Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з Законом України «Про амністію

Міністерство освіти науки молоді та спорту України

Львівський Національний Університет ім.І.Франка

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра кримінального права

та кримінології

Курсова робота на тему :

" Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з  Законом України «Про амністію»"

Виконав:

студент 2 курсу

групи ЮРД-2Гс

Христина Я.

Перевірив:______________

Львів 2012р.

План

Вступ

1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з  Законом України «Про амністію»

2.1. Юридичні підстави звільнення

2.2. Коло осіб,на яких поширюється (суб’єкти,об’єкти)

2.3 Правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності

4. Аналіз законодавства

Висновки

Вступ

Жодне суспільство не може функціонувати без чітко регламентованих правил співвідношення норм «людина—держава», тобто законів, порушення яких веде до хаосу і анархії. Тому і покарання за недотримання встановлених правил у різні часи і в різних народів було, є і буде наріжним каменем життєдіяльності країни, її соціально-економічного і політичного устрою. І чим цивілізованіша держава, тим ширший діапазон форм і методів її впливу на людину, яка перейшла межу дозволеного, — причому впливу, що дає можливість порушникові з найменшими втратами для співвітчизників перевиховатись, повернутися до суспільно корисної праці.

Протягом останніх років у нашій країні 35-36 відсотків осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, були позбавлені волі. Звичайно, більшість із них скоїли тяжкі проступки: вбивства, згвалтування, крадіжки в особливо великих розмірах тощо. І їх перебування за гратами не викликає заперечень. Але ж нерідко траплялося, коли за крадіжку велосипеда, лантуха зерна, паливного насоса суди давали строк від 1 до 3 років.

Тільки на сьогодні в місцях позбавлення волі перебуває 183 тисячі осіб, більше половини яких — молодь. Причому, наприклад, у дитячі колонії потрапляє чимало підлітків із неповних родин. Кожен третій — з відхиленнями у психічному розвитку. Деякі не вміють навіть читати і писати, бо все свідоме й несвідоме життя своє провели в бродяжництві, жебракуванні, без опіки дорослих, без шансу випростатися і звестися на ноги. Отож чи варто за малозначущий проступок засилати таких порушників закону за грати? Це питання має не тільки моральний, а й матеріальний аспект. Адже збитки від злочинів, про які йдеться, становлять приблизно 50 гривень, а на утримання того, хто їх скоїв, витрачається в рік 1-2 тисячі, які важким тягарем лягають насамперед на плечі платників податків.

Де ж вихід? Більшість країн Європи його давно знайшли. Це застосування покарання, альтернативного тюремному ув’язненню, — звільнення під поруку, заставу, штрафи, компенсаційні санкції, громадські роботи. В новому кримінальному законодавстві, розробленому науковцями, цей досвід враховано, але значного поширення він ще не набув.

На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м’яким покаранням.

Амністія та помилування походять із глибини століть, вони пройшли довгий шлях свого становлення разом з історією людства. Виникненню помилування та амністії передувало право потерпілого пробачити свого кривдника. У перекладі з грецької амністія означає забуття, прощення. Помилування інколи називають приватною, персоніфікованою чи індивідуальною амністією.

У минулому, навіть за радянських часів, інститути амністії та помилування нерідко переплутували. Важливо також зазначити, що про­тягом багатьох століть (якщо не завжди) щодо існування інститутів амністії та помилування у суспільстві було неоднозначне ставлення (це стосується як юристів, так і громадської думки у цілому) - вони мали своїх прихильників і супротивників.

Перші згадки про застосування амністії як державного заходу знаходимо в історії Стародавньої Греції, особливо демократичних Афін. Втім, порівняно з амністією, помилування має більш давнє походження. Поступово помилування стало набувати ознак амніс­тії, тобто застосовується вже не лише стосовно конкретних осіб, а й до широкого, невизначеного кола громадян. Остаточно амністія як самостійний інститут сформувалася у XIX ст. в Західній Європі.

Серед написаного на цю тему я не знаходив  узгодженої відповідності щодо юридичної природи інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Одні криміналісти важають, що це одна з форм звільнення від покарання, інші – що звільнення від  кримінальної відповідальності рівнозначно звільненню від покарання, треті розглядають цю інституцію як реакцію держави на посткримінальну поведінку особи, яка не потребує винесення обвинувачувального  вироку, оскільки мета покарання може бути досягнута і без реалізації кримінальної відповідальності.

За своєю юридичною прородою звільнення від кримінанальної відповідальностї тісно пов’язано з підставами кримінальної відповідольності – це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути  покараною.

Звільнення від кримінальної відповідальності -  це рішення відповідних державних органів на підставі юридичних фактів, які створюють можливість (обов’язковість) звільнення особи, що вчинила злочин, від її обов’язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання.

Закон передбачає три види можливого звільнення від кримінальної відповідальності: [1]

1)     коли вчинене діяння, що містить ознаки злочину, втратило характер суспільно небезпечного або особа, яка вчинила таке діяння, перестала перестала бути суспільно небезпечною;

2)     коли вчинений злочин не становить великої суспільної небезпеки, а виправлення і перевиховання особи, яка вчинила такий злочин можливе без застосування кримінального покарання;

3)     у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється і на підставі акта амністії або помилування, але за своєю юридичною природою амністія і помилування є водночас і видами звільнення від покарання.

1.      Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальості, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави  стосовно особи, що  вчинила злочин. Поняття „кримінальна відповідальність” законодавчо не визначено й у теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

Кримінальна відповідальність – урегульований нормами права обов’язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та терпіти передбачені законом обмеження.[2]

Кримінальна відповідальність – це врегульований кримінально-правовими нормами суспільні відносини.[3]

Кримінальна відповідальність – це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкцій;[4]

Кримінальна відповідальність – це передбачені кримінальним кодексом вид і міра обмеження прав та свобод злочинця, що індивіалізується судом і здійснюються спеціальними органами держави.[5]

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реаль­ну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням

Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУ особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвину­вальним вироком суду, а згідно зі ст. З КК кримінальній відповідаль­ності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно чи з необережності вчинила передбачене законом суспіль­не небезпечне діяння. Ці положення дають підстави розглядати кримі­нальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах яко­го здійснюється реагування держави на скоєний злочин Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державни­ми органами поведінки особи як злочинної.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це фор­ма реалізації державою правоохоронних норм, яка полягає в застосу­ванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за один і той же самий злочин більше від одного разу.

Форми реалізації кримінальної відповідальності:

• призначення покарання;

• звільнення від покарання (ст.74);

• звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).

Власне факт порушення кримінальної справи щодоконкретної осо­би, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кри­мінальної відповідальності доти, доки її не буде визнано судом вин­ною у вчиненні злочину й вирок суду не набере законної сили.

Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" нетотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Рішення КС України у справі за конститу­ційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Закінчується кримінальна відповідальність з моменту припинен­ня відбування покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК, особа, яка вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути за ви­роком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що, беручи до уваги бездоганну поведінку та сумлінне ставлення до праці, цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпеч­ною. Таке звільнення особи від покарання можливе при констатації судом того, що вона вже не є суспільне небезпечною, тож до неї недо­цільно застосовувати кримінальне покарання. Оцінка судом особи вин­ного відіграє тут вирішальну роль.

Для визнання особи такою, що вже не вважається суспільне небез­печною, необхідно констатувати, що після вчинення злочину вона по­водилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці. Це має спостеріга­тися протягом порівняно тривалого часу. Тільки в такому разі можна гово­рити про формування в особи стійких позитивних навичок і установок, які б свідчили про її виправлення та недоцільність відбування покарання При цьому суд зважає на три обов'язкові обставини:

1) особа вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості;

2) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці;

3) на час розгля­ду справи в суді особу не можна вважати суспільне небезпечною.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується судом до осо­би, якій призначено як покарання виправні роботи чи службове об­меження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років .[6] Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі .

При цьому беруть до уваги тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи, що свідчать про можливість виправлення засудже­ного без відбування покарання..

У такому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при­значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обо­в'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років , а неповнолітньому - від одного до двох років. Цей строк обчислюється від дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК. .У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути при­значені додаткові покарання - штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і позбавлення військового, спеці­ального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:

1) публічно чи в іншій формі вибачитися перед потерпілим;

2) не виїздити за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальчо-виконавчсї системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії чи захворюван­ня, небезпечного для здоров'я інших осіб.

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відстороненням від відповідальності у зв'язку з відсутні­стю в діях особи складу злочину чи за наявності обставин, які виключа­ють злочинність діяння. Законом передбачається можливість або обо­в'язок звільнення від кримінальної відповідальності особи, в діях якої міститься певний склад злочину. Відсутність складу злочину в діях особи виключає можливість звільнення, бо не можна звільняти від криміналь­ної відповідальності того, хто злочину не вчинив.

Звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати зі звільненням від покарання, зокрема у зв'язку зі змінами в законодавстві, що виключають кримінальну відповідальність за певні види злочину. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що діяння було злочинним на момент вчинення та залишається таким під час вирішення питання про звільнення. Тож закон передбачає обов'язковий порядок роз'яснення обвинуваченому на досудовому слідстві сутності обвинувачення, підстави його звільнення від кримі­нальної відповідальності та права заперечувати проти закриття справи на цій підставі. У разі такого заперечення справа направляється з обвину­вальним висновком до суду, який і вирішує питання щодо винності особи.[7]

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчини­ла злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не стано­вить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання.[8]

У сучасній кримінально-правовій теорії з'являються нові підходи до місця норм, які передбачають звільнення від кримінальної відпо­відальності.

Правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності -передбачення конкретних видів звільнення в КК, а також у законі України про амністію чи акті помилування. Безпосереднє звільнення від кримі­нальної відповідальності в усіх випадках здійснює лише суд. У 2003 р. суди закрили провадження у справах щодо 28 438 осіб, щона 64,2% більше від межі 2002 р. переважно за рахунок справ, які закриті за амністією; таких справ закрито стосовно більш ніж 11 000 осіб. Звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку: зі зміною обстанов­ки - 4 058 осіб; із дійовим каяттям - 1 838; із передачею на поруки -1 689; із примиренням винного з потерпілим - 3 679, зокрема 2013 осіб, або 54,7%, за справами, що були порушені не інакше, як за скаргою потерпілого, а 1 666 осіб, або 45,3% тих, хто вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.[9]

Види звільнення від кримінальної відповідальності

1. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Добровільна відмова - це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Ознаки добровільної відмови від злочину, остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин; відмова від злочину з влас­ної волі особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, що вперше вчинила злочин невеликоїтяж-кості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю зло­чину та повністю відшкодувала завдані нею збитки чи усунула запо­діяну шкоду.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням ви'нного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідаль­ності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду .

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з пере­дачею особи на поруки. Особу, котра вперше вчинила злочин неве­ликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не по­рушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, що вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відпо­відальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгля­ду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втрати­ло суспільну небезпечність або ця особа вже не є суспільне небезпеч­ною.

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від криміналь­ної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину й до дня на­брання вироком законної сили минули такі строки:

два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину .

7. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію чи акта про помилування;

8. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відпо­відальності, передбачені Особливою частиною КК.

Усі види звільнення від кримінальної відповідальності, крім пере­дачі винного на поруки та застосування до неповнолітніх заходів ви­ховного характеру (умовні), є безумовними. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не залежить від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Що стосу­єтьсязвільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з пере­дачею особи на поруки, то в разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин , отож йдеться про умовне звільнення. Це ж стосу­ється неповнолітніх, які в разі ухилення від застосування заходів ви­ховного характеру також притягуються до кримінальної відповідаль­ності .

Кримінальний кодекс України передбачає випадки обов'язкового (імперативного) та факультативного (дискреційного)звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки злочину.

Обов'язковому звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи у зв'язку із закінченням строків давностіта інші, щодо яких за наявності вказаних у законі підстав застосовується термін "звільняються" (у зв'язку з дійовим каяттям ст. 45, у зв'язку із примиренням винного з потерпілим - ст. 46). Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку зі зміною обставин , а також у зв'язку із закінченням строку давності за особливо тяжкі злочини, що передбачають можливість застосування такого покарання, як довічне позбавлення волі, законодавець передбачив факульта­тивність звільнення ("може бути звільнена"), тобто рішення з цього приводу передано на розсуд суду.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення:

1.      у випадках, передбачених КК;

2.      на підставі закону про амністію;

3.      на підставі Указу Президента України про помилування.

2.      Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з Законом України «Про амністію»

Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК, а відповідно до Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» (зі змінами і доповненнями) амні­стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав  Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з пагоди 50-ї річ­ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.).[10]

Амністій являє собою повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на за­суджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по­лягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скоро­ченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається певне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову — при частковому звільнені зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання; та умовну, яка застосовується у виключних випад­ках, і метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширимться на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.[11]

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покаран­ня його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набраним ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають, або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень КК України, ви­ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен­ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії:

а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 

б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен­ше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника­ми режиму відбування покарання тощо.).

Амністія і помилування - це складові частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Існуванню даного інституту, який передусім має кримінально-правове значення, варто завдячувати принципам гуманізму та економії кримінально-правової репресії.

Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів законність і обгрунтованість постановлених обвинувальних вироків. В цьому плані амністію слід відрізняти від реабілітації проголошення невинуватості осіб, несправедливо репресованих у судовому або позасудовому порядку, із поновленням їх прав (наприклад, Закон від 17 квітня 1991 р. із змінами «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»).[12]