Аналіз наукових статтей з банківської системи

Вступ:

В останні роки значно посилився вплив банків на розвиток реального сектора економіки, який зумовлює динаміку економічного розвитку країни. Банки як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу володіють особливими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки. За базовими принципами ефективного банківського нагляду, що розроблені Базельським комітетом, банківську діяльність держава має регулювати більшою мірою, ніж інші види бізнесу. Це пов’язано з тим, що банки розпоряджаються значною частиною коштів суб’єктів господарської діяльності та держави, через них здійснюється найбільш глибокий взаємозв’язок між усіма ланками національного і світового господарства.

Кожна країна має свої особливості впливу на організаційну структуру і напрями діяльності відповідних служб банківського нагляду. При цьому розвиток банківської діяльності передбачає постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

Головною метою банківського нагляду, який відповідно до законодавства здійснюється Національним банком України, є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Вирішення саме цих завдань дасть змогу посилити надійність банківської системи та забезпечити динамічний розвиток вітчизняної економіки.

Забезпечення належного контролю за діяльністю банків є досить складним і вимагає вирішення низки поточних завдань. Надзвичайно актуальними і важливими є питання розробки і практичного застосування наглядових функцій за банківською діяльністю, підвищення їх ефективності, що сприятиме чіткому дотриманню Базельських принципів банківського нагляду й інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий простір.

Метою написання є визначення місця і ролі Національного банку України. Об’єкт дослідження – банківська система України. Предметом дослідження є своєрідна сфера економічних і правових відносин, що виникають у процесі нагляду за банківською діяльністю між інститутами державного нагляду (в особі Національного банку України) і банками України.

У процесі дослідження використано методи аналізу і синтезу, статистичних порівнянь, групування (при опрацюванні зарубіжного досвіду організації банківського нагляду та запобігання використанню банків у відмиванні «брудних» грошей), динамічних рядів (при дослідженні формування статутних капіталів банків, виконання банками України економічних нормативів, процесу реорганізації вітчизняних банків).

Інформаційною базою дослідження є закони, прийняті Верховною Радою України, постанови і декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, які регламентують діяльність банківської системи, нормативні документи і статистичні матеріали Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій.

Стаття 1:

ББК: 65.5   УДК: 339.9.01(100)   ISBN: 5-282-01926-4   Авт.знак: Д64 
Банар Ганна

Наук. кер. – Михайловська О.В. 

  Національний банк України створений  відповідно до Закону України  «Про банки і банківську діяльність»  і діє на основі законодавства  України, свого Статуту, затвердженого  постановою Президії Верховної  Ради України від 7 жовтня 1991 р., а  також договорів або інших  угод України з іншими державами  в галузі кредитно-грошових відносин.  

  Згідно з існуючим законодавством  України, а саме статтею  8 Закону України  «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України є центральним банком держави і знаходиться в її власності. Національний банк України, будучи державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою перший рівень банківської системи України і є своєрідним «банком банків», оскільки виконує базові функції регуляції кредитної і резервної системи і обслуговує виконання державного бюджету України. 

  Відповідно до Конституції України  основною функцією Національного  банку є забезпечення стабільності  грошової одиниці України. На  виконання своєї основної функції  Національний банк сприяє дотриманню  стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності. 

  Національний банк України відповідно  до Закону України “Про Національний  банк України”  є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів. Станом на 31 серпня 2010 року золотовалютні резерви НБУ становили 32 691,9 мільйонів дол.США:

об’єм золота в міжнародних резервах складає 880 тис. трійських унцій (номінальна вартість золота в резервах НБУ складає 1 083,078 мільйонів дол.США),  об’єм іноземних конвертованих валют в резервах НБУ склав 31 595 мільйонів дол.США. Об’єм золота, який не включається в офіційні резервні активи, на кінець серпня 2010 складав 20,34 мільйонів дол.США.  

  Відповідно до Конституції України  основною функцією Національного  банку є забезпечення стабільності  грошової одиниці України. На  виконання своєї основної функції  Національний банк сприяє дотриманню  стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності. 

  Доходи Національного банку України  утворюються за рахунок надання  позичок і гарантій, дисконтування  векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав, проведення  інших операцій. Основним показником  госпрозрахункової діяльності Національного  банку є прибуток. Національний  та його установи, за винятком  госпрозрахункових, звільняється від сплати всіх видів податків, зборів і державного мита. 

   У Національному банку, крім статутного фонду, утворюється резервний фонд, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань.  Резервний фонд призначається для покриття можливих збитків по операціях Національного банку. Відрахування у резервний фонд проводяться за рахунок прибутку Національного банку до осягнення ним розміру статутного фонду.  

Слід відмітити, що для виконання своїх адміністративно-контрольних функцій НБУ має право видавати нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Ці акти видаються у формі постанов Правління Національного банку України і є обов’язковим для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Нормативні акти Національного банку, що регулюють правовідносини, суб’єктами яких є фізичні особи, підлягають державній реєстрації згідно із законодавством України. В практиці нормотворення Національного банку України можна назвати і такі види документів як листи і телеграми. які дістали поширення, хоча не можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам, встановленими єдиною державною системою діловодства.  

  Отже, діяльність Національного  банку України спрямована насамперед  на забезпечення єдиної державної  політики в галузі грошового  обігу, кредитування, здійснення фінансування  і розрахунків у народному  господарстві України.

Отже:

Аналізуючи дану статтю можна зробити висновок , що центральний банк – це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент грошово-кредитної політики держави. Головне його призначення – управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та не інфляційного розвитку економіки. Національний банк України покликаний забезпечувати стабільне функціонування національної грошової одиниці за допомогою проведення належної емісійної політики, виконання функцій банка банків і банкіра уряду, банківського нагляду і грошово-кредитного регулювання економіки. 

Стаття 2:

УДК 339.992 Є. А. Довгаль

Функції Національного банку України

Нині в Україні створено дворівневу банківську систему, що складається з Національного банку України і близько 200 комерційних банків. У загальній кількості банків (за станом на 2000 рік їх було 195) два є державними, 167 — акціонерними, 26 — товариства із обмеженою відповідальністю, 31 банк має іноземний капітал, з них у 7 він становить 100%.

Дворівнева банківська система найпоширеніша в цивілізованих країнах. У класичному варіанті вона представлена Федеральною резервною системою (ФРС) США, яка складається з дванадцяти регіональних резервних банків, що виконують функції центральних банків. Інші, комерційні банки, являють собою приватні банки штатів (дві третини від загальної кількості) і національні банки (одна третина), безпосередньо пов'язані з федеральним урядом.

Принципи організації банківської справи в Україні визначені спеціальним законодавством. Перший закон, що регулював банківську діяльність, прийнято у 1991 році на етапі становлення банківської системи України. Він відображав закономірності перехідного періоду від планової до ринкової економіки, від банківської монополії до становлення конкурентного середовища, де банки функціонують на комерційних засадах. Значною мірою закон вичерпав себе і стримував подальший розвиток банківської системи України. Тому 7 грудня 2000 року Верховна Рада прийняла новий Закон України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон має на меті забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища, захист інтересів вкладників і кредиторів банків, запобігання підвищенню комерційних ризиків у банківській діяльності, поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Закон значно розширює можливості ведення банківського бізнесу і водночас сприяє підвищенню прозорості та надійності у діяльності банків. Відповідно до Закону банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати банківські операції з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків. Банки розглядаються як економічні самостійні та повністю незалежні від виконавчих і розпорядчих державних органів. Банки мають кредитувати суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів та здійснювати касове і розрахункове обслуговування всього народного господарства та зовнішньоекономічних зв'язків.

Центром банківської системи України є Національний банк — самостійна юридична особа, підзвітний Верховній Раді України. Центральне місце НБУ визначається його особливими функціями. Передусім НБУ — єдиний емісійний центр країни. Лише йому належить право випускати в обіг грошові знаки. Ця функція — один з потужніших інструментів монетарної політики держави.

Друга функція НБУ полягає у регулюванні макроекономічних пропорцій через управління рухом кредитних ресурсів. Цю функцію НБУ виконує за рахунок облікової політики, за допомогою визначення рівня банківського процента відповідно до змін облікової ставки НБУ. Остання є процентною ставкою, що встановлюється для придбання платіжних зобов'язань комерційними банками. З допомогою розміру облікової ставки ускладнюються або полегшуються умови надання кредитів. Управління кредитними ресурсами НБУ може також за свій рахунок купувати або продавати державні цінні папери.

Третя функція НБУ — координація діяльності комерційних банків і контроль за рухом їх кредитних ресурсів. Цю політику НБУ проводить за рахунок обов'язкового резервування частини кредитних ресурсів комерційних банків, а також встановлюючи економічні нормативи господарської діяльності комерційних банків з метою захисту інтересів їх клієнтів (мінімальний розмір статутного фонду, показники ліквідності, граничне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку і сумою його активів та ряд інших). Цей контроль здійснюють операційні та регіональні управління НБУ.

Основні функції Національний банк здійснює у формі адміністративного (реєстрація і ліцензування, встановлення вимог та обмежень, застосування санкцій) та індикативного (встановлення обов'язкових економічних нормативів, визначення норм обов'язкових резервів, рефінансування, визначення процентної політики, імпорт та експорт капіталу та ін.) регулювання.

Четверта функція — це управління грошовим обігом через встановлення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших держав. НБУ нагромаджує золотовалютні резерви і після цього розміщує їх на міжбанківській валютній біржі. Якщо необхідно знизити курс національної валюти, Нацбанк збільшує її продаж, таким чином проводить валютну інтервенцію.

На другому рівні банківської системи розміщені комерційні банки. Згідно з Законом в Україні банки можуть створюватися у формах акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та кооперативного банку. Таке розмежування банків за видами дає можливість знизити ризики для банківської системи в цілому, оскільки, наприклад, у кооперативному банку, який може обслуговувати групу компаній, клієнти банку водночас є і його власниками. У Законі наведено чіткі визначення універсальних і спеціалізованих, системоутворюючих банків і банків з іноземним капіталом, державних банків. Ці визначення статусу банку дадуть змогу Національному банку диференційовано підходити до встановлення нормативів залежно від ризику, який такий банк бере на себе або який несе банківська система. За спеціалізацією банки бувають ощадними, інвестиційними, іпотечними (видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна) та розрахунковими (кліринговими). Така спеціалізація визначається у разі, якщо понад 50% банківських активів є активами одного типу. Для спеціалізованого ощадного банку 50% його пасивів мають бути вкладами фізичних осіб.

Отже:

Проаналізувавши дану статтю можна зробити висновок , що Згідно зі статтею 99 Конституції України, основною функцією Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. Для виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.  

Стаття 3

УДК: 339.976.2

Автор наукової статті: Ермушко Жанна Олександрівна, Борисова Людмила Михайлівна

НБУ як головний регулюючий орган банківської системи

 
Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 90-х років у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України "Про банки і банківську діяльність", ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"" цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року зараз діють поправки від 1998 року . 
 
Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України. 
 
Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень - Національний банк України, другий - комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. Водночас кожна із складових цієї системи функціонує відповідно до законів ринку. 
 
Статус і принципи діяльності Національного банку України визначені Основним Законом держави. Статті, які стосуються функціонування Національного банку, вміщені у двох розділах, присвячених законодавчій і виконавчій владі. Це не випадково, оскільки йдеться про центральний банк держави, який очолює її національну фінансово-кредитну систему. 
 
Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність. 
 
До повноважень законодавчого органу держави Конституція України відносить призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України, що здійснює Верховна Рада за поданням Президента України. Крім того, саме Верховна Рада України призначає половину складу Ради Національного банку України, а також заслуховує звіти його голови про діяльність банку. 
 
Інша половина Ради згідно зі ст. 106, п. 12 Конституції України призначається Президентом України. Такий підхід дає можливість двом гілкам влади пропорційно, рівною мірою брати участь у формуванні складу Ради Національного банку України і здійснювати регулятивний вплив держави на фінансово-кредитну політику, її реалізацію. Конституційні засади формування вищого органу управління НБУ, а також його керівництва є прикладом рівноваги двох гілок влади в Україні. 
 
Рада Національного банку України відповідно до ст. 100 Конституції України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом. 
 
Важливо наголосити, що правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді, крім Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Конституція наділяє також і Національний банк України (ст. 93, п. 1 Конституції України). Надання цього права Національному банку свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних інституцій. 
 
Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. 
 
Національний банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів. Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій він має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном. 
 
Кошторис видатків Національного банку на кожний рік затверджується Радою НБУ. Цей самий орган затверджує Основні напрями грошово-кредитної політики Національного банку.

Отже:

Провівши дослідження можна зробити висновок, що національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.  З усього вищевикладеного, що Національний банк України (НБУ) є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Виконуючи свої функції, в тому числі функціх емісійного центру готівкового обліку, “банку банків” та органу банківського регулювання та нагляду, НБУ приходиться вирішувати багато проблем, бо деякі процеси, які в багатьох країнах відбувались роками, десятиріччями, в Україні відбуваються одночасно, і це є ускладнюючою обставиною. 

Стаття 4:

УДК 339.9

В.А. Муталімов,

Принципи, за якими здійснює банківський нагляд Центральний банк України

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними. Основні принципи ефективного банківського нагляду, розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 пунктів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною9.

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво. Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен банк повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов’язаним звітуватися за виконання своїх обов’язків.

Принцип 2. Дозволені види діяльності. Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування. Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам.

Принцип 4. Передача часток істотної участі. Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання. Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні організації чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу. Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки.

Принцип 7. Процес управління ризиками. Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до профілю ризиків.

Принцип 8. Кредитний ризик. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику (включаючи ризик контрагента).

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику). Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати і керувати концентраціями у портфелі.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб. З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб (як у балансі, так і поза балансом) та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування та інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків.

Принцип 14. Ризик ліквідності. Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі.

Принцип 15. Операційний ризик. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю або зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов’язаних із прийняттям банком на себе зобов’язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов’язань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності. Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність. Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій. Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд. Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування. Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих же стандартів, які застосовуються до національних установ.

Основні принципи є нейтральними в плані різних підходів до питань нагляду, доки не досягнуті першочергові цілі.

Отже:

Провівши дослідження принципів, за якими здійснює банківський нагляд Центральний банк України можна стверджувати, що фундаментом довготривалої стабільності валюти є позитивна економічна динаміка, яка зрештою забезпечує високу конкурентноспроможність української економіки в цілому. Жорстка монетарна політика, яка впроваджується міцною банківською системою, здатна забезпечувати високий внутрішній попит на національну валюту та низьку інфляцію лише протягом відносно коротких часових проміжків. Тому прогнозування інфляції (зовнішня стабільність) має грунтуватися на надійних прогнозах економічного зростання в секторальному та регіональному розрізах. Моделі прогнозу монетарних показників стабільності національної валюти зокрема не дадуть надійних результатів без упереджувального розвитку моделей прогнозу економіки. Будь-яке вдосконалення моделей прогнозування інфляції, обмінного курсу, монетарних показників не компенсує брутальної недосконалості прогнозу економічної динаміки. 

Стаття 5:

УДК 339.9

Грошово-кредитна політика НБУ

Змістом грошово-кредитної політики Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти. Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини – коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому – через укріплення її обмінного курсу10.