Зміцнення та розширення законодавчої бази з туризму

антимонопольного законодавства;  
- забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;  
- підтримка розвитку туризму в реґіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;  
- організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;  
- розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.  
    Державне регулювання в туристичній галузі здійснюється шляхом:  
• прийняття нормативно-правових актів щодо процедур здійснення туристичної діяльності;  
• ліцензування туристичної діяльності, сертифікації послуг та контролю за дотриманням вимог чинного законодавства в цій сфері;  
• виділення бюджетних субсидій на розробку і реалізацію державних програм та фінансування заходів з пропагування туристичних можливостей України;  
• сприяння просуванню національних туристичних послуг через участь вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності в міжнародних заходах.

    Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

    Обєктом дослідження даної курсової роботи є роль державної політики в галузі туризму, її сучасний стан та перспективи її розвитку у майбутньому.

 

 

 

1. Державна політика розвитку  туристичної галузі в Україні

1.1 Правова сторона державної підтримки розвитку туризму

    Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

    Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється різними шляхами, одним з найважливіших державних регуляторів є правове регулювання розвитку туризму. Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

    Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової  бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних

надходжень, захист законних прав та інтересів  туристів і суб'єктів туристичної діяльності,  визначення їх обов'язків і відповідальності. Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм  власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

    Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури  та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається на політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України [8].   

    Основними напрямами державної політики в галузі туризму є: 

• залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного  дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем,  організація оздоровлення населення;
• забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення  туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи  туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; 
• створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного  законодавства України, міжнародних норм і правил;
• захист прав та інтересів держави в галузі туризму; 
• створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного,  прикордонного та інших видів контролю; 
• створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; 
• запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей,  підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; 
• заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної

 

         індустрії;

• встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; 
• впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; 
• визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; 
• створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва  незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; 
• забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; 
• підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів,  створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; 
• організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; 
• розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь  у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх  і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

    Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму". 
В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є:

    - залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною

спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; 
- забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;  
- створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; 
- захист прав та інтересів держави в галузі туризму; 
- створення сприятливого для розвитку туризму податкового, 
- валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; 
- створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму; 
- запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; 
- заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; 
- встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; 
- впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; 
- визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; 
- створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; 
- забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; 
- підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; 
- організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму,

 підготовки, перепідготовки та  підвищення кваліфікації туристичних  кадрів; 
- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Про визнання вагомості  туризму, його впливу на розвиток життя  країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року «Про підтримку  розвитку туризму в Україні» та від 14.12.2001 року «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у  галузі туризму». В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із законом України «Про туризм»  основними напрямами державної  політики в цій сфері є :

• залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення із історико – культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення.
• Забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму.
• Створення та вдосконалення нормативно – правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України.
• Захист прав та інтересів держави у галузі туризму
• Створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю.
• Створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму.
• Запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення.
• Заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної

 

індустрії.

• Встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму.
• Впровадження системи статистичної звітності суб’єктів туристичної діяльності.
• Визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму.
• Створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства.
• Забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна.
• Підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії.
• Організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів.

    Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток. 
Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює

практику застосування законодавства  та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; 
- визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання; 
- координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон; 
- організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;

    Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; 
- організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму; 
- бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

    Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством. До норм загального законодавства належать:

• Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії;
• Закони України  "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища;

 

• Закони України  "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України";

Закони України  "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

Закони України  "Про страхування";

Закони України  "Про рекламу";

Закони України  "Про державний кордон України";

Закони України  "Про охорону навколишнього природного середовища";

Закони України  "Про правовий статус іноземців";

Закони України  "Про підприємництво";

Закони України  "Про підприємства в Україні";

Закони України  "Про охорону культурної спадщини" тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Місце програми розвитку туризму в Україні в загальнодержавній підтримці туристичної галузі

    Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року. 29 квітня 2002 р. було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки». Основною метою Програми є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

    Основними завданнями Програми є:

- забезпечення сталого  розвитку туристичної галузі  та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

- підвищення рівня  життя громадян і створення  додаткових робочих місць; 

- збільшення частки  очікуваних доходів від туристичної  галузі у державному бюджеті;

- підвищення іміджу  держави на міжнародному рівні. 

    Програмою визначаються такі напрями розвитку туризму:

- удосконалення  системи управління галуззю; 

- удосконалення  нормативно-правової бази туристичної  діяльності;

- зміцнення матеріальної  бази туризму; 

- розширення міжнародної  співпраці у туристичній галузі;

- підвищення якості  та розширення асортименту туристичних  послуг;

- поліпшення транспортного  обслуговування;

- підвищення ефективності  використання рекреаційних ресурсів  та об'єктів

культурної спадщини;

- поліпшення інформаційного  та рекламного забезпечення;

- провадження ефективної  інноваційної діяльності та створення  наукової

бази туризму;

 

- поліпшення кадрового забезпечення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Оцінка державної політики в галузі туризму

2.1 Сучасний стан державної політики  в галузі туризму

    Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристичною індустрією в цілому збереглася. Однак все наочнішими ставали

її недоліки, повязані насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджувалася і закордонним досвідом. Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалізація державної політики у цій сфері та відповідальність за її

подальший розвиток напрямку підвищення конкурентної спроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку, забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.

    Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед  Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавньої ліквідації. 

    Цілком природно, що і у туризмі невизначеність щодо державного управлінського механізму як категорії менеджменту існує не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає ґрунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб’єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.

    Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом «Про туризм». Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання

стратегічних рішень державних органів  влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.

    Недостатня увага приділяється такими факторами підвищення туристичної привабливості держави, як спрощення прикордонних і митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.

    Незважаючи на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його

організаційної  структури. Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому «спілкуванні» з державними органами влади.

    Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і зі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси. Окрім підвищення ефективності управління, така політика, особливим чином акцентована на певних регіонах і територіях,

може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об’єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слаборозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

    На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн [16]. В Україні є об’єктивні передумови, щоб увійти до найбільш розвинутих у туристичному відношенні країн світу. Адже держава має вигідне геополітичне розташування, володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом. Саме тому туризм для України може стати дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, залучення широких верств населення до пізнання культурно-історичної спадщини. Розвиток туристичної діяльності залежить від комплексу умов: природно-географічних, історико-політичних, соціально-економічних, демографічних, що склалися у суспільстві, і факторів, які їх визначають. Останні прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів розвитку туризму можна віднести географічне положення регіону, політичні відносини між країнами, міжнародний розподіл праці, рівень цін на міжнародному ринку та в різних країнах, співвідношення валют тощо. Визначальними є внутрішні фактори розвитку туризму.  
    Особливістю туризму є його багатофункціональність. Він активно впливає на життя людей, організацію їх праці й відпочинку, а відтак на економічний та соціальний розвиток суспільства. Основними функціями туризму є: економічна,

соціальна, оздоровча або рекреаційна, виховна, соціокультурна, екологічна та політична. Ці функції проявляються як на рівні окремої особистості, так і на рівні суспільства  в цілому.  Особливо слід відзначити економічну функцію, завдяки якій туризм виділився в окрему галузь господарства, що приносить високі прибутки, активно  сприяє економічному розвитку суспільства, підвищенню якості життя його членів.  Питанням розвитку туризму загалом та в Україні приділяли увагу значна кількість вчених, однак для визначення ефективної політики у сфері туристичної діяльності надзвичайно актуальним залишається питання розбудови системи її аналізу, яка б надавала найбільш точну та достовірну інформацію про стан та динаміку розвитку галузі. Для характеристики стану розвитку туристичної діяльності дуже важливе значення має першочергове визначення системи показників туризму, взаємозв’язків між ними та порядку їх розрахунку. Всю сукупність даних показників можна поділити на наступні групи:

- показники моніторингу  туристичного ринку;  
- показники, що характеризують туристичні ресурси;  
- показники фінансово-економічної діяльності турфірми.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Механізми реалізації державної політики в галузі туризму

   Аналіз, проведений Всесвітньою Туристичною Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов'язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов'язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства.

    За результатами дослідження виявлено, що механізм реалізації туристичної політики держави включає:

1) складання цільових  програм з розвитку туризму  на рівні держави і регіонів;

2) розробку конкретних  заходів щодо досягнення поставленої  стратегічної мети;

3) державне регулювання  розвитку туристичної галузі.

    Отже, державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механізмів реалізації політики держави в галузі туризму. Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

    Ефективне державне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання цієї галузі залишаються недостатньо розробленими. Бракує робіт, присвячених як

теоретичному осмисленню зазначених питань, так і розробці науково  обґрунтованих практичних рекомендацій щодо державного регулювання туристичної  галузі на національному, регіональному  та місцевому рівнях. Вироблення стратегії  розвитку туристичної галузі і створення  умов для її ефективного впровадження є складним завданням. Для успішного  його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн.

    Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, виділяють три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.

    Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової "самоорганізації". Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі.

    Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо.

    Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в "надрах" певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву "європейської". Доцільно розглянути європейську модель докладніше, оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Особливої актуальності дослідженню даної моделі надає не лише ситуація глобальних трансформацій у сучасному світі, але й вибір Україною європейського вектора розвитку, необхідність побудови в ній

 

демократичного, відкритого громадянського суспільства.

    На регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.