Звільнення від відбування покарання неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності

             Міністерство освіти і науки,  молоді і спорту України

     Східноєвропейський національний  університет ім. Лесі Українки

 

 

 

 

 

                   Кафедра кримінального права  і процесу

 

 

              Індивідуальне навчально-дослідне  завдання 

 

                       з кримінальної відповідальності неповнолітніх   

                                                

                                             на тему:

         Звільнення від відбування покарання неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності

 

 

 

 

                                                                              Підготував:

                                                                              Студент групи 54

                                                                             Шпірук Валентин

                                                                              Перевірив доцент:

                                                                            Чупринський Б.О.

 

 

 

                                         Луцьк-2012

                                                    Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти  звільнення від кримінальної відповідальності в Україні

1.1. Поняття та суть звільнення  від кримінальної відповідальності 
          1.2. Проблема кримінальної відповідальності неповнолітніх

Розділ 2. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

1.1. Звільнення від покарання  в зв'язку із закінченням строків  давності виконання

1.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1.3. Звільнення від покарання  із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Вступ

 

Актуальність теми. Розбудова України як правової держави обумовила затвердження курсу гуманізації кримінальної репресії за вчинення злочинів, що сприяє теоретичній розробці проблемних питань звільнення від відбування покарання. Останнє виконує досить важливу роль активного запобігання злочинності серед неповнолітніх. За даними статистики рівень злочинності неповнолітніх має позитивну тенденцію щодо зниження. Так, у 2005 р. загальна кількість осіб, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, склала 20 912, 2006 р. – 15 933, 2007 р. – 13 988, а в 2008 р. – 11 723 осіб. Одним із видів звільнення від відбування покарання з випробуванням є звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, що є проявом гуманізму, довіри до осіб, які, хоча і вчинили злочини, але виправлення яких є можливим без реального відбування призначеного судом покарання. Звільнення від відбування покарання з випробуванням виконує важливу функцію боротьби зі злочинністю гуманними методами і в ефективних формах.

Мета і завдання дослідження. Метою ІНДЗ є комплексне дослідження кримінально-правових проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм кримінального законодавства та рекомендацій правозастосовчої практики.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при звільненні осіб від відбування покарання

Предметом дослідження є звільнення від відбування покарання неповнолітніх за кримінальним законодавством України.

Методи дослідження обрано виходячи з поставленої в роботі мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності в Україні

 

1.1.Поняття та суть звільнення  від кримінальної відповідальності

 

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх  від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення  від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру  (ст. 97).

2. Звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв'язку із закінченням строків  давності (ст. 106).

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими  в законі, звільняється від перетерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин.

1. Звільнення  від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру.

Цей вид є найбільш важливою особливістю  кримінальної відповідальності неповнолітніх. Частина 1 ст. 97 передбачає, що неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої  тяжкості, може бути звільнений від  кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без  застосування покарання. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю  юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів  є: 1) передбаченість їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105; 2) застосування їх тільки судом; 3) застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин; 4) відсутність в них ознак кримінального покарання.

1) Підставою  звільнення із застосуванням  примусових заходів виховного  характеру є можливість виправлення  неповнолітнього без призначення  покарання. Можливість такого  виправлення повинна випливати  з оцінки поведінки неповнолітнього  до і після вчинення злочину,  його ставлення до навчання, роботи  та інших обставин, що свідчать  про невелику небезпечність особи  неповнолітнього. Відповідно до  ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного  характеру можуть бути призначені  особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна  відповідальність, вчинила суспільно  небезпечне діяння, що підпадає  під ознаки діяння, передбаченого  Особливою частиною цього Кодексу.

Необхідними умовами застосування таких заходів  є: а) вчинення злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів невеликої  тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2) Частина  2 ст.105 містить вичерпний перелік  примусових заходів виховного  характеру:

а) застереження;

б) обмеження  дозвілля і встановлення особливих  вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків  чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а також  окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або  заробіток, обов'язку відшкодування  заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення  неповнолітнього до спеціальної  навчально-виховної установи для дітей  і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох  років. Умови перебування в цих  установах і порядок їх залишення  визначаються законом.

Застереження  полягає в осудженні (осуді) суспільно  небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих  вимог до поведінки неповнолітнього  може, наприклад, полягати у забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати  навчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача  неповнолітнього під нагляд батьків  чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а також  окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного  впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані  в силу сімейних, виробничих або  інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися  тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити  такий вплив, створити нормальну  обстановку для неповнолітнього. У  пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. "Про  практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" рекомендовано передавати неповнолітніх  під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності  даних про їхню спроможність забезпечити  виховання. Ця ж вимога ставиться  і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обов'язкової згоди  колективу на здійснення нагляду  і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян - наявність з  їхнього боку відповідного прохання (п. 3 ч.2 ст.105). Як і при обмеженні  дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього  під нагляд колективу, батькам або  іншим особам визначається судом  з урахуванням конкретних обставин справи.

Більш суворим видом примусових заходів  виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і  його матеріальним становищем: цей  захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток. Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх"' є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Як  найсуворіший з усіх заходів, передбачених ч. 2 ст. 105, цей захід може застосовуватися  лише тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох  років.

Відповідно  до Закону від 24 січня 1995 р. основними  завданнями загальноосвітніх шкіл і  фахових училищ соціальної реабілітації є створення належних умов для  життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і  культурного рівня, професійної  підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового  виховання і соціального захисту.

Виходячи  з цього, закон допускає у виняткових випадках можливість тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх  до п'ятнадцяти років, а у фахових  училищах соціальної реабілітації - до дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно  для завершення навчального року або професійної підготовки.

Відповідно  до ч. 3 ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і  особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно  кілька примусових заходів виховного  характеру. Поряд з цими заходами ч. 4 ст. 105 надає право суду, якщо він  вважає це необхідним, призначити неповнолітньому  вихователя.

3) Частина  3 ст. 97 встановлює, що у разі ухилення  неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього  примусових заходів виховного  характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

 

       1.2. Проблема кримінальної відповідальності неповнолітніх

 

Неповнолітні  — це особи у віці від 14 років  до 18 років. Малолітні — особи, які  не досягли чотирнадцяти років (ст. 6 СК України).

Від природи неповнолітні за біологічними і психологічними показниками значно відрізняються від осіб повнолітніх (дорослих), що і визначає особливості  їх соціального і правового статусу. 
Державні органи й установи повинні здійснювати, головним чином, "батьківські" заходи щодо неповнолітніх, максимально сприяючи їх соціалізації, вихованню достойними громадянами держави. Кримінально-правові заходи державного примусу вельми небажані щодо неповнолітніх. Адже неповнолітні не мають достатнього життєвого досвіду, легко піддаються навіюванню, не завжди розуміють різницю між моральним і аморальним, у них в значній мірі відсутні необхідні знання, навички соціальної поведінки, адекватна оцінка своїх вчинків. 
І все ж, сьогоднішній стан злочинності в Україні, в тому числі серед неповнолітніх, не дає можливості відмовитись від застосування до них заходів кримінально-правового впливу, коли інші види державного впливу вичерпані або неефективні.

Законом встановлений оптимальний вік, з  якого можлива кримінальна відповідальність громадян, — шістнадцять років  і тільки за деякі злочини, суспільна  небезпека яких очевидна і для  осіб молодшого віку — з чотирнадцяти років (ст. 22 КК). 
Головною метою застосування кримінально-правових заходів щодо неповнолітніх, які вчинили злочин, є їх виправлення, недопущення рецидивних проявів з їх боку. Неповнолітній злочинець повинен відчути особливість підходу суспільства до питання його відповідальності за вчинене. 
              Відправною позицією кримінального законодавства є така, що вчинення злочину неповнолітнім завжди є обставиною, що пом'якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК). Закони про амністію в першу чергу розповсюджуються на неповнолітніх злочинців. Але цього недостатньо. 
У КК міститься розділ XV Загальної частини "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх". Всі ці особливості мають виключно пільговий характер порівняно з кримінальною відповідальністю і покаранням повнолітніх злочинців. 
Підстави і принципи кримінальної відповідальності неповнолітніх єдині із тими, що закон встановлює для дорослих. 
На них розповсюджуються положення норм Загальної і Особливої частин КК, за тими виключеннями і відмінностями, які зазначені в розділі XV Загальної частини. 
Ці виключення й відмінності стосуються питань звільнення від кримінальної відповідальності, видів і розмірів покарань, що застосовуються до неповнолітніх, звільнення їх від відбування покарання, погашення та зняття з них судимості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Аналіз  норм КК про звільнення неповнолітніх  від покарання дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно, прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в  тому, що: по-перше, ст. 105 передбачає такий  вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, - звільнення від покарання із застосуванням  примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і  до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати  їх до неповнолітнього.

 

2.1. Звільнення від покарання  в зв'язку із закінченням строків  давності виконання обвинувального  вироку.

 

Стаття 106 передбачає звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням  строків давності виконання обвинувального вироку. Загальна норма про цей  вид давності передбачена в ст. 80 і нею, насамперед, повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх  від покарання, враховуючи потім  особливості, зазначені у ч. 3 ст. 106.

Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

1) два  роки - у разі засудження до  покарання, не пов'язаного з  позбавленням волі, а також при  засудженні до покарання у  виді позбавлення волі за злочин  невеликої тяжкості;

2) п'ять  років - у разі засудження до  покарання у виді позбавлення  волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до  позбавлення волі на строк  не більше п'яти років за  тяжкий злочин;

3) сім  років - у разі засудження до  покарання у виді позбавлення  волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять  років - у разі засудження до  покарання у виді позбавлення  волі за особливо тяжкий злочин.

Якщо  порівняти ці строки з тими, що встановлені  у ст. 80 стосовно повнолітніх, то очевидно, що вони є значно меншими за своєю  тривалістю.

1. На неповнолітніх поширюються  загальні умови застосування  давності притягнення до кримінальної  відповідальності та давності  виконання обвинувального вироку  з урахуванням особливостей, встановлених  у ст. 106. Ці особливості полягають  у скороченні строків давності  та їхній меншій диференціації.

2. Скорочені строки давності  застосовуються щодо осіб, які  вчинили злочин до досягнення  повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо  осіб, які досягли повноліття  на момент вирішення питання  про Їх притягнення до кримінальної  відповідальності чи направлення  для відбування покарання.

3. Особа, яка вчинила злочин  у віці до вісімнадцяти років,  звільняється від кримінальної  відповідальності, якщо від дня  вчинення злочину і до дня  набрання вироком законної сили  минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані  з урахуванням лише ступеня  тяжкості вчиненого злочину і  не залежать від виду покарання,  яке передбачене за нього. Вони  значно менші, ніж загальні  строки давності притягнення  до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

4. Особа, яка вчинила злочин  у віці до вісімнадцяти років,  звільняється від відбування  покарання, якщо його не було  виконано від дня набрання  чинності обвинувальним вироком  в строки, вказані в ч. З ст. 106.

5. Перебіг давності зупиняється  у випадку ухилення особи, яка  вчинила злочин у віці до  вісімнадцяти років, від слідства  чи суду або ж від відбування  покарання. При цьому не має  значення, чи досягла повноліття  ця особа на момент такого  ухилення.

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального вироку при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

6. При перериванні строків давності  внаслідок вчинення нового злочину  середньої тяжкості, тяжкого або  особливо тяжкого злочину строки  давності за злочин, вчинений  у віці до вісімнадцяти років,  обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

7. Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після  досягнення повноліття, особа вчинить  новий злочин, то строки давності  притягнення до кримінальної  відповідальності за нього обчислюються  за загальним правилом, встановленим  ст. 49.

8. Оскільки особі, яка вчинила  злочин у віці до вісімнадцяти  років, не може бути призначене  довічне позбавлення волі, то  на не;

не поширюється правило, встановлене  в ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

9. Положення про незастосування  давності у разі вчинення злочинів  проти миру і безпеки людства,  передбачених ст. ст. 437 439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили Їх у віці від  16 до 18 років.

 

 

2.2.Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

 

Стаття 104 передбачає, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підстави й умови, передбачені в статтях 75-78; по-друге, особливості, передбачені в цій  статті.

Ці  особливості полягають у такому: 1) звільнення від відбування покарання  з випробуванням неповнолітніх  можливе при засудженні їх тільки до одного виду покарання - позбавлення  волі; 2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу (за її згодою або на її прохання) обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

 

2.3. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

 

Обов'язковими умовами звільнення від покарання  із застосуванням примусових заходів  виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої  тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до постановлення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка.

Якщо  суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній  для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням  зазначених заходів. У цьому разі суд постановляє обвинувальний  вирок без призначення покарання  і особа вважається такою, що не має  судимості. Одночасно суд призначає  певні примусові заходи виховного  характеру. Частина 2 ст. 105 містить вичерпний  перелік примусових заходів виховного  характеру, зміст яких було розкрито в § 1 цього розділу.

 

2.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

 

Стаття 107 передбачає підставу і правові  умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від  їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх  порівняно із загальною нормою про  умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є  те, що його підставою є виправлення  засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці і навчання (ч. 2 ст. 107). Мають особливості і правові умови застосування ст. 107: по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі; по-третє, застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 щодо повнолітніх.

Відповідно  до ч. 3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після  фактичного відбуття:

1) не  менше третини призначеного строку  покарання у виді позбавлення  волі за злочин невеликої або  середньої тяжкості і за необережний  тяжкий злочин;

2) не  менше половини строку покарання  у виді позбавлення волі, призначеного  судом за умисний тяжкий злочин  чи необережний особливо тяжкий  злочин, а також, якщо особа  раніше відбувала покарання у  виді позбавлення волі за умисний  злочин і до погашення або  зняття судимості знову вчинила  у віці до вісімнадцяти років  новий умисний злочин, за який  вона засуджена до позбавлення  волі;

3) не  менше двох третин строку покарання  у виді позбавлення волі, призначеного  за умисний особливо тяжкий  злочин, а також, якщо особа  раніше відбувала покарання у  виді позбавлення волі і була  умовно-достроково звільнена від  відбування покарання, але до  закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Стосовно  повнолітніх ці терміни відповідно складають: не менше половини; не менше  двох третин; не менше трьох чвертей  фактично відбутого покарання (ст. 81).

Аналіз  ст. 107 дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили  злочин у віці до вісімнадцяти років, закон не містить заборони на їх умовно-дострокове звільнення незалежно  від тяжкості злочину і навіть наявності рецидиву.

Якщо  умовно-достроково звільнений протягом не відбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених ст. 72.

До  осіб, які не досягай до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    Висновки

 

В даному ІНДЗ досліджувались особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв виховного характеру це право, а не обов’язок суду. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

Аналіз  норм КК, що регламентують звільнення неповнолітніх від покарання  дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що по-перше, передбачено такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися  лише до неповнолітніх, — звільнення від покарання із застосуванням  примусових заходів виховного характеру, по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати їх до неповнолітнього. Правові наслідки умовно-дострокового звільнення неповнолітнього від відбування покарання, як і в інших подібних випадках, можуть бути двох видів: позитивні і негативні. Позитивні полягають у тому, що особа, яка була умовно-достроково звільнена від покарання і протягом не відбутої частини покарання не вчинила нового злочину, вважається такою, що повністю виконала умову звільнення. Умовно-дострокове звільнення стає остаточним і безповоротним. Тобто, така особа ніколи і ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку. Негативні настають при вчиненні засудженим протягом не відбутої частини покарання будь-якого нового злочину.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які  вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається з урахуванням таких особливостей як тривалість строків погашення судимості та умови дострокового зняття судимості.

Отже, закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру і звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Я зрозуміла, що покарання неповнолітніх за вчинені  злочини є обов’язковим заходом  для їх виправлення, але

безумовно повинен мати прояв принцип гуманізму  до зазначеної категорії осіб. А  якщо засуджений відзначився сумлінною  поведінкою та ставленням до праці  та навчання і довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване  умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Список використаної літератури

 

1.Конституція України, К.: 2006. – 70 с.

2.Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.

3.Закон України «Про органи i служби у справах неповнолiтнiх та спецiальнi установи для неповнолiтнiх» від 24 січня 1995.- 20с.

4.Кравченко О. Питання, що виникають у судовій практиці по застосуванню до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру // Право України.- 1999.- №10.- сторінка 29-30.

5.Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Фріс П.Л..- К.: Атіка, 2004.- 448с.

6.Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В.Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид.3-тє, переробл. та допов./ За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.-352 с.

7.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002.- 416 с.

8.Кримінальне право України: Посібник для курсантів та студентів юридичних учбових закладів/ Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін та ін.; За ред. В.М. Бовсуновського, В.Т. Берегового, Н.Г. Грецька.- Київ: Наукова думка, 1995.- 455 с.

9.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка.- К.: А.С.К., 2002.- 936 с.– (Економіка. Фінанси. Право).

10.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Нормативне видання. (А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, М.І. Мельник, А.А. Музика та ін.)./ За ред. М.І. Хавронюка, О.Дмитренка.- Київ, 2001.-1102 с.