Аналіз непродуктивних витрат та розробка заходів для їх запобігання

Зміст

Вступ

Управління витратами на підприємстві  припускає наявність механізму, що забезпечує можливість правильного  визначення планових значень, точного  визначення поточних фактичних значень, можливість оперативного впливу на процес формування фактичних значень керованих показників.

Використовувані в цей час методики планування й обліку витрат сформовані в умовах планової економіки, коли мети складання планових витрат, вимоги до якості, ступеню деталізації витрат у процесі їхнього планування були інших. Наприклад, подетальні норми витрати при підрахунку витрат матеріалів на випуск продукції складалися із запасом для обґрунтування заявок на матеріали (такими вони й залишилися). Конструкторсько-технологічні служби, як і раніше, байдуже ставляться до формування рівня витрат на підприємстві, хоча в процесі формування витрат беруть участь усі без винятку працівники підприємства. При існуючій організації робіт величина витрат, що формуються, цікавить тільки керівників і працівників економічних служб, які не в змозі забезпечити всюди прийняття економічно вигідних для підприємства дій і рішень.

В умовах динамічного агресивного  зовнішнього середовища, життєво  важливою необхідністю є збереження й зміцнення позицій на ринку при наявності конкурентів, і колишня схема роботи з витратами неприйнятна.

У цій ситуації на підприємстві необхідно, на наш погляд, створення системи  керування витратами, заснованої на даних менеджменту, наскрізне бюджетування, наявність госпрозрахункових відносин між підрозділами підприємства.

Для створення на підприємстві системи  керування витратами потрібне проведення радикальних перетворень системи  керування підприємством, включаючи  повну зміну організаційної й функціональної структури підприємства, зміна документообігу, перехід на нові інформаційні технології.

Таким чином тема аналізу непродуктивних витрат з метою їх мінімізації  є актуальною в сучасних умовах і  потребує дослідження.

1. Поняття та сутність управління витратами

В економічній теорії затвердився  підхід, відповідно до якого будь-яке  комерційне підприємство прагне приймати такі рішення, які забезпечували  б йому одержання максимально  можливого прибутку. Прибуток, як правило, залежить в основному від ціни продукції й витрат на її виробництво й реалізацію.

Ціна продукції на ринку є  наслідком взаємодії попиту та пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника або покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати, що формують собівартість продукції. Вони можуть зростати або знижуватися залежно від обсягу споживаних трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва й інших факторів. Отже, виробник має у своєму розпорядженні безліч важелів зниження витрат, які він може пустити в хід при вмілому керівництві.

Термін "витрати" застосовується, як правило, в економічній теорії. Це сумарні жертви підприємства, пов'язані  з виконанням певних операцій. Вони містять у собі як явні (бухгалтерські, розрахункові), так і неявні (альтернативні) витрати.

Явні (розрахункові) витрати - це виражені в грошовій формі фактичні витрати, обумовлені придбанням і витратою різних видів економічних ресурсів у процесі виробництва й обігу продукції, товарів або послуг.

Альтернативні (неявні) витрати означають  упущену вигоду підприємства, що воно одержало б при виборі виробництва  альтернативного товару, за альтернативною ціною, на альтернативному ринку й т.д.

Під витратами ми будемо розуміти явні (фактичні, розрахункові) витрати  підприємства, а під витратами  зменшення коштів підприємства або  збільшення його боргових зобов'язань  у процесі господарської діяльності. Витрати означають факт використання сировини, матеріалів, послуг. Лише в момент реалізації підприємство визнає свої доходи й пов'язану з ним частина витрат - витрати.

Витрати, як правило, приймають форму  відтоку або зменшення активу. Витрати зізнаються у звіті про  прибутки й збитки на підставі безпосереднього зв'язку між понесеними витратами й надходженнями по певних статтях доходу. Такий підхід називається відповідністю витрат і доходів. Виходячи із цього в бухгалтерському обліку всі доходи повинні співвідноситися з витратами на їхнє одержання, називаними витратами. З погляду техніки обліку, це полягає в тому, що витрати повинні накопичуватися на рахунках "Матеріали", "Амортизація", "Розрахунки по оплаті праці" і т.д., потім на рахунках "Основне виробництво", "Готова продукція" і не списуватися на рахунки реалізації доти, поки продукція, товари, послуги, з якими вони зв'язані, не будуть реалізовані, оскільки лише в момент реалізації організація буде визнавати свої витрати.

Серед якісних показників діяльності підприємства важливе місце займає такий показник, як собівартість продукції. У ньому як синтетичному показнику відображаються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності організації. Від рівня собівартості продукції залежить розмір прибутку й рівень рентабельності. Чим економічніше організація використає трудові, матеріальні й фінансові ресурси при виготовленні виробів, виконанні робіт і наданні послуг, тим значніше ефективність виробничого процесу, тим більше буде прибуток.

У цей час склад витрат, що включають  у собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, насамперед, положенням «Про склад витрат по виробництву й реалізації продукції (робіт, послуг), що включають у собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховують при оподаткуванні прибутку».

Навіть із простого перерахування  витрат, що складають, утворюючу собівартість продукції (робіт, послуг), видно, що вони не однакові не тільки по своєму складі, але й за значенням у виготовленні продукту, виконанні робіт і послуг. Одні витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів, оплата праці робітників й ін.), інші - з керуванням й обслуговуванням виробництва (витрати на зміст апарата керування, на забезпечення виробничого процесу необхідними ресурсами, на зміст основних коштів у робочому стані й т.д.), а треті, не маючи безпосереднього відношення до виробництва, все-таки по чинному законодавству включаються у витрати виробництва (відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, соціальні потреби населення й ін.). Крім того, частина витрат прямо включається в собівартість конкретних видів готових виробів, а інша частина, у зв'язку з виробництвом декількох видів продукції, - побічно. Тому для ефективної організації управлінського обліку необхідно застосовувати економічно обґрунтовану класифікацію витрат по певних ознаках. Це допоможе не тільки краще планувати й ураховувати витрати, але й точніше їх аналізувати, а також виявляти певні співвідношення між окремими видами витрат й обчислювати ступінь їхнього впливу на рівень собівартості й рентабельності виробництва.

В управлінні метою будь-якої класифікації витрат є надання допомоги керівникові  в прийнятті правильних, обґрунтованих  рішень, оскільки менеджер, приймаючи  рішення, повинен знати, які витрати й вигоди вони за собою спричинять. Тому суть процесу класифікації витрат - це виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник.

Практика організації управління в економічно розвинених країнах  передбачає різні варіанти класифікації витрат залежно від цільової настанови, напрямків обліку витрат. Споживачі внутрішньої інформації визначають такий напрямок обліку, яке їм потрібно для забезпечення інформацією з досліджуваної проблеми.

Важливим моментом в управлінській  діяльності є процес прийняття рішень, у ході якого визначаються тактика й стратегія розвитку підприємства. У цих цілях витрати підприємства, як підрозділяються на явні й альтернативні, релевантні й не релевантні, ефективні й неефективні.

Для прийняття управлінських рішень важливе значення має їхній підрозділ на явні й неявні (альтернативні).

Явні – це передбачувані витрати, які повинне нести підприємство при виконанні виробничої й комерційної діяльності.

Витрати ж, обумовлені відмовою від  одного товару на користь іншого, називають альтернативними (неявними) витратами. Вони означають упущену вигоду, коли вибір однієї дії виключає поява іншої дії. Альтернативні витрати виникають у випадку обмеженості ресурсів. Альтернативні витрати іноді називають додатковими.

Залежно від специфіки прийнятих рішень витрати підрозділяються на релевантні й не релевантні. Релевантними (тобто істотними, значними) витратами можна вважати тільки ті витрати, які залежать від розглянутих управлінських рішень. Зокрема, витрати минулих періодів не можуть бути релевантними, оскільки вплинути на них уже не можна. У той же час, неявні витрати (упущена вигода) релевантні для прийняття управлінських рішень.

На результати прийнятих рішень істотний вплив може зробити розподіл витрат на ефективні й неефективні.

Ефективні – це продуктивні витрати, у результаті яких одержують доходи від реалізації тих видів продукції, на випуск яких були зроблені ці витрати. Неефективні - це витрати непродуктивного характеру, у результаті яких не будуть отримані доходи, тому що не буде зроблений продукт. Неефективні витрати - це втрати на виробництві. До них ставляться втрати від браку, простоїв, недостачі й псування товарно-матеріальних цінностей й ін. Обов'язковість виділення неефективних витрат трактується тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування й нормування.

Будь-яке підприємство, що прагне максимізувати  свій прибуток, повинне так організувати своє виробництво, щоб витрати на одиницю продукції, що випускається, були мінімальні. Виходить, і прийняті рішення повинні орієнтуватися на завдання мінімізації витрат. У виконанні цього завдання важливе значення надається процесу прогнозування, у ході якого витрати підприємства розглядаються в короткостроковому й довгостроковому періодах.

У короткостроковому періоді окремі фактори виробництва не змінюються: їх називають постійними (фіксованими) факторами. До них, як правило, ставляться такі ресурси, як промислові будинки, верстати, устаткування. Однак це може бути й земля, послуги менеджерів і кваліфікованих кадрів. Економічні ресурси, які міняються в процесі виробництва, уважають змінними факторами. У середньостроковому періоді можуть мінятися всі вводити фактори, що, виробництва, але базові технології залишаються без змін. У ході ж довгострокового періоду можуть змінюватися й базові технології.

Прийняті управлінські рішення  не можуть бути здійснені, якщо вони не будуть мати безпосереднього зв'язку із процесом планування, у ході якого  передбачувані витрати, пов'язані  з виконанням виробничої й комерційної  діяльності, розглядаються з погляду можливостей їхнього охоплення планом. У цих цілях витрати підприємства підрозділяються на плановані й не плановані.

До планованого ставляться продуктивні витрати підприємства, обумовлені його господарською діяльністю й передбачені кошторисом витрат на виробництво. Вони відповідно до норм, нормативами, лімітами й кошторисами включаються в планову собівартість продукції.

Не плановані – це непродуктивні витрати, які не є неминучими й не випливають із нормальних умов господарської діяльності підприємства. Ці витрати вважаються прямими втратами й тому до кошторису витрат на виробництво не включаються. Вони відображаються тільки у фактичній собівартості товарної продукції й на відповідних рахунках у бухгалтерському обліку. До них ставляться втрати від шлюбу, простоїв й ін. Їхній відособлений облік сприяє здійсненню мір, спрямованих на їхнє попередження.

В управлінському обліку важливе значення має класифікація витрат залежно  від їхнього відношення до діючим на підприємстві нормам, нормативам, лімітам і стандартам. По даній ознаці всі витрати, що включають у собівартість продукції, групуються в розрізі встановлених норм, що діють на початок поточного місяця, і по відхиленнях від діючих норм, що виникли в процесі виробництва. Такий розподіл витрат лежить в основі нормативного обліку і є найважливішими коштами поточного оперативного контролю за рівнем витрат виробництва.

2. Аналіз непродуктивних  витрат та його значення

Сучасні умови господарювання дещо змінили уяву про суть непродуктивних витрат і втрат. Непродуктивні витрати є характерними для загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Іншими словами, вони властиві як для виробничої собівартості, так і для витрат періоду. Склад їх у структурі загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут практично однаковий, за незначними відмінностями, що властиві витратам на збут продукції.

До загальновиробничих витрат непродуктивного  характеру належать:

1) витрати на транспортне обслуговування  начальників цехів, виконробів, майстрів, зокрема на утримання та експлуатацію службових легкових автомобілів, що перебувають на балансі підприємства чи організації (орендуються) та обслуговують начальників цехів, виконробів, майстрів, включаючи:

— вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів;

— витрати на стоянку легкових автомобілів, їх паркування;

2) інші загальновиробничі витрати,  які не відносяться до валових  витрат у податковому обліку (службові  відрядження понад норми, передбачені  діючим законодавством, затрати на підготовку кадрів понад встановлений ліміт (2 відсотки від фонду оплати праці звітного періоду) та інші).

Щодо непродуктивних адміністративних витрат, то до них належать ті ж самі, що й до загальновиробничих, лише з  тією відмінністю, що стосуються вони працівників апарату управління (адміністрації), а не загальновиробничого персоналу.

Перелік непродуктивних витрат на збут у загальній своїй масі ідентичний попереднім, однак стосується працівників  відділу збуту підприємств та організацій. Крім вище перелічених витрат, що належать до непродуктивних, сюди включаються ще й представницькі витрати понад встановлені норми (2 відсотки від оподатковуваного прибутку за попередній звітний період).

Непродуктивними витратами, які є  у складі іншої операційної діяльності, можна вважати:

— сумнівні та безнадійні борги (списання безнадійної дебіторської заборгованості);

— витрати на утримання соціальної сфери;

— благодійні платежі за мінусом тих, які можна  включати у валові витрати (2—5 % від  суми прибутку за попередній квартал за умови, що ці платежі здійснені неприбутковим організаціям);

— створення  резерву на покриття сумнівних боргів;

— інші непродуктивні  витрати операційної діяльності.

Поряд з  непродуктивними витратами значне місце у структурі витрат окремих суб'єктів господарювання посідають різного роду втрати. Найбільш поширеними видами втрат є втрати від браку та втрати від простоїв, які виникають у ході основної виробничої діяльності. Щодо втрат від браку, то слід зазначити, що в окремих підприємствах ця стаття витрат є плановою, тобто передбачається у плановій калькуляції. Справа у тому, що є певні підприємства, у яких згідно з технологічними особливостями допускається незначний відсоток браку (підприємства фарфоро-фаянсової промисловості, цегельні заводи тощо).

Поряд з  наведеними видами втрат до останніх можна віднести ще й такі, які  передбачені у складі інших операційних  витрат, а саме:

— втрати від  операційних курсових різниць (при  наявності іноземної валюти);

— втрати від знецінення запасів (у  разі їх уцінки);

— нестачі і втрати від псування цінностей (у разі відсутності конкретних винуватців);

— штрафи, пені, неустойки визнані.

Як видно з вище переліченого, перелік непродуктивних витрат і  втрат досить обширний, що вказує на необхідність управління й даними витратами. Безперечно, процес управління непродуктивними витратами і втратами досить складний, а в окремих випадках навіть і непередбачливий, проте залишати дану категорію витрат без будь-якого втручання не бажано. 
Згідно з нашими міркуваннями, витрати непродуктивного характеру також можуть знайти своє місце у попередньо складеному окремому кошторисі. Як і інші види кошторисів, їх доцільно формувати на квартал з помісячною розбивкою. Суть управління непродуктивними витратами і втратами на перших порах зводитиметься до формування таких кошторисів по кожному із вище-перелічених видів витрат, а у подальшому можна буде виділяти їх у загальних кошторисах загальновиробничих, адміністративних, витрат на збут та інших операційних витрат.

Управління витратами слід здійснювати  у постатейному розрізі, перелік  яких специфічний щодо їх різновидів. Регулярний контроль за дотриманням  кошторису дасть змогу здійснювати  істотний вплив на їх величину, що, у  кінцевому результаті, призведе до їх нормалізації, а можливо, і до поступового зниження та повної ліквідації окремих з них. 
Безперечно, найкращих результатів в управлінні витратами можна досягти у тому випадку, коли на підприємстві чи в організації добре налагоджена система оперативного обліку, контролю і аналізу, яка стає перепоною для утворення (формування) витрат непродуктивного характеру або втрат. Про це слід пам'ятати менеджерам. Адже набагато краще попередити можливі непродуктивні витрати і втрати, аніж їх ліквідовувати.

Сучасна вітчизняна практика управління витратами досить далека від реальних потреб менеджменту і вимагає значного поліпшення. Це пов'язано з необхідністю подальшого зниження як виробничої собівартості, так і витрат періоду, які, хоч і не прямо, проте відносяться на кінцеві результати господарювання. Одним із можливих варіантів вдосконалення управління витратами є вивчення зарубіжного досвіду та використання окремих його елементів вітчизняними товаровиробниками.

3. Шляхи мінімізації непродуктивних витрат

Концепція безперервного вдосконалення виробничих систем формує теоретичне підґрунтя та створює організаційні передумови для реалізації підходу спрямованого на аналіз та оновлення елементів виробничих систем під час виконання робіт, відповідно до якого основою рушійною силою зазначених змін виступає інтелектуальний потенціал персоналу технічного рівня. Основу запропонованої концепції створюють елементи, реалізація яких спрямовує діяльність організації на безперервне виявлення та скорочення непродуктивних витрат.

До непродуктивних витрат відносяться  витрати, що виникають під час  виконання роботи (діяльності), яка  не призводить до створення цінності (додаткової вартості). Вищезазначене  визначення та аналіз складових матеріального  потоку дали змогу сформувати основні групи непродуктивних витрат трудових процесів з метою їх подальшого виявлення та скорочення при виконанні робіт, а саме:

А) непродуктивні витрати, що обумовлені створенням продукції, яка не відповідає встановленим вимогам (якість);

Б) непродуктивні витрати, що обумовлені організаційно-технологічними рішеннями (організаційно-технологічна послідовність операцій);

В) непродуктивні витрати, що обумовлені особливостями персонального підходу  до виконання роботи (нераціональні  рухи, тощо);

Г) втрати, пов’язані з простоєм бригади або окремих робітників (незаплановані перерви в роботі).

Впровадження елементів концепції  вдосконалення в практику діяльності підприємств призводить до підвищення продуктивності та якості праці, що відображається на загальній конкурентоспроможності організації, в першу чергу за рахунок об’єднання розрізнених дій з раціоналізації організаційно-технологічних рішень, залучення до аналізу та оновлення виробничих систем інтелектуального потенціалу персоналу технічного рівня, а також за рахунок того, що частина розроблених пропозицій спрямовується на організаційну частину трудових процесів, зміна яких не потребує суттєвих інвестицій.

Класифікація елементів  трудового процесу ґрунтується на аналізі участі фактичної діяльності в створенні додаткової вартості продукції і враховує в визначенні витрат часу причини їх виникнення. Відповідно до запропонованої класифікації було сформовано основні групи непродуктивних витрат часу (втрат фонду робочого часу). Втрати робочого часу поділяються на втрати часу під час робочого циклу Tin (під час виконання робіт), та поза робочим циклом Tout.

Втрати часу поза робочим циклом Tout поділяються на:

{Tout} = {WL + D + OPR}                                (1), де

WL — втрати часу, що обумовлені хворобами;

D — втрати часу через нерегламентовані невиходи, запізнення та ін;

OPR — втрати часу через регламентовані невиходи.

Втрати часу під час робочого циклу Tin, представляють собою резерви робочого часу, які виникають під час виконання робіт, і поділяються на:

{Tin} = {RP + RM+B}                                      (2), де

RP — особисто-дисциплінарні втрати часу, що обумовлені персональними потребами робітника та його дисципліною;

RM — організаційно-дисциплінарні втрати часу, що викликані організаційними причинами (в т.ч. невідповідним професійним рівнем робочих);

B — технологічні втрати часу, що зумовлені затвердженими організаційно-технологічними рішеннями (нераціональна структура трудового процесу)

Для скорочення непродуктивних витрат часу необхідно:

{Tout} = {WL + D + OPR}   ® min,               (3)

{Tin} = {RP + RM + B}    min                        (4);

{Tin+Tout} ={Т} ® min                                  (5).                        

Для реалізації вищезазначених умов необхідне налагодження системи  обліку втрат часу щодо кожної бригади чи ділянки виробництва. Запропонована облікова система збирає та накопичує інформацію в вигляді показників щодо загальної захворюваності, виробничого травматизму, простоїв, прогулів та інших порушень трудової дисципліни та втрат часу під час робочого циклу Tin і передає зібрану інформацію на управлінський рівень для аналізу фактичної ситуації та розробки керуючих впливів. Тривалість облікового періоду визначає певну гнучкість в управлінні часом і відповідно до об’єкту коливається від одного дня до одного тижня. На основі запропонованої класифікації та системи обліку стає можливою оцінка наявних резервів щодо раціонального використання фонду робочого часу, розробка та впровадження заходів зі скорочення витрат часу та подальший розрахунок досягнутої економії витрат після впровадження організаційно-технологічних, економічних та соціальних заходів. 

На основі елементів концепції  безперервного вдосконалення виробничих систем та класифікації елементів трудового  процесу і витрат часу застосовують наступні методики:

- пошуку непродуктивних витрат  трудових процесів;

- розрахунку резервів робочого  часу та обчислення непродуктивної  планової частини витрат часу (регульованого часу).

Реалізація положень концепції  безперервного вдосконалення здійснюється за рахунок застосування персоналом технічного рівня методичних інструментів спрямованих на виявлення наявних резервів фактичних трудових процесів та визначення причин їх виникнення.

Методика пошуку непродуктивних витрат, яка розроблена на базі сформованих в концепції безперервного вдосконалення груп непродуктивних витрат трудових  процесів, полягає в систематичному моніторингу та аналізі виробничого середовища персоналом технічного рівня щодо наявності втрат, перешкод та незадоволеності існуючим станом організації праці. Частота проведення моніторингу   визначається   безпосереднім  керівництвом для подальшого    аналізу  та оцінки    втрат за  кількісними  показниками.

Отримані результати підраховуються щодо кожного фактичного процесу  та операції за показником рівня втрат SLi та ранжуються відповідно до його величини, визначаючи тим самим критичні операції фактичного трудового процесу, які піддаються подальшому деталізованому вивченню та аналізу за допомогою методики розрахунку резервів робочого часу.

Методика пошуку непродуктивних витрат дає змогу як персоналу технічного рівня так і окремим спеціалістам управлінського рівня, самостійно ідентифікувати втрати, які виникають при виконанні  робіт, визначити причини їх виникнення, та розробити організаційно-технологічні заходи щодо їх скорочення.

Методика розрахунку резервів робочого часу та обчислення планової непродуктивної частини витрат часу (регульованого часу) дозволяє підприємствам будівельної галузі кількісно обчислити непродуктивні витрати робочого часу, що виникають при виконанні БМР, визначити причини їх виникнення, розрахувати планову непродуктивну частину витрат часу (регульований час) та структуру робочого часу як кожного робітника так і бригади в цілому.

Першим етапом застосування методики є аналіз та синтез елементів фактичного трудового процесу відповідно до запропонованої класифікації елементів трудового процесу та витрат часу (рис.2). Згруповані елементи фактичного трудового процесу підлягають подальшому вивченню с точки зору наявних резервів часу за допомогою методу вибіркового  спостереження. Після реєстрації необхідної кількості елементів фактичного трудового процесу, здійснюється розрахунок питомої ваги кожної визначеної групи, розрахунок помилки спостереження та графічне представлення результатів. (табл.1. та рис.4.). Реалізація методики розрахунку резервів робочого часу має на меті не тільки визначення та обчислення наявних резервів часу в середині робочої системи, а й встановлення планової частини непродуктивних витрат (регульованого часу), яка є невід’ємною частиною планових витрат часу на виконання певного обсягу робіт.

Згідно з запропонованою методикою  до розрахунку непродуктивного часу (планової частини), в залежності від  обсягу певних перерв, включається  варіативність процесу, яка на практиці позначається наявністю перерв, додатковою роботою, простоями через певні організаційні перешкоди та ін.. Для розрахунку регульованого часу відбувається подальша класифікація сформованих груп елементів трудового процесу, що представлено в формулі 6:

TQ=B+Rmc+Rmv+Rp+Rs+N+F, де  (6)

B –кількість спостережень оперативного часу, до якого входять основна та допоміжна діяльності, а також технологічні перерви;

Rs –кількість спостережень часу на відпочинок;

Rmc та Rmv - кількість спостережень  регульованого часу (організаційно-дисциплінарні втрати часу), до якого входять додаткова діяльність та очікування в зв’язку з перешкодами; 

Rp – кількість зареєстрованих подій персонального регульованого часу (персонально-дисциплінарні втрати часу);

N  та F - кількість спостережень, відносно часу який не використовується щодо виконання завдання з вини робітника або з організаційних причин (тривалість більш ніж 30хв).

Тоді розрахунок регульованого  часу відбувається за формулами:

Zmc=[(Rmc/(TQ-(R+Rs))]*100%         (7)

Zmv=[Rmv/B]*100%             (8)

Zp=[Rp/(TQ-(R+Rs))]*100%   (9)

Zr=Zmc+Zmv+Zp      (10),  де

Zmc`та Zmv– відсотки об’єктивного регульованого часу;

Zp– відсотки персонального регульованого часу.

Для врахування регульованого часу tr в планових витратах часу на виконання певного обсягу робіт, справедливо:

tr=Zr*tb/100%   (11)

tn=tb+tr+trs    (12),  де

tn – плановий час на виконання обсягу робіт (трудомісткість);

tr – регульований час; tb – оперативний час; trs – час на відпочинок.

Послідовна реалізація методики пошуку непродуктивних витрат трудових процесів та методики розрахунку резервів робочого часу і обчислення регульованого  часу дозволить будівельним підприємствам  не тільки визначати критичні процеси  виробничої системи та пов’язані з ними втрати, але й розрахувати втрати часу щодо кожного робочого й всієї бригади, отримувати графіки завантаженості робітників в робочий системі під час виконання завдання й визначати планову частину непродуктивних витрат часу. Отримані дані складають основу для подальшої раціоналізації виробничих систем, ефективного управління часом та планування завантаженості персоналу.

Висновки

Життєдіяльність будь-якого підприємства заснована на наданні споживачам результатів своєї діяльності за тією ціною, по якій споживач згодний здобувати цей продукт, незалежно від того, що є результатом цієї діяльності - послуги або товар. Тобто ціна, по якій підприємство реалізує вироблений їй продукт, обмежена.

Доход, одержуваний підприємством, з однієї сторони обмежений ціною реалізації своєї продукції, а з іншої сторони обсягом її реалізації вираженої як у фізичному, так й у грошовому вираженні. Виходячи із цих обмежень, одержувана підприємством прибуток є внутрішньою проблемою підприємства й визначається як різниця отриманого доходу від реалізації продукції й витратами, що підприємство повинне понести, для одержання цього доходу. Як слідство - для збільшення одержуваного прибутку необхідно знижувати витрати. У свою чергу, непродумане й необґрунтоване зниження витрат може завдати шкоди підприємству: погіршення якості продукції, зниження обсягів реалізації або зниження ефективності керування підприємством.