Аналіз основних понять теми дослідження

1.1. Аналіз основних понять теми дослідження

У поведінці  людини є дві функціонально взаємопов'язані  сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію  та напрямок поведінки і пов'язано  з поняттями мотиву та мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотиву.

У словнику за редакцією  А. Петровського знаходимо визначення досліджуваних нами понять.

Мотив (від лат. мotus –  приводити в дію, штовхати) – 1) спонукання до діяльності, пов’язаної із задоволенням потреб суб’єкта; 2) предметно спрямована активність певної сили; 3) усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій та вчинків особистості [8, с. 219].

Стимул (від лат. stimulus – підбурювання, підбивання на щось) – 1) спонукання, ефект якого залежить від психіки людини, її поглядів, почуттів, настрою, інтересів [8, с. 385 – 386].

Потреба – стан індивіда, створений відчуттям потреби  в суб’єктах, необхідних для його існування та розвитку, який є джерелом його активності [8, с. 287].

Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямування  особистості на усвідомлення мети діяльності [8, с. 146].

За думкою Л.Д. Столяренко: "Мотив – це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби  суб'єкта". Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта [4, 98].

Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому виді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Кількість та якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу та умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби – динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [11, 55]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина.

Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих  поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні [15, 498].

Мотивація –  це циклічний процес безперервного  взаємного впливу та перетворень, у  якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі. Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.

Мотивація - це процес свідомого вибору людиною  того або іншого типу поведінки, обумовленої комплексним впливом зовнішніх (стимули) і внутрішніх (мотиви) чинників.

Р.С. Немов розглядає  поняття "мотивація" у іншому значенні, коли мотивацію можна визначити  як сукупність причин психологічного характеру, пояснюючих поведінку людини, його початок, напрямок та активність.

Нині у практиці управління застосовуються різноманітні теорії мотивації, які дають уявлення про основні принципи мотивації праці і свідчать про роль мотивації в управлінні персоналом. Сутність теорій мотивації полягає в тому, що людина, усвідомлюючи завдання, що ставляться перед нею, і знаючи ту винагороду, яку вона може одержати за їхнє вирішення, зіставляє це зі своїми потребами, можливостями і здійснює певну діяльність.

Учбова мотивація  визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - в даному випадку діяльність учення. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової діяльності А.К. Маркова, що «Мотивація учення складається з ряду тих, що постійно змінюються і вступаючих в нові покоління один з одним спонуки. Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учення, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук». [8].

Тому, при аналізі мотивації  учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий спонукач (мотив), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини.

Як зазначав С. Рубінштейн, мотивування процесу навчання значно залежить від провідних інтересів  того, хто навчається. Вчений розрізняв  мотиви, в основі яких лежить певний інтерес:

- безпосередній інтерес до самого змісту предмета діяльності, яка в ньому відображається;

- інтерес, викликаний характером тієї розумової діяльності, якої потребує предмет;

- інтерес, зумовлений відповідною схильністю індивіда до певного типу предметного діяння;

- опосередкований інтерес до предмета, викликаний уявленням про майбутню (або взагалі можливу) діяльність щодо нього;

- інтерес, зумовлений процесом навчальної діяльності, пов’язаний із соціальною ситуацією (навчальний колектив, викладач тощо) [9, с. 118].

Для того, щоб краще  зрозуміти складну взаємодію  різних інтересів, вчені піддають їх класифікації. Як вважає О. Киричук, інтереси розрізняють як „змістові, що спрямовані на предмет здійснювальної діяльності, і процесуальні – спрямовані на деякі побічні особливості розгортання процесу діяння або на власне процес. Інтереси поділяються також на диференційовані і недиференційовані – за ознакою оформленості щодо предмета та ситуації діяння. Недиференційований інтерес має „розмиту” структуру, в ньому чітко не визначений предмет, а елементи ситуації діяння викликають активність індивіда тільки за умови певного, часто випадкового зіставлення. Диференційований інтерес, навпаки, постає відносно чітко визначеного предмета, в очікуваннях щодо взаємодії з даним предметом, у швидкому опануванні ситуації, адекватної даному предмету. Можна також говорити про інтереси актуальні – такі, що виявляють свою спонукальну силу в даний, конкретний момент діяння індивіда, і потенційні – такі, що перебувають у „прихованому” стані, емоційна реакція індивіда на їхній предмет знижена, проте за певних умов вони можуть переходити в актуальний стан і спонукати певну форму діяння індивіда” [7, с. 258].

Як відомо, процес навчання посідає провідне місце майже  протягом всього періоду становлення особистості, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи навчанням у вищій школі.

У словнику А. Петровського подибуємо таке визначення поняття  навчання: це процес цілеспрямованої  передачі суспільно-історичного досвіду; організація формування знань, умінь, навичок [8, с. 243]. В. Лозниця подає інше визначення: „Процес навчання – це діяльність, яка поєднує в собі два протилежних (хтось віддає, а хтось приймає) моменти навчання – викладання та учіння” [5, с. 206]. Ці два аспекти (викладання та учіння) нерозривно пов’язані і є одночасними процесами. Можна сказати, що викладання до певної міри є активним процесом, бо стимулює здійснення необхідних пізнавальних актів. Навчання виступає діяльністю учня (студента), що вмотивовується як ззовні, з боку вчителя, так і внутрішньо, з боку того, хто вчиться.

Коли мотивація навчання зорганізована тільки ззовні (перевірка  батьків, контроль деканату, куратора), то, зрозуміло, студент вчиться заради оцінки, стипендії, диплома. Якщо ж зовнішні чинники (стимули) інтеріоризуються, то формується внутрішнє бажання до опанування знань, умінь, навичок, що ґрунтується саме на глибокому інтересі.

На думку В. Лозниці, є чотири засоби формування стійких  пізнавальних інтересів в учнів (студентів):

- „захоплений виклад самого навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення наукових знань тощо). При цьому інтерес має формуватися не за рахунок відхилення від змісту основного матеріалу, а завдяки подачі тих аспектів, до яких передусім повинна бути привернена увага учнів (студентів);

- використання методів і форм організації навчання, які спонукають учнів (студентів) до самостійної пізнавальної діяльності (проблемне навчання, наочність, групова робота, взаємне навчання і контроль);

- створення сприятливого емоційного поля (довіра, такт учителя, відкритість до нових ідей, взаємна доброзичливість);

- моделювання ситуації успіху, за якої створюються умови переживання радості успіху, усвідомлення своїх можливостей, віри в себе. При цьому вчитель повинен акцентувати увагу учнів (студентів) на тому, що в засвоєнні будь-яких знань (як і в психології) негативний результат – це також результат, бо, зрештою, він веде до позитивного, а не різко критикувати якісь неправильні думки чи результати учнів (студентів)” [5, с. 217].

До мотивів навчальної діяльності відносять стимули, розуміння  потреби навчання, обов’язок як мотив навчання, відповідальність, пізнавальний інтерес, усвідомлення необхідності вивчення певної навчальної дисципліни для оволодіння фахом, отримання в майбутньому матеріальної винагороди. „Під мотивом навчальної діяльності розуміються всі фактори, що зумовлюють навчальну активність: потреби, цілі, установки, почуття обов’язку, інтереси, стимул” [3, с. 253].

Як вважає М. Заброцький, будь-яка діяльність відбувається під впливом певних спонук, які визначають активність її суб’єкта. Саме сукупність таких спонук формує мотиваційну сферу діяльності. Не виняток і навчання як вид діяльності. До мотиваційної сфери цього виду входять потреби учня (студента), його інтереси, переконання, ідеали, уявлення про себе. „Розрізняють спонукальну, організуючу та смислотворну функції мотивації навчальної діяльності, які у своїй єдності забезпечують її керівну роль. Провідною серед них є смислотворна, оскільки саме вона надає навчальній діяльності особистісного смислу та значущості, визначає характер прояву двох інших функцій” [1, с. 55].

Продовжуючи виклад позиції  М. Заброцького, слід зазначити, що „навчальна мотивація ґрунтується на потребі  – психічному стані, що характеризується пізнавальною активністю дитини, її готовністю до засвоєння знань. Емоційне переживання пізнавальної потреби та її задоволення є інтересом” [1, с. 56]. Але для розвитку інтересу в учня (студента) до навчання та вчителя треба створювати спеціальні умови. По-перше, передумовою виникнення інтересу до навчання є виховання соціальних мотивів навчальної діяльності, усвідомлення важливості знань для власної життєдіяльності. По-друге, необхідно організувати навчання так, щоби учні (студенти) мали змогу виявити інтелектуальну самостійність та ініціативність, що сприятиме розвитку інтересу до змісту навчання. По-третє, важливу роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемних ситуацій. Необхідно також урізноманітнювати навчальний матеріал та прийоми навчальної діяльності. Пізнавання нового має ґрунтуватися на раніше засвоєних знаннях.

Абітурієнт (лат. abituriens - той, хто збирається йти) - у більшості країн той, хто закінчив середній навчальний заклад, випускник середнього навчального закладу, хто одержав атестат зрілості. В Україні з середини 1950-х років термін використовують щодо тих, хто претендує на вступ до вищого навчального закладу.

При вступі до вищого навчального закладу абітурієнт обираю ту чи іншу спеціальність.

«Соціальна робота» - начальна дисципліна та сфера практичної діяльності людини.

Соціальна робота постала  з гуманітарних та демократичних  ідеалів. Тому її цінності ґрунтуються  на повазі до таких аспектів, як рівність, цінність і гідність усіх людей. Людські права і соціальна справедливість слугують мотивацією та підтвердженням дій соціальної роботи. Соціальна робота спрямована на викорінення бідності, надання свободи знедоленим та пригніченим людям з метою забезпечення соціального включення, що ми й спостерігаємо на сучасному етапі розвитку в Україні.

У межах кожної країни питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджене, але  тривалий час не існувало універсального, визнаного на міжнародному рівні визначення фаху. Не було єдиного розуміння й того, що може бути включене у соціальну роботу, що, власне, є її об'єктом, хто є клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники.

У червні 2002 року Міжнародна асоціація соціальних працівників та Міжнародна асоціація Шкіл соціальної роботи ухвалили міжнародне визначення соціальної роботи, яке, на думку його авторів, можна застосувати у будь-якому регіоні чи країні. Воно сформульоване так: «Професія „соціальний працівник” заохочує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження та визволення людей з метою поліпшення їхнього життя. Використовуючи теорії людської поведінки та соціальних систем, соціальна робота виникає там, де має місце взаємодія людей з їхнім оточенням. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання людських прав».

Громадська думка дуже часто пов'язує із соціальною роботою  уявлення, які не відповідають дійсності, проте є дуже поширеними. Це стосується, наприклад, питання щодо історії соціальної роботи. Існує думка, що соціальна робота - це просто сучасний варіант релігійної благодійності, яка своїм корінням сягає середніх віків.

Професійна  соціальна робота була започаткована, коли деякі благодійні організації почали пошук нових моделей систематичної роботи зі своїми підопічними.

Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви (диспозиції), потреби та цілі – є складовими мотиваційної сфери  людини.

1.2. Стан наукової розробки  проблеми в працях українських та зарубіжних дослідників

Мотиваційному аспекту навчання уже порівняно  давно приділяли велику увагу  в психологічній і педагогічній літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева, І.О.Синиця та інші). В працях видатних психологів та педагогів засуджувалися учіння з-під палиці, як малопродуктивне.

В педагогіці та педагогічній психології особливого значення надається вивченню та формуванню мотивів  навчання. Звідси й значна кількість праць у цій галузі (Л. Божович, Н. Морозова, Л. Славіна, М. Матюхіна, А. Маркова). Питання мотивації навчальної діяльності є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

Перший - це праці, які безпосередньо стосуються мотивів учіння учнів різного шкільного віку; загальної структури мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміки їх розвитку в різних вікових групах, а також способів формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів.

Другий напрям - це дослідження з проблем розвитку активності школярів у навчанні, позитивних і негативних мотиваційних факторів пізнавальної діяльності, зв'язаних з  явищами соціального і суто особистого характеру. Проблема мотивів учіння ще мало розроблена в педагогічній психології.

Багато російських вчених присвячують свої роботи висвітленню  проблеми мотивації навчання. Так, дослідниця А.К. Маркова аналізує формування мотивації навчання у шкільному віці. Н.С. Копеіна розкриває мотивацію навчальної діяльності взагалі. Російський дослідник С.С. Гриншпун у своїй роботі розглядає значення та ролі інтересів та схильностей при виборі професії абітурієнтами вищих навчальних закладів.

І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я.Марченко у своїй роботі розкривають основні категорії нашого дослідження, такі як «мотив», «мотивація», «соціальна робота». Ґрунтовною є робота Кислюка О., який також аналізує співвідношення понять «мотив», «стимул», «потреба» та інтерес до навчання.

Вітчизняні дослідники В.Л. Гулеватий та А.А.Тюкова аналізують шляхи підвищення мотивації навчання студентів. Зокрема, А.А. Тюкова вказує на те, що підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і коректуючи поведінку учня-абітурієнта в ході різних ділових ігор, викладач отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання.

Гру як спосіб підвищення мотивації абітурієнтів та учнів  досліджує російська дослідниця Г.А. Ляпіна. Проблему мотивації професійного самовизначення першокурсників розкриває у своїй роботі М.О. Коць. Українська дослідниця В. Чуманова розкриває аксіологічні аспекти мотивації студента до навчання.

Важливо відзначити роботи українського вченого С. С. Канюка, який розглядає теоретичні та практичні аспекти формування мотивації досягнення, аналізує тренінг особистісної причинності як метод формування мотивації учіння.

Вітчизняний вчений В. Сидоров досліджує проблему навчання практиці соціальної роботи в Україні крізь призму європейської орієнтації України. Також слід відмітити роботу молодої української дослідниці Т.Слободян, яка досліджує проблему мотивації до навчання студентів спеціальності «Соціальна робота». Цікавою є робота І. Ф. Албегової, яка аналізує проблему мотивації саме соціальних працівників. 

Більшість дослідників  розглядають у своїх роботах  мотивацію до навчання школярів різного  віку та студентів. Щодо мотивації до навчання у абітурієнтів, то даній проблемі присвячено дуже мало робіт.

1.3. Чинники, що впливають на мотивацію абітурієнтів до навчання у вищому навчальному закладі за спеціальністю "Соціальна робота"

Вища школа вирішує  найважливіше завдання - формує особистості майбутніх фахівців, засвоюють за роки навчання знання, вміння та навички, позначені в державному освітньому стандарті відповідної спеціальності. Для вирішення цього завдання свідчить досвід. Необхідно, щоб викладачі мали ясне уявлення про мотиви вступу до вузу абітурієнтів, рівень їх загальноосвітньої підготовки, ступеня сформованості умінь і навичок самостійної роботи, характер інтересів, захоплень, здібностях, особливості характеру, стан здоров'я - загалом про відповідність їх вимогам майбутньої професії

Соціальна робота в Україні  стрімко розвивається, збільшуючи попит на ринку праці на висококваліфікованих спеціалістів, що мають належну професійну підготовку для роботи у соціальній сфері, тобто соціальних працівників. Говорячи про навчання таких фахівців, варто наголосити на важливості їх якісної підготовки, до компонентів якої, зокрема, відносять і аналіз мотивації студентів до навчання цій спеціальності.

Останніми роками зросла кількість досліджень мотивації  студентів «допоміжних» професій для з'ясування причин вибору студентами своїх спеціальностей. Натомість вивченню мотивації до навчання студентів спеціальності «Соціальна робота» увага фактично не приділялася, зокрема не було спроб пошуку залежності між мотивацією студентів та їх професійною спрямованістю. Також не з'ясовано, чи різняться рівень та спрямованість мотивації студентів залежно від того, в якому навчальному закладі вони опановують професію соціального працівника.

Мотивація абітурієнтів, як зазначають вчені, не є однорідною і залежить від багатьох чинників: індивідуальних особливостей абітурієнтів, характеру найближчої референтної групи. З іншого боку, мотивація завжди є відображенням поглядів, ціннісних орієнтацій, установок того соціального прошарку, представником якого є людина. Тому можна стверджувати, що умовою та джерелом пізнавальної, наукової, суспільної активності студентів є складна структура мотивів.

Дослідник Є. Ільїн виокремлює такі фактори мотивації навчання:

1. Навчання заради навчання, без  отримання задоволення від діяльності і без інтересу до предмета.

2. Навчання без особистих інтересів.

3. Навчання для соціальної ідентифікації.

4. Навчання заради успіху або  через страх невдачі.

5. Навчання під тиском.

6. Навчання, ґрунтоване на суспільних нормах.

7. Навчання для досягнення мети в житті.

8. Навчання, що базується на соціальних  цілях, вимогах і цінностях” [3, с. 253].

Серед безпосередніх  мотивів навчання абітурієнтів найбільш значущими є мотиви розвитку особистості, причому найбільшу вагу мають  такі, як "прагнення розширити кругозір і ерудицію "і" потреба в постійному інтелектуальному зростанні ", тобто студенти відчувають дефіцит загальної культури та ерудиції, тягу до культурних цінностей.

У групі пізнавальних мотивів найбільшу  вагу має мотив самоосвіти. Причому, з огляду на переважання особливої значущості у першокурсників мотивів "розширити кругозір та ерудицію "і" потреба в постійному інтелектуальному зростанні "в поєднанні зі значущістю для них мотивів "самоосвіту" і "орієнтація на нові знання ", слід зазначити, що, при стрімкому зростанні обсягу навчальної та наукової інформації та скорочення термінів її функціональної значущості, студенти усвідомлюють необхідність вчитися все життя не тільки в області майбутніх професійних інтересів, а й гуманітарної і природничо-сферах.

Серед опосередкованих  мотивів найбільшу вагу має група  мотивів досягнення. У цій групі  виділяється мотив "краще підготуватися до професійної діяльності ", тобто першокурсники розуміють, що успішне навчання у вузі буде бути основою їх становлення як справжніх фахівців. Мотив матеріального добробуту визначає розуміння ними того, що знання стануть в нагоді для досягнення матеріального благополуччя. Група мотивів досягнення значно перевершує групу соціальних мотивів, але слід зазначити: саме в останній знаходиться переважаючий за значущістю мотив - "свідомість потрібності вищого освіти ".

Більшість студентів вже на першому курсі мають чітке уявлення про те, що в даний час затребувані фахівці, що мають вищу освіту, здатні працювати зі складною сучасною технікою, володіють новими інформаційними технологіями. Не дивно, що на протязі декількох років повторюються основні мотиви навчальної діяльності студентів: прагнення розширити кругозір та ерудицію; усвідомлення необхідності самоосвіти; прагнення краще підготуватися до професійної діяльності; усвідомлення потрібності вищої освіту. Вони безпосередньо пов'язані з метою, яку ставлять перед собою багато студентів - стати професіоналами, мати гарантію стабільності і досягти матеріального благополуччя.

Протягом останніх десятиліть явище мотивації до навчання досліджувалося неодноразово.

На думку вчених, загальними мотивами студентів до навчання є пізнавальні та професійні, а також прагматичні мотиви, що опосередковано стосуються змісту та процесу навчальної діяльності, причому останні вважалися характерними для студентів, що погано вчаться [7]. Проте на сучасному етапі зростаючий інтерес до вищої освіти серед молоді має прагматичну основу, диплом про вищу освіту для студентів набуває дедалі більшої цінності, натомість цінність знання падає, констатується слабка вираженість навчально-професійної мотивації студентів [3].

Загалом  мотивація  до навчання у студентів спеціальності «Соціальна робота» є невисокою, а провідними мотивами до навчання є ті, що лише опосередковано стосуються навчальної діяльності. Фактично провідним мотивом до навчання абітурієнтів є отримання диплому. Водночас прагнення набувати нових знань також суттєво впливає на мотивацію абітурієнтів та студентів до навчання. Це вказує на те, що абітурієнти, усвідомлюючи потрібність вищої освіти, розуміють, що важливо не лише формально отримати диплом, а по завершенні навчання володіти певним набором знань та навичок, що в подальшому знадобляться у майбутній професійній діяльності.

З іншого боку, спостерігається  низький рівень мотивації до здобуття саме професійних знань, тобто знань із соціальної роботи, на що можуть впливати неадекватний вибір спеціальності при вступі, усвідомлення невідповідності очікувань студента до навчання на цій спеціальності тощо.

Деякі абітурієнти зовсім не зацікавлені в опануванні професією, набутті знань чи отриманні диплому, відповідно провідними у них є інші мотиви. Багато абітурієнтів мають за мету отримання диплому, а не професії соціальний робітник.

Важливо зазначити, що велике значення має тип особистості  абітурієнта у процесі вибору спеціальності «Соціальна робота»,. Так, в окремих абітурієнтів можуть однаково домінувати кілька типів особистості. Це може свідчити, з одного боку, про недостатню сформованість професійної спрямованості цих студентів, а, з другого - про різнобічну їх розвиненість, схильності та здібності до різних видів діяльності. Належність абітурієнта до того чи іншого типу особистості впливає на його переконаність у правильному виборі професії . Так, абітурієнти із соціальним типом особистості здебільшого впевнені, що не помилилися у виборі професії, на відміну від їхніх колег з іншими типами особистості, які вважають, що неадекватно обрали спеціальність.

На мотивацію абітурієнтів до навчання впливає низка як внутрішньо, так і зовнішньо обумовлених факторів. Так, до безпосередніх мотивів, зумовлених процесом та змістом навчальної діяльності, було віднесено:

- пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями);

- професійні мотиви (бажання  опанувати знання та навички  зі спеціальності);

- потреба у постійному  саморозвитку та самовдосконаленні;

- усвідомлення відповідності власних схильностей та здібностей до вимог професії;

- можливість допомагати  людям.

Проте виявилося, що більшою  мірою на мотивацію впливають саме опосередковані мотиви, що дають можливість задовольняти потреби, які не стосуються безпосередньо змісту навчальної діяльності:

- усвідомлення важливості  та престижності вищої освіти;

- усвідомлення перспективності  професії;

- широкі можливості, які  дає спеціальність для подальшого навчання та працевлаштування;

- усвідомлення важливості  опановуваної професії;

- прагнення завершити  розпочате;

- можливість вирішити  власні проблеми під час навчання.

Суттєво впливає на мотивацію до навчання абітурієнтів – майбутніх  соціальних працівників низка зовнішніх факторів. Дослідження мотиваційних особливостей абітурієнтів і студентів служить вихідним підставою для планування, визначення організаційних форм, способів, засобів навчального процесу і координації всіх видів роботи кафедри. Воно допомагає вдосконалювати систему професійної орієнтації, здійснити прогнозування освітнього процесу у вузі.

1.4. Шляхи підвищення мотивації абітурієнтів до навчання

Формування позитивного відношення до професії є важливим чинником підвищення учбової успішності абітурієнтів – майбутніх студентів. Але само по собі позитивне відношення не може мати істотного значення, якщо воно не підкріплюється компетентним уявленням про професію (у тому числі і розумінням ролі окремих дисциплін) і погано пов'язано із способами оволодіння нею.

Очевидно, у  коло проблем, пов'язаних з вивченням відношення абітурієнтів до вибраної професії та спеціальності «Соціальна робота», повинен бути включений цілий ряд питань. Це:

1) задоволеність  професією; 

2) чинники, що впливають на формування задоволеності: соціально-психологічні, психолого-педагогічні, диференціально-психологічні, у тому числі і статево-вікові;

3) проблеми професійної мотивації, або, іншими словами, система і ієрархія мотивів, що визначають позитивне або негативне відношення до вибраної професії.

Ці окремі моменти, як і відношення до професії в цілому, впливають на ефективність в майбутньому учбової діяльності абітурієнтів. Вони, зокрема, позначаються на загальному рівні професійної підготовки, і тому дана проблема входить до числа питань педагогічної і соціально-педагогічної психології. Але є і зворотня залежність: на відношення до професії, безумовно, впливають різні стратегії, технології, методи навчання; впливають на нього і соціальні групи.