4. Оперативний аналіз собівартості продукції

Зміна собівартості продукції на конкретних підприємствах, її динаміка залежать від комплексу факторів, які відображають зусилля колективів, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Оцінка й аналіз собівартості продукції в підрозділах підприємства дають інформацію тільки про ефективність колишніх витрат. Ми одержуємо цю інформацію, але запобігти неефективним витратам уже не можемо.

Щоб уникнути небажаних втрат і витрат у цехах, бригадах, необхідно щоденно аналізувати виробничі витрати, оперативно (щогодинно, щохвилинно) виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні витрати і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання таким у майбутньому.

Для цього використовують так званий оперативний аналіз виробничих витрат, тобто систему щоденного вивчення відхилень від виробничого завдання для негайного усунення недоліків і причин, які заважають безперервному й ефективному функціонуванню господарського комплексу підприємства. Відповідність фактичних витрат нормативним — гарантія виконання плану із собівартості за місяць, квартал. Необхідність запровадження системи директ-костинг, поділ витрат на постійні та змінні, ведення обліку лише прямих витрат зумовлюють потребу ведення аналізу прямих витрат за відхиленнями. Для ведення оперативного аналізу використовуються персональні комп’ютери.

У цехах та інших структурних підрозділах оперативний аналіз відхилень від норм здійснюють на підставі первинної документації оперативного й бухгалтерського обліку, які фіксують відхилення від норми, причини такого відхилення і персональну відповідальність за їх виникнення. Облік фактичного випуску продукції проводиться на підставі рапортів, які щоденно подаються бригадиром чи начальником цеху. Крім того, бригадир веде журнал обліку виробітку, в якому записується кількість продукції щозміни. У планово-економічному відділі облік ведеться наростаючим підсумком у розрізі бригад. На підставі первинної документації складають щоденні відомості (акти) розкрою, карти заміни матеріалів, додаткові вимоги на одержання матеріалів понад норму; для напівфабрикатів — маршрутні листки, де вказано кількість напівфабрикатів і деталей, переданих з операції на операцію або з дільниці на дільницю; акти про брак, додаткові вимоги; для комплектуючих — акти про брак, додаткові вимоги. Складають додаткові наряди для нарахування заробітної плати у зв’язку з відхиленнями від нормальних умов, доплатні листки, відомості на оплату наднормових робіт, акти про брак та ін.

Дійовий оперативний аналіз здійснюється за умови чекової форми розрахунків, коли до початку періоду робіт бухгалтерія видає начальнику цеху чекову книжку з визначеною собівартістю продукції. У чековій книжці записують планову виробничу собівартість із розбивкою за статтями витрат: матеріали (за видами); заробітна плата (основна й додаткова); паливо та енергоресурси; амортизаційні витрати; витрати на ремонт і оснащення; витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання; витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети; витрати на охорону праці та ін.

Обсягом випущеної продукції начальник  цеху «погашає» вартість використаних ресурсів і послуг. Як правило, облік витрат ведеться щоденно, а розрахунки з бухгалтерією — щодекадно. У кінці місяця бухгалтерія і начальник цеху звіряють витрати. Якщо виникає необґрунтована перевитрата за окремими статтями, то з дозволу керівника підприємства вона перекривається за рахунок інших статей або лімітів наступного місяця. Якщо є економія, тобто зниження собівартості, цех одержує матеріальну винагороду, розмір якої визначається колективним договором. Облік економії і перевитрат ведеться наростаючим підсумком з початку року.

Нині зниження собівартості можливе лише на основі постійного вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, що здійснюються через організаційно-технічні заходи. Вплив таких заходів на собівартість виявляється через зміну норм виробничих витрат на відповідних операціях і процесах. Для оперативного управління процесом зниження собівартості необхідна планомірна зміна виробничих норм, погоджена зі щорічним планом науково-технічних і організаційних заходів. Оперативний облік, аналіз і контроль зміни норм створюють систему стеження за виконанням і фактичною ефективністю заходів підприємства і його підрозділів з плану науково-технічного і організаційного розвитку виробництва. Для контролю за зміною норм використовують відповідну конструкторську й технологічну документацію, повідомлення про зміну трудових і матеріальних норм.

Для оперативного керування собівартістю в цеху на виробничих дільницях проводять групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами й винуватцями. Групування проводяться щоденно, щодекадно, щомісячно за елементами витрат та статтями калькуляції. Такий оперативний щоденний аналіз виробничих витрат на місцях їх виникнення дає можливість виявити відхилення від норм витрачання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, фонду заробітної плати на кожній операції завдяки оперативному спостереженню за комплексними витратами: на утримання й експлуатацію обладнання, цеховими витратами та іншими — у межах затверджених кошторисів, а для умовно-змінних витрат — з урахуванням виконання плану випуску продукції.

Велике  значення для оперативного аналізу  мають терміни спостережень і  прийняття необхідних рішень. Що раніше надходить повідомлення про відхилення, то скоріше можна припинити перевитрату ресурсів. Необхідно, щоб виконавці знали про відхилення від норм негайно. Для цього користуються сигнальними документами, які або дають дозвіл на такі відхилення перед початком роботи, або повідомляють про них після закінчення операції. У цеху для оперативного аналізу витрат на основі сигнальних документів складають відомість відхилень від норм, де зазначають причини й винуватців відхилень.

Для аналізу  використання комплексних витрат їх фактичну витрату порівнюють з кошторисом, крім того, підраховують відхилення собівартості з урахуванням обсягу випуску продукції за рахунок умовно-змінних витрат.

Облік зміни норм ведуть з початку року наростаючим підсумком. Інформація про зміну норм надходить на всі рівні керування за кожний день, декаду, місяць, квартал, рік. Такий аналіз забезпечує надійний контроль за собівартістю продукції, розробкою та впровадженням у виробництво необхідних організаційно-технічних заходів, що сприятимуть зниженню собівартості.

41. Внутрігосподарський аналіз витрат

Нині  багато підприємств у своєму складі має кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються й аналізуються за методикою, яку було розглянуто раніше. Крім загальної методики, в структурних підрозділах ураховуються особливості системи показників собівартості продукції і вимоги внутрігосподарського госпрозрахунку.

У структурних  підрозділах для визначення й оцінки собівартості продукції застосовують такі показники: витрати на одиницю продукції, на 1 нормо-годину, на 1 грн товарної продукції і загальну суму цехової собівартості. Динаміку зниження собівартості обраховують на підставі витрат на одиницю продукції і на 1 грн товарної продукції.

Госпрозрахункову  собівартість кожного підрозділу визначають за його власними витратами без урахування витрат технологічно пов’язаних цехів і витрат на використані напівфабрикати. Для оцінки роботи кожного підрозділу беруть лише ті витрати, які формуються безпосередньо під контролем його трудового колективу і залежать від фактичних результатів роботи.

Госпрозрахункова  відповідальність за витрати підрозділів на виробництво продукції визначається через:

1) деталізацію  витрат на виробництво за місцем їх виникнення в розрізах тих статей, які входять до госпрозрахункової собівартості;

2) застосуванням  фіксованої оцінки матеріальних  об’єктів і послуг (однакової  оцінки — у плані й у звіті);

3) установленням  і затвердженням системи внутрізаводських  взаємовідносин: порядком виявлення  і подання претензій та санкцій  між госпрозрахунковими підрозділами і відображенням їх у госпрозрахунковій собівартості.

Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворення проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат вартості деталей і частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств. Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення собівартості продукції.

Деталізація витрат на підприємстві залежить від типу підприємства, особливостей технологічного процесу і розподілу окремих стадій між підрозділами.

Продукція і послуги інших підрозділів, витрата матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, енергії не можуть і не повинні включатися в госпрозрахункові результати цехів, бригад за їхньою фактичною собівартістю. Фактична витрата матеріалів оцінюється за їхньою плановою собівартістю.

Витрату матеріалів підрозділами підприємств зменшують на вартість повторно використовуваних відходів за фактичними цінами їх можливого використання. Це сприяє уважному ставленню підрозділів до утилізації відходів.

Відхилення від норм витрат матеріальних ресурсів, що утворились з вини інших підрозділів, за оцінки госпрозрахункової собівартості необхідно включати в госпрозрахункову собівартість підрозділів-винуватців, спірні питання щодо відхилень і витрат розв’язуються під час спеціального розгляду претензій на засіданні економічної комісії.

Аналіз витрат на заробітну плату проводиться за бригадними нарядами. Відхилення фактичної заробітної плати від планової за винятком оплати простоїв з незалежних від бригади причин, цілком залежать від організації виробництва і праці в підрозділі, а тому повністю включаються в його госпрозрахункову собівартість.

Загальногосподарські  витрати не залежать від діяльності підрозділів і в госпрозрахункову собівартість не включаються. Внутрігосподарський аналіз проводиться за даними облікової та оперативної інформації, а тому його завжди розглядають як оперативний.

42. Порівняльний аналіз собівартості

Порівняльний  аналіз має дуже велике значення для  виявлення резервів зниження собівартості продукції. Він поділяється на внутрігосподарський (внутрізаводський) і міжгосподарський (між підприємствами). Головною вимогою внутрізаводського порівняльного аналізу собівартості є дотримання умови: порівнюванню підлягають показники технологічно ідентичних цехів і бригад або цехів і бригад, що виробляють однакові деталі. Виявлені відхилення свідчать про різну ефективність праці, різну якість роботи цих цехів, про можливості зниження собівартості за рахунок запозичення позитивного досвіду інших цехів.

Міжгосподарський порівняльний аналіз вивчає показники собівартості окремих підприємств, що виробляють однорідну продукцію або однакові деталі. При цьому аналізі визначають відхилення в результатах діяльності, вплив на них відмінностей в науково-технічному рівні, у використанні техніки, технологічних засобів, організації праці, рівні використання виробничих ресурсів тощо.

Дуже важливу інформацію дає порівняння статей калькуляції на аналогічні вироби, вузли і деталі. Такі порівняння використовуються для оцінки досягнутого рівня собівартості й ефективності впровадження науково-технічних і організаційних заходів, для виявлення резервів зниження собівартості виробів, можливостей перерозподілу їх виробництва між дільницями. Порівняльний аналіз собівартості є дуже важливим для проведення ФВА (функціонально-вартісного аналізу). Вплив відмінностей у рівнях технічного розвитку, кооперування, організації виробництва та інших факторів за міжгосподарського аналізу можна виявити зіставленням (порівнянням) структури собівартості однакової продукції. Можна також порівнювати витрати на 1 грн товарної продукції на підприємствах, що виготовляють аналогічну продукцію. Порівнювати доцільно з підприємством, яке має високі показники щодо техніки, технології й організації виробництва, тобто з передовим за рівнем собівартості підприємством. Порівняння необхідно проводити за статтями калькуляції. Резерви зниження собівартості продукції найліпше виявляються під час порівнювання калькуляцій окремих виробів за статтями собівартості. Порівнюються не лише фактичні, а й нормативні калькуляції. Такі зіставлення наочно пояснюють відмінності в техніці, технології й організації виробництва, які впливають на собівартість виробів. Для ще більшого унаочнення дані порівняльного аналізу собівартості виробів доцільно нанести на графік.

Аналізуючи прямі витрати, крім виявлення відхилень за статтями собівартості, обов’язково необхідно проводити детальний техніко-економічний аналіз використання матеріалів, напівфабрикатів, покупних виробів для комплектації. Аналізують норми витрат, залежність їх від використовуваних матеріалів і способів обробітку, а також від утилізації і повторного використання відходів. Оцінюють доцільність застосування технологічних процесів, які потребують підвищених витрат палива й енергії. Виявляють вплив фактора цін на відхилення матеріальних витрат, причини великих коливань цін і транспортно-заготівельних витрат.

З’ясовують  також вплив застосовуваних способів обробітку матеріалів на рівень заробітної плати основних робітників, вплив механізації й автоматизації трудових процесів на зміну фонду заробітної плати з тим, щоб установити непродуктивні виплати заробітної плати, рівень трудомісткості виробів і окремих операцій.

Виявлені  резерви зниження собівартості продукції  ділять на чотири групи:

а) упущені  можливості — непродуктивні витрати, безгосподарність, неритмічна робота, порушення технології та ін.; б) прямі  резерви зниження собівартості —  відхилення собівартості за рахунок  невиконання запланованих заходів, якими передбачалось доведення  собівартості до рівня передового підприємства;

в) перспективні резерви — можливі резерви  зниження собівартості до рівня передового підприємства (не передбачені планом).

г) стратегічні резерви за рахунок зміни технічного рівня виробництва, організації виробництва і праці, зміни видів продукції. 

2. Чистий приведений  дохід та його  властивості 

Як ми уже  відмічали, в якості основного вимірника  кінцевого абсолютного результату інвестування найбільше розповсюдження одержав чистий приведений дохід. Він  має чітку логічну основу і  може бути застосований при рішенні широкого кола фінансових проблем, у тому числі при визначенні різних показників ефективності, його легко розрахувати. Нехай капіталовкладенні і доходи представлені у вигляді потоку платежів, тоді величина, що шукається, знаходиться як сучасна вартість цього потоку, визначена на початок дії проекту. Таким чином:

Нагадаємо, що членами  потоку платежів є як додатні (доходи), так і від’ємні (витрати) величини. Відповідно, додатною або від’ємною може бути і величина NPV. Останнє означає, що доходи не окупають витрати при прийнятій нормі доходності та заданому розподілі капітальних вкладень і надходжень у часі.

Якщо ряд платежів додатній, то для розрахунку величини NPV за умови, що платежі здійснюються через рівні інтервали й у кінці кожного періоду, можна скористатись програмою НПЗ (NPV) пакету Excel:

1. Послідовно викликати: fx, «финансовые функции», НПЗ
2. У рядку Норма вказати ставку зараховуваних відсотків за період.
3. У рядках Значения послідовно вказати дані, що характеризують потік платежів (не більше 29 членів потоку).
4. Після виконання дій 1-3 у підсумковому рядку вікна автоматично показується розрахункова величина сучасної вартості потоку платежів. Після натиснення ОК ця величина показується у виділеній чарунці Excel.

Нехай тепер  потік платежів представлений роздільно, тобто як потік інвестицій і потік  чистих доходів, тоді чистий приведений дохід визначається як різниця:

Звичайно, особливо у навчальній, та й практичній фінансовій літературі, річні дані прирівнюються до закінчення відповідних років. Однак часто окремі компоненти потоку можна з достатнім обґрунтуванням розглядати як рівномірно розподілені витрати (надходження) у межах року. Більш точний результат розрахунку в таких умовах можна одержати, приписуючи відповідні величини до середин річних інтервалів. У зв’язку з цим сучасна вартість потоку зростає в (1+і)0,5 разів.

Порівнюються  за фінансовою ефективністю два варіанти інвестицій. Потоки платежів характеризуються наступними даними, які відносяться  до закінчень відповідних років:

Варіанти, як бачимо, помітно відрізняються між собою за характером розподілу платежів у часі. Якщо норматив доходності (ставка порівняння) прийнято на рівні 10%, то:

NPVA = -214,90 + 377,10 = 162,2

NPVБ = -223,14 + 383,48 = 160,3

Таким чином, якщо виходити з величини чистого приведеного  доходу, то при прийнятій відсотковій  ставці порівнювані варіанти виявляються  майже рівноцінними. Дещо змінимо умови задачі і, припускаючи, що доходи надходять рівномірно в межах року, здвинемо потоки платежів до середин річних інтервалів. Тоді результати для двох варіантів зміняться, хоча загальний висновок щодо приблизної рівноцінності варіантів зберігається:

NPVA = -225,40 + 395,50 = 170,1

NPVБ = -234,00 + 402,20 = 168,2

Зупинимось на особливостях чистого приведеного  доходу, важливих для його розуміння  і практичного застосування. Перше, на що треба звернути увагу, – чистий приведений дохід – це абсолютний показник і, отже, залежить від масштабів капітальних вкладень. Цю обставину необхідно враховувати при порівнянні декількох інвестиційних проектів. Друге – суттєва залежність чистого приведеного доходу від часових параметрів проекту. Виділимо два з них: термін початку віддачі від інвестицій і тривалість періоду віддачі. Здвиг початку віддачі вперед зменшує величину сучасної вартості потоку доходів пропорційно дисконтному множнику v-t, де t – період відстрочки.

Нехай за якимись  причинами момент початку віддачі  у попередньому прикладі (варіант  А) відкладається, скажімо, всього на один рік. У цьому випадку:

NPVA = -214,90 + 377,10 *1,1-1= 127,9

Тепер цей варіант  помітно програє за величиною  чистого приведеного доходу в порівнянні з варіантом Б.

Що стосується тривалості періоду віддачі, то відмітимо, – надмірне його збільшення створює  ілюзію підвищення повноти й надійності оцінки ефективності. Однак розміри віддалених у часі доходів навряд чи можна вважати досить надійними та обґрунтованими. Крім того, витрати й надходження, очікувані в далекому майбутньому, мало впливають на величину чистого приведеного доходу і ними, як правило, можна знехтувати.

58. Аналіз фінансової  стабільності Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.

До першого  класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності  та платоспроможності); до другого класу - показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).

Основні показники фінансової стабільності:

1. Коефіцієнт  концентрації власного капіталу: [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)]. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансове стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу - їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80 %). А значення цього показника в Японії в середньому на 58 % вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії - від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів. 
2. Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта  балансу] : [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)]. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю - навпаки.

Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гри, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

3. Коефіцієнт  маневреності власного капіталу. [власні кошти (2 розділ активу)]: [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу)]. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку - капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив - 0,4 ... 0,6).

4. Коефіцієнт  структури довгострокових вкладень:

[довгострокові  зобов'язання (3 розділ пасиву балансу)]: [необоротні активи (підсумок 1 розділу активу балансу)].

5. Коефіцієнт  довгострокового залучення позичених  коштів:

[довгострокові  зобов'язання (3 розділ пасиву)] : [довгострокові  зобов'язання (3 розділ пасиву) + власний  капітал (підсумок 1 розділу пасиву)].

Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього  показника в динаміці - негативна  тенденція, яка означає, що підприємство дедалі більше залежатиме від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт  співвідношення власних і залучених коштів:

[залучений  капітал (підсумок 3 розділу пасиву балансу) + короткострокові кредити банків (у 4 розділі пасиву)] : [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву балансу)].

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою  фінансової стійкості підприємства.

Якщо  значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

7. Коефіцієнт  структури залученого капіталу:

[довгострокові  зобов'язання (3 розділ пасиву)]: [залучений капітал (4 розділ пасиву) / (поточні зобов'язання)].

8. Коефіцієнт  забезпеченості оборотних коштів  власними оборотними коштами  розраховують як відношення власних  оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів:

[(розділ 2 активу балансу) - (4 розділ пасиву "Поточні зобов'язання")] : [2 розділ активу балансу]. Мінімальне значення цього показника - 0,1. Коли показник опускається за це значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним. Збільшення величини показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику.

9. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу /розділ 1 пасиву). Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника - 0,5 ... 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчитиме про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. За значення цього показника більшого за 0,8 роблять висновки про залучення довгострокових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства.

Коефіцієнт  відношення виробничих активів і  вартості майна:

[виробничі активи (основні засоби, виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво) + розділ 3-й активу "Витрати майбутніх періодів"] : [балансова вартість майна]. Мінімальне нормативне значення цього показника 0,5. Вищий показник свідчить про збільшення виробничих можливостей підприємства. 
11. Коефіцієнт окупності відсотків за кредити:

[чистий  прибуток + витрати на виплату  відсотків] : [витрати на виплату відсотків за кредити]. Він показує, скільки разів протягом року підприємство заробляє кошти для оплати відсотків і характеризує рівень захищеності кредиторів. Цей коефіцієнт має бути не меншим за 3.

Для оцінки фінансової стабільності підприємства використовують також коефіцієнти стабільності економічного зростання і чистої виручки. Для цих показників нормативів не встановлено.

12. Коефіцієнт стабільності економічного зростання розраховують як відношення різниці між чистим прибутком (П) і дивідендами, що їх виплачено акціонерам (ДА), до власного капіталу (ВК):