Звільнення від відповідальності за порукою

ЗМІСТ 

ВСТУП

Розділ І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ПІДСТАВ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ОСОБИ НА ПОРУКИ

1.1.Становлення  та розвиток звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки у вітчизняному кримінальному законодавстві: історико-правовий нарис

2.2.Місце звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв’язку з передачею особи на поруки в системі видів звільнення від кримінальної відповідальності

2.3.Умови та  підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки

Розділ ІІІ.КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ  НАСЛІДКИ ПЕРЕДАЧІ ОСОБИ НА ПОРУКИ У ЗВ’ЯЗКУ З ЇЇ ЗВІЛЬНЕННЯМ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

     ВСТУП 

     Основні напрями сучасного розвитку кримінального  права України відповідають загальносвітовим тенденціям з розширення можливостей  застосування при вирішенні кримінально-правових конфліктів, засобів, які засновані не лише на примусі з боку держави, а й на заохоченні позитивної посткримінальної поведінки. У результаті реформування вітчизняного законодавства, у КК України з’явився комплекс норм (розділ ІХ Загальної частини) [2], які регламентують питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за певних умов. Серед вже відомих і нових видів звільнення від кримінальної відповідальності, яким у сучасній кримінально-правовій доктрині приділяється належна увага, недостатньо дослідженим до цього часу залишається звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, що передбачене ст. 47 КК України. Разом з тим, аналіз даних Державної судової адміністрації України переконує у перспективності і необхідності проведення системного дослідження цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Адже кількість осіб до яких застосовано звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею їх на поруки щороку збільшується. Так, якщо у 2002 р. ця кількість становила 1248 звільнених осіб, то у 2009 р. їх кількість збільшилася майже вдвічі і становила 2283 звільнених осіб [14].

     Слід  звернути увагу також на певну  специфічність зазначеного виду звільнення від кримінальної відповідальності, зумовлену, зокрема, активною участю громадськості (колективу підприємства, установи чи організації) щодо досягнення позитивних змін у соціальній поведінці винної особи.

     Дослідженням  проблем звільнення від кримінальної відповідальності займалися такі науковців, як: Ю.В.Баулін, К.К.Вавілов, Г.Б.Віттенберг, Л.В. Головко, О.А.Губська, І.М.Гуткін, Т.Т.Дубінін, А.В.Єндольцева, В.С.Єгоров, О.О.Житний, Ю.В.Іванін, С.Г.Келіна, В.О.Клочков, О.Ф.Ковітіді, Л.М. Кривоченко, Н.Ф.Кузнецова, В.І.Курляндський, О.О.Лієде, Ж.В. Мандричен-ко, Г.О.Мендельсон, С.Л.Остапець, А.Р.Палтсер, Д.П.Письменний, Р.А. Сабітов, В.В.Сверчков, В.В.Скибицький, В.В.Сташис, Г.О.Степанов, І.А. Тарханов, Г.О.Усатий, В.П.Хряпинський, А.С.Шляпочніков, А.М.Ященко та інші. Однак дослідження вказаних авторів були присвячені переважно розгляду загальних теоретичних проблем цього кримінально-правового інституту та окремим видам звільнення від кримінальної відповідальності.

     Вітчизняні  наукові праці з проблем звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки на монографічному рівні відсутні. У наукових публікаціях дискусійні питання про кримінально-правову природу, підстави та умови для застосування цього виду звільнення від кримінальної відповідальності, не набули належного висвітлення.

     Отже, актуальність обраної теми дослідження  визначається недостат-ньо розробленими теоретичними аспектами проблеми звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, а також недосконалістю кримінально-правових норм, які передбачають цей вид звільнення від кримінальної відповідальності.

     Головною  метою курсової роботи є теоретичних  аналіз положень кримінального права  щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

     В зв’язку з поставленою метою визначені такі завдання дослідження: 

     -провести історико-правовий огляд законодавчої регламентації звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки;

     -проаналізувати кримінально-правову природу звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки та визначити його місце в системі видів звільнення від кримінальної відповідальності;

     -встановити та проаналізувати підставу та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки; 

     -визначити позитивні та негативні кримінально-правові наслідки передачі особи на поруки у зв’язку з її звільненням від кримінальної відповідальності.

     Об’єктом дослідження є правовідносини, що пов’язані з реалізацією норм, які регламентують звільнення особи від кримінальної відповіда-льності. 

     Предметом дослідження є норми законодавства  України, що регла-ментують звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки. 

Розділ  І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ПІДСТАВ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 

     Звільнення  від кримінальної відповідальності - це врегульована кримі-нальним і кримінально-пооцесуальним законодавством відмова держави, в особі її компетентних органів, від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї примусу у вигляді заходів кримінально-правового випливу.

     Реалізуючи  положення Конституції України [1], законодавець визначив новацію кримінального законодавства - віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судів, у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

     Кримінальний  кодекс України, (далі - КК України), передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності [2]:

     1.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України);

     2.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України);

     3.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України);

     4.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України);

     5.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України);

     6.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України);

     7.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України);

     8.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з актами амністії та помилування (ст.ст. 85-87 КК України).

     Одночасно в Особливій частині КК України  є спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих зло-чинів, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401.

     Постановою  Пленуму Верховного Суду України  «Про практику засто-сування судами України законодавства про звільнення особи від криміналь-ної відповідальності» №12 від 23.12.2005 р. визначено, що в усіх перелічених випадках особу можна звільнити від кримінальної відповідальності лише за наявності визначених у ст. 44 КК України умов і підстав [3].

     Умовою  звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею  певного умисного злочину, незалежно  від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті.

     Підставою такого звільнення може бути або певна  поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення винного з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строків давності).

     Звільнення  від кримінальної відповідальності може бути диференційоване на види також залежно від ступеня  обов’язковості застосування [11, с.358]:

     -обов’язкові види - за наявності обставин, вказаних у нормі КК України, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов’язковому порядку;

     -необов’язкові види - їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов’язком; залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

     -умовні (ст.47 КК України) - умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК України - умовою є незупинення і непереривання давності та ст. 97 КК України - визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання);

     -безумовні (всі інші види).

     Аналіз  загальних видів звільнення від  кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов’язані із характеристик-ками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість засто-сування звільнення від кримінальної відповідальності:

     -закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

     -вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом;

     -вчинення злочину невеликої тяжкості або також злочину середньої тяжкості.

     В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 р. зазначено, що суди повинні враховувати, що в ряді норм Особливої частини КК України передбачено спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідально-сті. У цих випадках за наявності обставин, передбачених конкретною нор-мою закону, суд зобов’язаний звільнити відповідних осіб від кримінальної відповідальності [3].

     Направити до суду справу з постановою про  її закриття у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності можуть прокурор, а за його згодою - також слідчий. Така постанова має бути вмотивована. Крім даних про особу у цьому процесуальному документі мають бути наведені докази вчинення злочину, а також обставини, на підставі яких прокурор або слідчий дійшов висновку про необхідність закриття кримінальної справи. Справу, яка ж надійшла без такої постанови або з постановою слідчого, не погодженою з прокурором, суддя повертає останньому на підставі ст. 249-1 КПК України під час попереднього розгляду.

     Однак, у випадках, коли питання про звільнення особи від криміналь-ної відповідальності є правом, а не обов’язком суду, суд повинен вирішувати це питання під час судового розгляду з дотриманням порядку, встановленого ст. 282 КПК України, незалежно від того, надійшла справа до суду з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком.

     Слід  відмітити, що інститут звільнення від  кримінальної відповідально-сті не здійснює декриміналізацію діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено. Відтак, звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинною. А визначені в КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.

     Постанова Пленуму Верховного Суду України  «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 р. встановлює, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що є умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення [3].

     Оскільки  особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК України, тобто на момент прийняття рішення про притягнення  її до кримінальної відповідальності, в її діянні наявний склад злочину і всі підстави для притягнення її кримінальної відповідальності, тому її звільнення від кримінальної відповідальності і здійснюється за нереабілітуючими мотивами і потребує згоди такої особи. За відсутності згоди такої особи справи розглядається судом у порядку, передбаченому КПК України.

     Однак згоду обвинуваченого на звільнення від кримінальної відпо-відальності, яка є обов’язковою, ні в якому разі не можна розцінювати як визнання цією особою своєї вини (повністю чи частково) в інкримінованому їй злочині, адже даючи таку згоду особа може і не визнавати себе винною.

     Відповідно  до ст. 62 Конституції України особа  вважається невину-ватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено в обвинувальному вироку суду [1]. В свою чергу, кримінальній відповідальності в силу ст. 3 КК України кримінальній відповідальності підлягає лише винна особа у вчиненні злочину.

     Отже, за своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності (відсутність реального застосування кримінально-правової норми та реаліза-ції санкції) характеризується тим, що потребує обов’язкової згоди обвинува-ченого на її застосування, не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок не постановляється), до винного не застосовується покарання, через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Розділ  ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ОСОБИ НА ПОРУКИ

1.1.Становлення  та розвиток звільнення  від кримінальної  відповідальності  у зв’язку з передачею особи на поруки у вітчизняному кримінальному законодавстві: історико-правовий нарис 

     Становлення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві  про кримінальну відповідальність починається з «Руської Правди» Ярослава Мудрого (1051 р.). Характерною особливістю більшості таких норм є посткримінальна поведінка з ознаками дійового каяття, примиренням винного з потерпілим як умови звільнення від кримінальної відповідальності.

     Перші норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки з’являються значно пізніше. Їх, зокрема, містить Судебник 1550 р., Соборне Уложення 1649 р., «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1744 р. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки передбачалося при вчинені нетяжкого злочину вперше та наявності поручителя.

     Подальший розвиток аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві спостерігається  лише на початку ХХ ст., з прийняттям постанови Ради Робочої і Селянської Оборони від 14.12.1918 р. «Про порядок арешту відповідальних службовців і фахівців», в якій вперше було закріплено поручительство як форма заміни кримінальної відповідальності і покарання заходами громадського впливу. Кримінальні кодекси УРСР 1922 і 1927 рр. не містили норм про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. Ці норми, як складові кримінально-правових інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, з’явилися лише у КК УРСР 1960 р. (ч. 4 ст. 51).

     Пізніше, з набуттям чинності КК України 2001 р. звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки виділяється в самостійну кримінально-правову норму [10, с.263].

     Проведене історичне дослідження інституту  звільнення від кримінал-льної відповідальності, у тому числі і звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, свідчить, що протягом всіх періодів, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки залишалось поширеним у правозастосовчій діяльності. 

2.2.Місце звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки в системі видів звільнення від кримінальної відповідальності 

     Чинним  Кримінальним кодексом України передбачено такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як передача винної особи, яка працює або вчиться, на поруки колективу підприємства, установи чи організації, що дозволяє залучити громадськість до справи перевиховання правопорушника, більш ефективного його виправлення (ст. 47) [2]. Так, з одного боку, забезпечується контроль за поведінкою особи, що вчинила злочин, здійснення заходів виховного характеру у колективі, а з іншого - довіра колективу стає стимулом для неї, що спонукає до виправлення.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є самостійним видом звільнення від кримінальної відповідальності із власною кримінально-правовою природою.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України) є загальним, дискреційним, умовним, суб’єктивним видом звільнення від кримінальної відповідальності передба-ченим спеціальним розділом Загальної частини КК України із загальним суб’єктом, який характеризується покладанням кримінально-правового та іншого заходів впливу на особу, що підлягає звільненню.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки може бути здійснене у разі вчинення будь-якого злочину невеликої чи середньої тяжкості загальним суб’єктом (фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності). Дискреційність та-кого звільнення полягає у тому, що звільнення від кримінальної відповіда-льності у зв’язку з передачею особи на поруки є лише правом, а не обо-в’язком суду. Суб’єктивність звільнення означає можливість його застосува-ння за умови позитивної посткримінальної поведінки особи. При цьому, остаточність звільнення особи від кримінальної відповідальності ставиться законом і судом в залежність від певної, конкретної, триваючої у часі умови - протягом року з дня передачі на поруки особа повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру, не порушувати громадського порядку. У разі ж порушення цих вимог рішення про звіль-нення від кримінальної відповідальності скасовується [13, с.225].

     Множинність передбачених Загальною частиною КК України видів звільнення від  кримінальної відповідальності викликає необхідність відмежування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки від інших видів звільнення (зокрема, від тих, що передбачені ст.ст. 45, 48, 49, ч. 1 ст. 97 КК України).

     Звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 45, 47 КК України об’єднує щире каяття особи, та вчинення злочину вперше. Але за змістом і за своєю спрямованістю ці норми суттєво відрізняються. В свою чергу, звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 47, 48 КК України об’єднує спільна риса - зниження суспільної небезпечності особи. Однак, якщо зниження суспільної небезпечності особи при застосуванні ст. 48 КК України має відбутися до розгляду судом матеріалів про звільнення від кримінальної відповідальності та носить абсолютний характер, то за ст. 47 КК України, зниження суспільної небезпечності особи повинне настати після розгляду судом матеріалів і прийняття рішення про звільнення особи та має відносний характер.

     Відповідно  до ст. 49 КК України, звільнення від  кримінальної відпо-відальності є обов’язковим і безумовним та не залежить від активної позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин.

     Правовою  підставою звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 47 КК України є достатньо пасивна  посткримінальна поведінка. Тому звільнення від кримінальної відповідальності, яке передбачене ч. 1 ст. 97 КК України (у разі застосування примусових заходів виховного характеру, що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 105 КК України), є спеціальним видом щодо звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 47 КК України. Отже, ч. 1 ст. 97 КК України має відповідний пріоритет у застосуванні, якщо злочин невеликої тяжкості вчинений вперше неповнолітньою особою.

     Характерною особливістю такого звільнення від  кримінальної відповідальності є умовний  його характер, у зв’язку з чим набуває актуальності поведінка винного після звільнення. Тобто, особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності, а вирішення цього питання остаточно проводиться впродовж року від дня винесення рішення про передачу на поруки. У разі порушення умов передачі на поруки у передбаченому законом порядку вирішується питання про притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 47). Підстави для притягнення впродовж року до кримінальної відповідальності відданого колективові на поруки вказано у ст. 47, а саме: невиправдання довіри колективу, ухилення від заходів виховного характеру, порушення громадського порядку [13, с.227]. 
 
 
 

2.3.Умови  та підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є умовним та дискреційним видом звільнення від кримінальної відповідальності.

     Першою  складовою умови звільнення особи  від кримінальної відпові-дальності у зв’язку з передачею її на поруки є вчинення особою злочину вперше. На нашу думку, видається доцільним встановити у КК України пряму заборону щодо повторної можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, раніше звільнених від кримінальної відповідальності за вчинення злочину. Закріплення цього положення сприятиме тому, що особи, які раніше звільнялись від кримінальної відповідальності та не виправдали довіри з боку держави, не зможуть у подальшому уникати кримінальної відповідальності. Ця позиція була підтримана 64% працівників досудового слідства та суддями [15].

     Другою  складовою першої умови звільнення від кримінальної відповідальності є те, що вчинений вперше злочин, має  бути невеликої або середньої  тяжкості. КК України передбачає кримінальну  відповідальність за 192 злочини невеликої  тяжкості та 256 злочинів середньої тяжкості, за вчинення яких, при наявності інших умов, передбачених ст. 47 КК України, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки.

     Наступною умовою застосування звільнення особи  від кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 47 КК України, є клопотання колективу підприємства, установи чи організації щодо передачі їм на поруки особи, яка вчинила злочин. З таким клопотанням повинен звертатися колектив підпри-ємства, установи чи організації за місцем постійної роботи правопорушника. Однак клопотання про передачу на поруки може бути подане громадською організацією за місцем проживання цієї особи, за умови, якщо особа ніде не навчається і не працює.

     Клопотання про передачу особи на поруки повинно ініціюватися загальними зборами колективу певної постійно діючої організації, установи чи підприємства та оформлено відповідним протоколом [12, с.366].

     У разі прийняття рішення суду щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності та передачу її на поруки, доцільним є запровадження заведення такого спеціального документа як «Журнал виховних заходів», який би не тільки регламентував основні виховні заходи, але й фіксував ті, що будуть застосовуватися до конкретної особи, порядок їх виконання, призначення відповідальних осіб, які здійснюють виховний вплив і контроль за особою.