Змія і дракон у культурах Давнього та середньовічного Сходу

27

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

__________________________________________________________________

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра журналістики

Федина Єгор

Змія і дракон у культурах

Давнього та середньовічного Сходу

курсова робота

студента першого курсу

спеціальності «журналістика»

другої групи

денної форми навчання

Науковий керівник –

доц. Верещагіна Н. В.

Одеса – 2011

ПЛАН

№ стор.

Вступ              3

Розділ І. СИМВОЛ ЗМІЇ В СХІДНИХ КУЛЬТУРАХ              5

Розділ ІI. ДРАКОН ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ СИМВОЛ

СХІДНИХ КУЛЬТУР              10

2.1. Особливість символу дракона в китайській культурі              10

2.2. Використання символу дракона в китайській міфології,

звичаях, побуті              13

Розділ ІІІ. ДРАКОНИ В ІНШИХ КРАЇНАХ СХОДУ:

В'ЄТНАМІ, КОРЕЇ, ЯПОНІЇ              17

Висновки              25

бІБЛІОГРАФІЯ              27

ВСТУП

Символи змії та дракона відомі у всіх світових культурах. Але є велика різниця між сприйняттям цих символів у свідомості західної та східної людини.

Дракони та змієподібні істоти – невід’ємна частина культури Давнього та Середньовічного Сходу. Якщо змія в європейській культурі була символом зла, спокуси, і, в певному сенсі, навіть Диявола (згадаймо біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю), то в східній культурі змія була символом мудрості, вічності, циклічності Всесвіту, божественних сил.

Так і дракон: в західних культурах вважався злим кровожерливим чудовиськом, на Сході ж він був добрим та шляхетним, часто навіть заступником цілих міст. Його зображення було щасливим талісманом.

Символ змії особливо вшановувався в Індії, а в Китаї та його культурних наступниках – Кореї та Японії – центральним символом був Дракон.

У Китаї фігурками драконів позначалися сходи, якими міг пересуватися тільки імператор. У Японії зображення драконів можна зустріти у великій кількості в буддійських храмах. Дракони часто зображуються разом з феніксом, що символізує довге й щасливе життя.

Ви коли-небудь цікавилися різницею між китайськими, корейськими і японськими драконами? У кожній з цих країн дракони, на перший погляд, здаються однаковими, але це не так. Зверніть увагу на їхні пальці. У китайського дракона їх п'ять. У корейського – чотири, а в японського – три. Населення кожної з цих країн має своє пояснення такій обставині.

У Китаї дракон – центральна фігура практично у всіх міфах і легендах. Китайці вважали, що дракони з'явилися саме в їхній країні й завжди мали п'ять пальців. Дракон – дружелюбна тварина, що любить помандрувати. Але чим далі йде дракон від Китаю, тим більше пальців він втрачає. Так, коли він добрався до Кореї, у нього вже залишалося чотири пальці, а коли він, нарешті, добрався до Японії, він втратив ще один палець, і в нього залишилося тільки три. Це також пояснює, чому дракони так і не добралися до Європи й Америки – в них просто не вистачило пальців зайти так далеко.

В Японії відносно драконів думали приблизно те ж, що й у Китаї. Але японці були абсолютно впевнені, що дракон родом з Японії. Вони згодні з тим, що дракон – тварина, що любить подорожувати. З тією різницею лише, що чим далі подорожує дракон, тим більше пальців у нього виростає. І тому, коли він добрався до Кореї, у нього вже було чотири пальці, а коли він прийшов у Китай, у нього виріс п'ятий палець. Зрозуміло, що дракон не пішов далі Китаю — нові й нові пальці заважали йому рухатися.

В східних драконів немає крил, незважаючи на те, що їх часто зображують серед хмар або такими, що спускаються з неба. Саме тому драконам доводиться подорожувати пішки й відчувати такі труднощі зі своїми кінцівками.

У Кореї існує аналогічна версія про походження драконів. Корейці точно знають, що дракони вперше з'явилися в Кореї. І в дракона споконвічно було чотири пальці. Але щораз, коли дракон рухався на Північ або Схід — він втрачав пальці, а коли на Південь або Захід — здобував. Якби він відправився на Захід, у Європу, у нього виросло б стільки пальців, що він не зміг би рухатися. Якби він направився на Схід, в Америку, то він дуже незабаром втратив би всі пальці й, знову ж, не зміг ходити.

Це тільки одне міфічне уявлення, щодо драконів. В цій курсовій роботі ми спробували розкрити сутність символу змії та дракону в культурах Давнього та Середньовічного Сходу, навести приклади використання цих символів в літературі, звичаях, побуті.

Перший розділ цієї роботи присвячений символу змії в східних культурах, в другому розділі детально розглядається китайський дракон, як центральний символ китайської культури, третій розділ присвячується драконам в уявленні корейців в’єтнамців та японців.

РОЗДІЛ I

символ змії в східних культурах

Змій, змія, як символ, представлений майже у всіх міфологіях. Це символ, що пов’язаний з родючістю, землею, жіночою родючою силою, водою, дощем – з одного боку, і домівкою, вогнем (особливо небесним), а також чоловічим запліднюючим початком – з іншого [5; с. 154].

У найдавніших цивілізаціях Сходу змія – уособлення мудрості. Модифікацією образа змії є дракон (напівзмій, напівптах). Змія, що скидає шкіру, вважається символом безсмертя. Пересуваючись, змія утворює синусоїду (сигмовидну лінію), а в стані спокою скручується в спіраль, завдяки чому втілює циклічний ритм існування й потенційну енергію, силу.

Гностичний Уроборос, змія, що кусає свій хвіст, ілюструє зв'язок образа змії із символікою кола й підкреслює подвійність останньої. Аналогом Уробороса на Сході є індійський змій Ананта-шеша, який обвиває в кільце черепаху (курму), на спині якої стоять чотири слони й тримають на собі світ.

Ананта-шеша (санскр. «нескінченний Шеша») – одна з форм Бога в індуїзмі й ведичній релігії – тисячеголовий змій, цар всіх нагів. Шеша виступає уособленням вічного часу. Згідно «Бхагавата-пурані», Шеша – це аватара Вішну, він також відомий під імя’м Санкаршана. У Пуранах описується, що Шеша підтримує на ковпаках своїх голів всі планети Всесвіту й постійно зайнятий оспівуванням слави Вішну своїми незліченними вустами.

Ананта-шешу зазвичай зображували як гігантського змія, що згорнувся кільцями в космічному просторі й плаває у водах всесвітнього океану. Його кільця виступали місцем відпочинку для Вішну та його вічної дружини Лакшмі. Шешу зображують пятиголовим, семиголовим, а найчастіше– з безліччю голів, на кожній з яких він носить оздоблену дорогоцінними каменями й візерунками корону.

Ананта-шеша тісно асоціювався з Вішну. Його ім'я в перекладі означає «те, що залишається», і походить від санскритського кореня -шиш-: після того, як Всесвіт руйнується наприкінці кожної калпи, Шеша залишається незмінним.

Згідно «Махабхараті», батьком Шеши був ріші Кашьяпа, а матір'ю – Кадру. В одній з пуранічних історій, Шеша дає гору Мандару дівам й асурам, щоб ті використали її як колотівку для збовтування молочного океану [8; с. 126-130].

В індійській міфології Шеша описувався так: «Під сім'ю пекельними світами живе змій Шеша. Це Вішну в образі, у якому переважає темрява. Істота це називається також Ананта („бескінечний“) і шанується мудрецями й богами. У нього тисяча голів, прикрашених свастикою; тисячі дорогоцінних каменів у його короні висвітлюють всі сторони Всесвіту. Він носить одну сергу, діадему й вінок і світиться, як білі гори, вершини яких покриті полум'ям. У своєму темно-синім одіянні він нагадує гору Кайлас із небесною Гангою, що спадає по схилах. Шеша тримає на голові увесь світ, як блискучу діадему»[1, с. 212].

На честь Ананта-шеши названа столиця південноіндійського штату Коралу –  місто Тіруванантапурам (у перекладі означає «Місто Бога Ананти»).

У більшості вайшнавських храмів Південної Індії божество Вішну лежить на кільцях скрученого змія Ананта-шеши. Клаус Клостермайєр вважав, що філософське тлумачення цього образу дає можливість зрозуміти історію з погляду філософії індуїзму, відповідно до якої історія не обмежується людською історією на планеті Земля або історією одного окремо взятого Всесвіту: існує незліченна кількість всесвітів, у кожному з яких постійно розвертаються якісь події. Ананта-шеша є уособленням вічності, а кожний з витків його скрученого тіла символізує один із всесвітів матеріального світу з його історією.

Нaгі, в індуїстській міфології, напівбожественні істоти зі зміїним тулубом і однією або декількома людськими головами. Нагі – діти Кадру, дружини Кашьяпи. Вони постійно ворогували із птахами та їхнім царем Гарудою, що був породжений іншою дружиною Кашьяпи – Вінатою. Вважалося, що нагам належав підземний світ – патала, де перебувала їхня столиця Бхогаваті й де вони стерегли незліченні скарби землі. Нагі вшановувалися як мудреці та маги, здатні оживляти мертвих і міняти свій зовнішній вигляд. У людському вигляді Нагі часто живуть серед людей, причому їхнї жінки – нагіні, що славляться своєю красою, нерідко стають дружинами смертних царів і героїв. Так, на дівчині-нагіні одружився герой «Махабхарати» Ашваттхаман, син Дрони; царівна-нагіні Улупі була дружиною Арджуни, а нагіні Кумудваті – дружиною Куші, сина Рами.

Також в Індії змія символізує енергетичні канали. «Енергетичний» аспект образу найбільш яскраво ілюструється йогичними уявленнями про Кундаліні, змії в тілі людини. Кундаліні, що згорнулася кільцем і перебуває в низу хребта – аналога світової вертикалі, у результаті спеціальних практик пробуджується й направляється нагору через чакри, поки не досягає верхньої з них; у цей момент людині відкривається Абсолют. Можливо, ця концепція в символічній формі передає ідею про необхідність натхнення матеріального початку [5; с. 154-155].

В корейській міфології змії були родичами драконів. Їх називали Імугі. Існує безліч переказів, присвячених Імугі: у деяких, наприклад, говориться, що вони – безрогі істоти, схожі на драконів, однак через накладене на них прокляття, стати драконами вони не можуть; також можна знайти згадку про те, що Імугі – це свого роду «личинка» дракона, якій потрібно тисяча років для того, щоб стати повноцінним драконом. Вони зображалися у вигляді гігантських добродушних змій, схожих на пітонів. Вважалося, що живуть Імугі у воді або печерах. За переказами, зображення Імугі приносять удачу.

Також в корейській міфології присутній ще один образ змії. Це Курон’ї – велика змія. Вважалося, що присутність Курон’ї в будинку – щасливий знак: вона приносить багатство й довголіття родині, що живе в будинку, тому що в її голові зароджується блискучий дорогоцінний камінь, завдяки якому вона живе понад тисячу років.

Фантастичні змії-стражі із чотирма крильми з боків, з роздвоєними язиками, довгими тілами зображувалися на корейському бойовому прапорі. У давньокорейських племенах змія була одним з тотемів. Курон’ї також персонаж шаманської міфології [6; с. 107].

У давньокитайській міфології був образ змія Вейше («змій, що звивається»), також його називали яньвей або вервей. Це двоголова змія, що жила на горі Цзюішань («Гора Дев'яти сумнівів»). В «Книзі гір і морів» говориться: «Є божество, обличчя в нього людське, тіло змії. Тулуб його роздвоєний подібно голоблям, праворуч і ліворуч голови. Воно носить фіолетові одяги й червоні шапки». Вважалося, що хто спіймає Вейше та скуштує його м'яса, стане могутнім правителем. У трактаті «Чжуан-Цзи» (IV ст. до н. е.) Вейше описується як істота довжиною в голоблю й товщиною з маточину, одягнена у фіолетовий одяг та червоні шапки. Той кому пощастить побачити Вейше, стане правителем. За іншою версією, навпаки, хто побачить, помре в ту ж мить. В «Критичних судженнях» Ван Чуна (І ст. н. е.) розповідається про хлопчика Суні Шуао, що не злякався Вейше, вбив його та закопав, щоб змія більше не попадалася нікому на очі. Суні Шуао не тільки не вмер, але став згодом міністром.

Також китайці вважали, що існувало дев’ять вимерлих видів «родичів» драконів, які виглядали як змії. Вони вшановувалися в Давньому та Середньовічному Китаї, їх образи часто використовувалися як елементи оздоблення або талісмани:

1.      Пу-Лао – його вирізали у верхній частині дзвонів і гонгів, що говорило про його «звичку» голосно кричати під час атаки його найголовнішого ворога – кита;

2.      Чіу-Ніу вирізався музикальних інструментах через свою любов до музики;

3.      Пі-хсі вирізався у верхній частині кам'яних табличок через свою любов до літератури. Також він використовувався як п'єдестал для надгробних каменів. Це річковий бог, наділений надприродною силою;

4.      Па-хся вирізався в нижній частині кам'яних пам'ятників, тому що вважалося, що він здатний піднімати величезну вагу;

5.      Чао-Фенг вирізався на карнизах храмів, тому що вважалося, що дракон завжди насторожі, пильний і готовий до зустрічі з небезпекою;

6.      Чих-Вен вирізався на перилах мостів через свою тягу до води. Також його зображення можна побачити на дахах будинків, тому що вважалося, що він здатний уберегти житло від пожежі. Він стоїть насторожі, з розкритою пащею, й іноді символічно зображується у вигляді фігури риби з піднятим хвостом;

7.      Суан-Не вирізався на троні Будди через свою схильність до відпочинку. Так само його ототожнюють із Чих-Цу, тобто із символічним левом;

8.      Йай-Цу вирізався на поверхні леза шаблі в місці, де лезо з'єднується з рукояттю. На шаблі він зображувався через свою тягу до битви й тому що дракони – майстри в бойових мистецтвах;

9.      Пі-кан вирізався на воротах в'язниці, тому що мав схильність до суду й суперечок і любив використовувати свою силу й енергію в стані гніву. Має лускаті груди й ріг [9; с. 165-169].

Отже, ми можемо зазначити близькість образів змії та дракона у східних культурах. Часто змії були родичами, або пращурами драконів.

На відміну від західного трактування образу змії, на Сході вона була позитивним символом, символом мудрості, безперервності історії Світу, циклічності, часу.

Змія найбільш вшановувалася в Давній та Середньовічній Індії, в міфології вона проявлялася через образи змієподібних напівбожествених істот Нагі, та їх цара – Ананта-шеши. Також в індуїзмі змія асоціювалася з головним енергетичним каналом людини – каналом Кундаліні.

РОЗДІЛ IІ

Дракон як центральний символ культури китаю

2.1.           Особливість символу дракона в китайській культурі

Із давніх-давен з усіх східних культур дракон найбільше шанується в Китаї. Саме дракони займають центральне місце в китайській міфології і вважаються символами нації. Ми ближче знайомі із драконами західноєвропейськими — злими, кровожерливими й просто жадібними. Китайські дракони — зовсім інші, хоча, на думку вчених, вони і є предками європейських.

Східний дракон не є жахливим монстром, плодом середньовічної уяви. На Сході він є генієм і символом сили й доброти. Дракон –  це дух змін, а тому дух самого життя. Він ховається в печерах неприступних гір, або поринає в недоступні глибини моря, очікуючи там часу пробудження й дії. Він розкривається в грозових хмарах, він умивається своєю гривою в мороці вирів. Його пазурі у вигинах блискавок; його луска починає іскритися в корі соснових дерев. Його голос чується в урагані, що котиться по ослабілому лісі пробуджуючи його до нової весни.

Дракон у Китаї, в Піднебесної, був, за звичаєм, істотою доброю, шляхетною, милостивою до людей. За це китайці своїх драконів любили та шанували. Серед багатьох титулів імператора найбільш почесним був «живий дракон». Імператорський трон іменувався «драконовим престолом». На гербі держави красувався саме дракон.

Легендарний правитель Китаю Фусі ввів чини й ранги для чиновників і кожному із класів призначив особливого драконового охоронця. Так, парадний одяг чиновників вищого, сьомого рангу прикрашав вишитий золотими нитками дракон Лунг, у якого на лапах було по п'ять пазурів. На одязі менш високопоставлених осіб був вишитий дракон Ман, що мав усього чотири пазури.

Дракони поділялися не тільки за кількістю пазурів. На вищій сходинці драконової ієрархії стояли дракони, що вміють літати. У них у підпорядкуванні перебували духи-дракони. Потім — земні дракони: вони колись були літаючими, але по різним причинам втратили таку здатність. Замикали список підземні дракони, чиїм обов’язком була охорона скарбів.

Але й це ще не все. Китайці поділяли драконів на жовтих — Хуан,
зелених — Цин, червоних — Чжу, білих — Бай і чорних — Сюань, на лускатих — Цзяо, рогатих — Цю й безрогих — Ні. Були розподіли й більше детальні: Юнь-чи — хмарний безрогий дракон, Юнь-цю — хмарний рогатий.

Уявлення про драконів тісно пов'язані з погодою та врожаєм. Більшість драконів відповідні якому-небудь певному природному явищу. Найчастіше східних драконів відносять до позитивних або нейтральних сил, але, нарівні з добрими, існують і злі дракони, що гублять урожай і які насилають хвороби. Зазвичай таке трапляється, коли смертна людина наносить образу драконові. І тоді помста розгніваного дракона жахлива. Існує легенда, що одна із найкатастрофічних повеней в Азії була викликана розгніваним драконом. І все ж найчастіше китайці ставилися до драконів як до захисників. У Гонконзі навіть існує легенда, що місто охороняють дев'ять драконів, що живуть у водах Коулуна.

Дракони відігравали важливу роль у китайській зоології. Як стверджує древній рукопис, «10 тисяч істот, пернатих, покритою вовною, лускатих і панцирних, пішли від драконів» [10; с. 13-16].

Жителі Піднебесної досить добре уявляли собі дракона і його звички. Приведемо опис драконів зі стародавнього словника. Словник «Шовень» (I століття нашої ери) розповідає про дракона наступне: «Дракон — найдовша з лускатих істот. Може зникнути, може з'явитися, може стати тонким, може стати величезним... У день весняного рівнодення злітає в небо; у день осіннього рівнодення поринає в безодню…Дракон поринає в зимову сплячку. Якщо дракон узимку не засне, холод уб'є його…Дракон може направляти хмари й дощ. Він вдихає повітря й видихає хмару».

Вміння визивати хмари й дощ, напевно, одне з найважливіших його здібностей: дракони курують стихіями — дощами, вітрами, припливами. Якщо дракони вступають один з одним у битву — на землю обрушується страшна злива. Коли дракон, перебуваючи в небі, хоче пити, він притягає до себе воду — і на море встають величезні хвилі й утворяться смерчі.

Дракон у Китаї персоніфікує «шень» – дух, найвищу життєву енергію. Це поняття широко використовується в китайських традиційних бойових мистецтвах. Субстанція цзин народжує енергію ци, енергія ци трансформується в шень. Якщо людина навчилася «переплавляти» ци в шень, воона стає подібною до дракона, що літа меж землею й небом[4; с. 54-57].

Існує три основних види драконів: Лунг, що вважається найбільш могутнім і живе в небі, Чи – дракон без рогів і живучий в океані й, нарешті, Чіао – дракон, що покритий лускою й живе на болотах і в барлогах у горах. Однак, тільки існування дракона виду Лунг вважається найбільш достовірним. Цей дракон описується так: «Він має сім схожих рис, або форм, що нагадують форми інших тварин, а саме: голову верблюда, роги оленя, очі кролика, вуха корови, шию змії, черево жаби, луску коропа, пазурі яструба й лапи тигра. На спині він має гребінь із вісімдесяти однієї луски; лусочки на шиї спрямовані до голови, а ті, що на голові, розташовані у вигляді гребенів гірського ланцюга. На кожній стороні його пащі ростуть вуса, а з підборіддя звисає борода, на якій і перебуває яскрава перлина. Він не має слуху. Саме тому глухих людей називають «лунг». Його подих виривається з пащі як хмара, а іноді перетворюється у воду, а в деяких випадках у вогонь. Його рев нагадує звук брязкоту мідних тазів» [2; с. 104].

Цей тип дракона має кілька різновидів. Деякі мають роги, хоча деякі безрогі; деякі не мають луски, а інші без крил. Загальноприйнятою думкою залишається те, що дракон, будучи священною твариною, умирає по своїй добрій волі. Харчується він м'ясом ластівок. Тому люди, що полюють на дракона під час дощу, при цьому кидають у воду ластівок.

Чіао, що живе в болотах і барлогах, мало чим відрізняється від драконів, що живуть у небі. Він описується як дракон, що має невелику голову й шию, без рогів, із грудьми яскраво червоного кольору. На спині цього дракона зелені смуги, а боки в нього жовті. Він має чотири лапи, а в деяких випадках схожий на змію. Довжина ж його біля чотирьох метрів.

Східні дракони зазвичай зображуються з  перлиною (що висить на шиї, в роті або ж дракон тримає її в пазурях) [4; с. 60].

2.2.           Використання символу дракона в китайській міфології, звичаях, побуті

Дракони здавна були для китайців істотами звичними. За свідченням древнього автора Сімі Цяня, деякі родини навіть вирощували драконів: «Якийсь Дун, що знав секрет годівлі й приручення, одержав від імператора титул дракона, що годує».

А от інша історія: «Коли правитель Кун Цзя зійшов на престол, з неба до нього спустилися два дракони. Кун Цзя не знав, як їх утримувати, і призначив доглядачем якогось Лю Лея». Цей Лю Лей виявився шарлатаном, доглядати за драконами не вмів, і самка дракона швидко загинула. Лю Лея стратили, знайшли іншого доглядача, більш досвідченого. У результаті драконів самець «незабаром знову став веселим і бадьорим, грався в басейні. Кун Цзя любив годувати дракона».

Не тільки прості люди, імператори, мандарини, полководці, письменники й художники, але й серйозні вчені вірили в існування добрих чудовиськ і навіть могли це логічно довести. Один «сучасник драконів» Ван Чун міркував у такий спосіб: «Дракон має форму. Якщо він має форму, то може рухатися. Якщо він рухається, то повинен їсти. Якщо він їсть, то має матеріальну природу. Істота, що має матеріальну природу, реальна» [9; с. 103].

Круглий червоний предмет, що здавався невід'ємним атрибутом драконів, по-різному трактувався як сонце, місяць, символ грому, як емблема подвійності природи, як зерно сили (втрата якого супроводжується збитком сили) або «нічна сяюча перлина», що професор Гайс визначав як алмаз або рубін. Символом китайської зброї, починаючи з імператора Хана й аж до часів династії Чінг, була пара драконів, що борються за володіння цією перлиною. «Міністр Чі держави Ліанг маркіз Суі, подорожуючи за кордоном, у дорозі знайшов поранену змію. Міністр надав їй медичну допомогу й фактично врятував її життя. Після цього, знову в подорожі, якось увечері, він побачив змію, що тримає в пащі чудову перлину. Говорять, що коли маркіз наблизився, змія звернулася до нього зі словами: «Я син Його Величності Дракона. Під час перетворення я був поранений і Вам, Сірий, я зобов'язаний тим, що Ви врятували мені життя. Як подяка за Вашу доброту я приніс цю перлину» Міністр прийняв цей дарунок і приніс його своєму монархові. Той поклав перлину у своєму холі, де, завдяки їй, ніч перетворюється в день» [2; с. 104].

Перлина в лапах дракона (звичайно червона) це куля внутрішньої енергії, це життя дракона й будь-якої іншої істоти. Сила перлини визначає можливість дракона літати, проникати в інший світи, приймати різний вигляд. Вирощування перлини дуже тривалий і кропіткий процес, і тільки ця перлина має цінність для драконів і багатьох буддійських святих і покровителів. «Покажи свою перлину, і я скажу, хто ти» - так можна перефразувати відому приказку на китайський лад. Для того, щоб дракон з'явився, необхідно самому володіти потужною перлиною, тільки її світло може зацікавити дракона й він з’явиться в цьому світі, щоб посприяти її власникові.

Дракони були невід’ємною частиною і звичайного китайського побуту. Про них складалося безліч міфів та легенд. Їх зображення використовувалися для прикрашання житла, як талісмани та емблеми.

Зображення драконів – незмінний атрибут прикраси храмів. Найулюбленіше місце драконів – на даху. Розміщують їх там для того, щоб дракон поглинав погану енергію.

Також дракон – це символ творчого початку. «Стрибок дракона, крик фенікса» – так образно називають китайці великий талант, непересічні здатності. І навпаки – вираз «дракон кружляє, мчиться фенікс» означає талант, що не отримав визнання.

В Середньовіччі китайські автори об’єднали декілька фантастичних створінь, деякі з яких уже давно з'являлися в китайській скульптурі або декоративно-прикладному мистецтві, під загальною назвою «Дев'ять синів дракона». Існує декілька таких списків, але найвідоміший такий:

      Бісі любить носити вагу, і тому на нього ставлять стел;.

      Чивень любить ковтати, і тому його розміщують на краю даху, щоб він проковтував всі дурні думки;

      Пулао любить кричати, і тому за нього вішають дзвони;

      Біань могутній і любить юстицію, і тому його розміщують над тюремними дверима;

      Таоте – загадкове стародавньє чудовисько, що любить їсти, і чия маска з'являється на посуді для жертвоприносин династій Шан і Жоу;

      Бася любить воду, і тому його розміщують на опорах мостів, у джерел, тощо;

      Язи – хижий звір, що любить убивати, і тому ним прикрашають рукоятки холодної зброї;

      Суаньні любить сидіти, і тому його зазвичай розміщують сидячим в ногах Будди або бодхисатви;

      Цзяоту схожий на морську раковину й не любить, щоб його турбували; тому його поміщають на дверні ручки або пороги [10; с. 16].

Із часів вступу на престол імператора Као Цу династії Хан (206 рік до н.е.), символом імперської влади був дракон з п'ятьма пазурами. Імператорський трон, його одяг, предмети домашнього побуту тощо, були із зображеннями цього лускатого чудовиська. Цю емблему також повинні були використовувати його сини й принци першого й другого рангу. Принцам третього й четвертого рангів було дозволене використання зображень дракона із чотирма пазурами, у той час як принцам п'ятого рангу й деяким певним офіційним особам дозволялося використовувати як емблема зображення зміїноподібної тварини з п'ятьма пазурами. У часи династії Цин китайський дракон прикрашав державний прапор. А за носіння одягу з фігурами дракона простолюдин підлягав страті.

Наведемо опис палацової церемонії початку XVІІ сторіччя. «У той момент, коли імператор Китаю зайняв своє місце на троні дракона, слуги із прапорами, знаменами й атласними парасолями розташувалися по його праву й ліву руки й оркестр заграв у величезному залі, орієнтованому на північний схід. Праворуч імператорського трону стояли військові, а ліворуч – цивільні офіційні особи. За сигналом всі одночасно схилили голови дев'ять разів. Імператор з’явився в такий спосіб: він сидів на кедровому кріслі, покритому жовтим атласом із трьома рядами бахроми, дванадцятьма прапорами й дванадцятьма знаменами. Спереду стояли дванадцять чоловік із зачохленими списами, ще десять вели коней під сідлами й у повній збруї, а ще спереду дванадцять коней з вершниками, що були синами й братами імператора, одягненим у жовтий атласний одяг, озброєні луками й шаблями. Негайно перед імператором винесли парасольку з жовтого атласу із трьома рядами бахроми та з вишитими золотими нитками зображенням дракона. Сотня чоловіків «у вигляді жінок» оточували імператорське крісло. Група музикантів, що виконують музику в момент входу або виходу імператора з палацу, складалася із шести сурмачів, двох барабанщиків, скрипаля, двох музикантів з лірою й арфою» [3; с. 301].