Зміст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

     За останні вісім років кількість осіб, які утримуються в установах кримінально – виконавчої системи, зросла майже вдвічі і станом на 1 січня 2010 року досягла 220 тисяч, 183 тисячі з яких засуджено до позбавлення волі. Серед ув’язнених 11 тисяч жінок, 3,3 тисячі неповнолітніх, понад 6 тисяч інвалідів першої та другої груп, та осіб похилого віку. Тільки за 2009 рік кількість ув’язнених та засуджених збільшилась майже на 12 тисяч осіб, а витрати на утримання однієї особи щомісяця становлять у середньому 205 гривень державних коштів.

       Такий приріст кількості засуджених значно загострив проблеми їхнього розміщення, працевлаштування та створення необхідних умов утримання. Вивчення справ цих осіб свідчить, що, як правило, більшість із них вчинили злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки. Йде мова про створення, точніше прийняття, законопроекту “Про амністію” підприємців, які засуджені та притягнені до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

       В нинішніх умовах розвитку українського суспільства все частіше виникає певна закономірність видання актів амністії. Прийняття акту амністії зумовлює в основному неспроможність держави утримувати велику кількість засуджених. Економічний аспект є чи не головною підставою де прийняття такого кроку намагаючись вирішити проблему видатків пенітенціарної системи. Звичайно такі кроки відповідають принципам людяності, що поширені у багатьох цивілізованих країнах світу, але чи виправдають вони себе в даній ситуації на Україні? Нікому сьогодні не в новину почути те, що потрібно забезпечити цих людей роботою, нормальними умовами життя. Одні можуть впевнено стати на ноги - їх меншість, а інші у пошуках виживання знову повертаються до “справи”, якої раніше навчилися і як правило знову попадають за грати. Кожна з амністій - це половинчастий механізм, на території України, який не в змозі дати початкову допомогу в умовах суспільного безробіття, свавілля, низького життєвого рівня, - життя в цілому .

     Метою даної курсової роботи є вивчення та відображення правового механізму  амністії в Україні.

     Предметом дослідження є амністія як засіб  помилування засуджених. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Суть інституту звільнення від покарання.

     Інститут  звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів  принципу гуманізму у кримінальному  праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

     Суть  цього інституту полягає у  тому, що за підстав, передбачених КК: 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального  відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м'яким; б) пом'якшено призначене покарання.

     Звільнення  від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

     Матеріальною  підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

     КК  передбачає такі види звільнення від  покарання та його відбування:

     1) звільнення від покарання: а)  щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     3) заміна більш м'якши покаранням: а) невідбутої частини покарання  (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

     4) пом'якшення призначеного покарання  (ч. З ст.74).

     Крім  того, спеціальні види звільнення від  покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104- 107 та коментар до них).

     Частина 2 ст. 74 Кримінального Кодексу України  передбачає негайне звільнення особи  від призначеного судом покарання  у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 - пом'якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

     Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

     П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

     Звільнення  від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка  вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), Допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

     Поведінка особи є бездоганною, якщо особа  не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а  й цілком дотримується загальноприйнятих  норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

     Звільнення  особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити  особу від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

       Проблема соціальної і психологічної  реабілітації людей, що після  відбуття покарань і амністій, виходять на волю, для України  залишається не лише в зв’язку з останньою амністією, яка поповнить ряди безробітних громадян, а й тому, що до її вирішення слід залучити як суспільні інституції, так і громадські функції. Адже економічна криза і бездіяльність органів влади часто сприяють перетворенню дрібних злодюжок на справжніх рецидивістів. Існують також ряд проблем, з якими доведеться зустрітися на волі: сімейні – відносини між членами сім’ї; родичами - економічними; психологічними, - тобто нерозуміння оточуючих до вас; медичними - різко погіршується здоров’я.

       Звичайно, в суспільстві є структури,  які зобов’язані допомогти в  разі необхідності: служби зайнятості  з біржами праці, жіночі консультації, центри психологічної допомоги. Людина, яка вийшла з місць  позбавлення волі потребує допомоги  спеціалістів, про що свідчать відповідні опитування. Біля 86 відсотків жінок згідні , що такі центри необхідні, та 63 відсотків готові працювати в такому центрі чи співпрацювати з ним.

       Таким чином, створення центрів  адаптації для осіб, які вийшли  з місць позбавлення волі, в яки б вони могли одержати консультації і відповідну допомогу. На сьогоднішній день це надзвичайно актуальна проблема. Причому з такими центрами повинні співпрацювати і звільнені особи. Для створення такого центру в перу чергу необхідно розробити відповідну програму саме силами громадських організацій. Але оскільки у державного апарату не вистачає ресурсів для змін ситуації, очевидно, варто хоча б ініціювати такі зміни.

       Хоч би яким тяжким був злочин, що приводить людину спочатку  на лаву підсудних, а потім і за колючий дріт, життя триває.

       І хочеться вірити, що більшість  засуджених каються через вчинене  і намагаються повернутись на  волю нормальними людьми, розпочати  нове життя. Та чи готове  суспільство до того, щоб прийняти  цих людей, зберігши власну гідність і можливість повірити в себе …

       Практика засвідчує, що в рамках  дійсності це не так просто  з різних причин. По - перше, тому, що людина, яка вийшла на волю  після відбування покарань, виявляється  ізгоєм. Тавро “зека” на все  життя - і ніякої допомоги й підтримки від держави. Не маючи ні квартири, ні роботи, ні близьких, які б були готові допомогти, він іде на нові злочини, порочне коло замикається. Зло породжує зло .

       Людина опиняється за ґратами,  де умови перебування і досвід  колег остаточно перетворюють її на соціального рецидивіста. Чому? З різних причин. В тому числі і суто матеріальних, побутових. В умовах реформ і економічної кризи установи по виконанню покарань втратили звичні господарські зв’язки, випали із системи централізованої економіки. Пенітенціарна система нині не може себе утримувати і потребує суттєвих дотацій .

       А як сьогодні з тими дотаціями,  знають всі. Тому засуджені,  які сидять без роботи і  зарплати, опиняються в становищі  відторгнутих, приречених на напівголодне  існування і хвороби. Особливо, якщо залишилася без рідних, здатних хоч якось підтримувати.

       Часто їжа не дотягує до  норми. На продукти харчування  адміністрація не виділяє достатніх  коштів. А заробити собі на  продукти харчування засуджені  не спроможні. Тільки менше половини з ув’язнених працюють. Заробітки - до півтори гривні за добу (зміну), а дотації немає. Два роки тому Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій передбачено заходи щодо залучення відбуваючи покарання до праці. Підприємства не дуже поспішають розміщати замовлення спеціальних установ, пояснюючи це відсутністю коштів, не першочерговістю цих робіт тощо. Результат слізний.

2. Механізм дії амністії та її застосування в Україні.

      Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених осіб амністії або помилування. Слово “амністія” в грецькій мові означає забуття, прощення. Амністія, як і помилування (так звана персоніфікована амністія) є актом гуманізму, милосердя і водночас довіри до осіб, до яких застосовується .

        Амністія і помилування не змінюють кримінальний закон чи судове рішення. Водночас вони мають кримінально – правове значення. Загальні положення про амністію та положення про амністію та помилування знаходять відображення в окремих нормативних актах, як це має місце в Україні, або в самому Кримінальному Кодексі України.

        Щодо звільнення від покарання  амністія є актом вищого органу  законодавчої влади або глави  держави, який звільняє повністю  або частково від відбування  покарання певну категорію осіб, засуджених за вчинені злочини.

        Відповідно до чинної Конституції  України, видання акту про амністію  належить до компетенції Верховної  Ради України як вищого органу  законодавчої влади: “Законом  України оголошується амністія  ” (ч . 3 ст. 92 Конституції ). Зазвичай, як правило, акти про амністію видаються в зв’язку з відзначенням певних дат у житті держави і суспільства. Вони можуть бути також пов’язані з певною соціально - політичною ситуацією в країні . Так, 21 листопада 1996 року Верховна Рада України прийняла закон України “Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсії, стипендії та інших соціальних виплат”.

        Загальні положення, що регламентують  інститут амністії в Україні,  містяться в законі України  “Про застосування амністії в Україні” вид 1 жовтня 1996 року. Стаття 1 цього Закону проголошує: “Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів”.

        Амністія оголошується законом  про амністію, який приймається відповідно до положень Конституцій України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

      Акт (закон) про застосування амністії приймається  з ініціативи Верховної Ради України. Часові межі дії акта про амністію стосовно звільнення від покарання визначені в Законі таким чином: “Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію ”. 

        Амністія не поширюється на  покарання, які вже виконані. Так  конфісковане у засудженого за  вироком суду майно, обернене  в дохід держави у порядку  виконання такої міри покарання,  як конфіскація майна, амністованій  особі не повертаються .

        Амністія стосується лише певних  аспектів кримінально - правових  відносин. Вона не поширюється  на відносини цивільно – правового  характеру, що виникають у зв’язку  з спричиненням злочином шкоди.  “Амністія не звільняє від  обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду” (ч.2 ст.5 Закону).

            Є три види амністії :

      Повна амністія – це повне звільнення зазначених у законі про амністію осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання. Наприклад, на підставі ст. 1 Закону “Про амністію” від 5 липня 2001р. Звільнено від інших покарань ряд категорій осіб, зазначених у законі.

      Повна амністія може бути із іспитовим строком. Так, згідно зі ст. 6 згаданого Закону “Про амністію”, замінено відбуту  частину покарання у вигляді позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років особам, вперше засудженим до позбавлення волі на певний строк, не відбута частина покарання в яких на день набрання цим законом чинності становить не менше трьох років. Якщо протягом цього злочину, покарання, від якого їх умовно звільнили, вони вже не відбуватимуть;

      Часткова  амністія - це часткове звільнення зазначених у законі про амністію від відбування призначеного судом покарання (фактично така амністія є різновидом пом’якшення покарання);

      Умовна  амністія. У виняткових випадках, з  метою припинення суспільно небезпечних  групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до повної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Отже, на підставі закону про амністію особа може бути звільнена від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. У той же час, амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

        Закон про повну або часткову  амністію, підлягає детальному аналізуванню  щорічно. Даний закон, що пов’язаний  зі звільненням від покарання,  Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Це не стосується умовної амністії, коли у виняткових випадах, з метою припинення суспільно – небезпечних групових проявів, чинність амністії, може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після проголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених в законі про амністію. При умовній амністії мова йде про звільнення від кримінальної відповідальності, а не від уже призначеного судом покарання.

        Особи, як відповідно до закону про амністію, підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

        Виконання положень конкретного  закону про амністію щодо повного  чи часткового звільнення від  відбування покарання покладається  на суди. Це може стосуватися,  зокрема, звільнення:

      а) осіб, які відбувають покарання в  місцях позбавлення волі;

      б) осіб, умовно засуджених, та осіб, виконання  вироків яким відстрочено;

      в) засуджених до інших видів покарання, якщо воно повністю або частково не відбуте (пункт “а” ст. 5 Закону від 21 листопада 1996 р.).

        У своїх джерелах Кондратов  стверджує, що амністія - це юридичний документ акт кримінально - правового характеру, що стосується певної категорією осіб, винних у вчиненні злочинів, або певної категорії злочинів.[8, с 123-125]

            Акт амністії завжди видається з ініціативи державного органу, який його видає. Він же, цей орган, визначає обмеження амністії відносно певного кола злочинців чи злочинів, на яких вона поширюється, а також порядок і строки виконання амністії.

            Амністія поширюється  на осіб, які вчинили злочини до дати видання акта про амністію і також в цей день. На злочини, що були вчинені наступного дня чи продовжені наступного дня, амністія не поширюється.

        В акті про амністію визначаються  і межі її застосування. Це  можуть бути:

       1.) перелік статей Кодексу, за  яким кваліфіковані злочини, що підлягають амністії;

       2.) розміри покарання до яких  застосовується амністія;

       3.) ознаки особи засудженого - вік, засуджений вперше, учасник  війни тощо.

        Акт амністії може передбачити  :

        а ) звільнення від кримінальної  відповідальності (відмова у порушенні справи, закриття кримінальної справи);

        б ) повне звільнення від покарання  (головного і додаткового);

        в ) часткове звільнення від  покарання скороченням його строку (розміру), або звільнення тільки  від головного покарання;

        г ) заміну покарання більш м’яким видом;

        д ) зняття судимості.

        Внаслідок амністії кримінальна  справа не порушується, порушена 

      підлягає  закриттю ( п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України). Справа не закривається, якщо обвинувачений  проти цього заперечує.

        Амністія - це акт лише кримінально - правовий, вона поширюються, стосується всіх сторін кримінальних правовідносин:

1. поширюється на головні і на додаткові покарання, які не були виконані до дня видання акта про амністії, в тому числі штраф, конфіскація майна;
2. не поширюється на покарання вже виконанні - конфісковане майно чи штраф засудженому не повертаються;
3. не поширюється на цивільно - правові відносини - особа, що була звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання актом амністії у всіх випадках зобов’язана відшкодувати потерпілому шкоду (збитки) в повному обсязі.

        Таким чином Закон України  “Про застосування амністії в  Україні” розрізняє повну, часткову  та умовну амністію.

        Як правило, акт амністії видається  з приводу знаменних дат і  розглядається в нерозривному  зв’язку з правовою і політичною ситуацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші установи з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії. За часів незалежності України акти амністії були такі:

• “Про амністію з нагоди третьої річниці незалежності України” від 18 серпня 1994 р.;
• “Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні” 19 квітня 1995 р.;
• “Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах” 10 березня 1994 р.;
• “Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх” 20 лютого 1996 р.;
• “Про амністію у зв’язку з десятою річницею Чорнобильської катастрофи” 16 квітня 1996 р.;
• “Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України” 27 червня 1996 р..

      Щодо  змісту амністії стосовно звільнення від відбування покарання, то таке може бути повним (повна амністія) або  частковим (часткова амністія), коли в акті про амністію йтиметься про скорочення призначеного судом терміну певного виду покарання (наприклад, зменшення суми штрафу). Коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання називається повною амністією, а часткова амністія застосовується при частковому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання.[14, с 54-56] Щодо часткової амністії, можна розрізняти два види скорочення (зменшення) покарання, а саме: призначеного судом, яке вже частково відбуте засудженим, а також того яке ще не відбувалось засудженим. У випадку, коли особа відбула частину покарання, амністія стосується тієї частини покарання, яка ще залишилась не відбутою. Умовна амністія застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

        Особи, на яких поширюється  амністія, можуть бути звільнені  від відбудування як основного,  так і додаткового покарання,  призначеного судом (ч. 1 ст. 5 Закону). В указах Президента України  про амністію, як правило, містилося застереження, що особи, які підпадають під їх дію, від додаткових мір покарання не звільняються (наприклад ст. 12 Указу від 10 березня 1994 р. “ Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах”, ст. 9 Указу від 20 лютого 1996 р. “Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх ”, ст. 21 Указу від 27 червня 1996 р. “Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України”).

        Важливо зазначити, що закон  про амністію не може передбачити заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання (іншим чи зняття судимості щодо осіб) це ч. 2 ст. 2 Закону України “Про застосування амністії в Україні”. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України, виходячи з виду і терміну фактично відбутого покарання. [11, с 123-125]

        Як правило, застосування акта  амністії пов’язується з наявністю  таких факторів: терміном призначеного судом покарання, кваліфікацією вчиненого, ознаками, які характеризують особу засудженого, умовами вчинення злочинного діяння. Так, у ст. 1 Закону України “Про амністію” осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсії, стипендії та інших соціальних виплат зазначено, що такі особи підлягають амністії.

            Не допускається застосування амністії:

        а) до осіб, яким довічне позбавлення  волі в порядку помилування  замінене позбавленням волі на певний строк;

        б) до осіб, що мають дві і  більше судимості за вчинення  тяжких злочинів;

        в) до осіб, яких засуджено за  особливо – небезпечні злочини  проти держави, бандитизм, умисне  вбивство при обтяжуючих обставинах;

        г) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті “2”, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

      Згідно  закону про амністію можуть бути визначені  й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.