Аналіз нової пенсійної системи в Україні

ЗМІСТ:

1.Сучасний стан пенсійного забезпечення та впровадження пенсійного страхування в Україні…………………………………………………………………………………...

2.Структура системи пенсійного забезпечення та законодавче забезпечення……………………………………………………………...............................

3. Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг……………………………………………………..………………………………

4.Принципи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування……………

5. Суб’єкти солідарної системи…………………………………………………………..

1.Сучасний стан пенсійного забезпечення та впровадження пенсійного страхування в Україні

У 80-роках XX століття у зарубіжній і вітчизняній науковій літературі з’явилася низка робіт, у яких йшлося про фінансові труднощі, яких мають зазнати державні розподільчі пенсійні системи промислово розвинених країн. Ці роботи включали зіставлення між країнами, а також дослідження з окремих проблем. У цих дослідженнях окреслено дві передумови фінансових проблем. Перша — щедрі пенсійні виплати, що передбачають витрати, не настільки очевидні на момент призначення пенсій, які мають виплачуватися у майбутньому і, відповідно до розподільчої системи, не знайдуть відображення У більш високих ставках внесків до моменту виплат. Друга, більш важлива передумова фінансових труднощів — це передбачуване постаріння населення, що погіршує співвідношення осіб трудящих і числа пенсіонерів, а відповідно вимагає підвищення ставок внесків для забезпечення певного рівня пенсійних виплат.

9 липня 2003 р. Верховна Рада  прийняла два пенсійних закони — закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, які докорінно змінили систему пенсійного забезпечення та мають привести її у відповідність до міжнародних стандартів і досвіду розвинених країн з ринковою економікою. Ці закони набрали чинності з 1 січня 2004 р.

Основні новели у пенсійному забезпеченні України такі.

В Україні згаданими законами запроваджено нову пенсійну систему. Якщо за попереднім законодавством пенсія надходила з одного джерела і становила державну пенсію у вигляді твердого відсотка заробітку залежно від стажу роботи, але, за загальним правилом, не більше 75 % від середнього заробітку особи, то нова пенсійна система складається з трьох рівнів: перший рівень

солідарна система, другий рівень — накопичувальна система, третій рівень

система недержавного пенсійного забезпечення. Отже, пенсія особи має складатися з трьох частин, кошти для кожної структурної частини накопичуються і виплати здійснюються за спеціальними умовами.

Визначено механізм обрахування та сплати страхових внесків на пенсійне страхування.

Замінено трудовий стаж на страховий стаж, який є однією з обов’язкових умов призначення пенсій за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. При цьому страховим стажем визначено період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).

Визначено страхувальників, які мають сплачувати страхові внески за застрахованих осіб, у тому числі у випадках, коли особа не працює через по-вазкні причини (проходження строкової служби, безробіття, догляд за малолітньою дитиною тощо), а також коли страхувальники мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці.

Встановлено новий механізм залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітку. При цьому спочатку в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та в інших спеціальних законах, що містять норми про пенсійне забезпечення окремих категорій осіб, було встановлено, що розмір пенсії не обмежується. Однак згодом цей принцип був змінений. Намагаючись подолати значну диференціацію у розмірах пенсій (пенсії деяких категорій осіб у 10—15 разів є вищими, ніж у пересічного українського пенсіонера), Законами України про Державний бюджет на 2007 р. було встановлено обмеження розміру пенсій, а Законом“Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до базового та спеціальних законів про обмеження розміру пенсій дванадцятьма мінімальними розмірами пенсії за віком, а для членів Кабінету Міністрів України, судців, прокурорів.

Встановлено новий механізм обрахунку страхового стажу із введенням коефіцієнта страхового стажу, при цьому величина оцінки одного року за період участі тільки у солідарній пенсійній системі є вищою, ніж за період участі в солідарній та накопичувальній пенсійних системах одночасно.

Не застосовується кратне обрахування страхового стажу (яке раніше застосовувалося при обрахунку трудового стажу у певних випадках).

Встановлено новий механізм обрахунку заробітку для нарахування пенсії з урахуванням коефіцієнта заробітної плати, який враховує не тільки суму заробітної плати (доходу) особи, з якої сплачено страхові внески, а й середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати.

На сьогодні відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні регулюються такими законами та підзаконними нормативно-правовими актами: законами України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який є базовим для механізму обрахунку розміру пенсій та страхового стажу (за деякими винятками), “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про державну службу”, “Про Національний банк України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, Митним кодексом України, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України. Також продовжує діяти Закон України “Про пенсійне забезпечення”, який застосовується у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років згідно із Законом України від 17 листопада 2005 р. № 3108-ІУ6. Також діють підзаконні нормативно-правові акти, які встановлюють порядки обрахунку трудового стажу, вислуги років для окремих категорій осіб тощо.

Незважаючи на те, що за останні 60—50 років населення світу збільшилося втричі, це відбувалося досить нерівномірно і за часом, і за територією, збільшення населення головним чином прийшлося за рахунок народів Азії, Фрики, Латинської Америки. В Європі та СІНА порівняно з країнами “третього світу” рівень народжуваності нижчий, разом з тим стало більше людей Похилого віку, оскільки умови життя покращилися і тривалість життя 1Льшилася. У таких країнах як Японія, Швейцарія, Франція та деяких інших, середня тривалість життя для чоловіків дорівнює 74, 76 років, для жінок — 80—82 роки. Особливо цікавим виявився “японський феномен”: там за досить короткий час тривалість життя підвищилася на 10—12 років. Таким чином, у західному світі спостерігається збільшення осіб пенсійного віку. Зокрема, у країнах Європейського Союзу налічується майже 100 млн. осіб похилого віку, тоді, як загальна кількість населення — 321 млн. осіб. Частка осіб, старших за 60 років, становить 20 % загальної чисельності населення. Очікується, що до 2025 р. тільки у країнах ЄС кількість осіб старше 65 років збільшиться на 21 млн. осіб, тоді як чисельність потенційно активного населення скоротиться на 15 млн. осіб.

На збільшення пенсійних виплат впливає також і те, що значне число громадян мало право дострокового виходу на пенсію. Це стосується безробітних, а також осіб, що працюють у шкідливих умовах. В умовах значного збільшення коштів на пенсійне забезпечення з одночасним зменшенням працездатного населення, яке робить пенсійні накопичення, традиційні солідарні пенсійні системи (системи “негайних виплат”), які були найпоширенішими і застосовувалися у 139 країнах світу, повсюдно зазнали фінансової кризи.

Зрештою на початку XXI ст. усі держави світу розпочали пенсійні реформи, у тому числі країни Європи та безпосередньо Україна. Нова пенсійна реформа в Україні 2011 року  мала на меті скорочення дефіциту державного Пенсійного фонду.

Законом уведено ІІ рівень пенсійної системи (накопичувальна пенсійна система (фонд), яка полягає в перерахуванні страхових внесків до індивідуального накопичувального пенсійного рахунку особи).

Унесено низку змін до 22 законодавчих актів, у тому числі Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», «Про прокуратуру», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про судоустрій і статус суддів».

Законом пенсійний вік для жінок підвищено до 60 років, страховий стаж підвищено до 30 років для жінок і до 35 — для чоловіків. Пенсійний вік чоловіків-держслужбовців підвищено до 62 років. Установлено максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (нині — 8940 грн.). Також Закон зменшує з 90% до 80% заробітну плату для нарахування пенсій для держслужбовців.

Також законом передбачено створення приватних пенсійних фондів тощо.

На 2011 рік в Україні було 13,7 мільйона пенсіонерів і 14,4 мільйона працюючих громадян — тобто на 88 пенсіонерів припадало 100 осіб, що сплачують пенсійні внески. Якщо все залишати без змін, то, за словами С. Тігіпка, в 2025 році один працюючий утримуватиме одного пенсіонера, а 2050 року вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих.

Тому необхідно було впровадити масштабні зміни до законодавства з метою збалансувати доходи і видатки Пенсійного фонду.

Засадничі положення реформи:

• запровадження ІІ рівня пенсійного забезпечення (накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування);
• збільшення бази для нарахування єдиного соціального внеску;
• врегулювання пенсійного забезпечення держслужбовців: обмежити максимальний розмір пенсії; для обчислення пенсії зменшити з 90 до 80 відсотків заробітну плату держслужбовців, яка є базою для призначення цих пенсій;
• для працівників бюджетної сфери з метою покращення умов їх пенсійного забезпечення при виході їх на пенсію запровадити одноразову допомогу у кратному розмірі призначених їм пенсій;
• збільшити період перебування на військовій службі для військовослужбовців;
• збільшити пенсійний вік і страховий стаж

 Такі реформи спрямовані на зменшення сфери відповідальності держави за пенсійне забезпечення і розширення та впровадження приватних пенсійних систем, які, у свою чергу, спрямовані на збільшення особистої відповідальності працівника за своє майбутнє пенсійне забезпечення шляхом заощадження коштів “на старість” на спеціальних рахунках у пенсійних фондах (державних чи недержавних) або інших фінансових установах. Суттю приватних систем є накопичувальний метод, проте реалізується він у різних державах по-різному. Проблеми диференціації насамперед стосуються співвідношення державного та приватного пенсійного страхування; ролі держави у всій системі пенсійного забезпечення; управління недержавними пенсійними системами.

Але на мою думку держава впроваджуючи реформу  вжиття не врахувала складні демографічні проблеми. Протягом останніх дванадцяти років населення України зменшилося майже на 4,5 млн осіб. Якщо в 2000 р. населення України було близько 50 млн осіб, то за останнім переписом у грудні 2013 р. — приблизно 48 млн. осіб. Зросла смертність, зокрема серед людей працездатного віку. Тільки січень-грудень 2013 року чисельність населення скоротилась на 126,8 тис. осіб (2,8 на 1000). Міграційний приріст за цей період становив 31,9 тис. осіб (прибулих 54,1 тис., вибулих 22,2 тис.). Природне скорочення становило 158,7 тис. осіб (народжених — 503,7 тис., померлих — 662,4 тис.).

Таким чином, серед негативних наслідків пенсійної реформи можна виділити, зокрема, наступне: працюючим пенсіонерам зменшили пенсії; реальний дефіцит бюджету Пенсійного фонду 2012 року збільшився і склав 27,2 млрд. грн.; збільшується залежність Пенсійного фонду від держбюджету; внаслідок збільшення пенсійного віку до пенсії доживає менше громадян; почастішали судові спори Пенсійного фонду з пенсіонерами про перерахунок пенсій; в Україні одні з найвищих соціальних відрахувань у світі.

2.Структура системи пенсійного забезпечення та законодавче забезпечення

Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам ст. 46 Конституції України; положенням Концепції соціального забезпечення населення України; Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; Указу Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні».

Указані документи передбачають зміну пенсійної системи та запровадження пенсійного страхування в Україні.

В Україні історично склалась однорівнева система пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв’язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку. Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої й затяжної соціальної напруженості.

Виходячи із завдань пенсійної реформи, визначених у «Посланні Президента до Верховної Ради і Уряду», яке на сьогодні є основоположним документом у роботі Пенсійного фонду, в Україні запроваджується трирівнева пенсійна системи, до якої входитиме загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і недержавне пенсійне забезпечення. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у свою чергу складається з двох рівнів: реформована солідарна система і накопичувальна частина загальнообов’язкової системи.

Світова практика доводить, що таке поєднання є оптимальним, оскільки забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна й накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга — навпаки. Крім того, слід звернути увагу, що реформована солідарна складова враховуватиме насамперед інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна — стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо із середніми та високим доходами.

Успішність реформування пенсійної системи залежить від багатьох чинників, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток цієї сфери соціального життя. Тому для вдалого початку процесу реформування необхідно створити певні економічні та соціальні передумови, а саме:

зростання виробництва, зміцнення фінансового стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей пенсійної системи;

розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян україни на іноземних ринках праці;

погашення заборгованості із заробітної плати, підвищення її розміру й збільшення питомої ваги у валовому внутрішньому продукті;

розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед пенсійним фондом;

скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборона запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

переведення фінансування виплат пенсій сільським пенсіонерам і пільговим категоріям із пенсійного фонду на державний бюджет України, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Отже, система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» складається з трьох рівнів.

Перший рівень — це діюча солідарна система, за рахунок якої виплачуються базові пенсії (фактично йдеться про Пенсійний фонд, що працює за принципом моментальних виплат). Пенсії будуть виплачуватися пенсіонерам за рахунок внесків, що сплачуються сьогоднішніми працюючими. Пенсійний фонд здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує внески на індивідуальних рахунках, а також призначатиме й буде виплачувати пенсії. Розмір відрахувань окремого працівника не впливатиме на розмір його майбутньої пенсії. В цьому і полягає основне протиріччя солідарної системи — працівники не зацікавлені в збільшенні та систематичності своїх внесків до державного Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи повинно встановити необхідну залежність розміру майбутньої пенсії від розміру сплачених за трудовий (страховий) стаж внесків, а отже, стимулювати працівників і роботодавців легалізувати доходи та сплачувати внески в повному обсязі. Основою такої системи є індивідуальні пенсійні рахунки, на яких протягом трудової діяльності будуть обліковуватися пенсійні внески громадян. Індивідуальний пенсійний рахунок — це щось на зразок банківського рахунка. Особа робить грошові внески на цей спеціальний рахунок протягом трудової діяльності. Далі здійснюється інвестування цих коштів до досягнення особою пенсійного віку. Після досягнення пенсійного віку особа може використовувати заощаджені кошти разом із нарахованими відсотками для підтримки себе у старості. Запровадження цієї системи є дуже важливим для середньо- та високооплачуваних працівників.

Система індивідуальних пенсійних рахунків має ряд переваг:

розмір внесків визначає розмір майбутньої пенсії;

внески, що робить особа, є її власністю;

особа контролює суму накопичених грошей;

у разі значних внесків протягом трудової діяльності розмір пенсії буде більшим, аніж за солідарною системою;

система індивідуальних пенсійних рахунків сприяє створенню гнучкого ринку праці в країні;

національна економіка отримає досить значний фонд довгострокових інвестиційних проектів.

Запровадження обов’язкового державного пенсійного страхування вимагає від держави створення певного механізму, який гарантуватиме захист інтересів усіх учасників. Передбачається, що управління коштами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування буде здійснюватися спільно державою та приватним сектором. Для інвестиційних компаній мають бути розроблені правила, що регламентують їх діяльність, а держава, у свою чергу, гарантує безпеку зберігання коштів шляхом контролю за діяльністю таких приватних компаній.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Таким страхуванням можуть займатися недержавні пенсійні фонди, банки, страхові компанії та інші фінансові інститути.

Недержавне пенсійне забезпечення ґрунтуватиметься на використанні двох типів пенсійного забезпечення:

Професійних пенсійних схем, за якими буде здійснюватися пенсійне забезпечення тільки тих громадян, що перебувають у трудових відносинах із певним роботодавцем.

Загальних пенсійних схем — пенсійне забезпечення будь-яких категорій громадян.

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та відповідними нормативно-правовими актами з пенсійного забезпечення.

Розвиток системи недержавних пенсійних фондів є вигідним як для держави, так і для населення. Зрозуміло, що крім вирішення такого важливого соціального завдання, як додаткове недержавне пенсійне забезпечення громадян, недержавні пенсійні фонди також матимуть змогу здійснювати регулярні капіталовкладення в національну економіку.

Створення другого та третього рівнів пенсійної системи вимагає забезпечення надійного збереження та захисту пенсійних активів, а також здійснення ефективного управління ними.

З цією метою функціонуватимуть банківські установи-зберігачі, в яких будуть зберігатися пенсійні активи як у грошовій формі, так і в цінних паперах. Зазначені банківські установи наділені досить широкими повноваженнями для належного виконання покладених на них обов’язків. Водночас такі установи будуть досить жорстко контролюватися та регулюватися НБУ та створеною у ході пенсійної реформи Державною інспекцією з пенсійного забезпечення.

Банківські установи-зберігачі забезпечать фізичне відокремлення пенсійних активів від засновників недержавних пенсійних фондів, а також компаній, які будуть здійснювати адміністративне управління фондами та управління активами.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов’язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат установлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх, пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У ході пенсійної реформи зменшиться кількість пільгових пенсій, виникне зацікавленість зайнятого населення у власному матеріальному забезпеченні на старість чи у випадку непрацездатності, з’являться стимули до праці в офіційному, а не в тіньовому секторі економіки: чим більше людей буде зайнято в легальному секторі, тим вищими будуть пенсійні та інші соціальні виплати.

Кошти з фондів обов’язкового пенсійного страхування, інвестовані у виробництво, сприятимуть його розвиткові. Поступово виникатимуть нові робочі місця. Працівники сплачуватимуть більше внесків до пенсійних фондів. Завдяки цьому буде надходити достатня кількість коштів на потреби соціальної сфери.

Почнуть зростати надходження до чинної солідарної пенсійної системи. Розмір пенсії стане адекватним доходам, утраченим унаслідок виходу на пенсію.

3. Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності  внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного  з роботою; інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв’язку  з втратою годувальника.

Для них характерні такі риси:

пенсія - це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні;

вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій; 

пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом страховий випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть годувальника); коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних підставах проживають не території України. Умови, за яких виникає суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити основні джерела засобів до існування;

порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними актами найвищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами визначається основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати: 1) довічна пенсія з установленим періодом;

2) довічна обумовлена  пенсія;

3) довічна пенсія подружжя;

4) одноразова виплата.

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить Допомога на поховання пенсіонера.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, — члени їхніх сімей.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом. Як уже зазначалося, нині накопичувальна пенсійна система ще не діє. Вона має бути упроваджена з часом законом про запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених цим Законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.