Зовнішньоекономічні зв’язки України із Росією

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА  
КИЇВСЬКОГО СЛАВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА  МІЖНАРОДНОЇ  ІНФОРМАЦІЇ

К У Р С О  В А    Р О Б О Т  А

з дисципліни: «»

на тему:

"Зовнішньоекономічні зв’язки України із Росією"

                                                                  Студента V курсу

                                                                  спеціальності

                                                                  «Міжнародна інформація»

                                                                  Сірого Дениса Валерійовича

Рівне – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Зовнішньоекономічні зв’язки як основний елемент розвитку міжнародних відносин………………………………………………………..6

1. Суть та поняття зовнішньоекономічних зв’язків країни………6
2. Форми зовнішньоекономічних зв’язків…………………………9
3. Практичне значення зовнішньоекономічних зв’язків…………13

РОЗДІЛ 2. Становлення та розвиток економічних зв’язків із Росією як складний історичний етап у розвитку України……………………………15

1. Особливості формування економічних відносин між Україною та Росією…………………………………………………………………15
2. Загострення відносин у зв’язку із «газовим конфліктом»……………………………………………………………20
3. Налагодження відносин із переміною влади у 2010 р…………27

РОЗДІЛ 3. Значення зовнішньоекономічних зв’язків України із Росією та перспективи їх розвитку …………………………………………………31

1. Уніфікація нормативно-правової бази регулювання економічних відносин із Росією……………………………………………………31
2. Роль економічних зв’язків із Росією…………………………….32
3. Прогнози та перспективи розвитку економічних відносин на майбутнє………………………………………………………………35

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………38

Список використаних джерел…………………..………………..41

ВСТУП

Актуальність  проблеми: дослідження зовнішньоекономічних зв’язків України з Російською Федерацією були і залишаються актуальною темою, тому що протягом всього періоду становлення України як незалежної держави, ці відносини пройшли дуже складний, але разом з тим необхідний для обох держав шлях економічної та політичної співпраці. Порівнювати ці держави – немає жодного сенсу, адже, і так зрозуміло, що Росія охоплює велику територію, яка багата на природні ресурси, історично склалося так, що вона була домінуючою країною, з нею рахуються на міжнародній арені, а також після розпаду РС їй було простіше  «стати на ноги», ніж Україні, тому що все виробництво і промисловість підпорядковувалася Москві і був, так званий, єдиний народногосподарський комплекс, який не сприяв розвитку економіки кожної республіки. А щодо України, то ситуація тут набагато гірша. Ось тому, навіть, економічна взаємодія між ними в більшій мірі є необхіднішою для України, ніж для Росії. Але разом з тим, розвиток зовнішньоекономічних з’язків для них обох є вигідним, тому що жодна країна світу ніколи не зможе досягнути високо рівня розвитку, якщо вона буде розвиватися ізольовано від зовнішнього світу.

Об’єктом даної курсової роботи є зовнішньоекономічні зв’язки України з Російською Федерацією.

Предметом є проблеми взаємодії в економічній, політичній і газовій сферах двох пострадянських країн, методи їх вирішення та прогнози відносин України і Росії в майбутньому.

Метою роботи є дослідження російсько-українських зв’язків в економічній, політичній, енергетичній сферах та перспектив їх взаємодії на майбутнє.

Завдання:

• З’язувати суть поняття «зовнішньоекономічних зв’язків країни».
• Ідентифікувати форми зовнішньоекономічних зв’язків.
• Визначити роль зовнішньоекономічних зв’язків між країнами.
• Дослідити економічні зв’язки між Україною та Росією, проблеми, які виникли та методи їх розв’язання.
• З’ясувати суть «газових криз» та розвиток подій під час газових конфліктів між РФ та Україною.
• Розглянути перші здобутки нового Президента України Віктора Януковича на цій посаді, головним з яких є покращення стосунків України та РФ.
• Систематизувати нормативно-правову базу, яка регулює взаємодію двох країн.
• З’ясувати роль і значущість українсько-російських відносин та їх взаємодію.
• Розглянути прогнози та перспективи подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України з Російською Федерацією.

Протягом написання даної  курсової роботи застосовувалися наступні методи: економічний аналіз зовнішньоекономічних зв’язків, синтез всієї сукупності подій, які відбувалися у відносинах України та Росії на протязі 19 років, з моменту набуття Україною незалежності, було проведено збір та послідовна детальна обробка інформації, протягом написання роботи використовувалися угоди, договори між державами, був зроблений їх аналіз, який надав змогу зрозуміти їх суть.

Дослідження теми зумовило структуру курсової роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, кожний з яких вміщує по три підрозділи, а також висновки, список використаних джерел і літератури. Така структура повністю і логічно висвітлює тему курсової роботи : «Зовнішньоекономічні зв’язки України із Росією».

Перший розділ присвячений теоретичному аспекту, який висвітлює поняття «зовнішньоекономічних зв’язків країни», їх суть, форми прояву, а також роль, яку вони виконують у міжнародному житті будь-якої країни. Цей розділ є необхідним для кращого розуміння даної теми.

Другий розділ вміщує в собі, так би мовити, практичний аспект взаємодії України та Російської Федерації в економічній, політичній та енергетичній сфері. В центрі постають проблеми у вище зазначених сферах взаємодії та перспективи і методи їх вирішення.

У третьому розділі розкривається нормативно-правова база, яка регулює зовнішньоекономічні зв’язки між Україною та Росією, також з’ясовується роль та практичне значення економічних відносин між країнами та можливі перспективи і прогнози їх подальшого розвитку.

РОЗДІЛ 1. Зовнішньоекономічні зв’язки як основний елемент розвитку міжнародних відносин

1. Суть та поняття зовнішньоекономічних зв’язків країни

Вихідною категорією світового  господарства є економічна діяльність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне  виробництво. Організаційною формою, в  якій здійснюється економічна діяльність, є господарство. Таким чином, господарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної  діяльності. Особливість національного  господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмежена рамками  держави (країни). Отже, національне господарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організаційному відношенні й складається із сукупності взаємопов'язаних галузей та сфер діяльності, що мають визначену пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обумовлена розміщенням на території країни.

Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства залишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.  
Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі національних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя.

Економічні зв'язки між  країнами помітно зміцнюються уже  у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові країни. Здійснивши на базі великого машинного виробництва перехід до масового випуску продукції, багато галузей все частіше починають працювати не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситуації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового  господарства.

Всесвітнє господарство — система взаємодіючих господарств усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначаються об'єктивними законами розвитку людського суспільства [1].

Зародження світового  господарства дало поштовх встановленню зовнішньоекономічних зв’язків між країнами. Саме за допомогою них держава може здійснювати обмін товарами, послугами, робочою силою та іншими факторами виробництва [2].

В даному контексті розрізняють  два поняття: "зовнішньоекономічні зв'язки" та "зовнішньоекономічна діяльність". Перше поняття є більш загальним і включає як форми реалізації міждержавних відносин у галузі виробничого, торгового та науково-технічного співробітництва і валютно-фінансових відносин, так і сукупність зовнішньоекономічних операцій підприємств, організацій різних форм власності. Друге поняття застосовується переважно для характеристики зовнішньоекономічних операцій на мікрорівні (підприємств, організацій, об'єднань); операцій, метою яких було отримання прибутку в умовах самоокупності [3].

Отже, зовнішні економічні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці.

Зовнішньоекономічні зв’язки  в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку [2].

Зовнішньоекономічні зв’язки можна ще визначити як невід’ємний інструмент зовнішньоекономічної політики будь-якої держави, адже, сьогодні ХХІ ст. і процес глобалізації охопив уже найвіддаленіші частини світу і без економічної взаємодії між країнами світове господарство припинило б своє буття і поставило б під сумнів подальше функціонування національних економік.

Зовнішньоекономічні зв’язки виникли водночас з появою великих суспільних груп і держав. Вони є центральним перехрестям взаємодії політики і економіки, політичного та економічного світів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Конкретні напрямки, форми і масштаби зовнішньоекономічних зв’язків будь-якої країни визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у будь-якій країні в певний період. Об'єктивна можливість таких зв’язків визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин. Необхідність, що перетворює цю можливість на дійсність, полягає в концентрації проблем, їх розв'язанні державними й суспільними суб'єктами, в усвідомленні того, що національна економіка не вичерпує й не задовольняє повною мірою потреб та інтересів особистості, суспільства, держави. У цьому плані вона доповнює і продовжує на міжнародній арені зовнішньоекономічну політику. Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної політики держави. Зазначимо, що відокремити внутрішню економічну політику від зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у ХХІ ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. І в цей момент стає важливим розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, які водночас забезпечують безпеку країни, а також дають змогу розвитку економіки, тому вони є невід’ємним елементом і головною ціллю зовнішньої політики будь-якої держави [4].

2. Форми зовнішньоекономічних зв’язків

В умовах глобалізації світової економіки все більшого значення для розвитку держави набуває її ефективне співробітництво із іншими діячами системи світового господарства. Все частіше таке співробітництво базується на територіальній близкості партнерів, тобто має місце процес, що характеризується як регіоналізація [5].

Форма зв'язку - це засіб існування  певного виду зв'язку, зовнішній  прояв (оформлення) сутності будь-якого конкретного зв’язку [6].

У сучасних умовах розвиток різнобічних зовнішньоекономічних зв'язків набуває дедалі більшого значення, їх основні форми:

• міжнародна торгівля;
• міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;
• експорт та імпорт капіталу і робочої сили;
• надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно посередницьких, юридичних);
• міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;
• кредитування та інвестування;
• проведення на комерційній основі ярмарків, торгів, аукціонів тощо;
• міжнародний туризм [2].

Однією з найважливіших  форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона посідає особливе місце в складній системі світо господарських зв’язків. Міжнародна торгівля опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо. Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами ( без посередництва грошей ) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку [7]. Зовнішня торгівля характеризується такими основними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною її характеристикою є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігу є експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів. 
Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту – зовнішньоторговельне сальдо [2].

У системі міжнародного поділу праці кожна країна спеціалізується на виробництві тих товарів та послуг, для виробництва яких вона має необхідні фактори виробництва, а також з урахуванням того, скільки коштуватиме ідентична продукція на міжнародному ринку з метою з’ясування, чи взагалі їй вигідно виробляти таку продукцію, чи краще б було закупити її у закордонного виробника.

Міжнародна спеціалізація й  кооперування (кооперація) виробництва - нерозривні й зумовлюючі один одного суспільні явища, що мають складний і суперечливий характер. Міжнародний рух товарів - більше широка економічна категорія в порівнянні з міжнародним кооперуванням, що є головною формою прояву міжнародного руху товарів. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва.

Міжнародне кооперування й міжнародна спеціалізація є не просто формами  зовнішньоекономічних зв’язків, але і його елементами, що визначають їх сутність. Це затвердження ні в якій мері не суперечить діалектичному принципу взаємозв'язку сутності й форми. Діалектика взаємозв'язків поділу, спеціалізації й кооперації праці з'являється в їхній взаємозумовленості. У границях коопераційного процесу поділ праці з'являється як форма кооперації праці. Саме в цьому зв'язку К. Маркс відзначав, що «поділ праці вже саме по собі є особливий вид кооперації» [8].

Експорт (імпорт) капіталу - це вивезення за межі країни (ввезення з-за кордону ) капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Кредитування – надання  кредиту. Кредит – позики у грошових одиницях чи у вигляді товару на умовах повернення з виплатою процентів. Інвестиції – капіталовкладення. Іноземні інвестиції – довгострокові вкладення  капіталу закордонними власниками у  промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки.

До науково-технічної  співпраці належить торгівля патентами, ліцензіями (авторське право на використання запатентованих винаходів), технічним досвідом (“Ноу-хау”) тощо. Вона здійснюється в кількох формах:

• матеріальній, тобто обмін наукоємною продукцією, створеною за найновішими технологіями;
• нематеріальній – у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою;
• послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі  консалтингу (технічне консультування та експертизи проектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

Міжнародне спільне підприємництво – підприємства, що базуються на спільному капіталі іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів мають не менш вагоме значення у міжнародному середовищі. Адже, вони дають добрий шанс країні-базування цих подій збагатити свій бюджет за рахунок іноземних туристів, а другим в свою чергу задоволення від даних заходів [2].

У багатьох державах світу  туризм розвивається як система, що надає  всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними  і релігійними цінностями даної  країни і її народу, і дає доход  у скарбницю. Не говорячи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян [9].

Отже, за допомогою вище перерахованих форм кожна держава встановлює зовнішньоекономічні зв’язки і розвиває міжнародні взаємовигідні економічні відносини.

3. Практичне значення зовнішньоекономічних зв’язків.

Однією із характерних  рис сучасного етапу розвитку світового господарства є зростаюча  інтернаціоналізація, яка об’єктивно диктує значне підвищення ролі зовнішньоекономічного  фактора стосовно національної економіки. Враховуючи процеси інтернаціоналізації, кожна країна прагне вибрати найбільш перспективні форми участі у міжнародному розподілі праці і включитися в існуючу систему світогосподарських зв’язків [10].

Незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи  свої внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні відносини  з іншими державами. Це зумовлюється значною кількістю чинників, серед  яких, окрім рівня розвитку економіки, можна виділити міжнародний поділ  праці, природні та кліматичні умови, географічне  положення, доступ до морських шляхів, наявність трудових ресурсів тощо. Наприклад, якщо взяти до уваги такий  чинник, як міжнародний поділ праці, то можна виділити країни, які є  провідними у галузі машинобудування, комп’ютерної техніки, добування та перероблення нафти тощо. Якщо ж брати до уваги кліматичні умови, то тільки обмежене коло держав може вирощувати оливу, чай, каву, какао, соняшник тощо. Інші держави, які не вирощують цих сільськогосподарських культур, змушені купувати. Отже, природні та кліматичні умови багатьом країнам не дають змоги вирощувати певні сільськогосподарські культури, а це значить, що ці умови є відповідним чинником, що сприяє виникненню міжнародних економічних зв’язків з приводу виробництва та закупівлі цих культур.

Слід зазначити й те, що необхідність вступати в міжнародні економічні стосунки між країнами обумовлюється  і наявністю відповідних природних  запасів, що міститься в надрах тієї чи іншої країни. Так, є країни, які  мають величезні запаси нафти, газу. Наявність, наприклад, достатньої кількості  нафти і газу в Російської Федерації  і відсутність потрібної кількості  в Україні є однією з причин встановлення між ними зовнішньоекономічних зв’язків.

Важливим при організації  міжнародних економічних відносин є і географічне положення  країн, унаслідок якого одні мають  доступ до моря, інші – навпаки. Ті країни, які не мають такого доступу, вимушені, використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію відповідних  країн, перевозити свої вантажі, щоб  мати доступ до водних транспортних артерій. В основі таких зв’язків, що виникають при цьому між країнами, лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування світовим океаном.

З огляду на ці та інші чинники  держави вступають у певні  відносини або безпосередньо, або  через створені для цього угрупування  країн, міжнародні економічні організації.

Одночасно слід зауважити, що розвиток зовнішньоекономічних зв’язків між країнами сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму, але, як підтверджує практика міжнародного життя, і дає змогу підтримувати та зміцнювати мир на Землі.

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією  забезпечення її національної безпеки  стає активна участь у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів  і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. Сказане повною мірою стосується й України, адже загальновідомо, що країни, які з будь-яких причин опинилися поза межами міжнародних економічних структур, поступово витісняються зі світових ринків, що врешті-решт веде до втрати ними спочатку економічної, а потім і політичної незалежності [11].

РОЗДІЛ 2. Становлення та розвиток економічних зв’язків із Росією як складний історичний етап у розвитку України

2.1. Особливості формування економічних відносин між Україною та Росією

Політика і економіка  кожної країни світу будується з  урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються в світі. Країни європейського  регіону, що мають спільні типи господарства та схожі структури економіки  послідовно відпрацьовують певні механізми  поступової інтеграції їхніх країн.

Україна є країною, яка водночас належить до Ценральноєвропейського, Чорноморського та Східноєвропейського  регіонів, а її територія – інтегруючою  між їх складовими частинами. Отже, для України є вкрай важливим вибудовування стратегії двостороннього співробітництва відповідно до систем як регіональних, так і світових координат. Поглиблюючи зв’язки з європейськими структурами, Україна намагається зміцнювати стосунки по всьому периметру своїх кордонів, розвивати двосторонні та багатосторонні відносини з сусідами. Найбільшим з них, як відомо, є Російська Федерація (РФ). Україну і Росію зв’язують не тільки спільні географія, минуле і повно схожих невирішених проблем сьогодення. Україну і Росію об’єднують політичні та економічні інтереси. Саме це, при всьому прагненні кожної з них до самозабезпечення і диверсифікації зовнішніх зв’язків, визначає їх як найбільш вагомих партнерів [12].

І саме розвиток українсько-російських відносин, може стати впливовим чинником становлення нових підходів у  співробітництві в системі відносин ЄС – Україна – Росія [13].

Нинішня влада України  виявилася нездатною зробити  остаточний вибір напрямку інтеграції національної економіки в світову. Це викликає особливе співчуття, оскільки сьогодні участь в регіональних об’єднаннях забезпечує країнам-учасникам захист від протиріччя і негараздів глобальної економіки і підвищення конкурентоспроможності національних господарств. Невизначеність і метання української влади стосуються не тільки вектора інтеграції, але і уявлення про його глибину.

На вершині влади і в ангажованих  ЗМІ домінує теза: «Ми йдемо  в Європу, оскільки ми – європейці  і це наш шлях». До того ж європейський вибір стає свого роду замінником нереалізованої національної ідеї. Якби цей шлях був реальним, то вступ  до ЄС міг би стати джерелом творчої  енергії і фактором досягнення успіхів. Якщо ж шлях до ЄС виявляється закритим, то довіра народу до влади може бути остаточно підірвана. Необхідно  визначити, що в недалекому майбутньому  приєднання України до ЄС неможливе [14].

Повертаючись до українсько-російських економічних зв’язків слід зазначити, що на них впливає фактор, який обумовлений високим рівнем економічної взаємозалежності двох країн. В колишньому СРСР був досягнутий, фактично найвищий із відомих рівнів інтеграції, основою якого був так званий єдиний народногосподарський комплекс. Про досягнутий рівень інтеграції, зокрема, можуть свідчити такі факти: в УРСР за різними оцінками лише 20-30% продукції вироблялась в замкнутому циклі. Інші 70-80% представляли собою, або деталі і напівфабрикати для виробів, збірка яких відбувалась на підприємствах інших республік, або виробництво кінцевої продукції, що в значній мірі залежало від комплектуючих з інших союзних республік і першу чергу з Росії. Приблизно така ж картина мала місце і у відносинах між іншими союзними республіками. Тому, виходячи із теорії глобально інтеграційних процесів, інтеграційні зв’язки, які існували в межах колишнього СРСР, повинні були зберегтись і розвиватись на мікро і на макро рівнях як в рамках створеного після розпаду Союзу регіонального інтеграційного об’єднання – Союз незалежних держав (СНД) так і між окремими його членами. Особливо важливими в цьому аспекті є відносини саме між Україною і Росією, як найбільшими за територією, чисельністю населення і головне економічним потенціалом країнами в рамках СНД.