винного  або в будь-якому іншому місці,  де вони перебувають у розпорядженні  та під контролем винного;