Злочини проти громадської безпеки: поняття та види

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра кримінального права та процесу

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право України»

на тему:

 «Злочини проти громадської безпеки: поняття та види»

Виконав

 студент  301 групи ЮІ

Швець Сергій Олександрович

Науковий керівник:

старший викладач Коновал Н.Ю.

Київ – 2013

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки………………………………………………………………………….5

Розділ 2. Види злочинів проти громадської безпеки

2.1. Злочини, повязані з  діяльністю злочинних організацій....................8

2.2. Злочини, повязані з  тероризмом.........................................................14

2.3. Злочини, які порушують правила  поводження з предметами, які  становлять підвищену суспільну  небезпеку……………………………….…17

2.4. Злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил……………27

Розділ 3. Сучасні проблеми вдосконалення кримінально – правових норм про відповідальність за злочини проти громадської безпеки……29

Висновок………………………………………………………………….37

Список використаної літератури……………………………………...39

Вступ

Побудова демократичного суспільства в Україні нерозривно пов’язана з подальшим удосконаленням правової основи і забезпеченням відповідного правопорядку. Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів значною мірою залежить від рівня теоретичної і професійної підготовки правоохоронців, їхнього вміння правильно застосовувати чинне законодавство та проявляти активність і цілеспрямованість у боротьбі зі злочинністю, дотримуючись конституційних принципів України.

При вирішенні цих складних завдань особливо важливого значення набувають проблеми боротьби з незаконним володінням, поводженням та іншими діями з загально-небезпечними предметами. Підвищена суспільна небезпека таких злочинів пояснюється тим, що незаконне заволодіння і використання загально – небезпечних предметів, введення їх у обіг, вивезення або протиправне ввезення на територію України, приховування інформації про їх загальну небезпеку тощо призводять до збільшення кількості тяжких посягань на життя і здоров’я громадян, насильницьких та корисливо - насильницьких діянь.

Зростає кількість проявів терористичного характеру, направлених на демонстративне знищення матеріальних цінностей конкурентів, тероризацію населення окремих регіонів України. При цьому фактично жоден із тяжких злочинів не вчинюється без використання вогнестрільної зброї або вибухових речовин (пристроїв). Все разом взяте викликає у громадян України відчуття незахищеності, страху, саме тому небезпека злочинів, які передбачені статтями 255-270 КК. є, по суті, глобальною і свідчить про те, що досліджувана проблема — це одна із складових компонентів у боротьбі з організованою злочинністю.     А забезпечення загальної безпеки громадян, зокрема і засобами кримінального права, посідає одне з пріоритетних напрямків не лише для окремо взятої держави, а й на міжнародному рівні в цілому. Особливо це стосується питань боротьби з нелегальною торгівлею предметами озброєння. Тому невипадково, що цій проблемі все більше уваги приділяє ООН, а також численні регіональні міжнародні організації.

Проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки досліджували такі науковці: В. Антипенко, П. Агапов, В. Ємельянов, В. Коваленко, В. Комісаров, В. Корж, М. Коржанський, І. Куц, О. Литвин, В. Ліпкан, С. Мохончук, В. Навроцький, В. Окнян, М. Панов, В. Рибачук, Б. Романюк, А. Савченко, В. Тихий, М. Хавронюк та ін.

Мета курсової роботи полягає у комплексному аналізі кримінально-правових засобів боротьби зі злочинним поводженням з загально-небезпечними предметами, формування на цій основі науково – обґрунтованих теоретичних рекомендацій у сфері боротьби з означеними злочинами, згідно з чинним Кримінальним кодексом України.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання дослідження: дати поняття злочинів, які порушують правила громадської безпеки; проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за посягання на громадську безпеку, здійснити класифікацію складів злочинів за ознаками об’єктів, які охороняються; з’ясувати загальні і видові ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки.

Об'єктом дослідження є Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки.

Методологічну основу роботи складають загальнонаукові методи пізнання. З метою одержання найбільш повних результатів при здійсненні дослідження застосовувались конкретнонаукові, спеціальні методи: формально-логічний, структурно-функціональний, історико-правовий і порівняльно-правовий (компаративний).

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів (чотирьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки.

Однією з найважливіших умов забезпечення прав і свобод людини, недоторканості її життя та здоров’я, власності, інших суспільних інтересів є охорона громадської безпеки в країні. Громадська безпека створює атмосферу спокою серед населення, обстановку впевненості в ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися та яка заспокоює[1].

У сучасному КК громадська безпека вперше стала самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255–270 КК). Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності – загальну безпеку, безпеку життя, здоров’я, власності широкого та невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки[2].

Окремі питання забезпечення громадської безпеки врегульовані міжнародним законодавством, зокрема, у Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму від 14 вересня 2005 р., ратифікованою Україною 15 березня 2006 р.

Під злочинами проти громадської безпеки у кримінально-правовій літературі розуміють суспільно-небезпечні, передбачені КК винні діяння (дія або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки. Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечними матеріалами, речовинами, предметами, бойовими припасами, вибуховими пристроями, вибуховими, легкозаймистими або їдкими речовинами, а також для з’ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, слід призначати експертизу. Для з’ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі експерта.

Щоб запобігти небезпеці спричинення шкоди життю і здоров’ю людей та іншим суспільним цінностям, запобігти нещасним випадкам та вчиненню злочинів із застосуванням зброї та інших небезпечних для оточення предметів існує система правил поводження з ними. Вона передбачає порядок виготовлення, ремонту, придбання, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересилання таких предметів.

На відміну від злочинів проти життя та здоров’я особи та власності (передбачені, відповідно, розділами II та VI Особливої частини КК), злочини проти громадської безпеки посягають не на життя, здоров’я, власність окремих осіб, не на особисту фізичну та майнову безпеку, а на загальну безпеку невизначеного кола осіб. Тому реальне заподіяння шкоди, як правило, не є обов’язковою ознакою більшості злочинів проти громадської безпеки, саме тому законодавець формулює переважно формальні склади злочинів у цьому розділі.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти громадської безпеки є суспільні відносини, які складаються з приводу відвернення загрози від окремих джерел небезпеки – діяльності конкретних видів злочинних організацій, певних загальнонебезпечних предметів тощо. Додатковими безпосередніми об'єктами більшості злочинів проти громадської безпеки є життя або здоров'я людей, власність.

Обов'язковою ознакою тих злочинів проти громадської безпеки, які полягають у незаконних діях щодо певних речей матеріального світу, є предмет злочину. Це – вогнепальна і холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини і вибухові пристрої, радіоактивні матеріали, відходи і вторинна сировина, легкозаймисті речовини тощо.

Об'єктивна сторона тих злочинів проти громадської безпеки, які мають формальні склади, виконується шляхом дії. Злочини ж із матеріальними складами (вони передбачені статтями 264, 267, 270) можуть бути вчинені шляхом як дії, так і бездіяльності.

Суб'єкт переважної більшості злочинів проти громадської безпеки – загальний. Причому, за такі злочини, як бандитизм (ст. 255), терористичний акт (ст. 258), крадіжку, грабіж, розбій та вимагання предметів злочину, передбаченого ст. 262, відповідальність настає з 14-річного віку. Вчинення службовою особою сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності передбачено як кваліфікуюча ознака цього посягання (ч. 2 ст. 256); суб'єктом привласнення предметів злочину, передбаченого ст. 262, або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем може бути особа, якій вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та радіоактивні речовини були ввірені чи передані у відання, або ж службова особа; відповідальність за порушення ряду спеціальних правил несуть лише особи, на яких покладено спеціальний обов'язок дотримуватися цих правил.

Суб'єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Виняток становлять посягання, які полягають у порушенні спеціальних правил – вони вчиняються з необережності. Переважно необережністю характеризується також ставлення до кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак аналізованих злочинів[3, c. 124].

Щодо підслідності злочинів проти громадської безпеки, відповідно до ч. 2 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст. 259–265, 266–270 КК досудове слідство провадиться органами внутрішніх справ України. Відповідно ж до ч. 5 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст. 255–257 КК, досудове слідство, підслідність).

Розділ 2. Види злочинів проти громадської безпеки.

2.1. Злочини, повязані  з діяльністю злочинних організацій.

Для розуміння питань відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій принциповим є усвідомлення такого положення: відповідальність встановлена не за дії осіб, які організувалися (як це має місце, наприклад, при вчиненні крадіжки організованою групою), а за саму організацію для наступної — відповідної дії (бездіяльності). Тому як закінчений злочин розглядається вже діяльність, спрямована на створення злочинної організації, вступ до неї — незалежно від того, чи вчинено якісь конкретні злочини цією організацією. Така організація виступає як своєрідний колективний виконавець злочинів, і роль окремої особи у вчиненні злочину певною мірою нівелюється — кожний несе відповідальність за спільно (разом) скоєне. При цьому враховуються положення, закріплені в ст. 30 Кримінального кодексу (далі — КК) України.

У теорії та на практиці неоднозначно вирішується ряд питань, які стосуються відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій.

По-перше, у зв'язку з невідповідністю між положеннями Загальної частини (ч. 4 ст. 28 КК) та формулюваннями диспозицій ч. 1 ст. 255, ст. 257 КК виникає питання про кількість злочинів, які має на меті вчинити злочинна організація. Видається, що існуюча колізія повинна бути вирішена на користь зазначеної статті Загальної частини КК. Отже, статті Особливої частини КК про злочинну організацію можуть застосовуватися, якщо встановлена мета вчинення принаймні двох тяжких чи особливо тяжких злочинів.

По-друге, недостатньо чіткі формулювання диспозицій статей 255, 257 не дають змоги чітко визначити, чи охоплюється ними вчинення учасниками злочинних організацій окремих злочинів, відповідальність за які встановлена в самостійних статтях КК. Враховуючи момент закінчення аналізованих злочинів, необхідність диференціації кримінальної відповідальності окремих учасників злочинних організацій, а також ряд інших обставин, правильною видається позиція, згідно з якою такі злочини слід кваліфікувати за сукупністю зі статтями 255, 257.

Створення злочинної організації (ст. 255 КК). Ця стаття містить загальну норму, яка передбачає відповідальність за участь в організованій злочинній діяльності. Це означає, що, за нею, настає відповідальність за дії, пов'язані з функціонуванням злочинної організації, тоді, коли вони не охоплюються жодною з інших норм про окремі види злочинних організацій (ст. 257, ч. 4 ст. 258, ст. 260, ч. 1 ст. 109)[5. c. 66].

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 255, включає в себе:

а) створення злочинної організації, тобто дії, спрямовані на виникнення злочинної організації, — вербування учасників, визначення її організаційних структур (підрозділів), розробка планів злочинної діяльності, визначення ролей для окремих учасників тощо;

б) керівництво злочинною організацією, яке передбачає виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів (визначення загальних планів злочинної діяльності, керівництво здійсненням окремих посягань, розподіл обов'язків між учасниками організації, встановлення зв'язків з іншими злочинними організаціями та корумпованими представниками влади тощо). Керівниками злочинної організації можуть виступати як особи, які її створили, так і ті, що долучилися до неї згодом;

в) участь у злочинній організації передбачає перебування в складі злочинної організації. Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких первісно виникає організація), або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на її прийняття до вже існуючої організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з іншими її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховує вся організація та окремі її члени;

г) організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп — для стислості такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності. Це, зокрема: пропозиція про проведення таких зустрічей та запрошення на них учасників; встановлення часу і місця їх проведення; визначення кола питань, які підлягають обговоренню й узгодженню; здійснення розпорядчих повноважень у ході зустрічей; надання приміщень, транспорту, засобів зв'язку, охорона зустрічей тощо.

Умовами звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці (ч. 2 ст. 255) є:

1) вчинення злочину, передбаченого  ч. 1 ст. 255, крім дій з організації  та керівництва злочинною організацією;

2) добровільна заява про  створення злочинної організації  або участь у ній - це повідомлення, вчинене за власною волею, з  будь-яких мотивів, до притягнення  особи до кримінальної відповідальності  за дії, пов'язані з існуванням  цієї організації та власною  участю в ній;

3) активне сприяння її  розкриттю, яке полягає у допомозі  працівникам правоохоронних органів  в нейтралізації діяльності злочинної  організації чи усуненні наслідків  зустрічі представників злочинних  організацій або організованих  груп.

Частина 2 ст. 255 КК не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов'язаних із діяльністю злочинних організацій (зокрема, бандитизму).

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК). Об'єктивна сторона даного злочину включає в себе вчинення таких дій:

1) заздалегідь не обіцяне  сприяння учасникам злочинних  організацій — це допомога  організації в цілому, її підрозділам  чи окремим учасникам, спрямована  на забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Заздалегідь не обіцяним сприяння є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації.

2) заздалегідь не обіцяне  укриття злочинної діяльності  учасників злочинних організацій  — це переховування: організаторів, керівників та рядових учасників  злочинної організації; осіб, які, не  будучи членами злочинної організації, виступають співучасниками її  злочинної діяльності чи окремих  злочинів, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення  злочину, інших предметів, які використовуються  для забезпечення діяльності  організації чи при вчиненні  окремих посягань; предметів, що  здобуті внаслідок злочинної  діяльності організації; створення  перешкод для представників влади, які ведуть боротьбу з діяльністю  організації, тощо.

Кваліфікуючими ознаками сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ч. 2 ст. 256) є вчинення вказаних вище дій: 1) службовою особою або 2) повторно[10, c. 276].

Бандитизм (ст. 257 КК). Банда — це різновид злочинної організації, яка, крім її загальних (ч. 4 ст. 28), характеризується ще й такими специфічними ознаками:

1) озброєністю, яка характеризується  двома моментами. Об'єктивно банда  буде озброєна тоді, коли хоча  б у одного з її учасників  є предмети, які спеціально пристосовані  для враження людей і не  мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється  спеціальний правовий режим. Наявність  пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових  чи інших аналогічних пристроїв  має враховуватися як озброєність  банди за умови, що вони належать  до типів, заборонених для використання  громадянами чи які потребують  спеціального дозволу. За суб'єктивною  ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і  готовність її застосувати знають  інші члени банди;

2) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих  осіб, яка означає, що банда прагне  досягнути злочинного результату  за допомогою насильства або  створення реальної загрози його  застосування, діє раптово, агресивно.

Об'єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою. Перші дві дії за своїм змістом аналогічні тим, які охарактеризовані вище стосовно ст. 255. Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема, застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так й інші особи — які не є учасниками банди. У тому ж випадку, коли особа не виконує об'єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності за пособництво бандитизму.

Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК). Аналіз диспозиції цієї статті та понять формувань, даних у примітці до неї, дає підстави стверджувати, що воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, крім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі: їх створення не передбачене законами України — відсутній закон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп; вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни. При цьому під формуваннями слід розуміти організації, які складаються з відносно самостійних підрозділів; воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються. Це: вирішення завдань громадсько-політичного характеру методами військових операцій — заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владних структур або їх нейтралізація тощо.

Збройним формуванням є воєнізована група, яка характеризується тим, що незаконно має на озброєнні придатну до використання вогнепальну, вибухову або іншу зброю.

Об'єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 1-4 ст. 260, включає в себе вчинення діянь, які за своїм змістом загалом є аналогічними раніше розглянутим відповідним ознакам інших злочинів, що пов'язані з діяльністю злочинних організацій.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 5 ст. 260, охоплює собою наслідки участі у нападі: 1) загибель людей; 2) інші тяжкі наслідки.

У ч. 6 ст. 260 передбачені умови звільнення від кримінальної відповідальності за створення або участь у діяльності не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування (ч. 1 або ч. 2 ст. 260). Такими умовами є: а) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій; б) повідомлення про існування такого формування чи групи органів державної влади чи органів державного самоврядування.

Зміст вказаних умов такий же, як і відповідних умов звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених ч. 2 ст. 255.

Створення терористичної групи чи терористичної організації... (ч. 4 ст. 258 КК). Організована терористична діяльність, передбачена цією нормою, включає в себе: а) створення терористичної групи чи терористичної організації; б) керівництво такою організацією; в) участь у терористичній організації; г) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Зміст цих ознак такий же, як і зміст відповідних ознак проаналізованих вище злочинів.

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією вбачається в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю постійно - до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв'язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що вчинюються іншими видами злочинних організацій[13, c. 201].

Закон передбачає можливість звільнення винного (крім організатора і керівника) від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією нормою, при певній позитивній посткримінальній поведінці (ч. 5 ст. 258). Його умовами є:

1) вчинення дій, передбачених  ч. 4 ст. 258, у формі участі в терористичній  групі чи терористичній організації  або сприяння їх створенню  або діяльності;

2) добровільне повідомлення  правоохоронному органові про  вчинене;

3) сприяння припиненню  існування або діяльності терористичної  групи або терористичної організації  або розкриттю злочинів, вчинених  у зв'язку із створенням або  діяльністю такої групи чи  організації;

4) відсутність у діях  винного складу іншого злочину.

2.2. Злочини, повязані  з тероризмом.

Тероризмом є суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Терористичний акт (ст. 258 КК). Об'єктивна сторона цього злочину включає в себе вчинення таких дій:

1) застосування зброї, вчинення  вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку. Під  застосуванням зброї при вчиненні  терористичного акту слід розуміти  здійснення прицільних пострілів  чи хаотичну стрільбу в місцях  знаходження людей, нанесення ударів  холодною зброєю. Інші дії, які  створювали небезпеку, — це вчинки, внаслідок яких виникала реальна  загроза настання смерті чи  завдання тілесних ушкоджень, знищення  чи пошкодження майна, перериву  руху транспортних засобів, роботи  підприємств, установ, організацій (застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо);

2) погроза вчинення зазначених  дій (полягає у повідомленні про  намір вчинення терористичного  акту);

3) створення терористичної  групи чи терористичної організації.

Наслідки терористичного акту можуть полягати у:

1) створенні небезпеки  для життя чи здоров'я людини  або заподіяння значної майнової  шкоди чи настання інших тяжких  наслідків (частини 1 і 2 ст. 258). Створення  небезпеки полягає у таких  змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності  заподіяння дійсної шкоди життю  чи здоров'ю, майну, нормальному функціонуванню  транспорту, зв'язку, забезпеченню споживачів  водою, енергією, продуктами харчування  тощо. Реальність загрози визначається  з врахуванням місця та часу  терористичного акту, наявності  людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та  засобів, їх вражаючих властивостей  і потужності тощо;

2) заподіяння значної  майнової шкоди чи інших тяжких  наслідків (ч. 2 ст. 258) має місце при  настанні наслідків у вигляді  знищення чи пошкодження майна, заподіянні реальної шкоди, загроза  якої передбачена ч. 1 ст. 258 КК. Те, чи є майнова шкода значною, визначається з урахуванням вартості  майна, затрат на відвернення  загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпши  внаслідок акту тероризму, характеру  і розміру заподіяної їм шкоди  тощо. До тяжких наслідків віднесено  заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження хоча б одному потерпілому;