Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………...………………………..3

Розділ І. Поняття та головні цілі приватизації.

Законодавство про приватизацію……………………………………….………5

1.1.Правові  засади приватизації державного 

та комунального майна…………………………………………….…………..13

Розділ ІІ. Особливості складу злочину «Незаконна приватизація

державного та комунального майна»…………………………..…………….26

2.1.Об’єкт та обєктивна сторона злочину, передбаченого

ст. 233 ККУ………………………………………………………………………26

2.2.Суб’єкт та суб’єктивна сторона досліджуваного злочину………..……33

Розділ ІІІ. Відповідальність та проблеми розслідування

незаконної приватизації державного та комунального майна………..………35

Висновки……………………………………..………………….……………….39 
Список використаних джерел…………………………………………………..41

ВСТУП

Перехід від економіки командно-адміністративного  типу до  ринкової супроводжується значною криміналізацією цієї сфери життя суспільства. Воно має як нормативне, так і фактичне наповнення.

Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII «Злочини у сфері господарської діяльності» містить 37 статей. При ньому 8 статей, які були передбачені КК України 1960 р., не мають аналогів у КК України 2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями нового КК. В той самий час у розділ VII «Злочини в сфері господарської діяльності» введено цілий ряд зовсім нових статей.

Наведені  дані насамперед свідчать про увагу  держави до питань боротьби з господарськими злочинами, що, в свою чергу, викликано підви-щенням суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань. Водночас наявність таких змін об’єктивно є передумовою труднощів у застосуванні відповідних кримінально-правових норм.

По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина економіки України працює в «тіні», господарські злочини мають значне поширення.

У зв’язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки (збільшення кількості суб’єктів підприємництва, розширення господарських операцій між ними, тінізація економіки), а також враховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кількості таких злочинів. Однак офіційні дані вказують на зворотне. Причому йдеться про стійку тенденцію до зменшення кількості зареєстрованих і направлених до суду справ про господарські злочини.

Приватизація  державних і комунальних підприємств  здійснюється відповідно до законів  України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р. в редакції від 19.02.1997 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1994 р. в редакції від 15.05.1996 р. тощо. Згідно з вказаними законами, приватизація державного майна - це відчуження майна, яке знаходиться у державній власності, на ко-ристь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економіч-ної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.   Для визначення цілей приватизації, її пріоритетів, мож-ливих та необхідних обмежень Фондом державного майна України розробля-ється Державна програма приватизації, яка затверджується Верховною Ра-дою України один раз на 3 роки, не пізніше, ніж за один місяць до затверд-ження Державного бюджету.

Мета  даної курсової роботи - аналіз особливостей незаконної прива-тизації державного і комунального майна.

Завдання  дослідження витікають з поставленої  мети. Це зокрема, розкриття поняття та головних цілей приватизації, аналіз особливостей скла-ду досліджуваного злочину, висвітлення засад відповідальності та проблем розслідування незаконної приватизації державного та комунального майна.

Обєкт дослідження - нормативно-правові акти, що регламентують  засади приватизації державного і комунального майна.

Предмет дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі незаконної приватизації державного і комунального майна.

Розділ  І.ПОНЯТТЯ ТА ГОЛОВНІ ЦІЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ

Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юри-дичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансфор-мацію) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (згідно із Законом України «Про власність») на приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення  приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон  України «Про приватизацію державного майна» від 4 бе-резня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.) [4]. Згідно з зазначеним Зако-ном приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробниц-тва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів  досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних  і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок  своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною  програмою приватизації. Так, основною метою приватизації у 2010-2012 роках є ство-рення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підпри-ємств, установ, організацій (далі - підприємств) та створення конкурентного сере-довища, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до Дер-жавного бюджету України.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми державної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватизацією в нинішньому розумінні.

Так, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу  РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу визначалися договором оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу  могло бути перетворено на колективне підприєм-ство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності йшлося не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

Згодом  Закон СРСР «Про власність» від 6 березня 1990 р. розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього Закону власність колективного підприємства виникала у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендова-ного майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Цим же законом  хоч і в дещо спрощеному вигляді  визначався механізм перетворення державного підприємства на акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних позицій - визначався механізм роздержавлення власності): державне підприємство за спільним рішенням трудового колекти-ву та уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено на акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету [10, с.255].

Ще за часів існування Союзу РСР  Верховна Рада УРСР в постанові «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. доручила Раді Міністрів УРСР у 2-місячний строк підготу-вати серед інших проект законодавчого акта про роздержавлення власності.

Фактично  початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону України  «Про приватизацію майна державних підпри-ємств» від 4 березня 1992 p., який встановлював правові, економічні та орга-нізаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республікан-ської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

6 березня  1992 р. приймаються: Закон України  «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [5], яким встанов-лювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом відчуження їх на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон України «Про привати-заційні папери», який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.

З цього часу законодавство України про приватизацію почало формува-тися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі стали: а) об’єкти приватизації; б) суб’єкти приватизації; в) порядок, способи та умови приватизації [10, с.257].

Основним  актом у цій системі є вже  згадуваний Закон України «Про приватизацію державного майна» (від 4 березня 1992 р. в редакції від 19 лютого 1997 p.) [4].

Визначаючи  систему законодавства про приватизацію, ст. З цього акта зазначає, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Із цією нормою важко погодитися, оскільки вона, по-перше, не відображає реального стану речей. Як буде показано далі, систему законодавства становлять не тільки власне закони, а й підзаконні нормативні акти. По-друге, зазначена норма вступає у суперечність з іншими нормами цього ж Закону, які допускають регулювання відносин приватизації в інших формах нормативних актів. Як приклад можна назвати п. 2 ст. 9 Закону, в якому йдеться про те, що порядок створення і діяльності довірчих товариств, інвестиційних фондів та інвестиційних компа-ній визначається законодавчими актами України; п. 3 ст. 13 Закону, в якому зазначається, що діяльність комісії з приватизації об’єкта регулюється Поло-женням, яке затверджується Фондом державного майна; ст. 16 Закону про те, що продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом тощо здійсню-ється у порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Можна назвати й інші подібні посилання в Зако-ні, які свідчать про те, що віднесення до законодавства про приватизацію лише нормативних актів у формі власне законів є дещо поспішним і щонай-менше некоректним [4].

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних  актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні відносини щодо приватизації державного майна.

За своїм  характером законодавство про приватизацію - це комплексне законодавство, яке  об’єднує норми цивільного, адміністративного, фінансо-вого та інших галузей права.

Важливою  ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в  ньому двох видів норм: публічно-правових та приватно-право-вих із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватно-правової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалент-ності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані вертикальні відно-сини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спря-мовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Доцільно у зв’язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конс-титуції України «держава забезпечує... соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну, чи не найголовнішу, причину домінування саме публічно-правових норм у приватизаційному законодавстві: держава, визначаючи правила поведінки суб’єктів приватизаційного процесу і забезпе-чуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної влади, а й як власник основних засо-бів вироб-ництва, що виступають об’єктами приватизації. Саме як власник держава встановлює механізм відчуження державної власності на користь недержав-них суб’єктів.

Закон України  «Про приватизацію державного майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об’єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об’єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим у Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на [4]:

-приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об’єктів сфери охорони здоров’я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

-зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Таким чином, уже з самого початку приватизаційних  процесів законо-давець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від прива-тизації житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про при-ватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

У статтях 3 та 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» вміщено норми про те, що положення Закону поширюються на відчуження майна, що є у комунальній власності. Це стало підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності Консти-туції України згаданих положень Закону. Зокрема, суб’єкт права на конститу-ційне подання вважав, що поширення положень Закону України «Про прива-тизацію державного майна» на відчуження майна, що є комунальною влас-ністю, автоматично включає останню до складу державної власності. Разом з тим, виходячи з назви Закону, в ньому мають бути врегульовані питання приватизації лише об’єктів державного майна.

Розглядаючи справу за цим поданням, Конституційний Суд України виходив з низки  законів, що регулюють відносини  власності, в тому числі з Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p., в якому, зокрема, визначено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплено повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації. Конституційний суд дійшов висновку, що цим положенням, які підкреслюють особливість право-вого режиму об’єктів комунальної власності порівняно з об’єктами держав-ної власності, не суперечать норми Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки у статтях 3 і 7 Закону є посилання на відповід-ну компетенцію органів місцевого самоврядування у питаннях відчуження комунальної власності. В інших положеннях Закону теж враховано особли-вості механізму приватизації комунального майна.

Рішенням від 1 липня 1998 р. Конституційний Суд визнав, що за умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об’єктів комуна-льної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб’єктів комунальної власності не порушено.

До законодавства  про приватизацію також належать:

- вже  згадуваний Закон України «Про приватизацію невеликих держав-них підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р. (в редакції Закону від 15 травня 1996 p.), що діє не як самостійний, а як допоміжний щодо Закону України «Про приватизацію державного майна». Він встанов-лює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невели-ких державних підприємств;

- також  згадуваний Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 p., який визначає поняття і види приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сертифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення;

- Закон  України «Про особливості приватизації майна в агропро-мисловому комплексі» від 10 липня 1996 р.;

- Закон  України «Про особливості приватизації підприємств, що нале-жать до сфери управління Міністерства оборони України» від 18 травня 2000 р.;

- Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» від 14 вересня 2000 р.;

- Державна  програма приватизації, що розробляється  Фондом держав-ного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніше як за місяць до затвердження Дер-жавного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми при-ватизації. Державна програма приватизації вноситься на розгляд Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік.

Саме  ці закони становлять фундамент приватизаційного законодавства, на якому базується  велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.

У законодавстві  про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти, які регулюють порядок  створення і діяльності фінансових посеред-ників. Це, зокрема:

- Декрет  Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р., який визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;

- Положення  про інвестиційні фонди та  інвестиційні компанії, затверд-жене Указом Президента України від 19 лютого 1994 р., яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників;

- Положення  про холдингові компанії, що створюються  в процесі кор-поратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11 травня 1994 р., яким визначено порядок створення та діяльності холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність із законодавством України.

Крім зазначених документів, законодавство про приватизацію охоплює постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими органами. Перелік цих актів досить значний.

1. Правові засади приватизації державного та комунального майна

     Одним з основних  напрямів реформування вітчизняної  економіки і визначальним для  забезпечення ринкових засад  її функціонування є приватизація  державного та комунального майна.

     Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватизацію  державного майна») приватизацією  є відчуження майна, що перебуває  у державній власності, і майна,  що належить Автономній Республіці  Крим, на користь фізичних і  юридичних осіб, які можуть бути  покупцями в процесі приватизації.

     На початкових етапах  приватизації (в першій половині 90-х рокіб XX ст., коли відбувалася  приватизація майна невеликих  державних підприємств) основною  метою приватизації державного  майна було формування значного  прошарку приватних і колективних  власників за рахунок передання  їм державного майна на праві  власності.

Сучасний етап приватизації характеризується новими пріоритетами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основному  приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку  денному стоїть питання приватизації стратегічно важливих і крупних  державних підприємств.

У зв'язку з цим основною метою  приватизації є вирішення складного  завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної  ефективності виробництва, залучення  коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має  забезпечити:

(а) індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах:  максимальної економічної ефективності; вибору найбільш оптимальних  способів приватизації; індивідуального  підходу до приватизації; створення  умов для концентрації управління  в руках промислового інвестора  (вітчизняного чи іноземного інвестора  або їх об'єднання, які заінтересовані  у збереженні частки підприємства на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зобов'язань);

(б) застосування переважно конкурентних  способів приватизації, що мають  забезпечити продаж об'єктів приватизації  за максимальною ціною та з  покладенням на покупця інвестиційних  зобов'язань (щодо застосування  новітніх технік і технологій, модернізації виробництва, збереження  та збільшення частки підприємства  на ринку певного товару, підвищення  конкурентоспроможності товарів,  робіт, послуг приватизованого  підприємства тощо) і здійснення  приватизації виключно за грошові  кошти (національну та іноземну  валюту, що визнається конвертованою  Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має  бути забезпечена і її соціальна  спрямованість, що віддзеркалюється в  таких принципах приватизації, як: законність; державне регулювання та контроль за приватизаційними процесами  та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного  законодавства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання майна (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про  приватизаційні процеси та прийняття  органами приватизації відповідних  рішень та ін.

Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних напрямів державної  економічної політики, безпосередньо  пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських  відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання  відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулюватися державою і, як правило, у формі закону.

Приватизаційне законодавство  почало формуватися на початку 90-х  років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів  різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підприємств  та організацій, державних часток в  майні господарських організацій  зі змішаною формою власності;

• законодавство про приватизацію земельних ділянок;

• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між собою  пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок.

Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних1 підприємств та організацій, державних  часток у майні господарських  організацій зі змішаною формою власності (далі -законодавство про приватизацію державного майна) складається з  таких нормативно-правових актів:

1. Законів:

від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.);

від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна  невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.;

від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачає три різновиди приватизаційних  паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте  в обігу був лише перший вид  до травня 1999 p., коли завершена була сертифікатна приватизація;

від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»;

від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів  права державної власності, що не підлягають приватизації»;

від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована  на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття  нової Програми приватизації);

від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» та ін.;

2. Декретів Уряду, в т. ч.  від 17.03.1993р. «Про довірчі товариства»;

3. Указів Президента:

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»;

від 19.06.1995 р. «Про забезпечення управління майном, що є у загальнодержавній  власності, в процесі приватизації»  та ін.;

4. Постанов Кабінету Міністрів  України:

Порядок перетворення у процесі  приватизації державних,

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України  «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є комунальною  власністю, регулюється законами з  питань приватизації державного майна  та здійснюється органами місцевого самоврядування орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами);

від 03.08.1998 р. № 1301 «Про затвердження Положення  про передприватизаційну підготовку підприємств»;

Методика оцінки вартості майна  під час приватизації: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін.;

5. Відомчих нормативних актів:

Фонду державного майна України (ФДМУ):

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації: Затв. наказом ФДМУ від 22.01.1998 р. № 85;

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній  власності: Затв. наказом ФДМУ від 27.03.1998 р. № 601;

• Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі  приватизації, і вилучення з них  фінансово-майнових активів підприємств: Затв. наказом ФДМУ від 16.02.1998 р. № 235;

• Про укладення угод на проведення експертної оцінки майна: Наказ ФДМУ від 16.02.1998 № 239;