Аналіз експорту товарів у структурі зовнішньої торгівлі України

ЗМІСТ

ВСТУП

В економічному розвитку країни важливу роль відіграє експорт. Експортні операції є важливим джерелом надходження валюти та формування доходів держави, підвищення її економічного добробуту, поліпшення рівня життя населення тощо.

Економіка України значною  мірою є експортно-орієнтованою. Частка експорту у структурі ВВП становить близько 50%. Домінуючі позиції у структурі експорту України займає експорт товарів. За даними 2011 р. , їх частка у загальному обсязі експорту становила понад 80%, а частка експорту послуг, відповідно, близько 20%. З огляду на це, дослідження товарного експорту, його обсягу, динаміки та структури є важливим і набуває особливої значущості у контексті членства України у Світовій організації торгівлі та посилення євроінтеграційних процесів.

Дослідженнями зовнішньої торгівлі України, зокрема й експортних операцій, займаються чимало вчених-економістів. Серед них – В. Барановська, Л. Батченко, Т. Горянська, Я. Дубенюк, А. Мазаракі, О. Мех, І. Клименко, О. Федірко, І. Ус та ін.

З позицій окремих  країн участь в міжнародній торгівлі розглядається як зовнішня торгівля. Для України проблеми оптимізації зовнішньої торгівлі мають найважливіше значення, що обумовлено поряд причин: по-перше, національна економіка знаходиться у фазі глибоких ринкових трансформацій, в ході яких формується її структура і інституційне середовище, а участь в міжнародній торгівлі робить величезний вплив на інтенсивність і спрямованість перетворень; по-друге, за останні роки не було досягнуто високого рівня результативності зовнішньої торгівлі, закріпилася сировинна спрямованість експорту, посилилася залежність від імпорту енергоресурсів і високотехнологічних продуктів; по-третє, на початку 2008 року відбувся вступ до глобальної торгової інституційної системи – СОТ; по-четверте, Україна активно ініціює включення в євроінтеграційні процеси, не створивши для цього реальних економічних передумов і мотивів; по-п’яте, величезні проблеми зосереджені у сфері конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках і в цілому конкурентоспроможності національної економіки.

Особливості розвитку зовнішньої торгівлі України на сучасному етапі  розглядаються широко. Проте важливість і багатоаспектна виникаючі в цій сфері питань вимагає подальших досліджень, поглиблення аналізу якісних і кількісних параметрів, структурних особливостей і географічних векторів розвитку торгових зв’язків. Зовнішня торгівля України як і раніше перевершує інші форми зовнішньоекономічних зв’язків.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

Процес становлення  України як незалежної, економічно самостійної держави тісно пов’язаний з необхідністю здобуття нею належного місця в міжнародній торгівлі. По суті своїй, ці два процеси є аспектами однієї і тієї ж проблеми - проблеми утвердження країни на світовій арені, і в першу чергу - через її визнання як повноцінного і повноправного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Зважаючи існуючої в Україні економічної ситуації, шлях до такого визнання має бути досить довгим. Це пояснюється тим, що більшість внутрішньоекономічних проблем, з якими зіткнулася країна, - спад виробництва і зниження його ефективності, зростаюче безробіття, кризи у сфері платежів та натуралізація господарських зв’язків - самим безпосереднім чином пов’язані з дією зовнішньоекономічних факторів. У таких умовах Україні непросто знайти свою нішу у світовому господарському комплексі, тим більше що ринки основних світових товарів вже сформувалися. Тому, прискорення можливо лише через всебічне сприяння держави процесу лібералізації зовнішньої торгівлі.

Лібералізація зовнішньої торгівлі відіграє стратегічно важливу  роль в перехідний період, стимулюючи в кінцевому підсумку процес становлення  ринкових відносин. З цієї точки зору можна виділити кілька найважливіших цілей лібералізації зовнішньої торгівлі:

- реалізація економічної  самостійності підприємств і  створення життєздатного приватного  сектора шляхом зниження ступеня  втручання держави в економіку  і наділення всіх економічних агентів правом здійснювати зовнішньоторговельні операції;

- встановлення зв’язку між внутрішніми та світовими цінами, що дозволяє вітчизняним виробникам отримувати через ринкові ціни необхідні сигнали для ефективного розподілу ресурсів і виявлення порівняльних переваг країни;

- включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішньому ринку та підвищення міжнародної конкурентоспроможності національного виробництва. Запобігаючи формуванню основних елементів ринкового механізму (приватного підприємництва, вільного ціноутворення і конкуренції), лібералізація зовнішньої торгівлі стає, таким чином, важливим складовим елементом програми структурної перебудови економіки [2, c. 45].

По-перше, вона прискорює  реформу цін, оскільки простий перехід від централізовано встановлюваних до вільних цін не тільки не усуває, але може навіть посилити цінові диспропорції в умовах ще не сформованого ринку і значної монополізації економіки.

По-друге, лібералізація  зовнішньої торгівлі (особливо імпорту) сприяє проведенню антимонопольної політики, оскільки приносить в економіку, де в багатьох галузях домінують підприємства-монополісти, необхідний елемент конкуренції.

По-третє, жорсткі умови  конкурентної боротьби на світових ринках, швидке розширення обсягів і номенклатури імпорту змушують експортерів, і підприємства, що виробляють продукцію, що конкурує з імпортом, знижувати витрати, удосконалювати технології, підвищувати якість продукції, що в кінцевому підсумку сприяє підвищенню ефективності всієї національної економіки.

По-четверте, лібералізація  експорту відкриває для національних виробників нові ринки збуту, що дозволяє використовувати ефект економії від розширення масштабів виробництва.

По-п’яте, в результаті лібералізації зовнішньої торгівлі національні виробники стикаються з жорсткими вимогами світових ринків і неминуче проходять прискорений «курс навчання» сучасним методам менеджменту і маркетингу, формам і методам зовнішньоторговельних операцій, кредитування, страхування [3, c. 177].

Важливо підкреслити, що лібералізація зовнішньої торгівлі дає більший ефект при правильно вибраному часі її проведення, оскільки між зовнішньоторговельною і загальноекономічними реформами існує не тільки пряма (в сенсі сприяння лібералізації торгівлі процесові переходу до ринку), а й активна зворотний зв’язок. Зокрема, великий вплив на ефективність лібералізації торгівлі надає бюджетно-податкова та кредитно-грошова політика. При наявності високої інфляції і скачках валютного курсу умови господарювання стають нестабільними та непередбачуваними, а ціни передають викривлену інформацію про стан ринку, тому раціональний розподіл ресурсів і реалізація порівняльних переваг стають утрудненим. У цьому сенсі переважно, щоб лібералізація торгівлі здійснювалася на тлі макроекономічної стабілізації.

Лібералізація зовнішньої торгівлі, будучи одним із стратегічних напрямів реформування економіки в  перехідний період, не означає, однак, що вплив держави на зовнішньоекономічну  сферу повинно повністю припинитися. Нова роль держави в зовнішній  торгівлі полягає у встановленні цілей лібералізації торгівлі, створенні нормативної бази та інституційної структури, розташовувати адекватними інструментами регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Серед завдань, від вирішення  яких залежить досягнення як поточних, так і стратегічних цілей проникнення України на світові ринки товарів і послуг, слід зазначити, необхідність всебічного сприяння держави експортно-імпортної діяльності вітчизняних виробничих і комерційних структур на зовнішніх ринках. В першу чергу, це гойдається експорту, який виступає сьогодні в ролі стабілізуючого фактора виробництва, оскільки перетворюється ледь не в єдине джерело валютних і матеріально-технічних надходжень.

У цьому зв’язку найважливішими завданнями державної політики є:

- забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і творців конкурентоспроможної продукції;

- створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного використання;

- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та системи її інформаційного забезпечення;

- проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінної продукції);

- вдосконалення системи державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, наведена у відповідності з міжнародними правилами та стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

- інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили набуття Україною статусу члена ГАТТ / СОТ (одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

- реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);

- подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною та країнами Балтії та Північного Союзу;

- зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема – ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);

- використання можливості отримання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

- визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою, що дозволить зняти перешкоди при вирішенні торгово-економічних проблем [5, c. 229].

У сучасних умовах Україна  потребує нової державної стратегії, нової моделі торгово-економічних відносин, в основі яких лежить єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі кругообігу і обороту капіталу, розширеного відтворення.

Розвиток українського експорту на основі моделі кругообігу капіталу дозволить використовувати вітчизняний малий і середній бізнес для виготовлення товарів на експорт. Стратегія міжнародного маркетингу в умовах переходу до вищих форм співпраці вимагає від України створення торговельних представництв за кордоном, окремих груп по вивченню ринкової конкуренції; від дипломатичних служб очікується вичерпна інформація про характер ринку країни (регіону) з точки зору можливостей для України наростити експорт, отримати інвестиції , імпортувати нові технології, налагодити ділові зв’язки з іноземними товаровиробниками - потенційними партнерами.

Лібералізація зовнішньої торгівлі також допомагає робити внутрішній ринок більш конкурентоспроможним, дозволяючи активно використовувати  переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації  та кооперування виробництва, допомагає успішно досягати макроекономічної стабілізації та подальшої структурної перебудови економіки. Крім того, лібералізація зовнішньої торгівлі сприяє інтенсивному впровадженню держави в систему міжнародних економічних відносин. Подальше зростання інтенсивності зовнішньої торгівлі призводить до поглиблення кооперації України з країнами – торговими партнерами, і як наслідок – поліпшення становища країни на світовій арені.

У структурі експорту домінують промислові товари – 43,2 %, досить істотна частка експорту припадає на автомобілі і транспортне обладнання – 18,2 % і продукти харчування та сільського господарства – 15,0 %. Приблизно однакова частка в експорті припадає на продукцію хімічної та нафтохімічної галузей і на рудні корисні копалини і концентрати – 12,5 % і 11,2 % відповідно. Оцінюючи структуру експорту України, можна говорити про те, що переважання в ній різних промислових товарів і продукції галузей, пов’язаних з використанням високих технологій говорить про недостатній розвиток цих галузей в країні і тенденції до більш інтенсивного розвитку промисловості. Однак, досить велика частка продуктів харчування та сільського господарства, що свідчить про аграрно-індустріальному характері української економіки [1, c. 9].

В якості причин такого стану справ по зовнішній торгівлі країни можна виділити цілий ряд факторів, пов’язаних з порушенням структурних зв’язків в економіці держав пострадянського простору після розпаду Радянського Союзу, а також нестабільність політичного курсу керівництва країни. Однак, в останні роки намітилася тенденція до зростання частки продуктів промислового виробництва в експорті країни, що говорить про позитивну динаміку росту промисловості. Однак не можна не залишити без уваги той факт, що досить великий залишається частка видобувної галузі, це може призвести до залежності України від поставок вугілля та інших корисних копалин Росії та іншим країнам.

Особливу увагу представляє  структура експорту та імпорту країни з точки зору основних напрямків  поставок товарів.

Основними країнами торговельними партнерами України є країни Східної Європи, на їх частку припадає 61,4 % імпорту і 56,8 % експорту країни. В останні роки намітилася тенденція до зростання частки країн ЄС в обсязі експорту та імпорту України, в 2005 р. вона склала 16,4 % для імпорту та 12,5 % для експорту. В цілому ж, можна сказати, що основними торговими партнерами України залишаються країни Східної Європи, зокрема Росія і Білорусія, а також інші країни СНД. В основному це пояснюється тим, що всі ці країни пов’язані досить тісним комплексом господарських зв’язків, що залишилися після розпаду СРСР. Зростаюча частка країн ЄС у зовнішній торгівлі держави визначається курсом керівництва країни на зближення з країнами заходу і поглибленні економічного і політичного співробітництва з ними [7, c. 87].

Таким чином, оцінюючи сьогоднішній стан України в міжнародній економіці, можна виділити ряд проблем, вирішення  яких дозволить посилити позиції  країни на міжнародній арені. Зокрема, такими проблемами є: підвищення ефективності взаємовідносин України з країнами ЄС та СНД; отримання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг; отримання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки. Рішенням цих та інших проблем, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю держави, може стати лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

Структура зовнішньої торгівля безпосереднім чином позначається на ролі країни в міжнародних економічних  відносинах. З одного боку, переважання  в структурі, як експорту, так і  імпорту в якості основних країн - торговельних партнерів держав Східної Європи говорить про поглиблення співпраці із Західними державами. З іншого боку – велика частка у зовнішньоторговельному обороті належить державам СНД, що також говорить про орієнтацію країни на співпрацю з державами пострадянського простору. Таким чином, розглядаючи основні напрями зовнішньої торгівлі України можна констатувати більш інтенсивне впровадження країни в систему міжнародних економічних відносин, диверсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків, а також посилення її позицій на світовому рівні [11, c. 46].

Якщо ж розглядати структуру зовнішньої торгівлі України  з точки зору входять до неї  груп товарів, то можна також відзначити тенденцію до більш інтенсивному розвитку виробництва, зростання частки промислових товарів у зовнішньоторговельному обороті, і як наслідок - зростання співпраці з розвинутими державами Заходу, що призводить до зростання авторитету країни на міжнародній арені. Природним чином зростання частки наукомістких виробництв дозволяє Україні брати участь у міжнародних науково-технічних розробках і тим самим зміцнювати свої позиції в системі МЕВ.

2. АНАЛІЗ ЕКСПОРТУ ТОВАРІВ У СТРУКТУРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

Аналіз даних Державного комітету статистики України свідчить про  істотне зростання обсягів зовнішньої торгівлі України впродовж останніх років. Так, за період з 2002 по 2011 рр. показник зовнішньоторговельного обігу України товарами зріс у 4, 3 рази – з 34 933, 9 млн. дол. США у 2002 р. до 151 002, 4 млн. дол. США у 2011 р. При цьому треба зазначити, що збільшення товарообігу характеризувалося різною динамікою зростання експорту та імпорту. Протягом 2002-2011 рр. обсяг експорту вітчизняних товарів до інших країн світу зріс у 3, 8 рази (з 17 957, 1 млн. дол. США у 2002 р. до 68 394, 2 млн. дол. США у 2011 р. ), а обсяг імпорту – у 4, 9 рази (з 16 976, 8 млн. дол. США у 2002 р. до 82 608, 2 млн. дол. США у 2011 р. ) (рис. 1) [6].

Рис. 1. Динаміка обсягу зовнішньої торгівлі України товарами за 2002-2011 рр.

Як видно на рис. 1, найбільше зростання обсягів зовнішньої торгівлі за період 2002-2011 рр. відбулося у 2008 р. – 42 571, 8 млн. дол. США (або 38, 7 %) порівняно з 2007 р. , відтак зовнішньоторговельний оборот становив 152 489, 8 млн. дол. США. У 2009 р. обсяг зовнішньої торгівлі порівняно з 2008 роком скоротився приблизно у 2 рази (майже до рівня 2006 р. ) і становив 85 138, 5 млн. дол. США. У 2010 р. зовнішній торговельний оборот становив 112 170, 5 млн. дол. США, тобто порівняно з 2009 р. зріс на 27 032 млн. дол. США. У 2011 р. зовнішній торговельний оборот становив 151 002, 4 млн. дол. США, тобто порівняно з 2010 р. зріс на 38 831, 9 млн. дол. США, однак таке зростання не забезпечило досягнення показників 2008 року.

Дані, представлені на рис. 1, показують, що у 2002-2004 рр. обсяги експорту України перевищували обсяги її імпорту. Частка експорту у загальному обсязі зовнішньої торгівлі була домінуючою і становила більше 50 %. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив: у 2002 р. – 1, 05; у 2003 р. – 1, 0; у 2004 р. – 1, 12. Торговельне сальдо було позитивним. Зміна цієї тенденції відбулася у 2005 р. , коли вартість імпорту на 1 854, 4 млн. дол. США (або 2, 6 %) перевищила вартість експорту. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 0, 95. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами спостерігалося й у 2006-2007 рр. (у 2006 р. – 6 666, 8 млн. дол. США, у 2007 р. – 11 421, 8 млн. дол. США), частка імпорту переважала частку експорту на 8 % та 10, 4 % відповідно. Тенденція до скорочення питомої ваги експорту у структурі зовнішньої торгівлі простежувалася й у 2008 р. , дефіцит торговельного балансу становив 18 531, 9 млн. дол. США і був найбільшим за період 2002-2011 рр. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 0, 78. У 2009 р. експорт товарів зменшився на 27 251, 5 млн. дол. США (або на 59, 3 %) і становив 39 702, 9 млн. дол. США. Перевищення імпорту над експортом становило 5 732, 7 млн. дол. США і лише 87 % імпорту покривалося експортом.

У 2010 р. обсяг експорту товарів України щодо 2009 р. збільшився на 11 727, 6 млн. дол. США (або на 29, 5 %) і становив 51 430, 5 млн. дол. США. Торговельне сальдо було від’ємне і становило 9 309, 5 млн. дол. США. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 0, 85.

У 2011 р. обсяг експорту товарів України щодо 2010 р. збільшився на 16 963, 7 млн. дол. США (або на 32, 9 %) і становив 68 394, 2 млн. дол. США. Торговельне сальдо було від’ємне і становило 14 214 млн. дол. США. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 0, 83.

Проаналізуємо детальніше експорт України у розрізі товарної та географічної структур за даними Державного комітету статистики за 2006-2011 роки.

У статистичній інформації про товарну структуру експорту виділено ХХІ групу і 97 позицій  товарів. Товарну структуру експорту України за 2005-2011 рр. представлено у табл. 1. Із даних табл. 1, видно, що найбільшу частку (близько третини) у загальному обсязі експорту становлять недорогоцінні метали та вироби з них (група ХV, згідно з УКТЗЕД). Їх частка у товарній структурі протягом 2006-2011 рр. становила 32, 3-42, 8 %. Другу позицію за величиною питомої ваги у експорті становили мінеральні продукти (група V), частка яких протягом аналізованого періоду змінювалася у межах 8, 7-15, 0 %. Сукупно ці дві групи сформували близько 50 % експорту України, тобто наша країна залишається експортером переважно сировини та напівфабрикатів. Як відомо, ціни експорту та імпорту найбільш нестабільні для товарів з низьким ступенем оброблення, відтак національне виробництво та економічний розвиток України значною мірою залежать від зовнішньої кон’юнктури та попиту на світових ринках.

Найнижчими (до 1 %) за період 2006-2011 рр. були частки шкіряної і хутряної сировини та виробів з них (0, 2-0, 8 %); взуття, головних уборів, парасоль (0, 3-0, 4 %); дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння, дорогоцінних металів та виробів з них (0, 1-0, 3 %); приладів і апаратів оптичних, для фотографування або кінематографії; апаратів медико-хірургічних; годинників; музичних інструментів (0, 4-0, 7 %) [12, c. 25].

Табл. 1. Товарна структура експорту України за 2006-2011 рр. , % [6]

На основі аналізу  даних табл. 1, можемо також зазначити, що у 2011 р. порівняно з 2006 р. :

- збільшилася частка  товарів таких груп, як продукти рослинного походження, жири та олії тваринного або рослинного походження; готові харчові продукти; маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів; механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення; транспортні засоби та шляхове обладнання;

- зменшилася частка  товарів груп: живі тварини, продукти тваринного походження; мінеральні продукти; продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості; полімерні матеріали, пластмаси та каучук; текстиль та вироби з текстилю; недорогоцінні метали та вироби з них;

- майже незмінними  залишились частки деревини і виробів з деревини, взуття, головних уборів, парасоль, виробів з каменю, гіпсу, цементу, кераміки, скла; дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння, дорогоцінних металів та виробів з них; приладів і апаратів оптичних, для фотографування або кінематографії; апаратів медико-хірургічних; годинників; музичних інструментів.

Досліджуючи товарну  структуру експорту за 2011 р. можна побачити, що домінуючу частку у ній склали недорогоцінні метали та вироби з них – 32, 3 % (з них чорних металів – 27, 0 %, виробів з чорних металів – 4, 2 %) від загального обсягу експорту країни (рис. 2).

Рис. 2. Товарна структура експорту України у 2011 р. , %

Вагомою у структурі  товарного експорту була і частка мінеральних продуктів – 15, 0 % (у т. ч. енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки становили 8, 3 %, руди, шлаки та зола – 5, 7 %). Частка механічного обладнання; машин та механізмів, електрообладнання та їх частин; пристроїв для записування або відтворення у 2011 р. становила 9, 9 % (зокрема котли, машини, апарати і механічні пристрої – 5, 2 %, електричні машини і устаткування – 4, 7 %) до загального обсягу експорту; продуктів рослинного походження – 8, 1 % (зокрема, зернові культури – 5, 3 %, насіння і плоди олійних рослин – 2, 1 %), продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 7, 9 % (з них продукти неорганічної хімії – 2, 6 %, добрива – 2, 7 %), транспортних засобів та шляхового обладнання – 7, 1 % (зокрема залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання – 5, 6 %), жирів та олії тваринного або рослинного походження – 5, 1 %, готових харчових продуктів – 5, 0 % (зокрема какао та продукти з нього – 1, 0 %, алкогольні та безалкогольні напої та оцет – 0, 6 %, залишки і відходи харчової промисловості – 0, 9 %). Питома вага інших товарних груп становила менше ніж 2 %, а сукупна їх частка у загальному експорті становила 10, 4 % [12, c. 30].

До десяти найбільших за питомою вагою у експорті товарів  за даними 2011 р. належали такі товари: чорні метали – 27, 0 %; енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 8, 3 %; руди, шлаки і зола – 5, 7 %; залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання – 5, 6 %; зернові культури – 5, 3 %; котли, машини, апарати і механічні пристрої – 5, 2 %; електричні машини та устаткування – 4, 7 %; вироби з чорних металів – 4, 2 %; продукти неорганічної хімії – 2, 6 %; насіння і плоди олійних рослин – 2, 1 %. Сукупно ці десять товарів сформували майже 70 % експорту України. За даними Державного комітету статистики, Україна експортує товари до близько 200 країн світу. У 2011 р. експортні операції з товарами проводили з партнерами зі 181 країни. Географічну структуру експорту представлено на рис. 3.

Рис. 3. Географічна структура експорту товарів України у 2011 році, %

Аналіз рис. 3 свідчить, що найбільші обсяги експортних поставок у 2011 р. здійснювали до країни СНД – 38, 3 % від загального обсягу експорту, Європи – 27, 0 % та Азії – 25, 9 %. Частка країн Африки становила 4, 9 %, Америки – 3, 7 %, Австралії і Океанії – 0, 2 %. Порівнюючи географічну структуру експорту України за 2011 р. із структурою у 2005 р. можна побачити, що питома вага країн СНД у експорті товарів України збільшилася на 5, 1 %; Азії – на 2, 2 %; Австралії і Океанії – на 0, 1 %. Водночас на 4, 9 % зменшилася частка товарного експорту до країн Європи, на 1, 4 % – до країн Америки та на 1, 1 % – до країн Африки.

Детальніші дані про  обсяги та структуру експорту товарів  у різні регіони світу із виділенням трійки найбільших торговельних країн-партнерів  у межах регіону чи організаційного об’єднання країн представлено у табл. 2. Із цієї таблиці видно, що у 2010 р. 38, 3 % (26 177 млн. дол. США) загального обсягу вітчизняного експорту припадало на країни, що входять до СНД, решта 61, 7 % (42 217, 2 млн. дол. США) – на інші країни світу. У 2005 р. частка країн СНД становила 31, 3 %, тобто була меншою на 7, 0 %. Порівняно з 2005 р. обсяг експорту до країн СНД збільшився майже в 3, 6 рази (на 18 955 млн. дол. США, а до інших країн – в 5, 9 рази (на 35 038, 4 млн. дол. США) [10, c. 6].

Табл. 2. Порівняльний аналіз географічної структури експорту товарів [6]