Зміст, форми та методи роботи з талановитими дітьми

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

 

Кафедра загальної педагогіки

 та педагогіки вищої  школи

 

Курсова робота

з загальної педагогіки

на тему: «Зміст, форми та методи роботи з талановитими дітьми»

 

 

                                                                                                      Виконала:

                                                                                                   студентка ІІІ курсу

                                                                                                        31 і/п групи

                                                                                                  Касьянова І. О.

  

 

                                         Науковий керівник:                                                                                           

                                                                                             Наумов Б. М.

Харків 2012

Зміст

Вступ.....................................................................................................................3

Розділ І. Теоретичні основи навчання талановитих учнів в умовах загальноосвітньої школи

1.1. Поняття талановитості дитини та її види...................................................5

1.2. Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей..............................8

1. 3. Підтримка талановитої дитини батьками………………………….........12

Розділ ІІ. Практична частина

2.1. Діагностика талановитості учнів в умовах загальноосвітньої школи....14

2.2. Форми і методи навчання талановитих дітей............................................18

Висновки…………………………………………………………………….…..22

Список використаної літератури………………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема обдарованості  в наш час стає все більш актуальною. В сучасному суспільстві все більше виникає потреба в людях, неординарно міркуючих, творчих, активних, спроможних нестандартно вирішувати поставлені завдання та формулювати нові, перспективні цілі. Тому, підтримка, розвиток та соціалізація талановитих дітей є однією з пріоритетних завдань системи освіти.         Аналіз проблеми розвитку таланту в більшості буде визначатися тим змістом, який ми будемо розуміти під цим поняттям.      Талант – це високий рівень розвитку здібностей, що виявляється в творчих досягненнях, важливих в контексті розвиту культури, - перед усім – здібностей спеціальних.             Предмет дослідження – психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей.          Об`єкт дослідження – організація навчально-виховного процесу для обдарованих дітей.          Мета нашого дослідження – виявити психологічні особливості та психічні проблеми обдарованих дітей.        Дана робота написана на ряді джерел. Умовно їх можна розділити на посібники з педагогіки, посібники з психології, наукові статті, журнали та книги, присвячені проблемі талановитості.      До першої групи – посібники з педагогіки – можна віднести книги: Сивашинської Є. Ф. Педагогіка сучасної школи [11], Соціальна педагогіка за ред.. М. А. Галагузової [21] та інші.

Друга група – посібники  з психології – Мухіна В. С. Вікова психологія. Феноменологія розвитку [6], Немов Р. С. Психологія: Підручник для вузів [7], Психодіагностика за ред. Гуревича К.М., Борисової О.М. [17] та інші.               Третя група джерел –– наукові статті - представлені в роботі статтями Попової Л.В. про дитячу обдарованість [8], Савенкова А. І. на тему діагностики дитячої обдарованості як педагогічної проблеми [10] та інші.

Четверта група – журнали - Науково-практичний журнал «Обдарована дитина» [16].

П’ята група - книги, присвячені проблемі талановитості – нами було використано праці таких спеціалістів, як Хуторський А.В. «Розвиток обдарованості школярів: методика продуктивного навчання» [12],   Шумакова Н.Б. Навчання та розвиток обдарованих дітей [13], «Психологія обдарованості дітей та підлітків» за ред.. Н.С. Лейтеса [20] та інше.

Виходячи з проведеного  нами аналізу джерел та літератури, ми можемо зробити висновок, що необхідні  нам питання в достатній мірі відображені в джерелах та літературі, що дає нам змогу їх детально досліджувати.  На основі великої кількості джерел, які стосуються даного питання, ця робота проводить узагальнення та структурно-системне дослідження матеріалу.

Крім того, результати роботи можуть бути використані:

• для подальших досліджень в цій сфері;
• для більш детального вивчення питань, що стосуються роботи з талановитими дітьми;
• при підготовці занять, лекцій, круглих столів з педагогіки.

Робота містить в собі вступ, основну частину, висновки та список використаної літератури. Вступ  розглядає актуальність теми, об’єкт та предмет дослідження, мету та завдання роботи. Основна частина поділяється  на два розділи, які в свою чергу поділяються на підрозділи.  Перший розділ розглядає теоретичні основи навчання талановитих учнів в умовах загальноосвітньої школи. Другий розділ – практична частина.

Розділ І. Теоретичні основи навчання талановитих учнів  в умовах загальноосвітньої школи

1.1. Поняття талановитості дитини та її види

Серед найбільш цікавих і  загадкових явищ природи дитяча обдарованість  традиційно займає одне з провідних  місць. Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда [19, c. 44].          Мало знайдеться в педагогіці проблем, які по кількості досліджень, що тим чи іншим чином її торкалися, можуть зрівнятися з проблемою інтелектуальної обдарованості. Левова частка всіх існуючих тестів присвячена визначенню рівня інтелектуального розвитку, а тому апріорі має справу з інтелектуальною обдарованістю. Водночас у сфері сутнісного визначення поняття справа є далеко неоднозначною.

1. Який зміст поняття "обдарованість".

2. Який зміст поняття "інтелект".

3. Який психологічний  механізм інтелектуальної обдарованості.

Кожне із поставлених запитань потребує не просто окремого наукового  дослідження, а поєднання результатів цих досліджень в якусь єдину теорію. Для цього попередньо слід відповісти на кілька базових запитань:  По-перше, що взагалі означає термін "обдарована особистість"? Який зміст у нього вкладається?         По-друге, що ми чекаємо від інтелектуально обдарованої особистості? Який зміст вкладаємо в це поняття? Які характерологічні риси притаманні саме інтелектуально обдарованій особистості?      Зараз практично маємо гранично протилежні погляди на феномен обдарованості.

Обдарованість виявляється  в перші 10-15 років життя - обдарованість  можна визначити лише за реальними  результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом  внутрішнього саморозвитку особистості  і реалізується незалежно від впливу [8, c. 58].      На перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками. Назвемо ті з них, які виокремлюються більшістю дослідників:

- підвищена пізнавальна активність (О. М. Матюшкін, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон) [20, c. 24];

- здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, О. М. Матюшкін, Р. О. Семенова-Пономарьова);

- підвищений рівень розумового розвитку (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова);

- підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв’язання завдань (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, Н. С. Лейтес) [20, c. 24];

- раннє усвідомлення мети і цілей своєї діяльності ( Ю. З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Р. Екберт);

- почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати себе (Ю. З. Гільбух) та інше.

Представлений далеко не повний список ознак обдарованості все  ж дає змогу виокремити кілька напрямків роботи з виявлення  психологічних механізмів, що визначають найефективнішу роботу обдарованих  дітей порівняно з їх менш успішними  однолітками.       Існує загальна і спеціальна обдарованість [21, c. 71].

Розрізняють обдарованість  технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність [3, c. 67].      Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.           Антинауковими є фаталістичні погляди на обдарованість як на властивість, що нібито притаманна лише деяким «обраним» індивідам. Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом [10, c. 12].  Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.  Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений [18, c. 38].      Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

1.2. Проблеми та реалізація здібностей талановитих дітей        

Проблема обдарованості  завжди привертала до себе увагу широкого кола фахівців - психологів, педагогів, культурологів, мистецтвознавців, історіографів, працівників соціальної сфери та інших спеціалістів [1, c. 162]. У тіні лишаються актуальні питання кваліфікації так званої потенційної обдарованості, шляхи та засоби роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, спрямовані на прогнозування процесу подальшого розвитку їхніх здібностей та можливостей. Проте організація та проведення досліджень, спрямованих на розкриття ранніх проявів обдарованості, творчого потенціалу здібних дітей, потребує насамперед висвітлення сучасних методологічних підходів щодо розв'язання означеної проблеми - підходів, які б ураховували найкращі здобутки попередників і водночас відбивали ті прогресивні зрушення, які відбулися останнім часом у сфері вивчення взаємодії біологічного і соціального, вродженого і набутого - отже, "внутрішнього і зовнішнього"[12, c. 52].         На наш погляд, питання про співвідношення "внутрішнього" і "зовнішнього", вродженого і набутого не можна розглядати лише під кутом зору їх кількісного співвідношення. З огляду на характер зв'язків між зазначеними категоріями та особливості їх впливу на розвиток структур психіки слід вести мову про функціональну роль кожної з цих категорій. Аналіз самотвірної активності обдарованих дітей, творче ставлення до навколишнього світу, переважання внутрішньої мотивації щодо опанування певних видів предметно-практичної діяльності, високий рівень розвитку пізнавальних інтересів та інші суб'єктні чинники, які опосередковують взаємодію зростаючої особистості з її найближчим середовищем, дають підстави вважати, що "внутрішнє" відіграє у цій взаємодії провідну, домінуючу функцію. Воно діє через "зовнішнє" і тим самим змінює себе. Воно, "внутрішнє", опосередковує впливи чинників зовнішнього соціального середовища, асимілюючи їх в тому разі, якщо останні сприяють задоволенню провідних потреб особистості і передусім потреби в творчому самовиявленні та самоствердженні себе як носія здібностей; і, навпаки, чинить опір, "відкидаючи" та "відштовхуючи" саме ті чинники зовнішнього впливу, які не відповідають власним запитам і схильностям.      І, нарешті, ще один аргумент на користь твердження про те, що внутрішнє є домінуючим стосовно "зовнішнього": будь-який розвиток своїм джерелом має внутрішні суперечності. Вони породжують суб'єктну активність, спрямовану на їх подолання, а отже, - і на першопричину виникнення цих суперечностей, тобто, зазвичай, зовнішні чинники. Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до однолітків, що стоять нижче їх у плані розвитку здібностей. Ці й інші особливості таких учнів впливають на їхній соціальний статус, коли вони опиняються в положенні "несхвалюваних". Зрозуміло, слід домагатися зміни такої позиції, і, насамперед, це пов'язано з підготовкою самих педагогів [24].            У цьому зв'язку хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н.Лейтеса, чиї праці є суттєвим внеском у вивчення психіки обдарованих дітей.       Обдарованість - це свого роду міра генетично і дослідно визначених можливостей людини адаптуватися до життя. Основні функції обдарованості максимальне пристосування до світу, оточення, знаходження рішення у всіх випадках, коли виникають нові, непередбачені проблеми, що вимагають саме творчого підходу [10, c.11].

Для обдарованих  дітей характерний випереджальний пізнавальний розвиток [6, с. 54]:

1. Відрізняючись широтою сприйняття, вони гостро відчувають усе, що відбувається в навколишньому світі і надзвичайно зацікавлені у відношенні того, як улаштований той чи інший предмет. Вони здатні стежити за кількома процесами одночасно і схильні активно досліджувати все оточуюче.

2. Вони мають здатність  сприймати зв'язки між явищами  і предметами і робити відповідні  висновки; їм подобається у своїй уяві створювати альтернативні системи.

3. Відмінна пам'ять у сполученні з раннім мовним розвитком і здатністю до класифікації і категоризування допомагають такій дитині накопичувати великий обсяг інформації й інтенсивно використовувати її.

4. Обдаровані діти володіють  великим словниковим запасом,  що дозволяє їм вільно і  чітко викладати свою думку.  Однак заради задоволення вони часто винаходять власні слова.

5. Поряд зі здатністю  сприймати смислові неясності,  зберігати високий поріг сприйняття  протягом тривалого часу, із задоволенням  займатися складними, і навіть  тими, що не мають практичного  рішення задачами, обдаровані діти не терплять, коли їм нав'язують готову відповідь.

Психосоціальна  чутливість [11, c. 109].

1. Обдаровані діти виявляють  загострене почуття справедливості; випереджальний моральний розвиток  спирається на випереджальний  розвиток сприйняття і пізнання.

2. Вони висувають високі  вимоги до себе й оточуючих.

3. Жива уява, включення  елементів гри у виконання  задач, творчість, винахідливість і багата фантазія (уявлювані друзі, брати чи сестри) дуже характерні для обдарованих дітей.

5. Їм бракує емоційного  балансу, у ранньому віці обдаровані  діти нетерплячі і рвучкі.

6. Часом для них характерні  перебільшені страхи і підвищена чутливість.

8. Нерідко в обдарованих  дітей розвивається негативне  самосприйняття, виникають труднощі  у спілкуванні з однолітками.

Фізичні характеристики [13, c. 68]

1. Обдарованих дітей відрізняє високий енергетичний рівень, причому сплять вони менше звичайного.

2. Їхня моторна координація і володіння руками часто відстають від пізнавальних здібностей.

Отже, талант може виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистісних особливостях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 3. Підтримка талановитої дитини батьками

Позитивних результатів  можна досягнути лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили. На жаль, не всі педагоги та батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку.      Одна з головних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних. Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім'ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.       Інший варіант - батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості [7, c. 73]    Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, - неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми. Обдарованість може виявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина буває «середнячком», а то й нижче «середнячка». Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим - неможливо. Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки.           Ряд проблем виникає через те, що батьківська опіка часто виявляється в надмірному заохоченні дитини до якоїсь однієї сфери, наносячи шкоду іншим. Тоді дитина швидко починає розуміти, що в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобоко, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим - це єдиний спосіб заслужити максимум батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприймання, на формування Я-концепції. Наслідком такого ставлення [4, c. 86]:

а) талант може бути «заритий у землю»;

б) розвивається невротичне бажання завжди бути першим;

в) непомірні батьківські  амбіції можуть викликати високий  рівень агресивності та ворожості дітей.

Тому потрібно прагнути того, щоб батьки та педагоги зрозуміли: особистість  цілісна і цінна саме у цілісності, усвідомлення дитиною своєї унікальності, унікальності будь-якої іншої людини допоможе їй «перемагати так, щоб інші теж вигравали». Тим самим можна уникнути невротичних тенденцій.           Оскільки здібності розвиваються в процесі певної діяльності, їх формування більшою мірою за лежить від батьків, розуміння ними суті відповідних здібностей, бажання побачити їх прояви і на дати необхідну допомогу своїй дитині. Головний напрям впливу - сприяння активізації навчаль ної діяльності з метою вияву наявних у дитини здібностей, підтримання інтересу, заохочення досягнень, підтримання впевненості у своїх силах та можливостях.

 

Розділ ІІ. Практична частина

 

2.1. Діагностика  талановитості учнів в умовах  загальноосвітньої школи

Побудова правильної стратегії  роботи з обдарованою дитиною  передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення - її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.          Психодіагностична програма колірного вибору (АПП ЦВ), яка являє собою формалізовану для комп'ютера проективну методику М. Люшера, що адаптована на систему з 7 шкал (одна - восьмикольорова, одна - п'ятикольорова і п'ять - чотирьохкольорові). Усі шкали методики зв'язані між собою і виступають як інтегрований, цілісний показник загальної структури внутрішніх станів випробуваного [22].        АПП ЦВ може використовуватися як у дослідницьких цілях, так і в безпосередній роботі психолога-практика. Програма дає можливість користувачу за досить нетривалий час зробити обробку на комп'ютері комбінацій вибору кольорів досліджуваним і одержати в зручному для експериментатора вигляді їх повну кількісну і якісну інтерпретацію.  Як інструмент психолога-практика АПП ЦВ дає можливість кваліфікувати характер порушень емоційно-вольової сфери, їх механізми і ступінь виразності, встановити потенційні можливості й оптимальні напрямки корекції виявлених дефектів.       Можна використати програму "МІКІГ, яка є модифікованим варіантом методики вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур з метою профконсультування і т. п.   За допомогою цієї програми можна виділити 4 типи спілкування, в яких може виявитись кожний з егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене", "Дитя конфліктне" і т. п. Отримана типологія є досить докладною.            У разі виникнення сумнівів стосовно обдарованості тієї чи іншої дитини вчителі-практики можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід [17, c. 82]— оцінка інтелектуального розвитку та креативності, а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.   Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено. Крім тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостережень за ними. Діагностика обдарованості грунтується на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження спрямовані на виявлення переваг учня, а не на його недоліки.           

Діагностика передбачає [15, c. 45]: а) попереднє психодіагностичне обстеження; б) встановлення причин виникнення психологічних перепон до розвитку; в) типологічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон); г) прогнозування можливих наслідків розвитку; д) розробку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.          Для виявлення обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу.  Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного  стану дитини шляхом власної  оцінки;

3) визначення коефіцієнта  розумового розвитку 10;

4) визначення інтелектуального  розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів  творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних  випадків.

Концепція інтелектуальної  обдарованості має трирівневу структуру:

— компонентний рівень відображає найзагальніші методи пізнавальної діяльності незалежно від конкретного змісту задач і зовнішніх чинників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отримання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, стратегія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

— конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

— контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особливостями.

Інтелектуальна обдарованість  [14, c. 9]є обов'язковою й необхідною для виявлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, енциклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здібностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, критеріями креативності є швидкість продукування ідей, їх оригінальність, метафоричність.    Оригінальність — сила прояву індивідуальності, що є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а креативність — яскраво виражена оригінальність.    Метафоричність — здатність суб'єкта використовувати й конструювати метафори в процесі своєї діяльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. Метафоричність — комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляється в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні порівняння для висловлення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному — просте.

 

 

 

 

2.2. Форми і методи  навчання талановитих дітей

 

Одним з важливих напрямків  діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої  школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.            Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам. учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації [23].         У методах навчання цих учнів мають переважати самостійні роботи, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашнє завдання таким учням повинні мати творчий характер.          Названі моменти у навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організовується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі у масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін., огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими і т.п. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських та інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси та нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.       Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціально-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована, механізована і автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.           «У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь моєї педагогічної системи» – стверджував В.О. Сухомлинський.

Оптимізація процесу  навчання [22]. Оптимізація процесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого (в межах оптимального) функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.

До критеріїв оптимізації  процесу навчання належать [9, c. 50]:

а) ефективність процесу  навчання – результат успішності навчання учнів, а також їх вихованості  і розвитку; б) якість навчання –  ступінь відповідності результатів  навчання вимогам всього комплексу  цілей і завдань навчання, ступінь відповідності результатів максимальним можливостям кожного школяра в певний період розвитку; в) оптимальність витрат часу та зусиль учнів та учителів, відповідність діючим гігієнічним нормам.

Вибір певної структури процесу навчання завжди пов’язаний з прийняттям педагогом рішення про завдання, зміст, форми і методи навчання. Такі рішення приймаються з різним рівнем обґрунтованості, з різною впевненістю в те, що вибраний комплекс засобів є найкращим для даних умов.          Основні вимоги до вибору цілісної структури процесу навчання [2, c. 102]: а) цілісне охоплення процедурою вибору всіх основних компонентів процесу навчання; б) опори на всі принципи дидактики; в) послідовне врахування цілей навчання, можливостей системи, завдань навчання, специфіки змісту і форми його організації при виборі методів навчання; г) врахування діагностичного характеру засобів і видів навчання, їх переважаючої спрямованості на вирішення певного кола завдань, наявність у зв’язку з цим сильних і слабких сторін у кожного з них, необхідність опори на сильні і нейтралізація слабких сторін; д) орієнтація вибору на раціональне розмаїття засобів навчання з метою максимально важливого врахування особливостей учнів і комплексної реалізації всього кола завдань навчання; е) динамічний підхід до вибору структури процесу, що відображає динаміку самої системи, в якій проходить навчання, тобто виключення з практики шаблонної структури навчання для учнів певного класу, зміну характеру навчання з розвитком школярів.          

 

Пізнавальні прагнення обумовлюються базальними потребами людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, їх реалізація відбувається в діяльності, що узгоджує вияв пізнавальних потреб з іншими, підсилюючи або витісняючи їх. Пізнавальні прагнення, реалізовані в пізнавальній діяльності, є засобами самовідновлення та самозбагачення духовно-інтелектуальної сфери людського розвитку. Спонукальні чинники актуалізації пізнавальних потреб і пізнавальної діяльності полягають в усвідомленні мотиву, який містить у собі прийняття мети й зосередження волі [5, c. 12].        Отже найважливішими принципами, що забезпечують методологічну надійність умов розвитку обдарованості, є чинники їх народності та природовідповідності.

 «Пошук талантів» досягає  свого апогею в базовій і  повній середній школі, оскільки  це сприяє визначеності системи  ставлень педагогічних працівників  до різних категорій дітей і підлітків, самоствердженню дорослих (і педагогів, які "виявили талант", і батьків, чиїх дітей "виявили"), і в основному припиняється у вищих навчальних закладах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, Талант розуміється як:  
• високий рівень розвитку здібностей, що виявляється в 
творчих досягненнях (синонім - обдарованість);  
• соціальна характеристика людини, який вніс значний внесок у розвиток культури, промисловості, науки і т.д.        Талант є не стільки науковим, скільки життєвим поняттям, оскільки не існує ні теорії, ні методів діагностики таланту. Про рівень таланту зазвичай судять по продуктам діяльності людини. Однак оцінка новизни, досконалості і значимості продукту з плином часу змінюється. Відповідно змінюється й соціальна характеристика особистості [16, с. 26].      Головне полягає в тому, що обдаровані діти дійсно вимагають особливого підходу, тому що чим вище їхня відмінність від інших дітей, тим багатшї перспективи їх професійного та особистісного розвитку. Але в той же час чим вище рівень досягнень, тим ширше і глибше у багатьох з цих дітей діапазон власних переживань, тим більший тягар власних проблем лягає на їхні плечі і тим важче їм прожити без психологічних втрат своє дитинство.              У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена таким чином, — це уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистості високообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість, у невгамовну потребу трудитися.    У сучасній школі таке малоймовірно, тому що матеріальна база і підготовка вчителів залишають бажати кращого. Хоча, як і скрізь, є творчо обдаровані педагоги, що дають можливість прорости і вирости обдарованим дітям.

Не можу не згадати свого  шкільного вчителя малювання. Його погляд на світ настільки незвичний і оригінальний, що часто залишається не зрозумілим навколишніми.        Обдарованість - це не лише дар, а й випробування для учня. Ясно також і те, що обдарований учень - це теж дар і випробування для вчителя, тобто той пробний камінь, спіткнувшись об який, можна впасти і розбитися або, навпаки, подолавши біль і здивування, піднятися на більш високий рівень професійної свідомості та особистісного становлення.     Таким чином мета нашої курсової роботи досягнута. Робота не претендує на повноту дослідження. Проект роботи може бути використаний в роботі педагогів додаткової освіти з інтелектуально обдарованими дітьми.