Аналіз  сучасної кoн’юнктУpи  світового ринку  текстильної промисловості

ЗМІСТ

1. Особливості аналізу  попиту на світовому  ринку текстилю

2. Оцінка умов пропозиції  на світовому ринку текстилю

3. Дослідження основних  факторів впливу  на кон’юнктуру  світового ринку текстилю

ВИСНОВКИ

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ціни на бавовну оновили історичний максимум, впритул наблизившись до $ 2 за фунт, що поставило перед інвесторами питання про можливість ослаблення попиту на цю сировину при зростанні витрат.

Як пише The Wall Street Journal, вартість березневих ф'ючерсів на бавовну на InterContinental Exchange в п'ятницю досягала максимальних $ 1,9445 за фунт. Пізніше в рамках фіксації інвесторами прибутку ціни опустилися до $ 1,8997 за фунт.  
 
Як повідомляється, зростанню цін на бавовну з початку цього року на 3,1% сприяли високий попит, особливо з боку Китаю, а також недостатній обсяг поставок бавовни. За останні 12 місяців бавовна подорожчала більш ніж удвічі.  
 
У результаті зростання цін на бавовну, а внаслідок і зростання витрат, пов'язаних з подорожчанням тканини, роздрібні торговці одягом, включаючи такі компанії як Hanesbrands Inc., Jones Group Inc. і Polo Ralph Lauren Corp., змушені цього року підвищувати ціни на свою продукцію.  
 
На думку учасників ринку, ціни на одяг продовжать зростати в найближчі місяці, оскільки ту бавовну, з якої зшита продукція, що виставляється на продаж зараз, було зібрано півроку тому, в минулий урожай, коли його вартість була вдвічі нижчою.  
 
Водночас, американські споживачі не зовсім готові платити великі гроші.  
 
"Вартість одягу не зросте удвічі при подвоєнні цін на бавовну. Збутова націнка частково скоротиться", - вважає виконавчий директор Міжнародного консультативного комітету з бавовни Террі Таунсенд.  
 
Крім того, сильні дощі в Індії та повені в Австралії і Пакистані сприяли скороченню обсягу світових поставок бавовни. При цьому світовий попит може продовжити підстьобувати ціни.  
 
"Світу необхідний рекордний врожай бавовни в 2011 році для того, щоб ціни залишилися на сьогоднішньому рівні", - зазначається в огляді Rabobank.  
 
Нагадаємо, раніше повідомлялося, що ціна за тонну бавовни на біржі в Китаї досягла максимальної в новітній історії позначки і становить $ 4689. За оцінками експертів, обсяг фінансування для проведення угод із закупівель бавовни у світі збільшився на $ 5 млрд.

Легка промисловість світу

Легкая промышленность объединяет множество отраслей и подотраслей, главные из которых — текстильная, швейная и обувная. Легка промисловість об'єднує безліч галузей і підгалузей, головні з яких - текстильна, швейна і взуттєва. Эти отрасли в настоящее время особенно быстро развиваются в странах новой индустриализации и других развивающихся странах, что во многом объясняется их высокой обеспеченностью сырьем и дешевой рабочей силой. Ці галузі в даний час особливо швидко розвиваються в країнах нової індустріалізації та інших країнах, що розвиваються, що багато в чому пояснюється їх високою забезпеченістю сировиною і дешевою робочою силою. Промышленно развитые страны, уступив свои позиции по ряду традиционных массовых, технически несложных производств (дешевые виды тканей, обуви, одежды и др. виды продукции широкого потребления), сохраняют ведущую роль в изготовлении особо модных, высококачественных, дорогих изделий, ориентированных на высокую технологию и квалификацию труда, ограниченный круг потребителей (производство ковров, мехов, ювелирных изделий, эталонов обуви, одежды, тканей из дорогого сырья и т. п.). Промислово розвинені країни, поступившись свої позиції по ряду традиційних масових, технічно нескладних виробництв (дешеві види тканин, взуття, одягу та інші види продукції широкого споживання), зберігають провідну роль у виготовленні особливо модних, високоякісних, дорогих виробів, орієнтованих на високу технологію і кваліфікацію праці, обмежене коло споживачів (виробництво килимів, хутра, ювелірних виробів, еталонів взуття, одягу, тканин з дорогої сировини і т. п.).

Текстильная промышленность в эпоху НТР существенно изменила свою структуру. Текстильна промисловість в епоху НТР істотно змінила свою структуру. На протяжении длительного периода времени главной отраслью текстильной промышленности мира оставалась хлопчатобумажная, за которой следовали шерстяная, льняная и переработка искусственных волокон. Протягом тривалого періоду часу головною галуззю текстильної промисловості світу залишалася бавовняна, за якою слідували вовняна, лляна і переробка штучних волокон. В настоящее время в мировом производстве тканей значительно возросла доля химических волокон, уменьшилась доля хлопка, шерсти и особенно льна. В даний час у світовому виробництві тканин значно зросла частка хімічних волокон, зменшилася частка бавовни, вовни і особливо льону. Большое значение имело создание смесовых тканей из натуральных и химических волокон, трикотажа (трикотажное полотно). Велике значення мало створення сумішевих тканин з натуральних і хімічних волокон, трикотажу (трикотажне полотно). Особенно возросла доля химических волокон в текстильной промышленности развитых стран. Особливо зросла частка хімічних волокон в текстильній промисловості розвинених країн. В экономике развивающихся стран основными видами текстильного сырья остаются хлопок, шерсть, натуральный шелк, хотя и удельный вес изделий из химических волокон за последнее время сильно возрос. В економіці країн, що розвиваються основними видами текстильної сировини залишаються бавовна, шерсть, натуральний шовк, хоча і питома вага виробів з хімічних волокон за останній час сильно зріс.

Текстильная промышленность в целом более быстрыми темпами развивается по группе развивающихся стран. Текстильна промисловість у цілому більш швидкими темпами розвивається по групі країн, що розвиваються. Главным регионом текстильной промышленности в мире стала Азия, дающая сегодня около 70% общего количества тканей, более половины производства хлопчатобумажных и шерстяных тканей. Головним регіоном текстильної промисловості у світі стала Азія, яка дає сьогодні близько 70% загальної кількості тканин, більше половини виробництва бавовняних і вовняних тканин.

Основными производителями хлопчатобумажных тканей являются Китай (30% мирового производства), Индия (10%), США, Япония, Тайвань, Индонезия, Пакистан, Италия, Египет, Основними виробниками бавовняних тканин є Китай (30% світового виробництва), Індія (10%), США, Японія, Тайвань, Індонезія, Пакистан, Італія, Єгипет,

Среди ведущих продуцентов шерстяных тканей также значительная часть азиатских стран. Серед провідних продуцентів вовняних тканин також значна частина азіатських країн. Крупнейший в мире изготовитель этих тканей – Китай (15%), далее следуют Италия (14%), Япония, США, Индия, Турция, Республика Корея, ФРГ, Великобритания, Испания. Найбільший в світі виробник цих тканин - Китай (15%), далі йдуть Італія (14%), Японія, США, Індія, Туреччина, Республіка Корея, Німеччина, Великобританія, Іспанія.

И в производстве наиболее дорогих шелковых тканей, при абсолютном лидерстве США (свыше 50%), так же очень велика доля азиатских стран, особенно Индии, Китая и Японии (более 40%). І у виробництві найбільш дорогих шовкових тканин, при абсолютному лідерство США (понад 50%), так само дуже велика частка азіатських країн, особливо Індії, Китаю і Японії (понад 40%).

Значительно уменьшилось производство льняных тканей. Значно зменшилося виробництво лляних тканин. В большом количестве их выпускают только в России и в странах Западной Европы (во Франции, Бельгии, Нидерландах, Великобритании). У великій кількості їх випускають тільки в Росії і в країнах Західної Європи (у Франції, Бельгії, Нідерландах, Великобританії).

Развитые страны мира (особенно США, Италия, Япония, ФРГ, Франция), при сокращении их доли в производстве хлопчатобумажных и шерстяных тканей, остаются крупнейшими производителями трикотажа, тканей из химических волокон (синтетических и смесовых). Розвинені країни світу (особливо США, Італія, Японія, ФРН, Франція), при скороченні їх частки у виробництві бавовняних і вовняних тканин, залишаються найбільшими виробниками трикотажу, тканин з хімічних волокон (синтетичних і сумішевих). Хотя и в этих видах текстильной промышленности их роль неуклонно падает за счет организации производства в развивающихся странах (Индия, Китай, Республика Корея, Тайвань и др.). Хоча і в цих видах текстильної промисловості їх роль неухильно падає за рахунок організації виробництва в країнах, що розвиваються (Індія, Китай, Республіка Корея, Тайвань та ін.)

В России, бывшей одним из крупнейших изготовителей всех видов натуральных тканей в мире, в их производстве наблюдается сильнейший спад. У Росії, колишньої одним з найбільших виробників всіх видів натуральних тканин у світі, в їх виробництві спостерігається сильний спад.

Велико значение развивающихся стран и в производстве продукции швейной промышленности (бельевые изделия, верхняя одежда и пр.). Велике значення країн, що розвиваються і у виробництві продукції швейної промисловості (білизняні вироби, верхній одяг та ін.) Многие из них, и прежде всего Китай, Индия, Южная Корея, Тайвань, Колумбия, стали крупнейшими производителями и экспортерами готовой одежды. Багато з них, і перш за все Китай, Індія, Південна Корея, Тайвань, Колумбія, стали найбільшими виробниками і експортерами готового одягу. Развитые страны (особенно США, Франция, Италия и др.) все больше специализируются на производстве модных, элитарных, индивидуальных изделий, Розвинені країни (особливо США, Франція, Італія та ін) все більше спеціалізуються на виробництві модних, елітарних, індивідуальних виробів,

Обувная промышленность среди отраслей легкой индустрии в наибольшей мере переместилась из развитых стран в страны с дешевым трудом – развивающиеся страны. Взуттєва промисловість серед галузей легкої індустрії в найбільшій мірі перемістилася з розвинених країн до країн з дешевою працею - країни, що розвиваються. Лидерами в изготовлении обуви стали КНР (обогнавшая по ее производству прежних лидеров Италию и США и дающая более 40% обуви в мире) и другие азиатские страны — Республика Корея, Тайвань, Япония, Индонезия, Вьетнам, Таиланд. Лідерами у виготовленні взуття стали КНР (обігнала по її виробництву колишніх лідерів Італії та США і дає більше 40% взуття в світі) та інші азіатські країни - Республіка Корея, Тайвань, Японія, Індонезія, В'єтнам, Таїланд. В развитых странах (выделяются Италия, США, Австрия, ФРГ) сохранилось в основном изготовление кожаной обуви из дорогого сырья, с высокой трудоемкостью производства  . У розвинених країнах (виділяються Італія, США, Австрія, ФРН) збереглося в основному виготовлення шкіряного взуття з дорогої сировини, з високою трудомісткістю виробництва . Крупнейшим производителем и экспортером такой обуви является Италия. Найбільшим виробником і експортером такого взуття є Італія. В России производство обуви за последние годы сократилось в несколько раз, и страна из крупнейшего в мире продуцента обуви (в 1990 г. уступала только КНР) превратилась в значительного ее импортера. У Росії виробництво взуття за останні роки скоротилася в кілька разів, і країна з найбільшого в світі продуцента взуття (1990 р. поступалася тільки КНР) перетворилася на значного її імпортера.

     .Проблеми і рішення в інших країнах 

     Зростаючі вимоги до галузей і комплексам національної економіки і економік регіонів, що виробляють товари народного споживання, з особливою актуальністю вимагають комплексного виявлення проблем, розгляду і чіткого формування завдань, уточнення інтересів і цілей розвитку економічних систем і виконуваних ними функцій з метою зростання добробуту і гарантії економічної безпеки .

     Основою забезпечення економічної безпеки всіх держав в умовах глобалізації є як створення сприятливого середовища конкуренції власним виробникам за кордоном, так і збалансоване розкриття вітчизняного ринку для якісного імпорту.

     У випадку з легкою промисловістю, очевидно, що індустрія є найбільш вразливим сектором внутрішнього ринку Росії.

     У розвинених країнах галузі з виготовлення текстилю, одягу і виробів зі шкіри знаходяться в числі пріоритетних. У США вони займають 3 і 4 позиції (після харчової та тютюнової галузей), в той час як у Росії вони посідають останні місця (10-12 місця) з 13 обробних галузей економіки.

     Легка промисловість Росії - це 22 тисячі діючих підприємств і організацій, на яких зайнято близько 900 тисяч працюючих. Історично склалася регіональну структуру індустрії утворюють два макрорегіону Росії - Європейська частина спільно з Уралом і Східний регіон.Сучасну територіальну організацію легкої промисловості представляють російські мезорегіони з відповідними частками індустрії в структурі регіональної економіки кожного: Центральний регіон - 3,9%, Південний регіон - 1,8%, Приволзький регіон - 1,5%, Північно-Західний регіон - 1,5 %, Сибірський регіон - 0,7%, Далекосхідний регіон - 0,4%, Уральський регіон - 0,3%.

     Відносно Центрального регіону слід підкреслити факт того, що регіон є серцем індустрії в Росії і концентрує на своїй території понад 300 великих підприємств легкої промисловості. Разом з тим очевидні проблеми в основних промислових вузлах індустрії, таких як Іванівський, Московський, Володимирський, Тверської і т.п..

     В якості складових підпроблем ключової проблеми стабілізації і розвитку легкої промисловості головним чином слід звернути увагу на зношеність основних фондів підприємств, слабкі маркетинг і діллінг, недостатнє знання переваг споживачів, критичне фінансування виробництв індустрії, низьку інноваційну активність підприємств, переважання дешевого імпорту готових виробів на вітчизняному ринку . Особливо гострою є проблема забезпечення зайнятості працездатного населення через те, що більша частина підприємств легкої промисловості розташована в малих містах і селищах. У винятково важкому становищі перебуває текстильна галузь легкої промисловості і в першу чергу через розрив зв'язків щодо поставок сировини.

     В даний час світовий ринок перенасичений виробами легкої індустрії з Китаю і країн Південно-Східної Азії, де заробітна плата нижча, ніж у Росії, а технічний рівень, як правило, найсучасніший. Не випадково навіть країни ЄС та США не витримують конкуренції з ними і застосовують різні заходи стримування імпорту (ЄС, наприклад, встановив квоту на імпорт взуття з Китаю у розмірі 100 млн. пар), а також значні пільги в системі оподаткування для власних виробників.

     З огляду на важливе значення оподатковуваної бази легкої промисловості, слід зазначити, що її частка в загальному обсязі виробництва промислової продукції в розвинених країнах, включаючи Німеччину, Францію, США, складає 6-8%, в Італії - 12%. Це дозволяє розвиненим країнам формувати до 20% бюджету за рахунок відрахувань від текстильної промисловості та виробництва одягу, а також забезпечувати наповнення внутрішнього ринку власними товарами на 75-85%.

     Питома вага російської текстильної та легкої промисловості в загальному обсязі промислової продукції становить 1,8% (1,2% у дохідній частині бюджету), в той час як у Туреччині вона дорівнює 20%, в Китаї та Італії - понад 13%. У Португалії бавовняних тканин на душу населення випускається в п'ять разів більше, ніж у Росії, вовняних - в 24 рази, взуття в 35 разів.

     Росія як і раніше є великою текстильної державою за виробничими потужностями, але використовує їх неефективно. Офіційна статистика свідчить про те, що у виробництві вовняних тканин вони задіяні на 17%, трикотажних виробів та взуття на 28%, панчішно-шкарпеткових - на 49%, бавовняних тканин - на 54%.

     Частка російських товарів на внутрішньому ринку не перевищує 25-30%, а з урахуванням "тіньового виробництва", за оцінками фахівців, - 35-40%, решту 60% - імпорт. Це значно нижче порогового значення (70% вітчизняних товарів) для забезпечення економічної безпеки держави. Крім того, оборонне замовлення та мобілізаційні потреби у продукції галузей легкої промисловості забезпечуються вітчизняним виробництвом на 17-36%. Не гарантується стратегічна незалежність держави по одному з найважливіших напрямків, що має не тільки економічне значення, але і соціальну значущість. Тому завдання стабілізації розвитку цього блоку галузей може і повинна розглядатися як пріоритетна, тим більше що має місце залежність від імпорту широкого спектру споживчих товарів в геоекономічному і геополітичному плані істотно послаблює національні позиції, звужуючи ступінь свободи прийняття рішень, і обмежує перспективи соціально-економічного розвитку профільних російських регіонів.

     У зв'язку з цим прийняття рішень має грунтуватися на визначенні та деталізації на складові компоненти цілей та напрямів їх досягнення, виявлення існуючих взаємозв'язків між ними, забезпечення певної логіки рішення виробництвом, розподілом і споживанням продукції легкої промисловості з конкретними засобами її досягнення.

     Для визначення тенденцій і способів вирішення проблеми, необхідно піддати її структуризації, що полягає у формуванні комплексу взаємопов'язаних підпроблем. Кожна підпроблема вирішується за допомогою приватних завдань в умовах відносної самостійності. В якості методу структуризації проблем з великим числом або складним характером взаємозв'язків доцільно використовувати побудова дерева проблем. Воно являє собою систематизовану ієрархію всіх складових рішення комплексної проблеми.

     У процесі побудови дерева і в міру переходу на нижні рівні, сформульована на верхньому рівні проблема деталізується на конкретні (приватні) завдання.Схематично дерево вирішення проблем розвитку легкої промисловості.

     Відповідно до загальних правил системного аналізу дерево вирішення проблем складається з чотирьох рівнів. На схемі показані тільки два рівні. Зміст гілок дерева представлено в таблиці 1. 

     Таблиця 1 - Гілки дерева вирішення проблеми

     Структура дерева проблем дозволяє зв'язати проблему вищого рівня з конкретними засобами її вирішення через ряд проміжних подпроблем. У процесі руху по гілках дерева забезпечуються взаємозв'язок і досягнення підцілі попереднього рівня проблем і генеральної мети розвитку.

     За прогнозами експертів, до 2010 року китайська продукція займе 70% світового ринку продукції легкої промисловості, що може призвести до остаточної ліквідації багатьох підприємств промисловості Союзної держави. У сформованій ситуації білоруські та російські промисловці вважають за необхідне розглянути Радміном Союзної держави питання про прийняття на рівні органів державного управління двох країн спільних захисних заходів.

     Зокрема, пропонується посилити контроль за ввезенням і оборотом імпортних товарів з Китаю, Туреччини і країн Південно-Східної Азії з метою запобігання контрабанді і нелегального виробництва. Крім того, необхідно забезпечити вітчизняним товаровиробникам рівноцінні конкурентні умови з іноземними виробниками на внутрішньому ринку, для чого реалізувати додаткові заходи в області податкової і митно-тарифної політики

     Легку промисловість Ірану представляють промислово-виробнича компанія "Пейман Мокет", що виробляє текстильні вироби для домашнього вжитку, гігієнічну продукцію, геотекстильні волокно, і промислова група "Гольбафт" - провідний виробник високоякісних ковдр.

     Мета розвиток взаємовигідного співробітництва зі стимулювання та підтримки підприємницької діяльності, розвитку виробничих, комерційних і наукових зв'язків у галузі легкої промисловості.

Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку  промисловість. Вона відноситься до обробної промисловості та включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування — обладнанням, хімічна промисловість — хімічними волокнами, барвниками. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість частіше за все є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь (або галузі), що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районотвірну роль. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами. 
Територіальна організація легкої промисловості зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному — залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей тієї або іншої галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї або іншої території робочою силою. 
Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до ЗО—40% ваги вихідної сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса. 
На розміщення легкої промисловості (особливо її головної галузі — текстильної) великий вплив справляє науково-технічна революція. Це відбивається перш за все на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон. 
У шкіряній промисловості значне місце займають штучні шкіри. 
Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств у окремих районах. 
На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість — найбільш працемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення її підприємств. 
Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, СІЛА, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразилія (табл. 6.14). 
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, СІЛА, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи, Канада, Австралія. 
Питома вага вовняних тканин у світовому виробництві незначна, але у їхній загальній вартості частка вовни набагато більша, бо вовна дорожча. Вовняні тканини, у більшості своїй, мають синтетичні домішки. Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками і експортерами сировини — вовни — є такі країни: Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР. Основні імпортери вовняних тканин: 
країни Європи та Північної Америки. 
У виробництві шовкових тканин важливе значення мають штучні та синтетичні волокна. Целюлозний, віскозний шовк, капрон, нейлон вельми успішно замінили натуральний шовк, проте останнім часом значення натурального шовку підвищується. Пояснюється це тим, що окремі властивості натурального шовку штучним шляхом відтворити неможливо. Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Корея, Індія, Росія. 
Серед інших видів текстильного виробництва — джутова та лляна промисловість. Найбільша джутова промисловість розміщена в Індії та Бангладеш на власній сировині, а також у Великобританії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи. Лляна промисловість розвинулась у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Існує також виробництво канатних та плетених виробів з абаки, сизалю, ге-некена. Головними виробниками виробів з абаки є Філіп-піни, з сизалю — Танзанія, з генекена — Мексика. 
Якщо розглядати розміщення текстильної промисловості у цілому, то слід сказати про те, що її галузі поширились у багатьох країнах світу, незалежно від рівня їхнього розвитку. Проте держави, що розвиваються, для яких легка промисловість є провідною галуззю господарства, часто успішно конкурують на ринках розвинених держав. Більш успішній конкуренції заважає доки невисокий рівень виробництва, брак першокласного обладнання, переважання ручної праці. 
Провідне місце у текстильній промисловості країн, що розвиваються, займає бавовняна підгалузь. В Індії, Пакистані, Бангладеш, Сирії, Аргентині бавовняна промисловість склалась ще до другої світової війни і належить до традиційних галузей. У Нових Індустріальних Країнах ця галузь виникла недавно, але на сучасній технічній основі. 
До "першої десятки" виробників бавовняних тканин входять як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, але за масштабами виробництва країни, що розвиваються, — попереду. У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинуті країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає. Виробництво шовкових та вовняних тканин більш поширене у розвинутих країнах. 
З інших галузей промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Великі райони шкіряно-взуттєвої промисловості зосереджені в економічно розвинених країнах: 
США, Італія, Великобританія, Франція, Німеччина. Значне виробництво взуття є також у Польщі, Україні, Румунії, Росії, Болгарії, Чехії, Угорщині, Фінляндії. Що стосується виробництва сировини, то воно зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м'яса та м'ясних продуктів. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість. 
Швейна промисловість дуже поширена. Її підприємства представлені в усіх групах країн, на всіх континентах. Швейне виробництво — одне з найбільш вигідних і найбільш високооплачуваних видів діяльності. В середньому у розвинених країнах чоловік щорічно купує 10—12 костюмів, жінка — 17. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна озброєність, якість швейних виробів характеризуються більш високими показниками у країнах Європи, США, Канаді, Японії. Проте в розвинених країнах майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників тут коштує досить дорого. "Швейним цехом" розвинених країн донедавна були вичерпно азіатські країни з їх дешевою працею найманих робітників. 
Конкуренцію азіатам склали постсоціалістичні країни Європи, де праця робітників така ж дешева, а якість набагато краще. У гонитві за дешевою робочою силою західні підприємці "захопили" спочатку Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, але після того, як в цих країнах праця подорожчала, почалося освоєння нових територій: Росії, України, Білорусі, Прибалтики. Західна швейна технологія осідає тепер в цих країнах. Ринок порівняно дешевих швейних виробів сконцентрований у Нових Індустріальних Країнах та окремих країнах, що розвиваються, які мають зручне географічне положення. 
Легка промисловість України представлена текстильною, швейною та шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, за вартістю основних виробничих фондів перше місце займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому в нашій країні передбачається відновлення бавовництва в південних районах. Завдяки цьому Україна зможе забезпечити свою бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і на стільки ж відсотків знизити собівартість виробництва тканин. В Херсоні вже введена в дію експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується тут у відповідності з Державною програмою розвитку легкої промисловості. Бавовняні тканини та інші вироби з бавовни виробляються у Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі, Миколаєві; більша частина виробляється на трьох комбінатах — Херсонському, Донецькому, Тернопільському. Інші підприємства продукують переважно пряжу та нитки. 
Другою за значенням є вовняна промисловість. Сировиною служить вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. У вовняній промисловості здійснюється первинна переробка вовни та виготовлення пряжі, тканин та виробів з них. Підприємства вовняної промисловості розміщені у Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах. Разом в Україні діє біля ЗО підприємств вовняної промисловості. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк. Інші підприємства (Дарниця у Києві, Черкаси, Луцьк) виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську роблять також шовкові тканини технічного призначення. 
Лляна промисловість забезпечує частину споживачів тканинами побутового та технічного призначення, що вирізняються високою міцністю. Це, перш за все, брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини застосовуються як технічні у поліграфічній промисловості, деяких галузях машинобудування. Окрім того, лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, білизни тощо. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад ЗО льонозаводів. Лляні тканини виробляють у Житомирі, Рівному — на великих комбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Буд-ській фабриках. Україна є експортером льоноволокна. 
Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь продукує в'язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. Разом в Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу. 
Друге місце займає швейна промисловість: понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. У ній зайнята майже половина працівників легкої промисловості. Розміщення підприємств прямо залежить від наявності трудових ресурсів та споживача. Сировиною для швейної промисловості є тканини, неткані матеріали та суміші з них, а також хутра, штучні та натуральні шкіри, клейові, термопластичні та багато інших матеріалів, вироблених переважно в Україні, а також імпортованих. 
Швейна промисловість устаткована вельми складним технологічним обладнанням, і тому їй потрібні кадри високого рівня. В галузі ведуться розробки та впровадження нових поколінь машин, високопродуктивних методів виготовлення одягу, здатних підвищити продуктивність швейного конвейєра, постійно впроваджуються нові зразки модного одягу. 
На відміну від трикотажної промисловості, де багато дрібних підприємств, у швейної галузі виробництво сконцентроване на великих підприємствах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич. Останнім часом з'явилося чимало приватних дрібних підприємств, але їхня частка в загальному обсязі швейного виробництва поки що невелика. Україна є імпортером швейних виробів. 
На третьому місці — шкіряно-взуттєва промисловість, у якій зайнята п'ята частина працівників легкої промисловості. На її підприємствах переробляють шкіру тварин та гарблять шкіру. Сюди ж відноситься виробництво штучних шкір та хутра. Найбільші центри промисловості: Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ. 
На базі шкіряної сировини (натуральної та штучної) виникла взуттєва промисловість. Підприємства розміщені у Луганську, Львові, Дніпропетровську, Кременчуці, Івано-Франківську, Сімферополі та інших містах. 
Хутряне виробництво спеціалізується на виготовленні хутряних виробів зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Найбільші хутряні об'єднання розташовані у Харкові та Івано-Франківську, Балті, Львові та Краснодарі (Харківська область).  
До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні добре розвинене. Підприємства цієї галузі розміщені скрізь: як у великих містах, так і у невеликих селищах. Їхня продукція — валізи, господарчі сумки, кошики, гаманці, зубні щітки, мильниці, гребінці, краватки, шпильки та чимало інших виробів. Сировину для них поставляють багато галузей: машинобудування, шкіряні, металургійні, текстильні та інші підприємства.

    На  початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті  у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило  до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств  легкої промисловості входила до "групи Б" - саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи "А".

    Проблеми, які існують зараз в промисловості  України можна умовно розподілити  натри групи:

    I. Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР:

    a) Проблема міжгалузевого обміну,

    b) Оптової дистриб'юції товарів,

    c) Сировинна проблема (зокрема, проблема  давальницької сировини),

    d) Проблема відносно великих виробничих витрат. є) Спаду виробництва протягом 1991-1999

    II. Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов'язані з недосконалістю українського законодавства:

    a. Проблема захисту українського виробника,

    b. Недосконале оподаткування підприємств.

    НІ. Економічно-соціальні проблеми, які сформувалися протягом переходу до ринкової економіки

    a) Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції,

    b) Великий сегмент  споживачів з низькими  доходами (70% від усього  населення),

    c) Нестача кваліфікованих  управлінців

    Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення.

    За  класифікацією СРСР вся промисловість  країни, поділена на галузі була розподілена  також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку (Б). Такі галузі як Машинобудування, паливна, металургійна - були визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до групи Б - були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити ситуацію.

    Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними - текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер[2]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок 

     Легка промисловість тісно пов'язана з сільським господарством, особливо на стадії первинної переробки сировини. Промисловість має дуже широку географію, так як тяжіє до районів виробництва сировини та до споживача, а також до трудових ресурсів. Вона представлена в кожному економічному районі.

     Галузі легкої промисловості можна розділити на три групи за особливостями їх розміщення. До галузей з орієнтацією на сировину відносять, наприклад, лляну промисловість; з орієнтацією на споживача - взуттєву і швейну; з орієнтацією на обидва фактори - бавовняний, шовкову, трикотажну.

     Основна галузь за обсягом продукції, що випускається і числу зайнятих - текстильна.

     Рівень розвитку легкої промисловості недостатній. Це пов'язано з тим, що постачання сировини з середньоазіатських республік (в яких вирощується бавовна) скорочені; продукція галузі не витримує конкуренції з імпортними товарами, що хлинули в Росію з-за кордону в останні роки; майже 40% устаткування галузі застаріло. Питома вага легкої промисловості в структурі господарства помітно знизився.

     Перспективи розвитку легкої промисловості пов'язані з налагодженням економічних зв'язків і відновленням сировинної бази, подоланням технологічної відсталості галузі. Легку промисловість світу чекає величезне піднесення. 

    Легка промисловість є однією із найважливіших  галузей виробництва непродовольчих товарів, яка забезпечує населення  тканинами, одягом, взуттям тощо, а  промисловість - кордом, технічними тканинами  та ін.

    Товарів легкої промисловості надходить  на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з  метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва  експортної конкурентної продукції  урядом дозволено збільшити експорт  до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних  виробів та ін.

    У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179-орендними, 116 - колективними.

    Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньо внаслідок  значних недопоставок сировини за міждержавними  угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.