Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

                            Київський університет права  НАН України

                                           Реферат на тему :

« Злочини проти статевої свободи та статевої                       недоторканості особи »

                                                                              Виконала: 

                                                                                                Студентка III курсу

                                                                                  Групи ПБ-23

                                                                                         Чепелюк Вікторія

                                                         Київ 2012

Зміст 

Вступ

1.Зґвалтування

2.Примушування до вступу в статевий зв'язок

3.Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

4.Розбещення неповнолітніх

Висновок

Список використаних джерел

                                                        Вступ

Сьогоднішнє чинне кримінальне  законодавство України містить  близько 340 основних діянь, які мають  кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши  собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість  є важкими та такими, які приносять  багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. З моєї точки зору, злочини проти  життя та здоров’я особи, злочини  проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи  та статевої недоторканості особи є  найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному  законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають  у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються на все життя.

Але й з цих груп злочинів особливо виділяються злочини проти  статевої свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі  не мають будь якої мети, крім жорсткого  задоволення злочинцем своїх  сексуальних, низьких потреб. У більшості  випадків свої тваринні інстинкти злочинець  реалізує за допомогою фізичного  чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця – фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство – впливають на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний  злочин. Зрозуміло, що час та кваліфікована  допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися  принаймні видимих наслідків  злочину але те, що залишиться в  свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади  можуть докорінно змінити життя  людини, звичайно не в кращий бік.

Отже, метою цієї курсової роботи є розкриття основних кваліфікаційних  ознак злочинів проти статевої свободи  та статевої недоторканості особи 

1.Зґвалтування

Зґвалтування визначається в статті 152 Кримінального кодексу України (далі ККУ), як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 ККУ.

Як випливає з тексту ст. 152 ККУ, у законі йдеться про потерпілу  особу, тобто він визнає зґвалтуванням  не лише насильницькі статеві зносини  чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У  першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка (жінки), а потерпілий —  чоловік.

У житті типовими є випадки  зґвалтування жінки особами чоловічої  статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що буде сказано щодо ознак складу злочину, застосовується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом  злочину — жінка.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 ККУ достатньо, щоб статеві  зносини супроводжувалися хоча б  однією з цих ознак. Одне лише домагання  на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним  або використання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу).

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і  застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у  поєднанні з міцними спиртними  напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок  дії на її організм зазначених речовин  не має значення, привів винний потерпілу  особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані  незалежно від його дій. Для встановлення у даному разі факту перебування  особи у безпорадному стані, з'ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин має  призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і  речовин відбулося без її згоди (під впливом обману або із застосуванням  до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено  природний статевий акт, дії винного  слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а  згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану  потерпілої особи.

Згідно з практикою  Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої  тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152 ККУ, а якщо при зґвалтуванні заподіяно  тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121 ККУ, — за ч. 4 ст. 152 ККУ. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями ККУ  про злочини проти здоров'я  не потрібна, адже застосування фізичного  насильства і заподіяння шкоди здоров'ю  потерпілої особи цілком охоплюється  ознаками об'єктивної сторони цього  злочину.

Зґвалтування або замах  на нього, пов'язане з вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 ККУ  і ч. 4 ст. 152 ККУ.

Застосування погрози  фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою  різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи  для того, щоб зламати її опір. У статті 152 ККУ при окресленні зґвалтування застосування погрози  фізичним насильством поставлено в  один ряд із застосуванням фізичного  насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному  насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом  злочину. Цей характер погрози і  можливість її негайного виконання  ставлять потерпілу особу в безвихідний  стан, змушують поступитися домаганням насильника.

За своїм змістом погроза  при зґвалтуванні полягає в негайному  застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими  можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група  насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім  домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше  буде»).

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого  акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але  не мала можливості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосовувати  насильство або погрози, тому що опору  жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла  особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє  характер дій, що відбуваються, але  не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним  захворюванням, фізичні хиби, похилий  вік, безпорадність, що сталася внаслідок  автоаварії та ін.).

Велике значення має питання  щодо наявності безпорадного стану  внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини  з жінкою, яка перебуває у стані  сп'яніння, без застосування фізичного  насильства і погроз, ще не є підставою  для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати  навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням  безпорадного стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорадність, значення не мають.

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінуючими в цьому злочині залишаються сексуальні спонукання.

Суб'єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив зґвалтування, — така жінка є посібником у злочині.

Як уже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалтування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину  визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі  заподіяти каліцтво з цією самою  метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка  досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа  чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 ККУ. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152 ККУ. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які  досягли 14-ти років і 

б) узгодженість дій учасників  групи щодо потерпілої особи. При  цьому попередня змова між  учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо  вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або  погрози з метою примусити  її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому  випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 ККУ без посилання  на ст. 27 ККУ.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і  щодо кількох потерпілих осіб. Причому  таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу  стосовно кількох потерпілих, потім  вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину  для всіх співвиконавців не впливає  те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

Об'єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без посилання на ст. 27.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які  знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років  кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому  для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків  зґвалтування закон не розкриває, надаючи  це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду України  до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження  вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі  зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання  вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121 ККУ. Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж  потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься  до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється  не будь-яке зґвалтування, що відрізняється  особливо небезпечним характером, а  таке, внаслідок якого настали  виняткові за своєю тяжкістю наслідки.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі  наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 ККУ (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 ККУ.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої  або малолітнього, про яке йдеться  у ч. 4 ст. 152 ККУ, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 ККУ лише за умови, що особа  усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

Покарання за зґвалтування:

за ч. 1 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від трьох до п'яти  років;

за ч. 2 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від п'яти до десяти років;

за ч. 3 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від семи до дванадцяти років;

за ч. 4 ст. 152 - позбавлення  волі на строк від восьми до п'ятнадцяти  років.

2.Примушування до вступу в статевий зв'язок

Стаття 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв'язок, як протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути право власності, честь і гідність особи.

Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до вступу в статевий зв'язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім  означає, що матеріальна допомога з  боку суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування  потерпілої особи і позбавлення  такої допомоги здатне поставити  жінку або чоловіка у скрутне  становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка  або чоловік перебувають на повному  або частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а  також коли дії винного спроможні  іншим чином викликати істотне  погіршення матеріального становища  потерпілої особи (йдеться, наприклад, про відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і  спадкоємцем).

Службова залежність означає, що:

а) потерпіла особа є  підлеглою винного по роботі;

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, ревізор і комірник);

в) реалізація істотних інтересів  потерпілої особи залежить від поведінки  винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій  по службі такої послуги немайнового  характеру, як вступ у статевий зв'язок, за наявності до цього підстав  може розцінюватись як зловживання  службовим становищем, вчинене в  інших особистих інтересах, і  кваліфікуватись за відповідною  частиною ст. 364 ККУ.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в статевий зв'язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або  службової залежності не жінки або  чоловіка, з якими плануються сексуальні контакти, а їх близьких родичів  або інших осіб.

З об'єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок.

Статевий зв'язок природним  або неприродним способом охоплює  як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від  їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно  погоджується на одні форми сексуальних  контактів, але заперечує проти  інших, її примушування до них за наявності  до цього підстав утворює об'єктивну  сторону злочину, передбаченого  ст. 154 ККУ.

Як протиправний психічний  вплив примушування за своїм змістом  включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків  матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання  або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо). Дана погроза відрізняється  за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого  ст. 154 ККУ, життя та здоров'я потерпілої особи або її близьких родичів  не ставиться у небезпеку, а сама погроза загалом спрямовується  у майбутнє. Воля потерпілої особи  не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і чиниться протиправний тиск.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 154 - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян або арешт на строк до шести місяців;

за ч. 2 ст. 154 - арешт на строк до шести місяців або  обмеження волі на строк до трьох  років.

3.Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості полягають у добровільних природних  статевих зносинах чоловіка або жінки  з особою протилежної статі, яка  не досягла статевої зрілості, відповідальність за цей злочин визначає стаття 155 ККУ. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканність особи. Додатковим факультативним об'єктом може виступати здоров'я особи

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий зв'язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

Статева зрілість полягає  у завершенні формування організму  чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.

При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких  ознак:

а) загальний фізичний розвиток;

б) розвиток зовнішніх і  внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої  статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а  для особи чоловічої статі - здатність  до статевих зносин та запліднення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

За загальним правилом, розглядуваний склад злочину  передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У  разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв'язок, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 154 ККУ і 155 ККУ.

Якщо потерпіла особа  з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний  стан тощо) не розуміла характеру і  наслідків вчинюваних з нею дій, скоєні статеві зносини треба  розцінювати як зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої (неповнолітнього) з використанням  її (його) безпорадного стану. Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім  погодилась на вступ у статеві  зносини, дії винного треба кваліфікувати  за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 ККУ і 155 ККУ.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 ККК не впливає те, були статеві  зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний  проміжок часу, набувши, скажімо, форми  фактичного шлюбу.

Суб'єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним - коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це передбачати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою мали місце статеві зносини, відповідальність за ст. 155 ККУ виключає.

Психічне ставлення винного  до безплідності чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 155 ККУ) може бути тільки необережним.

У частині 2 ст. 155 ККУ встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо. Окрім того, ч. 2 ст. 155 ККУ вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків з потерпілим.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від  того, перебувають вони у шлюбі  або ні, внесення відповідних записів  до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання  батьківства і материнства встановлено  законом. До батьків належать і усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у  відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням.

Під особами, які замінюють  батьків, слід розуміти вітчима, мачуху, патронатного вихователя, особу, яка  взяла у свою сім'ю дитину, яка  є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, опікунів і піклувальників. Добровільні  статеві зносини батьків, опікунів тощо з неповнолітніми, які досягли  статевої зрілості, кримінальну відповідальність не тягнуть.

Безплідність - це нездатність  особи жіночої або чоловічої  статі до запліднення, а в особи  жіночої статі це також нездатність  до виношування плоду та розродження (пологів). Безплідність особи встановлюється судово-медичною експертизою. Крім безплідності, до інших тяжких наслідків, за наявності  хоча б одного з яких дії винного  кваліфікуються за ч. 2 ст. 155 ККУ, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне  ушкодження, смерть або самогубство  потерпілої особи, зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Покарання за злочин:

за ч. 1 ст. 155 - обмеження  волі на строк до трьох років або  позбавлення волі на том сгмий  строк;